Постанова

від 21.05.2014 по справі 910/5364/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2014 р. Справа№ 910/5364/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Власова Ю.Л.

Гончарова С.А.

за участю представників:

від позивача - Унінець І.М. - представник за довіреністю;

від відповідача- Вєтошкіна Я.В.- представник за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Паретон"

на рішення господарського суду міста Києва від 18.03.2014

у справі № 910/5364/13 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Ващенко Т.М., судді: Трофименко Т.Ю., Домнічева І.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Паретон"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелон Фешн Україна"

про стягнення 1 377 771,98 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.03.2014 у справі № 910/5364/13, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Паретон" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелон Фешн Україна" про стягнення 1 377 771,98 грн. задоволено частково, а саме, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелон Фешн Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Паретон" 10 000,00 грн. - штрафу, 9 078,21 грн. - витрат по сплаті судового збору, 4 540,00 грн. - витрат на оплату послуг адвоката, в іншій частині в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 615 907,68 грн. заборгованості зі сплати орендної плати за період з березня по серпень 2013 року мотивовано тим, що договір суборенди, укладений між сторонами, є розірваним з 28.02.2013 внаслідок реалізації відповідачем свого права, обумовленого п. 9.1.5.б. договору, на розірвання в односторонньому порядку вказаного договору.

Рішення суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовної вимоги про стягнення штрафу в розмірі 10 000,00 грн. мотивована посиланням на припис пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України щодо права суду на зменшення штрафних санкцій.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог позивача, останній звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 18.03.2014 у справі № 910/5364/13 в частині відмови у задоволенні - скасувати та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача: штраф за прострочення сплати орендної плати за березень-жовтень 2012 року у розмірі 392 584,82 грн., орендну плату за березень-серпень 2013 року в сумі 615907,68 грн., штрафи за прострочення сплати оренди - 359 279,48 грн., витрати на правову допомогу - 10 460,00 грн., судовий збір - 32 188,92 грн.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- договір суборенди, укладений між сторонами, не є розірваним з ініціативи відповідача з 28.02.2013, адже у відповідача перед позивачем наявна заборгованість по сплаті пені та штрафу за несвоєчасне перерахування орендної плати, а тому у відповідача право розірвання договору в силу пункту 9.1.5.б. договору - не виникло;

- між сторонами не укладалось двосторонньої угоди про розірвання договору суборенди в порядку, визначеному статтею 188 Господарського кодексу України, тобто сторонами не досягнуто згоди на розірвання угоди, і відповідно, щодо припинення правовідносин за договором оренди;

- відповідачем не було дотримано порядку повернення орендованого приміщення;

- судом необґрунтовано зменшено розмір штрафних санкцій, оскільки обставини, які б надавали суду застосувати відповідне право на зменшення - були відсутні;

- судом допущено порушення процесуального права в частині строків вирішення спору.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Паретон" по справі № 910/5364/13 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Станіку С.Р.

Розпорядженням в.о. Голови Київського апеляційного господарського суду Дикунської С.Я. для розгляду апеляційної скарги по справі № 910/5364/13 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2014 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Паретон" на рішення господарського суду міста Києва від 18.03.2014 у справі № 910/5364/13 прийнято до провадження та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 21.05.2014.

В судовому засіданні 21.05.2014 представник позивача (апелянта) підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні 21.05.2014 проти доводів апеляційної скарги - заперечував, вказував на те, що рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування - відсутні.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, 01.10.11. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕЛТА-СПОРТ" (далі - Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПАРЕТОН" (далі - Орендар) був укладений Договір оренди № 01/10-11М, за умовами якого Орендодавець надає в платне строкове орендне

володіння та користування, а Орендар приймає від орендодавця частину нежитлових приміщень (в літ. А), а саме: приміщення першого поверху площею 103,5 кв.м (номера приміщень відповідно до технічного паспорту № 22, № 25); приміщення підвалу площею 63,7 кв.м (номера приміщень відповідно до технічного паспорту № 4 № 5, № 6), що в загальному складає частину від загальної площі групи приміщень № 473 та № 480 загальною площею 421,80 кв.м, які розташовані за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 24 для здійснення підприємницької діяльності та розміщення магазину непродовольчих товарів і зобов'язується оплачувати орендодавцю плату за користування приміщенням.

Пунктом 2.1. Договору оренди № 01/10-11М передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.07.14.

Пунктом 5.2.6. договору оренди № 01/10-11М його сторони погодили, що орендар має право здавати приміщення в суборенду будь-яким особам без погодження з орендодавцем.

01.10.11. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПАРЕТОН" (далі - Орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕЛОН ФЕШН УКРАЇНА" (далі - Суборендар) був укладений Договір суборенди № 01/10-11М2 (далі - Договір), за умовами якого позивач надає в платне строкове володіння та користування, а відповідач приймає від позивача частину нежитлових приміщень (в літ. А), а саме: приміщення першого поверху площею 103, 5 кв.м. (номера приміщень відповідно до технічного паспорту № 22, № 25); приміщення підвалу площею 63, 7 кв.м. (номера приміщень відповідно до технічного паспорту № 4, № 5, № 6), що в загальному складає частину від загальної площі групи приміщень № 473 та № 480 загальною площею 421, 80 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 24 для здійснення підприємницької діяльності та розміщення магазину непродовольчих товарів ТМ "Springfield" і зобов'язується оплачувати орендодавцю плату за користування приміщенням.

На виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв вказане вище майно, що підтверджується актом приймання-передачі від 01.10.11.

Умови оплати визначені розділом 3 Договору, відповідно до якого відповідач зобов'язаний здійснювати оплату за користування приміщенням у розмірах та у строки, визначені цим Договором. Відповідач сплачує позивачу орендну плату за даним договором в сумі, яка включає платежі, передбачені Цивільним кодексом України. Щомісячна орендна плата обчислюється за такою формулою: орендна плата = площа, що орендується * К1 * К2 * орендна ставка (з ПДВ), де значення (К2 * орендна ставка) складає ціну за 1 кв.м. приміщення, що орендується за даний період. У розрахунках ціна округляється до двох знаків після коми. К1 - індекс зміни орендної плати, який на момент підписання цього договору рівний одиниці. Починаючи з 01.01.2012 р. і до кінця строку оренди позивач має право один раз на рік збільшити індекс К1, але не більше ніж на 10 % від його величини за попередній рік оренди (365/366 днів) шляхом надання відповідачу письмового повідомлення за 30 календарних днів до дня збільшення індексу К1. К2 - відношення офіційного курсу НБУ долара США до гривні на день виставлення рахунку (а в його відсутність та/або на підставі сплати орендної плати за договором - на день фактичної оплати) до офіційного курсу НБУ долара США до гривні на день підписання цього договору. Індекс зміни курсу застосовується наступним чином: якщо відношення офіційного курсу НБУ долара США до гривні на день виставлення рахунку (а в його відсутність та/або на підставі сплати орендної плати за договором - на день фактичної оплати) до офіційного курсу НБУ долара США до гривні на день підписання цього договору більше або рівний одиниці, то в розрахунках п. 3.1.1. К2 приймається рівним частці від ділення цих двох курсів; якщо відношення офіційного курсу НБУ долара США до гривні на день виставлення рахунку (а в його відсутність та/або на підставі сплати орендної плати за договором - на день фактичної оплати) до офіційного курсу НБУ долара США до гривні на день підписання цього договору менше одиниці, тов. розрахунок п. 3.1.1. К2 - приймається рівним одиниці.

Пунктом 3.1.3 Договору передбачено, що орендна ставка з ПДВ за даним Договором складає: а) за приміщення першого поверху: з 01.10.2011 р. і до закінчення терміну дії договору суборенди - 813,31 грн. за один квадратний метр згідно з офіційним курсом НБУ долара США до гривні на дату підписання договору (7, 9737 грн. за 1 дол. США 30.09.11.) з урахуванням наступного: з 01.10.11. позивач має право змінити розмір орендної ставки шляхом повідомлення відповідача за 30 календарних днів до зазначеної дати. У випадку якщо сторони не прийдуть згоди щодо розмірів орендної плати протягом 30 календарних днів даний Договір припиняє свою дію по закінченню 30 календарних днів з моменту направлення відповідного повідомлення. У випадку узгодження розмірів орендної ставки сторони підпишуть додаткову угоду, в якій відобразять порядок, розміри нарахування і сплати орендної плати; б) за приміщення підвалу: з 01.10.11. і до закінчення терміну дії Договору суборенди - 143,52 грн. за один квадратний метр згідно з офіційним курсом НБУ долара США до гривні на дату підписання договору (7,9737 грн. за 1 дол. США 30.09.11.) з урахуванням наступного: з 01.10.11. позивач має право змінити розмір орендної ставки шляхом повідомлення відповідача за 30 календарних днів до зазначеної дати. У випадку якщо сторони не прийдуть згоди щодо розмірів орендної плати протягом 30 календарних днів даний договір припиняє свою дію по закінченню 30 календарних днів з моменту направлення відповідного повідомлення. У випадку узгодження розмірів орендної ставки сторони підпишуть додаткову угоду, в якій відобразять порядок, розміри нарахування і сплати орендної плати.

Пунктами 3.2, 3.3 Договору встановлено, що орендна плата повинна сплачуватися позивачу без письмової вимоги про сплату (виставлення рахунків), без відрахувань, які прямо не передбачені цим договором та заліків вимог шляхом банківського переказу на зазначений в цьому договорів рахунок позивача або на інший рахунок, зазначений позивачем у письмовому вигляді, який буде дійсним на строк, доки позивач не повідомить відповідача про зміну рахунку для сплати орендної плати, за умови, що здійснення такої оплати не буде суперечити законодавству України. Орендна плата сплачується в валюті України щомісяця до 5-го числа оплачуваного місяця шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок позивача або особі, якій позивач уступив право вимоги по отриманню орендної плати в порядку, передбаченому статтею 3.6 Договору. Незважаючи на те, що для зручності відповідача позивач може на перше число кожного місяця виставляти відповідачу рахунки, відповідач зобов'язаний сплачувати орендна плату не пізніше дати, вказаної в даному договору незалежно від акту отримання відповідачем таких рахунків.

Додатковою угодою № 2 від 01.11.12. до Договору сторони погодили, що незалежно від інших умов орендна плата з ПДВ за приміщення першого поверху та приміщення підвалу: з 01.02.12. по 31.05.12. складає 93 549,37 грн. та з 01.11.12. по 30.11.12. - 130 969,12 грн.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що на думку позивача, відповідач порушив свої зобов'язання щодо сплати орендної плати за Договором суборенди, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість з орендної плати за період з березня по серпень 2013 року в розмірі 615 907,68 грн., штрафу в сумі 402 584,82 грн. за прострочення сплати орендної плати за березень-жовтень 2012 року, та штрафу в розмірі 359 279 грн. за прострочення сплати орендної плати за січень, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень 2013 року.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Як встановлено судом першої інстанції, та з чим погоджується Київський апеляційний господарський суд, за своє правовою природою укладений між позивачем та відповідачем Договір є договором суборенди.

Відповідно до ч. 3 ст. 774 Цивільного кодексу України, до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом (ч. 6 ст. 283 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Позивач вказує на те, що у відповідача наявна заборгованість зі сплати орендної плати за період з березня по серпень 2013 року в розмірі 615 907,68 грн.

Обґрунтовуючи свої заперечення, відповідач зазначає про розірвання договору в односторонньому порядку на підставі п. 9.1.5.б. договору, при цьому посилаючись на направлені ним позивачу листи від 16.01.2013 р. № 17 та від 28.02.2013 р. № 83/1.

При цьому, судом першої інстанції обґрунтовано враховано припис статті 111-12 ГПК України, якою встановлено, що вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Так, згідно з вказівками, що містяться в постанові Вищого господарського суду України від 19.09.13. у справі № 910/5364/13, якою вказану справу було направлено на новий розгляд, зазначено, що судом має бути надано належну оцінку тим доводам відповідача про те, що станом на час висування позивачу пропозиції розірвати договір у останнього існувала заборгованість не з орендної плати, а зі сплати штрафних санкцій, які за своєю правовою природою відрізняються від боргу, передбаченого п. 9.1.5б.

Як встановлено судом першої інстанції, і з висновком якого погоджується суд апеляційної інстанції, можливість розірвання договору з ініціативи відповідача визначена сторонами у п. 9.1.5.б. Договору, згідно з яким цей договір припиняється або розривається з ініціативи відповідача при умові письмового повідомлення позивача про дострокове розірвання цього договору не менш ніж за 1 календарний місяць до передбачуваної дати розірвання. Відповідач має право на дострокове розірвання даного договору в порядку, встановленому в даному пункті, лише у разі відсутності заборгованості по сплаті орендної плати згідно з п. 3.3 Договору, а також в разі виконання свого обов'язку щодо поповнення гарантійного платежу в порядку, встановленому п. 3.8. даного договору.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що одностороннє розірвання договору з ініціативи відповідача може мати місце лише за наявності одночасно в сукупності трьох умов:

- письмового повідомлення позивача про дострокове розірвання цього договору не менш ніж за 1 календарний місяць до передбачуваної дати розірвання;

- відсутності заборгованості по сплаті орендної плати згідно з п. 3.3 Договору;

- виконання обов'язку щодо поповнення гарантійного платежу в порядку, встановленому п. 3.8 Договору.

Згідно наявної у матеріалах справи копії листа від 16.01.13. № 17, відповідач звернувся до позивача з ініціативою розглянути припинення дії договору в лютому 2013 року, у зв'язку з тим, що відповідач планує закрити магазин. Вказаний лист направлено 18.01.13. та вручено позивачу 04.02.13. (згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення, що наявне в матеріалах справи).

У подальшому, згідно листа від 28.02.13. вих. № 83/1, що направлений 13.03.13., відповідач запропонував позивачу підписати акт прийому-передачі приміщення і додаткову угоду про припинення дії договору та про повернення гарантійного платежу на рахунок відповідача.

Листом від 01.03.13. № 84 відповідач посилаючись на п. 9.1.5.б. договору повідомив позивача, що останнім днем оренди за договором суборенди від 01.10.12. № 01/10-11 М2 було 28.02.13, а також вказав про повернення позивачу разом з вказаним листом ключі від приміщення.

Листом від 05.03.13. № 170 позивач повідомив відповідача про неможливість припинення Договору суборенди та наявність у відповідача заборгованості за вказаним правочином. При цьому позивач зазначив, що договір суборенди є дійсним та підлягає виконанню сторонами належним чином у повному обсязі.

Листом від 07.05.13. № 211, що направлений 13.05.13. позивач повідомив відповідача про наявність у нього заборгованості з орендної плати та штрафу в розмірі 865 833,88 грн. та просив погасити заборгованість з орендної плати.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вказані положення кореспондуються з нормами ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України, згідно з якою зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Порядок розірвання господарських договорів визначений статтею 188 Господарського кодексу України, згідно з якою сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Як зазначалось вище, одностороннє розірвання договору з ініціативи відповідача може мати місце лише за наявності одночасно трьох умов: письмового повідомлення позивача про дострокове розірвання цього договору не менш ніж за 1 календарний місяць до передбачуваної дати розірвання; відсутності заборгованості по сплаті орендної плати згідно з п. 3.3 Договору та виконання обов'язку щодо поповнення гарантійного платежу в порядку, встановленому п. 3.8 Договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, а також підтверджується наявними матеріалами справи, надані сторонами таблиці розрахунків, банківські виписки про перерахування грошових коштів відповідачем позивачу та наявні в матеріалах справи платіжні доручення, станом на 28.02.13. (останній день лютого 2013 року; день розірвання Договору) у відповідача була відсутня заборгованість зі сплати орендної плати за Договором. При цьому, в листопаді 2012 відповідачем був поповнений гарантійний платіж, що сторонами по справі не заперечувалось, а лист про розірвання Договору було направлено не менш як за один календарний місяць до передбачуваної дати розірвання.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідачем було дотримано сукупність умов, встановлених п. 9.1.5.б. Договору, які є необхідними для реалізації відповідачем свого права на розірвання договору за його ініціативою. При цьому, позивач вказував на те, що відповідачем не сплачується орендна плата саме починаючи з березня 2013 року.

Крім того, судом першої інстанції обґрунтовано враховано, що відповідь на пропозицію відповідача розірвати Договір позивачем було надано зі спливом майже двох місяців.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що Договір між сторонами було розірвано за ініціативою відповідача згідно пункту 9.1.5.б. Договору, з 28 лютого 2013 року.

Посилання позивача на те, що сторонами в письмовому порядку не укладено угоди про розірвання Договору та не складено акт приймання-передачі спірного приміщення - обґрунтовано відхилено судом першої інстанції з урахуванням наявного в матеріалах справи листування між сторонами, оскільки саме позивач ухилявся від підписання такої угоди та складання акту приймання-передачі приміщення. До того ж, листом від 01.03.13. № 84 відповідач посилаючись на п. 9.1.5.б. договору повідомив позивача, що останнім днем оренди за договором суборенди від 01.10.12. № 01/10-11 М2 було 28.02.13, а також вказав про повернення позивачу разом з вказаним листом ключів від приміщення.

Посилання позивача на акт обстеження приміщення від 14.10.13, як на доказ, який підтверджує факт того, що приміщення фактично суборендарем (відповідачем) не звільнене, - судом апеляційної інстанції відхиляється як безпідставне та необґрунтоване з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Особа, яка обґрунтовує письмовим чи речовим доказом свої вимоги чи заперечення, повинна вказати, які обставини підтверджуються цим доказом, за якою адресою він знаходиться, із зазначенням особи, що володіє цим доказом.

Виходячи зі змісту ст. 32 ГПК, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.

Водночас суд не повинен приймати доказів, що не стосуються встановлення обставин у справі.

З огляду на вищенаведене, судом встановлено, що акт обстеження приміщення від 14.10.13 - не є службовим документом, який би підтверджував наявність певних фактів та не є носієм доказової інформації. У вказаному акті не зазначено обсягу повноважень осіб, що склали і підписали акти, місць проживання, відсутнє посилання на документи, що підтвердили б здійснені в акті записи.

Також, акт обстеження приміщення від 14.10.13 складено не за результатом проведення експертизи, в акті відсутні будь-які висновки, його складено без участі представників відповідача або будь-яких незацікавлених третіх осіб, а тому викладені в ньому факти не можуть бути прийняті судом до уваги, а сам акт не може бути прийнятий судом як належний і допустимий доказ по справі, оскільки обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Довод апеляційної скарги про те, що у відповідача перед позивачем наявна заборгованість по сплаті пені та штрафу за несвоєчасне перерахування орендної плати, а тому у відповідача право розірвання договору в силу пункту 9.1.5.б. договору не виникло - судом апеляційної інстанції відхиляється як безпідставний та необґрунтований, оскільки штраф та пеня згідно приписів ст. ст. 548, 549 Цивільного кодексу України за своєю правовою природою є відповідальністю сторони правочину за невиконання або несвоєчасне виконання основного зобов'язання за договором, штраф та пеня не є безспірними, тобто такими, які не можуть бути оспорені стороною, і не є складовою саме грошового зобов'язання, а є лише такими, що виникають внаслідок невиконання основного зобов'язання.

З огляду на викладене, враховуючи те, що Договір між сторонами було розірвано за ініціативою відповідача згідно пункту 9.1.5.б. Договору, з 28 лютого 2013 року, позивачем не надано належних і допустимих доказів в розумінні ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, що відповідач перебував у приміщеннях, які ним орендувались згідно Договору, у період з березня по серпень 2013 року, а тому колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога позивача в частині стягнення з відповідача на свою користь 615 907,68 грн. заборгованості зі сплати орендної плати за період з березня по серпень 2013 року задоволенню не підлягає.

Також, розглянувши вимогу позивача про стягнення з відповідача штрафу в сумі 402584,82 грн. за прострочення сплати орендної плати за березень-жовтень 2012 року, та штрафу в розмірі 359 279,48 грн. за прострочення сплати орендної плати за січень, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень 2013 року, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).

Пунктом 10.2. договору передбачено, що у випадку прострочення відповідачем сплати орендної плати та інших платежів, передбачених цим договором понад 15 календарних днів, відповідач незалежно від сплати/нарахування пені сплачує позивачу одноразовий штраф в розмірі 50 % від суми орендної плати за кожен факт такого прострочення. Сплата пені та штрафу не звільняє відповідача від зобов'язання сплатити суму заборгованості.

Таким чином оскільки у відповідача відсутній обов'язок сплачувати позивачу орендну плату за Договором за березень-серпень 2013 року, а вимога про сплату штрафу за вказаний період є похідною від вимоги про стягнення орендної плати, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 307 953,84 грн. штрафу за вказаний період прострочення.

В свою чергу, як встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, відповідачем було прострочено сплату орендних платежів за січень-жовтень 2012 року та за січень 2013 року, проте, позивачем зараховано на суму гарантійного платежу, сплаченого 20.01.2012 у сумі 93 349, 16 грн. в рахунок погашення штрафу за січень, лютий 2012 року.

Внаслідок вказаного позивач просив стягнути з відповідача штраф за прострочення сплати орендних платежів за березень-жовтень 2012 року та за січень 2013 року.

Згідно з ч. 2 ст. 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності (п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.13.).

Згідно з ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Разом з тим, посилання відповідача на приписи ст. 250 Господарського кодексу України та на неможливість нарахування адміністративно-господарських санкцій пізніше як через один рік з дня порушення правил здійснення господарської діяльності, обгрунтовао не прийнято судом першої інстанції як заяву про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення з відповідача штрафу з огляду на те, що за своєю природою штраф є забезпеченням виконання грошового зобов'язання, а адміністративно-господарські санкції в свою чергу є заходами організаційно-правового або майнового характеру, що застосовуються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування та спрямовані на припинення порушення суб'єктами господарювання встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено на час винесення рішення, факт відсутності в розумінні ч. 2 ст. 267 Цивільного кодексу України заяви відповідача про застосування строку позовної давності щодо вимоги позивача про стягнення штрафу.

В свою чергу, до винесення господарським судом міста Києва рішення по справі, відповідач заявив клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на підставі ст. 83 Господарського процесуального кодексу України на підставі того, що штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора та про наявність у відповідача постійної заборгованості перед позивачем внаслідок скрутного матеріального становища відповідача.

Нормами чинного законодавства України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України, пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у окремих випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

У вирішенні пов'язаних з цим питань господарським судам слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", а також в абзацах першому - четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.11. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (п. 2.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Згідно з п. 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Враховуючи наведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановивши причини невиконання відповідачем грошового зобов'язання та надавши належну оцінку тій обставині, що згідно наявних в матеріалах справи доказів (зокрема, розрахунку позивача з відповідними оплатами орендних платежів згідно платіжних доручень) відповідачем сплата орендної плати за кожний місяць (квітень-жовтень 2012 року, січень 2013 року) здійснювалась з прострочкою лише в незначній частині та на строк від 2 до 15 днів (незначність прострочення виконання), окрім того, врахувавши повну відсутність основного боргу зі сплати орендної плати перед позивачем та з огляду на непомірно великий розмір стягуваного штрафу наслідкам поведінки відповідача та відсутність доведених завданих позивачу такою поведінкою збитків, погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення розміру штрафу, яка підлягає стягненню з відповідача з 453910,46 грн. до 10 000,00 грн.

Також, щодо стягнення з відповідача на користь позивача 15 000,00 грн. витрат на правову допомогу, судом апеляційної інстанції встановлено наступне.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України "Про адвокатуру".

В п. 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" наголошено на тому, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

В обґрунтування підстав стягнення з відповідача 15 000,00 грн. позивачем надано наступні документи: договір № 13-00011-1 про надання правової допомоги від 01.03.2013., укладений між позивачем та Адвокатським об'єднанням "Київська правозахисна група", рахунок № 35 від 12.03.2013 на оплату таких послуг на суму 15 000,00 грн., платіжне доручення № 2035 від 12.03.2013 на суму 15 000,00 грн., копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2151/10 від 27.12.2002, калькуляцію вказаних послуг № 1322 від 11.04.2013.

Вункті 6.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено: "Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи".

Окрім того, в абзаці третьому пункту 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 № 01-8/973 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права" зазначено, що при визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Отже, врахувавши розмір пред'явлених до стягнення позовних вимог та розмір позовних вимог, які судом першої інстанції задоволено, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 4 540,00 грн. вартості витрат позивача на правову допомогу.

Також, судом апеляційної інстанції відхиляється довод апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права в частині строків вирішення спору, обумовлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, адже вказаний довод спростовується наявними матеріалами справи та є необґрунтованим, оскільки згідно розпорядження заступника голови господарського суду м.Києва від 11.02.2014, справу № 910/5364/13 було передано на розгляд суду у складі колегії суддів у складі: головуючий суддя: Ващенко Т.М., судді Трофименко Т.Ю. та Домнічева І.О. Вказана колегія суддів прийняла справу до свого провадження відповідною ухвалою від 12.02.2014, а отже, оспорюване апелянтом рішення у складі вказаної колегії суддів винесено 18.03.2014 з дотриманням вимог статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги, у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Паретон" на рішення господарського суду міста Києва від 18.03.2014 у справі № 910/5364/13 - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 18.03.2014 у справі № 910/5364/13 - залишити без змін. № 910/5364/13

3. Матеріали справи № 910/5364/13 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді Ю.Л. Власов

С.А. Гончаров