Постанова

від 02.10.2013 по справі 813/2950/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2013 року Справа № 813/2950/13-а

14 год. 27 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий - суддя Кравців О.Р.,

секретар судового засідання Саїв М.В.,

від позивача Працьовитий А.В., Черньова Н.Я., Лучко П.Я.,

від відповідача Ортинська Н.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Електро» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними, скасування податкових повідомлень-рішень.

Суть справи.

До Львівського окружного адміністративного суду звернулося Закрите акціонерне товариство "Електро" з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000092220 від 05.04.2013 року на суму 313306,00 грн. повністю та № 0000102220 від 05.04.2013 року частково - на суму 669000,00 грн. (в т.ч. основний платіж 446000,00 грн. та штрафні санкції 223000,00 грн.).

Позивач в обґрунтування позовних вимог стверджує, що висновки викладені в акті перевірки щодо неправомірного включення закритим акціонерним товариством "Електро" до складу валових витрат нарахувань по земельному податку, орендної плати за оренду майна, є безпідставними. Щодо внесення до складу інших витрат вартості послуг по оренді майна та щодо взаємовідносин та взаєморозрахунків з товариством з обмеженою відповідальністю «СУСТР-19» (далі - ТзОВ «СУСТР-19»), а також включення до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду суми податку на додану вартість за податковими накладними, що отримані від контрагента, то такі дії є правомірними. На думку позивача, твердження відповідача про відсутність реальних господарських операцій між позивачем та його контрагентом, про не настання реальних господарських наслідків за договорами, укладеними між ПАТ «Електро» з вищезазначеним контрагентом, спростовуються первинною бухгалтерською документацією, долученою до матеріалів справи. У зв'язку із зміною організаційно-правової форми закритого акціонерного товариства «Електро» на підставі ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України здійснено його заміну на публічне акціонерне товариство «Електро» (далі - позивач, ПАТ «Електро).

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позовній заяві та додаткових поясненнях, просить позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив повністю, з підстав викладених у письмових запереченнях, вважає позовні вимоги безпідставними. Зокрема, при проведенні перевірки позивача встановлено заниження податку на прибуток, а саме: безпідставно включено до складу «інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати» податок за землю, вартість наданих послуг від ТзОВ «СУСТР-19», а саме, оренду майна, яке на думку контролюючого органу в господарській діяльності позивача не використовувалося. Також, перевіркою встановлено завищення суми податкового кредиту з податку на додану вартість, зокрема, у зв'язку з тим що позивачем без підтверджуючих документів включено до податкового кредиту суму податку на додану вартість від ТзОВ «СУСТР-19», а послуги, що були отримані від цього контрагента не були використаними в господарській діяльності ПАТ «Електро». Відповідач в запереченні на позовну заяву вказує, що спірні податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими, а тому в задоволенні позову про визнання їх нечинними та як наслідок їх скасування слід відмовити.

В судовому засіданні 05.07.2013 року на підставі ст. 55 КАС України допущено заміну відповідача Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - відповідач ДПІ у Сихівському районі м. Львова).

Представник відповідача в судових засіданнях дав аналогічні пояснення, просить в задоволенні позову відмовити повністю.

Суд заслухав пояснення сторін, з'ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення та ті, які мають інше значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі, та -

в с т а н о в и в :

ПАТ «Електро», відповідно до Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстроване як юридична особа із присвоєнням ідентифікаційного коду юридичної особи 00132486 /а.с.45/.

ДПІ у Сихівському районі м. Львова на підставі направлення № 150 від 15.02.2013 року проведено планову виїзну перевірку ЗАТ «Електро» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року /а.с.9-27./

У вищезазначеному акті зафіксовано порушення:

- п. 138.10.4 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України) від 02.12.2010 року № 2755-VІ, зі змінами та доповненнями, встановлено заниження податкового зобов'язання по податку на прибуток всього в сумі 299846,00 грн., в тому числі за 4 квартал 2011 року в сумі 246006,00 грн., за 1 квартал 2012 року в сумі 1799,00 грн., за 2 квартал 2012 року в сум 6674,00 грн., за 3 квартал 2012 року в сумі 24760,00 грн., за 4 квартал 2012 року в сумі 20607,00 грн.;

- п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 201.5, 201.6, 201.7 ст. 201, п. 198.1 п. 198.6 ст. 198 ПК України встановлено заниження податкового зобов'язання по податку на додану вартість всього в сумі 496391,00 грн., в тому числі за жовтень 2011 року в сумі 291161,00 грн., за листопад 2011 року в сумі 157500,00 грн., за грудень 2011 року в сумі 1496,00 грн., в травні 2012 року в сумі 8500,00 грн., в листопаді 2012 року в сумі 36500,00 грн., в грудні 2012 року в сумі 1261,00 грн.;

- п. «б» п. 176.2 ст. 176 ПК України, у результаті чого занижено податок на додану вартість за квітень 2011 року на суму 154494 грн. /а.с.27/.

У зв'язку із вищезазначеним, на підставі акту перевірки від 22.03.2013 року № 438/22-20/00132486 контролюючим органом винесені:

- податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 05.04.2013 року № 0000092220 на суму 313306,00 грн. (в т.ч. штрафна санкція 13460,00 грн.) /а.с.28/;

- податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 05.04.2013 року № 0000102220 на суму 685742,00 грн. (в т.ч штрафна санкція 228581,00 грн.) /а.с.29/.

Не погоджуючись із рішенням контролюючого органу щодо грошових зобов'язань, визначених у податкових повідомлення-рішеннях, позивач звернувся з вищевказаним позовом до суду.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч. 2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративних судів, відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України, поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

З 01.04.2011 року відносини у сфері справляння податку на прибуток підприємств регулює Податковий кодекс України, у п.п. 138.1 ст. 138 якого зазначено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності. Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку. Відповідно до п. 138.2 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Згідно з п. 138.4. ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пп. 139.9 ст. 139 ПК України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Виходячи із наведених норм закону, до складу валових витрат платника податку належать витрати, які: 1) підтверджені первинними документами; 2) пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Як передбачено п. 5.2 «Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 року за № 984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: - у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.

Отже, валові витрати підприємства повинні підтверджуватися первинними обліковими документами, а при встановленні відсутності таких документів при перевірці податковий орган повинен вказати перелік відсутніх документів.

Згідно з п. 188.1. ст. 188 Податкового кодексу України (далі - ПК України), база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До бази оподаткування враховується вартість товарів/послуг, які постачаються за будь-які кошти (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна та комунальних послуг і енергоносіїв), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо отримувачем товарів/послуг або будь-якою третьою особою як компенсація вартості товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 ПК України). Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (п. 198.4. ст. 198 ПК України). Якщо у подальшому такі товари/послуги фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до цього розділу (за винятком випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу), чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів або встановлено факти недостачі (крадіжки), то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає таке використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження), у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами. (п. 198.5 ст. 198 ПК України). Датою використання товарів/послуг вважається дата визнання витрат відповідно до розділу ІІІ цього Кодексу.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Закріплений у ч. 1 ст. 11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Щодо правомірності включення до складу валових витрат ПАТ «Електро» суми земельного податку в сумі 83329,00 грн. слід зазначити наступне.

Актом перевірки контролюючого органу № 438/22-20/00132486 у ч. 3.1.2 акту «Витрати» визначено, що позивачем безпідставно включено до складу інших витрат та відображено в р. 06 «Інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати» податкової декларації з податку на прибуток підприємства податок за землю в сумі 83329,00 грн., в тому числі за 4 квартал 2011 року в сумі 9592,00 грн., за 1 квартал 2012 року в сумі 8565,00 грн., за 2 квартал 2012 року в сумі 43700,00 грн., за 3 квартал 2012 року в сумі 10219,00 грн., за 4 квартал 2012 року в сумі 10218,00 грн. /а.с.14/.

Відповідно до п. 5 ст. 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішеннями органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Позивачем на підтвердження права постійного користування землею, до матеріалів справи долучено правовстановлюючий документ - державний акт на право постійного користування землею 1-ЛВ № 004166 /а.с.90-92/. Вищезазначеним документом стверджується факт передачі позивачу у постійне користування 1,2500 га землі в межах згідно з планом землекористування для виробничих земель на вул. Пимоменка, 3 у м. Львові відповідно до наказу № 118 від 23.10.1996 року Львівською міською радою народних депутатів.

Відтак, позивач є законним землекористувачем вищевказаної земельної ділянки. Доказів оспорювання права постійного користування земельною ділянкою позивача, доказів надання її в користування іншому суб'єкту права відповідачем до матеріалів справи не долучено, тим більше, в акті перевірки від 22.03.2013 року таке право відповідачем визнається за позивачем. Відповідачем доводи щодо спростування права постійного користування земельною ділянкою позивача не надавалися.

Відповідно до п. 270.1 ст. 270 ПК України земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні є об'єктом оподаткування земельного податку.

Земельний податок, відповідно до підп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПК України, - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу).

Згідно з п. 269.2 ст. 269 ПК України платниками податку є в тому числі землекористувачі.

Відповідно до підп. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПК України землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відтак, відповідно до підп. 138.10.4. п. 138.10 ст. 138 ПК України склад витрат та порядок їх обчислення, до складу інших операційних витрат включаються, зокрема інші витрати операційної діяльності, пов'язаної з господарською діяльністю, у тому числі, але не виключно, зокрема, суми нарахованих податків та зборів, установлених цим Кодексом.

Як встановлено з акту перевірки зауважень щодо сплати земельного податку у контролюючого органу до позивача не виникло, що відображено у вищевказаному акті /а.с.24/.

Відповідач у акті перевірки вказує на неправомірність включення сум земельного податку до витрат, а відтак і неправомірність формування податку на прибуток, у зв'язку з тим, що на наданій у постійне користування земельній ділянці позивача знаходиться нерухомість (нежитлові приміщення), яка не належить позивачу /а.с.13-14/.

Суд погоджується з доводами позивача, що право на включення земельного податку до витрат підприємства не повинно ставитися у залежність від того хто є власником нерухомості, що знаходиться на такій земельній ділянці. Право платника податку на прибуток на включення земельного податку до витрат залежить від обов'язку платника щодо нарахування та сплати такого податку.

Відповідно до усних пояснень позивача, а також додаткових пояснень наданих у судовому засіданні від 21.06.2013 року /а.с.176/ стверджується, що господарські операції з передачі орендарю основного фонду, придбаного або виготовленого орендодавцем, на умовах інших, ніж ті, що передбачаються фінансовим лізингом орендою, є відповідно до підп. 14.1.97 п. 14.1 ПК України оперативною орендою майна, яка відповідно до підп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 ПК України відносяться до складу інших витрат, а саме - адміністративних витрат, спрямованих на обслуговування та управлінням підприємством, а відтак порядок їх визнання жодним чином не пов'язаний з доходами від реалізації товарів, робіт і послуг.

Відповідач, щодо вищевказаного відповідно до наданих ним заперечень пояснює, що позивачем до складу витрат віднесено вартість наданих послуг від ТзОВ "Сустр-19" в сумі 500000,00 грн. за 4 квартал 2011 року згідно договору суборенди майна від 30.10.2011 році та 177090,00 грн. за 3 квартали 2012 року. Місцезнаходження об'єкта суборенди м. Хмельницький, вул. Тернопільська, 9; а також 560000,00 грн. за оренду у 4 кварталі 2011 року, місцезнаходження якого м. Львів, вул. Пимоненка, 3. Такі приміщення як стверджує відповідач не використовувалися позивачем у його господарській діяльності.

Між ТзОВ «СУСТР-19» (суборендодавець) та ЗАТ «Електро» (суборендар) 30.10.2011 року укладено договір суборенди майна про передачу в тимчасове користування приміщення за плату на певний строк у порядку та на умовах, визначених Договором /а.с.51/. Об'єктом суборенди є нежитлові приміщення, а саме: Будівля адмінкорпусу - «А-3», Будівля складу - «Б-1», Будівля матеріального складу - «В-1», Будівля майстерні - «Г-1», Будівля гаража - «Д-1» у м. Львові, вул. Пимоненка, 3 для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до п. 3.3. Договору при передачі об'єкта суборенди складається акт приймання-передачі, який підписується представниками сторін. Об'єкт вважається переданим з моменту підписання акту (п. 3.4 Договору). Розмір суборендної плати за п. 5.1. цього ж договору становить 560000,00 грн. без ПДВ.

Також, відповідно до умов вищевказаного Договору до матеріалів справи позивачем долучено акти приймання-передачі майна в суборенду від 01.11.2011 року, 01.11.2011 року, від 30.12.2011 року, від 30.12.2012 року /а.с.52-55/.

Між ТзОВ «СУСТР-19» (суборендодавець) та ЗАТ «Електро» (суборендар) 03.01.2012 року укладено договір суборенди майна про передачу в тимчасове користування приміщення за плату на певний строк у порядку та на умовах, визначених Договором /а.с.47/. Об'єктом суборенди є частина нежитлових приміщень, а саме: 99/100 частки прохідної будки, 99/100 частки гаражів, 99/100 частки службово-побутового корпусу, 99/100 частки майстерні, 99/100 частки піднавісу для зберігання техніки, 99/100 частки матеріального складу (357,2 кв. м), 99/100 частки арматурного цеху у м. Хмельницький, вул. Тернопільська, 9 для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до п. 3.3. Договору при передачі об'єкта оренди складається акт приймання-передачі, який підписується представниками сторін. Об'єкт вважається переданим з моменту підписання акту (п. 3.4. Договору). Розмір суборендної плати за п. 5.1. цього ж договору становить 215000,00 грн. без ПДВ.

Також відповідно до умов вищевказаного Договору до матеріалів справи позивачем долучено акти приймання-передачі майна в суборенду від 03.01.2012 року, від 31.01.2012 року, від 29.02.2012 року, від 31.03.2012 року /а.с.48-49/.

Як встановлено із пояснень позивача, у складі ЗАТ «Електро» діє 9 структурних підрозділів, зокрема щодо Хмельницького управління ПАТ «Електро», ЦВД ПАТ «Електро» до матеріалів справи позивач долучив відповідні положення /а.с.143-154/.

Відповідні договори підписані уповноваженою особою ПАТ «Електро», яке понесло витрати за цими договорами, а щодо твердження про не використання у господарській діяльності вищезазначених об'єктів, судом зазначається наступне.

Господарська діяльність, згідно з підп. 14.1.36 п. 14.1. ст. 14 ПК України, - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договором комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підп. 133.1.5 п. 133.1 ст. 133 ПК України відокремлені підрозділи платників податку, зазначених у підпункті 133.1.1 цього пункту, визначені відповідно до розділу І цього Кодексу можуть бути окремими платниками податку на прибуток.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно з абз. «в» підп. 138.2 ст. 138 ПК України до складу інших витрат включаються витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у т.ч. оперативна оренда автомобілів) тощо.

Як встановлено судом позивач, уклавши договори суборенди майна, яке використовується в господарській діяльності юридичної особи через її структурні підрозділи, понісши витрати на оплату суборендни, підтвердивши відносини суборенди відповідними актами, правомірно відніс до складу витрат підприємства суму суборендної плати відобразивши її в Декларації з податку на прибуток підприємства за 2011-2012 роки в ряд. 06 «Інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати».

Щодо твердження відповідача про формування валових доходів за результатами виконання робіт для ПАТ «Львівобленерго», ТзОВ «Енергетичний союз», ДП «Укренерготранссервіс», ПАТ «Хмельницькобленерго» у вказаному періоді відокремленими структурними підрозділами, а формування валових витрат здійснене головним підприємством ПАТ «Електро», суд зазначає наступне.

Оскільки договори суборенди укладені від імені ПАТ «Електро» головою Правління, а не директорів філій, то операція з купівлі послуг оренди здійснено однією юридично особою, а відтак і витрати, що виникли за результатами такої операції повинні відображатися саме у її податковому обліку. Іншими словами, витрати понесені головним підприємством від його імені та за його рахунок включаються до витрат головного підприємства, незважаючи, що окремі з них безпосередньо пов'язані з організацією господарської діяльності його відокремлених підрозділів.

Щодо податку на додану вартість суд зазначає наступне.

В п. 3.2.2 акту від 22.03.2013 року стверджується, що на порушення підп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 201,1, 201.5, 201.6, 201.7 ст. 201, п. 198.6 ст. 198 ПК України встановлено завищення податкового кредиту. Таке завищення, як зазначено контролюючим органом, виникло внаслідок безпідставного включення до складу інших витрат вартості послуг по оренді майна при здійсненні взаємовідносин та взаєморозрахунків з ТзОВ «СУСТР - 19», та включено до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду суми податку на додану вартість по податкових накладних, отриманих від ТзОВ «СУСТР - 19» на загальну суму 446000,00 грн., в тому числі в жовтні 2011 року в сумі 288500,00 грн, в листопаді 2011 року в сумі 157500,00 грн. /а.с.20/. Податковим органом висловлено зауваження щодо податкових накладних від ТзОВ «СУСТР - 19» /а.с.21/.

ТзОВ «СУСТР- 19» (ідентифікаційний код 32892893) відповідно до наказу про видачу ліцензії Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 26.10.2007 року отримало ліцензію на провадження господарської діяльності, пов'язної із створенням об'єктів архітектури /а.с.182-184/.

Відтак, позивачем на підтвердження господарських операцій між ПАТ «Електро» до матеріалів справи долучено договір підряду № 101 від 02.09.2011 року /а.с.118-119/, відповідно до якого ТзОВ «СУСТР- 19» (підрядник) зобов'язується на свій ризик відповідно до проектної та кошторисної документації та умов договору виконати будівельні, монтажні та ремонтні роботи, а ЗАТ «Електро» (замовник) прийняти виконану роботу та оплатити її.

Відповідно до п. 3.1. Договору договірна ціна робіт визначається на основі приблизного кошторису, що є невід'ємною частиною Договору, приблизною і складає 1500000,00 грн. в т.ч. ПДВ. Відповідно до п. 3.2 Договору уточнення приблизної договірної ціни буде здійснюватися у міру виконання робіт та здійснення витрат Підрядника. Відповідно до п. 7.1. забезпечення робіт матеріалами, устаткуваннями, послугами та робочою силою здійснюється Підрядником.

Відповідно до Договору про надання послуг № 102 від 02.09.2011 року /а.с.120/ ТзОВ «СУСТР - 19» (Виконавець) зобов'язується за завданням ЗАТ «Електро» (Замовик) надавати за плату послуги: оренда техніки, ремонт техніки та обладнання, транспортні послуги. Відповідно до п. 2.1 Договору орієнтовна вартість послуг становить 130000,00 грн. в т.ч. ПДВ.

Між ТзОВ «СУСТР - 19» (Підрядник) та ЗАТ «Електро» (замовник) 06.09.2011 року укладено договір підряду № 103 /а.с.121-122/, відповідно до якого підрядник зобов'язується на свій ризик відповідно до проектної та кошторисної документації та умов договору виконати будівельні, монтажні та ремонтні роботи, а ЗАТ «Електро» (замовник) прийняти виконану роботу та оплатити її.

Відповідно до п. 3.1 Договору договірна ціна робіт визначається на основі приблизного кошторису, що є невід'ємною частиною Договору, приблизною і складає 1000000,00 грн. в. т.ч. ПДВ. Відповідно до п. 3.2. Договору уточнення приблизної договірної ціни буде здійснюватися у міру виконання робіт та здійснення витрат Підрядника. Відповідно до п. 7.1 забезпечення робіт матеріалами, устаткуваннями, послугами та робочою силою здійснюється Підрядником.

До матеріалів справи позивачем на підтвердження реальності вищезазначених господарських операцій долучено:

- довідка про вартість виконаних будівельних робіт за листопад 2011 року (Будівництво прохідної Львівського управління ЗАТ «Електро» в м. Дрогобичі). Всього вартість будівельних робіт по будові 195905,81 грн. в т.ч. ПДВ 32650,97 грн. /а.с.98/;

- акт приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2011 року (Будівництво прохідної Львівського управління ЗАТ «Електро» в м. Дрогобичі) /а.с.99-103/;

- довідка про вартість виконаних будівельних робіт за листопад 2011 року (Будівництво нової пилорами та навісу Івано-Франківського управління ЗАТ «Електро»). Всього вартість будівельних робіт по будові 203362,91 грн. в т.ч. ПДВ 33893,82 грн. /а.с.104/;

- акт приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2011 року (Будівництво нової пилорами та навісу Івано-Франківського управління ЗАТ «Електро) /а.с.105-107/;

- довідка про вартість виконаних будівельних робіт за листопад 2011 року (Улаштування каналізаційної мережі бази Волинського управління ЗАТ «Електро»). Всього вартість будівельних робіт 95564,35 грн. в т.ч. ПДВ 15927,39 грн. /а.с.108/;

- акт приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2011 року (Улаштування каналізаційної мережі бази Волинського управління ЗАТ «Електро») /а.с.109-110/;

- довідка про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року (Ремонт м'якої покрівлі 2 поверхової будівлі в м. Рівне вул. Млинівська, 27). Всього вартість виконаних будівельних робіт по будові 253656,06 грн. в т.ч. ПДВ 42276,01 грн. /а.с.111/;

- акт приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року (Ремонт м'якої покрівлі 2 поверхової будівлі в м. Рівне вул. Млинівська, 27) /а.с.112-112а/;

- довідка про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року (Ремонт покрівлі будинку центрального матеріального складу ТУ ЗАТ «Електро»). Всього вартість будівельних робіт по будові 219752,88 грн. в т.ч. ПДВ 36620,98 грн. /а.с.113/;

- акт приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року (Ремонт покрівлі будинку центрального матеріального складу ТУ ЗАТ «Електро») /а.с.114-115/;

- довідка про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року (Реконструкція гаражу Львівського управління ЗАТ «Електро» в м. Дрогобичі). Всього вартість будівельних робіт по будові 223277,11 грн. в т.ч. ПДВ 37212,85 грн. /а.с.95/;

- акт приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року (Реконструкція гаражу Львівського управління ЗАТ «Електро» в м. Дрогобичі) /а.с.96-97/;

- податкова накладна № 268 від 28.10.2011 року;

- податкова накладна № 269 від 31.10.2011 року;

- податкова накладна № 270 від 31.10.2011 року;

- податкова накладна № 271 від 31.10.2011 року;

- податкова накладна № 291 від 03.11.2011 року;

- податкова накладна № 292 від 03.11.2011 року;

- платіжне доручення № 430 від 28.10.2011 року;

- платіжне доручення № 435 від 31.10.2011 року;

- платіжне доручення № 440 від 03.11.2011 року;

- платіжне доручення № 441 від 03.11.2011 року;

- платіжне доручення № 430 від 31.10.2011 року;

- платіжне доручення № 433 від 31.10.2011 року /а.с.47-64/.

Як встановлено з додаткових пояснень позивача від, податковий кредит на підставі оформлених первинних документів, які знаходяться у матеріалах справи щодо господарських відносин між позивачем та його контрагентом був сформований позивачем, а не його філіями, оскільки господарські відносини виникли між юридичними особами, які є платниками податку на додану вартість, оскільки стороною правочинів є ЗАТ «Електро», а відтак впливають на формування податкового кредиту саме позивача по справі.

Щодо зауважень податкового органу щодо податкових накладних, що були отримані ЗАТ «Електро», суд звертає увагу на наступне.

Необхідною умовою для віднесення платником податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду сум податку на додану вартість, включених в ціну придбаних товарів (послуг), є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника.

Виходячи з вимог Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 966-ХІV) обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У ст. 2 Закону № 966-ХІV визначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п. 3.2 ст. 3 Закону № 966-ХІV, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Також, наказом ДПА України від 29.03.2003 р. № 143 «Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та порядку її складання», передбачено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підп. 1.2 п. 1, підп. 2.1 п. 2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704.

Згідно з підп. 1.2 п. 1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (підп. 2.1 п. 2 Положення).

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону № 966-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п. 2 ст. 9 Закону № 966-ХІV).

Частиною 5 ст. 8 Закону № 966-ХІV передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права.

Податкова накладна, згідно з п. 201.6. ст. 206 ПК України, є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.7. та п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Враховуючи наведені вище норми закону, необхідною умовою для віднесення платником ПДВ до податкового кредиту звітного періоду сум ПДВ, включених в ціну придбаних товарів (послуг), є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника. Закон не ставить у залежність необхідність попередньої сплати ПДВ до бюджету кінцевим споживачем чи первісним постачальником як умову для формування податкового кредиту платника податку. Аналіз господарської діяльності платника податку повинен здійснюватися на підставі даних його податкового, бухгалтерського обліку та відповідності їх дійсному економічному змісту операцій.

Вищий адміністративний суд України в листі № 1112/11/13-10 від 20.07.2010 року. «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» роз'яснив, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. З огляду на це, і відповідно до статті 61 Конституції України, виконання одним платником податків своїх зобов'язань перед бюджетом не ставиться у залежність від виконання зазначених зобов'язань будь-яким іншим платником податків.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсними в установленому порядку вищевказаних договорів та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних. Проте, зібраними у справі доказами підтверджується реальність господарських операцій ЗАТ «Електро» та його контрагента, а відтак спростовуються висновки акта перевірок про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте доказів правомірності, законності та обґрунтованості відповідачем прийнятих податкових повідомлень-рішень суду не надано. Відтак, такі не відповідають критеріям, визначеним ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки прийняті необґрунтовано, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та непропорційно.

В той же час, позивач довів обґрунтованість позовних вимог належними та допустимими доказами.

З врахуванням положень п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України суд дійшов висновку, що таке податкові повідомлення-рішення слід скасувати як протиправне.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають відшкодуванню з державного бюджету України понесені позивачем судові витрати у виді судового збору.

Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 17-20, 50, 69-72, 86, 94, 138, 158-163, 167 КАС України, суд -

п о с т а н о в и в :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області № 0000092220 від 05.04.2013 року на суму 313306,00 грн. повністю.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області № 0000102220 від 05.04.2013 року частково на суму 669000,00 грн. (в т.ч. основний платіж 446000,00 грн. та штрафні санкції 223000,00 грн.)

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь ПАТ "Електро" (м. Львів, вул. Пимоненка, 3; ЄДРПУО: 00132486) судові витрати у виді судового збору в сумі 2294,00 грн.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку передбаченому ст. 186 КАС України.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку передбаченому ст. 254 КАС України.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено та підписано о 16.45 год. 07.10.2013 року.

Суддя Кравців О.Р.