Ухвала

від 26.11.2013 по справі 813/2950/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2013 року Справа № 876/12883/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,

з участю секретаря судового засідання Омеляновської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Електро» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ЗАТ «Електро» (правонаступником якого є ПАТ «Електро») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова, яким просило визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення відповідача від 05 квітня 2013 року № 0000092220, яким йому збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 299846,00 грн. за основним платежем та на 13460,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), а також частково визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення відповідача від 05 квітня 2013 року № 0000102220, яким йому збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 457161,00 грн. за основним платежем та на 228581,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), в частині 446000,00 грн. основного платежу та 223000,00 грн. штрафних санкцій.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2013 року позов задоволено повністю. Постанова мотивована тим, що в матеріалах справи відсутні докази щодо визнання недійсними в установленому порядку договорів, укладених між ЗАТ «Електро» і ТзОВ «СУСТР-19» та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних. А зібраними у справі доказами підтверджується реальність господарських операцій між вказаними підприємствами, чим спростовуються висновки відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства

Постанову в апеляційному порядку оскаржив відповідач, вважає її незаконною та необґрунтованою, оскільки вона прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить постанову скасувати та прийняти нову, якою в позові відмовити повністю. На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що при проведенні перевірки позивача встановлено заниження податку на прибуток, а саме безпідставно включено до складу валових витрат в розділі «інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати» податок за землю, вартість наданих послуг від ТзОВ «СУСТР-19», зокрема, оренду майна, яке не використовувалось в господарській діяльності позивача. Також перевіркою встановлено завищення суми податкового кредиту з податку на додану вартість, зокрема, у зв'язку з тим, що позивачем без підтверджуючих документів включено до податкового кредиту суму податку на додану вартість від ТзОВ «СУСТР-19», а послуги, що були отримані від цього контрагента не були використаними в господарській діяльності ЗАТ «Електро».

Заслухавши судцю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановив суд, в період з 15.02.2013 року до 07.03.2013 року посадові особи Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова провели виїзну планову перевірку ЗАТ «Електро» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року, за результатами якої був складений акт від 22.03.2013 року № 438/22-20/00132486.

В акті зазначено про порушення позивачем пп. 138.10.4 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 299846,00 грн., в тому числі за 4 квартал 2011 року в сумі 246006,00 грн., за 1 квартал 2012 року в сумі 1799,00 грн., за 2 квартал 2012 року в сум 6674,00 грн., за 3 квартал 2012 року в сумі 24760,00 грн., за 4 квартал 2012 року в сумі 20607,00 грн.; пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. п. 201.5, 201.6, 201.7 ст. 201, п. п. 198.1, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 496391,00 грн., в тому числі за жовтень 2011 року в сумі 291161,00 грн., за листопад 2011 року в сумі 157500,00 грн., за грудень 2011 року в сумі 1496,00 грн., в травні 2012 року в сумі 8500,00 грн., в листопаді 2012 року в сумі 36500,00 грн., в грудні 2012 року в сумі 1261,00 грн.; пп. «б» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за квітень 2011 року на суму 154494,00 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 05 квітня 2013 року № 0000092220, яким ЗАТ «Електро» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 299846,00 грн. за основним платежем та на 13460,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), та № 0000102220, яким ЗАТ «Електро» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 457161,00 грн. за основним платежем та на 228581,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами),

Позивач оскаржує податкове повідомлення-рішення від 05 квітня 2013 року № 0000092220 повністю, а податкове повідомлення-рішення від 05 квітня 2013 року № 0000102220 в частині 446000,00 грн. основного платежу та 223000,00 грн. штрафних санкцій.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, послуг.

Згідно з пп. 14.1.27 цього пункту витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 138.4 цієї статті витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 цього Кодексу не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

В акті перевірки податковий орган зазначає, що позивачем безпідставно включено до складу інших витрат та відображено в рядку 06 «Інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати» податкової декларації з податку на прибуток підприємства податок за землю в сумі 83329,00 грн., в тому числі за 4 квартал 2011 року в сумі 9592,00 грн., за 1 квартал 2012 року в сумі 8565,00 грн., за 2 квартал 2012 року в сумі 43700,00 грн., за 3 квартал 2012 року в сумі 10219,00 грн., за 4 квартал 2012 року в сумі 10218,00 грн.

Відповідно до п. 5 ст. 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішеннями органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Позивач на підтвердження права постійного користування землею надав суду Державний акт на право постійного користування землею серії 1-ЛВ № 004166, яким підтверджується факт передачі йому у постійне користування 1,2500 га землі в межах згідно з планом землекористування для виробничих земель по вул. Пимоменка, 3 у м. Львові.

Таким чином, ЗАТ «Електро» було законним землекористувачем даної земельної ділянки, а доказів оспорювання права постійного користування нею, надання її в користування іншому суб'єкту відповідачем не надано.

Відповідно до п. 270.1 ст. 270 Податкового кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні є об'єктом оподаткування земельного податку.

Відповідно до пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Відповідно до п. 269.2 ст. 269 цього Кодексу платниками податку є, зокрема, землекористувачі, якими згідно з пп. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до пп. 138.10.4. п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України склад витрат та порядок їх обчислення, до складу інших операційних витрат включаються, зокрема інші витрати операційної діяльності, пов'язаної з господарською діяльністю, у тому числі, але не виключно, зокрема, суми нарахованих податків та зборів, установлених цим Кодексом.

Як вбачається з вказаного вище акту перевірки зауважень щодо сплати земельного податку у податкового органу до позивача не було.

Однак відповідач у акті перевірки вказує на неправомірність включення сум земельного податку до витрат, а відтак і неправомірність обчислення податкового зобов'язання з податку на прибуток у зв'язку з тим, що на наданій у постійне користування земельній ділянці позивача знаходиться нерухомість (нежитлові приміщення), яка йому не належить.

На думку колегії суддів такі твердження відповідача є безпідставними, оскільки, як правильно зазначив суд першої інстанції, право платника податків на включення земельного податку до витрат підприємства не повинно ставитися у залежність від того хто є власником нерухомості, що знаходиться на такій земельній ділянці і таке право залежить виключно від нарахування та сплати цього податку.

При цьому, як встановив суд, господарські операції з передачі орендарю основного фонду, придбаного або виготовленого орендодавцем, на умовах інших, ніж ті, що передбачаються фінансовим лізингом (орендою), є відповідно до пп. 14.1.97 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України оперативною орендою майна, яка відповідно до пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 цього Кодексу відноситься до складу інших витрат, а саме адміністративних витрат, спрямованих на обслуговування та управління підприємством, а відтак порядок їх визнання жодним чином не пов'язаний з доходами від реалізації товарів, робіт і послуг.

Щодо доводів відповідача про те, що позивачем до складу витрат віднесено вартість наданих послуг від ТзОВ «СУСТР-19» в сумі 500000,00 грн. за 4 квартал 2011 року та 177090,00 грн. за 3 квартали 2012 року відповідно до договору суборенди майна від 30.10.2011 року, місцезнаходженням якого є вул. Тернопільська, 9 в м. Хмельницькому, а також 560000,00 грн. за оренду у 4 кварталі 2011 року, місцезнаходження якого вул. Пимоненка, 3 в м. Львові, які на думку відповідача не використовувалися позивачем у його господарській діяльності, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановив суд, 30.10.2011 року ТзОВ «СУСТР-19» (суборендодавець) та ЗАТ «Електро» (суборендар) уклали договір суборенди майна про передачу в тимчасове користування приміщення за плату на певний строк у порядку та на умовах, визначених Договором. Об'єктом суборенди є нежитлові приміщення, а саме: Будівля адмінкорпусу - «А-3», Будівля складу - «Б-1», Будівля матеріального складу - «В-1», Будівля майстерні - «Г-1», Будівля гаража - «Д-1» по вул. Пимоненка, 3 у м. Львові, для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до п. п. 3.3, 3.4, 5.1 даного договору при передачі об'єкта суборенди складається акт приймання-передачі, який підписується представниками сторін. Об'єкт вважається переданим з моменту підписання акту. А розмір суборендної плати становить 560000,00 грн. без податку на додану вартість.

На підтвердження виконання сторонами умов цього договору позивач надав суду акти приймання-передачі майна в суборенду від 01.11.2011 року, від 01.11.2011 року, від 30.12.2011 року та від 30.12.2012 року.

Також 03.01.2012 року ТзОВ «СУСТР-19» (суборендодавець) та ЗАТ «Електро» (суборендар) уклали договір суборенди майна про передачу в тимчасове користування приміщення за плату на певний строк у порядку та на умовах, визначених договором. Об'єктом суборенди є частина нежитлових приміщень, а саме: 99/100 частки прохідної будки, 99/100 частки гаражів, 99/100 частки службово-побутового корпусу, 99/100 частки майстерні, 99/100 частки піднавісу для зберігання техніки, 99/100 частки матеріального складу (357,2 кв. м), 99/100 частки арматурного цеху по вул. Тернопільській, 9 у м. Хмельницькому, для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до п. п. 3.3, 3.4, 5.1 даного договору при передачі об'єкта суборенди складається акт приймання-передачі, який підписується представниками сторін. Об'єкт вважається переданим з моменту підписання акту. А розмір суборендної плати становить 215000,00 грн. без податку на додану вартість.

На підтвердження виконання сторонами умов цього договору позивач надав суду акти приймання-передачі майна в суборенду від 03.01.2012 року, від 31.01.2012 року, від 29.02.2012 року та від 31.03.2012 року.

Як встановив суд та підтверджується матеріалами справи, у складі ЗАТ «Електро» діє дев'ять структурних підрозділів, зокрема, Хмельницьке управління ЗАТ «Електро», ЦВД ЗАТ «Електро».

При цьому колегія суддів зазначає, що в розумінні пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підп. 133.1.5 п. 133.1 ст. 133 цього Кодексу відокремлені підрозділи платників податку, зазначених у підпункті 133.1.1 цього пункту, визначені відповідно до розділу І цього Кодексу можуть бути окремими платниками податку на прибуток.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, відповідно до п. 138.2 ст. 138 цього Кодексу, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно з абз. «в» підп. 138.2 ст. 138 цього Кодексу до складу інших витрат включаються витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (в тому числі оперативна оренда автомобілів) тощо.

Таким чином, ЗАТ «Електро», уклавши договори суборенди майна, яке використовував в господарській діяльності через структурні підрозділи та понісши витрати на оплату суборенди, що підтверджується відповідними актами та платіжними документами, правомірно віднесло до складу витрат суму суборендної плати, відобразивши її в Декларації з податку на прибуток підприємства за 2011-2012 роки в рядку 06 «Інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати».

Також в акті перевірки податковий орган зазначає, що в періоді, який перевірявся, валові доходи формувались за результатами виконання робіт для ПАТ «Львівобленерго», ТзОВ «Енергетичний союз», ДП «Укренерготранссервіс», ПАТ «Хмельницькобленерго» відокремленими структурними підрозділами ЗАТ «Електро», а валові витрати формувались головним підприємством, що суперечить вимогам законодавства.

Однак колегія суддів вважає такий висновок відповідача помилковим, оскільки, як правильно зазначив суд першої інстанції, договори суборенди укладені від імені ЗАТ «Електро» головою правління підприємства, а не директорами відокремлених підрозділів, тому операції з купівлі послуг оренди здійснено однією юридично особою, отже, і витрати, що виникли за результатами такої операції повинні відображатися саме у її податковому обліку. Тобто витрати понесені головним підприємством від його імені та за його рахунок включаються до витрат головного підприємства, незважаючи, що окремі з них безпосередньо пов'язані з організацією господарської діяльності його відокремлених підрозділів.

Крім того, в акті перевірки відповідач зазначає, що всупереч вимогам пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. п. 201.1, 201.5, 201.6, 201.7 ст. 201, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України позивач завищив податковий кредит в періоді, що перевірявся. Таке завищення, на думку податкового органу, виникло внаслідок безпідставного включення до складу інших витрат вартості послуг по оренді майна при здійсненні взаємовідносин та взаєморозрахунків з ТзОВ «СУСТР-19», та включено до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду суми податку на додану вартість по податкових накладних, отриманих від ТзОВ «СУСТР-19» на загальну суму 446000,00 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність таких висновків відповідача, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (роботи, послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податковий кредит відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України є дата здійснення першої з наступних подій: а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); б) дата отримання податкової накладної.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 цього Кодексу податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, Ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п. 201.6 ст. 201 цього Кодексу податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

На підставі аналізу зазначених норм колегія суддів дійшла висновку, що формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та валових витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Колегія суддів зазначає, що також необхідно встановити факт реальності господарських операцій, тобто фактичне поставлення товарів (послуг).

Разом з тим, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та валових витрат.

Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), де Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

02.09.2011 року ЗАТ «Електро» (замовник) уклало з ТзОВ «СУСТР-19» (підрядник) договір підряду № 101, відповідно до умов якого підрядник зобов'язується на свій ризик відповідно до проектної та кошторисної документації та умов договору виконати будівельні, монтажні та ремонтні роботи, а замовник прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до п. п. 3.1, 3.2, 7.1 даного договору договірна ціна робіт визначається на основі приблизного кошторису, що є невід'ємною частиною договору, є приблизною і складає 1500000,00 грн. (в тому числі податок на додану вартість). Уточнення приблизної договірної ціни буде здійснюватися у міру виконання робіт та здійснення витрат підрядника. Забезпечення робіт матеріалами, устаткуваннями, послугами та робочою силою здійснюється підрядником.

Також 02.09.2011 року ЗАТ «Електро» (замовник) уклало з ТзОВ «СУСТР-19» (підрядник) договір про надання послуг № 102, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується за завданням замовника надавати за плату наступні послуги: оренда техніки, ремонт техніки та обладнання, транспортні послуги. Орієнтовна вартість послуг становить 130000,00 грн. (в тому числі податок на додану вартість).

Також 06.09.2011 року ЗАТ «Електро» (замовник) уклало з ТзОВ «СУСТР-19» (підрядник) договір підряду № 103, відповідно до умов якого підрядник зобов'язується на свій ризик відповідно до проектної та кошторисної документації та умов договору виконати будівельні, монтажні та ремонтні роботи, а замовник прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до п. п. 3.1, 3.2, 7.1 цього договору договірна ціна робіт визначається на основі приблизного кошторису, що є невід'ємною частиною Договору, приблизною і складає 1000000,00 грн. (в тому числі податок на додану вартість). Уточнення приблизної договірної ціни буде здійснюватися у міру виконання робіт та здійснення витрат підрядника. Забезпечення робіт матеріалами, устаткуваннями, послугами та робочою силою здійснюється підрядником.

Фактичне здійснення зазначених вище господарських операцій ЗАТ «Електро» та ТзОВ «СУСТР-19» підтверджується доказами, наданими позивачем та дослідженими судом, зокрема, наступними: довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за листопад 2011 року (Будівництво прохідної Львівського управління ЗАТ «Електро» в м. Дрогобичі); актом приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2011 року (Будівництво прохідної Львівського управління ЗАТ «Електро» в м. Дрогобичі); довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за листопад 2011 року (Будівництво нової пилорами та навісу Івано-Франківського управління ЗАТ «Електро; актом приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2011 року (Будівництво нової пилорами та навісу Івано-Франківського управління ЗАТ «Електро); довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за листопад 2011 року (Улаштування каналізаційної мережі бази Волинського управління ЗАТ «Електро»); актом приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2011 року (Улаштування каналізаційної мережі бази Волинського управління ЗАТ «Електро»); довідка про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року (Ремонт м'якої покрівлі 2 поверхової будівлі в м. Рівне, вул. Млинівська, 27); актом приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року (Ремонт м'якої покрівлі 2 поверхової будівлі в м. Рівне вул. Млинівська, 27); довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року (Ремонт покрівлі будинку центрального матеріального складу Територіального управління ЗАТ «Електро»); актом приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року (Ремонт покрівлі будинку центрального матеріального складу Територіального управління ЗАТ «Електро»); довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року (Реконструкція гаражу Львівського управління ЗАТ «Електро» в м. Дрогобичі); актом приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року (Реконструкція гаражу Львівського управління ЗАТ «Електро» в м. Дрогобичі); податковими накладними від 28.10.2011 року № 268, від 31.10.2011 року № 269, від 31.10.2011 року № 270, від 31.10.2011 року № 271, від 03.11.2011 року № 291, від 03.11.2011 року № 292, від 28.10.2011 року № 430; платіжними дорученнями від 31.10.2011 року № 435, від 03.11.2011 року № 440, від 03.11.2011 року № 441, від 31.10.2011 року № 430, від 31.10.2011 року № 433.

Також зазначені податкові накладні не мали недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.

Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з ТзОВ «СУСТР-19».

Крім того, колегія суддів враховує, що на момент здійснення господарських операцій з позивачем ТзОВ «СУСТР-19» було зареєстроване у встановленому порядку, не було виключене з ЄДРПОУ, перебувало на обліку в органах державної податкової служби та було зареєстроване платником податку на додану вартість.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку, що на підставі належних, допустимих та достатніх доказів встановлено факти реального придбання та отримання ЗАТ «Електро» у ТзОВ «СУСТР-19» зазначених вище послуг, які використовувались позивачем в господарській діяльності, підтвердження здійснення господарських операцій первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, тому у податкового органу не було законних підстав для висновків про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та завищення валових витрат по взаєморозрахунках з цим контрагентом за період, що перевірявся.

Крім того, на час виконання своїх зобов'язань за вказаними вище договорами у ТзОВ «СУСТР-19» була ліцензія на провадження господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, видана Міністерством регіонального розвитку та будівництва України.

Також, як встановив суд, податковий кредит за вказаними вище господарськими зобов'язаннями із ТзОВ «СУСТР-19» був сформований ЗАТ «Електро», а не його філіями, оскільки господарські відносини виникли між юридичними особами, які є платниками податку на додану вартість, оскільки стороною правочинів є ЗАТ «Електро», тому впливають на формування податкового кредиту саме позивача.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2013 року у справі № 813/2950/13-а за позовом Публічного акціонерного товариства «Електро» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий О.М. Довгополов

Судді Л.Я. Гудим

В.В. Святецький