Ухвала

від 17.11.2015 по справі 813/2950/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2015 р. № 876/8436/15 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Качмара В.Я., Ніколіна В.В.

за участю секретаря судових засідань: Лемцьо І.В.

представника позивача - Працьовитий Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області та Публічного акціонерного товариства «Електро» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 3 серпня 2015 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Електро» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

ПАТ «Електро» звернулося в суд із адміністративним позовом до ДПІ у Сихівському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області, правонаступником якої є ДПІ у Сихівському районі м. Львова ГУ ДФС у Львівській області у якому, просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.04.2013 № 0000092220.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що позивачем правомірно включено до складу витрат земельний податок, оскільки він користувався земельною ділянкою і відповідно такий сплачував. І лише на підставі заяви-згоди від 26.09.2013 на вилучення земельної ділянки із постійного користування таку знято з обліку і бази даних платника земельного податку у зв'язку зі зміною користувача на ТОВ «ЛК СТРОЙ». Вважає, що відповідач неправомірно вказує в акті перевірки, що ЗАТ «Електро» володіло земельною ділянкою на підставі Державного акта на право постійного користування землею 1-ЛВ № 004166 від 04.04.2000. Право на включення земельного податку до витрат підприємства залежить лише від обов'язку платника щодо нарахування і сплати цього податку, а цей обов'язок, у свою чергу залежить від того, чи є платник землекористувачем на підставі правовстановлюючих документів, а не від того, чия нерухомість розміщена на земельній ділянці, за яку землекористувач сплачує земельний податок. Тому вважає безпідставними висновки відповідача про неправомірність включення сум земельного податку до витрат та формування податку на прибуток.

Щодо витрат по орендній платі за оренду майна вказує, що позивач уклав договори суборенди майна, яке використовується в господарській діяльності юридичної особи через її структурні підрозділи, поніс витрати на оплату суборенди та правомірно відніс до складу витрат підприємства суму суборендної плати відобразивши її як інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 03.08.2015 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Сихівському районі м. Львова Львівської області ДПС № 0000092220 від 05.04.2013 в частині збільшення ЗАТ «Електро» грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 272 067 грн. (в тому числі за основним платежем 266414 грн та штрафної санкції в сумі 5653 грн). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Із цією постановою не погодився позивач (апелянт 1) та відповідач (апелянт 2), які оскаржили її в апеляційному порядку, кожен у своїй частині.

Апелянт 1 вважає, що постанова суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову прийнята з невідповідністю висновків суду обставинам справи та з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому просить її в цій частині скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт 1 посилається на те, що ПАТ «Електро» є фактичним користувачем земельної ділянки згідно державного акта від 14.04.2000 № 004166, а тому незважаючи на продаж об'єктів нерухомого майна, які розміщені на цій земельній ділянці, зобов'язаний був сплачувати земельний податок, який вправі віднести до інших операційних витрат з податку на прибуток підприємств.

Апелянт 2 вважає, що постанова суду першої інстанції в частині задоволення позову прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому просить її в цій частині скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт 2 посилається на те, що позивачем до складу витрат віднесено вартість наданих послуг від ТОВ «Сустр-19» в сумі 500000 грн за 4 квартал 2011 року згідно з договором суборенди майна за адресою м. Хмельницький, вул. Тернопільська, 9 та 177090 грн за 3 квартали 2012 року; а також 560000 грн за оренду у 4 кварталі 2011 року, майна за адресою м. Львів, вул. Пимоненка, 3. У зв'язку з тим, що вказані приміщення не використовувалися позивачем у його господарській діяльності, відповідачем донараховано суму податку на прибуток та на додану вартість.

Представник позивача у судовому засіданні свою апеляційну скаргу підтримав та просить її задовольнити, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, хоча належним чином повідомлений про його дату, час та місце, а тому у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України, апеляційний розгляд справи проведено у його відсутності.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевірив матеріали справи та обговорив підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційні скарги задоволеними бути не можуть.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією у Сихівському районі м. Львова Львівської області ДПС проведено планову виїзну перевірку ЗАТ «Електро» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2012, результати якої оформлені актом від 22.03.2013 № 438/22-20/00132486.

Під час перевірки встановлено порушення позивачем, зокрема, підпункту 138.10.4 пункту 138.10 статті 138 ПК України, оскільки ЗАТ «Електро» володіло земельною ділянкою на підставі Державного акта на право постійного користування землею 1-ЛВ № 004166 від 04.04.2000 площею 12500 кв.м. за адресою м. Львів, вул. Пимоненка, 3. Однак, згідно з договором купівлі-продажу між позивачем та ТОВ «ЮКАНТ ТРЕЙД» в 4 кварталі 2011 року реалізовано основні засоби 1 групи (будівлі) на загальну суму 1 678 271,68 грн. Тому, відповідачем зроблено висновок про протиправне включення позивачем до складу витрат, що зменшують оподатковуваний прибуток, сум податку за землю, сплачених за земельні ділянки, на яких розташовані відчужені у 4 кварталі 2011 року ЗАТ «Електро» нежитлові приміщення.

Перевіркою також встановлено, що позивачем до складу витрат віднесено вартість наданих послуг від ТОВ «Сустр-19» в сумі 500000 грн за 4 квартал 2011 року згідно з договором суборенди майна за адресою м. Хмельницький, вул. Тернопільська, 9 та 177 090 грн за 3 кв. 2012 року, а також 560000 грн за оренду у 4 кварталі 2011 року, майна за адресою м. Львів, вул. Пимоненка, 3. У зв'язку з тим, що приміщення на думку відповідача, не використовувалися позивачем у його господарській діяльності, відповідачем донараховано суму податку на прибуток та на додану вартість.

У зв'язку з вказаними вище порушеннями, контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 0000092220, яким збільшено ЗАТ «Електро» суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 313 306 грн (в т.ч. основний платіж 299 846,00 грн, штрафна санкція 13 460 грн).

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов належить задовольнити в частині скасування податкового повідомлення рішення на суму 272067 грн, що стосується витрат по орендній платі за оренду майна, оскільки Вищий адміністративний суд України при касаційному розгляді цієї справи вказав, що суди, встановивши реальність понесення позивачем розглядуваних витрат та їх підтвердження необхідними первинними документами (договорами суборенди, актами приймання-передачі тощо), цілком об'єктивно визнали право позивача на врахування цих витрат у податковому обліку.

Щодо включення позивачем до складу витрат, що зменшують оподатковуваний прибуток, суми податку за землю, сплачені за земельні ділянки, на яких розташовані відчужені у 4 кварталі 2011 року ЗАТ «Електро» нежитлові приміщення, суд першої інстанції дійшов висновку, що в цій частині податкове повідомлення-рішення є правомірним, оскільки обов'язок зі сплати земельного податку виникає у особи в силу фактичного використання земельної ділянки, незалежно від дотримання такою особою вимог земельного та цивільного законодавства щодо порядку оформлення права землекористувача та підстав набуття права користування. Тому з моменту переходу до інших осіб права власності на нерухомі об'єкти, що розташовані на спірній земельній ділянці, обов'язок позивача зі сплати земельного податку за пропорційні частки земельної ділянки припинився.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Згідно з статтею 138 ПК України витрати на оперативну оренду основних засобів належать до категорії загальновиробничих витрат (підпункт "г" підпункту 138.8.5 пункту 138.8), а також до адміністративних витрат, спрямовані на обслуговування та управління підприємством (підпункт "в" пункту 138.10.2 пункту 138.10).

Відповідно до пунктів 138.2, 138.5 статті 138 ПК України такі витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Вищий адміністративний суд України при касаційному розгляді цієї справи дійшов висновку, що суди, встановивши реальність понесення позивачем розглядуваних витрат та їх підтвердження необхідними первинними документами (договорами суборенди, актами приймання-передачі тощо), цілком об'єктивно визнали право позивача на врахування цих витрат у податковому обліку. Також касаційний суд зробив висновок, що суди обґрунтовано відхилили посилання відповідача на те, що орендовані приміщення фактично використовувалися у господарській діяльності відокремлених підрозділів (філій) Товариства, які є самостійними платниками. Оскільки спірні договори суборенди укладалися саме позивачем, витрати за цими операціями були понесені Товариством безпосередньо; подвійного відображення розглядуваних витрат у податковому обліку Товариства та його відокремлених підрозділів Інспекцією виявлено не було, тому витрати платника, понесені у зв'язку з організацією виробничої діяльності його відокремлених підрозділів, не можуть розглядатися як такі, що понесені поза межами господарської діяльності платника.

Щодо включення позивачем до складу витрат, що зменшують оподатковуваний прибуток, суми податку за землю, сплачені за земельні ділянки, на яких розташовані відчужені у 4 кварталі 2011 року ЗАТ «Електро» нежитлові приміщення, суд касаційної інстанції зазначив таке.

Відповідно до підпункту 138.10.4 пункту 138.10 статті ПК України до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються інші операційні витрати у вигляді, зокрема, сум нарахованих податків та зборів, установлених цим Кодексом (крім тих, що не визначені в переліку податків та зборів, встановлених цим Кодексом), за винятком податків та зборів, передбачених підпунктами 139.1.6 і 139.1.10 статті 139 цього Кодексу, та пені, штрафів, неустойки, передбачених підпунктом 139.1.11 статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 296.1 статті 269, пунктом 270.1 статті 270 ПК України платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі. Об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до частин 1, 3, 5 статті 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюється статтею 120 Земельного кодексу України, в силу якої у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення (частина перша). Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга).

Враховуючи викладені вище положення обов'язок зі сплати земельного податку виникає у особи в силу фактичного використання земельної ділянки, незалежно від дотримання такою особою вимог земельного та цивільного законодавства щодо порядку оформлення права землекористувача та підстав набуття права користування, а тому з моменту переходу до інших осіб права власності на нерухомі об'єкти, що розташовані на спірній земельній ділянці, обов'язок позивача зі сплати земельного податку за пропорційні частки земельної ділянки припинився.

Зазначене відповідає принципу економічної обґрунтованості справляння земельного податку як майнового податку, який полягає у покладенні обов'язку з його сплати на особу, яка має юридичну можливість отримувати економічний ефект від використання землі.

Тому, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що перераховані позивачем суми земельного податку за спірну земельну ділянку після відчуження нежитлових будівель є надміру внесеним податком, який не підлягає врахуванню при визначенні об'єкта оподаткування податку на прибуток.

Оскільки не було розмежовано оспорюване грошове зобов'язання з податку на прибуток за окремими епізодами, що унеможливило виокремити законну суму нарахування від протиправної, Вищий адміністративний суд України скерував справу у відповідній частині на новий розгляд до суду першої інстанції з метою визначення суми правомірно нарахованого ЗАТ «Електро» податку на прибуток (а саме - по епізоду, пов'язаному з протиправним відображенням платником у складі витрат сум безпідставно нарахованого земельного податку) від решти донарахування.

Відповідно до ч. 5 ст. 227 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

З наданого відповідачем розрахунку грошового зобов'язання з податку на прибуток за окремими епізодами, що визначене спірним податковим повідомленням-рішенням встановлено наступне. Контролюючим органом у зв'язку з завищенням позивачем інших витрат звичайної діяльності та інших операційних витрат по податку за землю збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 33 432,00 грн та нараховано штрафні санкції в сумі 7 807,00 грн. Внаслідок встановлення завищення інших витрат по оренді приміщення контролюючим органом збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 266 414,00 грн та нараховано штрафні санкції в сумі 5 653,00 грн.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що податкове повідомлення-рішення № 0000092220 від 05.04.2013 є протиправним та підлягає скасуванню в частині збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 272 067 грн (в тому числі за основним платежем 266 414 грн та штрафної санкції в сумі 5 653,00 грн).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано частково задовольнив позовні вимоги, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції не вбачає.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

ухвалив:

апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області та Публічного акціонерного товариства «Електро» - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 3 серпня 2015 року справі № 813/2950/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів, з дня складення її у повному обсязі, може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: В.Я. Качмар

В.В. Ніколін

Ухвала у повному обсязі складена та підписана 20.11.2015.