Ухвала

від 10.06.2015 по справі 813/2950/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" червня 2015 р. м. Київ К/800/64835/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - Інспекція)

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02.10.2013

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013

у справі № 813/2950/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Електро" (далі - Товариство)

до Інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.04.2013 № 0000092220, за яким Товариству нараховано грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 313 603 грн. (у тому числі 299 846 грн. за основним платежем та 13460 грн. за штрафними санкціями), а також податкового повідомлення-рішення від 05.04.2013 № 0000102220 в частині визначення платникові грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 669 000 грн. (у тому числі 446 000 грн. за основним платежем та 223 000 грн. за штрафними санкціями).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 02.10.2013, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013, позов задоволено.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати оскаржувані рішення попередніх інстанцій та відмовити у позові Товариства. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, зокрема, що платником було безпідставно включено до розрахунку бази оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість витрати (у тому числі по сплаті ПДВ), понесені у рамках діяльності його відокремлених підрозділів, які є самостійними платниками.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги Інспекції з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, оспорювані суми грошових зобов'язань з ПДВ та з податку на прибуток були визначені платникові за наслідками проведення Інспекцією планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2012, оформленої актом від 22.03.2013 № 438/22-20/00132486.

Під час цієї перевірки відповідач дійшов висновку, зокрема, про протиправне включення платником до складу витрат, що зменшують оподатковуваний прибуток, суми податку за землю, сплачені за земельні ділянки, на яких розташовані відчужені у 4 кварталі 2011 року Товариством нежитлові приміщення.

За змістом підпункту 138.10.4 пункту 138.10 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК) до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються інші операційні витрати у вигляді, зокрема, сум нарахованих податків та зборів, установлених цим Кодексом (крім тих, що не визначені в переліку податків та зборів, встановлених цим Кодексом), за винятком податків та зборів, передбачених підпунктами 139.1.6 і 139.1.10 статті 139 цього Кодексу, та пені, штрафів, неустойки, передбачених підпунктом 139.1.11 статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 296.1 статті 269, пунктом 270.1 статті 270 ПК визначено, що платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі. Об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до частин першої, третьої, п'ятої статті 126 цього ж Кодексу право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

У той же час питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюється статтею 120 Земельного кодексу України, в силу якої у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення (частина перша). Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга).

Аналізовані законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що обов'язок зі сплати земельного податку виникає у особи в силу фактичного використання земельної ділянки, незалежно від дотримання такою особою вимог земельного та цивільного законодавства щодо порядку оформлення права землекористувача та підстав набуття права користування, а тому з моменту переходу до інших осіб права власності на нерухомі об'єкти, що розташовані на спірній земельній ділянці, обов'язок позивача зі сплати земельного податку за пропорційні частки земельної ділянки припинився.

Наведене відповідає принципу економічної обґрунтованості справляння земельного податку як майнового податку, який полягає у покладенні обов'язку з його сплати на особу, яка має юридичну можливість отримувати економічний ефект від використання землі.

Таким чином, перераховані Товариством суми земельного податку за спірну земельну ділянку після відчуження нежитлових будівель є надміру внесеним податком, який не підлягає врахуванню при визначенні об'єкта оподаткування податку на прибуток.

Іншою підставою для донарахування позивачеві оспорюваної суми податку на прибуток та податку на додану вартість стало невизнання Інспекцією у складі витрат позивача (у тому числі й по сплаті ПДВ) витрат на оплату послуг з суборенди офісних та складських приміщень з огляду на відсутність зв'язку цих витрат з господарською діяльністю Товариства.

Згідно з класифікацією витрат, наведеною у статті 138 ПК, витрати не оперативну оренду основних засобів належать до категорії загальновиробничих витрат (підпункт «г» підпункту 138.8.5 пункту 138.8), а також до адміністративних витрат, спрямовані на обслуговування та управління підприємством (підпункт «в» пункту 138.10.2 пункту 138.10).

З огляду на положення пунктів 138.2, 138.5 статті 138 ПК розглядувані витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Керуючись наведеними правилами оподаткування, суди, встановивши реальність понесення позивачем розглядуваних витрат та їх підтвердженість необхідними первинними документами (договорами суборенди, актами приймання-передачі тощо), цілком об'єктивно визнали право позивача на врахування цих витрат у податковому обліку.

При цьому суди обґрунтовано відхилили посилання Інспекції на те, що орегндовані приміщення фактично використовувалися у господарській діяльності відокремлених підрозділів (філій) Товариства, які є самостійними платниками.

Адже у податковому аспекті господарська діяльність являє собою діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14).

Отже, витрати платника, понесені у зв'язку з організацією виробничої діяльності його відокремлених підрозділів, не можуть розглядатися як такі, що понесені поза межами господарської діяльності платника.

Як встановили суди, спірні договори суборенди укладалися саме позивачем, витрати за цими операціями були понесені Товариством безпосередньо; подвійного відображення розглядуваних витрат у податковому обліку Товариства та його відокремлених підрозділів Інспекцією виявлено не було.

З тих самих мотивів необґрунтованими є і посилання Інспекції на відсутність у позивача права на формування витрат за операціями з придбання підрядних робіт у рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «СУСТР-19». Адже реальність виконання цих робіт Інспекцією не заперечується та підтверджується належними доказами (договором підряду. актами приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в, довідками про вартість виконаних робіт за формою КБ-3, платіжними дорученнями про їх оплату позивачем); використання ж результатів цих робіт у діяльності відокремлених підрозділів Товариства не виключає виробничий характер та економічну користь розглядуваних витрат для позивача.

Установлені судами обставини щодо порядку виконання розглядуваних операцій свідчать й про дотримання Товариством умов формування податкового кредиту, визначених й статті 198 ПК, яка пов'язує податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість на суму понесених (нарахованих) витрат по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) з реальністю виконання господарської операції та наявністю належним чином оформлених первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Втім у даному разі відсутність розмежування оспорюваного грошового зобов'язання з податку на прибуток за окремими епізодами унеможливлює виокремити законну суму нарахування від протиправної. У зв'язку з цим Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково скасувати прийняті у справі судові рішення попередніх інстанцій та направити справу у відповідній частині на новий розгляд до суду першої інстанції з метою визначення суми правомірно нарахованого Товариству податку на прибуток (а саме - по епізоду, пов'язаному з протиправним відображенням платником у складі витрат сум безпідставно земельного податку) від решти донарахування та прийняття за наслідками цього правильного по суті спору рішення.

За таких обставин, керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області задовольнити частково.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02.10.2013 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013 у справі № 813/2950/13-а скасувати в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.04.2013 № 0000092220.

У цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. В решті постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02.10.2013 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013 у справі № 813/2950/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько