Судовий наказ

від 27.09.2013 по справі 0107/1027/2012

ЗАЛІЗНИЧНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. СІМФЕРОПОЛЯ

Справа № 0107/1027/2012

Провадження по справі 2/122/4/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2013 року Залізничний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого судді - Масалигіної Н.С.,

за участю секретаря - Курського І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Ена», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики з урахуванням індексу інфляції та річних відсотків,

ВСТАНОВИВ:

22.02.2011 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Приватного підприємства «Ена» про стягнення заборгованості за договором позики з урахуванням індексу інфляції та річних відсотків.

Позовні вимоги, які були уточнені в заяві від 01.07.2013 року, мотивовані тим, що 14.03.2005 року між позивачем та фірмою «Ена» був укладений договір займу, відповідно до якого ОСОБА_1 передав фірмі «Ена» 250 000 доларів США для завершення будівництва об'єкту: «Зупиночний павільйон з об'єктами громадського обслуговування по АДРЕСА_1», а фірма «Ена» прийняла на себе зобов'язання повернення вказаної суми в строк до 14.03.2008 року. Однак у вказаний строк фірма «Ена» суму займу не повернула. Вимоги позивача про повернення суми боргу фірмою «Ена» були залишені без задоволення. У зв'язку із тим, що на теперішній час зобов'язання не виконані у повному обсязі, позивач змушений звернутись до суду із цим позовом, в якому просить стягнути на свою користь з відповідача 3 157 234,50 грн., з яких 2 977 392,50 грн. - сума боргу з урахуванням сукупного індексі інфляції; 179 842 - сума трьох процентів річних за три роки (т.2 а.с.68).

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3, що діє на підставі довіреності, уточнені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, з підстав, викладених у заявах.

Представники відповідача ПП «Ена» - Аширов Ф.Ю., який діє на підставі довіреності, та ОСОБА_4, який є директором підприємства, проти задоволення позовних вимог заперечували у повному обсязі. Зазначили, що фірма «Ена» не укладала договір позики від 14.03.2005 року з позивачем, не скріплювало його своєю печаткою, а директор фірми ОСОБА_4 не підписував його та грошові кошти у розмірі 250 000 доларів США від позивача не отримував. Відносно вимог про стягнення індексу інфляції та річних відсотків зазначили, що з ними також не погоджуються, оскільки вимога про стягнення індексу інфляції взагалі не розповсюджується на договори укладені в іноземній валюті. Що стосується вимог про стягнення трьох процентів річних, то таке право позивача взагалі не було передбачено положенням договору від 14.03.2005 року, а тому не підлягає задоволенню.

Представник третьої особи - ОСОБА_6 просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 через їх необґрунтованість.

Заслухавши пояснення представника позивача, враховуючи заперечення представників відповідача та третьої особи, вивчивши матеріали справи із дослідженням усіх доказів в їх сукупності, визначивши закон, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд визнає заявлений позов частково обґрунтованим, а тому вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити частково з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 3 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною 1 статті 11 ЦПК України, якою встановлений принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

На підставі ст.ст. 10,11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи на засадах змагальності сторін і не інакше як за зверненням фізичних осіб, у межах позовних вимог і на підставі доказів сторін.

Судовим розглядом встановлено, що 14.03.2005 року між ОСОБА_1 та Фірмою «Ена» був укладений договір позики, відповідно до умов якого відповідач отримав від позивача грошові кошти у розмірі 250 000 (двохсот п'ятдесяти тисяч) доларів США (т.1 а.с.9, 51).

З пункту першого договору позики вбачається, що позивач передав фірмі «Ена» 250 000 доларів США, а фірма «Ена» зобов'язалась повернути таку ж суму грошей (т.1 а.с.9, 51).

Пунктом другим договору займу від 14.03.2005 року встановлений строк повернення позики до 14.03.2008 року (т.1 а.с.9, 51).

Приймаючи до уваги те, що фірмою «Ена» добровільно не виконані зобов'язання по поверненню суми позики, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення цієї суми, оскільки строк позовної давності спливає, а відповідач не має наміру повернути гроші у добровільному порядку.

Як свідчать матеріали справи на підставі рішення Третейського суду по справі №02-07/099-2007 від 18.07.2007 року за фірмою «Ена» визнано право власності на зупиночний павільйон з об'єктами громадського обслуговування по АДРЕСА_1, і воно зареєстровано у встановленому законом порядку (т.1 а.с.5-7).

Вищезазначена обставина підтверджується витягом про реєстрацію прав власності на нерухоме майно від 31.07.2007 року (т.1 а.с.8).

В 2010 році фірма «Ена» була реорганізована у Приватне підприємство «Ена», яке є правонаступником усіх прав та обов'язків фірми «Ена» (т.1 а.с.39-47).

Згідно довідки, наданою Кримською республіканською дирекцією ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», за період часу з 01.01.2005 року по 01.05.2005 року обороти на поточному рахунку №260005898 (980) ПП «Ена» (ОКПО 31038762, МФО 324021), складають Дт -0,00 грн., Кт - 0,00 грн. (т.1 а.с.193).

Вимогами ст.60 ЦПК України визначений предмет та обов'язок доказування, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може приймати докази які ґрунтуються на припущеннях.

Аналогічні положення викладені у статті 179 ЦПК України, у який предмет доказування визначається як факти, що обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи при ухвалені судового рішення.

Відповідно до правил ст.212 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Жодний доказ не має для суду наперед встановленої сили.

Так, відповідно до положень ст.57 ЦК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

На сприяння всебічного і повного з'ясування обставин справи, за клопотаннями сторін судом тричі призначалися почеркознавчі та технічні експертизи (т.1 а.с.99-105; 201-204; 206-212; т.2 а.с.5-14).

У суду не викликає сумнівів правильність висновку експертів №3363/3364/12-32/3791/4686/12-33, складеного за результатами проведення комісійної комплексної судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів від 21.12.2012 року, оскільки він обґрунтовано, повно та ясно відповідає на питання поставлені в ухвалі суду від 11.07.2012 року, крім того не суперечить іншим матеріалам справи.

Крім того, суд враховує саме цей висновок експертів, оскільки порядок проведення призначеної судом комплексної експертизи повністю відповідає Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року №53/5 (зареєстрованої 03.11.1998 року за №705/3145), а також Науково-методичним рекомендаціям з питань підготовки матеріалів та призначених судових експертиз (що є додатком до вказаної інструкції).

Так згідно висновку вищезазначеної експертизи від 21.12.2012 року, пунктами першим, третім, шостим та сьомим було встановлено що: підпис від імені ОСОБА_4 в графі «Заемщик» у наданому договорі позики від 14.03.2005 року, укладеному від імені фірми «Ена» (в особі ОСОБА_4) та ОСОБА_1, виконаний ОСОБА_4; відтиск печатки у наданому договорі позики від 14.03.2005 року нанесені тією ж печаткою, що й порівняльний зразок відтиску печатки фірми «Ена», який наявний у договорі оренди приміщень від 18.01.2010 року (т.1 а.с.80), та не тими печатками, якими нанесено відтиски печаток фірми «Ена» у документах, що знаходяться у матеріалах справи (т.1 а.с.72-77,81-87, 106-127,131-152,308-340); у наданому договорі позики від 14.03.2005 року спочатку був нанесений відтиск печатки, після чого виконаний підпис від імені ОСОБА_4; при виготовлені наданого договору позики від 14.03.2005 року монтаж частин різних документів не застосовувався (т.2 а.с.5-14).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 629 ЦЦ України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зі змісту ст.525 ЦК України вбачається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Заперечуючи проти позову представники відповідача наполягали на тому, що ніяких розписок ОСОБА_4 не підписував, оскільки взагалі не отримував ніяких грошей від позивача, зокрема на будівництво зупиночного павільйону.

Такі утвердження представників відповідача є безпідставними, а тому не заслуговують на уваги суду, з наступного.

Статтею 370-7 ЦПК України закріплено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Так, згідно постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року № 6-63цс13 встановлені наступні правові позиції:

«Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки».

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Враховуючи те, що судом на виконання ч.4 ст.10 ЦПК України були використані усі можливі заходи щодо сприяння сторонам у наданні судові доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, суд вважає доведеним факт отримання ОСОБА_4 грошей, на підтвердження чого був укладений договір позики. При цьому усі заперечення ОСОБА_4, зміст яких зводиться до того, що в нього не було потреби на отримання у позику цієї суми грошей, або підпис на договорі підроблений, розцінюється судом як намір ухилитися від виконання грошового зобов'язання, оскільки ані під час надання первинних пояснень після отримання позовних вимог, ані під час тривалого розгляду справи, ОСОБА_4 не звертався до компетентних органів з метою з'ясування цих обставин.

Натомість з договору позики, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи, вбачається, що предметом договору є грошові кошти, яку сторони за обопільною згодою визначили не в національній валюті (гривнях), а саме в іноземній валюті - доларах США (т.1 а.с.51), що не суперечить частині 2 статті 524 Цивільного Кодексу України, відповідно до якої сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно з ч.ч.1,2 статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане в гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Предметом договору позики від 14.03.2005 року є іноземна валюта.

Відповідно до частини другої статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

В абзаці четвертому пункту 1 статті 1 декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що іноземна валюта - це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Пунктом 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення в цивільних справах» передбачено, що у випадку пред'явлення позову про стягнення грошових коштів в іноземній валюті суд повинен в мотивувальній частині рішення вказати розрахунок переводу іноземної валюті в українську по курсу встановленому Національним банком України на день винесення рішення.

Згідно повідомлення від 18.06.2013 року, Національним Банком України на 19.06.2013 року встановлений офіційний курс долара США стосовно національної валюти України гривні за 100 доларів США складає 799,30 грн. (т.2 а.с.70).

Виходячи з цього, позивачем зроблений розрахунок, де з відповідача ПП «Ена» на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню 1 998 250,00 грн. (250 000 доларів США х 7,993) (т.2 а.с.68-69).

Крім того, пунктом 3 договору займу від 14.03.2005 року та частиною ч.1 ст. 1050 ЦК України встановлено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 ЦК України (т.1 а.с.9; 51).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, згідно розрахунку розмір річних процентів за прострочення повернення суми займу складає 179 842 грн. (1 998 250 грн. * 9% (3% * 3 роки) (т.2 а.с.68-69).

Що стосується вимог позивача про стягнення індексу інфляції, то в цей частині суд дійшов наступних висновків.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

А тому, визначення в договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, однак унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексі інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних зі знеціненням боргу, визначеного в іноземній валюті.

Отже в цей частині позовні вимоги позивача є безпідставними і не підлягають задоволенню.

Таким чином, вирішивши спір в межах заявлених позовних вимог, із застосуванням наведених положень закону, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на яких ґрунтується позов, з урахуванням приписів ст.1 ЦПК України, відповідно до якої завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної або юридичної особи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частково задоволенню, а саме загальний розмір суми, яка підлягає стягненню з відповідача з урахуванням річних процентів складає 2 178 092,00 грн. (1 998 250,00 грн. + 179 842 грн.).

На підставі ст. 88 ЦПК України суд, ухвалюючи рішення про задоволення позову вирішує питання щодо розподілу судових витрат, які підлягають стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а тому стягненню підлягає 3 441,00 грн.

На підставі ст.ст. 57, 192, 202, 524-525, 533, 625, 629, 1046-1047, 1049-1050 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 74, 88, 212, 213, 214, 294 ЦПК України, постановою Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року № 6-63цс13, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Ена», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики з урахуванням індексу інфляції та річних відсотків - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства «Ена» (юридична адреса: 95043, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Гагаріна, б.34-Б, ЄДРПОУ 31038762) на користь ОСОБА_1, паспорт серії НОМЕР_1, виданий Київським РВ Сімферопольського МУГУ МВС України в Криму 20.12.1996 року, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (ІНННОМЕР_2) суму боргу за договором займу від 14.03.2005 року у розмірі 1 998 250 (один мільйон дев'ятсот дев'яносто вісім тисяч двісті п'ятдесят) гривень, три проценти річних в межах заявлених вимог у розмірі 179 842 (сто сімдесят дев'ять тисяч вісімсот сорок дві) грн., ) на відшкодування судових витрат 3 441 (три тисячі чотириста сорок одну) грн., а всього стягнути 2 181 533 (два мільйони сто вісімдесят одна тисяча п'ятсот тридцять три) грн.

У задоволенні інших вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Залізничний районний суд м. Сімферополя АРК шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: