Постанова

від 19.06.2006 по справі 13/408-06

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

13/408-06

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2006 р.                                                           Справа № 13/408-06  

Колегія суддів у складі:

головуючого судді , судді  ,  

при секретаріПарасочці Н.В.

за участю представників сторін:

позивача –Жукова В.М. –дов.,

відповідача – Жаренка В.Ф. –дов., Фурзенко І.В. –дов.,

третіх осіб – Гарбуз П.В. –дов., Калініченко О.В. –дов.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського  апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Суми ( вхідний № 1434С/3-9)  на рішення господарського суду Сумської області від 14 березня 2006 року по справі № 13/408-05

за позовом Державної податкової інспекції в м. Суми

до  Відкритого акціонерного товариства Сумське обласне підприємство «Сумиоблагротехсервіс», м. Суми

треті особи, що не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача:

1. Управління державного казначейства в Сумській області, м. Суми

2. Національна акціонерна компанія «Украгролізинг»в особі Сумської філії, м. Суми

3. Відкрите акціонерне товариство Державний експортно-імпортний банк України, м. Київ

4. Міністерство фінансів України, м. Київ

про стягнення 31 976 134,75 грн.

                                                     встановила:

         Позивач, ДПІ у м. Суми, звернувся до господарського суду Сумської області з позовом, в якому просив стягнути з відповідача 18 680 256,75 грн. заборгованості по іноземному кредиту, наданому під гарантії Уряду України та 13 295 878 грн. пені, нарахованої на суму  заборгованості.

       Рішенням господарського суду Сумської області від 14 березня 2006 року  по справі № 13/408-05 (колегія суддів у складі головуючого судді Лиховида Б.І., судді Левченка П.І. та судді Соп‘яненка О.Ю.) у задоволенні позову відмовлено.

      Позивач, ДПІ у м. Суми з даним рішенням суду не погоджується, звернувся до господарського суду Харківської області з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 14 березня 2006 року по справі № 13/408-05 та прийняте нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.  У апеляційній скарзі позивач посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийняттті оскаржуваного рішення. Як вказує позивач у апеляційній скарзі, в матеріалах справи є всі докази, які свідчать про наявність боргу відповідача, що виник з Кредитного договору, а саме розрахунки розміру відсотків за користування кредитом, довідки щодо стану платежів за кредитом та розрахунок розміру комісії за кредитом. Отже, на думку позивача, висновок суду першої інстанції про відсутність заборгованості відповідача за отриманий ним кредит зроблений в порушення ст. 509 Цивільного кодексу України. На думку позивача, судом безпідставно не взято до уваги щомісячні подання третьої особи по справі - УДК в Сумській області, які містять інформацію про стан заборгованості відповідача, та які надавалися до суду по мірі їх надходження до позивача. Щодо висновку суду про ненадання позивачем обгрунтованого розрахунку суми пені, позивач вказує, що листом від 02.02.2006 року за № 04-06-1/3347 УДК в Сумській області наводиться приклад розрахунку пені за червень 2005 року.

Перша третя особа, Управління державного казначейства в Сумській області, письмових пояснень чи заперечень щодо апеляційної скарги не надала. У судовому засіданні представник першої третьої особи повідомив, що він підтримує вимоги апеляційної скарги та просить задовольнити позовні вимоги позивача. Щодо обгрунтованості заявлених до стягнення сум, представник першої третьої особи повідомив, що відомості щодо наявності суми заборгованості по кредитній угоді він отримав від Державного казначейства України. Щодо нарахування пені, представник першої третьої особи повідомив, що таке нарахування здійснювалося його працівниками відповідно до п. 3.7 та додатку 1 Інструкції про порядок нарахування та погашення пені, затвердженої наказом ДПА України від 01.03.2001 р. № 77, згідно з яким пеня нараховується на суму боргу із розрахунку 120 % річних облікової ставки НБУ, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його погашення, при цьому для розрахунку використовується більша із зазначених ставок. Ненадання розрахунку пені у повному обсязі представник першої третьої особи обгрунтовує значним обсягом таких розрахунків.

Друга третя особа, НАК «Украгролізинг»в особі Сумської філії, в судове засідання не з‘явилася, причину неявки у судове засідання суду не повідомила,  хоча належним чином була повідомлена про місце засідання суду. Письмових пояснень чи заперечень щодо апеляційної скарги друга третя особа не надала.

Третя третя особа, ВАТ Державний експортно-імпортний банк України, письмових пояснень чи заперечень щодо апеляційної скарги не надала, в судовому засіданні представник третьої третьої особи повідомив, що він підтримує апеляційну скаргу позивача та просить її задовольнити.

Четверта третя особа, Міністерство Фінансів України, в судове засідання не з‘явилася, надіслала пояснення по справі, в якому в повному обсязі підтримує апеляційну скаргу позивача та просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 14 березня 2006 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ДПІ задовольнити. Як вказує четверта третя особа, обгрунтування, викладені в апеляційній скарзі ДПІ підтверджуються доказами, наявними у матеріалах справи, які в свою чергу були частково надані Міністерством фінансів України.

Відповідач, ВАТ Сумське обласне підприємство «Сумиоблагротехсервіс», проти апеляційної скарги заперечує, рішення господарського суду Сумської області від 14 березня 2006 року по даній справі вважає законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення. Свої заперечення обгрунтовує тим, що ті документи, на які посилається позивач в апеляційній скарзі не є обгрунтованим розрахунком суми позовних вимог, а також не є доказом наявності у відповідача суми боргу в розмірі 31 976 134,75 грн., з яких 18 680 256, 75 грн. –заборгованість по іноземному кредиту, та 13 295 878 грн. пені. Відповідач вважає, що позивачем взагалі не надано жодного документу на обгрунтування заявлених позовних вимог та не враховано наявність рішення господарського суду Сумської області від 31.10.2002 року, яке набрало чинності, та яким уже розглянуто питання про стягнення з відповідача грошових коштів, що є предметом даного позову. Відповідач зазначає, що сума, стягнута за вказаним рішенням є повністю сплаченою.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні повноважних представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача місцевий господарський суд посилався на відсутність у позивача документального обгрунтування позовних вимог та належного розрахунку заявлених до стягнення сум.

    Як свідчать матеріали справи, та встановлено місцевим господарським судом під час розгляду справи, відповідно до кредитної угоди №11/10-144 від 06.05.1997р., укладеної між Державним експортно-імпортним банком України та ВАТ «Сумиоблагротехсервіс», на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.1997р. № 102 про надання гарантії КМУ щодо забезпечення погашення кредиту ФРН та Базової кредитної угоди від 06.05.1992р. між Державним екпортно-імпортним банком України та банком «Кредитанштальт фюр Відерауфбау»(ФРН), ВАТ «Сумиоблагротехсервіс»отримало в Державному експортно-імпортному банку України кредит в сумі 7 841 376,65 нім. марок або за курсом в гривнях - 8 164 440 грн. Кредит надавався шляхом оплати вартості німецьких зерно- та кормозбиральних комбайнів в кількості 36 одиниць, що були поставлені відповідачеві згідно з укладеним з ним зовнішньоекономічним контрактом з німецькою фірмою «КЛААС КгаА»від 06.05.1997 року № 172/9600224-1.

Державний експортно-імпортний банк в даній кредитній угоді виступав фінансовим агентом Кабінету Міністрів України по залученню та наданню іноземних кредитів на підставі Агентської угоди від 19.09.1996р., укладеної між Кабінетом Міністрів України, представленим Міністерством фінансів України, та ВАТ «Укрексімбанк».

Таким чином, як вірно встановлено місцевим господарським судом, кредитором за зазначеною кредитною угодою, як і вказують в поясненнях Міністерство фінансів України та ВАТ Державний експортно-імпортний банк України, є Кабінет Міністрів України.

Погашення кредиту відповідно до графіку, що є додатком до кредитної угоди, повинно було здійснюватися на протязі 5 років з 30.09.1997р. по 08.07.2002р. двома платежами на рік. Відбувалося погашення шляхом перерахування відповідачем коштів в національній валюті на рахунки, відкриті в Укрексімбанку, які останній повинен був конвертувати в валюту кредиту та направляти іноземному кредитору.

В 2002 році відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 257 повноваження стягнути прострочену заборгованість по кредитній угоді № 11/10-144 від 06.05.1997 року були надані НАК «Украгролізинг», яка виступала від імені та в інтересах держави в особі КМ України.

Рішенням Господарського суду Сумської області № 4039-3/172 від 31.10.2002 року з відповідача на користь НАК «Украгролізинг»було стягнуто 3 342 224 грн. заборгованості по кредитній угоді, провадження у справі на суму 10 391 713,89 грн. було припинено, оскільки позивач не зміг довести позовні вимоги в даній частині позову і відмовився від її стягнення. Зазначеним рішенням також встановлено, що на момент розгляду справи у суді відповідачем по кредитній угоді 11-10/144 від 06 травня1997 року було погашено 7 108 025,92 грн. Дане рішення не було оскаржене у встановленому законом порядку та набуло чинності.

В 2005 році відповідно до ст. 24 Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік»органом стягнення простроченої заборгованості за кредитами, залученими під державні гарантії, від імені Уряду України визнано органи державної податкової служби України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом зроблені вірні всновки щодо того, що фактично з одного і того ж предмету спору, між тими ж сторонам, а саме державою, в особі спочатку НАК «Украгролізинг», а потім - Державної податкової інспекції, та ВАТ «Сумиоблагротехсервіс», заявлено повторний позов. Як у матеріалах, що залучені до справи, так і у судовому засіданні ні представник позивача, ні представники третіх осіб не змогли пояснити суду підстав звернення до суду з повторним позовом, не надали доказів того, що заявлені у даній позовній заяві грошові суми не були предметом розгляду по справі №  4039-3/172 від 31.10.2002 року.

У даній позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача 18 680 256, 75 грн. основного боргу по кредитній угоді № 11/10-144 від 06.05.1997 року та 13 295 878,00 грн. пені, нарахованої на суму простроченої заборгованості. Суму боргу та пені позивач підтверджує довідкою Управління державного казначейства у Сумській області від 08.08.2005 року. Разом з тим, первинних документів, які б підтверджували наявність у відповідача саме такої суми заборгованості та обґрунтованого розрахунку суми позовних вимог позивачем не надано ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції. Як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції ні позивачем ні третіми особами не надано належних пояснень щодо того, яким чином здійснено нарахування суми основного боргу, з яких сум вона складається, за який період виник борг, як нарахована сума пені: на яку суму, по якій ставці, за який період і з якого моменту.

У судовому засіданні представник Управління Державного казначейства в Сумській області надав пояснення, що облік заборгованості ведеться Міністерством фінансів України, інформацію про суму заборгованості управління отримує від Державного казначейства України без розшифровки нарахування вказаних сум. Як зазначалося вище, представник першої третьої особи пояснив, що сума пені розрахована Управлінням Державного казначейства відповідно до пункту 3.7 та додатку 1 Інструкції про порядок нарахування та погашення пені, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 01.03.2001 року № 77, згідно з якими пеня нараховується на суму боргу із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, при цьому для розрахунку використовується більша із зазначених ставок. Розрахунок пені здійснюється на дату погашення суми податкового боргу (частини податкового боргу) за кожен календарний день прострочення платежу, включаючи день погашення.

Разом з тим, як представник позивача, так і представник першої третьої особи у судовому засіданні заперечували щодо того, що заявлена до стягнення сума основного боргу є податковим боргом, однак, не змогли пояснити, на якій підставі нарахування пені здійснено у відповідності з вимогами Інструкції, яка регулює питання нарахування пені на суми податкового боргу. Колегія суддів зазначає, що відповідною Інструкцією не передбачено її застосування і до нарахування пені на інші суми заборгованості, які не є податковим боргом.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо того, що надання та отримання кредитів, наданих під гарантію уряду, здійснюється на підставі угод, які регулюються нормами не податкового, а цивільного законодавства, а тому нарахування пені на підставі актів, які регулюють податкові відносини є безпідставним.

Крім того, як вбачається із п.9.2. кредитної угоди №11/10-14н, нарахування пені здійснюється з моменту резервування бюджетних коштів на Зведеному рахунку резервування у розмірі 0,3% від суми прострочених платежів за кожний день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Однак, у матеріалах справи відсутні документальні підтвердження строків резервування бюджетних коштів на зведеному рахунку резервування, а тому не надається можливим визначити період прострочки платежів та застосування п. 9.2 кредитної угоди для визначення ообгрунтованості нарахування пені. Одночасно, колегія суддів зазначає, що позивач не посилався на п. 9.2 кредитної угоди, заявляючи вимоги про стягнення з відповідача 13 295 878 грн. пені.

Таким чином, колегія судддів вважає, що момент з якого повинна нараховуватися пеня залишився невідомим і позивачем недоведений, а тому місцевим господарським судом обгрунтовано відмовлено позивачеві у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що приклад розрахунку пені за червень 2005 року не може бути доказом обгрунтованості заявлених позовних вимог про стягненння 13 295 878 грн. пені. Крім того, як зазначалося раніше, такий розрахунок зроблений на підставі Інструкції, яка не регулює спірні відносини.         

Колегія суддів також погоджується з висновками місцевого господарського суду, в яких останній вказує на те, що згідно з нормами цивільного законодавства України та відповідно до п.17.2 кредитної угоди зміна будь-яких умов кредитної угоди оформляється доповненнями, які укладаються за взаємною згодою сторін. Доповнення № 2 від 30.05.2002р. не можна вважати чинним, оскільки сторони в процесі вирішення питання про його підписання не досягли згоди щодо всіх його суттєвих умов, а саме щодо переходу до євро та покладення збитків від інфляції національної валюти на одну із сторін, оскільки доповнення було підписане відповідачем з протоколом розбіжностей, а останній банком з протоколом врегулювання розбіжностей, який відповідачем залишився не підписаним, до суду сторони з цього питання не зверталися.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивач не довів обставини, на яких грунтується розрахунок суми боргу в євро і перерахунок у гривні за курсом НБУ. Як вказується в рішені господарського суду Сумської області №4039-3/172 від 31.10.2002р., у кредитній угоді № 11/10-144 від 06.05.1997р. ніяким способом і ні в якій формі не оговорені питання щодо застосування курсових різниць при погашенні кредиту, не зроблено валютного чи індексного застереження на випадок можливої інфляції національної грошової одиниці. Діюче ж законодавство України обов'язок по забезпеченню стабільності національної валюти покладає на державу. Гарантом стабільності національної валюти відповідно до ст. 99 Конституції України є Національний банк України. Тому покладення збитків від інфляції гривні на відповідача не можна вважати правомірним.

Також, як вірно встановлено місцевим господарським судом, по вищевказаному іноземному кредиту передбачено три види забезпечення виконання зобов'язання по погашенню кредиту перед іноземним кредитором: гарантія Кабінету Міністрів України, страхування кредиту та застава майна позичальника.

Так, згідно з п.п.2.4, 2.12, 6.2 Кредитної угоди № /10-144 від 06.05.1997р., п.3.2 кредитного договору №6/97 від 25.02.1997р. та додатку № 2 до договору купівлі-продажу техніки №172/960224-1 вся сума кредиту була застрахована за рахунок відповідача страховим товариством «Гермес», ФРН. Відповідач відповідно до п.6.2 кредитної угоди № 11/10-144 від 06.05.1997р. перерахував 10 червня 1997 року, 533 083,16 ДМ або 577 009,21 грн. на цілі страхування кредиту Укрексімбанку (кредитору). Укрексімбанк повинен був перерахувати страхову премію Іноземному кредитору, яким виступав банк «Кредитанштальт фюр Відерауфбау», Франкфурт-на-Майні, ФРН, який в свою чергу повинен був перерахувати вказані кошти страховому товариству «Гермес», ФРН, за надання страхового покриття кредиту.

Однак, ні позивач, ні треті особи по справі не змогли надати договір страхування, оскільки не виступали сторонами договору страхування.  Тому  невідомо чи отримав страхові виплати іноземний кредитор і чи вступила в силу гарантія КМ України.

Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Сумської області від 14 березня 2005 року відповідає нормам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а тому підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги позивача не вбачає.

Колегія суддів вважає, що в порушення ч. 3 статті 22 ГПК України позивач недобросовірно користувався своїми процесуальними правами, оскільки при зверненні до суду з позовом не забезпечив надання суду належних доказів, які б підтверджували його вимоги.

Разом з тим, місцевий та апеляційний господарські суди створили для позивача та третіх осіб на його стороні необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, оскільки розгляд справи неодноразово відкладався та у сторін витребувався значний обсяг матеріалів на підтвердження як доводів позовної заяви, так і доводів апеляційної скарги. Проте, відповідні матеріали, що були витребувані судом до матеріалів справи не надані. Надання ж позивачем до апеляційного господарського суду документів, які підтверджують часткову оплату, не може бути прийнятим як належний доказ, оскільки з цих матеріалів не вбачається, що вони підтверджують позовні вимоги, та не були враховані під час розгляду справи № 4039-3/172.

Позивач посилається на відсутність у нього витребуваних матеріалів та зазначає, що позов ним поданий на підставі довідок та розрахунків казначейства та інших третіх осіб. Разом з тим, обов‘язок доводити ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог покладений на позивача та саме він у відповідності до ст. 22 ГПК України повинен був вживати заходів до всебічного, повного та об‘єктивного дослідження всіх обставин справи.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 195, ч. 1 п. 1 ст.198, ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України,

                                                      ухвалила:

Рішення господарського суду Сумської області від 14 березня 2006 року  по справі №13/408-05 залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

         Головуючий суддя                                                                      

                                 Судді