Постанова

від 09.10.2013 по справі 5011-6/17709-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2013 р. Справа№ 5011-6/17709-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кондес Л.О.

суддів: Ропій Л.М.

Рябухи В.І.

За участю представників:

від позивача: Кузнецов В.С. - пред. за дов. №12/06 від 24.06.2013;

від відповідача: Пасічна Н.В. - пред. за дов. №01/02-13 від 01.02.2013.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова Компанія «Фонд боргових зобов'язань»

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2013р.

у справі № 5011-6/17709-2012 (суддя - Любченко М.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕСНАГРЕЙН»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова Компанія «Фонд боргових зобов'язань»

про стягнення 10 000,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.02.2013р. по справі №5011-6/17709-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2013р., позовні вимоги задоволено.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.06.2013р. попередні судові рішення скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Суд касаційної інстанції зазначив про те, що наслідки припинення договору доручення передбачені ст.1009 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною нормою порівняно із ст.1212 цього кодексу, оскільки остання передбачає загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Також, за висновками Вищого господарського суду України судами попередніх інстанцій не враховано зміст п.2 ч.2 ст.1007 Цивільного кодексу України, згідно якого довіритель зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором, відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення.

При цьому, плата або винагорода не тотожні із витратами, пов'язаними із виконанням доручення, а настання мети, з якою укладався договір, не співпадає з діями, необхідними для настання такої мети, а також зазначено, що судами першої та апеляційної інстанцій не було досліджено питання наявності витрат відповідача в сумі 4 100 грн., що призвело до передчасного висновку про безпідставне утримання всієї суми грошових коштів відповідачем.

На новому розгляді даної справи рішенням Господарського суду міста Києва від 17.07.2013 року позов задоволено повністю: підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕСНАГРЕЙН» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова Компанія «Фонд боргових зобов'язань» 10000,00 грн.( повернення суми передоплати), а також судовий збір в сумі 1609,50 грн.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалтингова Компанія «Фонд боргових зобов'язань» звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить суд оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, у зв'язку з порушенням норм матеріального права та у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.

В апеляційній скарзі скаржник звертає увагу на те, що судом першої інстанції помилково не визнані в якості належних доказів надані відповідачем Акти прийняття-передачі наданих послуг №08-10/д від 28.12.2011 та №30/122019 від 30.01.2012, оскільки представник за довіреністю здійснював службові відрядження саме за місцем знаходження боржника. Відповідач, також ,посилається на не врахування судом положень ст. 1009 ЦК України щодо відшкодування повіреному витрат довірителем, а також зазначає, що позивач не виконав покладений на нього Договором обов'язок про надання документів, необхідних для вчинення дій про стягнення заборгованості з Боржника, а,отже, мало місце прострочення кредитора за Договором. Звернення з повідомленням про розірвання Договору до закінчення його дії не дало можливості, на думку скаржника, виконати в повному обсязі покладені на відповідача обов'язки по договору, а, отже ,боржник не є таким, що прострочив в силу вимог ст.. 612 ЦК України та 220 ГК України.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач стверджує, що відповідач не погодив із замовником будь-які витрати з описом їх змісту та суми. Позивачем не було надано жодної згоди на залучення для виконання Договору третьої особи.

Ухвалою від 19.08.2013 року прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено справу до розгляду на 04.09.2013 року.

В судове засідання 04.09.2013 представники сторін з'явилися, у розгляді справи була оголошена перерва до 09.10.2013

В судове засідання 09.10.2013 представники сторін з'явилися.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи з урахуванням правил ст.ст. 99, 101 ГПК України, відповідно до яких апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги, перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, під час нового розгляду справи позивач у письмових поясненнях б/н від 10.07.2013р. підтримав позовні вимоги, які обґрунтовані не виконанням відповідачем умов договору №1 від 06.12.2011р., оскільки протягом періоду, коли виконавець (відповідач) мав стягнути борг боржника ТОВ «Деснагрейн» - компанії ТОВ «Контінент», остання звернулася до суду із заявою про відкриття процедури банкрутства.

Позивач також повідомив суд про те, що відповідач жодного разу не погоджував з Товариством з обмеженою відповідальністю "Деснагрейн" витрати, пов'язані з виконанням доручення.

Відповідач у додаткових поясненнях №222-09-1/18 від 16.07.2013р. проти задоволення позову заперечив з тих підстав, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Консалтингова компанія "Фонд боргових зобов'язань" понесені витрати, пов'язані з виконанням доручення позивача, про що свідчить акт приймання-передачі наданих послуг №08-10/д від 28.12.2011р., акт виконаних робіт від 22.02.2012р. по трудовому договору №30/122-19 від 03.01.2012р.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.12.2011 між ТОВ "ДЕСНАГРЕЙН" (замовником) та ТОВ "Консалтингова компанія "Фонд боргових зобов'язань" (виконавцем) укладено Договір надання послуг №1 відповідно до умов якого відповідач зобов'язаний виконати за винагороду від імені та за рахунок позивача юридичні дії, які спрямовані на повернення заборгованості з ТОВ "Контінент" у розмірі 3 747 234,86 грн. Дії підлягали вчиненню при позовній роботі щодо стягнення переданого у забезпечення зобов'язань заставленого майна, у виконавчих провадженнях по стягненню заборгованості (п. 1.3 договору).

З метою виконання своїх зобов'язань позивач уповноважив відповідача на підставі довіреностей представляти його інтереси в судах всіх інстанцій, на стадії виконавчого провадження по виконавчих листах, виконавчих написах нотаріусів, судових наказах, в інших державних органах України, з усіма правилами та в межах, які надані відповідним процесуальних законодавством особі, що бере участь у справі, а також виконувати всі інші дії, пов'язані з ефективним виконанням договору в межах чинного законодавства (п. 2.3.1 договору).

Відповідні довіреності позивачем працівникам відповідача Скотаренку Г.Є. та Мішиньову О.В. видані 12.01.2012. В довіреностях зазначено, що вони видані на виконання договору без права передоручення.

Договір носить оплатний характер, пунктом 4.1 якого передбачено, що винагорода відповідачеві визначається у розмірі 40% від грошових коштів, які відповідач отримає внаслідок надання послуг з повернення заборгованості позивачеві. Згідно з пунктом 4.3 договору розмір винагороди затверджується сторонами при підписанні акту.

Відповідно до пункту 4.6 договору замовник зобов'язався внести аванс на рахунок виконавця у розмірі 10000 грн., які останній зобов'язався використати на виконання договору.

14.12.2011 позивач перерахував відповідачеві аванс у розмірі 10 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою.

20.03.2012 позивач звернувся до відповідача з повідомленням від 13.03.2012 про розірвання договору, в зв'язку з неналежним виконанням його умов відповідачем, поверненням суми авансу у розмірі 10 000,00 грн. та повідомленням про скасування довіреностей. Дані повідомлення отримані відповідачем 26.03.2012. Надсилання вказаних документів та їх отримання підтверджується описом вкладення у цінний лист, фіскальним чеком № 0602 від 20.03.2012 про надання послуг поштового зв'язку та повідомленням про вручення поштового відправлення.

28.05.2012 позивач звернувся до відповідача з претензією про повернення суми авансу в зв'язку з розірванням договору.

У відповіді на претензію позивача від 05.07.2012 №76-09-1/79 відповідач відмовився повернути суму отриманого авансу.

Посилаючись на невиконання відповідачем умов договору, а саме, не вчинення жодних юридичних дій, спрямованих на повернення боргу на користь позивача, не надання звіту про виконання договору, акту про виконані послуги , позивач звернувся з позовом до суду про повернення сплаченого авансу у розмірі 10 000,00 грн.

Колегія суддів підтримує позицію суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, з наступних підстав:

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу норм ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Згідно із ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (ст.1000 Цивільного кодексу України).

У випадку, визначеному п.1.4 договору, замовник також зобов'язаний сплатити виконавцю винагороду в порядку , визначеному умовами цього договору (п.1.5 договору №1 від 06.12.2011р.).

За приписами п.4.1 укладеного сторонами договору винагорода виконавця складає 40% від загальної суми грошових коштів або вартості товару, яку отримає замовник в якості погашення заборгованості.

Відповідно до п.9.1 зазначеного договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом календарного року.

Таким чином, приймаючи до уваги норми ст.ст.11, 509, 628, 901, 1000 Цивільного кодексу України, ст.ст.173, 174 Господарського кодексу України, договір №1 від 06.12.2011р. за своєю правовою природою є договором дорученням, оскільки встановлює зобов'язання відповідача від імені та за рахунок позивача вчинити певні юридичні дії. У зв'язку з цим при вирішенні спору підлягають застосуванню норми глави 68 Цивільного кодексу України, яка регулює зобов'язання доручення.

Пунктом 4.6 договору №1 від 06.12.2011р. сторони погодили, що замовник вносить аванс на рахунок виконавця у розмірі 10000 грн., які виконавець використає на виконання цього договору. При наступному розрахунку сума авансу віднімається від суми до сплати виконавцеві за цим договором.

14.12.2011р. позивач перерахував відповідачеві аванс у розмірі 10000,00 грн., що підтверджується випискою відділення №500 АТ "УкрСибБанк". При цьому, у «призначенні платежу» зазначено про сплату за послуги представництва інтересів.

Тобто, за висновками суду, аванс в сумі 10000,00 грн. є складовою винагороди за договором, право на яку виникає в разі повернення позивачу заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Контінент" за участю виконавця.

У відповідності до ч.1 ст.1007 Цивільного кодексу України довіритель зобов'язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення.

Одночасно, виконавець має право на підставі довіреності представляти інтереси замовника в судах всіх інстанцій, на стадії виконавчого провадження по виконавчих листах, виконавчих написах нотаріусів, судових наказах, в інших державних органах України, з усіма правами та в межах, які надані відповідним процесуальним законодавством особі, що бере участь у справі, а також виконувати всі інші дії, пов'язані з ефективним виконанням договору в межах чинного законодавства (п.2.3.1 договору №1 від 06.12.2011р.).

Як свідчать матеріали справи, 12.01.2012р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Деснагрейн" було видано довіреності №3 та №4, якими уповноважено Скотаренка Г.Є. та Мішиньова О.В. представляти інтереси довірителя щодо вчинення будь-яких та усіх юридичних дій у обсязі, наданому чинним законодавством України, спрямованих на стягнення заборгованості третіх осіб перед довірителем.

Дані довіреності видані на виконання Договору №1 надання послуг, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Деснагрейн" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Консалтингова компанія "Фонд боргових зобов'язань", без права передоручення повноважень третім особам та діють до 26.12.2012р.

Позивачем на адресу відповідача було направлено повідомлення №48 від 13.03.2012р. про розірвання укладеного договору та повернення суми передоплати у розмірі 10000 грн., а також повідомлення про скасування довіреностей.

Зазначені документи отримано відповідачем 26.03.2012р., з огляду на що та з урахуванням умов пункту 10.3 Договору №1 від 06.12.2011р., укладений сторонами правочин є припиненим з 26.04.2012р.

У відповідності до ч.1 ст.1009 Цивільного кодексу України, якщо договір доручення припинений до того, як доручення було повністю виконане повіреним, довіритель повинен відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення, а якщо повіреному належить плата - також виплатити йому плату пропорційно виконаній ним роботі. Це положення не застосовується до виконання повіреним доручення після того, як він довідався або міг довідатися про припинення договору доручення.

В силу норм ст.1002, ч.4 ст.1007 ЦК повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом. Довіритель зобов'язаний виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить.

За таких обставин, норми ст.ст.1002, 1007, 1009 Цивільного кодексу України розрізняють поняття "витрати, пов'язані з виконанням доручення" та "плата (винагорода) за виконання обов'язку за договором доручення".

При цьому, право повіреного на плату виникає лише у разі, якщо про це існує домовленість сторін, в той час як відшкодування витрат, пов'язаних з виконанням доручення, є обов'язком довірителя в силу вимог закону.

Як було зазначено судом вище, положеннями п.п.1.4, 1.5, 2.3.4, 4.1 договору №1 від 06.12.2011р. сторони узгодили право виконавця на отримання винагороди у разі повернення позивачу заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Контінент".

Як свідчать матеріали справи та проти чого учасники спору не заперечують, часткове або повне погашення заборгованості боржника за участю Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова компанія "Фонд боргових зобов'язань" не відбулось. Тобто, у відповідача не виникло право на отримання винагороди.

Одночасно, виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, стосовно витрат відповідача в сумі 9500 грн. та 4100 грн., то слід зазначити про наступне:

Згідно із ч.2 ст.1007 ЦК України довіритель зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором, у тому числі, відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення.

В силу норм ст.1006 ЦК України повірений зобов'язаний, зокрема, після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення.

За приписами п.2.2.6 договору №1 від 06.12.2011р. виконавець зобов'язався протягом трьох робочих днів інформувати виконавця (електронною поштою або цінним листом) щодо всієї кореспонденції, яка надходить від боржника, а також про всі зустрічі, телефонні переговори й інші контакти з боржником та їх результати.

Як свідчать матеріали справи, в обґрунтування наявності витрат виконавця відповідач посилається на акт приймання-передачі наданих послуг №08-10/д від 28.12.2011р., акт від 22.02.2012р. приймання виконаних робіт за трудовим договором №30/122-19 від 03.01.2012р.

Відповідно до наданого відповідачем акту приймання-передачі наданих послуг №08-10/д від 28.12.2011р., Товариство з обмеженою відповідальністю "Експортно-імпортна компанія "Верес" надало відповідачу наступні послуги на суму 9500 грн.: розроблення алгоритму дій по стягненню заборгованості з боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Контінент"; проведення дій, спрямованих на встановлення достовірної інформації щодо фактичного місцезнаходження та стану фінансово-господарської діяльності боржника та поручителя, місця перебування керівництва боржника, місця перебування засновників боржника з виїздом в службове відрядження (м.Славутич); встановлення достовірної інформації щодо осіб керівного складу та засновників підприємства боржника; проведення особистих зустрічей з місцевими органами влади (за фактичним місцезнаходженням боржника); проведення переговорів з керівництвом та засновниками підприємства боржника та встановлення строків для погашення заборгованості; проведення переговорів з поручителем підприємства боржника та встановлення строків для погашення заборгованості.

За загальним правилом повірений повинен виконати дане йому доручення особисто. Повірений має право передати виконання доручення іншій особі, якщо це передбачено договором або якщо повірений був вимушений до цього обставинами, з метою охорони інтересів довірителя, про що повинен негайно повідомити про це довірителя (ч.1 ст.1005 Цивільного кодексу України).

При цьому, умовами Договору №1 від 06.12.2011р., довіреностями №3,№4 від 12.01.2012р. не передбачено право відповідача передавати виконання доручення іншій особі, а враховуючи, що обсяг дій, які Скотаренко Г.Є., Мішеньов О.В. мали право вчиняти на виконання договору, визначався довіреностями, які станом на 28.12.2011р. не були видані, за висновками суду, відсутні правові підстави вважати, що залучення відповідачем Товариства з обмеженою відповідальністю "Експортно-імпортна компанія "Верес" було пов'язано з виконанням договору №1 від 06.12.2011р.

Також, в акті №08-10/д від 28.12.2011р. відсутні будь-які посилання на договір або на виконання зазначених послуг з метою повернення заборгованості саме позивачу.

Одночасно, за змістом акту від 22.02.2012р. приймання виконаних робіт за трудовим договором №30/122-19 від 03.01.2012р., який підписано Товариством з обмеженою відповідальністю "Консалтингова компанія "Фонд боргових зобов'язань" та Мішеньовим Олегом Вікторовичем, працівником була виконана наступна робота на суму 4100 грн.: службове відрядження в м.Славутич (за місцезнаходженням боржника); проведення переговорів з посадовими особами відділу Державної виконавчої служби Славутицького міського управління юстиції; виявлення поручителів боржника, встановлення інформації щодо їх місцезнаходження, фінансово-господарської діяльності, аналіз спроможності виконати зобов'язання на користь кредитора; проведення переговорів з поручителями підприємства боржника та встановлення строків для погашення заборгованості (виїзд по місцезнаходженню поручителів).

При цьому, вказаним актом не визначено, що відповідні дії вчинялись повіреним саме на виконання договору №1 від 06.12.2011р. та з метою стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "Контінент" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Деснагрейн".

За умовами пункту 4.7 Договору №1 від 06.12.2011р. будь-які витрати виконавця за цим договором мають бути затверджені замовником.

Проте, матеріали справи не містять доказів погодження з Товариством з обмеженою відповідальністю "Деснагрейн" витрат, пов'язаних з виконанням доручення.

На підставі вище викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідач не надав жодного доказу на підтвердження виконання представницьких послуг; витрати, пов'язані з виконанням доручення, відповідачем не були узгоджені з позивачем; матеріали справи не містять доказів фактичного надання послуг відповідачем, а кошти, перераховані позивачем відповідачу в розмірі 10000,00 грн., є саме авансовим платежем.

У зв'язку з викладеним, судом першої інстанції правомірно задоволено вимоги позивача про стягнення з відповідача 10000,00 грн., натомість, відповідач не обґрунтував та не надав належних та допустимих доказів на підтвердження виконання своїх зобов'язань належним чином у період дії Договору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова Компанія «Фонд боргових зобов'язань» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2013р. є необґрунтованою, якою не спростовано висновки суду першої інстанції , тому задоволенню не підлягає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, тому відсутні підстави для його скасування або зміни.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова Компанія «Фонд боргових зобов'язань» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2013р. у справі №5011-6/17709-2012 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 5011-6/17709-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Кондес Л.О.

Судді Ропій Л.М.

Рябуха В.І.