Рішення

від 16.10.2013 по справі 2-317/13

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЛУГАНСЬК

Справа №2-317/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

« 08» жовтня 2013 року Ленінський районний суд м. Луганська

в складі: головуючого-судді: Женеску Е.В.

при секретарі: Бондаренко А.Т.,

за участю прокурора: Русінової Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Луганська цивільну справу за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В:

« 19» грудня 2012 року позивач Регіональне відділення Фонду державного майна України по Луганській області звернувся до Ленінського районного суду м. Луганська з позовом до ОСОБА_21 про витребування нерухомого майна - будівлі гуртожитку, що розташована за адресою АДРЕСА_1, з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування заявленого позову позивач зазначає наступні обставини: рішенням Господарського суду Луганської області від 06.02.2008р. по справі №10/16пн визнаний частково недійсним договір купівлі-продажу від 23.12.1993р., укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Луганській області та організацією орендарів орендного підприємства «Луганськміськбуд» в частині продажу, в тому числі, гуртожитку за адресою АДРЕСА_1. Також зобов'язано АТЗТ «Луганськміськбуд» повернути Регіональному відділенню вказаний об'єкт нерухомості. На виконання вказаного рішення суду, спірний гуртожиток, який знаходиться на балансі АТЗТ «Луганськміськбуд», 29.07.2009р. повернуто до державної власності згідно з актом прийому-передачі, через що він є власністю держави і повинний бути витребуваний з незаконного володіння ОСОБА_21.

Разом із позовом, позивач надав до суду заяву про забезпечення позову, де просив накласти арешт на спірну будівлю гуртожитку. Ухвалою у справі від 24.12.2012р. судом вжито заходів щодо забезпечення позову, а саме накладено арешт на будівлю гуртожитку за адресою АДРЕСА_1.

Згодом, ухвалами у справі від 08.01.2013р., та від 14.02.2013р. до участі у справі були залучені за відповідними заявами треті особи - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, які є мешканцями спірного гуртожитку.

В подальшому, від позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області - надійшло клопотання про залучення ОСОБА_1, в якості співвідповідача по справі, через те, що саме ця особа є власником спірної будівлі гуртожитку. Ухвалою суду від 24.04.2013р. по цій справі клопотання позивача щодо залучення ОСОБА_1 в якості співвідповідача по справі було задоволене.

Тому, 24.04.2013р., позивач під час судового засідання надав суду уточнення до позовної заяви від 23.04.2013р. №10-08-02242, де уточнив позовні вимоги, і просив суд: витребувати будівлю гуртожитку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, з незаконного володіння ОСОБА_21 на користь держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області; витребувати будівлю гуртожитку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області.

В подальшому, 10.06.2013р. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Луганській області надало до суду чергове уточнення позовної заяви, де позовні вимоги викладені наступним чином - визнати право власності на нерухоме майно - будівлю гуртожитку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 за державою Україна в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області; витребувати будівлю гуртожитку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, з незаконного володіння ОСОБА_1, та повернути у власність держави. При цьому, жодних позовних вимог до первісного відповідача ОСОБА_21 у вказаному уточненні позову позивачем не заявлялося.

Пізніше, заявою, зробленою під час судового засідання 23.07.2013р., позивач відмовився від частини позовних вимог щодо витребування спірного майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_21.

Ухвалою по справі від 23.07.2013р., в прийнятті відмови представника позивача Долгополої М.Е. від частини позовних вимог щодо витребування спірного майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_21, та закритті провадження у справі в цій частині, судом було відмовлено через відсутність необхідних повноважень у представника позивача.

В подальшому, позивач вдруге звернувся до суду з заявою від 19.08.2013р. про відмову від позову в частині позовних вимог щодо витребування спірного майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_21. Ухвалою по справі від 04.10.2013р. вищезазначену відмову було прийнято судом: провадження по чинній цивільній справі було закрите в частині витребування спірного майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_21.

В позовній заяві позивачем зазначено відповідача ОСОБА_1, але ж судом встановлено, що згідно паспортних даних, вірним є ОСОБА_1, про що судом постановлено відповідну ухвалу.

У судовому засіданні представник позивача Долгопола М.Е. уточнені позовні вимоги підтримала у повному обсязі, надала пояснення аналогічні викладеним у позові, крім того зазначила у зв'язку з тим, що регіональне відділення дізналось лише 30.08.2011 року про те, що власником спірного гуртожитку є ОСОБА_1, а тому трирічний спливає 30.08.2014р. та вважає, що строк для звернення до суду з позовною заявою про витребування будівлі гуртожитку з незаконного володіння та визнання права власності не пропущено.

У судовому засіданні прокурор, який представляє інтереси держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області повністю підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні. Крім того, пояснив, що строк звернення до суду не пропущено, а тому клопотання представника відповідача щодо застосування строку звернення до суду не підлягає задоволенню.

Представник відповідача ОСОБА_1- ОСОБА_25./згідно довіреності від 07.05.2013р./ проти позову заперечував, просив суд у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити через їх необґрунтованість. У судовому засіданні надав письмові заперечення, та письмове клопотання з додатками на 30 аркушах, про застосування строку позовної давності.

Представники третіх осіб: ОСОБА_26, ОСОБА_27 у судовому засіданні повністю підтримували уточнені позовні вимоги , крім того, вважають, що строк звернення до суду не пропущено позивачем.

Суд, вислухавши пояснення сторін, що з'явилися, дослідивши матеріали справи, та вивчивши всі обставини справи в їх сукупності, прийшов до наступного.

Згідно ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів. Ст. 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і запереченні сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно ст. 61 ЦПК України 1. Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. 2. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. 3. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. 4. Вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

В судовому засіданні встановлено наступне.

Згідно рішення апеляційного суду Луганської області від 09 серпня 2011 року встановлено, що новим власником спірного гуртожитку є ОСОБА_1 оскільки 28 грудня 2007 року був укладений договір купівлі-продажу, згідно з яким ОСОБА_21 продала, а ОСОБА_1 купив гуртожиток. Договір укладений в письмовій формі, посвідчений приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_28, але право власності ОСОБА_1 на гуртожиток не було зареєстроване у зв'язку з тим, що ухвалою господарського суду Луганської області від 10 січня 2008 року реєстратору було заборонено проводити будь-які дії по реєстрації прав власності на спірний гуртожиток. Рішення набрало законної сили. Крім того, відповідно до ухвали апеляційного суду Луганської області від 18 липня 2012 року встановлено, що новим власником спірного гуртожитку є ОСОБА_1 оскільки відповідний договір купівлі-продажу у встановленому порядку недійсним визнаний не був. Таким чином, право власності на спірний гуртожиток визнано за відповідачем ОСОБА_1

Згідно з правилом ч. 3 ст. 61 ЦПК України , обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Позивачем заявлено вимогу щодо витребування будівлі гуртожитку, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, з незаконного володіння ОСОБА_1. При цьому, згідно зі ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд вважає недоведеною незаконність володіння спірним майном з боку ОСОБА_1. Так, у відповідності до ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст.328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. При цьому, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідач ОСОБА_1 набув права власності на спірну будівлю гуртожитку на підставі правочину - договору купівлі-продажу від 28.12.2007 (а.с.5-7, том 2). Цей договір укладений у письмовій формі, є нотаріально посвідченим. Вказаний договір є дійсним, та таким, що наділений юридичною силою, відносно нього відсутнє будь-яке рішення суду щодо визнання його недійсним. Таким чином, право власності ОСОБА_1 на спірну будівлю гуртожитку набуте правомірно, у розумінні ст.328 Цивільного кодексу України.

Крім того, посилання позивача на те, що спірний гуртожиток 29.07.2009р. повернуто до державної власності згідно з актом прийому-передачі, через що він є власністю держави і повинний бути витребуваний з незаконного володіння, не ґрунтуються на законі через наступне. Акт приймання-передачі спірного гуртожитку, за яким АТЗТ «Луганськміськбуд» передав, а Регіональне відділення Фонду державного майна України по Луганській області прийняло гуртожиток, що є предметом спору, підписаний 29.07.2009р., а договір купівлі-продажу, за яким відповідач ОСОБА_1 набув права власності на спірний гуртожиток, укладений ще 28.12.2007р. Таким чином, на момент підписання акту приймання-передачі, гуртожиток за адресою АДРЕСА_1, вже давно вибув з володіння АТЗТ «Луганськміськбуд» і був власністю ОСОБА_1

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що спірний гуртожиток, який є предметом спору, неодноразово виступав предметом договорів купівлі-продажу. Так, 07.11.2007р. був укладений договір купівлі-продажу, згідно з яким ТОВ «Житлово-експлуатаційне управління» продало, а ОСОБА_29 купила гуртожиток. Договір укладений у письмовій формі.

15.11.2007р. був укладений договір купівлі-продажу, згідно з яким ОСОБА_29 продала, а ОСОБА_21 купила гуртожиток. Договір укладений в письмовій формі та посвідчений приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_30

Далі, 28.12.2007р. був укладений договір купівлі-продажу, згідно з яким ОСОБА_21 продала, а ОСОБА_1 купив спірний гуртожиток. Договір укладений у письмовій формі, посвідчений приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_28, але право власності ОСОБА_1 на гуртожиток не було зареєстроване через арешт, накладений 10.01.2008р. ухвалою господарського суду Луганської області.

Всі вищезазначені договори є дійсними, жоден з них не визнаний рішенням суду недійсним. Так, 09.08.2011р., рішенням Апеляційного суду Луганської області у справі №22ц-2920/11 відмовлено в задоволенні позову заступника прокурора Луганської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення фонду державного майна України по Луганській області до ОСОБА_21 та МКП «Бюро технічної інвентаризації » про визнання договору купівлі-продажу від 07.11.2007р., укладеного між ОСОБА_29 та ТОВ «Житлово-експлуатаційне управління», недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння. Рішення набрало законної сили.

21.12.2011р. Ленінським районним судом м. Луганська ухвалене рішення у справі №2-3330/11 за позовом заступника прокурора Луганської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення фонду державного майна України по Луганській області до ОСОБА_21, ОСОБА_1, ОСОБА_29 та ТОВ «Житлово-експлуатаційне управління» про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 07.11.2007р., укладеного між ТОВ «Житлово-експлуатаційне управління» та ОСОБА_29, та витребування майна з чужого незаконного володіння. Вказаним рішенням у задоволенні позовних вимог позивачу відмовлено в повному обсязі, рішення набрало законної сили.

Правова ж підстава набуття відповідачем по цій справі права власності на спірний гуртожиток, а саме договір купівлі-продажу від 28.12.2007р., згідно з яким ОСОБА_21 продала, а ОСОБА_1 купив спірний гуртожиток, взагалі до суду не оскаржувалася, і в цій справі позовних вимог щодо визнання недійсним договору від 28.12.2007р. позивачем не заявлено.

Згідно статті 388. ЦК України1. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. 2. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. 3. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Власник може вимагати повернення свого майна за цим позовом лише в тому випадку, коли інша особа володіє його майном незаконно. Якщо ж володілець володіє чужим майном на законних підставах, то власник не може витребувати свою річ з такого володіння шляхом пред'явлення індикаційного позову.

Крім того позивачем по справі не доведено, що спірний гуртожиток вибув з його володіння проти його волі в розумінні статті 388 ЦК України

Відповідно до п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК) Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК) , то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже, у судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 володіє спірним гуртожитком на законних підставах, а позивачем по справі не доведено неправомірність дій відповідача по заволодінню будівлі гуртожитку, що розташована за адресою АДРЕСА_1. що виключає можливість задоволення вимог позивача. Також є безпідставними вимоги позивача про визнання права власності на спірний гуртожиток, оскільки суд вважає можливим визнання права власності лише у разі встановлення судом порушення прав позивача.

За таких підстав суд дійшов висновку, щодо необґрунтованості позовних вимог до відповідача ОСОБА_1

Крім того, представником відповідача під час судового розгляду справи неодноразово подавалася заява про застосування судом строку позовної давнини до вимог позивача щодо витребування майна з чужого незаконного володіння, у відповідності до ст.267 Цивільного кодексу України. Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права чи інтересу. Відповідно до ст.257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідач ОСОБА_1 придбав спірний гуртожиток у ОСОБА_21 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 28.12.2007г . При цьому, матеріалами справи підтверджується той факт, що Регіональне відділення Фонду державного майна та органи прокуратури були обізнані про укладення вказаного договору між ОСОБА_21 та ОСОБА_1 ще з початку 2008 року.

Це підтверджується, серед іншого, наступними документами:

- відповіддю МКП «БТІ » від 06.02.2008р. на адресу Господарського суду Луганської області по справі № 10/16пд (а.с.191, том 1). При цьому , і прокуратура , і Регіональне відділення Фонду державного майна по Луганській області були учасниками судового процесу у справі № 10/16пд в Господарському суді Луганської області;

- відповіддю БТІ від 10.11.2008г . на адресу прокурора м. Луганська ОСОБА_31 (а.с. 212, том 1). При цьому до відповіді додавалася копія договору купівлі-продажу від 28.12.2007р.

Таким чином, позивачу було відомо про те, що спірний гуртожиток вибув з володіння ОСОБА_21, та знаходиться у володінні ОСОБА_1 ще з 2008р., а звернувся позивач з цим позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння лише у грудні 2012 року, зі спливом строку позовної давності.

Відповідно до ч.3 ст.267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, яка надана до винесення судом рішення. При цьому, сплив строку позовної давності, про застосування якого заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Відповідно до п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Крім того, під час судового засідання представником третіх осіб ОСОБА_26 надано до суду клопотання, в якому вона просить суд постановити окрему ухвалу по підробці документів та направити справу до міліції для проведення експертизи почерку (а.с.2, том 2). Підставою для цього ОСОБА_26 визначає той факт, що довіреність, надана відповідачем представнику ОСОБА_25, викликає в неї сумніви через невідповідність підпису відповідача ОСОБА_1 на довіреності його підпису в паспорті.

Суд не вбачає жодних підстав для задоволення вищевказаного клопотання. Так, представником відповідача ОСОБА_25 у судовому засіданні було надано на огляд суду оригінал довіреності на представництво інтересів відповідача. Копія довіреності повністю відповідає оригіналу, довіреність посвідчена приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_32 та не викликає жодних сумнівів у своєї справжності. За таких обставин клопотання ОСОБА_26 про направлення на експертизу судом залишається без задоволення, та одночасно роз'яснюється ОСОБА_26 про можливість, за наявністю сумнівів, звернутися з цим питанням на загальних підставах з відповідною заявою до правоохоронних органів.

Відповідно до ст. 212 Цивільно-процесального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Усі докази є рівні між собою. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Оцінка доказів як раз і полягає в тому, що б визначитися, яким з них надати перевагу.

Оцінюючи докази, суд зобов'язаний оцінити належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Усі докази разом оцінюються ще з позиції їх достатності та взаємозв'язку. Достатність доказів полягає у тому, що у справі доведені усі обставини, які входять до предмету доказування. Взаємозв'язок доказів полягає в тому, що всі вони узгоджуються між собою і в сукупності дають суду можливість встановити дійсні відносини сторін і правильно вирішити спір.

На підставі викладеного , керуючись ст.ст.16, 203, 215, 216, 256-257 , 267, 316, 328, 330, 346, 387, 388 Цивільного кодексу України , ст.ст. 10, 11, 27, 57, 60, 61, 88, 212, 214, 215, 224-233 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог Регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Луганської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення - з дня отримання копії рішення, через Ленінський районний суд м. Луганська.

Головуючий-суддя: