Рішення

від 03.10.2013 по справі 2-646/08

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

03.10.2013

Апеляційний суд міста Севастополя

Справа №22ц-797/1149/2013 Головуючий у першій

Ктегорія 20 інстанції Непомнящий М.О.

Доповідач в апеляційній

інстанції Андрейченко А.А.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду міста Севастополя у складі:

головуючого судді - Андрейченко А.А.,

суддів - Єфімової В.О., Саліхова В.В.,

при секретарі - Мазнєва Ю.М.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_3,

представника відповідача - ОСОБА_4,

представника третьої особи - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 26 грудня 2008 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, ОСОБА_8, треті особи - приватний нотаріус ОСОБА_9, КП «БТІ і ДРОНМ», ОСОБА_10, про визнання угод недійсними та витребування майна із чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИЛА:

у серпні 2007 року позивач звернулась до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного і посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_9 15 квітня 2004 року від її імені з відповідачем ОСОБА_6

Позовні вимоги мотивовані тим, що 07.10.1997 року позивач придбала квартиру за договором купівлі-продажу, але деякий час в ній не проживала. У липні 2004 року позивач не змогла попасти до квартири внаслідок зміни замку вхідної двері. Після її звернення до міліції виявилося, що 15 квітня 2004 року якимсь ОСОБА_11 (який нібито доводиться їй сином), що діяв нібито від її імені за довіреністю, квартиру було продано ОСОБА_6 Між тим, продавати квартиру вона не збиралася і нікому не доручала. Уточнивши позовні вимоги, позивач, крім того, просила витребувати зазначену квартиру із незаконного володіння відповідача ОСОБА_8, за яким зареєстровано право власності на квартиру, відновити її право власності на квартиру.

Рішенням суду від 26 грудня 2008 року визнані недійсними:

- доручення від 27 червня 2003 року, видане ОСОБА_7 на ім'я ОСОБА_11,посвідчене приватним нотаріусом ОСОБА_12;

- договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 15 квітня 2004 року між ОСОБА_11 від імені ОСОБА_7 і ОСОБА_6;

- договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 12 травня 2004 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_10;

- договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 13 липня 2004 року між ОСОБА_10 і ОСОБА_8, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_13

Визнано право власності на зазначену квартиру за ОСОБА_7.

Додатковим рішенням суду від 12 липня 2013 року в задоволенні позовних вимог про витребування квартири із незаконного володіння ОСОБА_8 ОСОБА_7 відмовлено.

На рішення суду від 26 грудня 2008 року відповідачем ОСОБА_6 подана апеляційна скарга, в якій він просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального права.

Зокрема, апелянт вважає, що суд вийшов за межі заявлених позивачем вимог, а також не застосував ст. ст. 203, 388 ЦК, які підлягали застосуванню відповідно до тих правовідносин, які склалися між сторонами.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; тощо.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає.

Ухвалюючи рішення про визнання угод щодо спірної квартири недійсними, а саме договорів купівлі-продажу і дарування квартири між ОСОБА_6 і ОСОБА_10, ОСОБА_10 і ОСОБА_8, суд першої інстанції виходив із того, що ці угоди похідно є недійсними, оскільки у справі безперечно встановлено, що позивач не мала волевиявлення на укладання угоди 15 квітня 2004 року із ОСОБА_6

Постановляючи додаткове рішення про відмову в задоволенні позовної вимоги про витребування квартири із володіння ОСОБА_8, за яким на момент постановлення рішення 26 грудня 2008 року було зареєстровано право власності на квартиру, суд першої інстанції виходив із того, що квартира не вибула із користування позивача.

Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи і не узгоджується з нормами матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 07 жовтня 1997 року придбала у власність квартиру АДРЕСА_1. В цей же день право власності зареєстровано Бюро технічної інвентаризації Севастопольської міської державної адміністрації(а.с. 6,9).

15 квітня 2004 року ОСОБА_11 на підставі довіреності, посвідченої 27 червня 2003 року нотаріусом м. Москви ОСОБА_12 під реєстровим №2д-3712, продав від імені ОСОБА_7 належну їй квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_6 (а.с. 8).

12 травня 2004 року ОСОБА_6 подарував, а згідно рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 22 грудня 2004 року - продав зазначену квартиру ОСОБА_10 (а.с. 137), 13 липня 2004 року ОСОБА_10 продав квартиру ОСОБА_8 (а.с. 173).

Відповідно до ч. 3 ст. 44 ЦК УРСР (в редакції 1963 року, що діяв на момент видачі зазначеного вище доручення від 27 червня 2003 року), письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.

Проведеною по справі судовою комплексною технічною експертизою документів та почерку встановлено, що рукописний текст «ОСОБА_7» у дорученні від 27 червня 2003 року виконаний не ОСОБА_7. Підпис від імені ОСОБА_7 у дорученні від 27 червня 2003 року виконана, ймовірно, не ОСОБА_7 Відображення відтиску гербової печатки нотаріуса ОСОБА_12 у довіреності від 27 червня 2003 року виконано струменевим способом (а.с. 78-84).

Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Відповідно до ст. 59 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

Таким чином, одностороння угода - довіреність від імені ОСОБА_7 є недійсною, як така, що не відповідає вимогам закону, і підлягає визнанню недійсною рішенням суду, оскільки свідчить про відсутність волевиявлення позивача на відчуження належної їй квартири .

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним не вимагається.

Вимога про встановлення нікчемного правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Враховуючи, наявність спору, а також ті обставини, що на підставі нікчемної довіреності від імені ОСОБА_7 на ім'я невстановленого ОСОБА_11 був нотаріально посвідчений договір купівлі - продажу квартири між ОСОБА_11 від імені ОСОБА_7 і ОСОБА_6, та була здійснена державна реєстрація права власності ОСОБА_6 на це нерухоме майно, колегія суддів вважає, що за таких обставин підлягає визнанню недійсним (нікчемним) договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений 15 квітня 2004 року від імені ОСОБА_7 з ОСОБА_6

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма частини першої ст. 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Таких вимог не заявляла й позивач.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання індикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК.

Відповідно до ст. 388 ЦК якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно наданого відповідачем ОСОБА_8 рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 17 січня 2005 року договір купівлі-продажу від 13 липня 2004 року спірної квартири між ОСОБА_10 і ОСОБА_8 розірваний у зв'язку з тим, що сторонам договору стало відомо про укладення договору купівлі-продажу зазначеної квартири між якимсь ОСОБА_11 і ОСОБА_6 за підробленим дорученням і порушенням за цим фактом кримінальної справи.

Зазначене рішення набрало законної сили. Між тим, на момент постановлення рішення у даній справі 26 грудня 2008 року право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ОСОБА_8, і позивач ОСОБА_7 від заявлених вимог про витребування квартири із володіння ОСОБА_8 не відмовлялася.

Таким чином, оскільки при визнанні правочину нікчемним, суд одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину, позовні вимоги позивача як законного власника квартири, що вибула із її володіння не за її волею, і що ніким не спростовується, про витребування цього майна із володіння відповідача ОСОБА_8 підлягають задоволенню.

Рішення суду про задоволення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.

На підставі викладеного рішення суду першої інстанції відповідно до ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 303-307 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду міста Севастополя від 26 грудня 2008 року скасувати.

Додаткове рішення Ленінського районного суду міста Севастополя від 12 липня 2013 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_7 задовольнити.

Визнати недійсним доручення від 27 червня 2003 року, видане від імені ОСОБА_7 на ім'я ОСОБА_11, що засвідчено приватним нотаріусом м. Москви ОСОБА_12

Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 15 квітня 2004 року між ОСОБА_11 від імені ОСОБА_7 і ОСОБА_6.

Витребувати квартиру АДРЕСА_1 з володіння ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7.

Стягнути з ОСОБА_8 і ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 судові витрати з кожного по 114,70грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням апеляційного суду законної сили.

Головуючий А.А.Андрейченко

Судді В.В.Саліхов

В.О.Єфімова