Постанова

від 28.10.2013 по справі 908/2073/13

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

23.10.2013 р. справа №908/2073/13

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Суддів:Малашкевича С. А. Ломовцевої Н. В., Манжур В. В. при секретарі судового засідання Максименко Г. П. за участю представників сторін: від позивача:Ануфрієв Є. Г. - за довір. від відповідача:Погорілий Ю. М.- директор, Кіян М. О. - за довір. розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро - ЮНІ», с. Осипенко Бердянського району Запорізької області на рішення господарського суду Запорізької області від 11.07.2013р. у справі№ 908/2073/13 (суддя: Дроздова С.С.) за позовомДочірнього підприємства «Ілліч - Агро Запоріжжя» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», с. Осипенко Бердянського району Запорізької області до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро - ЮНІ», с. Осипенко Бердянського району Запорізької області провизнання права власності на посіви

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 11.07.2013 р. у справі № 908/2073/13 задоволені позовні вимоги Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Запоріжжя» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-ЮНІ» про визнання права власності на посіви.

Рішення суду першої інстанції вмотивовано тим, що позивач є належним землекористувачем та у зв`язку з доведенням останнім факту здійснення саме ним посівів восени 2012 р. - озимої пшениці, весною 2013 р. - ярового ячменю, соняшника, кукурудзи, а також здійснення обробки грунту на чорних парах під посів 2013 р., позивач має право власності на відповідні посіви.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування підстав для його скасування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 189, 316, 317, 319, 328 ЦК України, ст. ст. 79, 95, 125, 126 ЗК України, ст. 27 Закону України «Про оренду землі» 32-34, 43, 47, 82 ГПК України. Крім того, апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не дослідив та не надав правової оцінки доказам, які надані ТОВ «Агро-Юні» на підтвердження своїх заперечень на позов, не здійснив повне і всебічне з`ясування всіх обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу від 16.09.2013 р. доводи, викладені в апеляційній скарзі не визнав, проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на правомірність використання відповідачем земельних ділянок та недоведеність відповідачем своїх вимог.

В судовому засіданні 18.09.2013 р. представником позивача заявлялось клопотання про долучення до матеріалів справи витягу з почеркознавчої експертизи, яка була проведена в рамках кримінального провадження, порушеного за заявою позивача відносно того, що підписи на додаткових угодах якими розірвано договори оренди землі, виконані не Дольме В. О., який на час підписання угод займав посаду директора позивача.

Директор ТОВ «Агро-Юні» та його представник заперечували проти задоволення заяви позивача.

Судова колегія клопотання позивача відхилила, оскільки вважає, що позивач не достатньо обґрунтував необхідність залучення вказаного витягу до матеріалів справи та не пояснив яке саме доказове значення цей витяг має для даної справи.

У судовому засіданні з 18.09.13 р. по 02.10.2013 р. оголошувалась перерва.

30.09.2013 р. від позивача надійшли додаткові письмові пояснення до відзиву на апеляційну скаргу, в яких останній надав вже письмові обґрунтування необхідності залучення вказаного витягу з висновку експерта. Зокрема, зазначив, що одним із результатів з`ясування всіх обставин у кримінальному провадженні повинно було стати встановлення факту того, що договори позивачем не було розірвано та вони діють станом на теперішній час; що за результатами проведених в межах кримінального провадження почеркознавчої та технічної експертизи додаткових угод, експертом було встановлено те, що підписи на додаткових угодах виконані не Дольме В. О., а іншою особою, а відбитки печатки на цих угодах виконані не печаткою позивача. Внаслідок чого, позивач вважає, що твердження відповідача про розірвання договорів оренди землі, на яких засіяні спірні посіви, не відповідають дійсності, а тому позивач вважає, що правомірно використовував земельні ділянки для вирощування сільськогосподарських культур та збору посівів, які належать ТОВ «Ілліч-Агро Запоріжжя». Просив залучити документи, додані ним до цих пояснень, а саме ті, що стосуються прийняття його заяви про вчинене кримінальне порушення, а також висновок експерта від 04.09.2013 р. № 503, яким встановлено, що додаткові угоди про розірвання договорів оренди землі виконані не Дольме В. О., а іншою особою.

Представники відповідача заперечували проти задоволення клопотання позивача.

Судова колегія відхилила клопотання позивача, з тих самих підстав, що зазначені вище.

Відповідачем в судовому засіданні 02.10.2013 р. були надані акти приймання-передачі земельних ділянок в оренду ТОВ «Агро-Юні», акти визначення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), довідка ТОВ «Агро-Юні» про посіви сільськогосподарських культур у 2013 році з додатком № 1 про земельні ділянки, на яких були здійснені посіви, відповідь управління Держземагентства у Бердянському районі від 14.05.13 р. № 1188/02/09-13, які залучені до матеріалів справи.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 02.10.2013 р. розгляд справи відкладався на 23.10.2013 р.

В судовому засіданні, яке відбулось 23.10.2013 р. представник відповідача подав заяву, в якій визнав право власності позивача на посіви сільськогосподарських культур за ДП «Ілліч-Агро» на земельній ділянці площею 110,5013 га, в іншій же частині вимог позивача, а саме в частині визнання права власності на посіви за ДП «Ілліч-Агро» на земельній ділянці загальною площею 173,5987 га просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що на цій земельній ділянці посіви сільськогосподарських культур були проведені ТОВ «Агро-Юні», в підтвердження чого надав довідку ТОВ «Агро-Юні» про посіви сільськогосподарських культур ТОВ «Агро-Юні» за 2013 р. та список зареєстрованих договорів оренди з вказанням кадастрового номеру кожної земельної ділянки, площі та сільськогосподарської культури, яка була посіяна на цих земельних ділянках. Просив в позові відмовити частково, з урахуванням поданої ним заяви про часткове визнання позовних вимог.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що при перевірці рішення в апеляційній інстанції Господарський процесуальний кодекс України не встановлює право відповідача визнавати позов, це право йому надано в суді першої інстанції до прийняття рішення по справі, а тому дана заява відповідача колегією суддів не приймається до уваги.

Представник позивача надав доповнення до відзиву на апеляційну скаргу від 23.10.2013 р., в яких зазначив, що надана відповідачем довідка про посіви сільськогосподарських культур у 2013 році не може бути належним доказом у справі, оскільки в ній не наведені докази (або посилання на докази), якими підтверджуються дані, які вказані у довідці. Поряд з цим, позивач зазначив, що в підтвердження обґрунтованості своїх вимог надає на виконання вимог ухвали Донецького апеляційного господарського суду від 02.10.13 р. належні докази, а саме: список (реєстр) щодо сільськогосподарських культур на спірних земельних ділянках, в яких зазначені кадастрові номери земельних ділянок, посіви сільськогосподарських культур, які позивачем були здійснені та які види робіт були виконані, з посиланням на підтверджуючи документи; акти прийому-передачі земельних ділянок, що укладені між фізичними особами (орендаторами) та ДП «Ілліч-Агро Запоріжжя». Просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обгрунтоване, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Колегія суддів дійшла висновку, про необхідність залучення зазначених вище документів до матеріалів справи.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, додаткові письмові пояснення, заслухавши пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Між ДП «Ілліч-Агро Запоріжжя» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат іменні Ілліча» (орендарем) та фізичними особами власниками земельних ділянок (орендодавцями) укладені договори оренди землі від 04.01.2007р., 09.01.2007р., 10.01.2007р., 12.01.2007р., 15.01.2007р., 05.02.2007р., 06.02.2007р., 09.02.2007р., 30.01.2007р., 05.03.2007р., 21.03.2007р., 28.03.2007р., 24.10.2007р. Строк дії вказаних договорів - 15 років.

За вказаними договорами оренди відбулася фактична передача позивачу в оренду земельних ділянок загальною площею 284,10 га, які розташовані на землях Осипенківської сільської ради Запорізької області, що підтверджується актами прийому-передачі земельних ділянок, копії яких додані до матеріалів справи.

Об'єктом оренди за договорами оренди землі є земельні ділянки з наступними кадастровими номерами: 2320685500:02:001:0035; 2320685500:02:001:0034; 2320685500:02:001:0030; 2320685500:04:006:0079; 2320685500:02:001:0027; 2320685500:02:001:0026; 2320685500:02:001:0021; 2320685500:02:001:0014; 2320685500:02:001:0016; 2320685500:02:001:0018; 2320685500:02:001:0017; 2320685500:02:001:0045; 2320685500:02:001:0042; 2320685500:02:001:0044; 2320685500:02:001:0008; 2320685500:02:001:0007; 2320685500:02:003:0007; 2320685500:62:003:0002; 232068550б:б2:001:0006; 2320685500:02:005:0008;. 2320685500:02:003:0006; 2320685500:02:003:0006; 2320685500:02:001:0002; 2320685500:02:003:0005; 2320685500:02:005:0061; 2320685500:04:011:0069; 2320685500:02:004:0013; 2320685500:04:011:0068; 2320685500:04:010:0048; 2320685500:04:004:0062; 2320685500:04:010:0093; 2320685500:04:010:0051; 2320685500:02:001:0052; 2320685500:02:001:0020; 2320685500:04:008:0030; 2320685500:02:003:0012; 2320685500:02:001:0043; 2320685500:04:011:0035; 2320685500:02:003:0013; 2320685500:02:005:0077; 2320685500:02:005:0055; 2320685500:04:008:0025; 2320685500:02:006:0018; 2320685500:02:001:0051; 2320685500:02:001:0041; 2320685500:02:004:0002; 2320685500:02:004:0090; 2320685500:04:005:0057; 2320685500:01:003:0121; 2320685500:04:010:0055; 2320685500:04:006:0047;2320685500:04:011:0003; 2320685500:01:003:0110; 2320685500:04:007:0021; 2320685500:04:004:0041; 2320685500:04:010:0022; 2320685500:04:003:0003.

На протязі 2007-2009 років вказані договори оренди землі були зареєстровані в Державному підприємстві «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам», про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди здійснені відповідні записи.

Відповідно до акту обстеження посівів від 07.06.2013 р. та довідки позивача від 12.06.13 р. на зазначених земельних ділянках зростають посіви сільськогосподарських культур позивача, що засіяні його виробничими силами.

31.05.2013 року відповідач звернувся до позивача з вимогою (претензією) № 23, в якій вимагав позивача припинити будь-які агротехнічні роботи на земельних ділянках в кількості 60 паїв, якими позивач користується безпідставно, оскільки на умовах оренди вказані земельні ділянки знаходяться у користуванні відповідача.

У відповіді № 1 вих. № 473 від 25.06.2013 р. на вимогу (претензію) від 31.05.2013 р. № 23 позивач повідомив, що відсутні підстави для припинення агротехнічних робіт на земельних ділянках та задоволенні вимог відповідача, оскільки позивач користується земельними ділянками, які розташовані на землях Осипенківської сільської ради Запорізької області на підставі укладених між ДП «Ілліч-Агро» та власниками земельних ділянок, за переліком, у 2007 році договорів оренди земельних ділянок на 15 років. Крім того, позивач у цьому ж листі зазначив, що не здійснював дій, спрямованих на розірвання цих договорів та припинення права користування земельними ділянками.

Позивач вважає себе власником посівів сільськогосподарських культур (пшениці, соняшника, ячменя, кукурудзи), що зростають на земельних ділянках за вказаними у позові кадастровими номерами та посилаючись на норми ст. ст. 11,16,386, 392 ЦК України, ст. ст. 25, 95, ч. 2,3 ст. 152 ЗК України звернувся до суду з даним позовом про визнання права власності на вказані посіви.

Суд першої інстанції позовну заяву позивача задовольнив у повному обсязі.

Оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм чинного законодавства, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду у справі не відповідає чинному законодавству та підлягає скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, предметом спору є визнання права власності за позивачем на посіви пшениці, соняшника, ячменя, кукурудзи, вирощених на земельних ділянках, взятих в оренду у фізичних осіб у 2007 році.

Положеннями ст. 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з положеннями ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Стаття 15 Цивільного кодексу України наголошує, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення ст.16 даного Кодексу визначають в якості способу захисту цивільних прав та інтересів визнання права.

При цьому, виходячи з ст.392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що позови про визнання права власності спрямовані на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення посягань на належне власнику майно за допомогою підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.

Підтвердження в суді права власності або іншого речового права на майно, що складає предмет спору, здійснюється за допомогою спростування у суді установлених фактів або шляхом підтвердження фактів, що свідчать про володіння спірним майном на праві власності або іншому речовому праві.

Підставою позову є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності чи іншого речового права на майно. Необхідною умовою захисту права власності шляхом його визнання служить підтвердження позивачем своїх прав на майно на підставі пред'явлених ним правовстановлюючих документів, а також будь яких інших доказів, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна.

З огляду на викладене вище, саме на позивача покладається тягар доведення приналежності йому спірного майна, в даному випадку посівів сільськогосподарських культур на які позивач просить визнати право власності.

Виходячи зі змісту позовної заяви та матеріалів справи, позивач стверджує, що він є власником посівів на орендованих ним земельних ділянках, а саме озимої пшениці (посіяно восени 2012 р.), ярового ячменю, соняшника, кукурудзи (весною 2013 р.).

При цьому, своє право власності на вказані посіви, позивач підтверджує наступними документами: договорами оренди земельних ділянок, довідкою позивача про належність йому та знаходження посівів на його балансі, актом про наявність зростаючих на земельних ділянках сільськогоспкультурах, довідкою про вартість фактичних витрат № 487 від 01.07.13 р., актами витрат насіння і садивного матеріалу, актами про використання мінеральних, органічних добрив та ядохімікатов, а також шляховими листами тракториста.

Відповідно до п.1 ст. 95 Земельного кодексу України до прав землекористувачів у сфері реалізації інших майнових і немайнових прав належать такі права: власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур на вироблену сільськогосподарську продукцію; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом та інше.

Право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, вироблену сільськогосподарську продукцію означає, що землекористувачі мають право володіти, користуватися та самостійно розпоряджатися посівами і насадженнями сільськогосподарських та інших культур на земельній ділянці, що належить їм на праві користування, а також вироблено на ній сільськогосподарською продукцією рослинного та тваринного походження.

Тобто, однією з ознак для доведення права власності на посіви є те, що особа, яка звертається за визнанням такого права є належним землекористувачем земельної ділянки на якій зростають ці посіви.

Суд першої інстанції задовольняючі позов, прийшов до висновку, що права позивача на оренду земельних ділянок, посвідчено належними документами - договорами оренди землі, що зареєстровані у встановленому законом порядку.

До такого висновку суд дійшов: з аналізу договорів оренди землі та їх умов щодо порядку розірвання договорів; з пояснень позивача про те, що фізичні особи, з якими укладалися ці договори оренди не зверталися з пропозиціями зміни або розірвання договорів оренди землі, а також з письмових пояснень директора Дольме В. О (з 24.02.11 р. по 09.12.11 р. займав посаду директора ДП «Ілліч-Агро Запоріжжя»), який пояснив, що не підписував додаткові угоди про розірвання договорів оренди землі та акти прийому-передачі земельних ділянок, вказівки працівникам підприємства здійснити дії щодо реєстрації таких додаткових угод у відповідному державному органі не давав, станом на 2011 рік підприємство позивача взагалі не мало наміру розривати договори оренди землі, окремо зазначив, що відтиск печатки на додаткових угодах до договорів оренди землі, а саме шрифт на відтиску печатки не відповідає відтиску печатки підприємства позивача.

Разом з тим, колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим, з огляду на наступне.

Орендарі набувають право на оренду земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі». Орендодавець за плату передає орендареві на підставі договору оренди земельну ділянку у володіння і користування для господарського використання на обумовлений строк.

Укладений договір оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації. Факт державної реєстрації засвідчується печаткою реєструючого органу з підписом уповноваженої на це особи та зазначенням дати реєстрації на всіх примірниках договору. Один зареєстрований примірник зберігається в органі, який здійснив його реєстрацію.

Відсутність у договорі оренди однієї з істотних умов є підставою для відмови його державної реєстрації, а також для визнання договору недійсним відповідно до законів України. Згідно зі ст.23 Закону України «Про оренду землі» орендар має право приступати до використання земельної ділянки після державної реєстрації.

Згідно ч. 5 ст. 126 ЗК України, право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

З матеріалів справи вбачається, що земельні ділянки за вказаними у позові кадастровими номерами, знаходились у користуванні позивача на підставі договорів оренди землі, укладених у 2007 році з фізичними особами (орендодавцями), державна реєстрація яких була проведена на протязі 2007-2009 років. Зазначені угоди були укладені строком на 15 років.

Факт передачі вказаних земельних ділянок від фізичних осіб (орендодавців) до позивача підтверджується актами приймання-передачі земельних ділянок, копії яких додані до матеріалів справи.

Разом з тим, з матеріалів справи також вбачається, що зазначені договори оренди землі були розірвані на підставі угод про розірвання, укладених самим позивачем з фізичними особами (орендодавцями) (а.с. 43-93 т. № 4 справи). Зазначені додаткові угоди були зареєстровані у Відділі Держкомзему у Бердянському районі Запорізької області, про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди вчинені відповідні записи. Отже, додаткові угоди пройшли державну реєстрацію в установленому порядку.

Натомість з матеріалів справи слідує, що на ці ж самі земельні ділянки фізичними особами (орендодавцями) були укладені договори оренди землі з відповідачем (копії яких додані до справи). Зазначені договори пройшли відповідну державну реєстрацію.

Таким чином, на цей час позивач не підтвердив наявними документами, що він законно користується зазначеними земельними ділянками, на яких зростають спірні посіви.

Той факт, що на цей час триває досудове розслідування за заявою позивача та є висновок експерта про те, що підпис на угодах про розірвання договорів оренди землі виконаний не Дольме В. О. (який з 24.02.11 р. по 09.12.11 р. займав посаду директора ДП «Ілліч-Агро Запоріжжя»), колегія суддів не приймає до уваги, оскільки належними доказами відповідних фактів може бути лише вирок суду з кримінальної справи, в якій і будуть досліджуватися надані позивачем експертний висновок та інші докази. Що ж до цієї господарської справи, то вказані договори не є предметом спору в ній.

Крім того, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не дослідив належним чином факт приналежності посівів саме позивачу, а послався лише на довідку позивача про вартість фактичних затрат № 487 від 01.07.13 р., внаслідок чого колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про доведеність позивачем факту здійснення ним посівів восени 2012 р. - озимої пшениці, весною 2013 р. - ярового ячменю, соняшника, кукурудзи, здійснення обробки грунту на чорних парах під посів 2013 р.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 ГПК України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи, що предметом позову є визнання за позивачем права власності на посіви, то саме на позивача покладено обов`язок доведення того, що ці посіви належать йому, зокрема доведення того, що ним проводилися певні дії та затрати, для того щоб ці посіви - сільгоспкультури (на які він просить визнати право власності) виросли, зокрема придбання посівного матеріалу певної сільгоспкультури, підготовка земельної ділянки під посів, здійснення посіву насіння та інших дій, пов`язаних з обробкою посівів тощо.

З матеріалів справи вбачається, що позивач в підтвердження свого право власності на посіви посилається зокрема на такі документи як: акти витрат насіння та посадкового матеріалу, акти використання мінеральних, органічних добрив та ядохімікатов, шляхових листів тракториста (а.с. 171-182 том № 2, а.с. 1-184 том № 3 справи), акт обстеження посівів від 07.06.13 р. (а.с. 16 том № 1 справи), довідку про вартість фактичних витрат від 01.07.13 р. № 487 (а.с. 1 том № 4 справи).

Разом з тим з аналізу зазначених документів не можливо достовірно встановити, що висадка насіння та їх обробка здійснювалася саме на тих земельних ділянках, право власності на посіви на яких, позивач просить визнати.

Так, акти витрат насіння та посадкового матеріалу, а також акти використання мінеральних, органічних добрив та ядохімікатов містять лише номера полей, які як пояснив сам позивач, складаються із декількох земельних ділянок, а яких саме представник пояснити не зміг, як і те чи є ці земельні ділянки тими самими на яких знаходяться спірні посіви. Отже, на якій саме ділянці та яка саме сільгоспкультура була засіяна та на які з них вносилися добрива, проводилася обробка, достовірно встановити неможливо.

Акт обстеження посівів від 07.06.13 р. з додатками до нього, який складений комісією в складі представників позивача, депутатом Осипенської сільської ради Панасевич П. Г. та землевпорядником цієї ж ради Метлицькою С. В., також не може підтверджувати, що посіви, які зростають на земельних ділянках, вказаних в додатках до акту, були засіяні саме позивачем. Зазначеною комісією було встановлено лише те, що всі земельні ділянки згідно переліку оброблені. В додатках до акту містяться наступні відомості: перелік пайщиків, кількість паїв, № поля, № ділянки, площа, кадастровий номер, дата та номер реєстрації договорів оренди та вид культури. За таких умов, з акту та додатків до нього не можна дійти однозначного висновку, що були досліджені посіви саме позивача (з урахуванням того, що відповідач стверджував протилежне). Крім того, підписи представників Осипенської сільської ради на акті та додатках до нього не скріплені печаткою Осипенської сільської ради, а тому є сумніви щодо їх достовірності.

Що стосується довідки про вартість фактичних витрат позивача, то в ній зазначена загальна інформація, а саме те, що на земельних ділянках, які знаходяться на території Осипенської сільської ради Бердянського району Запорізької області ДП «Ілліч-Агро Запоріжжя» було засіяно восени 2012 р. оз. пшеницю, весною 2013 р. - яровий ячмінь, соняшник та кукурудзу, проведено обробку грунту на чорних парах під посів 2013р., а також вказана вартість сільськогосподарських робіт проведених позивачем. Проте, на яких саме земельних ділянках Осипенської сільської ради були засіяні позивачем вказані сільгоспкультури та чи є вони тими самими про які йде спір, з цієї довідки не вбачається. Таким чином, дана довідка не може бути прийнята судом до уваги.

З огляду на викладене вище, висновок суду першої інстанції про те, що право власності позивача на спірне майно (посіви) підтверджується матеріалами справи, судова колегія вважає необґрунтованим та безпідставним, оскільки саме матеріалами справи однозначно не підтверджуються факти вказані позивачем в позовній заяві та вони носять суперечливу інформацію, зокрема щодо засівання позивачем кукурудзи, оскільки з довідки самого позивача від 12.06.13 р. № 426 (а.с. 25 том №. 1 справи) та пояснень представника позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції, така сільгоспкультура як кукурудза ними не засівалася.

Той факт, що відповідач в ході судового засідання даної справи, в апеляційному господарському суді, не оспорював право власності позивача на посіви за 2012 рік, не дає підстави суду визнавати за позивачем право власності на ці посіви без підтвердження цього факту належними доказами.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення судом першої інстанції прийнято при не повному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, при невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим таке рішення підлягає скасуванню, а апеляційна скарга відповідача задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.

Керуючись ст. ст. 43, 49, 91, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро - ЮНІ», с. Осипенко Бердянського району Запорізької області на рішення господарського суду Запорізької області від 11.07.2013р. по справі № 908/2073/13 - задовольнити.

Рішення господарського суду Запорізької області від 11.07.2013р. по справі № 908/2073/13 - скасувати.

Прийняти нове рішення.

Відмовити у задоволенні позову Дочірнього підприємства «Ілліч - Агро Запоріжжя» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», с. Осипенко Бердянського району Запорізької області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро - ЮНІ», с. Осипенко Бердянського району Запорізької області про визнання права власності на посіви.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Ілліч - Агро Запоріжжя» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», с. Осипенко Бердянського району Запорізької області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро - ЮНІ», с. Осипенко Бердянського району Запорізької області 860,25 грн. - судовий збір за подання апеляційної скарги.

Зобов`язати господарський суд Запорізької області видати відповідний судовий наказ.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Повний тест постанови складено 25.10.2013 р.

Головуючий С. А. Малашкевич

Судді Н. В. Ломовцева

В. В. Манжур