Постанова

від 24.10.2013 по справі 919/984/13

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2013 року Справа № 919/984/13

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Воронцової Н.В.,

суддів Проценко О.І.,

Котлярової О.Л.,

за участю представників сторін:

представник позивача: Молчанов Антон Олександрович, довіреність б/н від 13.06.13р. - ПАТ "Райагрохим";

представник відповідача: Сухроменда Наталя Михайлівна, довіреність № 35/16 від 19.06.12р. - ПАТ Банк "Морський";

третя особа: не з'явився - Фізична особа - підприємець ОСОБА_1;

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Банк "Морський" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Погребняк О.С.) від 17.09.2013р. у справі № 919/984/13

за позовом Приватного акціонерного товариства "Райагрохим"

до Публічного акціонерного товариства Банк "Морський"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Фізична особа - підприємець ОСОБА_1

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ :

Приватне акціонерне товариство "Райагрохим" звернулося до господарського суду міста Севастополя з позовом до Публічного акціонерного товариства Банк "Морський" про визнання недійсним іпотечного договору від 02.08.2007р., укладеного між ВАТ "Банк "Морський", ВАТ "Райагрохим" та ОСОБА_1

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 17 вересня 2013 року у справі № 919/984/13 (суддя Погребняк О. С.) позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив із того, що рішенням господарського суду Донецької області від 23.07.2013р. у справі №905/4962/13 рішення правління Відкритого акціонерного товариства "Райагрохим" про передачу в заставу (іпотеку) єдиного майнового комплексу ВАТ "Райагрохим" для отримання кредиту ФОП ОСОБА_1 в розмірі 800000,00 доларів США в КБ "Банк Морський", яке було оформлено випискою з протоколу засідання від 15.06.2007р. було визнано недійсним, а відтак спірний правочин у порушення положень частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України був вчинений особою, яка не мала на це відповідного обсягу цивільної дієздатності представника юридичної особи, що є підставою для визнання договору недійсним з огляду на положення статті 215 ЦК України.

Не погодившись з постановленим судовим актом, заявник звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду першої інстанції скасувати, постановити нове рішення про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом безпідставно не прийняті до уваги факти встановлені судовими рішеннями у справах №22ц-1945/2012, №2704/6279-12, №2704/5576-12, №2704/6555/12, №765/493/13-ц, за результатами розгляду яких було відмовлено в задоволенні вимог про визнання недійсним, припиненим та розірваним договору іпотеки №2300707-КФ від 02.08.2007р., оскільки, на думку відповідача цими рішеннями встановлена дійсність іпотечного договору та надана оцінка відносно повноважень сторін, які його підписали.

Також, відповідач посилається на те, що надана позивачем копія рішення господарського суду Донецької області у справі №905/4962/13, яка отримана ним з Єдиного державного реєстру судових рішень, не є копією судового рішення засвідченого належним чином в розумінні п. 5.27 Держстандарту України №4163-2003 "Уніфікована Система організаційно- розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів", а відтак не може свідчити про наявність такого рішення, яке вступило в законну силу та не може буди доказом у справі відповідно до ст. 34 ГПК України.

Крім того, відповідач посилається на сплив позовної давності на звернення позивача із даним позовом до суду, оскільки з моменту укладення спірного договору минуло більш ніж 5 років

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач посилається на те, що рішенням господарського суду Донецької області у справі №905/4962/13 були встановлені факти, які свідчать про недійсність рішення правління товариства, на підставі якого було укладено спірний договір, а відтак місцевий господарський суд підставно визнав зазначені факти приюдиційними в розумінні статті 35 ГПК України та прийняв законне і обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог, з огляду на статті 203, 216 ЦК України.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 01 жовтня 2013 року у справі № 919/984/13, з урахуванням ухвали від 01.10.13р., апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Банк "Морський" прийнято до провадження та призначено справу до розгляду колегією суддів у складі головуючого судді Євдокимова І. В., суддів Градова О. Г., Сікорська Н. І.

10 жовтня 2013 року на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Розпорядженням Заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 14 жовтня 2013 року, в зв'язку з відпусткою судді Євдокимова І. В., здійснено його заміну у складі колегії суддів на суддю Воронцову Н. В.

Головуючим суддею у справі №919/984/13 призначено суддю Воронцову Н. В.

З огляду на зміну складу колегії суддів, двохмісячний строк розгляду апеляційної скарги у справі №919/984/13 почався заново, а саме з 14 жовтня 2013 року (п. 3.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 15 жовтня 2013 року розгляд апеляційної скарги було відкладено на 24.10.2013р. о 09 год. 30 хв.

Розпорядженням В. о. секретаря судової палати Севастопольського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2013 року, в зв'язку з відпусткою, суддю Сікорську Н. І. замінено у складі колегії на суддю Проценко О. І. та в зв'язку з відпусткою, суддю Градову О. Г. замінено у складі колегії на суддю Котлярову О. Л.

В судовому засіданні, 24 жовтня 2013 року, позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги посилаючись на законність оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Відповідач наполягав на задоволенні апеляційної скарги та скасуванні оскаржуваного рішення суду, а також представив суду копії процесуальних документів у справі №5020-11/026-10/207-2/144 предметом розгляду якої було визнання недійсними рішення правління ВАТ "Райагрохим" від 15.06.2007р. Крім того, відповідач усно пояснив, що зазначення в апеляційній скарзі адреси третьої особи в частині номеру квартири НОМЕР_1, замість НОМЕР_2, є технічною помилкою.

Переглянувши матеріали справи відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 02.08.2007р. між Відкритим акціонерним товариством Банк "Морський" (іпотекодержатель), Відкритим акціонерним товариством "Райагрохим" (іпотекодавець, майновий поручитель) та ОСОБА_1 (позичальник) був укладений іпотечний договір (надалі Договір, арк.с. 7-9).

Відповідно до пункту 1.1 Договору іпотекодавець для забезпечення виконання в повному обсязі зобов'язань іпотекодавця /позичальника перед іпотекодержателем за Кредитним Договором №2300707 -КФ від 02.08.2007 та можливих доповнень до нього та виконання в повному обсязі зобов'язань щодо сплати процентів неустойки (штрафу, пені), вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за кредитом та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачено умовами кредитного договору, відшкодування збитків, іншої заборгованості, надалі - основні зобов'язання, передав в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно - виробничо-складський комплекс будівель і споруд, що розташований по АДРЕСА_1.

Відповідно до пункту 1.10 Договору іпотекодавець стверджує, що він ознайомлений із змістом основного зобов'язання, забезпеченого іпотекою, не має претензій до умов кредитного договору, а також надає свою згоду на забезпечення іпотекою обов'язків позичальника, що можуть виникнути в майбутньому, у випадку внесення позичальником та іпотекодержателем змін та доповнень до Кредитного договору, або у випадку внесення змін до кредитного договору та/або до даного договору іпотеко держателем в односторонньому порядку, навіть без відповідної згоди на таки зміни іпотекодавця та/або позичальника щодо забезпеченого іпотекою зобов'язання.

За змістом розділу 3.1 Договору при порушенні позичальником умов основного зобов'язання щодо строків погашення заборгованості за кредитом, сплати процентів за користування грошовими коштам, відшкодування збитків, неустойки, штрафів, пені та іншої заборгованості, а також при порушенні іпотекодавцем умов даного договору та у випадках, встановлених законом, у іпотекодержателя виникає право задоволення своїх вимог за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, передане в іпотеку.

Згідно з п. 5.3 Договору Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення і діє до його повного розрахунку іпотекодавця з іпотекодержателем за основним зобов'язанням.

Зазначений договір 02.08.2007р. посвідчено приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_2 та накладено заборону відчуження зазначеного у договорі нерухомого майна.

13.09.2008р. сторонами був укладений договір про внесення змін та доповнень до іпотечного договору від 02.08.2007р. за реєстровим номером 4282, за змістом якого були внесені зміни до деяких пунктів договору, зокрема, пункт 1.1 Договору був викладений в такий редакції: іпотекодавець для забезпечення виконання в повному обсязі зобов'язань іпотекодавця/позичальника перед іпотеко держателем за кредитним договором №2300707-КФ від 01.08.2007 та можливих змін та доповнень до нього та виконання в повному обсязі зобов'язань щодо сплати процентів, неустойки (штрафу, пені), вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за кредитом та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачено умовами кредитного договору, відшкодування збитків, іншої заборгованості, надалі - основне зобов'язання, передає в іпотеку іпотекодержателюналежне йому на праві власності нерухоме майно - 19/25 часток виробничо-складський комплексу будинків, будівель і споруд, розташованих по АДРЕСА_1, що складає: будинок контори литера А, площею 137,20 кв.м., прибудова літера а, навіс літера а1 зі сходами, ганками - 2 шт., гаражні бокси літера 3, площею 378,3 кв.м, склад масел літера М, площею 78,6 кв.м, побутові приміщення літера Н з ганками - 2 шт., площею 116,2 кв.м, душова літера Б, навіс літера В. склад літера Е, навіс літера Ж, котельна літера И, сарай літера К, прибудова літера К, навіс літера Л, мийка для машин літера Ц, трансформаторна підстанція літера Ч, ангар літера Ш, огорожа літера 1-14".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний правочин був вчинений особою, яка не мала на це відповідного обсягу спеціальної цивільної правоздатності, що встановлено рішенням господарського суду Донецької області від 23.07.2013р. у справі №905/4962/13, а відтак є підставою для визнання договору недійсним з моменту його укладення.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм місцевим господарським судом належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або декілька осіб.

Згідно з ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ст. 575 ЦК України, ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекою визнається такий вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні заставодавця або третьої особи. Правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення саме за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

З огляду на приписи вищезазначених норм та відповідно до положень ст. 546 ЦК України порука та застава є окремими самостійними способами забезпечення зобов'язання; в свою чергу, договір іпотеки є різновидом договору застави та окремим засобом забезпечення зобов'язання.

Так, визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України (ст. 215 ЦК України).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до частини 1 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Частиною третьою статті 92 Цивільного кодексу України встановлено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Згідно з положеннями пункту 3.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами.

Вирішуючи спори, пов'язані з представництвом юридичної особи у вчиненні правочинів, господарські суди повинні враховувати таке.

Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта.

Особа, призначена уповноваженим органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.

Припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.

У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо:

- такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України);

- про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Як вбачається із матеріалів справи, з боку ВАТ "Райагрохим" іпотечний договір від 02.08.2007р. та Договір від 30.09.2008р. про внесення змін та доповнень до іпотечного договору був підписаний головою правління - громадянкою ОСОБА_3.

Змінами до статуту ВАТ "Райагрохим", затвердженими рішенням загальними зборами акціонерів ВАТ "Райагрохим" відповідно до протоколу №1 від 01.06.2000р., що були зареєстровані Севастопольською міською державною адміністрацією за реєстраційним номером 04055587ю0010660 від 18.08.2000р., реєстровий номер АО-12/10953 від 18.08.2000р. було встановлено, що діяльність товариства регулюється наступними органами управління та контролю: збори акціонерів - виший орган управління, правління, яке очолюється головою правління та ревізійною комісією.

Правління товариства є виконавчим органом, що здійснює, зокрема, оперативно-господарську діяльність, реалізує плани розвитку товариства, рішення загальних зборів акціонерів,; саме правління товариства надає згоду на здійснення угод з об'єктами нерухомості, враховуючи житло. При цьому засідання правління вважається правомочним, у випадку наявності не менш 2-х членів правління. Рішення приймається більшістю голосів членів правління (п. 8.11, арк.с. 18).

За змістом положень пункту 8.11.6 Статуту Голова правління товариства здійснює керівництво поточною діяльністю товариства, підзвітний загальним зборам акціонерів товариства.

Відповідно до пункту 8.11.8 Статуту Голова правління товариства вправі без довіреності здійснювати дії від імені товариства, зокрема, розпорядження майном товариства, включаючи фінансові засоби, укладати договори, підписувати документи товариства, видавати у межах своєї компетенції накази та розпорядження, які є обов'язковими для виконання усіма працівниками товариства.

Судом встановлено, що під час укладення Договору головою правління ВАТ "Райагрохим" ОСОБА_3 було надано іпотекодержателю та нотаріусу витяг з протоколу правління ВАТ "Райагрохим" від 15.06.2007р., яким правління товариства надавало згоду на передачу належного позивачеві нерухомого майна в іпотеку для забезпечення зобов'язань ОСОБА_1

Рішенням господарського суду Донецької області від 23.07.2013р. у справі №905/4962/13 встановлено, що 15.06.2007р. відбулось засідання правління ПАТ "Райагрохим" на якому, зокрема було вирішено питання про надання згоди на передачу в заставу (іпотеку) єдиного майнового комплексу ВАТ "Райагрохим" з метою отримання кредиту у розмірі 8000000,00 доларів США Физичною особою-підприємцем ОСОБА_1 в КБ "Банк Морський".

При цьому, відповідне рішення було прийнято головою правління одноособово, протокол (яким оформлювалось це рішення) не був внесений до книги протоколів та підписувався іншими членами правління (голова правління, члени правління в складі двох осіб), у зв'язку з чим, було визнано судом таким, що порушує порядок визначення кворуму в засіданні колегіального виконавчого органу товариства (як-то повідомлення всіх членів колегіального виконавчого органу про проведення засідання, надання інформації з питань порядку денного, тощо) та було визнано неправомірним та прийнятим з грубим порушенням норм діючого законодавства України.

Враховуючи вказані обставини, рішення правління Відкритого акціонерного товариства "Райагрохим" про передачу в заставу (іпотеку) єдиного майнового комплексу ВАТ "Райагрохим" для отримання кредиту ФОП ОСОБА_1 в розмірі 800000,00 доларів США в КБ "Банк Морський", яке було оформлено випискою з протоколу засідання від 15.06.2007р. було визнано недійсним (арк.с. 11-14).

Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони (стаття 35 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, зазначеним рішенням господарського суду Донецької області від 23.07.2013р. у справі №905/4962/13 встановлені приюдиційні факти щодо відсутності у голови правління ОСОБА_3 повноважень на підписання спірного договору, а відтак місцевим господарський суд дійшов вірного висновку про наявність підстав передбачених ч. 1 ст. 215 ЦК України для визнання договору недійсним.

Відносно посилань відповідача, що наявна в матеріалах копія рішення господарського суду Донецької області від 23.07.2013р. у справі №905/4962/13, яка отримана з Єдиного державного реєстру судових рішень, не може бути прийнята в якості належного доказу, оскільки не оформлена відповідно до п.5.27 Держстандарту України №4163-2003 "Уніфікована Система організаційно- розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів", судова колегія зазначає наступне.

Згідно преамбули Закону України "Про доступ до судових рішень", цим Законом регулюються відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень (рішень, судових наказів, постанов, вироків, ухвал), ухвалених судами загальної юрисдикції, та ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" передбачає, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 3 З зазначеного Закону визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.

Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Так, частиною 3 сатті 6 Закону визначено, що суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

У статті 3 Постанови КМУ "Про затвердження Порядку ведення єдиного державного реєстру судових рішень" від 25.05.2006р. за №740, визначено, що електронна копія судового рішення - складений в суді у вигляді електронних даних ідентичний судовому рішенню за документарною інформацією та реквізитами електронний документ, засвідчений електронним цифровим підписом особи, що підписала зазначене рішення, який може бути перетворений електронними засобами у візуальну форму;

Таким чином, враховуючи, що текст рішення господарського суду Донецької області від 23.07.2013р. у справі №905/4962/13 був внесений до Єдиного державного реєстру судових рішень, місцевий господарський суд при розгляді спору у даній справі правомірно послався на судове рішення у справі № 905/4962/13. При цьому, доказів оскарження вказаного рішення, судовій колегії, як і суду першої інстанції, надано не було.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд цілком обґрунтовано виходив з вимог ч. 2 ст. 35 ГПК України щодо підстав звільнення від доказування вже встановлених фактів щодо недійсності рішення правління товариства, на підставі якого був укладений спірний договір та правомірно визнав недійсним іпотечний договір від 02.08.2007р.

Також, судова колегія вважає помилковими твердження відповідача проте, що рішеннями у справах №22ц-1945/2012, №2704/6279-12, №2704/5576-12, №2704/6555/12, №765/493/13-ц, за результатами розгляду яких було відмовлено в задоволенні вимог про визнання недійсним, припиненим та розірваним договору іпотеки №2300707-КФ від 02.08.2007р., встановлена дійсність іпотечного договору та надана оцінка відносно повноважень сторін, з огляду на наступне.

Так, рішенням Апеляційного суду міста Севастополя від 17.11.2011р. у справі №22ц-1945/2012 за зустрічною позовною заявою ВАТ "Райагрохім" до ПАТ "Банк "Морський", ОСОБА_1 про визнання недійсним іпотечного договору від 02.08.2007р. та договору від 30.09.2008р. про внесення змін до нього, було відмовлено в задоволені вказаних зустрічних позовних вимог та ухвалю Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 06.06.2012р. рішення в цій частині було залишено без змін (а. с. 68-83). Підставою для звернення до суду з зустрічним позовом стало те, що голова правління ВАТ "Райагрохім" не мала повноважень на підписання спірного договору, оскільки виконавчим органом товариства є правління, яке діє у складі трьох осіб.

Рішенням Нахімовського районного суду міста Севастополя від 07.12.2012р. у справі №2704/6279/12 за позовом ПАТ "Райагрохім" до ПАТ "Банк "Морський", ОСОБА_1 про припинення договору іпотеки від 02.08.2007р. і зобов'язання нотаріуса вчинити певні дії, було відмовлено в задоволенні позовних вимог. Підставою для зверненні із даним позовом до суду стало те, що відповідачі не ставили ПАТ "Райагрохім" у відання про зміни до договору іпотеки щодо зміни форми кредиту, порядку погашення зобов'язання, зміни валюти зобов'язання, шляхом укладення додаткових угоду, а тому позивач посилався на те, що спірний договір є припиненим в силу статті 559 ЦК України.

Рішенням Нахімовського районного суду міста Севастополя від 07.12.2013р. у справі №2704/5576/12 за позовом ПАТ "Райагрохім" до ПАТ "Банк "Морський", ОСОБА_1 про визнання недійсним іпотечного договору від 02.08.2007р. та договору від 30.09.2008р. про внесення змін, було відмовлено в задоволенні позовних вимог. Підставою для звернення з таким позовом ПАТ "Райагрохім" до суду стало те, що пункт 2.1.7 договору суперечить статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", договір є недійсним в силу ст. 19 ЗУ "Про захист прав позивачів", оскільки він був укладений з використанням нечесної підприємницької практики; дії нотаріуса при його посвідченні є незаконними; договір був укладений під впливом обману, оскільки банк вирішуючи питання про надання ОСОБА_1 кредиту не переконався в його платоспроможності (а. с. 55).

Рішенням Нахімовського районного суду міста Севастополя від 03.04.2013р. у справі №2704/6555/12 за позовом ПАТ "Райагрохім" до ПАТ "Банк "Морський", ОСОБА_1 про визнання недійсним іпотечного договору від 02.08.2007р., в задоволенні вимог відмовлено. Підставою для звернення з таким позовом ПАТ "Райагрохім" до суду стало те, що при укладенні спірного договору Банк порушив Закону України "Про банки та банківську діяльність", оскільки не перевірив кредитоспроможність і платоспроможність позичальника ОСОБА_1 (а с. 57).

Рішення Нахімовського районного суду міста Севастополя від 27.03.2013 р. у справі №765/493/13-ц за позовом ПАТ "Райагрохім" до ПАТ "Банк "Морський", ОСОБА_1 про розірвання іпотечного договору, зобов'язання до вчинення певних дій, відмовлено в задоволенні позову. Підставою для звернення ПАТ "Райагрохім" до суду стало те, що між Банком та ОСОБА_1 було укладено ряд додаткових угод до договору, якими змінено основне зобов'язання за договором про яке останній не повідомлявся, що є суттєвим порушенням статті 19 ЗК України "Про іпотеку", а тому є підстави для розірвання договору, в зв'язку з істотним порушенням його умов щодо неповідомлення про внесення таких змін до договору.

Враховуючи вказані судові рішення, судова колегія зазначає, що з огляду на предмети позовних вимог та їх підстави, а також обставин які входили в предмет доказування у цих справах за №22ц-1945/2012, №2704/6279-12, №2704/5576-12, №2704/6555/12, №765/493/13-ц, судами при їх розгляді не досліджувалося питання щодо законності та дійсності рішення правління ПАТ "Райагрохім", оформленого протоколом засідання від 15.06.2007р., а відтак і не встановлювалися будь - які факти, які б могли бути приюдиційними при розгляді даної справи. При цьому, факт недійсності рішення правління ПАТ "Райагрохім", оформленого протоколом засідання від 15.06.2007р., який і став підставою для звернення позивача із даним позовом до суду, був встановлений рішенням господарського суду Донецької області від 23.07.2013р. у справі №905/4962/13.

Також, колегія суддів не може прийняти в якості приюдиційних факти встановленні в судових рішеннях по справі №5020-11/026-10/207-2/144, оскільки позов у вказаній справі заявлений ОСОБА_4 до ПАТ "Райагрохім" та з підстав порушення рішенням правління ПАТ "Райагрохім", оформленого протоколом засідання від 15.06.2007р., його прав, як акціонера товариства, а питання, яке було вирішене на цьому засіданні, на думку позивача, повинно прийматися лише загальними зборами товариства, а не зборами правління. Крім того, постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.11.2010р. у справі №5020-11/026-10/207-2/144, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 13.01.2011р., в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним рішення правління ПАТ "Райагрохім", оформленого протоколом засідання від 15.06.2007р., відмовлено.

Таким чином, під час вирішення спору, місцевий господарським судом правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, норми права застосовані вірно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Севастопольського апеляційного господарського суду не знайшла законних підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, а тому залишає оспорюване рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 99, 101, 103 (пунктом 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Банк "Морський" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 17.09.2013р. у справі №919/984/13 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.В. Воронцова

Судді О.І. Проценко

О.Л. Котлярова