Постанова

від 30.10.2013 по справі 906/160/13-г

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2013 року Справа № 906/160/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Козир Т.П. суддівГольцової Л.А. (доповідач), Іванової Л.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 26.06.2013 у справі№ 906/160/13-г господарського судуЖитомирської області за позовомПідприємства Андрушівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" доФізичної особи - підприємця ОСОБА_4 проусунення перешкод у користуванні земельною ділянкою за участю представників сторін:

позивача: Мацієвська Т.В., дов. від 03.04.2013;

відповідача: ОСОБА_6, дов. від 25.09.2013; ОСОБА_7, дов. від 11.03.2013; ОСОБА_4 - ФОП;

Розпорядженням Секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 28.10.2013 № 02-05/855 для розгляду касаційної скарги у справі № 906/160/13-г, призначеної до перегляду в касаційному порядку на 30.10.2013, сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Козир Т.П., судді - Гольцова Л.А., Іванова Л.Б.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 04.04.2013 у справі №906/160/13-г (суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.) в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 26.06.2013 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Бригинець Л.М., судді - Демидюк О.О., Огороднік К.М.) рішення Господарського суду Житомирської області від 04.04.2013 у справі №906/160/13-г скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, ФОП ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції у даній справі залишити в силі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Також, в касаційній скарзі ФОП ОСОБА_4 заявлено клопотання про зупинення виконання судового рішення в порядку ст. ст. 121 1 ГПК України, згідно якого відповідач просить зупинити виконання постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 26.06.2013 до закінчення її перегляду Вищим господарським судом України.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 121 1 ГПК України, суд касаційної інстанції за заявою сторони чи прокурора або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення господарського суду до закінчення його перегляду в порядку касації.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 25.09.2013 задоволено заяву ФОП ОСОБА_4 про зупинення виконання судового рішення. Зупинено виконання постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 26.06.2013 у справі №906/160/13-г до закінчення її перегляду Вищим господарським судом України.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржуване судове рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що 30.06.2010 між Андрушівською міською радою (Орендодавець) та позивачем (Орендар) на підставі рішення Андрушівської міської ради від 30.06.2010 "Про надання дозволу на заключення тимчасового договору оренди" укладено договір оренди землі, за умовами якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, землі комерційного призначення загальною площею 0,2866 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1820310100:01:009:0053). Договір укладено на 11 місяців та 20 днів.

На підставі рішення Андрушівської міської ради від 12.03.2012 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки підприємству Андрушівської райспоживспілки Кооперативний ринок з метою передачі земельної ділянки в оренду", 12.03.2012 укладено між вказаними сторонами договір оренди земельної ділянки площею 0,2866га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 терміном на 1 рік.

Судами досліджено, що вказана земельна ділянка використовується ринком для здійснення його основної діяльності - створення торгових місць з метою надання їх у користування іншим особам за плату.

01.06.2011 адміністрацією ринку проведено інвентаризацію розташованих на його території торгових точок шляхом обміру кожного зайнятого торгового місця та визначення власників встановлених металевих контейнерів. За результатами інвентаризації кожному торговому місцю присвоєно індивідуальні номери та запропоновано фізичним особам-підприємцям, які самовільно встановили на території ринку металеві контейнери та здійснюють торгівлю без внесення плати укласти з ринком договори утримання торгового місця.

Звертаючись до суду з позовом, як зазначено судами, позивач вказав, що відповідач не уклав відповідний договір оренди (надання) торгового місця, належної плати за користування торговими місцями НОМЕР_1 по вул. Корольова в м. Андрушівка загальною площею 36,42 м 2 не вносить, а також відмовляється звільнити ці торгові місця.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з положень ст.ст. 526, 627 ЦК України та ст. 193 ГК України і, надавши оцінку договору від 14.12.2007 між позивачем (Наймодавець) та відповідачем (Наймач) про оренду торгового місця зі строком дії з 14.12.2007 до 14.12.2020 дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Зокрема, суд встановив, що за умовами договору оренди торгового місця від 14.12.2007 Наймодавець передає, а Наймач приймає у тимчасове платне користування торговельні місця НОМЕР_1, які розташовані на території Андрушівського кооперативного ринку (торгових рядів) за адресою Житомирська область, м. Андрушівка, вул. Житомирська, 43 (Корольова). Вказане свідчить, що відповідач правомірно, на підставі даного договору користується торговельними місцями.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення та задовольняючи позовні вимоги виходив з наступного.

Договір оренди від 14.12.2007 не є належним та допустимим доказом в розумінні ст.ст. 32-34 ГПК України, оскільки підпункт 1.2 пункту 1 вказаного договору містить виправлення розміру загальної площі, яка передається в оренду, що унеможливлює дійти висновку, яку саме площу займає по договору відповідач - 2, 4 чи 9 м 2 ; дописка "за одне торгове місце" не завірена Наймодавцем; пункт 6.1. договору також не підтверджує термін дії договору саме до 2020 року, оскільки цифри чітко не написані, а тому не читаються; акт прийому - передачі (п.4.3.1 договору) відповідачем до договору не залучався.

Судом апеляційної інстанції враховано, що порядок здійснення торговельної діяльності на ринках врегульовано Правилами торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002 № 57/188/84/105 (далі - Правила ).

Пунктом 20 Правил передбачено, що адміністрація ринку при наданні продавцям торговельних місць на визначений термін укладає з ними письмову угоду, в якій рекомендується зазначати термін дії угоди, асортимент (вид) товарів, що реалізуються, розташування торговельного місця, умови оренди торговельного місця, розмір та порядок оплати за оренду майна, перелік послуг, які надає ринок, та їх вартість.

Отже, відносини між підприємцями, які здійснюють свою підприємницьку діяльність на території ринку та позивачем в частині надання торгового місця, оформлюються відповідним договором про оренду (надання) торгового місця.

В березні 2012 року позивачем роз'яснено всім підприємцям, в тому числі відповідачу про необхідність укладання договорів оренди торговельних місць, однак відповідач під підпису про ознайомлення з таким повідомленням відмовився.

Встановивши, що у сторін по справі відсутній договір оренди торговельного місця, підприємець без правовстановлюючих документів (договір) користується земельною ділянкою під своїми контейнерами, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач порушує права позивача як користувача земельної ділянки і зобов'язав підприємця усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом звільнення від розташованих на ній контейнерів.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги наданий відповідачем примірник проекта договору оренди торгового місця від 20.03.2013 та докази його направлення на адресу позивача, оскільки такі дії відповідача вчинені ним вже після звернення позивача до суду з даним позовом. Докази врегулювання спору між сторонами під час судового розгляду справи відсутні.

Втім, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Згідно положень ч. 2 ст. 111 5 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Згідно зі ст. ст. 4 2 , 4 3 ГПК України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально - більшістю голосів суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи (ст. 4 7 ГПК України).

У відповідності зі ст. 82 ГПК України, при вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення. Рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, необхідно мати на увазі, що, згідно зі ст. 43 ГПК України, наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог ст. 4 2 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Однак, зі змісту прийнятих у цій справі судових рішень вбачається, що господарські суди як першої, так і апеляційної інстанцій, зазначених вимог ГПК України не дотримались та не забезпечили сторонам у справі дотримання принципу рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Про наведене свідчить відсутність дослідження у прийнятих місцевим та апеляційним господарськими судами рішеннях усіх поданих сторонами в матеріали справи доказів.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції надав оцінку лише розділу 1 та п. 6.1 договору від 14.12.2007, однак не взяв до уваги, зокрема, п. 6.4 та п. 6.6 договору та не дослідив, чи проводилась оплата відповідачем за користування торговельними місцями вчасно і чи не було несплати більше 1 місяця, що потягло б за собою такі наслідки, як припинення договору. Внаслідок зазначеного, рішення суду ґрунтується виключно на результатах цієї оцінки, залишивши, при цьому, поза увагою інші докази, надані сторонами до справи.

В свою чергу, у відповідності до ст. ст. 99, 101 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку договору від 14.12.2007 та вважаючи, що примірник договору, наданий відповідачем до матеріалів справи не може бути прийнятий судом через виправлення, які внесені до нього, не вчинив певних процесуальних дій щодо витребування у позивача такого примірника договору, а обмежився посиланням, що наявність вказаного договору заперечується позивачем.

До того ж, як з'ясовано апеляційним господарським судом, відповідачем долучено до матеріалів справи примірник проекта договору оренди торгового місця від 20.03.2013 та докази його направлення на адресу позивача, однак суд не скористався правами, наданими ст.ст. 99, 101 ГПК України при здійсненні апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Також, апеляційний господарський суд не дав належної уваги та не відобразив у своєму рішенні підстави, з яких не приймає до уваги заперечення ФОП ОСОБА_4 на позов та апеляційну скаргу позивача.

Судом апеляційної інстанції не взято до уваги надані до матеріалів справи докази сплати відповідачем орендної плати та, як наслідок, не проаналізовано та не відображено правової позиції щодо того, чи можна вважати сплату таких платежів відповідачем та прийняття цих сум позивачем, як мовчазну згоду останнього на здійснення оренди спірних торговельних місць, тобто, що приймаючи вказані кошти, позивач схвалював їх сутність та погоджувався з так званим "призначенням платежу" - оренда торговельних місць, що передбачено договором від 14.12.2007.

У відповідності до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Пунктом 4 Положення про основні вимоги до організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків, затвердженого постановою КМ України від 29.07.2009 № 868 передбачено, що у разі коли підприємець сплатив ринковий збір за 30 і більше днів на одному ринку, суб'єкт господарювання зобов'язаний за заявою такого підприємця укласти з ним договір оренди торговельного місця згідно з типовою формою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 278 "Про заходи щодо стабілізації цін за надання послуг та оренду торгових приміщень (площ) у торговельних об'єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів в умовах фінансово-економічної кризи" (Офіційний вісник України, 2009 р., № 23, ст. 758).

Статтею 27 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці громадянами і юридичними особами України, іноземцями, особами без громадянства, іноземними юридичними особами, у тому числі міжнародними об'єднаннями та організаціями.

Предметом такого договору є передача в оренду площі, яка розміщена на земельній ділянці та безпосередньо з нею пов'язана. Неправомірне використання торговельного місця на ринку створює перешкоди позивачу у здійсненні ним прав землекористувача.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Згідно статті 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Наведене свідчить, що, під час розгляду справи місцевим господарським судом та апеляційного перегляду, господарськими судами попередніх інстанцій допущено порушення ст. ст. 4 2 , 4 3 , 4 7 , 43, 82, 99, 101 ГПК України, що є підставою для скасування прийнятих у цій справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що дослідження усіх наданих у матеріали справи доказів в сукупності з наданими сторонами поясненнями, має істотне значення для вирішення спору у цій справі та є підґрунтям для подальших висновків щодо наявності (або відсутності) підстав для задоволення позову за наведених у позовній заяві підстав.

Оскільки, в силу приписів ст. 111 7 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого господарського суду та постанова господарського суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

Керуючись ст.ст. ст. ст. 108, 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26.06.2013 та рішення Господарського суду Житомирської області від 04.04.2013 у справі № 906/160/13-г скасувати.

Справу № 906/160/13-г направити на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області.

Скасувати заходи із зупинення виконання постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 26.06.2013 у справі № 906/160/13-г.

Головуючий суддя Т.П. КОЗИР

Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

Л.Б. ІВАНОВА