Постанова

від 26.12.2006 по справі 240/11-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

240/11-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

26 грудня 2006 р.                                                                                   № 240/11-06  

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.,

розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Тетерів”, смт Іванків Іванківського району Київської області,

на рішення господарського суду Київської області від 25.10.2006

зі справи № 240/11-06

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Рекламне агентство Медіа Ска” (далі –Рекламне агентство), м. Київ,

до товариства з обмеженою відповідальністю “Тетерів” (далі –Товариство)

про стягнення 238 740,10 грн.,

за участю представників сторін:

позивача –не з'явився,     

відповідача –Селянка А.О.,   

ВСТАНОВИВ:

Рекламне агентство звернулося до господарського суду Київської області з позовом про стягнення з Товариства 233 300 грн. боргу, 4 262 грн. інфляційних втрат та 3 % річних у сумі 1 178,10 грн., а всього 238 740,10 грн.

Рішенням названого суду від 25.10.2006 (суддя Мальована Л.Я.) позов задоволено. Прийняте судове рішення мотивовано неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань стосовно оплати одержаних послуг.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить рішення місцевого господарського суду зі справи скасувати внаслідок його прийняття з порушенням норм матеріального права  та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Рекламне агентство подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про безпідставність її доводів та просило скаргу залишити без задоволення.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Позивачем подано клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивовано захворюванням представника Цвєткова Г.О., який “володіє предметом даної справи у повному обсязі”.

Представник відповідача проти задоволення цього клопотання заперечував.

Касаційною інстанцією зазначене клопотання відхилено з огляду на те, що: явка представників сторін не є обов'язковою; позицію Рекламного агентства викладено в відзиві на касаційну скаргу; згадане клопотання за підписом представника позивача Цвєткова Г.О. подано безпосередньо до Вищого господарського суду України 26.12.2006 без подання доказів як захворювання Цвєткова Г.О. та його знаходження “на лікарняному”, так і неможливості забезпечити участь у справі іншого представника.  

Перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, заслухавши представника відповідача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Місцевим господарським судом встановлено, що:

- 07.02.2006 Рекламним агентством (виконавець) та Товариством (замовник) укладено договір про надання рекламних послуг № 07.02.06 (далі –Договір), згідно з умовами якого виконавець зобов'язався надати замовнику послуги з розміщення реклами, а замовник зобов'язався передати виконавцю необхідні для реклами матеріали, прийняти та оплатити послуги в порядку, встановленому Договором;

- пунктом 5.1 Договору передбачено, що виконавець зобов'язався погоджувати всі макети продукції, зміст і хронометраж відеороликів, зазначених у Додатку, на яких буде розміщена реклама;

- відповідно до пункту 6.2 Договору замовник зобов'язався оплатити послуги виконавця в два етапи: І етап –50 % у строк не пізніше семи банківських днів з моменту підписання договору; ІІ етап –50 % після виконання виконавцем повного переліку робіт згідно з Договором та підписання замовником відповідних актів;

- згідно з додатком № 1 до Договору Рекламне агентство зобов'язалося розробити та нанести рекламу ТМ “Бондарев” на флаєри, вкладені до упаковок СD-дисків, нанести логотип “Бондарев” на СD-диски в кількості 10 000 примірників, розмістити на певних умовах рекламні ролики на телевізійних каналах “Студія 1+1” і “ТЕТ”;

- сторонами узгоджено зміст та макети рекламної продукції згідно з пунктом 5.1 Договору, що підтверджується копіями листів (а.с. 31-41);

- заперечень щодо виготовлення флаєрів, їх вкладення до CD-дисків та нанесення логотипу відповідач не мав;

- додатком № 2 до Договору передбачено медіа-план розміщення рекламного ролика ТМ “Бондарев” на телевізійних каналах на березень і квітень 2006 року;

- позивачем фактично надано рекламні послуги, що підтверджується ефірними довідками телеканалів “ТЕТ” та “Студія 1+1” (а.с. 25-29);

- згідно з пунктом 6.3 Договору загальна вартість послуг становить 313 300 грн.;

- на виконання умов Договору відповідач мав до 16.02.2006 перерахувати позивачеві 156 650 грн. (І етап);

- відповідач перерахував позивачеві лише 80 000 грн., що підтверджується виписками по рахунку (а.с. 42);

- загальна заборгованість Товариства перед Рекламним агентством становить 233 300 грн. (І етап - 76 650 грн., ІІ етап –156 650 грн.);

- позивачем 31.03.2006 електронною поштою направлено відповідачеві акт виконаних робіт, який Товариством не підписано;

- позивачем правильно здійснено нарахування 3 % річних та втрат від інфляції.

Причиною виникнення даного спору є питання про наявність підстав для примусового стягнення заборгованості.

Статтею 525 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 5 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг” (далі –Закон) електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.

Статтею 9 Закону визначено, що електронний документообіг (обіг електронних документів) –сукупність процесів створення, оброблення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, використання та знищення електронних документів, які виконуються із застосуванням перевірки цілісності та у разі необхідності з підтвердженням факту одержання таких документів.

Відповідно до статті 11 Закону електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора, якщо інше не передбачено законодавством або попередньою домовленістю між суб'єктами електронного документообігу. Якщо попередньою домовленістю між суб'єктами електронного документообігу не визначено порядок підтвердження факту одержання електронного документа, таке підтвердження може бути здійснено в будь-якому порядку автоматизованим чи іншим способом в електронній формі або у формі документа на папері. Зазначене підтвердження повинно містити дані про факт і час одержання електронного документа та про відправника цього підтвердження. У разі ненадходження до автора підтвердження про факт одержання цього електронного документа вважається, що електронний документ не одержано адресатом.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення” рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

У прийнятті рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що Рекламним агентством повністю виконано умови Договору та 31.03.2006 електронною поштою направлено Товариству акт прийому-передачі, від підписання  якого відповідач ухилився.

Проте місцевий господарський суд: не дослідив доводи відповідача щодо невиконання позивачем робіт з виготовлення флаєрів, їх вкладення до упаковок дисків, нанесення логотипів у визначеній Договором кількості; не з'ясував фактичні обставини узгодження сторонами плану розміщення реклами саме на телеканалі “ТЕТ” у квітні 2006 року (додаток № 2 до Договору містить узгодження на березень-квітень 2006 року лише стосовно телеканалу “Студія “1+1”, а.с. 13); не з'ясував наявне протиріччя між направленням відповідачеві акта прийому-передачі електронною поштою 31.03.2006 та поясненнями позивача про безпосереднє подання ним акта до бухгалтерії Товариства (а.с. 53); не встановив обставини подання Рекламним агентством до суду оригіналу (за визначенням позивача) акта прийому-передачі від 31.03.2006 (а.с. 54, 62); не дослідив фактичний зміст акта прийому-передачі (який містить відомості щодо надання за станом на 31.03.2006 послуг лише на суму 156 650 грн., а.с. 62); не з'ясував виконання сторонами умов пункту 6.2 Договору в частині складання і підписання акта за результатами виконання повного переліку робіт (предметом позову є стягнення заборгованості в тому числі за квітень 2006 року).

Отже, суд першої інстанції припустився неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України є підставою для скасування судових рішень зі справи.

Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну  правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 1117, 1119 –11112 ГПК України, Вищий господарський суд України  

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Тетерів” задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Київської області від 25.10.2006 зі справи № 240/11-06 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Суддя               В.Селіваненко

Суддя                І.Бенедисюк

Суддя                                                                                                Б.Львов