Постанова

від 30.10.2013 по справі 918/1003/13

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"30" жовтня 2013 р. Справа № 918/1003/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Василишин А.Р. ,

суддя Юрчук М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНАГРО ГРУП"

на рішення господарського суду Рівненської області від 03.09.2013 р.

у справі № 918/1003/13 (суддя Кочергіна В.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНАГРО ГРУП"

до відповідача Сільськогосподарського приватного підприємства "СПАС"

про витребування майна з чужого незаконного володіння

за участю представників сторін:

позивача: Кузьмінець А.С., Савонік Н.І.;

відповідача: Нагорнюк О.В.

ПОСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 03.09.13 р. у справі №918/1003/13 відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНАГРО ГРУП" до Сільськогосподарського приватного підприємства "СПАС" про витребування майна з чужого незаконного володіння.

При прийнятті вищевказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини сторін склалися на підставі укладення договору зберігання № 03 від 10.04.2013 р. Строк дії договору сторони погодили до 31.12.2012 р. За актом приймання-передачі від 19.04.2013р. позивач передав, а відповідач прийняв на зберігання матеріальні цінності.

При вирішенні спірних правовідносин, суд першої інстанції послався на приписи ст. ст. 11, 15, 387, 526, 936, 949, 950, 1212 ЦК України, ст. ст. 173, 174 ГК України.

Виходячи з аналізу норми статті 1212 ЦК України, місцевий господарський суд зазначив, що такий вид позадоговірних зобов'язань породжують наступні юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

При цьому, суд зауважив, так як між сторонами укладено договір зберігання, на підставі якого позивачем було передано на зберігання матеріальні цінності, які є предметом позовних вимог, то відповідно майно було передано позивачем відповідачу за наявності правової підстави, а тому не може бути витребувано відповідно до положень ст. 387 та ст. 1212 ЦК України.

Стосовно доводів позивача з приводу того, що строк дії договору зберігання № 04 від 10.04.2012 р. закінчив свою дію 31.12.2012 р. і тому з 31.12.2012 р. підстава володіння майном відпала, суд першої інстанції вказав на те, що такі доводи є помилковими. Адже, якщо зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених ст. ст. 600, 601, 604, 605, 606, 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, на яких виникло це зобов'язання).

З урахуванням приписів ст. 15 ЦК України та враховуючи те, що факт передачі майна відповідачу відбувся на підставі договору зберігання, місцевий суд наголосив на тому, що належним способом захисту порушеного права є спонукання відповідача до вчинення дії - повернути майно після закінчення строку дії договору зберігання.

На підставі наведенного, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем невірно обрано спосіб захисту порушеного права, з огляду на що позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння задоволенню не підлягають.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНАГРО ГРУП" звернулось з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Рівненської області від 03.09.13 р. у справі № 918/1003/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити позов.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує наступне.

10 квітня 2012 року між ТОВ "ІНАГРО ГРУП" та СПП «Спас» було укладено Договір зберігання № 04, за яким зберігач прийняв від поклажодавця на відповідальне зберігання матеріальні цінності.

Відповідно до п. 2 Договору перелік матеріальних цінностей визначається актом приймання- передачі.

Строк дії договору встановлений п. 9 Договору і становить до 31 грудня 2012 року.

19 квітня 2012 року між сторонами було підписано акт прийому-передачі до Договору № 04 від 10.04.2012 р., за яким було передано 19 одиниць техніки.

28 травня 2013 року позивачем було направлено вимогу про повернення майна, в якій відповідачу було надано трьохденний строк для повернення 12 одиниць техніки. Відповідач отримав вимогу 31 травня 2013 року, про що свідчить поштова відмітка на результаті пошуку поштових відправлень.

Згідно з п. 4 Договору матеріальні цінності на час зберігання в СПП «Спас» є власністю ТОВ "ІНАГРО ГРУП".

На підтвердження своїх вимог, скаржник посилається на положення ст. ст. 387, 936, 938, 949, 953, 610 ЦК України та ст. ст. 193, 218 ГК України.

Зважаючи на те, що Договір зберігання № 4 від 10.04.2012 р. закінчив свою дію 31.12.2012 р., а відповідач не повернув позивачу витребувані матеріальні цінності після закінчення терміну дії договору зберігання, скаржник вважає, що відповідач заволодів майном, яке належить позивачу, без належної на те правової підстави.

З огляду на викладені вище аргументи на підтвердження своєї правової позиції, позивач стверджує, що судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні позову за відсутності на те визначених законом підстав, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції слід скасувати.

Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, відповідно до якого просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги - відмовити.

Процесуальний опонент скаржника стверджує, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Вказує на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння СПП «СПАС» майном, яке заявлено у позові до витребування. Дане майно не належало та не належить ТОВ "ІНАГРО ГРУП", власниками майна, що заявлено до витребування, є Нагорнюк Олександр Васильович та СПП «СПАС», що підтверджується бухгалтерськими документами.

28 жовтня 2013 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду було заслухано представників сторін.

Представники сторін підтвердили, що три технічних одиниці були повернуті відповідачем позивачу, що підтверджується наявними в матеріалах справи розписками позивача, у зв'язку з чим у скаржника відсутні претензії стосовно цього майна.

За результатами судового засідання судом апеляційної інстанції оголошено перерву у даній справі до 30.10.2013 р. на 09:15 год.

30 жовтня 2013 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представник скаржника підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджує, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. З огляду на вказане, вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 03.09.2013 р. у справі № 918/1003/13 слід скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити.

Представник відповідача - Сільськогосподарського приватного підприємства "СПАС" в судовому засіданні заявив, що з доводами апелянта не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржуване рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. З огляду на зазначене, просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Крім того, відповідач заявив клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку із неможливістю вчасно подати суду договір купівлі - продажу № 03/12/06 від 06.12.2011 р.

Представник позивача заперечив проти заявленого клопотання відповідача, посилаючись на висновок експерта № 1-179 від 14.10.2013 р. з технічної експертизи документів та почеркознавчої експертизи відділу криміналістичної експертизи науково - дослідного експертно - криміналістичного центру при Управлінні МВС України в Рівненській області, відповідно до якого встановлено, що договір № 03/12/06 від 06.12.2011 р., акт прийняття - передачі згідно договору купівлі-продажу від 06.12.2011 р., накладні згідно договору № 03/12/06 від 06.12.2011 р., договір зберігання № 04 від 10.04.2012 р., акт прийняття - передачі до договору № 04 від 10.04.2012 р. підписані від імені директора СПП "СПАС" Нагорнюка О.В., вказані підписи виконані Нагорнюком О.В.

Вказаний висновок судового експерта № 1-179 від 14.10.2013 р. оглянуто в судовому засіданні, а його копія долучено до матеріалів справи за клопотанням представників позивача .

Таким чином, спростовується позиція відповідача стосовно необхідності подання останнім договору купівіл - продажу № 03/12/06 від 06.12.2011 р., оскільки судовою колегією встановлено, що вказаний договір існує скріплений печаткою та підписаний Нагорнюком О.В. від імені відповідача.

За наведених обставин суд апеляційної інстанції критично ставиться до тверджень представника відповідача щодо наявності іншого договору купівлі - продажу № 03/12/06 від 06.12.2011 р., оскільки таке твердження не підтвердилося під час розгляду справи, хоча у випадку, якби такий договір дійсно існував, відповідач мав можливість його подати, як місцевому господарському суду так і суду апеляційної інстанції.

З урахуванням вказаного, судова колегія дійшла висновку, що потреба у відкладенні розгляду справи відсутня, у зв'язку з чим у задоволенні клопотання відповідача слід відмовити.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, а оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задоволити частково, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи стверджується той факт, що 10 квітня 2012 року між ТОВ "ІНАГРО ГРУП" та СПП «Спас» було укладено Договір зберігання № 04, за яким зберігач прийняв від поклажодавця на відповідальне зберігання матеріальні цінності (далі по тексту - Договір, а.с. 6).

Згідно з п. 2 Договору перелік матеріальних цінностей визначається актами приймання-передачі.

За умовами п. 4 Договору матеріальні цінності на час зберігання в СПП «Спас» є власністю ТОВ "ІНАГРО ГРУП".

Згідно з п. 6 Договору СПП «Спас» несе повну матеріальну відповідальність за збереження матеріальних цінностей, переданих ТОВ "ІНАГРО ГРУП".

Строк дії договору сторони погодили до 31.12.2012 р. (п. 9 Договору).

Вказаний Договір засвідчений підписами керівників та скріплений печатками сторін.

За актом приймання-передачі від 19.04.2013 р. позивач передав, а відповідач прийняв на відповідальне зберігання матеріальні цінності: транспортний засіб автомобіль вантажний ГАЗ, номер державної реєстрації ВХ 4229 АК; транспортний засіб автомобіль легковий 3A3-DAEWOO, номер державної реєстрації: 45315 ХМ; транспортний засіб трактор марки ЮМЗ-8280, номер об'єкта 833268 номер державної реєстрації 06514 РА, двигун №804525-850-517517; транспортний засіб трактор марки К-701, номер об'єкта 9109369, номер державної реєстрації 09310 ВК, двигун №910982; транспортний засіб екскаватор ЄО-2621, номер об'єкта 812018, номер державної реєстрації 09311 ВК, двигун №1540902; агрегат грунтообробний УДА-5,4, інв. №03/04, культиватор КПС-8.5, інв.№04/09; оприскувач ОПВ-2000, інв. №04/11; розкидач мінеральних добрив МВУ-0.5, інв. №03/02; плуг ПДН-10-3.5, інв. №03/06; дискова борона УДА-2.8, інв. №04/13, петкус-375; транспортний засіб автомобіль МАЗ 5549, номер шасі 21532, номер кузова 21532, номер державної реєстрації ВК2936АК, свідоцтво ДНЗ ВКС 064561 від 25.04.2008р., двигун № 527917; транспортний засіб автомобіль КАМАЗ 5320, номер шасі 53200324068, номер кузова 0, номер державної реєстрації ВК2934АК, Свідоцтво ДНЗ ВКС 064562 від 25.04.2008р., двигун №983582; транспортний засіб автомобіль УАЗ 31512-01, номер шасі 0, номер кузова s16316, номер державної реєстрації ВК2933АК, свідоцтво ДНЗ ВКС 064563 від 25.04.2008р., двигун №21203704; транспортний засіб автомобіль ГАЗ 53, номер шасі 0, номер кузова __, номер державної реєстрації ___, свідоцтво ДНЗ __ від __; транспортний засіб Комбайн марки Claas Dominator, номер об'єкта 86005544, номер державної реєстрації 04181 РА; транспортний засіб трактор марки МТЗ-82 , номер об'єкта 053082 номер державної реєстрації 04179 РА; транспортний засіб трактор марки МТЗ-80 , номер об'єкта 766305 номер державної реєстрації 08905 ВК (а.с. 7).

Вказаний вище акт приймання-передачі від 19.04.2013 р. підписано керівниками та скріплено печатками сторін.

28.05.2013 року позивачем на адресу відповідача направлено вимогу про повернення майна: транспортного засобу автомобілю вантажного ГАЗ, номер державної реєстрації ВХ 4229 АК; транспортного засобу автомобілю легкового ЗAЗ-DAEWOO, номер державної реєстрації: 43315 ХМ; агрегату ґрунтообробного УДА-5,4, інв. №03/04, культиватора КПС-8.5, інв. № 04/09; оприскувача ОПВ-2000, інв. №04/11; розкидача мінеральних добрив МВУ-0.5, інв. №03/02; плуга ПДН-10-3.5, інв. №03/06; дискової борони УДА-2.8, інв. №04/13, петкус-375; транспортного засобу Комбайну марки Claas Dominator, номер об'єкта 86005544, номер державної реєстрації 04181 РА; транспортного засобу трактора марки МТЗ-82, номер об'єкта 053082 номер державної реєстрації 04179 РА; транспортного засобу трактору марки МТЗ-80, номер об'єкта 766305 номер державної реєстрації 08905 ВК (а. с. 8-9).

З наданих відповідачем до суду апеляційної інстанції документів, судовою колегією встановлено наступне.

Згідно із свідоцтвом про реєстрацію машини серії АА № 243029 від 01.04.2004 р. за реєстраційним номером 04181 РА транспортний засіб - комбайн марки Claas Dominator 1975 року випуску, номер об'єкта 86005544, належить на праві власності Нагорнюку Олександру Васильовичу.

Згідно із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії ХМС № 257941 від 24.03.2004 р. за реєстраційним номером 45315 ХМ транспортний засіб - автомобіль легковий ЗАЗ - DAEWOO Lanos D5L 1998 року випуску, належить на праві власності Нагорнюку Олександру Васильовичу.

Згідно із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії СРБ № 713100 від 21.04.2007 р. за реєстраційним номером ВХ 4229 АК транспортний засіб - автомобіль вантажний марки HAZ 2003 року випуску, належить на праві власності Нагорнюку Олександру Васильовичу.

Крім того, наявними в матеріалах справи розписками директора ТОВ "ІНАГРО ГРУП" від 01.11.2012 р., чого не заперечив в судовому засіданні і сам директор товариства, (а.с. 33-35) підтверджується той факт, що відповідач повернув транспортні засоби позивачу, а саме: трактор марки ЮМЗ - 8280; трактор марки К-701; трактор марки ЄО - 2621. Претензії по даних транспортних засобах у позивача відсутні.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії договору купівлі- продажу № 03/12/06 від 06.12.2011 р. (а.с. 14-15) решта технічних одиниць, заявлених до витребування у позові, продана СПП «СПАС» (продавець) ТОВ «ІНАГРО ГРУП» (покупець).

Згідно з актом прийняття - передачі від 06.12.2011 р. продавець - відповідач передає, а покупець - позивач приймає у власність товар відповідно до п. 1.1 Договору (а.с. 16).

Передача майна зазначено в пунктах 6-11 договору купівлі-продажу № 03/12/06 від 06.12.2011 р. додатково підтверджується накладними № № 9, 10, 11, 12, 13, 14 за 2011 рік до договору № 03/12/06 від 06.12.2011 р. (а.с.38-41).

Оплату товару згідно договору підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 1 від 07.12.2011 р. на суму 60 931 грн. (а.с.64).

Таким чином, укладення договору купівлі - продажу № 03/12/06 від 06.12.2011 р. передувалу укладенню договору зберігання № 04 від 10.04.2012 р.

Накладні № № 9, 10, 11, 12, 13, 14 за 2011 рік до договору № 03/12/06 від 06.12.2011 р., квитанція про оплату на суму 60 931 грн, оригінали договору зберігання № 04 від 10.04.2012 р., акту прийняття - передачі до нього від 10.04.2012 р., договору купівлі - продажу № 03/12/06 від 06.12.2011 р., акту прийняття - передачі до нього від 06.12.2011 р., накладних та квитанцій оглянуті та досліджені судом апеляційної інстанції безпосередньо в судовому засіданні.

Наявним в матеріалах справи висновком судового експерта № 1-179 від 14.10.2013 р. з технічної експертизи документів та почеркознавчої експертизи відділу криміналістичної експертизи науково - дослідного експертно - криміналістичного центру при Управлінні МВС України в Рівненській області встановлено, що підписи на таких документах, як: договір № 03/12/06 від 06.12.2011 р., акт прийняття - передачі від 06.12.2011 р., накладні № № 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17 за 2011 рік згідно договору № 03/12/06 від 06.12.2011 р., лист СПП "СПАС" вих. № 118 від 06.12.2011 р., акт інвентаризації згідно Договору № 03/12/06, договір № 04 від 10.04.2012 р., акт прийняття - передачі до договору № 04 від 10.04.2012 р., рукописне повідомлення від 21.08.2012 р., квитанція до прибуткового касового ордера № 1 від 07.12.2011 р. на суму 60 931 грн., виконані від імені директора СПП "СПАС" Нагорнюком Олександром Васильовичем.

Вказаним спростовуються твердження відповідача про те, що договір купівлі - продажу між сторонами не укладався ,а наведені вище документи є сфальсифікованими.

Судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позову з тих підстав, що позивачем обрано спосіб захисту, який не відповідає вимогам закону.

Вирішуючи питання про те, чи відповідає вимогам закону та характеру порушення права, якого зазнав позивач зі сторони відповідача, обраний позивачем спосіб захисту, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що між сторонами склалися договірні правовідносини на підставі укладеного Договору зберігання № 04 від 10.04.2012 р.

Згідно з ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Вказаний договір припинив свою дію 31.12.2012 р.

28.05.2013 року позивачем відповідачу було направлено вимогу про повернення майна, яка залишилася без виконання останнім.

В силу приписів частин 1, 2 статті 938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

За приписами статті 953 ЦК України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Станом на момент розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій, відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження факту виконання своїх договірних зобов'язань та вимог закону в частині повернення майна, яке було предметом договору зберігання.

Статтею 598 ЦК України унормовано, що зобов'язання припиняються частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

З урахуванням встановленого договором строку дії до 31.12.2012 р., очевидним є те, що договірні правовідносини у даній справі припинили свою дію 01.01.2013 р.

Таким чином, починаючи з 01.01.2013 р. відповідач фактично продовжує володіти майном позивача за відсутності на те достатньої правової підстави. Тобто, у сторін виникли позадоговірні правовідносини стосовно повернення спірного майна.

В силу приписів ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності полягає в наявності у власника прав володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Таким чином, позов у даній справі має бути спрямований на захист права володіння та користування спірним майном.

Згідно зі ст. 397 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе.

Право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом (ст. 398 названого Кодексу).

Оскільки, договір зберігання у даному випадку припинив свою дію, то відповідно відповідач є незаконним володільцем спірного майна.

В силу ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Важливою умовою звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем та відповідачем зобов'язально-правових відносин щодо спірного майна.

Виходячи зі змісту наведених норм, власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої на момент подання позову воно фактично знаходиться у незаконному володінні.

Таким чином, предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння.

Відповідачем за віндикаційним позовом має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися.

Підставою віндикаційного позову будуть обставини, що підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння, тобто факти, які доводять право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, знаходження його в натурі у відповідача.

При цьому об'єктом віндикаційного позову є індивідуально визначене майно, яке наявне у незаконному володінні відповідача та існує в натурі на момент подання позову. Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 11.12.2007 р. у справі № 17/255-15/389.

Отже, у порядку ст. 387 Цивільного кодексу України може бути витребувана лише індивідуально-визначена річ, оскільки призначенням такого позову є повернення лише того майна, яке було у власності особи (що неможливо у разі вибуття з володіння власника речей, визначених родовими ознаками).

Згідно зі ст. 184 Цивільного кодексу України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Позивач, звертаючись з позовом до суду, просив витребувати у відповідача майно, яке визначене індивідуальними ознаками (транспортні засоби та техніку, яким присвоєні відповідні номери державної реєстрації).

У відповідності до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз наведеної вище норми права вказує на те, що зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов: по-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння; по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; по-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК).

До відсутності правової підстави вказана стаття відносить також і ситуацію, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала. Наприклад, коли правочин, на підставі якого передавалася річ, згодом був визнаний недійсним або коли закінчився строк дії договору, на підставі якого особа користувалася майном, тощо.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог, зокрема, про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.

Виходячи з положень ст. 1212 ЦК України, слід дійти висновку, що для повернення речей, які визначаються родовими ознаками, застосовується вимога про повернення безпідставно набутого або збереженого майна в натурі. Наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 04.06.2013 р. у справі № 14/083-12.

Таким чином, застосування у даному випадку положень ст. 1212 ЦК України є безпідставним, оскільки передумовою для звернення з вимогою про повернення безпідставно набутого майна є наявність у фактичному володінні відповідача речей, які наділені родовими ознаками. Тоді як у даному спорі має місце витребування індивідуально-визначеного майна.

З огляду на вказане, не можуть прийматися до уваги при вирішенні питання про відповідність обраного позивачем способу захисту вимогам закону приписи статті 1212 ЦК України.

Таким чином, висновки суду першої інстанції стосовно врегулювання питання про правомірність обраного позивачем способу захисту з урахуванням норм ст. 1212 ЦК України є хибними, оскільки не узгоджуються із наведеними вище нормами матеріального права та правовими позиціями Верховного Суду України, Вищого господарського суду України.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частина 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

При цьому розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено ст. 16 Цивільного кодексу України.

Загальні способи захисту прав суб'єктів господарювання визначені частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України і частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України.

Зазначений у вказаних нормах права перелік способів захисту не є вичерпним, з огляду на вміщене у вказаних нормах положення щодо можливості захисту права і законного інтересу іншими способами, передбаченими законом чи договором.

Однак, у разі порушення цивільного права чи інтересу у позивача виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення. Тобто, позивач повинен обрати саме такий спосіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу.

У п. 1 Постанови «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» № 9 від 01.11.1996 р. Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя. Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного і якісного розгляду конкретних справ. При цьому слід мати на увазі, що згідно зі ст. 22 Конституції закріплені в ній права і свободи людини й громадянина не є вичерпними.

У п. 3.5 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 01.12.2004 р. (у справі № 18-рп/2004) розтлумачено, що перелік способів захисту інтересів у Цивільному кодексі України не є вичерпним, оскільки стаття 16 ЦК України вміщує ще й припис про те, що "суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом".

З урахуванням вищевказаного, судова колегія дійшла висновку, що захист прав позивача шляхом застосування механізму, передбаченого ст. 387 ЦК України, є адекватним способом захисту свого права, оскільки відповідає вимогам закону, характеру порушення права, якого зазнав позивач, та встановленим обставинам справи.

Всупереч наведенному вище, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку стосовно того, що позивачем обрано невірний спосіб захисту свого права.

В той же час, необґрунтованим є посилання господарського суду Рівненської області на підтвердження свого висновку на судову практику, викладену у постанові Верховного Суду України від 22.01.2013 р. у справі № 3-69гс12. При цьому судова колегія зважає на те, що предметом спору у справі № 3-69гс12 є вимога про стягнення безпідставно набутих коштів. Передумовою звернення із такою вимогою слугувало порушення відповідачем однієї з істотних умов договору підряду в частині визначення вартості виконання ремонтних робіт. Тобто, спір у даному випадку виник на підставі договірних правовідносин, тоді як вимога у справі № 918/1003/13 про витребування майна з чужого незаконного володіння виникла після закінчення дії договірних правовідносин. Крім того, предметом вимоги у справі № 3-69гс12 є речі, визначені родовими ознаками, що виключає тотожність предмету спору у справі № 3-69гс12 з предметом спору у справі № 918/1003/13, в якості якого виступає індивідуально - визначене майно.

З огляду на вказане, висновки суду першої інстанції в цій частині є необґрунтованими.

Вирішуючи питання про те, чи наявні визначені законом підстави для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступне.

Як було встановлено вище та підтверджується матеріалами справи, 3 технічних одиниці, а саме: транспортний засіб - комбайн марки Claas Dominator 1975 року випуску, транспортний засіб - автомобіль легковий ЗАЗ - DAEWOO Lanos D5L 1998 року випуску, транспортний засіб - автомобіль вантажний марки HAZ 2003 року випуску, належать на праві власності Нагорнюку Олександру Васильовичу як фізичній особі. Даний факт підтверджується наявними в матеріалах справи свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів.

Відповідно до приписів статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із . ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

За змістом статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

У відповідності до ч. 1 ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

З урахуванням наведених вище приписів цивільного законодавства, судова колегія зважає на те, що право продажу майна належить власнику, отже СПП "СПАС" не будучи власником трьох вказаних вище транспортних засобів не мав права їх продавати.

Таким чином, вимоги позивача стосовно витребування з володіння відповідача трьох транспортних засобів, а саме: комбайна марки Claas Dominator 1975 року випуску, автомобіля легкового ЗАЗ - DAEWOO Lanos D5L 1998 року випуску, автомобіля вантажного марки HAZ 2003 року випуску, є безпідставними, оскільки спростовуються встановленими у даній справі обставинами, у зв'язку з чим в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Стосовно позовних вимог в частині витребування з відповідача наступних технічних одиниць: агрегату ґрунтообробного УДА-5,4, інв. №03/04; культиватора КПС-8.5, інв.№04/09; оприскувача ОПВ-2000, інв. №04/11; розкидача мінеральних добрив МВУ-0.5, інв. №03/02; плуга ПДН-10-3.5, інв. №03/06; дискової борони УДА-2.8, інв. №04/13, петкуса-375; транспортного засобу - трактора марки МТЗ-82 , номер об'єкта 053082 номер державної реєстрації 04179 РА; транспортного засобу - трактора марки МТЗ-80, номер об'єкта 766305 номер державної реєстрації 08905 ВК, судова колегія вважає, що такі вимоги підлягають до задоволення з огляду на наступне.

Договором купівлі - продажу № 03112106 від 06.12.2011 р., відповідно до якого позивачем було придбано у власність вказані вище технічні одиниці, підтверджується право власності позивача на це майно.

За приписами ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідачем не спростовано того факту, що вказане майно перейшло у власність позивача на підставі договору купівлі - продажу № 03/12/06 від 06.12.2011р..

Заперечення представника відповідача щодо того, що договір купівлі - продажу № 03/12/06 від 06.12.2011 р., акт прийняття - передачі від 06.12.2011 р., накладні згідно договору № 03/12/06 від 06.12.2011 р., договір зберігання № 04 від 10.04.2012 р., акт прийняття - передачі до договору № 04 від 10.04.2012 р. не підписувалися, оскільки підписи, здійснені від імені директора Нагорнюка О.В., та печатка СПП "СПАС" на вказаних документах є підробленими, не заслуговують на увагу. При цьому, судова колегія зважає на те, що доказів того, що печатку СПП "СПАС" було викрадено або втрачено відповідач суду не надав.

В той же час, почеркознавчою експертизою проведеною НДЕКЦ при УМВС України в Рівненській області під час досудового розслідування порушеного за заявою директора ТОВ "ІНАГРО ГРУП" Кузьминця А.С. 11.12.2012р., підтверджується той факт, що підписи на вказаних документах виконані Нагорнюком О.В. (висновок експерта № 1-179 від 14.10.2013р. )

Так, відповідно, з урахуванням правил, визначених ст.. ст.. 387, 388 ЦК України, відповідно до яких віндикаційний позов може бути пред'явлений лише власником майна, встановленого факту права власності позивача на спірне майно, судова колегія вважає, що позовні вимоги в цій частині є цілком обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, заявлені відповідно до вимог діючого законодавства, а тому підлягають до задоволення.

Всупереч вказаному, судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не було в повному обсязі та належним чином досліджено наявні в матеріалах справи докази, у зв'язку з чим висновки суду, викладені у рішенні, не відповідають встановленим обставинам справи.

Згідно з п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНАГРО ГРУП" підлягає до задоволення частково, а рішення господарського суду Рівненської області від 03.09.13 р. у справі № 918/1003/13 слід скасувати та прийняти нове, яким позов задоволити частково.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судові витрати за подання позову та апеляційної скарги покладаються на СПП "СПАС".

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНАГРО ГРУП" задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Рівненської області від 03.09.13 р. у справі №918/1003/13 про відмову у задоволенні позову скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позов задоволити частково.

Витребувати з володіння Сільськогосподарського приватного підприємства "СПАС" (вул. Вишнева,11, с. Симонів, Гощанський район, Рівненська область, код 32404312) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНАГРО ГРУП" (вул. Осередок, 23, с. Симонів, Гощанський район, Рівненська область, код 37870667) наступну техніку:

- агрегат ґрунтообробний УДА-5,4, інв. №03/04;

- культиватор КПС-8.5, інв.№04/09;

- оприскувач ОПВ-2000, інв. №04/11;

- розкидач мінеральних добрив МВУ-0.5, інв. №03/02;

- плуг ПДН-10-3.5, інв. №03/06;

- дискова борона УДА-2.8, інв. №04/13;

- петкус-375;

- транспортний засіб - трактор марки МТЗ-82, номер об'єкта 053082, номер державної реєстрації 04179 РА;

- транспортний засіб - трактор марки МТЗ-80, номер об'єкта 766305, номер державної реєстрації 08905 ВК.

В решті позову відмовити.

3. Стягнути з Сільськогосподарського приватного підприємства "СПАС" (вул. Вишнева,11, с. Симонів, Гощанський район, Рівненська область, код 32404312) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНАГРО ГРУП" (вул. Осередок, 23, с. Симонів, Гощанський район, Рівненська область, код 37870667) - 860 грн. 25 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Господарському суду Рівненської області видати накази на виконання даної постанови.

5. Справу № 918/1003/13 надіслати господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Юрчук М.І.