ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 жовтня 2013 року м. Київ К-31331/10
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 15.06.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.09.2010 у справі № 2а-959/10/1270
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автодон"
до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську, Головного управління Державного казначейства України у Луганській області
про скасування податкового повідомлення-рішення, -
В С Т А Н О В И В:
Товариство звернулось до суду із позовною заявою про скасування податкового повідомлення-рішення від 18.01.2010 №0001002360/1, яким Державною податковою інспекцією позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за 1 квартал 2008 року в сумі 13 323,00 грн., з наступним поновленням зменшеної суми у картці особового рахунку та її стягнення з Державного бюджету України через орган державного казначейства.
Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено повністю.
Ухвалюючи судові рішення про задоволення позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить в залежність формування платником податку податкового кредиту з ПДВ та його відшкодування від проведення зустрічної перевірки контрагентів такого платника до кінцевого виробника та фактом підтвердження сплати податку такими контрагентами по всьому ланцюгу постачання.
Не погодившись із судовими рішеннями, держаний податковий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позивачу в задоволенні позовних вимог відмовити.
Обґрунтовуючи касаційні вимоги, відповідач зазначив, що відшкодування ПДВ можливо лише при встановленні факту надмірної сплати цього податку до бюджету під час руху відповідних товарів (послуг) по всьому ланцюгу постачальників - від виробника до особи, що заявила своє право на відшкодування ПДВ, а також реальність здійснення господарських операцій та використання отриманої продукції у господарській діяльності платника податків.
Орган державного казначейства підтримав вимоги касаційної скарги шляхом подання заяви про приєднання до касаційної скарги.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з вимогами чинного законодавства за результатами фінансово - господарської діяльності позивач подав до податкової інспекції звітність встановленої форми за 1 квартал 2008 року. Відповідно до податкової декларацій з ПДВ у Товариства виникло перевищення податкового кредиту над сумами податкових зобов'язань у сумі 1 891 406,00 грн. Позивачем було прийнято рішення про відшкодування зазначеної суми ПДВ та подано заяву про повернення сум бюджетного відшкодування, що стало підставою для проведення фахівцями податкової інспекції позапланової виїзної перевірки з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок підприємства за 1 квартал 2008 року. За наслідками перевірки складено акт від 16.12.2008 № 1571/23-616/21843398, за висновками якого задекларована позивачем сума до бюджетного відшкодування підтверджена частково - у сумі 156 671,00 грн., суму у розмірі 1 328 818,00 грн. не підтверджено внаслідок відсутності відповідей на направлені запити по основним постачальникам.
У грудні 2009 року фахівцями податкової інспекції проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок платника у банку за І квартал 2008 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з ІІ кварталу 2005 року по ІV квартал 2007 року. Вказана перевірка за той же самий період проведена як додаткова внаслідок отриманих матеріалів, що не підтверджують дані обліку суб'єкта господарювання, за результатами якої було складено акт від 09.12.2009 року № 1107/23-616/21843398 та встановлено, що позивачем в порушення п. 1.3, п. 1.8 ст. 1, пп. 7.2.3, пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97ВР "Про податок на додану вартість" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) завищено суму бюджетного відшкодування ПДВ за І квартал 2008 року на суму 13 323,00 грн.
Такий висновок фахівців контролюючого органу мотивовано тим, що заявлена до бюджетного відшкодування сума ПДВ, яка виникла у III кварталі 2006 року за рахунок сплаченого залишоку від'ємного значення з ПДВ на загальну суму 13 322,53 грн. контрагенту ЗАТ "Луганськспецекскавація" є непідтвердженою, оскільки провести зустрічну перевірку контрагента по ланцюгу постачання неможливо у зв'язку з визнанням його банкрутом.
На підставі акта перевірки від 09.12.2009 № 1107/23-616/21843398 та за результатами адміністративного оскарження щодо зменшення податковим органом суми бюджетного відшкодування з ПДВ податковим повідомленням - рішенням від 15.12.2009 № 0001002360/0 відповідачем винесено оскаржуване в судовому порядку податкове повідомлення-рішення від 18.01.2010 № 0001002360/1.
Задовольняючи позовні вимоги Товариства, суди у цій справі керувалися положеннями Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011) (далі - Закон № 168/97-ВР).
За визначенням п.1.8 ст.1 Закону № 168/97-ВР бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
У п. 1.3 ст. 1 Закону №168/97-ВР платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.
Згідно з п. 10.2 ст. 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.
Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону № 168/97ВР визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону).
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону покупець має право відобразити сплачені (нараховані) суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.
При цьому слід врахувати, що Закон № 168/97-ВР не ставить у залежність виникнення права на податковий кредит у платника податків від фактичного використання придбаних товарі (послуг) у господарській діяльності. Для підтвердження відповідного права платника податку достатньо наявності мети використання товарів (послуг), що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання.
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).
Виходячи зі змісту пп. 7.7.1 та пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам.
Так, відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
Згідно положення пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України № 168/97ВР якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).
Тобто, факт надмірної сплати товару повинен розумітися як сплата ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані платником податку, і розрахунки за які є здійсненими.
Згідно пп. 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97ВР платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.
У відповідності до пп. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 зазначеного Закону податковий орган протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, проводить перевірку заявлених у декларації даних та у п'ятиденний термін зобов'язаний надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету. Після отримання відповідного висновку податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів (пп. 7.7.6 п. 7.7. ст. 7 Закону № 168/97ВР).
Аналізуючи зазначені вище норми та фактичні обставини справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податкове законодавство чинне на момент виникнення спірних правовідносин не ставило в залежність право позивача на бюджетне відшкодування ПДВ від проведення зустрічних перевірок податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету.
Таким чином, непроведення зустрічної перевірки контрагента щодо підтвердження сплати ПДВ, у зв'язку з визнанням його банкрутом, не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого ПДВ такому постачальнику товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з ПДВ з наступним його отриманням.
Враховуючи викладене та з огляду на те, що, як встановлено судами, позивач, отримавши податкові накладні, сплатив суму за поставлений товар, зокрема суму ПДВ, висновок судів першої та апеляційної інстанцій - правильний і ґрунтується на вимогах чинного законодавства.
Частиною другою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Вищий адміністративний суд України також зазначає, що посилання податкового органу на невикористання позивачем поставлених товарів у власній господарській діяльності та реальність здійснення господарських операцій ґрунтується лише на суб'єктивних припущеннях відповідача та не підкріплено належними доказами. Крім того, як зазначалося вище Закон № 168/97-ВР не ставить у залежність виникнення права на податковий кредит від фактичного використання придбаних товарі у власній господарській діяльності, оскільки для підтвердження відповідного права платника податку достатньо наявної мети використання товарів (послуг), що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання.
Отже, аналізуючи фактичні обставини справи та наведені вище норми, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач відповідно до вимог Закону №168/97ВР правомірно сформував податковий кредит з ПДВ та заявив від'ємне значення ПДВ до відшкодування.
Доводи касаційної скарги зроблених судами висновків не спростовують, а тому підстав для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень не вбачається.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У Х В А Л И В:
Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську відхилити.
Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 15.06.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.09.2010 у справі № 2а-959/10/1270 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді Г.К Голубєва
А.О. Рибченко
Суд | Вищий адміністративний суд України |
Дата ухвалення рішення | 22.10.2013 |
Оприлюднено | 05.11.2013 |
Номер документу | 34532298 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Донецький апеляційний адміністративний суд
Василенко Любов Андріївна
Адміністративне
Донецький апеляційний адміністративний суд
Василенко Любов Андріївна
Адміністративне
Вищий адміністративний суд України
Карась О.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні