Постанова

від 13.04.2009 по справі 45/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

45/19

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 13.04.2009                                                                                           № 45/19

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Корсака В.А.

 суддів:             

 За участю представників:

 від позивача: Лебідко Ю.І. - представник за довіреністю,  

від  відповідача : Капітонов Р.В. - представник за довіреністю,  

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Інвестиційно-будівельна компанія „Нерухомість”

 на рішення Господарського суду м.Києва від 09.02.2009

 у справі № 45/19 (суддя  

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Лізинговий дім”

 до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю „Інвестиційно-будівельна компанія „Нерухомість”

 про                                                   стягнення 130258,44 грн.

ВСТАНОВИВ:

 В січні 2009р. Товариство з обмеженою відповідальністю „Компанія „Лізинговий дім”

звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Інвестиційно-будівельна компанія „Нерухомість” про стягнення 124380,28 грн. – основного боргу, 696,43 грн. – інфляційних нарахувань, 574,55 грн. – 3% річних, 4607,18 грн. – пені та судових витрат.    

     Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням ТОВ „Інвестиційно-будівельна компанія „Нерухомість” умов договору оперативного лізингу №331/0807 від 02.08.2007р.   

     Рішенням Господарського суду  м. Києва  від 09.02.2009р. у справі №45/19 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з ТОВ „Інвестиційно-будівельна компанія „Нерухомість” на користь ТОВ „Компанія „Лізинговий дім” 124380,28 грн. – основного боргу, 4607,18 грн. – пені, 574,55 грн. – 3% річних, 409,67 грн. – збитків від інфляції, 1299,72 грн. – державного мита, 117,74 грн. – витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

   В іншій частині позову відмовлено.

  Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 09.02.2009р. скасувати та прийняти нове рішення, яким частково задовольнити вимоги позивача в розмірі встановлених лізингових платежів з відстроченням його виконання терміном на 1 (один) рік; відмовити в частині стягнення пені, 3% річних та збитків від інфляції, посилаючись  на  порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, неповне  встановлення  обставин, що мають  значення  для  справи.

           Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.

            Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія встановила наступне.

           За приписами ч.1 ст.806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг) на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

    Встановлено, що 02.08.2007 року між позивачем, як лізингодавцем та відповідачем, як лізингоодержувачем, був укладений договір оперативного лізингу №331/0807 (далі – Договір), за умовами якого лізингодавець передає, а лізингоодержувач, в свою чергу, отримує в платне користування на умовах оперативного лізингу майно, а саме: оплатити кран баштовий FO/23B(C) (виробник – Sichuan Construction Machinery (Group) Co., LTD, KHP) заввишки 62,8 м., у стаціонарному виконанні (далі – майно).

     Пунктом 4.1. Договору передбачено, що лізингоодержувач за користування майном вносить періодичні лізингові платежі.

     З пункту 4.3 Договору вбачається, що розміри, спосіб, форма і строки внесення лізингових платежів визначаються у графіку платежів, викладеному у додатку № 3 до Договору, який з моменту підписання обома сторонами, стає його невід'ємною частиною.

     Умовами Договору та додатками № 3 від 02 серпня 2007р., №3/1 від 13 жовтня 2007р. до нього передбачено, що лізингоодержувач повинен сплачувати до 15 числа поточного місяця лізингові платежі відповідно до графіку лізингових платежів.

    Згідно із актом прийому-передачі від 18.08.2007 року позивач передав, а відповідач, в свою чергу, прийняв вищезазначене майно (а.с. 9).

    З матеріалів справи вбачається, що позивачем за період з 08.08.2007 року по 15.11.2008 року згідно графіку платежів нарахована сума лізингових платежів у розмірі 1290841, 29 грн.

   Відповідач в порушення умов Договору частково оплатив заборгованість в розмірі 1166461,01 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку про сплату відповідачем лізингових платежів. Однак, станом на день розгляду справи судом першої інстанції обов'язок відповідача виконати взяті на себе зобов'язання за Договором в частині сплати неоплаченої суми в розмірі 124380,28 грн.  залишається не виконаним.  

    Зазначене не  заперечується та не спростовано відповідачем.

     Згідно з ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

   Відповідно до ч.2 ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

  Дані статті кореспондується з нормами ст..ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

     Згідно із ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

              Відповідно до  ст.32   Господарського   процесуального   кодексу   України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку  встановлює наявність чи  відсутні обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

    Згідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

    Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами безпідставність позовних вимог.

    З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов до правомірного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині основного боргу, оскільки відповідач не виконав свої зобов'язання у відповідності до умов договору оперативного лізингу №331/0807  в розмірі 124380,28 грн.

   Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних витрат та 3 % річних, колегія суддів вважає висновок місцевого суду щодо цієї частини вимог також обґрунтованим з огляду на наступне.

   За приписами ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

  Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

 З огляду на приписи зазначених вище правових норм боржник не звільняється  від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

 Враховуючи встановлене вище та прострочення відповідачем грошового зобов'язання, з нього відповідно до положень ст.625 ЦК  України підлягають стягненню 3 % річних в розмірі 574,55 грн. за весь час прострочення платежу та інфляційні витрати з урахуванням розрахунку суду першої інстанції в розмірі 409,67 грн.

Стосовно позовних вимог про стягнення пені колегія суддів також погоджується з висновком місцевого суду про обґрунтованість даних вимог, враховуючи наступне.

        Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та сплата неустойки (пені).

З пункту 9.2 Договору вбачається, що за порушення термінів сплати лізингових платежів лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу за кожен день протермінування, незалежно від терміну тривання порушення.

        Враховуючи вищевикладене та допущену відповідачем прострочку виконання взятих на себе зобов'язань, колегія суддів вважає, що розмір пені підлягає стягненню в розмірі, передбаченому сторонами в договорі, а саме, 0,55% за кожний день прострочення, що за період, заявлений позивачем в розрахунку до суми позову - з 15.08.2008р. по 10.12.2008р., становить 4607,18 грн.

         З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо обґрунтованості  заявлених позовних вимог є правильним, відповідає вимогам матеріального права та матеріалам справи.

         Проте, колегія суддів зважає на те, що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення порушені норми процесуального права, а саме, дану справу розглянуто за відсутністю відповідача, не повідомленого належним чином про місце та час судового засідання.  

        Згідно з ч.3 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. У забезпечення цієї засади судочинства ч.3 ст.4 ГПК України передбачено, що господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

        Як вбачається з матеріалів справи, Ухвалою Господарського суду м.Києва від 20.01.2009р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на  09.02.2009р.

        Дана Ухвала надіслана сторонам 26.01.2009р..

        Відповідно до пункту 3.5.1 Інструкції з діловодства в господарських судах України , затвердженої Наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002р. №75, Ухвала про порушення провадження у справі і призначення її до розгляду надсилається службою діловодства в день її прийняття всім учасникам процесу з повідомленням про вручення. Повідомлення з відміткою про вручення ухвали адресатові залучаються до матеріалів справи. Факт неодержання ухвали адресатом засвідчується поштовим повідомленням встановленого зразка, яке разом з неотриманою ухвалою та конвертом оперативно передається службою діловодства судді для ознайомлення та долучення до справи.

        Встановлено, що матеріали справи не містять доказів належного повідомлення відповідача про час і місце судового засідання. Кірм того, колегія звертає увагу на те, що на звороті у лівому нижньому куті Ухвали від 20.01.2009р. відсутній штамп суду з відміткою про відправку документа, що суперечить п. 3.5.11 вищезазначеної Інструкції.  

       За приписами ст.104 ГПК України порушення норм процесуального права є в будь -якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь - якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду.

     З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга  підлягає задоволенню частково,  оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав порушення зазначених вище норм процесуального права. Враховуючи  обґрунтованість та відповідність  рішення нормам матеріального права, колегія суддів вважає необхідним прийняти нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Лізинговий дім” задовольнити частково.

    Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки  суду першої інстанції з огляду на викладене вище.

   Апелянтом  не надано належних та допустимих  доказів на спростування  наданих позивачем доказів.

     Щодо заявленого апелянтом у суді апеляційної інстанції клопотання про  відстрочення виконання оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає підстав для задоволення даного клопотання, враховуючи наступне.

      За змістом ч.1 ст. 121 ГПК України при  наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою, зокрема, сторони, господарський суд, який видав виконавчий документ, у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

      Згідно з п.5 Роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002р. № 04-5/365 „Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України” питання про відстрочку або розстрочку виконання постанови або ухвали апеляційної чи касаційної інстанції за наявності обставин, передбачених ч.1 ст.121 ГПК, вирішує сама апеляційна чи касаційна інстанція, якщо ці обставини стали їй відомі до винесення ухвали або постанови за результатами перегляду рішення господарського суду першої інстанції.

     Як встановлено вище, борг відповідача у розмірі 271 894 грн. 35 коп. за  даним Договором існує з 15.09.2009р. до теперішнього часу і за зазначений період відповідачем борг не сплачувався.  Окрім того, позивачем вже були прийняті до уваги форс-мажорні обставини відповідача та відстрочено лізингові платежі строком на 1 місяць, що вбачається зі зміненого сторонами Графіка платежів (Додаток 3/1 до Договору).

     Відповідачем не надані належні докази, які з очевидністю свідчили б про фінансову неможливість сплати боргу, про його скрутне фінансове становище. Наявність у відповідача банківського кредиту колегія суддів вважає, що дана обставина не являється форс-мажорною. Банківський кредит є одним із засобів поповнення обігових засобів на певний час і не є єдиним джерелом сплати лізингових платежів.

      Отже, враховуючи викладене, відсутні підстави для задоволення заяви відповідача про відстрочку виконання оскаржуваного рішення.

      При цьому, колегія суддів також враховує те, що позивач перебуває у скрутному фінансовому стані: прибуток ТОВ „Компанія „Лізинговий дім” за рік зменшився до 2592441 грн. в порівнянні з прибутком за 22 місяців 2008р. 3386709 грн., про що свідчить надана позивачем Декларація з податку на прибуток; окрім того,  як вбачається  з розділу 2 Балансу позивача, зросла дебіторська заборгованість- до 18457 тис. грн. За період з вересня по грудень 2008р. Компанією заявлено позовів по стягненню лізингових платежів на суму 12244935 грн.

    Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача.

    На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Інвестиційно-будівельна компанія „Нерухомість” задовольнити частково.

2.          Рішення Господарського суду  м. Києва  від 09.02.2009 р. по справі №45/19 скасувати.

3.          Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Лізинговий дім”  задовольнити частково.

4.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Інвестиційно-будівельна компанія „Нерухомість”  (03065, м.Київ, пр. Комарова, 42, код ЄДРПОУ 33690359, р/р 26002300002009 у ПКФ АКБ «Форум», МФО 300948) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю " Компанія " Лізинговий дім" (79057, м. Львів, вул. Коновальця, 103/605, код ЄДРПОУ 31730064, р/р 260060134500 у Першій ЛФ АТ " Кредо банк", МФО 325365) 124 380,28 грн. - основного боргу, 4 607,18 грн. - пені, 574,55 грн. - 3% річних, 409,67 грн. - збитків від інфляції, 1299,72 грн. - державного мита, 117,74 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5.          В іншій частині позовних вимог відмовити.

6.          Доручити Господарському суду м.Києва видати наказ.

7.          Відмовити в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю „Інвестиційно-будівельна компанія „Нерухомість” про відстрочення виконання рішення Господарського суду м.Києва від 09.02.2009р.

8.          Матеріали справи №45/19 повернути Господарському суду м. Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді