Постанова

від 11.11.2013 по справі 910/15639/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" листопада 2013 р. Справа№ 910/15639/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

за участю представників:

від позивача - Базалицький С.В., довіреність № 22 від 06.08.2013;

від першого відповідача - фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - не прибув;

від другого відповідача - фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 - ОСОБА_5, довіреність № 316 від 08.02.2013;

від третьої особи - представник не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства фірма "АВ-К" на ухвалу господарського суду міста Києва від 16.09.2013 у справі № 910/15639/13 (суддя Пригунова А.Б.) за позовом приватного підприємства фірма "АВ-К" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 та фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - асоціації "Всеукраїнський союз закладів підготовки водіїв" про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство фірма "АВ-К" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 та фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.09.2013 провадження у справі № 910/15639/13 припинено на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України, у зв'язку з тим, що оскаржуваний договір від 10.12.2012 № 14/12 містить третейське застереження про передачу спору за цим договором на розгляд до постійно діючого третейського суду при Асоціації "Український правовий альянс".

Не погодившись з прийнятою ухвалою, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу господарського суду міста Києва від 16.09.2013 у справі № 910/15639/13 скасувати та передати справу на розгляд до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована, зокрема, тим, що норми чинного законодавства не містять обмеження юрисдикції господарського суду у зв'язку з наявністю між сторонами третейської угоди, а припинення провадження у справі порушує норми Конституції України та право особи на судовий захист.

Представник апелянта - позивача у справі в судовому засіданні 11.11.2013 надав пояснення, якими підтримав апеляційну скаргу.

В судовому засіданні 11.11.2013 представник другого відповідача надав пояснення, якими просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу місцевого господарського суду - без змін.

Перший відповідач та третя особа правом на участь своїх представників не скористались, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення.

Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутніми в даному судовому засіданні від першого відповідача та третьої особи до суду не надійшло.

Слід зазначити, що явка представників сторін та третьої особи не визнавалася обов'язковою.

У будь-якому разі відкладення розгляду справи не можливе через сплив 15-ти денного строку, встановленого ч. 2 ст. 102 Господарського процесуального кодексу України для розгляду апеляційних скарг на ухвали господарського суду.

За наведених обставин, апеляційна скарга розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Частиною 5 статті 106 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого господарського суду - скасуванню з наступних підстав.

Між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, як виконавцем та приватним підприємством фірма "АВ-К", як замовником 07.02.2012 укладено договір № 9/02-12 про надання послуг, відповідно до умов якого виконавець зобов'язався організувати та контролювати виконання робіт, пов'язаних із утриманням у належному стані, поточним ремонтом, а також комплексним обслуговуванням майна ТОВ "Автодром", а замовник зобов'язався оплатити виконання даних послуг.

Згодом, між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (первісний кредитор) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) від 10.12.2012 № 14/12.

Відповідно до п. 1 даного договору первісний кредитор відступає новому кредиторові, а новий кредитор набуває право вимоги належне первісному кредиторові до приватного підприємства фірма "АВ-К".

За цим договором новий кредитор набуває право вимагати від боржника належного виконання наступних обов'язків, а саме сплати заборгованості за наданими послугами по договору про надання послуг від 07.02.2012 № 9/02-12 (п. 2 договору).

Згідно п. 8 договору цесії усі спори, що виникають з цього договору або пов'язані з ним, вирішуються шляхом переговорів між сторонами. Якщо відповідний спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він підлягає вирішенню в постійно діючому третейському суді при Асоціації "Український правовий альянс" у відповідності до регламенту даного суду. Сторони домовились, що розгляд справи в постійно діючому третейському суді при Асоціації "Український правовий альянс" здійснюється третейським суддею одноособово.

Приватне підприємство фірма "АВ-К", вважаючи, що за договором про відступлення права вимоги (цесії) від 10.12.2012 № 14/12 була відступлена неіснуюча вимога, звернувся до суду з позовом про визнання його недійсним.

В процесі розгляду даної справи другим відповідачем подано до суду клопотання про припинення провадження у даній справі, у зв'язку з наявністю в оскаржуваному договорі третейського застереження.

Позивач заперечував проти вирішення спору третейським судом.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.09.2013 провадження у справі № 910/15639/13 припинено на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України, у зв'язку з тим, що оскаржуваний договір від 10.12.2012 № 14/12 містить третейське застереження про передачу спору за цим договором на розгляд до постійно діючого третейського суду при Асоціації "Український правовий альянс".

З наведеним висновком місцевого господарського суду колегія суддів не погоджується, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч. 2 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті, та інших спорів, передбачених законом.

Одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин є звернення до третейського суду (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про виконання рішень третейських судів від 24.02.2004 № 3-рп/2004).

Відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (стаття 17 Цивільного процесуального кодексу України, стаття 12 Господарського процесуального кодексу України, стаття 6 Закону України "Про третейські суди").

Разом з тим, згідно з положеннями частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м'якого покарання від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Тому, в контексті статті 55 Конституції України органи судової влади здійснюють функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.

Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону України "Про третейські суди", є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п'ятою статті 55 Конституції України.

Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (ст. 125 Конституції України). Отже, з аналізу положень Закону України "Про третейські суди" випливає, що третейські суди є недержавними незалежними органами захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.

Згідно з частиною 1 ст. 5 Закону України "Про третейські суди" юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Відповідно до пункту 5 частини 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо, зокрема, сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду.

За змістом ст. 2 Закону України "Про третейські суди", третейська угода це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом, тобто передумовою укладення третейської угоди та однією з підстав звернення до третейського суду є наявність спору.

Таким чином, у сторін існує виключно правова можливість, а не обов'язок на звернення до третейського суду.

Для такого звернення, необхідна наявність волі обох сторін (тобто наявність угоди про передачу даного (саме цього) спору на розгляд третейського суду.

Лише за наявності волі обох сторін про розгляд спору третейським судом, оформленої відповідним зверненням до суду, господарський суд зобов'язаний припинити провадження у справі.

Аналогічної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України, зокрема, в постанові від 09.04.2013 по справі № 5023/6007/12.

Проте, по-перше: у даному випадку воля на передачу спору до третейського суду була лише у однієї особи - другого відповідача, тоді як інша сторона заперечила проти цього та наполягала на розгляді спору саме господарським судом, а по-друге: на момент укладення оскаржуваного договору про відступлення права вимоги, даного спору не існувало, а отже відповідно угода про передачу саме цього спору на розгляд третейського суду не укладалась та до господарського суду не подавалась.

Слід також зазначити, що оскаржуваний договір, з вимогою про визнання недійсним якого позивач звернувся до суду, укладено між першим та другим відповідачем.

Позивач не є стороною оскаржуваного договору про відступлення права вимоги, в якому міститься третейське застереження.

Таким чином, в даному випадку, позивач не укладав угоду про передачу спору на розгляд третейського суду, та не виразив такої волі при розгляді спору господарським судом.

Клопотання про передачу даного спору на розгляд третейського суду заявив лише другий відповідач.

З огляду на те, що позивач не був стороною оскаржуваного правочину, в якому міститься третейське застереження, а також враховуючи те, що він не виразив волю на розгляд спору третейським судом в місцевому господарському суді, чинне законодавство України не позбавляє його права на вирішення спору господарським судом.

Згідно ст. 1 ГПК України юридичним та фізичним особам гарантовано право на звернення до господарського суду, згідно із встановленою підвідомчістю справ.

Відповідно до пункту 3 ст. 6 Закону України "Про судоустрій України" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Угоди про відмову у зверненні за захистом до суду є недійсними.

Таким чином, вимога другого відповідача про припинення провадження у справі на підставі того, що даний спір повинен розглядатись тільки третейським судом, прямо порушує норми Конституції України.

Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції є нормами прямої дії.

В Узагальненнях Верховного Суду України від 11.02.2009 "Про практику застосування судами Закону України "Про третейські суди" зазначено, що виходячи з принципу верховенства права, положень статей 21, 22 Конституції щодо непорушності конституційних прав особи, положень ст. 6 Конвенції, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом та положень статей 3, 15 Цивільного кодексу України, статей 1, 3, 4 Цивільного процесуального кодексу України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу, очевидним стає висновок про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав та інтересів, у тому числі шляхом оскарження дій і рішень.

Отже, пріоритет у розгляді даного спору належить саме господарському суду, як органу судової влади, а не третейському суду, який здійснює недержавну юрисдикційну діяльність.

З урахуванням наведеного, за наявності спірних правовідносин суд не вправі відмовити особі в розгляді позовної заяви, якщо з матеріалів справи вбачається, що даний спір підвідомчий господарському суду.

Таким чином, оскаржувана ухвала не може бути визнана законною та обґрунтованою, оскільки застосування в даному випадку місцевим господарським судом пункту 5 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України є неправильним.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов необґрунтованих висновків про наявність підстав для припинення провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 7 ст. 106 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у випадках скасування апеляційною інстанцією ухвал про відмову у прийнятті позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, припинення провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа передається на розгляд місцевого господарського суду.

Тому, ухвала господарського суду першої інстанції підлягає скасуванню та відповідно справа №910/15639/13 направленню для подальшого розгляду до місцевого господарського суду.

Пунктом 10 ч. 2 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у постанові в разі скасування чи зміни рішення повинно бути зазначено, зокрема, про новий розподіл судових витрат.

Відповідно до Закону України "Про судовий збір" позивачем за подання до суду апеляційної скарги було сплачено судовий збір у сумі 573 грн. 50 коп.

Згідно ч. 1, ч. 3, ч. 4 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 4.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу місцевого господарського суду з числа зазначених у частині сьомій статті 106 ГПК або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з числа зазначених у частині четвертій статті 111-13 ГПК з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом відповідних апеляційної та/або касаційної скарг, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами статті 49 ГПК.

Отже, під час розподілу судових витрат після розгляду даної справи по суті суд першої інстанції повинен вирішити питання щодо судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги з урахуванням вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного підприємства фірма "АВ-К" на ухвалу господарського суду міста Києва від 16.09.2013 року у справі № 910/15639/13 задовольнити.

2. Ухвалу господарського суду міста від 16.09.2013 року у справі № 910/15639/13 скасувати.

3. Справу №910/15639/13 передати на розгляд до господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко