Ухвала

від 01.10.2013 по справі 820/4266/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2013 р.Справа № 820/4266/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Русанової В.Б.

Суддів: Присяжнюк О.В. , Курило Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Основ`янської об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.08.2013р. по справі № 820/4266/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СК Елстін"

до Основ`янської об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01.08.2013 р. позов ТОВ "СК ЕЛСТІН" задоволено.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Основ'янської Міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області ДПС № 000006022, № 000005022 від 25.01.2013 р.

Основ'янська МДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області, не погодившись із судовим рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.08.2013 р. з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, при неповному з'ясуванні обставин справи, та винести нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано доводи податкового органу про безтоварність, недійсність угод позивача в силу ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України, ч. 1 ст. 207 ГК України, п.138.1,138.2,138.4 ст.138, п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п.198.1, 198.2, 198.6 ст.198 ПК України, не взято до уваги акти про неможливість проведення зустрічної звірки, про результати зустрічної звірки по контрагентам позивача, що привело до невірного вирішення справи.

Сторони, повідомлені належним чином у судове засідання не прибули, у зв'язку з чим, відповідно до ст. 197 КАС України колегія вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 195 КАС України оскаржувана постанова переглянута в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що відповідачем проведено документальну позапланову перевірку ТОВ "СК Елстін" щодо правильності та повноти обчислення податку на додану вартість та включення до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування вартість придбаних товарів (робіт, послуг) по взаємовідносинам з контрагентами: ТОВ "Компанія "Форест 2010 за квітень, травень 2012 року, ТОВ "Аркада Т" за грудень 2011 р., ТОВ "Інтехліс" за квітень 2011р., ТОВ "ДЕЛЬТА УНІВЕРСАЛ" за жовтень 2011 р., ТОВ "Фірма АКВА ТРАНС" за грудень 2011 р., за результатами якої складено акт від 08.01.2013р. №22/222/35588800 (а.с.7-22).

За висновками акту перевірки зазначено про порушення позивачем:

-ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, ст. 203, ст. 215 , п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених з зазначеними у акту перевірки постачальниками та покупцями; неможливість реального здійснення фінансово - господарських операцій та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді.

- п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.2, п. 198.6 ст.198 ПК України, що призвело до завищення позивачем податкових зобов'язань з ПДВ в розмірі 35 205,89 грн. (грудень 2011р. - 1902,49 грн.; квітень 2012 р. - 10768,02 грн.; травень 2012 р. - 22 535,38 грн.), завищення підприємством податкового кредиту з ПДВ на суму 35 737,89 грн. (жовтень 2011 р. - 190,00 грн.; грудень 2011 р. - 2 244,49 грн.; квітень 2012 р. - 10 768,02 грн.; травень 2012 р. - 22 535,38 грн.;

- п.135.1, п.135.2 ст.135, п.137.1 ст.137, п.138.1, п. 138,2, п.138.4 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 ПК України, що призвело до завищення позивачем доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за 4 квартал 2011 р. та за 2 квартал 2012 р. на загальну суму 176 029,45 грн., в також витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, на загальну суму 178 689,45 грн. за 4 квартал 2011 р., за 2 квартал 2012 р.

Підставою для донарахування податкових зобов'язань податку на прибуток та податку на додану вартість слугували висновки податкового органу про безтоварність господарських операцій, з посиланнями на акти про неможливість проведення зустрічних звірок, та про результати зустрічної звірки, складними іншими податковими органами відносно контрагентів позивача, в яких зазначено про неможливість здійснення підприємствами господарської діяльності, нереальність нікчемність угод, у зв'язку з відсутністю підприємств за податковою адресою, відсутністю матеріальних, трудових та виробничих умов і ресурсів, неподання до податкового контролю доказів проведення господарських операцій.

25.01.2013р. відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

- № 0000060222, яким позивачу визначено грошове зобов'язання за платежем ПДВ у розмірі 798, 00 грн. (основний платіж 532, 00 грн., штрафні (фінансові) санкції 266,00 грн.) (а.с. 23);

- № 0000050222, яким підприємству визначено грошове зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 611, 80 грн. (основний платіж - 611,80 грн., штрафні (фінансові) санкції - 0,00 грн.) (а.с. 24).

Подані позивачем в порядку адміністративного узгодження скарги залишені без задоволення, податкові повідомлення-рішення - без змін (а.с.34-35, 38-40).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з висновку, що висновки відповідача про порушення позивачем вимог податкового закону внаслідок неправильного визначення суми податкового кредиту та зобов'язань з ПДВ, зобов'язання по податку на прибуток не підтверджені доказами, тому податкові повідомлення-рішення, підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з такого.

Судом встановлено, що між 20.07.2011 р. між ТОВ "Аркада-Т" (постачальник) та ТОВ "СК ЕЛСТІН" (покупець) укладено договір №08-11 за умовами якого позивач придбав будівельні матеріали, товари технічного призначення (а.с.121).

01.03.2011 р. між ТОВ "СК Елстін" (покупець) та ТОВ "Інтехліс" (постачальник) укладено договір б/н, за умовами якого позивач придбав будівельні відводи, радіатори чугунні, різьби (а.с. 122).

На підтвердження реальності проведення господарських операцій за угодами, позивачем як до перевірки, так і до суду надано копії договорів, податкових та видаткових накладних, виписки по банківському рахунку позивача. (а.с. 140, 149, 150-155).

В межах податкової перевірки відповідачем не надано належної оцінки змісту не первинних документів, наданих до перевірки.

Відповідач не заперечує, що товари, отримані позивачем за вказаними угодами у подальшому було використано позивачем у власній господарській діяльності шляхом продажу третім особам, що вбачається з акту перевірки позивача.

Також 09.04.2012 р. між ТОВ "Компанія "Форест 2010" (підрядник) та ТОВ "СК ЕЛСТІН" (замовник) укладено договір підряду № 9/04 , за умовами якого позивач замовив , а підрядник зобов'язався здійснити реконструкцію пункту пропуску «Гоптівка» Дергачівського району Харківської області (а.с.123- 124).

На підтвердження виконання робіт за договором позивачем як до перевірки , так і до суду надано копії договору, податкові накладні, довідки вартості робіт форми КБ 3, акти приймання виконаних підрядних робіт форми КБ 2в, відомостями ресурсів, виписки з банку щодо оплати за послуги (а.с. 125- 139, 141-148).

Відповідачем не враховано вище вказаних документів при проведенні перевірки, висновки податкового органу, викладені в акті перевірки позивача, не ґрунтується на оцінці цих доказів.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі по тексту - Кодекс), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами п.198.3. ст. 198 Податкового кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

-дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу, що передбачено п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України.

Отже, підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна видана платником податку.

Відповідно до приписів п.14.1.27 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно із приписами абз.1 п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України до витрат не включаються витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. З огляду на викладене, необхідною умовою для виникнення у платника податків права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, за наявності належно оформлених податкових накладних.

Судом встановлено, та не спростовано відповідачем, що надані позивачем первинні документи як до перевірки, так і до суду не містять недоліків форми або змісту, що зумовлюють для них втрату доказової сили в розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» або виключають можливість їх використання платником при відображенні при декларуванні та (або) підтвердженні показників податкової звітності згідно ст. 44 Податкового кодексу України, будь-яких зауважень до наданих документів в акті перевірки не міститься.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди підставою для її отримання.

Формування платником податків податкових зобов'язань та податкового кредиту на підставі документів, що відображають операції (об'єкт оподаткування), є правомірним, якщо податковий орган не доведе неправдивість, неналежність, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доказів фізичної відсутності товарів або робіт за договорами позивача з ТОВ "Аркада-Т" від 20.07.2011 р., ТОВ "Інтехліс" від 01.03.2011 р., ТОВ "Компанія "Форест 2010" від 09.04.2012 р. у натурі, використання позивачем цих товарів, робіт не за призначенням, несумісності придбаних товарів з напрямом господарської діяльності, відсутності матеріальних, трудових або будь-яких інших виробничих ресурсів у замовника або підрядника робіт, відповідачем не надано.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди не ґрунтуються на доказах, що підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту з ПДВ, або підтверджують неправильне формування позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість, податку на прибуток підприємства.

Як встановлено судом, єдиною підставою висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства в частині формування податкових зобов'язань з ПДВ, податку на прибуток є судження про нереальність (нікчемність) господарських операцій контрагентів позивача з третіми особами, викладені в актах про неможливість проведення зустрічної звірки від 10.08.2012 р. №718/2204/36989451 (ТОВ "КОМПАНІЯ "ФОРЕСТ 2010"), від 18.04,2012 р. №159/23-212/34469324 (ТОВ "Фірма "Аква Транс"), від 10.08.12р. №715/2204/33481749 (ТОВ "Дельта-універсал"), від 06.06.2012 р. №143/22-10433676769 (ТОВ "АРКАДА-Т"), а також в акті про результати зустрічної звірки щодо господарських відносин ТОВ "Інтехліс" від 13.10.2011 р. №677/23-212/35245557 (а.с. 58 - 81).

Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Юридична відповідальність має індивідуальний характер, і доказами порушення правил податкової звітності є виключно матеріали перевірок платника податків.

Колегія суддів зазначає, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача не є належним доказом безтоварності господарської операції, нікчемності угоди оскільки за умови складення вказаного акту фіксується факт наявності перешкод для здійснення податкового контролю органом ДПС щодо платника, однак реальність господарських операції такого платника не є предметом перевірки.

Акт про результати зустрічної звірки так само не є доказом обставин нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом, оскільки в межах звірки не досліджуються первинні документи, пов'язані з такими операціями, не з'ясовуються фактичні обставини виконання угоди.

Твердження податкового органу про відсутність у контрагентів позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, відсутність за юридичною адресою на момент звірки не свідчить про безтоварність угод поставки з позивачем, які укладалася та виконувалася у часі раніше.

Тим більше, господарська діяльність постачальників позивача, не вимагає від них безумовної наявності виробничих активів, матеріалів, обладнання, транспорту. Трудові та виробничі ресурси можуть залучатися за необхідністю на підставі цивільно-правових та господарських угод.

В межах перевірки позивача відповідачем не досліджено можливість залучення постачальниками позивача матеріально-технічних, майнових, трудових та виробничих ресурсів шляхом укладення цивільно-правових угод або іншій не забороненій законом формі у період поставок ТМЦ.

Як вбачається із змісту вищевказаних актів нікчемність правочинів, укладених позивачем пов'язується податковим органом із неможливістю провести зустрічну звірку вказаного платника по підтвердженню взаємовідносин з іншими платниками через не встановлення його за зареєстрованим місцем знаходження.

Однак, вищезазначені обставини Цивільним кодексом України не визначаються як підстави для визнання угод нікчемними.

Колегія суддів вказує, що відповідно до ст.202 Цивільного Кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин повинен відповідати вимогам зазначеним у ст.203 Цивільного Кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України). Колегія суддів відмічає, що основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки.

Лише достовірне встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит.

З приводу викладеного в акті судження суб'єкта владних повноважень щодо нікчемності правочинів колегія суддів зауважує, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З приписів ст. 228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключного прерогативи судових органів.

Згідно п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У відповідності до п. 5. 2. Порядку № 984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожними відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово -господарської діяльності та господарську операцію, в результаті якої здійснено порушення.

З огляду на приписи п.п. 5.2, 6 Порядку №984, колегія суддів дійшла висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит з ПДВ, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду апеляційної інстанції відповідачем не надано, а колегією суддів при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

З огляду на викладене, підстави для визнання договорів між позивачем та вказаними контрагентами фіктивними, нікчемними або недійсними у відповідача відсутні.

З огляду на вищенаведене, висновки актів ДПІ №143/22-104/33676769 від 06.06.2012, від 10.08.2012р. № 718/2204/36989451 та № 715/2204/33481749, від 18.04.2012р. № 159/23-212/34469324 не можуть бути покладені в основу висновків за наслідками перевірки, та не є належними доказами в підтвердження висновків податкового органу про безтоварність господарських операцій.

Колегія суддів зазначає, що як позивач, так і вищевказані контрагенти позивача на час здійснення спірних господарських операцій були зареєстровані як юридичні особи-суб`єкти підприємницької діяльності, а відтак, мали відповідний обсяг цивільної право - та дієздатності, а також обсяг прав як платника ПДВ для укладення спірних договорів.

Виконання поставок на користь позивача підтверджено належними первинними документами.

Щодо тверджень відповідача про неподання контрагентами позивача податкової звітності колегія суддів зазначає, що з огляду на індивідуальний характер юридичної відповідальності, встановлений ст.61 Конституції України, порушення контрагентами позивача податкової дисципліни є підставою для застосування до них заходів передбачених Податковим кодексом України відповідальності, і не повинно тягнути несприятливі наслідки для позивача по справі.

Доводи апеляційної скарги про незаконність формування показників податкової звітності позивача, нереальність (нікчемність) договорів з посиланням на сумнівність відносин його безпосередніх контрагентів з третіми особами по ланцюгу постачання ТМЦ є недопустимим, оскільки оцінку в межах податкової перевірки платника має бути надано лише відносинам безпосередніх сторін угоди, в якій такий платник податків є учасником.

Відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість постачальниками у ланцюгу постачання товару не впливає на право (обов'язок) позивача (покупця, замовника) відносити до складу податкового кредиту, коригувати зобов'язання по податкам, на суму сплаченого ПДВ при придбанні товару. Податковий кодекс України не ставить таке право в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов'язань та сплати ними сум податків до державного бюджету.

Відповідачем не надано належних доказів відсутності у контрагентів позивача умов (власних або залучених) для виконання робіт за договором будівельного підряду від 09.04.2012 р. № 9/04 та договорів поставки від 01.03.20111р. та 20.07.2011р. Позивачем надано документальне підтвердження реального виконання вказаної угоди.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано доказів в підтвердження доводів про безтоварність операцій між позивачем та його контрагентом.

Фактичні обставини справи засвідчують здійснення господарських операцій між позивачем і його контрагентами, а тому донарахування позивачу податкових зобов'язань, штрафних санкцій, зменшення розміру податкового кредиту з ПДВ є безпідставним.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно ч.1 ст. 200 КАС України залишає апеляційну скаргу без задоволення, постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що підстави для скасування постанови Харківського окружного адміністративного суду від 01.08.2013 р. відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Основ`янської об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.08.2013р. по справі № 820/4266/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Русанова В.Б. Судді (підпис) (підпис) Присяжнюк О.В. Курило Л.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Русанова В.Б.