Рішення

від 12.11.2013 по справі 5008/617/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12.11.2013 Справа № 5008/617/2012

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Кадар Й.Й

суддя Васьковський О.В.

суддя Кривка В.П.

розглянувши матеріали справи

За позовом Ужгородського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Тийглашської сільської ради, с. Тийглаш Ужгородського району

до відповідача 1 Селянського (фермерського) господарства „Ведмідь", м. Ужгород

до відповідача 2 Комунального підприємства „Ужгородське районне комунальне спеціалізоване лісогосподарське підприємство „Агроліс", м. Ужгород

до відповідача 3 Ужгородської районної державної адміністрації, м. Ужгород

третя особа - 1, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державна інспекція сільського господарства в Закарпатській області, м. Ужгород

третя особа - 2, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - управління Держземагенства в Ужгородському районі Закарпатської області, м. Ужгород

про визнання недійсним договору, скасування розпоряджень голови Ужгородської районної державної адміністрації та повернення земель лісового фонду в землі запасу Тийглашської сільської ради,

За участю представників:

від прокуратури - Камінська О.В., прокурор відділу прокуратури м. Ужгорода, посвідчення № 010312 від 19.10.2012р.,

від позивача - Сіка Ю.Ю., представник по довіреності від 22.10.2013р.;

від відповідача 1 - Реплюк Н.М., представника по довіреності №1 від 14.06.12р.;

від відповідача 2 - не з'явився ;

від відповідача 3 - Федаш О.І., представника по довіреності №226/02-38 від 20.03.2013р.;

від третьої особи 1 - не з'явився ;

від третьої особи 2 - Мартиняк А.В., представник по довіреності б/н від 03.06.2013р.

СУТЬ СПОРУ: Ужгородською міжрайонною прокурор в інтересах держави в особі Тийглашської сільської ради, с. Тийглаш Ужгородського району заявлено позов до Селянського (фермерського) господарства „Ведмідь", м. Ужгород до Комунального підприємства „Ужгородське районне комунальне спеціалізоване лісогосподарське підприємство „Агроліс", м. Ужгород до Ужгородської районної державної адміністрації, м. Ужгород за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області, м. Ужгород та Управління Держкомзему в Ужгородському районі, м. Ужгород про визнання недійсним договору, скасування розпоряджень голови Ужгородської районної державної адміністрації та повернення земель лісового фонду в землі запасу Тийглашської сільської ради,

Дана справи судами розглядалась неодноразово. Рішенням господарського суду Закарпатської області від 10.10.2012 (суддя С. Швед) в задоволенні позову про визнання недійсним договору, скасування розпоряджень голови Ужгородської РДА та повернення земель лісового фонду в землі запаси Тийглашської сільської ради - відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.02.2013 (судді І. Малех, М. Желік, В. Кузь) рішення господарського суду Закарпатської області від 10.10.2012 - скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено.

Постановою Вищого господарського суду України від 09.04.2013р. по справі № 5008/617/2012 касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарство "Ведмідь" задовольнити частково, рішення господарського суду Закарпатської області від 10.10.2012 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.02.2013 у справі №5008/617/2012 - скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області.

Автоматизованою системою документообігу справу № 5008/617/2012 розподілено для розгляду судді Кадар Й.Й.

Ухвалою господарського суду Закарпатської області № 5008/617/2012 від 27.05.2013р. справу № 5008/617/2012 прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 13 червня 2013 р. на 11:00 год.

Ухвалою суду від 13.06.2013р. за клопотанням Держземагенства в Ужгородському районі Закарпатської області в порядку ст. 25 ГПК України залучено до участі у справі в якості третьої особи - 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Управління Держземагенства в Ужгородському районі Закарпатської області.

Ухвалою суду від 09.07.2013р. за клопотанням прокурора продовжено строк розгляду справи відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України та відкладено розгляд справи на 06.08.2013р. на 11:00 год.

В судовому засіданні 06.08.2013р. відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва до 08.08.2013р. до 10:30 год.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Закарпатської області № 01-07/6/2013 від 08.08.2013р. року до складу колегії по розгляду справи № 5008/617/2012 (головуючий суддя Кадар Й.Й. визначено автоматизованою системою документообігу суду) введено суддів Васьковського О.В. та Кривку В.П.

Ухвалою суду від 09.08.2013р. колегія суддів прийняла справу до свого провадження та призначила розгляд справи на 19.09.2013р.

В судовому засіданні 19.09.2013р. розляд справи відкладено на 01.10.2013р.

Ухвалою суду 22.10.2013р. з метою повного та всебічного встановлення обставин справи, розгляд справи відкладено на 05.11.2013р. та надіслано у відповідності до вимог ст. 30 Господарського процесуального кодексу України до Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства (вул. Собранецька, 156, м. Ужгород, 88000), як територіального органу Держлісагентства, вимогу про надання суду відомостей стосовно статусу земель лісового фонду Сюртівської сільської ради та урочища „Цеглівський ліс".

Від Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства надійшло письмове пояснення в якому повідомляє суд про те, що в матеріалах лісовпорядкування ДП „Ужгородське лісове господарство", яке підпорядковане Закарпатському обласному управлінні лісового та мисливського господарства відсутні відомості щодо урочища „Цеглівський ліс", вказане урочище не входить до земельних лісових ділянок, наданих у постійне користування лісовим господарствам. А також вказує на те, що в управлінні наявні відомості лише про лісові ділянки, що надані в постійне користування підвідомчих господарств (том 3, а.с. 39).

У зв'язку із складністю даної справи, необхідністю надання додаткового часу з метою подання належних доказів в підтвердження доводів викладених у позові прокурором 05.11.2013р. подано суду письмове клопотання про розгляд даної справи за межами строків встановлених ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, в межах розумних строків та просить відкласти розгляд справи. Вказане клопотання письмово підтримано усіма присутніми представниками сторін даного спору.

В судовому засіданні 05.11.2013р. суд задовольняючи клопотання прокурора застосував норми ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (ратифіковано Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97) щодо права кожного на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку та відклав розгляд справи на 12.11.2013р.

В судовому засіданні 12.11.2013р. прокурор та представник позивача прийнявши участь у судовому розгляді справи по суті позовні вимоги підтримали у повному обсязі та наполягають на їх задоволенні.

Позивачем подано додаткове обґрунтування позову №170/02-27 від 11.11.2013р. В поданому поясненні зазначає, що порушення прав та законних інтересів Тийглашської сільської ради та територіальної громади с. Тийглаш внаслідок прийняття головою Ужгородської РДА оскаржуваних розпоряджень та укладання оскаржуваного договору оренди полягає у наступному: посадовими особами СФГ «Ведмідь» жодні кошти за користування земельною ділянкою та лісовими ресурсами не сплачуються в порушення вимог Земельного, Лісового, Податкового кодексів України та Постанови КМУ від 06.07.1998 «Про затвердження Порядку справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду»; обмежено доступ громадян до спірних земельних ділянок лісового фонду та лісових ресурсів. Стосовно власника/користувачаспірної земельної ділянки, зазначає, що в самому змісті оспорюваного розпорядження голови Ужгородської РДА №27 від 22.01.2004 за СФГ «Ведмідь» закріплено окремі лісові ділянки із земель запасу Тийглашської сільської ради площею 65,9 га та рекомендовано сільській раді заключити договір оренди з СФГ «Ведмідь». Факт приналежності земельної ділянки лісового фонду (урочище «Цеглівський ліс») до території Тийглашської сільської ради підтверджується, в тому числі, довідкою за форми 6-зем. державними актами на право власності на землю (ІІ-ЗК №002060 від 20.12.2001, ЗК №002232 від 27.02.2007), виданими на ім'я Русина Василя Івановича та державним актом на право власності на землю (ЗК №002231 від 27.02.2007), виданим на ім'я Русина Андрія Васильовича, у яких суміжним землекористувачем земельних ділянок лісового фонду в урочищі «Цеглівський ліс» зазначено Тийглашську сільську раду (том 3, а.с. 75-78).

Прокурором в судовому засіданні подано письмове пояснення № 74-177-02/3017/вих13 від 08.11.2013р. в якому зазначає, що приводом для проведення Ужгородською міжрайонною прокуратурою перевірки законності вищевказаних актів та однією з підстав для звернення з позовною заявою до господарського суду стало надходження скарг до Тийглашської сільської ради та Ужгородської міжрайонної прокуратури громадян сіл Тийглаш, Сюрте, м. Чоп та дачного містечка, розташованих навколо урочища „Цеглівський ліс", щодо порушення їх прав на вільний доступ до лісу (у зв'язку з його огородженням) для збирання ягід, грибів та відпочинку. У зв'язку з чим, прокурор звернувся до суду з позовною заявою не тільки в інтересах держави в особі Тийглашської сільської ради, а й в інтересах територіальної громади сіл Тийглаш та Сюрте, яку (територіальну громаду) Тийглашська сільська рада представляє в силу закону. Не погоджуючись з висновком Вищого господарського суду України стосовно того, чи була Тийглашська сільська рада власником земельної ділянки, чи порушено її права зазначає, що оскільки на момент пред'явлення позову до господарського суду Закарпатської області (23.05.2012) Тийглашська сільська рада, як правонаступник Сюртівської сільської ради, вже була власником вказаної земельної ділянки лісового фонду, тому саме її права було порушено спірними розпорядженнями та угодою. На виконання розпорядження № 27 від 22.01.2004р. „Про передачу окремих ділянок псового фонду" яким за СФГ „Ведмідь" закріплено окремі лісові ділянки із земель запасу Тийглашської сільської ради площею 65,9 га (а саме 58 га лісу та 7,9 га чагарників) та рекомендовано сільській раді заключити договір оренди з СФГ „Ведмідь", а останньому - укласти договір з Ужгородським державним лісогосподарським підприємством про надання послуг, пов'язаних із веденням лісового господарства, жодного договору СФГ „Ведмідь" укладено не було (том 3, а.с. 50-52).

Представник відповідача 1 проти позову заперечив у повному обсязі.

Відповідач 2 належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, заперечень проти позову не надав, своїх представників у судове засідання не направив.

Відповідач 3 позов не визнав з посиланням на те, що оспорювані розпорядження прийняті відповідно до чинного законодавства.

Представники третіх осіб в межах своїх повноважень позов прокурора підтримали.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Ужгородською міжрайонною прокуратурою проведено перевірку, за результатами якої встановлено, що пунктом 4 розпорядження голови Ужгородської районної державної адміністрації від 19.07.2002 №248 „Про закріплення окремих ділянок лісового фонду за сільськогосподарськими формуваннями" за селянсько - фермерським господарством „Ведмідь" закріплено лісові ділянки, а саме лісовий масив в с. Сюрте (урочище „Цеглівський ліс") квартал 27, площею 58 га (том 1, а.с.32).

На підставі зазначеного розпорядження 30.09.2002р. між Ужгородським районним спеціалізованим лісогосподарським підприємством „Агроліс" та селянським (фермерським) господарством „Ведмідь" було укладено угоду (договір) №1, згідно з умовами якої Ужгородське РСЛП „Агроліс" передає у зберігання СФГ „Ведмідь" лісові ресурси кв.27 площею 58 га (в урочищі „Цеглівський ліс"), а СФГ бере на себе зобов'язання по забезпеченню утримання лісової охорони, збереженню лісових ресурсів та їх охороні, захисту лісу від пожеж та самовільних рубок, утриманню лісів у належному санітарному стані та відновленню лісових ресурсів. Термін дії договору відповідно до п. 7 складає 25 років (том 1, а.с. 31).

Розпорядженням голови Ужгородської РДА від 22.01.2004р. №27 „Про передачу окремих ділянок лісового фонду" за СФГ „Ведмідь" закріплено окремі лісові ділянки із земель запасу Тийглашської сільської ради площею 65,9 га та рекомендовано сільській раді заключити договір оренди з СФГ „Ведмідь", а останньому -укласти договір з Ужгородським державним лісогосподарським підприємством про надання послуг пов'язаних з веденням лісового господарства. Проте на виконання даного розпорядження жодного договору укладено не було (том 1, а.с. 33).

В листі від 09.04.2012 року Управління Держкомзему в Ужгородському районі на адресу Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області повідомило, що відповідно до даних річного звіту, який подається місцевими радами, станом на 01.01.2012 р. на території Тийглашської сільської ради, за межами населеного пункту за СФГ "Ведмідь" рахується у власності земельна ділянка площею 0.40 га земель комерційного використання. Одночасно було проінформовано, що згідно статистичної звітності площа лісів та інших лісо вкритих земель, які перебувають в землях запасу Сюртівської та Тайглашської сільської ради станом на 01.01.2012 становила 66.0 га, з яких 58.0 га ліси та 8.0 га під чагарниками (том 1, а.с. 23).

Позовні вимоги обґрунтовуються незаконністю прийняття оскаржуваних розпоряджень зважаючи на відсутність в Ужгородської районної державної адміністрації належних на те повноважень, наслідком чого є недійсність укладеної між відповідачем 1 та 2 угоди від 30.09.2002р. №1 про передачу лісових угідь та повернення їх в землі запасу територіальної громади.

Обґрунтовуючи позовні вимоги додатково поданим письмовим поясненням прокуратура зазначає наступне (том 2, а.с. 176-182). Відповідно до рішення сесії Закарпатської обласної ради від 27.12.2002 «Про зміни в адміністративно-територіальному устрої області" утворено в тому числі Тийглашську сільську раду Ужгородського району з центром у с. Тийглаш, вивівши територіальну громаду цього села зі складу Сюртівської територіальної громади. СФГ «Ведмідь» жодні кошти за користування земельною ділянкою та лісовими ресурсами не сплачуються, що також свідчить про порушення законних прав позивача - Тийглашської сільської ради, оскільки відповідно до вимог Земельного, Лісового. Податкового кодексів України та Постанови КМУ від 06.07.1998 «Про затвердження Порядку справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду» користування земельними ділянками лісового фонду та лісовими ресурсами є платним, а не надходження такої плати порушує права позивача - Тийглашської сільської ради. Факт використання лісових ресурсів підтверджується також актом перевірки Державної екологічної інспекції в Закарпатській області від 01.09.2010р., згідно якого вказаним фермерським господарством придбано у приватну власність та утримуються на території зазначених лісових угідь дикі тварини - лані, олені, муфлони, які безпосередньо використовують лісові ресурси. Крім того, зазначає, що порушення законних прав Тийглашської сільської ради, як представницького органу територіальної громади с. Тийглаш є те, що посадовими особами СФГ «Ведмідь» земельна ділянка лісового фонду та лісові ресурси по всьому периметру огороджені металевою сіткою та обмежено доступ до них громадян, оскільки на даній території наявні охоронці, які не допускають жителів місцевої громади на безоплатній основі відвідувати вказану територію, в підтвердження посилається на лист Тийглашської сільської ради від 30.03.2012. Стосовно власника/користувача спірної земельної ділянки прокурор вказує на те, що в самому змісті оспорюваного розпорядження голови Ужгородської РДА №27 від 22.01.2004 за СФГ «Ведмідь» закріплено окремі лісові ділянки із земель запасу Тийглашської сільської ради площею 65,9 га та рекомендовано сільській раді заключити договір оренди з СФГ «Ведмідь», що на його думку безпосередньо свідчить про належність даної земельної ділянки до земель Тийглашської сільської ради та порушення її прав. Факт приналежності земельної ділянки лісового фонду в с. Сюрте (урочище «Цеглівський ліс») до території Тийглашської сільської ради підтверджується в тому числі, довідкою за форми 6-зем, державними актами на право постійного користування землею та на право власності на землю (11- ЗК №002060 від 20.12.2001, ЗК №002232 від 27.02.2007), виданими на ім'я Русина Василя Івановича та державним актом на право власності на землю ( ЗК №002231 від 27.02.2007), виданим на ім'я Русина Андрія Васильовича, у яких суміжним землекористувачем земельних ділянок лісового фонду в урочищі „Цеглівський ліс" зазначено Сюртівську сільську раду та Тийглашську сільську раду. Щодо факту порушення строків позовної давності то, вказує на те що факти порушення земельного законодавства були встановлені позаплановою перевіркою Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області від 10.04.2012 року, проведеною на вимогу Ужгородської міжрайонної прокуратури та актом перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства №121 від 22.05.2012 Державної екологічної інспекції в Закарпатські області та тільки після цього стали відомі Ужгородській міжрайонній прокуратурі та Тийглашській сільській раді, у зв'язку з чим, строк позовної давності обчислюється з цього моменту відповідно до ст.ст. 253, 261 ЦК України і згідно зі ст. 255 ЦК України становить три роки. Щодо наявності державного акту на спірні земельні ділянки зазначає, що державний акт на спірні земельні ділянки не виготовлявся, а докази вилучення спірних земельних ділянок із земель запасу Тийглашської сільської ради та докази передачі їх у користування - відсутні, оскільки СФГ «Ведмідь» користується ними фактично (самовільно) без їх вилучення та належного оформлення права користування. Також прокуратура зазначає, що селянське фермерське господарство «Ведмідь» не є лісогосподарським підприємством та не має в своїй структурі лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Отже, за доводами прокуратури, вказані розпорядження та договір є незаконними та такими, що суперечать вимогам законодавства, зокрема, ст.19 Конституції України, ст.ст.9, ч.4 ст.14 Лісового кодексу України, ст. 17, 57, 122 Земельного кодексу України (в редакції на момент прийняття оспорюваних розпоряджень), відповідно до яких голова Ужгородської РДА не вправі був передавати у тимчасове користування земельні ділянки лісового фонду. Крім того, позивач вказав, що актом перевірки Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області від 10.04.2012р. підтверджено факт незаконного укладення угоди від 30.09.2002р. №1 та прийняття розпоряджень голови Ужгородської РДА від 19.07.2002р. №248 та від 22.01.2004 №27.

Заперечуючи проти доводів позивача відповідач 1- СФГ „Ведмідь" зазначає, що угодою №1 від 30.09.2002р. КП «Ужгородське районне комунальне спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Агроліс» було передано на зберігання СФГ «ВЕДМІДЬ» лісові ресурси загальною площею 58,0 га у кварталі 27 на території урочища «Цеглівський ліс» (місцезнаходження за межами с.Тийглаш Ужгородського району Закарпатської області), які відносяться до категорії захисні ліси (ліси вздовж автомобільної дороги міжнародного значення Київ-Чоп) і визнані неперспективними для ведення лісового господарства. Відповідно до умов угоди №1 на СФГ «ВЕДМІДЬ» покладалися обов'язки стосовно утримання лісової охорони, збереження лісових ресурсів, захист лісу від пожеж та самовільних рубок, утримання лісів в належному санітарному стані, успішне відновлення лісових ресурсів на належній йому території. Угоду укладено строком на 25 років. Таким чином, відповідач 1 вказує на те, що зі змісту даної угоди жодні земельні ділянки лісового фонду йому не передавалися, а на зберігання передано виключно лісові ресурси. Тому Відповідач 1 вважає, що предметом даної угоди є саме лісові ресурси, що не є тотожним із поняттям земельні ділянки лісового фонду (ст.7 Лісового кодексу України станом на 2002р.). Щодо пропущення строку позовної давності відповідач 1 - СФГ «ВЕДМІДЬ» вказує на те, що органам прокуратури більше 10 років відомо і про відповідне розпорядження, і про угоду №1 від 30 вересня 2002р., а це на його думку означає, що строк позовної давності ними пропущено свідомо. Вважвє, що Тийглашська сільська рада є неналежним позивачем у даній справі, оскільки мова йде про лісові ресурси, які розташовані на земельній ділянці, що знаходиться за межами населеного пункту с.Тийглаш Ужгородського району Закарпатської області, що підтверджується викопіюванням із планово-картографічного матеріалу від 05 липня 2013р. Звертає увагу суду на те, що станом на сьогоднішній день на зберіганні у Відповідача СФГ «ВЕДМІДЬ» знаходяться лісові ресурси площею 58,0 га, а не 65.9 га, які на підставі позовних вимог необхідно повернути в землі запасу Тийглашської сільської ради. Площа лісів та інших лісовкритих земель в урочищі «Цеглівський ліс» відповідно до довідки Управління Держкомзему в Ужгородському районі від 09 квітня 2012р. №01-13/840 (копія є в матеріалах справи) становить 66,0 га, з них 58,0 га ліси та 8.0 га під чагарниками. 8,00 га чагарників на зберіганні у Відповідача 1 СФГ «ВЕДМІДЬ» не перебували і не перебувають. Розпорядженням голови Ужгородської РДА від 22 січня 2004р. №27 «Про передачу окремих ділянок лісового фонду» за СФГ «ВЕДМІДЬ» закріплено окремі лісові ділянки із земель запасу Тийглашської сільської ради площею 65.9 га та рекомендовано сільській раді заключити договір оренди з СФГ «ВЕДМІДЬ», а останньому - укласти договір з Ужгородським державним лісогосподарським підприємством про надання послуг пов'язаних з веденням лісового господарства. На виконання даного розпорядження жодного договору не укладалося. Також зазначає, що з часу передачі лісових ресурсів на зберігання СФГ «ВЕДМІДЬ» жодної шкоди СФГ «ВЕДМІДЬ» своїми діями не завдало ні державі, ні Тийглашській сільській раді. Проведеними численними перевірками, в тому числі органами прокуратури встановлено відсутність самовільних рубок і збереження лісових ресурсів у належному санітарному та протипожежному стані. СФГ «ВЕДМІДЬ» вже понад 10 років утримує загін цілодобової лісової охорони, що безсумнівно є економією коштів держави.

Одним із пунктів оскаржуваного рішення на переконання відповідача 1, який навіть неможливо виконати, є вимога - повернути земельні ділянки площею лісових ділянок 65,9 га в землі запасу Тийглашської сільської ради Ужгородського району (урочище «Цеглівський ліс» квартал 27). З вказаною вимогою не погоджується з огляду на те, що дані земельні ділянки не вилучалися із земель запасу, жоден орган не приймав рішення про їх вилучення та передачу у користування; власником таких земель є держава, а не Тийглашська сільська рада, а відтак розпорядником є орган виконавчої влади; відповідачеві 1 - СФГ «ВЕДМІДЬ» передано на зберігання лісові ресурси, а не земельні ділянки лісового фонду, крім того, передано лісові ресурси площею 58.0 га а не 65.9 га. (том 2, а.с. 158-161).

Ужгородська районна державна адміністрація (Відповідач 3) додатково поданими письмовими поясненнями у задоволенні позову просить відмовити обґрунтовуючи наступним (том 2, а.с. 171-175). Угода №1 від 30.09.2002р. укладена відповідно до розпорядження голови Ужгородської районної державної адміністрації від 19 липня 2002р. №248 та погоджена підписом голови Сюртівської сільської ради Пушкар А.І. Предметом даної угоди є лісові ресурси, а не земельна ділянка лісового фонду, як про це стверджує Позивач. Таким чином, за твердженням відповідача -3, зі змісту даної угоди випливає, що жодні земельні ділянки лісового фонду СФГ «ВЕДМІДЬ» не передавалися, а на зберігання передавались виключно лісові ресурси. Тобто предметом даної угоди є саме лісові ресурси, що не є тотожними із поняттям земельні ділянки лісового фонду. Заперечуючи проти доводів позивача стосовно того, що голова Ужгородської райдержадміністрації не вправі був передавати лісові ресурси СФГ «ВЕДМІДЬ», оскільки Лісовим та Земельним кодексами не було передбачено терміну «Тимчасове закріплення на зберігання лісових масивів» відповідач 3 зазначає, що відповідно до ст.23, 26, 85 Лісового кодексу України (в редакції станом на 2002 рік) збереження та охорона лісів є одним із обов'язків Ужгородської районної державної адміністрації, як місцевого органу виконавчої влади. Стверджує, що відповідні лісові ресурси передані СФГ «ВЕДМІДЬ» не на підставі розпорядження, а на підставі укладеної з ним угоди №1 від 30 вересня 2002р., яка відповідно до вимог і ЦК УРСР (діяв на момент укладення угоди), і нині діючого ЦК України є договором, правочином (ст.41 ЦК УРСР , п.1 ч.2 ст.4 ЦК УРСР , ч.І ст.202 Цивільного кодексу України). Оскільки Лісовим кодексом України не забороняв та не забороняє передачу лісових ресурсів під охорону та на зберігання, то відповідна угода №1 від 30 вересня 2002р. має право на існування, як законна і така, що не суперечить діючому законодавству. Урочище «Цеглівський ліс» знаходиться за межами населених пунктів с.Сюрте та с.Тийглаш, тобто власником цих земель лісового фонду є держава, а отже, їх розпорядником є місцевий орган виконавчої влади, а саме Ужгородська районна державна адміністрація, а не той чи інший орган місцевого самоврядування. Таким чином, голова Ужгородської районної державної адміністрації, приймаючи розпорядження від 19 липня 2002р. про передачу лісових ресурсів на зберігання, діяв у межах своїх повноважень.

Вивчивши та надавши правову оцінку поданим сторонами доводів та заперечень, зібраним по справі доказам, колегія суддів приходить наступних висновків.

Вимоги позивача про визнання незаконним та скасування п. 4 розпорядження голови Ужгородської районної державної адміністрації від 19.07.2002р. № 248 „Про закріплення окремих ділянок лісового фонду за сільськогосподарськими формуваннями", яким за СФГ «ВЕДМІДЬ» закріплено лісові ділянки, а саме лісовий масив в с.Сюрте (урочище „Цеглівський ліс") квартал 27 пл. 58 га та розпорядження голови Ужгородської РДА від 22.01.2004р. №27 „Про передачу окремих ділянок лісового фонду", в частині закріплення земельних ділянок із земель запасу Тийглашської сільської ради за СФГ «ВЕДМІДЬ» площею 65,9 га, до задоволення не підлягають з огляду на наступне.

Управління Держземагенства в Ужгородському районі Закарпатської області (третя особа - 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача) в поданих письмових поясненнях зокрема, підтверджує наданими доказами, що розмір площі земельної ділянки зазначений в Угоді № 1 від 30.09.2002р., а саме 58 га та у спірних розпорядженнях не відповідають дійсності, оскільки відповідно до матеріалів інвентаризації лісового фонду колишніх сільськогосподарських підприємств, затверджених рішенням Закарпатської обласної ради від 21.12.2001 р. № 363 землі лісового фонду Сюртівської ради складають 65,9 га загальною площею, площа контуру 214 урочище „Цеглівський ліс" складають 43,1га. Крім того, повідомляє, що згідно форми 6-зем спірна земельна ділянка перебувала станом на 01.01.2003р. та перебуває станом на 01.01.2013р. в землях запасу Тийглашської сільської ради (том 3, а.с. 23-25). В матеріалах справи наявне викопіювання із планово-картографічного матеріалу від 05 липня 2013р., надане Управлінням Держземагенства в Ужгородському районі на земельні ділянки засновників СФГ «ВЕДМІДЬ» Русин А.В та Русин В.І. загальною площею 4,9999 га сіножатей для ведення фермерського господарства, що знаходяться поруч з урочищем «Цеглівський ліс». З даного викопіювання (сформовано на основі даних Публічної кадастрової карти України) видно, де саме закінчуються межі населеного пункту с.Тийглаш і що урочище «Цеглівський ліс» (нова назва - Тийглашський ліс) в межі села не входить. Таким чином, власником такої земельної ділянки лісового фонду, в тому числі лісових ресурсів, що на ній знаходяться, є саме держава, а розпорядником органи виконавчої влади.

У пункті 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (редакція станом на момент укладення спірної угоди №1) зазначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. А відповідно до ст.17 Земельного кодексу України (редакція станом на момент укладення спірної угоди №1) до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим кодексом. Відповідно до ч.2 ст.83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування. Згідно зі ст.84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. Таким чином, голова Ужгородської районної державної адміністрації, приймаючи розпорядження від 19 липня 2002р. №248 та розпорядження від 22 січня 2004р. №27 діяв у межах своїх повноважень. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Земельного кодексу України України (набрав чинності 1 січня 2002р.) земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі. Водночас за змістом ч.4 ст.14 Лісового кодексу України земельні ділянки лісового фонду за межами населених пунктів у тимчасове користування надають для відповідних цілей ради народних депутатів. Судом неодноразово вимагалося від Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства (територіального органу Держлісагентства) відомості з Державного лісового кадастру стосовно статусу лісового масиву в с.Сюрте (урочище „Цеглівський ліс"), дані про розподіл лісового фонду між власниками лісів і постійними лісокористувачами; категорію лісів цього лісового фонду залежно від виконуваних ними основних функцій. За повідомленням територіального органу Держлісагентства (том 3, а.с. 39, 79) у останнього відсутні відомості щодо урочища „Цеглівський ліс" в с.Сюрте. Отже для того, щоб вилучити земельну ділянку із земель запасу (в даному випадку із земель державної форми власності) необхідне рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування (в даному випадку районна рада) про їх вилучення та передачу у власність чи користування. В матеріалах даної справи докази про прийняття рішення про вилучення земельної ділянки із земель запасу відсутні. Про це і не заперечує прокурор у письмовому поясненні, де зазначає, що державний акт на спірні земельні ділянки не виготовлявся, а докази вилучення спірних земельних ділянок із земель запасу Тийглашської сільської ради та докази передачі їх у користування - відсутні.

За вищеприведеих обставин заслуговують на увагу доводи відповідача 1 в частині відсутні правових підстав для задоволення позовних вимог щодо повернення земель лісового фонду в землі запасу Тийглашської сільської ради з огляду на те, що дані земельні ділянки не вилучалися із земель запасу, жоден орган не приймав рішення про їх вилучення та передачу у користування; власником таких земель є держава, а не Тийглашська сільська рада, а відтак розпорядником є орган виконавчої влади. Відповідачеві 1 - СФГ «ВЕДМІДЬ» передано на зберігання земельні ділянки лісового фонду, площею 58.0 га а не 65.9 га як зазначає позивач.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.2 ст.19 Конституції України). Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади (ч.2 ст.2 Земельного кодексу України). Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України). Положеннями ст. 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Обов»язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв»язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у даній справі. Проте як вбачається з матеріалів справи, визначеного законодавством обсягу повноважень органу місцевого самоврядування, обраних прокурором способів захисту, Тийглашська сільська рада у даних спірних правовідносинах, не довела наявність у неї прав, що підлягають захисту.

За вище приведених обставин, не підлягають до задоволення і вимоги в частині визнання недійсною вказаної угоди та з огляду на те, що заявник пов'язує визнання недійсним договору (угоди) №1 від 30.09.2002 року укладеної між Ужгородським районним спеціалізованим лісогосподарським підприємтством «Агроліс» та СФГ «Ведмідь» з недійсністю оскаржуваних ним розпоряджень, а також за відсутності доказів та належного обґрунтування чим даний правочин порушує права та законні інтереси, саме позивача.

Наведені прокурором та позивачем обставини перешкоджання громадянам сіл Тийглаш, Сюрте, м. Чоп та дачного містечка, розташованих навколо урочища „Цеглівський ліс", вільному доступу до лісу (у зв'язку з його огородженням) для збирання ягід, слід розцінювати як одну з підстав позовних вимог. Відповідно до ч. 1 ст. 66 Лісового кодексу України, громадяни мають право в лісах державної та комунальної власності, а також за згодою власника в лісах приватної власності вільно перебувати, безоплатно без видачі спеціального дозволу збирати для власного споживання дикорослі трав'яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, гриби тощо, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами України.

У зв'язку з цим, обрані прокурором способи захисту також не можна вважати адекватними предмету доказування з огляду на об'єкт правового захисту і коло осіб чиї суб'єктивні права підлягають захисту.

У відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, підсумовуючи викладене, слід констатувати, що прокурор та позивач належним та допустимими доказами не довели підставність позовних вимог, а відтак у позові слід відмовити повністю.

У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України та п. 4.6. Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013р. „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" судовий збір у розмірі 3 441 грн. підлягає стягненню з позивача - Тийглашської сільської ради в доход Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4-6, 12, 15, 32, 33, 34, 43, 49, 69, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, колегія судів

ВИРІШИЛА:

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

2. Стягнути з Тийглашської сільської ради Ужгородського району (вул. Сент Іштвана, 119, с. Тиглаш, Ужгородський район, код 26463909) в доход Державного бюджету (отримувач коштів - Управління державної казначейської служби України у м. Ужгороді Закарпатської області, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38015610, банк отримувача - ГУДКСУ у Закарпатській області, код банку отримувача (МФО) - 812016, рахунок отримувача - №31211206783002, код класифікації доходів бюджету - 22030001) суму 3 441 грн. (три тисячі чотириста сорок одну гривню) судового збору.

Видати наказ.

3. Рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 18.11.2013р.

Головуючий суддя Кадар Й.Й.

Суддя Васьковський О.В.

Суддя Кривка В.П.