Рішення

від 14.11.2013 по справі 30/290

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 30/290 14.11.13

За позовом Заступника прокурора Оболонського району м. Києва в інтересах держави в особі:

1. Київської міської державної адміністрації

2. Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрсоюзторг»

Про стягнення 555 358,36 грн.

Головуючий суддя Ващенко Т.М.

Судді: Трофименко Т.Ю.

Гумега О.В.

Представники учасників судового процесу:

Від прокуратури: Ноздрякова Ю.В. посвідчення № 004670 від 20.09.13.

Від позивача-1: не з'явився

Від позивача-2: Жидейкіна Н.Д. представник за довіреністю № 155/1/03-12 від 02.01.13.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Заступника прокурора Оболонського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації (далі - позивач-1), Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» (далі - позивач-2) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрсоюзторг» (далі - відповідач) про стягнення 570 308,36 грн.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги прокуратура вказує на те, що відповідачем не сплачено орендну плату за користування приміщенням по Договору № 05/3168 від 14.10.08. та за фактичне користування нежитловими приміщеннями, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість, що зумовило звернення прокуратури з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.09.11. порушено провадження у справі № 30/290 та призначено її до розгляду на 11.10.11.

10.10.11. представником позивача-2 через відділ діловодства суду подано письмові пояснення у справі, в яких позовні вимоги прокуратури підтримує в повному обсязі.

11.10.11. представник позивача-1 через відділ діловодства суду подав письмові пояснення у справі, в яких позовні вимоги прокуратури підтримує в повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.10.11., в зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, невиконання ним вимог ухвали суду, розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 08.11.11.

07.11.11. представником позивача-2 через відділ діловодства суду на підставі ст. 22 ГПК України подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 558 658,36 грн. Вказану заяву було прийнято судом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.11., в зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 22.11.11.

22.11.11. відповідачем через відділ діловодства суду подано заяву про заміну неналежного відповідача у справі № 30/290. Судом було відкладено розгляд вказаного клопотання до встановлення фактичних обставин справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.11. продовжено строк вирішення спору в даній справі на п'ятнадцять днів, розгляд справи № 30/290 відкладено на 01.12.11.

23.11.11. представником позивача-2 через відділ діловодства суду подано письмові пояснення по справі.

30.11.11. прокуратурою через відділ діловодства суду подано письмові пояснення по справі.

01.12.11. відповідачем через відділ діловодства суду подано клопотання про витребування від позивача-2 доказів та клопотання про повернення позовної заяви в даній справі без розгляду. Судом було відкладено розгляд вказаних клопотань до встановлення фактичних обставин справи.

В судовому засіданні 01.12.11. суд дійшов висновку про призначення колегіального розгляду справи, про що прийняв відповідну ухвалу.

Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 01.12.11. розгляд даної справи доручено здійснювати колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя Ващенко Т.М., суддя Домнічева І.О., суддя Трофименко Т.Ю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.11. вказаною колегією суддів прийнято справу № 30/290 до свого провадження та призначено її до розгляду на 17.01.12.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.12. на підставі ст. 79 ГПК України зупинено провадження у справі № 30/290 до вирішення пов'язаної з нею іншої справи № 5011-11/409-2012.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.13. поновлено провадження в даній справі та призначено її до розгляду на 14.11.13.

09.10.13. представником позивача-2 через відділ діловодства суду подано письмові пояснення по справі.

В зв'язку з перебуванням судді Бойко Р.В. у відрядженні, розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 14.11.13. розгляд справи № 30/290 доручено здійснювати в наступному складі суду: головуючий суддя Ващенко Т.М., суддя Трофименко Т.Ю., суддя Гумега О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.13. вказаною колегією суддів прийнято дану справу до свого провадження.

Представник позивача-1 в судове засідання 14.11.13. не зявився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судове засідання 14.11.13. не з'явився, письмового відзиву на позовну заяву та контррозрахунку ціни позову не надав, проте 13.11.13. через відділ діловодства суду від генерального директора відповідача та представника відповідача за довіреністю надійшли клопотання про відкладення розгляду справи, які мотивовані терміновим відрядженням представника ТОВ «Укрсоюзторг» Матвійчука О.К.

Представники прокуратури та позивача-2 заперечували проти відкладення розгляду справи.

Розглянувши в судовому засіданні 14.11.13. клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

Приписами ст. 77 ГПК України визначено вичерпний перелік підстав для відкладення розгляду справи, а саме: нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, за наявності ухвали суду про таку участь, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів; залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

Разом з тим, до клопотання відповідачем не додано належних доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини, на які заявник посилається як на підставу відкладення розгляду справи.

При цьому, відповідач як юридична особа не позбавлений права направити в судове засідання іншого повноважного представника, видавши йому довіреність.

Оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 14.11.13. представником прокуратури подано письмові пояснення по справі та підтримано подану 14.11.13. на підставі ст. 22 ГПК України через відділ діловодства суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої прокуратура просить суд стягнути з відповідача на користь позивача-2 заборгованість зі сплати орендної плати в розмірі 555 358,36 грн.

Вказану заяву про зменшення розміру позовних вимог прийнято господарським судом, отже має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Вказане також викладено в п. 17 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/2351 від 20.10.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" та п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Розглянувши в судовому засіданні 14.11.13. клопотання відповідача про повернення позовної заяви у справі № 30/290 без розгляду, суд відмовив в його задоволенні з огляду на наступне.

Вказане клопотання обґрунтовано тим, що позивач-2 не є органом державної влади або органом місцевого самоврядування за захистом інтересів якого прокуратура може звернутись до суду. Крім того, за твердженням Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрсоюзторг» в позовній заяві помилковим є посилання на приписи ст. 22 ЗУ «Про столицю України - місто-герой Київ», внаслідок чого, на думку відповідача позовна заява підлягає поверненню без розгляду.

Відповідно до ст. 29 ГПК України, прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Згідно з абзацом четвертим частини першої статті 2 ГПК України, господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною 3 вказаної статті передбачено, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 № 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (далі - Рішення Конституційного Суду України) під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Відповідно до Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 22.05.2002 р. N 04-5/570 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам", господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави. У випадках неправильного визначення прокурором (його заступником) позивача, тобто органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, господарський суд на підставі пункту 1 частини першої статті 63 ГПК повертає таку позовну заяву і додані до неї документи без розгляду.

Вказане також викладено в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.09.12. № 01-06/1259/2012 «Про деякі питання представництва прокуратурою інтересів держави в господарському суді».

Таким чином, у відповідності до вищенаведеного та з врахуванням постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.12. № 7 «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам», суд дійшов висновку, що при поданні вказаного позову прокуратурою вірно визначено позивача-1 - орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах та позивача-2.

При цьому, суд відзначає, що питання залишення позову без розгляду передбачені приписами ст. 81 ГПК України, а питання повернення позовної заяви без розгляду врегульовано приписами ст. 63 ГПК України. Перелік підстав залишення позову без розгляду є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає (п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції"). Проте, пред'явлення позову неналежним позивачем не є підставою для залишення позову без розгляду на підставі приписів ст. 81 ГПК України. В свою чергу, приписи ст. 63 ГПК України застосовуються до винесення ухвали про порушення провадження у справі.

Далі, розглянувши клопотання відповідача про витребування відповідача доказів, а саме: актів обстеження технічного стану несучих та захисних конструкцій нежитлового будинку 28/1 на вул. Вишгородській, та всіх матеріалів по цих обстеженнях, які були проведені в квітні 2008 року та листопаді 2010 року; матеріалів, що підтверджують проведення відповідачем ремонтних робіт, суд відзначає наступне.

Вказане клопотання обґрунтовано тим, що вказані докази підтверджують факт того, що передані відповідачу в оренду нежитлові приміщення перебували в непридатному технічному стані, що звільняє відповідача від сплати орендної плати.

Права сторони у справі на подачу клопотання про витребування доказів у разі неможливості їх надати самостійно регулюються приписами ст. 38 ГПК України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 38 ГПК України визначено, що сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. Це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.

Виходячи зі змісту ст. 32 ГПК України, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.

В пункті 2.1 постави Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що у разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання.

Заявником не обґрунтовано підстав неможливості надати ним витребувані докази, не подано доказів звернення до позивача-2 з проханням надати такі докази. Крім того, витребувані позивачем докази не є належними доказами, оскільки не містять інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування в справі № 30/290. В той же час, відповідач не позбавлений права звернутись до суду з окремими позовом щодо компенсації грошових коштів, витрачених на поліпшення орендованого майна.

Щодо заяви відповідача про зміну неналежного відповідача в даній справі на його правонаступника - ЗАТ «Алма-Україна», суд відзначає наступне.

Заяву мотивовано тим, що згідно пункту 2 Угоди від 01.07.10. про заміну сторони Договору «Про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду» № 05/3168 від 14.10.08., затвердженої рішенням Київської міської ради від 08.07.10. № 1015/4453 з 01.01.11. ЗАТ «Алма-Україна» є повним правонаступником всіх прав та зобов'язань ТОВ «Укрсоюзторг», які виникли, існують або виникнуть в майбутньому по Договору «Про передачу майна комунальної власності територіальної громада міста Києва, яке передається в оренду» № 05/3168 від 14.10.08.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій). Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір. (п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 13.03.13. у справі № 5011-11/409-2012-35/539-2012 (залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.05.13. та постановою Вищого господарського суду України від 02.09.13.) встановлено, що між відповідачем та Закритим акціонерним товариством "Алма-Україна" 01.07.10. укладено угоду про заміну сторони по Договору оренди № 05/3168 від 14.10.08. Пунктами 1 та 3 Угоди від 01.07.10. визначено, що Товариство приймає всі права та обов'язки Орендаря за Договором, і ця угода вступає в силу після підписання сторонами акта приймання-передачі майна, але не пізніше 01.01.11. за умови узгодження цієї угоди з власником майна - Київською міською радою. На виконання рішення Київської міської ради від 31.01.08. № 77/4549 "Про питання оренди об'єктів права комунальної власності територіальної громади м. Києва" між Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрсоюзторг" було укладено Договір № 05/3168 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передасться в оренду, від 14.10.08., за умовами якого відповідач приймає в оренду нерухоме майно за адресою: вул. Вишгородська/Івашкевича, 28/1 літ. А. При цьому, пунктом 12 рішення № 1015/4453 від 08.07.10. Київською міською радою внесено зміни до рішення від 31.08.08. № 77/4549 "Про питання оренди об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва", а саме в позиції 14 додатка 1 до рішення орендарем визначено Закритим акціонерним товариством "Алма-Україна" на підставі укладеної Угоди.

Далі, реалізуючи законодавчо визначене право розпорядження об'єктами комунальної власності, Київська міська рада прийняла рішення № 77/4549 від 31.01.08., за наслідками якого був укладений Договір оренди майна. Орендарем майна визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрсоюзторг" і в подальшому змінено на Закрите акціонерне товариство "Алма-Україна" на підставі укладеної Угоди. Відповідно до змісту зазначеної Угоди сторони домовились про умови, за якими ця угода вступає в силу, зокрема: підписання акта приймання передачі майна; узгодження цієї угоди власником майна - Київською міською радою. Як встановлено судами, докази на підтвердження тієї обставини, що спірне майно було передано на користь Закритого акціонерного товариства "Алма-Україна" за актом приймання-передачі, як це зазначено у п. 3 Угоди, у матеріалах справи відсутні. При цьому відповідно до акта приймання-передачі об'єкта оренди від 10.06.11. Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрсоюзторг" майно здано Орендодавцю.

З урахуванням вище наведеного суди дійшли висновку, що приймаючи спірне рішення № 64/6280 від 22.09.11. та вносячи зміни до рішення № 1015/4453 від 08.07.10., Київська міська рада надала дозвіл позивачу на укладення (переукладення) договору оренди спірного майна.

Отже, відповідач в даній справі є належною стороною за Договором оренди № 05/3168 від 14.10.08. та належним відповідачем, а заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрсоюзторг" про заміну неналежного відповідача є такою, що задоволенню не підлягає.

В судовому засіданні 14.11.13. прокуратурою в повному обсязі підтримано свої позовні вимоги з врахування заяви про зменшення.

Представником позивача-2 в судовому засіданні 14.11.13. підтримано позовні вимоги прокуратури з врахування заяви про зменшення.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 30/290.

В судовому засіданні 14.11.13. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників прокуратури та позивача-2, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до з п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про прокуратуру», на прокуратуру України покладено функції представництва інтересів держави в суді.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про прокуратуру», органи прокуратури України вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру», визначено що при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

На підставі зазначених положень заступник прокурора Оболонського району міста Києва звернувся в інтересах держави з позовом про стягнення заборгованості.

26.04.07. між позивачем-2 (далі - Орендодавець) та відповідачем (далі - Орендар) було укладено Попередній Договір № 05/2756 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду (далі - Попередній Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1, п. 2.1) Орендодавець на підставі рішень Київської міської ради від 21.12.06. № 526/583-1 додаток 2 пункт 14 та від 26.04.07. № 472/1133 пункт 8 текстової частини передає, а Орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежилі приміщення) за адресою вул. Вишгородська/Івашкевича, б. 28/1 літер А, загальною площею 592,70 кв.м (далі - об'єкт оренди).

Об'єкт оренди передано Орендодавцем Орендарю за актом приймання-передачі від 26.04.07.

Строк дії Попереднього Договору сторонами погоджено п 9.1 Договору з 26.04.07. до 26.07.07.

За користування об'єктом оренди Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату, яка за місяць становить 22 421,00 грн. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць (п. 3.1, п. 3.2 Попереднього Договору).

Пунктом 3.6 Попереднього Договору встановлено, що орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності Орендаря щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця на рахунок Орендодавця.

Відповідно до п. 3.4 Попереднього Договору, додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується Орендарем разом з орендною платою.

Згідно з п. 3.5 Попереднього Договору, орендна плата сплачується Орендарем починаючи з дати підписання акту приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акту приймання-передачі при повернення об'єкта оренди Орендодавцеві.

Проте, після закінчення 26.07.07. строку дії Попереднього Договору оренди відповідач приміщення не звільнив, по акту прийому-передачі не передав, та продовжував ним користуватись до 14.10.08.

Далі, 14.10.08. між позивачем-2 (далі - Орендодавець) та відповідачем (далі - Орендар) було укладено Договір № 05/3168 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду (далі -Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1, п. 2.1) Орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 31.01.08. № 77/4549 додаток 1 пункт 14 передає, а Орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежилі приміщення) за адресою вул. Вишгородська/Івашкевича, б. 28/1 літер А, загальною площею 592,70 кв.м (далі - об'єкт оренди).

Об'єкт оренди передано Орендодавцем Орендарю за актом приймання-передачі від 14.10.08.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 9.1 з 14.10.08. по 12.10.11.

За користування об'єктом оренди Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату, яка за місяць становить 31 359,66 грн. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць (п. 3.1, п. 3.2 Договору).

Пунктом 3.6 Договору встановлено, що орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності Орендаря щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця на рахунок Орендодавця.

Відповідно до п. 3.4 Договору, додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується Орендарем разом з орендною платою.

Згідно з п. 3.5 Договору, орендна плата сплачується Орендарем починаючи з дати підписання акту приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акту приймання-передачі при повернення об'єкта оренди Орендодавцеві.

Об'єкт оренди Орендарем було повернуто з орендного користування 10.06.11 . за актом приймання-передачі.

Крім того, 26.10.10. між Орендарем та Орендодавцем було підписано Договір № 05/10 про розстрочку виконання зобов'язання (далі - Договір № 05/10), відповідно до якого відповідач зобов'язався сплатити позивачу-2 заборгованість за Договором в розмірі 418 764,00 грн. у встановленому порядку в строк до серпня 2011 року.

Строк дії Договору № 05/10 в п. 5.1 встановлено з моменту його підписання сторонами до повного виконання зобов'язань.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги прокуратура вказує на те, що відповідачем не сплачено орендну плату за фактичне користування об'єктом оренди після закінчення строку дії Попереднього Договору в період з 01.05.07. по 14.10.08. в розмірі 188 069,57 грн. та за користування об'єктом оренди за Договором по день повернення нежилих приміщень за актом приймання-передачі в період з 11.10.10 по 10.06.11. в розмірі 367 288,79 грн.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані прокуратурою докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Між Орендарем та Орендодавцем мали місце відносини оренди.

Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності. Відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній республіці Крим або перебуває в комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (ст. 2, ст. 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч. 3 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Приписами п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, що з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Згідно з ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як відзначалось судом, пунктами 3.5 Попереднього Договору та Договору встановлено, що останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акту приймання-передачі при повернення об'єкта оренди Орендодавцеві.

Судом встановлено, що станом на 14.10.08. до моменту укладення Договору, відповідач об'єкт оренди позивачу-2 за Попереднім Договором не повернув. Далі, вже за Договором, відповідачем об'єкт оренди було повернуто за актом 10.06.11., в зв'язку з чим, за умовами Попереднього Договору та Договору повинен сплатити плату за його користування.

Так, судом встановлено, що з 01.05.07. по 14.10.08. відповідач мав сплатити позивачу 188 069,57 грн. орендної плати, а за період з 11.10.10 по 10.06.11. 367 288,79 грн. орендної плати.

Таким чином, відповідач повному обсязі свого обов'язку по сплаті орендної плати не виконав, доказів повної оплати заборгованості за період заявлений в позовній заяві, до матеріалів справи не надав.

При цьому, позивач-2 звертався до відповідача з листом № 155/1/05-631 від 05.02.08. в якому попереджав про закінчення дії Попереднього Договору, вимогою від 11.02.08. щодо сплати заборгованості, вимогою № 155/1/11-3000 від 26.07.11. щодо сплати наявної заборгованості.

Листами № 236 від 21.12.09. та № 264 від 2009 року відповідач визнавав наявну за ним заборгованість за користування об'єктом оренди.

Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрсоюзторг» в порушення покладеного на нього обов'язку по сплаті орендної плати не виконав, в зв'язку з чим заборгованість відповідача по сплаті орендної плати становить 555 358,36 грн., яку Орендарем станом на час прийняття судового рішення не погашено, внаслідок чого позовні вимоги прокуратури є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Оскільки в силу вимог п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються, зокрема, органи прокуратури - при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді, то на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача та стягуються в доход Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрсоюзторг» (04070, м. Київ, вул. Вишгородська, б. 28/1; ідентифікаційний код 30223591) на користь Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» (01034, м. Київ, вул. Володимирська б. 51-А; ідентифікаційний код 03366500) заборгованість в розмірі 555 358 (п'ятсот п'ятдесят п'ять тисяч триста п'ятдесят вісім) грн. 36 коп.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрсоюзторг» (04070, м. Київ, вул. Вишгородська, б. 28/1; ідентифікаційний код 30223591) в доход Державного бюджету України 11 107 (одинадцять тисяч сто сім) грн. 17 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.11.13.

Головуючий суддя Т.М. Ващенко

Судді Т.Ю. Трофименко

О.В Гумега