Постанова

від 14.11.2013 по справі 910/13363/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" листопада 2013 р. Справа№ 910/13363/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Іоннікової І.А.

за участю секретаря судового засідання Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: Гайдук О.О. - представник за дов. б/н від 11.07.2013 р.;

Войчук В.А. - представник за дов. б/н від 14.01.2013 р.;

від відповідача: Грищенко В.М. - представник за дов. б/н від 09.06.2013 р.;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "А Логістик"

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2013 р.

у справі № 910/13363/13 (суддя: Цюкало Ю.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СНВК "Юпітер"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "А Логістик"

про стягнення 552359,77 грн.

В судовому засіданні 14.11.2013 р. оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови.

Суть рішення і апеляційної скарги:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СНВК "Юпітер" (далі - ТОВ "СНВК "Юпітер", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "А Логістик" (далі - ТОВ"А Логістик", відповідач) про стягнення 552359,77 грн. (з яких сума заборгованості по орендній платі за травень 2013 р. згідно договору оренди №ALUP 009.10 від 01.08.2010 р. становить 512 066,95 грн., сума пені за прострочення орендних платежів у період з грудня 2012 р. по квітень 2013 р. складає 40 292,82 грн.). Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань по сплаті орендної плати за вищезазначеним договором.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.08.2013 р. (повний текст складено 16.08.2013 р.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "А ЛОГІСТИК" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СНВК "ЮПІТЕР грошові кошти: основного боргу - 512 066,95 грн., пені - 40 292,82 грн. та судові витрати - 11 047,20 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "А Логістик" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій також заявило клопотання про витребування доказів у позивача. Так, відповідачем було заявлено клопотання про витребування у позивача доказів по справі, зокрема, інформації щодо обсягів фактично наданих комунальних послуг, розрахунків дольової участі, тощо.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення було прийнято судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для вирішення справи. Зокрема, на думку відповідача, місцевий суд задовольнив невірну суму пені, не витребував у позивача комунально-експлуатаційну документацію, докази щодо обсягу фактично наданих комунальних послуг, у зв'язку з чим, необґрунтовано та безпідставно задовольнив позовні вимоги.

Необхідність витребування комунально-експлуатаційної документації апелянт обґрунтовує тим, що у червні 2013 р. були укладені договори про переведення боргу з контрагентами відповідача на загальну суму 158559,56 грн., яка, відповідно до умов договорів, повинна була спрямовуватись на погашення заборгованості, що виникла на підставі договору оренди №ALUP 009.10 від 01.08.2010 р. Частиною вказаної суми, а саме 89407,24 грн. позивач погасив заборгованість по компенсації комунальних витрат щодо орендованого приміщення за квітень-травень 2013 р., яка, на думку апелянта не доведена документально та навмисно завищена позивачем. Так, відповідач стверджує, що суму у розмірі 158559,56 грн. за договорами про переведення боргу, позивач повинен був повністю зарахувати в погашення заборгованості по орендній платі за травень 2013 року, а також вимагає надання позивачем первинної документації по комунальним платежам за весь період договірних відносин з обґрунтованим розрахунком кожної окремої позиції, яка входить до складу комунальних послуг.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2013 р., апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "А Логістик" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 02.10.2013 р.

У судових засіданнях 02.10.2013 р. та 22.10.2013 р. було оголошено перерву до 31.10.2013 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2013 р. розгляд справи було відкладено на 14.11.2013 р., зокрема, у зв'язку з частковим задоволенням клопотання відповідача та витребуванням первинної документації по сплаті комунальних та орендних платежів.

Через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду сторонами неодноразово подавалися пояснення та додаткові докази по справі, зокрема, 08.11.2013 р. позивачем було подане клопотання про залучення копій первинних документів по нарахуванню та обчисленню комунальних послуг, наданих відповідачу за весь період договірних відносин. Надані копії зазначених первинних документів були залучені судом апеляційної інстанції до матеріалів справи та дослідженні у судовому засіданні 14.11.2013 р.

У судовому засіданні 14.11.2013 р. представник відповідача надав пояснення, якими підтримав апеляційну скаргу, просив суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, наполягав на тому, що позивачем не доведено заборгованість відповідача по комунальним платежам, безпідставно зараховано частину суми, яка була сплачена за договорами про переведення боргу, в рахунок погашення заборгованості по комунальним платежам, неправомірно нараховано пеню у розмірі 24%, а також безпідставно не зараховано усієї суми за договорами про переведення боргу в частину погашення заборгованості по орендним платежам за травень 2013 р. Крім того, апелянт зазначає, що у випадку виникнення заборгованості по орендним платежам, позивач мав право використати гарантійний платіж у розмірі 530000,00 грн.

Представники позивача у судовому засіданні 14.11.2013 р. проти задоволення апеляційної скарги заперечували, зазначили, що вважають рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, стверджували, що відповідач безпідставно ухиляється від підписання актів звірки розрахунків, звітів та актів про надання комунальних послуг, а також зауважили, що предметом спору є виключно стягнення орендної плати і питання про нарахування та сплату комунальних платежів за даним договором не повинні розглядатися в межах апеляційного провадження за цим позовом. Разом з цим, порядок вирахування комунальних платежів, виходячи з розміру дольової участі, суду не надав та не обґрунтував неможливість надання відповідних доказів з причин, що не залежать від сторони, пославшись на те, що це не є предметом доведення по даному спору (про що зазначено в протоколі судового засідання).

При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що наявні в матеріалах справи копії документів засвідчені позивачем частково з недотриманням вимог пункту 5.27 Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 N 55, але при дослідженні в судових засіданнях витребуваних оригіналів документів з'ясовано відповідність копій цим оригіналам, а тому в силу ст. ст. 32-34, 36 ГПК України, п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011р. наявні в матеріалах справи копії документів є належними доказами.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, оглянувши оригінали документів, заслухавши пояснення представників сторін, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи та правильно з'ясовано судом першої інстанції, 01.08.2010 між ТОВ "СНВК "Юпітер" (орендодавець за умовами договору) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АССТРА ЛОГІСТИК", яким в подальшому змінено назву на Товариство з обмеженою відповідальністю "А ЛОГІСТИК" (орендар за умовами договору) було укладено договір оренди № ALUP 009.10 (далі - договір), відповідно до якого, позивач взяв на себе обов'язок за плату на строк оренди передати відповідачу нерухоме майно в оренду, а відповідач взяв на себе обов'язок оплатити оренду та компенсувати всі комунальні платежі за час оренди. Під час дії договору сторонами укладалися численні додаткові угоди до договору, якими, зокрема змінювався розмір орендної плати та встановлювався порядок розрахунків за договором.

На виконання п. 3.1. договору, протягом трьох робочих днів після підписання договору позивач передав відповідачу всі приміщення за переліком згідно п. 1.1. договору, про що 01.09.2010 сторонами було підписано акт приймання (приміщень в оренду) за формою, визначеною додатком №2 до договору (т. 1, а/с 33).

Місцевим судом правомірно встановлено, що відповідно до п. 5.1. договору оренди (зі змінами за додатковими угодами), за користування приміщеннями протягом строку оренди, відповідач зобов'язаний сплачувати позивачу орендну плату (яка встановлюється у розмірі фіксованої ціни за 1 кв.м. окремо для офісних та складських приміщень). Відповідно до змін, внесених до договору додатковою угодою № 4 від 18.12.2012 р., загальна сума місячної орендної плати за складські та офісні приміщення, з урахуванням ПДВ, складає 581219,27 грн.

Порядок розрахунку визначено у пункті 5.3. договору. Так, відповідно до підпункту 5.3.2. договору, орендна плата за всі наступні місяці (крім першого, який сплачується впродовж 10 робочих днів після підписання договору), сплачується авансом не пізніше 20-го числа того місяця, який передує місяцю, за який проводиться оплата, на підставі рахунків орендодавця шляхом перерахування коштів на банківський рахунок орендодавця з банківського рахунку орендаря.

Позивачем зазначалося, що відповідачем неодноразово порушувались строки сплати орендних платежів, пені та інших платежів, в обґрунтування чого, були надані банківські виписки про несвоєчасне та часткове надходження оплати за договором на рахунок орендодавця в період з 25.12.2012 р. по 18.05.2013 р. (т. 1, а/с 86-93). Викладене не спростовано апелянтом в суді апеляційної інстанції.

Позивач стверджує, що у відповідача існує заборгованість за оренду майна за травень 2013 року, яка становить 512 066,95 грн. Факт належного виконання вимог договору позивачем у травні 2013 р. та прийняття послуг по оренді приміщення відповідачем підтверджується актом надання послуг по договору від 31.05.2013 р. на загальну суму 581219,27 грн. Позивач зазначає, що часткове погашення заборгованості за травень 2013 р. на суму 69152,32 грн. відбулося шляхом зарахування коштів, які надійшли за договорами про переведення боргу, укладеними між відповідачем та його контрагентами в період з 07.06.2013 р. по 12.06.2013 р. (сплата була всього на загальну суму 158559,56 грн.).

Як у суді першої інстанції, так і на стадії апеляційного провадження відповідач стверджував, що позивач неправомірно зарахував лише частину коштів (а саме 69152,32 грн.), що надійшли від контрагентів за договорами про переведення боргу в рахунок погашення заборгованості за травень 2013 р., а залишком (який складає 89407,24 грн.) погасив заборгованість по комунальним платежам, яка належним чином не доведена та не підтверджена документально.

Згідно зі статтею 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що 07.06.2013 р. між ТОВ «А Логістік» (первісний боржник за умовами договору) та ТОВ «Арнест Україна» (новий боржник за умовами договору) було укладено договір про переведення боргу № 06/1, згідно з яким, первісний боржник переводить свій борг у сумі 120000,00 грн. на нового боржника, внаслідок чого, новий боржник заміняє первісного боржника як зобов'язану сторону у договорі оренди № ALUP 009.10 від 01.08.2010 р., укладеного між первісним боржником і ТОВ «СНВК «Юпітер» на суму 120000,00 грн.

Згідно з п. 2. договору про переведення боргу № 06/1, новий боржник стає зобов'язаним здійснити замість первісного боржника обов'язок щодо сплати заборгованості за договором оренди № ALUP 009.10 в розмірі 120000,00 грн. (т. 1, а/с 94-95).

На таких самих умовах, між ТОВ «А Логістік» та іншими контрагентами відповідача були укладені ще три договори про переведення боргу на різні суми:

- 11.06.2013 р. договір про переведення боргу № 06/2, укладений між ТОВ «А Логістік» та ФОП Ваткіним С.А. на суму 3559,56 грн.;

- 11.06.2013 р. договір про переведення боргу № 06/3, укладений між ТОВ «А Логістік» та ТОВ «Азеліс Україна» на суму 30000,00 грн.;

- 12.06.2013 р. договір про переведення боргу № 06/4, укладений між ТОВ «А Логістік» та ТОВ «Коопман Інтернатіональ Україна» на суму 5000,00 грн.;

Повідомленнями про згоду на переведення боргу від 07.06.2013 р., 11.06.2013 р. та від 12.06.2013 р. ТОВ «СНВК «Юпітер» погодилось з умовами вищезазначених правочинів, про що свідчить підпис генерального директора та печатка позивача на кожному такому повідомленні (т. 1, а/с 96-105).

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується факт надходження на рахунок позивача коштів за вищезазначеними договорами про переведення боргу загальною сумою 158559,56 грн. з призначенням платежів: «в погашення заборгованості за договором оренди».

Згідно з бухгалтерською довідкою ТОВ «СНВК «Юпітер» до рахунку 361 за 06-2013 р. № 0608-1 від 06.08.2013 р. (т. 1, а/с 62), за рахунок укладених договорів переведення боргу було погашено наступну заборгованість ТОВ «А Логістік»:

- 49010,04 грн. - повністю погашено заборгованість по компенсації комунальних витрат щодо орендованого приміщення за квітень 2013 р.;

- 40397,20 грн. - повністю погашено заборгованість по компенсації комунальних витрат щодо орендованого приміщення за травень 2013 р.;

- 69152,32 грн. - частково погашено заборгованість по орендній платі за травень 2013р.

Відповідно до пункту 5.4. договору, орендар зобов'язаний компенсувати комунальні витрати орендодавця щодо орендованих приміщень (зокрема, послуги з водопостачання, водовідведення, електропостачання, тощо) на підставі відповідних рахунків, наданих орендодавцем згідно показників відповідних лічильників та на підставі переліку комунальних послуг та порядку їх сплати, що міститься в додатку 4 до цього договору.

Додаток 4 до договору (т. 1, а/с 27), містить вичерпний перелік комунально-експлуатаційних послуг, а також порядок їх сплати орендарем.

З наведеного вбачається, що платежі, які повинні сплачуватися відповідачем за умовами договору складаються як з орендних, так і з комунальних платежів. В цій частині приймаються доводи позивача про можливість погашення як комунальної, так і орендної заборгованості за договором оренди коштами, які надійшли за договорами про переведення боргу, оскільки, як було встановлено вище, цільовим призначенням даних коштів було погашення загальної заборгованості за договором (тобто як орендної, так і комунальної), проте відповідні погашення повинні відбуватися виключно при наявності та доведеності того чи іншого виду заборгованості (зокрема, в разі відсутності згоди на таке погашення).

Як свідчать матеріали справи, загальна сума послуг по оренді за травень 2013 року (581219,27 грн.) відповідає встановленому у договорі розміру орендної плати, прийнята сторонами відповідно до акту надання послуг від 31.05.2013 р. та її правильність не заперечується представниками сторін в апеляційному провадженні.

Проте, сума комунальних платежів за період квітень-травень 2013 року, яка була погашена позивачем за рахунок частини коштів, отриманих за договорами про переведення боргу, не визнана відповідачем та, як стверджує останній, не доведена документально.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в період договірних відносин сторонами щомісячно до квітня 2013 року підписувалися акти компенсації витрат за експлуатаційно-комунальні послуги разом з додатками до таких актів (т. 2, а/с 5-62), в яких містився перелік окремих комунальних послуг з зазначенням обсягів спожитого, тарифів та сум до сплати.

Акти компенсації витрат за експлуатаційно-комунальні послуги за квітень-травень 2013 року підписані лише позивачем, а відповідач стверджує, що не підписував дані акти, оскільки вони є необґрунтованими в частині нарахування платежів за комунальні послуги, які не були передбачені додатком 4 до договору (зокрема, надання послуг з обслуговування системи пожежного моніторинга; технічне обслуговування систем пожежної і охоронної сигналізації, відеонагляду та контрою доступу; технічне обслуговування промислового обладнання; ремонт промислового обладнання).

У додатку 4 до договору передбачений вичерпний перелік комунально-експлуатаційних послуг, погоджений сторонами, відповідно до якого входить: плата за водопостачання та водовідведення (каналізацію); плата за газ та його транспортування; плата за електропостачання; вивіз побутового сміття; технічне обслуговування газового обладнання; технічне обслуговування воріт, доків та шлагбаумів; централізований пожежний моніторинг; технічне обслуговування автоматичного пожежогасіння; технічне обслуговування систем вентиляції, опалення та кондиціювання та інші послуги, які, згідно домовленості між сторонами можуть бути включені до переліку. Крім того, додатком 4 до договору передбачено, що показники з лічильників знімаються представником орендодавця до 25 числа звітного місяця в присутності представника орендаря.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приймає в цій частині доводи апелянта, оскільки додаток 4 до договору (який містить вичерпний перелік комунальних послуг) не передбачає сплату за окремими позиціями орендарем комунальних платежів за вищенаведені послуги, які були визначені в додатках до актів компенсації витрат за експлуатаційно-комунальні послуги за квітень-травень 2013 року, а також не погоджувалися сторонами у визначеному договором порядку. До того ж, матеріали справи не містять доказів виконання пункту договору про зняття показників з лічильників в присутності представника орендаря за цей період.

Крім того, суд апеляційної інстанціє не має можливості самостійно перевірити правильність нарахування комунальних платежів за вказаний період, оскільки позивачем не надано порядку розрахунків дольової участі, відповідно до якого, нараховувалися платежі за пунктами 4, 5, 7, 8, 9 додатку 4 до договору. У актах приймання - передачі природного газу та електричної енергії, наданих позивачем в якості доказів про надання послуг за спірний період, не зазначено на які саме об'єкти постачалися дані ресурси, а також відсутній розрахунок того, які обсяги ресурсів постачалися саме на приміщення, що були орендовані відповідачем.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції не може дійти беззаперечних висновків про правильність та обґрунтованість зарахування заборгованості по комунальним платежам за спірний період та зазначає, що докази, які містяться в матеріалах справи, підтверджують лише факт надання комунальних послуг відповідачу, а не розмір їх відшкодування. Разом з цим, стягнення зазначених сум не входить до предмету спору по даній справі, в зв'язку з чим, позивач не обмежений правом звернутися з окремим позовом про стягнення заборгованості по комунальним платежам у загальному порядку.

Відповідно до вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність обставин правомірного зарахування позивачем суми у розмірі 89 407,24 грн. в рахунок погашення заборгованості по комунальним платежам за квітень-травень 2013 р., оскільки дана заборгованість не підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні статей 33, 34 ГПК України.

Таким чином, безумовною та визнаною обома сторонами є лише заборгованість за оренду нерухомого майна за травень 2013 року (що підтверджується актом надання послуг від 31.05.2013 р. та не заперечується сторонами). І саме в частину погашення даної заборгованості слід зараховувати переведення боргу контрагентів відповідача на загальну суму 158559,56 грн. (з відповідним призначенням платежів). Після чого, залишок заборгованості по орендній платі за травень 2013 року складає 422659,71 грн. (581219,27 грн. - 158559,56 грн.).

Зі змісту приписів статті 1, частини другої статті 9, частини другої статті 759, частини третьої статті 760 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частини другої статті 4, частини шостої статті 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України) випливає, що ЦК України встановлені загальні положення про найм (оренду), а особливості регулювання майнових правовідносини, які виникають між суб'єктами господарювання і пов'язані з укладенням, виконанням та припиненням договорів оренди, передбачені ГК України. Отже, якщо останній не містить таких особливостей, то застосовуються відповідні положення ЦК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого суду про необхідність задоволення вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати, проте дійшов висновку, що стягненню підлягає залишок непогашеної орендної плати в розмірі 422659,71 грн., оскільки, як було встановлено в даній постанові, суму у розмірі 158559,56 грн. відповідач погасив (зокрема, за договорами про переведення боргу).

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції в частині того, що спір про правильності нарахування комунальних платежів до квітня 2013 року не є предметом розгляду у даній справі та не повинен розглядатися у межах провадження по справі № 910/13363/13, але відповідач не позбавлений права звернутися до суду з окремим позовом (на підставі ст. 1212 ЦК України, чи з інших підстав). Тому доводи апелянта в цій частині відхилені судом.

Крім того, судом першої інстанції було задоволено повністю позовну вимогу про стягнення пені у розмірі 24% річних за прострочення внесення орендних платежів за період з грудня 2012 року по квітень 2013 року, сума якої складає 40 292,82 грн. Суд апеляційної інстанції не погоджується з рішенням місцевого суду в цій частині з урахуванням наступного.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що пунктом 13.2. договору передбачено, що у випадку затримки сплати відповідачем орендної плати, останній сплачує позивачу пеню в розмірі 24% річних від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, п. 5.2. Постанови Пленуму «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» від 29.05.2013 р. № 12 встановлює, що господарським судам слід мати на увазі, що з огляду на положення частини шостої статті 231, частини другої статті 343 ГК України та статей 1 і 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" яким би способом не визначався в договорі оренди (найму) розмір пені за прострочення платежу за відповідним зобов'язанням, стягнуто може бути лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена з урахуванням подвійної облікової ставки Національного банку України.

Таким чином, положення договору в частині встановлення процентної ставки в розмір 24% річних суперечить чинному законодавству, наведені норми якого визначають, що судом може бути стягнута пеня, сума якої не перевищує ту, що обчислена з урахуванням подвійної облікової ставки Національного банку України.

У позовній заяві позивач просить стягнути пеню за період з грудня 2012 року по квітень 2013 року на суму 40292,82 грн. (т. 1, а/с 36-37). В подальшому позивачем був поданий розрахунок пені за період з грудня 2012 року по травень 2013 року на суму 40275,95 грн. (т. 1, а/с 58-61), який не був правильно врахований судом першої інстанції при прийнятті рішення. Так, позивачем не було подано відповідної заяви про збільшення позовних вимог та зміни предмету чи підстав позову. Крім того, матеріали справи містять лише докази прострочення внесення орендних платежів відповідачем саме за період з грудня 2012 по квітень 2013 року (копії банківських виписок наявні в матеріалах справи т. 1, а/с 86-93).

Зробивши власний розрахунок суми пені за прострочення внесення орендної плати за заявлені позивачем періоди, з урахуванням подвійної облікової ставки Національного банку України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що задоволенню підлягає сума пені за заявлені позивачем періоди, які підтверджені документально, а саме:

21.12.2012 р. - 25.12.2012 р. - 1191,02 грн.; 26.12.2012 р. - 26.12.2012 р. - 156,24 грн.; 27.12.2012 р. - 20.02.2013 р. - 6215,38 грн.; 21.02.2013 р. - 06.03.2013 р. - 1245,85 грн.; 21.03.2013 р. - 22.04.2013 р. - 7882,29 грн.; 23.04.2013 р. - 28.04.2013 р. - 816,71 грн.; 29.04.2013 р. -30.04.2013 р. - 66,76 грн.

Судом апеляційної інстанції встановлено та сторонами не заперечується, що 21.02.2013 р. відповідач здійснив частково погашення пені на суму 12196,13 грн. Таким чином, стягненню підлягає пеня у розмірі 5378,12 грн. (8808,49 грн. за січень 2013 р.; 8765,76 грн. за квітень 2013 р., з вирахуванням часткового погашення пені відповідачем у розмірі 12196,13 грн.).

Під час розгляду справи в місцевому суді, а також при перегляді справи в апеляційному провадженні відповідач стверджував про безпідставне списання гарантійного платежу, який був сплачений ним на початку дії договору та про обов'язок позивача зарахувати даний платіж в рахунок погашення заборгованості по орендній платі за травень 2013 р.

З приводу даного питання судом апеляційної інстанції встановлено наступне.

Відповідно до п. 11.1. договору для забезпечення зобов'язань орендаря за договором протягом усього строку оренди, орендар зобов'язаний протягом 10 робочих днів після підписання договору перерахувати орендодавцю суму грошових коштів (гарантійний платіж), яка дорівнює 530000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, на виконання даного пункту договору відповідачем було перераховано 530000,00 грн. в якості гарантійного платежу на рахунок орендодавця.

Згідно з п. 11.3. договору, орендодавець має право використовувати гарантійний платіж у будь який момент в односторонньому порядку з метою покриття за рахунок гарантійного платежу будь-яких заборгованостей по сплаті орендної плати, штрафних санкцій, відшкодуванню документально підтвердженої шкоди, заподіяної приміщенню з вини орендаря і сплати будь-яких інших платежів згідно договору.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції приймає доводи позивача про те, що використання гарантійного платежу в якості погашення заборгованості по сплаті орендної плати є правом, а не обов'язком орендодавця та не досліджує правильність зарахування гарантійного платежу в якості неустойки за несвоєчасне повернення об'єкту оренди, оскільки правомірність такого зарахування не є предметом позову у даній справі.

За таких обставин Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "А Логістик" підлягає частковому задоволенню, оскільки рішення суду першої інстанції прийнято за неправильного застосування норм матеріального права та неповного з'ясування всіх обставин справи, що призвело до прийняття неправильного рішення (ч. 1 п.п. 1, 4 ст. 104 ГПК України), та є підставою для часткового скасування такого рішення з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог частково.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції представником відповідача заявлялося клопотання про відшкодування за рахунок ТОВ «СНВК «Юпітер» судових витрат на послуги адвоката в розмірі 23430,00 грн.

З приводу даного клопотання суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.06.2013 р. між ТОВ «А Логістік» (клієнт за умовами договору) та Адвокатським об'єднанням «Адвокатська компанія «Соколовський і Партнери» (адвокатська компанія за умовами договору) було укладено договір № 186 про надання юридичної допомоги (т. 1, а/с 149-152), відповідно до умов якого, клієнт доручає, а адвокатська компанія приймає на себе зобов'язання з надання юридичної допомоги для найбільш ефективного та вигідного для клієнта врегулювання спору, що виник між клієнтом та ТОВ «СНВК «Юпітер» у зв'язку з виконанням умов договору оренди № ALUP 009.10 від 01.08.2010 р., зокрема, провести правовий аналіз ситуації; провести оцінку платоспроможності орендодавця на предмет можливості відшкодування ним збитків, що завдаються перешкоджанням в користуванні майном; провести аналіз документів; звертатися з позовами до судів, представляти інтереси клієнта та вести справи у всіх судах України; приймати участь у судових засіданнях, готувати, підписувати та подавати цивільно-правові документи, тощо (п.п. 2.1. - 2.1.6. зазначеного договору).

Пунктом 4.2. даного договору встановлено, що за надання юридичної допомоги щодо ведення справи та представництва інтересів клієнта в суді співробітниками адвокатської компанії клієнт сплачує 230000,00 грн. без ПДВ.

На виконання даного пункту договору, 10.06.2013 р. клієнтом було перераховано 230000,00 грн. на рахунок адвокатської компанії.

Актом про надання юридичної допомоги за договором № 186 від 04.06.2013 р. сторони погодили обсяг фактично наданої юридичної допомоги, сума якої склала 23430,00 грн.

Частина 1 статті 44 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 3 статті 48 ГПК України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пункт 9 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» зазначає представництво як один із видів адвокатської діяльності що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Частина 5 статті 14 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає, що стороною договору про надання правової допомоги є адвокатське бюро.

Відповідно до частини 3 статті 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За таких обставин, виходячи з норми права щодо того, що при визнанні розміру гонорару слід виходити з принципів розумності, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення клопотання відповідача та відшкодування за рахунок позивача суму судових витрат на послуги адвоката в розмірі 1147,00 грн., яка, на думку суду, відповідає принципам розумності та справедливості, враховуючи часткове задоволення позову та апеляційної скарги, наявності у відповідача заборгованості по договору оренди перед позивачем, що, в свою чергу, зумовило звернення останнього з позовом до суду. Правової позиції щодо вирішення питання розподілу судових витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, з застосування критерію розумності також дотримується Вищий господарський суд України (Постанова від 31.07.2012 р. справа № 10/577).

Відповідно до частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних відмов.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за подання позовної заяви було сплачено 11047,20 грн. (т.1, а/с 8). Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума 8560,76 грн. судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції. В свою чергу, з позивача підлягає стягненню на користь відповідача сума судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 1243,22 грн.

Керуючись статтями 32 - 34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "А Логістик" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2013 р. у справі №910/13363/13 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2013 р. у справі №910/13363/13 скасувати з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "А Логістик" (ідентифікаційний код: 31112217, 08131, Україна, м. Київ, Московський пр-т, 9, р/р 26004002311438 в АТ "ОТП Банк" м. Київ, МФО 300528, Свідоцтво платника ПДВ №1003446221, ІПН 311122126558) або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СНВК "Юпітер" (ідентифікаційний код: 01195655, 08131, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Леніна, 114, р/с №260070004183 в АТ ТФБ "Контракт" в м. Києві, МФО 322465, ІПН 011956510138, Св-во платника ПДВ №13851568) або на будь-який інший рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, грошові кошти: основного боргу - 422659,71 грн. (чотириста двадцять дві тисячі шістсот п'ятдесят дев'ять гривень 71 копійка), пені - 5378,12 грн. (п'ять тисяч триста сімдесят вісім гривень 12 копійок) та судовий збір - 8560,76 грн. (вісім тисяч п'ятсот шістдесят гривень 76 копійок).

4. В задоволенні решти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "СНВК "Юпітер" до Товариства з обмеженою відповідальністю "А Логістик" відмовити.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СНВК "Юпітер" (ідентифікаційний код: 01195655, 08131, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Леніна, 114, р/с №260070004183 в АТ ТФБ "Контракт" в м. Києві, МФО 322465, ІПН 011956510138, Св-во платника ПДВ №13851568) або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "А Логістик" (ідентифікаційний код: 31112217, 08131, Україна, м. Київ, Московський пр-т, 9, р/р 26004002311438 в АТ "ОТП Банк" м. Київ, МФО 300528, Свідоцтво платника ПДВ №1003446221, ІПН 311122126558) або на будь-який інший рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду 1147,00 грн. (одну тисячу сто сорок сім гривень) судових витрат, що підлягають сплаті за послуги адвоката.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СНВК "Юпітер" (ідентифікаційний код: 01195655, 08131, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Леніна, 114, р/с №260070004183 в АТ ТФБ "Контракт" в м. Києві, МФО 322465, ІПН 011956510138, Св-во платника ПДВ №13851568) або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "А Логістик" (ідентифікаційний код: 31112217, 08131, Україна, м. Київ, Московський пр-т, 9, р/р 26004002311438 в АТ "ОТП Банк" м. Київ, МФО 300528, Свідоцтво платника ПДВ №1003446221, ІПН 311122126558) або на будь-який інший рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду 1243,22 грн. (одну тисячу двісті сорок три гривні 22 копійок) судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

7. В решті задоволення апеляційної скарги відмовити.

8. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

9. Матеріали справи № 910/13363/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст складно 22.11.2013р.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

І.А. Іоннікова