Ухвала

від 20.11.2013 по справі 3/272

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2013 р. Справа № С-22а-6524/08/11

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Багрія В.М.,

суддів Кушнерика М.П., Старунського Д.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу приватної «Білдінг» компанії на постанову господарського суду Чернівецької області від 12.02.2008 року в справі за позовом приватної «Білдінг» компанії до управління Пенсійного фонду України в Першотравневому районі м. Чернівці про визнання недійсними рішень ,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2005 року приватна «Білдінг» компанія звернулася до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Першотравневому районі м. Чернівці про визнання недійсними рішень.

Позивач просив визнати недійсними рішення відповідача про застосування фінансових санкцій № 242 від 23.11.2005 року на суму 15095,89 грн. та № 243 від 23.11.2005 року на суму 3632,67 грн., посилаючись на їх невідповідність вимогам чинного законодавства.

Суди цю справу розглядали неодноразово.

Останньою постановою господарського суду Чернівецької області від 12.02.2008 року позивачу в задоволенні позову відмовлено.

Постанову суду першої інстанції оскаржила приватна «Білдінг» компанія, яка в апеляційній скарзі просить її скасувати. Апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги тієї обставини, що вимога про сплату боргу на підставі акту перевірки від 16.11.2005 року була направлена органом Пенсійного фонду з порушенням встановлених законом строків 22.12.2005 року без копії акта перевірки. Оскаржувані рішення про застосування фінансових санкцій до позивача прийняті без пред'явлення вимог про сплату боргу. Такі вимоги були звернуті після застосування фінансових санкцій, що є незаконним.

Особи, які беруть участь в розгляді справи, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, в судове засідання не прибули, що дає підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

В справі встановлено, що позивач як юридична особа перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Першотравневому районі м. Чернівці як платник страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Протягом 2 - 4 кварталів 2005 року він був платником єдиного податку як суб'єкт малого підприємництва-юридична особа за ставкою 6% відповідно до Указу Президента України від 3.07.1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва».

Відповідачем 16.11.2005 року було проведено перевірку позивача з питань правильності, повноти нарахування, своєчасності збору на обов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду та його витрачання за 2005 рік.

Як видно з акта перевірки від того ж числа, починаючи з 1.04.2005 року, позивач не нараховував та не сплачував страхові внески до Пенсійного фонду України в передбаченому законодавством розмірі 32.3%, в зв'язку з чим відповідачем йому було донараховано страхові внески на суму 74450,45 грн., а з врахуванням сплаченого єдиного податку та дебетового сальдо прострочена заборгованість позивача по страхових внесках була визначена в розмірі 43665,48 грн.

Позивач з висновками органу Пенсійного фонду не погодився, подав зауваження до акту перевірки та зробив запит відповідачу з приводу його висновків по перевірці, при цьому вважав, що як суб'єкт малого підприємництва страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування він сплачував в складі єдиного податку.

Вважаючи доводи позивача не обґрунтованими, орган Пенсійного фонду прийняв оскаржувані рішення, зокрема, № 242 від 23.11.2005 року, яким застосовано до позивача санкції за своєчасне ненарахування та несплату страхових внесків в розмірі 15095,89 грн. та № 243 від 23.11.2005 року, яким до позивача застосовано штрафні санкції в сумі 2941,05 грн. та нараховано 691,62 грн. пені за несвоєчасну сплату страхових внесків.

Відповідач 22.12.2005 року направив позивачу вимогу про сплату боргу № Ю-347 на суму недоїмки зі страхових внесків на суму 44789,50 грн., фінансових санкцій на суму 18036,94 грн. та 691,62 грн. нарахованої пені.

Відмовляючи позивачу в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані рішення органу Пенсійного фонду відповідають вимогам чинного законодавства, а заперечення позивача не ґрунтуються на ньому.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду.

Відповідно до чинної на час спірних правовідносин ст. 18 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розмір страхових внесків, у тому числі розмір частини внесків, що спрямовуються до Накопичувального фонду, встановлює Верховна Рада України відповідно для страхувальників і застрахованих осіб за результатами актуарних розрахунків, виходячи з того, що вони повинні забезпечувати надання особам пенсійних виплат і соціальних послуг, передбачених цим Законом, а також покриття адміністративних витрат для забезпечення функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Пропозиції про розмір страхових внесків вносить Кабінет Міністрів України разом із проектом закону про Державний бюджет України на наступний рік.

Страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом.

Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство.

Страхові внески не можуть зараховуватися до Державного бюджету України, бюджетів інших рівнів, не підлягають вилученню з Пенсійного фонду або з Накопичувального фонду і не можуть використовуватися на цілі, не передбачені цим Законом.

Законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Відповідно до п. 15 розділу ХV цього ж Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з п.1 ст. 14 цього ж Закону страхувальниками відповідно до цього Закону є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону.

Отже, з моменту набрання чинності Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тобто з 1.01.2004 року, позивач є страхувальником в розумінні положень цього Закону, в зв'язку з чим він зобов'язаний сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, тому сплата позивачем єдиного податку не звільняла його від обов'язку нараховувати та сплачувати встановлені законодавством суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Згідно з ч.2 ст. 106 цього ж Закону суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

За п.2 ч.9 ст. 106 цього ж Закону виконавчі органи Пенсійного фонду застосовують до страхувальників такі фінансові санкції:

за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф залежно від строку затримки платежу в розмірі:

10 відсотків своєчасно не сплачених зазначених сум - у разі затримки їх сплати у строк до 30 календарних днів включно;

20 відсотків зазначених сум - у разі затримки їх сплати у строк до 90 календарних днів включно;

50 відсотків зазначених сум - у разі затримки їх сплати понад 90 календарних днів.

Одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу.

Згідно п.4 ст.9 цього ж Закону за донарахування територіальним органом Пенсійного фонду або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначених сум за кожний повний або неповний місяць, за який донараховано ці суми.

За таких обставин рішення відповідача № 242 від 23.11.2005 року та № 243 від 23.11.2005 року відповідають зазначеним нормам законодавства.

Доводи позивача, він же апелянт, в тій частині, що орган Пенсійного фонду України діяв всупереч вимогам ч.3 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та прийняв оскаржувані рішення про застосування фінансових санкцій до нього без виставлення вимоги про сплату боргу, суд першої інстанції обґрунтовано вважав безпідставними, оскільки відповідно до ч. 13 ст. 106 цього ж Закону про нарахування пені та накладення штрафів, передбачених частинами дев'ятою і десятою цієї статті, посадові особи виконавчих органів Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, виносять рішення, які протягом трьох робочих днів із дня їх винесення надсилаються страхувальнику, банку чи організації, яка здійснює виплату і доставку пенсій.

Отже, як правильно вважав суд першої інстанції, закон не пов'язує винесення рішень про застосування штрафних санкцій з попереднім виставленням вимоги про сплату боргу.

Більше того, відповідно до положень ст. 14 цього Закону суми пені та штрафів можуть бути включені до вимоги про сплату недоїмки, якщо застосування цих фінансових санкцій пов'язано з виникненням та сплатою недоїмки.

Відповідно до абз.3 ч.13 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» оскарження рішення виконавчого органу Пенсійного фонду про нарахування пені та накладання штрафів зупиняє строки їх сплати до винесення вищим органом Пенсійного фонду або судом рішення у справі. Строки сплати фінансових санкцій також призупиняються до винесення судом рішення в разі оскарження страхувальником вимоги про сплату недоїмки, якщо накладення фінансових санкцій пов'язано з її виникненням або несвоєчасною сплатою.

З огляду на викладене, орган Пенсійного фонду мав право прийняти рішення про застосування до страхувальника штрафних санкцій та нарахування пені незалежно від виставлення вимоги про сплату боргу. З цього приводу суд першої інстанції обґрунтовано не взяв уваги рішення судів про визнання нечинною вимоги відповідача про сплату боргу від 22.12.2005 року, які ж , до того, скасовані Вищим адміністративним судом України.

Оскільки оскаржувані рішення відповідача про застосування фінансових санкцій за несплату (несвоєчасну сплату) страхових внесків відповідають вимогам чинного законодавства, тому суд оскаржуваною постановою правомірно відмовив позивачу в задоволенні його позовних вимог.

Тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції не має, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст.195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу приватної «Білдінг» компанії залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Чернівецької області від 12.02.2008 року в справі № 3/272 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: В.М. Багрій

Судді : М.П. Кушнерик

Д.М. Старунський