Рішення

від 20.11.2013 по справі 6/129-62/179

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № №6/129-62/179 20.11.13

за позовом: Прокурора Шевченківського району міста Києва, м.Київ в інтересах держави в особі:

1. Міністерства аграрної політики та продовольства України, м.Київ, ЄДРПОУ 37471967

2. Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву, м.Київ, ЄДРПОУ 19030825

до відповідача 1: Державного комплексного торговельного підприємства «Хрещатик», м.Київ, ЄДРПОУ 21583968

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «МТБ Компани», м.Київ, ЄДРПОУ 33996094

за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Державного підприємства «Агроспецсервіс», м.Київ, ЄДРПОУ 34532280

за участю третьої особи 2, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Виробничого кооперативу «ЖБК «Орбіта», м.Київ, ЄДРПОУ 37200722

за участю третьої особи 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Іванюка Сергія Кузьмича, м.Київ, код 2483010352

за участю третьої особи 4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю «Берчиллз Бортничі», м.Київ, ЄДРПОУ 38062482

про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 03.07.2006р. та зобов'язання повернути другій стороні одержане за договором

а також за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Виробничого кооперативу «ЖБК «Орбіта», м.Київ, ЄДРПОУ 37200722

про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності

Головуючий суддя Любченко М.О.

Суддя Босий В.П.

Суддя Чинчин О.В.

Представники:

від позивача 1: не з'явився

від позивача 2: Чумаченко О.С. - по дов.

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: не з'явився

від третьої особи 1: не з'явився

від третьої особи 2: не з'явився

від третьої особи 3: не з'явився

від третьої особи 4: Щербак С.О. - по дов.

прокурор: Долгорук С.М. - за посв.

СУТЬ СПРАВИ:

Прокурор Шевченківського району міста Києва, м.Київ звернувся до господарського суду м.Києва в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики України, м.Київ та Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву, м.Київ з позовною заявою до відповідача 1, Державного комплексного торговельного підприємства «Хрещатик», м.Київ, відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю «МТБ Компани», м.Київ про:

- визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 03.07.2006р., відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «МТБ Компани» придбало, а Державне комплексне торговельне підприємство «Хрещатик» продало нерухоме майно - комплекс будівель дитячого оздоровчого комплексу «Орбіта», загальною площею 2395 кв.м, що розташований за адресою: м.Київ, вул.Світла, 5, до складу якого входить: медичний пункт, туалет, їдальня, адмінбудинок, спальний корпус, котельня, вмивальники, овочесховище, господарча будівля, спальний корпус, кінозал;

- зобов'язання кожного з відповідачів повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину.

В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на невідповідність спірного договору вимогам законодавства, оскільки вказаний правочин було укладено без належного погодження з позивачем 1 та з порушенням процедури продажу з торгів державного майна. При цьому, за твердженням прокурора, спірне нерухоме майно є цілісним майновим комплексом, а тому до нього застосовуються положення Закону України «Про приватизацію державного майна» та Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)». Крім того, оскільки дитячий оздоровчий комплекс «Орбіта» є позашкільним навчальним закладом, на нього поширюються вимоги Закону України «Про позашкільну освіту».

Рішенням від 16.05.2011р. господарського суду міста Києва у справі №6/129 позов Прокурора Шевченківського району міста Києва задоволено частково, а саме визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 03.07.2006р., що укладений між Державним комплексним торговельним підприємством «Хрещатик» та Товариством з обмеженою відповідальністю «МТБ Компани», в іншій частині позову відмовлено.

Постановою від 16.08.2011р. Київського апеляційного господарського суду рішення від 16.05.2011р. у справі №6/129 залишено без змін.

Постановою від 08.11.2011р. Вищого господарського суду України скасовано рішення від 16.05.2011р. господарського суду міста Києва та постанову від 16.08.2011р. Київського апеляційного господарського суду, справу №6/129 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Ухвалою від 21.11.2011р. новий розгляд справи №6/129-62/179 призначено в судовому засіданні суддею Любченко М.О.

Ухвалою від 29.11.2011р. господарського суду м.Києва до спільного розгляду з первісним позовом прийнято заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Виробничого кооперативу «ЖБК «Орбіта» про:

- визнання Виробничого кооперативу «ЖБК «Орбіта» добросовісним набувачем будівель дитячого оздоровчого комплексу «Орбіта» (літ.А, літ.Б, літ.В, літ.К), загальною площею 1207,9 кв.м, які знаходяться за адресою: м.Київ, вул.Світла, 5;

- визнання за Виробничим кооперативом «ЖБК «Орбіта» права спільної часткової власності на майно - нежитлові приміщення (літ.А, літ.Б, літ.В, літ.К), загальною площею 1207,9 кв.м, які знаходяться за адресою: м.Київ, вул.Світла, 5, - частини будівель дитячого оздоровчого комплексу «Орбіта», що розташований за адресою: м.Київ, вул.Світла, у наступних частках: літ.А - 35/100, літ.Б - 28/100, літ.В - 54/100, літ.К - 46/100.

В обґрунтування своїх вимог третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, посилається на ті обставини, що Виробничий кооператив «ЖБК «Орбіта» є добросовісним набувачем нерухомого майна, а саме частини будівель дитячого оздоровчого комплексу «Орбіта», право власності на яке підлягає захисту судом.

Прокурор в судовому засіданні при новому розгляді справи №6/129-62/167 заявлені позовні вимоги підтримав, наполягав на задоволенні позову, вимоги Виробничого кооперативу «ЖБК «Орбіта» просив залишити без задоволення.

Позивачем 1 в поясненнях вих.№31-4/1096 від 09.12.2011р. позов прокурора було підтримано, посилаючись на те, що спірний договір укладений з порушенням визначеного Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» механізму приватизації.

Згідно з поясненнями вих.№31-4/1144 від 21.12.2011р., враховуючи, що незаконні дії, за яких було відчужено спірне майно, не можуть створювати правових наслідків, позивач 1 заперечив проти задоволення позовних вимог Виробничого кооперативу «ЖБК «Орбіта».

Наразі, відповідно до ч.1 ст.88 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.57 Господарського кодексу України найменування юридичної особи вказується в установчих документах.

Згідно із ч.1, 3 ст.90 Цивільного кодексу України юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру.

Виходячи з відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, найменуванням позивача 1 на теперішній час є Міністерство аграрної політики та продовольства України.

За таких обставин, враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність змінити найменування позивача 1.

В судове засідання 20.11.2013р. представник позивача 1 не з'явився. При цьому, за висновками суду, Міністерство аграрної політики та продовольства України було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0103026762662.

Позивач 2 в поясненнях без номеру та дати, що надійшли до суду 07.12.2011р., та вих.№30-10/16067 від 13.12.2011р. заявлені прокурором позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на порушення порядку підготовки підприємства до приватизації.

У відзиві вих.№30-10/16351 від 20.12.2011р. позивач 2 проти задоволення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, заперечив у повному обсязі.

Відповідачі 1, 2 та третя особа 1 в судове засідання 20.11.2013р., як і в попередні судові засідання, не з'явились, відзиву на позовну заяву чи пояснень по суті справи не надали, своїм правом на участь у судовому засіданні не скористались.

При цьому, за висновками суду, Державне комплексне торговельне підприємство «Хрещатик» та Державне підприємство «Агроспецсервіс» були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, виходячи з наступного:

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявних у матеріалах справи витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача 1 та третьої особи 1 на теперішній час є: 01001, м.Київ, Шевченківський район, вул.Хрещатик, буд.24.

На вказану адресу на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України судом були скеровані відповідні ухвали з метою повідомлення відповідача 1 та третьої особи 1 про час та місце розгляду справи. Проте, направлена судом кореспонденція була повернута відділенням поштового зв'язку з відмітками «Організацію не розшукано», «Організація вибула».

У п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Державного комплексного торговельного підприємства «Хрещатик» та Державного підприємства «Агроспецсервіс», яка наявна в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, враховуючи позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача 1 та третьої особи 1 про дату, час і місце розгляду справи.

В свою чергу, згідно з витягом від 19.11.2013р. з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців 30.05.2011р. було внесено запис про припинення відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю «МТБ Компани».

Ухвалою від 21.11.2011р. господарського суду м.Києва до участі у справі в якості третьої особи 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, було залучено Іванюка Сергія Кузмича, м.Київ.

Третя особа 3 в поясненнях б/н від 06.12.2011р. проти задоволення позову прокурора заперечила, підтримала висновки Вищого господарського суду України, що викладені в постанові від 08.11.2011р.

В судове засідання 20.11.2013р. Іванюк Сергій Кузмич не з'явився, про причини своєї неявки суд не помідомив.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Приймаючи до уваги, що ухвала господарського суду про відкладення розгляду справи направлялась на адресу третьої особи 3, яка наявна в матеріалах справи, господарський суд дійшов висновку про належне повідомлення Іванюка Сергія Кузмича про дату, час та місце розгляду справи.

У поясненнях б/н від 06.12.2011р. третя особа 2 та, одночасно, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, проти задоволення первісного позову заперечила з огляду на дотримання вимог закону при укладенні спірного договору.

В судове засідання 20.11.2013р. представник третьої особи 2 не з'явився. Разом з цим, Виробничий кооператив «ЖБК «Орбіта» був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0103026762719.

Ухвалою від 23.10.2013р. господарського суду м.Києва до участі у справі в якості третьої особи 4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, було залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Берчиллз Бортничі», м.Київ.

Третя особа 4 письмових пояснень по суті справи не надала, в судовому засіданні 20.11.2013р. проти задоволення позову прокурора заперечила.

Наразі, з огляду на неявку в судове засідання позивача 1, відповідача 1 та третіх осіб 1, 2, 3, господарським судом враховано, що за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічні положення визначені також приписами ст.27 Господарського процесуального кодексу України для третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Незважаючи на те, що позивач 1, відповідач 1 та треті особи 1, 2, 3 в процесі розгляду справи не скористались правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, позивача 2 та третьої особи 4, з огляду на вказівки Вищого господарського суду України, господарський суд встановив:

19.09.2002р. Дарницького районною у м.Києві державною адміністрацією було зареєстровано Державне підприємство «Дитячий оздоровчий комплекс «Орбіта», яке в наступному наказом №64 від 17.03.2003р. Міністерства аграрної політики України було приєднано на правах структурного підрозділу до Державного комплексного торговельного підприємства «Хрещатик».

Наказом №60 від 17.03.2003р. Державного комплексного торговельного підприємства «Хрещатик» було створено філію №16 Дитячий оздоровчий комплекс «Орбіта» та затверджено Положення про вказану філію, згідно з п.3.2 якого Дитячий оздоровчий комплекс «Орбіта» веде бухгалтерський баланс, фінансову та податкову звітність, має розрахунковий рахунок, печатку зі своїм найменуванням.

01.12.2005р. Мінагрополітики своїм листом вих.№37-24-1-13/18708 надало згоду на реалізацію на конкурсних засадах майна, а саме нежитлового приміщення, літ.А, медичного пункту, літ.Б, вбиральні, літ.В, їдальні, літ.Д, трьох спальних корпусів, літ.Г, Е, І, котельні, двох побутових корпусів, літ.Ж та З, вмивальника, літ.Л, котельні, літ.К.

08.06.2006р. відбулись прилюдні торги з продажу вказаного державного майна, що знаходилось у господарському віданні Державного комплексного торговельного підприємства «Хрещатик».

Як наслідок, 03.07.2006р. між Державним комплексним торговельним підприємством «Хрещатик» (продавець) і Товариством з обмеженою відповідальністю «МТБ Компани» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу комплексу будівель Дитячого оздоровчого комплексу «Орбіта».

Зі змісту преамбули укладеного договору вбачається, що Державне комплексне торговельне підприємство «Хрещатик» діяло на підставі статуту (нова редакція), що затверджений розпорядженням №67 від 22.12.2005р. Мінагрополітики та зареєстрований 26.12.2005р. Шевченківською районною в м.Києві державною адміністрацією, наказу №92-п від 05.09.2005р. Мінагрополітики та згоди на продаж майна, яка надана Мінагрополітики 01.12.2005р. за №37-24-1-13/18708.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

В силу ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 Цивільного кодексу України).

Згідно з п.4 ст.179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, зокрема, мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, згідно із п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як встановлено судом, відповідачами 1, 2 у договорі від 03.07.2006р. було погоджено, що Державне комплексне торговельне підприємство «Хрещатик» відповідно до протоколу прилюдних торгів №07/06 від 8.06.2006р. продає, а Товариство з обмеженою відповідальністю «МТБ Компани» купує комплекс будівель Дитячого оздоровчого комплексу «Орбіта», загальною площею 2395 кв.м, що розташований за адресою: м.Київ, Дарницький район, вул.Світла, 5, за наступною специфікацією: медичний пункт, літ. А, туалет, літ. Б, їдальня, літ. В, адмінбудинок, літ. Г, два спальних корпуси, літ. Д, К, котельня, літ. Е, вмивальники, літ. Ж, овочесховище, літ. 3, господарча будівля, літ. И, кінозал літ. Л.

Згідно з п.1.2 зазначеного договору нерухоме майно, що входить до складу об'єкту належить продавцю на праві державної власності на підставі свідоцтва про право власності серії ЯЯЯ №567753, що видане 19.05.2006р. Головним управлінням комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Відповідно до п.3.2 договору від 03.07.2006р. право власності на нерухомість покупець набуває з моменту державної реєстрації права власності на нерухомість, але не раніше нотаріального посвідчення даного договору, перерахування покупцем на рахунок продавця коштів за нерухомість в повному обсязі, передачі нерухомості продавцем покупцю і підписання акту прийому-передачі нерухомості.

У п.2.1 укладеного договору відповідачі 1, 2 визначили, що ціна реалізації нерухомості складає 1 604 167 грн., крім того податок на додану вартість 20% 320 833 грн. а разом 1 925 000 грн.

Таким чином, за висновками суду, відповідачами у договорі від 03.07.2006р. було узгоджено усі істотні умови договору купівлі-продажу нерухомого майна.

За змістом п.2.6 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).

Згідно зі ст.657 Цивільного кодексу України в редакції, яка була чинна на момент укладення спірного договору, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Частиною 3 ст.640 Цивільного кодексу України у відповідній редакції було передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

03.07.2006р. договір купівлі-продажу нерухомого майна, що укладений між Державним комплексним торговельним підприємством «Хрещатик» і Товариством з обмеженою відповідальністю «МТБ Компани», було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. за реєстровим №2157 та проведено його державну реєстрацію за номером 1409562, що підтверджується витягом №2580755 від 03.07.2006р. про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів.

За таких обставин, враховуючи, що прокурор звернувся до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна від 03.07.2006р. недійсним, господарським судом було встановлено, що спірний договір було вчинено 03.07.2006р. з моменту його державної реєстрації.

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Згідно з п.2.10 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 Господарського процесуального кодексу України. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Оцінюючи подані прокурором та сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги прокурора та третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.1 ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, прокурором при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними, а також наявність у позивачів порушеного права чи інтересу в результаті укладення спірного правочину.

Як вказувалося вище, в обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на те, що укладення спірного договору відбулось з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема ст.ст.203, 228 Цивільного кодексу України, ст.ст.66, 67, 75, 136, 145, 146 Господарського кодексу України, ст.ст.2, 4, 7 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», без проведення приватизаційної процедури та з порушенням господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Разом з цим, згідно з ч.2 ст.35 вказаного Кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

При цьому, Пленумом Вищого господарського суду України в п.2.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що хоча фактам, встановленим іншими судовими рішеннями, крім зазначених у статті 35 Господарського процесуального кодексу України, й не надано преюдиціального значення для господарських судів, але вони мають враховуватися судами у розгляді справ з урахуванням загальних правил статті 43 названого Кодексу щодо оцінки доказів.

Як вбачається зі змісту постанови від 08.11.2011р. Вищого господарського суду України у справі №6/129, скасовуючи рішення першої та апеляційної інстанцій, що були прийняті за наслідками першого розгляду даної справи, судом касаційної інстанції зазначено, що судами не було приділено належної уваги рішенню від 30.05.2007р. господарського суду міста Києва у справі №17/29 за позовом прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Державного підприємства «Агроспецсервіс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «МТБ Компани» про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 03.07.2006р., яке залишено без змін постановою від 12.07.2007р. Київського апеляційного господарського суду та постановою від 25.10.2007р. Вищого господарського суду України, якими було встановлено, що оспорюваний правочин було укладено з дотриманням вимог законодавства України.

На виконання вказівок Вищого господарського суду України судом при новому розгляді даної справи було досліджено зміст рішення від 30.05.2007р. господарського суду міста Києва у справі №17/29, яке залишено без змін постановою від 12.07.2007р. Київського апеляційного господарського суду та постановою від 25.10.2007р. Вищого господарського суду України.

Зі змісту вказаних процесуальних документів вбачається, що питання дійсності договору, з приводу якого виник спір у даній справі, вже було предметом розгляду у справі №17/29.

За наслідками вказаної справи, судами було встановлено правомірність та обґрунтованість набуття Товариством з обмеженою відповідальністю «МТБ Компани» права власності на нерухоме майно, що придбане за договором купівлі-продажу від 03.07.2006р.

При цьому, суди у справі №17/29 виходили з того, що на момент укладення спірного договору комплекс будівель дитячого оздоровчого комплексу «Орбіта», загальною площею 2 395 кв.м, який розташований за адресою: м.Київ, Дарницький район, вул.Світла, 5, належав на праві власності Державному комплексному торговельному підприємству «Хрещатик».

Відчуження державного майна державними підприємствами відбувається за процедурою, передбаченою Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про приватизацію державного», Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу привати зацію)» та Положенням про порядок відчуження основних засобів що є держав но власністю, затвердженого наказом №1477 від 30.07.1999р. Фонду державного майна України (втратив чинність 24.11.2006р.)

Відповідно до ст.1 Закону України «Про приватизацію невеликих держав них підприємств (малу приватизацію)» сферою застосування цього Закону України є галузі, які підлягають першочерговій приватизації: переробна і місцева промисловість, промисловість будівельних матеріалів, легка і харчова промисловість, будівництво, окремі види транспорту, торгівля і громадське харчування, побу тове обслуговування населення, житлово-експлуатаційне і ремонтне господарс тво.

Отже, об'єктами приватизації по вказаному закону є саме державні підприємства, а не окремі будівлі. Тому, відчуження комплексу будівель, що розташований за адресою: м.Київ, Дарницький район, вул.Світла, 5, не може відбуватися за процедурою, передбаченою вказаним Законом України.

Згідно зі ст.5 Закону України «Про приватизацію державного майна» до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать: підпри ємства (цехи, виробництва, дільниці, інші підрозділи, якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, із структури якого вони виділяються) як єдині майнові комплекси, до складу яких входять усі види майна, призначені для їх діяльності, що визначені Цивільним кодексом України; об'єкти незавер шеного будівництва та законсервовані об'єкти; акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств та інших об'єднань; земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації.

Відповідно до п.2 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, яке затверджено наказом №1477 від 30.07.1999р. Фонду державного майна України, вказане положення визначає порядок відчуження суб'єктами господарювання державного майна, закріпленого за державними під приємствами, їх структурними підрозділами, функції з управління майном яких в установленому порядку передані до державних органів приватизації, держав ного майна, переданого в оренду у складі цілісних майнових комплексів держа вних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів, орендодавцем якого є Фонд державного майна України, Фонд майна Автономної Республіки Крим, регіональні відділення Фонду державного майна України.

Отже, основні засоби, закріплені за державними підприємствами, відчужу ються за процедурою, передбаченою вказаним положенням у випадку, якщо такі основні засоби не є цілісним майновим комплексом.

Відповідно до визначення, що наведене у Постанові №1554 від 12.10.2000р. Кабінету Міністрів України «Про затвердження Методики оцінки вартості майна під час привати зації», цілісним майновим комплексом визнається об'єкт, сукупність активів якого забезпечує провадження окремої господарської діяльності на постійній і регулярній основі. Цілісними майновими комплексами можуть бути структурні підрозділи підприємств (цехи, виробництва, дільниці тощо), які виділяються в установленому порядку в самостійні об'єкти з подаль шим складанням розподільного балансу і можуть бути зареєстровані як само стійні підприємства.

Комплекс будівель не може бути цілісним майновим, так як самі по собі будівлі не можуть забезпечити провадження окремої господарської діяльності на постійній і регулярній основі.

Державне комплексне торговельне підприємство «Хрещатик» за своїм юридичним статусом є юридичною особою, що належним чином зареєстрована та є державним підприємством і майно, яке за кріплене за ним, знаходиться в його повному господарському віданні. Відповідно до статуту Державне комплексне торговельне підприємство «Хрещатик» управління державним підприємст вом здійснюється Міністерством аграрної політики України.

Статтею 37 Закону України «Про власність», що втратив чинність 20.06.2007р., визначено правовий режим майна державного підприємства, зокрема, передбачено, що державне підприємство, здійснюючи право повного господарського відання, володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняю чи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підпри ємства. До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності.

Відповідно до ч.2 ст.73 Господарського кодексу України орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим кодексом та іншими законодав чими актами.

Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання (ч.2 ст.74 Господарського кодексу України).

Тобто, законодавство з моменту набуття чинності Господарським кодексом України визначає право державних комерційний підприємств само стійно відчужувати закріплені за ними будь-яке майно, в тому числі і нерухоме майно за згодою органів управління.

Натомість, Закон України «Про приватизацію невеликих державних під приємств (малу приватизацію)» встановлює правовий режим приватизації цілісних майнових комплексів невеликих державних під приємств шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу.

Приймаючи до уваги, що відносно спірного нерухомого майна не здійснюва лася будь-яка діяльність протягом 5-7 років на будь-якій основі, судом у справі №17/29 вказано, що комплекс будівель неможливо вважати цілісним майновим комплексом.

За таких обставин, господарським судом у справі №17/29 встановлено, що нерухоме майно, а саме будівлі і споруди, що знаходяться за адресою: м.Київ, Дарницький район, вул.Світла, 5, на момент відчуження не було цілісним майновим комплексом та ніколи не було включено до будь-якого переліку об'єктів прива тизації, і тому, відсутні будь-які підстави для застосування порядку приватизації, який передбачений Законом України «Про приватизацію невеликих державних під приємств (малу приватизацію)».

Такі висновки суду підтверджуються також змістом висновків №5423 від 02.11.2009р. судової будівельно-технічної експертизи та №3154/10-19; 5128/10-15; 5129/10-16 від 08.09.2010р. додаткової комплексної судової економічної, будівельно-технічної та товарознавчої експертизи, які були складені на виконання відповідних ухвал суду у розглядуваній справі. Зокрема, у вказаних висновках експертами встановлено, що комплекс будівель Дитячого оздоровчого комплексу «Орбіта», загальною площею 2395 кв.м, що розташований за адресою: м.Київ, вул.Світла, 5, до складу якого входять: медичний пункт, туалет, їдальня, адмінбудинок, спальний корпус, котельня, вмивальники, овочесховище, господарча будівля, спальний корпус, кінозал, станом на 03.07.2006р. не був цілісним майновим комплексом.

Прокурором та позивачами на момент розгляду даної справи наведених вище висновків суду не спростовано, доказів зворотнього не надано.

Як свідчать матеріали розглядуваної справи та як вказано судом у справі №17/29, будівлі і споруди, що знаходяться за адре сою: м.Київ, Дарницький район, вул.Світла, 5, були відчужені на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МТБ Компани» за відплатним договором, за ціною, що визначена шляхом проведення експертної оцінки та в результаті проведення аукціону. При цьому, таке відчужен ня здійснено продавцем з попередньої згоди органу, до сфери управління якого він входить, а саме Міністерства аграрної політики України.

Попередня згода органу управління оформлена у вигляді розпорядження №37-24-1-13/18708 від 01.12.2005р. Міністерства аграрної політики України. Судом враховано, що зазначений орган наділений повноваженнями щодо управління діяльністю підприємствами, підпорядкованими йому, у тому числі, уповноваже ний надавати згоду на відчуження майна державними підприємствами, що підпо рядковані йому.

Крім того, судом у справі №17/29 визнано безпідставними твердження прокурора про те, що сукупність об'єктів неру хомого майна є фактично позашкільним навчальним закладом, оскільки такі твердження повністю суперечать вимогам Закону України «Про позашкільну освіту».

За висновками суду, безпідставними також є твердження прокурора про те, що відчуження майна на аук ціоні за ціною договору не ґрунтується на чинному законодавстві. Судом встановлено, що первісна ціна була визначена експертним шляхом, а звіт про оцінку вартості комплексу бу дівель та споруд Дитячого оздоровчого комплексу «Орбіта» за адресою: м.Київ, Дарницький район, вул.Світла, 5, який виконаний Товариством з обмеженою відповідальністю «Науко во-дослідне інноваційне виробничо-технологічне бюро» (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №599/02 від 31.05.2002р.), повністю відповідає вимогам законодавства, що додатково підтверджується тим фактом, що вказаний звіт отримав позитивну рецензію вих.№357 від 11.07.2006р. Українського товариства оцінювачів (м.Київ, вул.Кутузова, 18/7) за зверненням виконавця.

Іншого прокурором та позивачами в межах даної справи не доведено. При цьому, судом прийнято до уваги, що підстави позову у справі №17/29 співпадають з підставами позовних вимог, що викладені прокурором у розглядуваній позовній заяві. Аналогічні доводи прокурора вже були оцінені господарськими судами при розгляді вказаної вище справи.

За таких обставин, господарський суд при новому розгляді справи №6/129-62/179 приймає до уваги судові рішення у справі №17/29, за змістом яких Державне комплексне торговельне підприємство «Хрещатик» здійснило відчуження майна за договором купівлі-продажу від 03.07.2006р. на законних підставах та в порядку, що передбачений чинним законодавством, а зміст вказаного правочину відповідає вимогам законодавства.

Таким чином, враховуючи вказівки Вищого господарського суду України, що викладені в постанові від 08.11.2011р. у даній справі, приймаючи до уваги зміст судових рішень у справі №17/29, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Прокурора Шевченківського району міста Києва, м.Київ в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, м.Київ та Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву, м.Київ про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 03.07.2006р., є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

При цьому, з огляду на висновки суду про відсутність підстав для визнання правочину недійсним, також не підлягає задоволенню вимога про зобов'язання кожного з відповідачів повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Згідно з п.6 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено діяльність суб'єкта господарювання, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

За змістом п.4.7 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за наявності відомостей про припинення діяльності суб'єкта господарювання, який є стороною у справі, господарському суду слід враховувати таке. Відповідно до ч.7 ст.59 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Отже, при вирішенні питання щодо припинення провадження у справі на підставі п.6 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд повинен перевірити відповідні відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. У справах про визнання недійсним акта, раніше виданого ліквідованим органом, господарський суд вправі замінити його іншим органом, на який покладено видання відповідних актів.

За таких обставин, враховуючи, що згідно з витягом від 19.11.2013р. з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців 30.05.2011р. було внесено запис про припинення відповідача 2, господарський суд вважає за необхідне припинити провадження в частині позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «МТБ Компани».

Одночасно, з приводу позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

При цьому, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

За змістом ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Способи захисту права власності врегульовано главою 29 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ст.392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи зі змісту даної правової норми право на звернення до суду з позовом про захист речових прав на майно встановлюється за позивачем, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, та створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів на майно. Тобто, у позивача є право власності на певне майно і має місце факт оспорювання належного позивачу права.

Отже, до обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги входять, зокрема, факти, з яких вбачається, що відповідач вчинив дії, спрямовані на заперечення права позивача, на захист якого подано позов або утверджує за собою право, яке належить позивачу тощо, тобто ті, які свідчать про те, що право позивача порушене або оспорюється. Зазначені обставини входять до підстав позову і підлягають дослідженню, оскільки, суд, приймаючи рішення, має встановити чи мають місце факти порушення чи оспорення суб'єктивного матеріального права, на захист якого подано позов.

Тобто, приймаючи до уваги викладені вище положення законодавства, при зверненні до суду з розглядуваним позовом, позивачем, перш за все, повинно бути доведено факт порушення його речового права з боку відповідачів.

Разом з цим, Виробничим кооперативом ЖБК «Орбіта» не представлено суду доказів на підтвердження невизнання або оспорювання його права власності на спірне майно особами, до яких пред'явлено позов, а саме Прокурором Шевченківського району міста Києва, Міністерством аграрної політики та продовольства України, Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву.

Крім того, як зазначалось, статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що виключно власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто, визнання права власності здійснюється господарським судом за наявності існуючого (яке виникло згідно з приписами законодавства) права власності на майно в межах спору власника з іншою особою про право на це майно.

В свою чергу, недоведення позивачем наявності у нього суб'єктивного матеріального права, на захист якого подано позов, а саме права власності на спірне майно, виключає можливість задоволення позовних вимог, які заявлено на підставі ст.392 Цивільного кодексу України.

Зі змісту розглядуваного позову вбачається, що третьою особою 2 були заявлені самостійні вимоги на предмет спору, посилаючись, при цьому, на договір від 30.08.2010р. купівлі-продажу нежилих приміщень, відповідно до якого Виробничим кооперативом ЖБК «Орбіта» було придбано комплекс будівель Дитячого оздоровчого комплексу «Орбіта» (літ.А, Б, В, Г, Д, Е, Ж, З, И, К, Л), загальною площею 2395 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Світла, 5.

Разом з цим, як свідчать матеріали справи, 13.03.2012р. між Виробничим кооперативом ЖБК «Орбіта» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Берчиллз Бортничі» було укладено договір купівлі-продажу комплексу будівель, за змістом якого третьою особою з самостійними вимогами було відчужено на користь третьої особи 4 комплекс будівель Дитячого оздоровчого комплексу «Орбіта» (літ.А, Б, В, К), загальною площею 1207,9 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Світла, 5.

Таким чином, матеріалами справи не підстверджується, що на момент розгляду даної справи Виробничому кооперативу ЖБК «Орбіта» належить право власності, на захист якого подано позов.

Крім того, судом враховано, що вимога про визнання особи добросовісним набувачем не відповідає можливим способам захисту порушеного права, що передбачені ст.16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України.

Враховуючи викладене вище, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання Виробничого кооперативу «ЖБК «Орбіта» добросовісним набувачем будівель дитячого оздоровчого комплексу «Орбіта» (літ.А, літ.Б, літ.В, літ.К), загальною площею 1207,9 кв.м, які знаходяться за адресою: м.Київ, вул.Світла, 5; визнання за Виробничим кооперативом «ЖБК «Орбіта» права спільної часткової власності на майно - нежитлові приміщення (літ.А, літ.Б, літ.В, літ.К), загальною площею 1207,9 кв.м, які знаходяться за адресою: м.Київ, вул.Світла, 5, - частини будівель дитячого оздоровчого комплексу «Орбіта», що розташований за адресою: м.Київ, вул.Світла, у наступних частках: літ.А - 35/100, літ.Б - 28/100, літ.В - 54/100, літ.К - 46/100.

Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, не підлягають відшкодуванню у зв'язку з відмовою в позові.

Одночасно, згідно з п.4.6 Постанови №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повної або часткової відмови в позові стягує судовий збір з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Змінити найменування позивача 1 з Міністерства аграрної політики України на Міністерство аграрної політики та продовольства України.

Відмовити у задоволенні позову Прокурора Шевченківського району міста Києва, м.Київ в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, м.Київ, Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву, м.Київ до Державного комплексного торговельного підприємства «Хрещатик», м.Київ про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 03.07.2006р., відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «МТБ Компани» придбало, а Державне комплексне торговельне підприємство «Хрещатик» продало нерухоме майно - комплекс будівель дитячого оздоровчого комплексу «Орбіта», загальною площею 2395 кв.м, що розташований за адресою: м.Київ, вул.Світла, 5, до складу якого входить: медичний пункт, туалет, їдальня, адмінбудинок, спальний корпус, котельня, вмивальники, овочесховище, господарча будівля, спальний корпус, кінозал; зобов'язання Державного комплексного торговельного підприємства «Хрещатик» та Товариства з обмеженою відповідальністю «МТБ Компани» повернути другій стороні у натурі все, що одержане на виконання недійсного правочину.

Припинити провадження у справі за позовом Прокурора Шевченківського району міста Києва, м.Київ в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, м.Київ, Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву, м.Київ в частині позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «МТБ Компани», м.Київ.

Відмовити у задоволенні позову Виробничого кооперативу «ЖБК «Орбіта» про визнання Виробничого кооперативу «ЖБК «Орбіта» добросовісним набувачем будівель дитячого оздоровчого комплексу «Орбіта» (літ.А, літ.Б, літ.В, літ.К), загальною площею 1207,9 кв.м, які знаходяться за адресою: м.Київ, вул.Світла, 5; визнання за Виробничим кооперативом «ЖБК «Орбіта» права спільної часткової власності на майно - нежитлові приміщення (літ.А, літ.Б, літ.В, літ.К), загальною площею 1207,9 кв.м, які знаходяться за адресою: м.Київ, вул.Світла, 5, - частини будівель дитячого оздоровчого комплексу «Орбіта», що розташований за адресою: м.Київ, вул.Світла, у наступних частках: літ.А - 35/100, літ.Б - 28/100, літ.В - 54/100, літ.К - 46/100

Стягнути з Міністерства аграрної політики України (01001, м.Київ, Шевченківський район, вул.Хрещатик, буд.24, ЄДРПОУ 37471967) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1433,75 грн.

Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (01032, м.Київ, Шевченківський район, бул.Тараса Шевченка, буд.50-Г, ЄДРПОУ 19030825) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1433,75 грн.

У судовому засіданні 20.11.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 25.11.2013р.

Головуючий суддя М.О. Любченко

Суддя В.П. Босий

Суддя О.В. Чинчин