Постанова

від 28.11.2013 по справі 51/334

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2013 року Справа № 51/334

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Дерепи В.І.

суддів Грека Б.М., Палія В.В. (доповідач)

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

касаційні скарги 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково -

виробниче підприємство "АДІОЗ"

2. Комунального підприємства "Дирекція по обслуговування

нежитлового фонду Дарницького району міста Києва"

на рішення господарського суду міста Києва від 03.07.2013

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2013

у справі № 51/334

за позовом Комунального підприємства "Дирекція з управління та

обслуговування нежитлового фонду" Дарницького району

міста Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково -

виробниче підприємство "АДІОЗ"

про стягнення 424 449, 51 грн.

за участю представників:

позивача: Вербовецька Я.І.- предст. (дов. від 30.04.2013)

відповідача: Анніна К.К.- предст. (дов. від 12.07.2013)

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Дирекція з управління та обслуговування нежитлового фонду" Дарницького району міста Києва звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "АДІОЗ" про стягнення з відповідача (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) 306 446,61грн. - боргу за фактичне використання нежитлового приміщення, 9531,00грн. - інфляційних втрат, 10762,97грн. -3% річних, 253 440,00грн. - неустойки, 19058,59грн. - витрат по сплаті земельного податку з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.07.2013 у справі № 51/334 (судді Пригунова А.Б., Гулевець О.В., Любченко М.О.) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 155 188,80грн. неустойки, 1960,61грн. судового збору та 61,12грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2013 (судді Баранець О.М., Калатай Н.Ф., Синиця О.Ф.) у задоволенні апеляційної скарги ТОВ "Науково - виробниче підприємство "АДІОЗ" відмовлено; апеляційну скаргу Комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування нежитлового фонду" Дарницького району міста Києва задоволено частково; рішення господарського суду міста Києва від 03.07.2013 у справі № 51/334 змінено та викладено у наступній редакції: "Позов Комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування нежитлового фонду" Дарницького району міста Києва задовольнити частково; стягнути з відповідача на користь позивача 253 440,00грн. неустойки, 3201,61грн. судового збору та 99,80грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині у задоволенні позову відмовити".

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "АДІОЗ", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати повністю , прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. При цьому, по суті касаційної скарги, скаржник не погоджується із судовими рішеннями попередніх інстанцій лише в частині стягнення неустойки.

Комунальне підприємство "Дирекція по обслуговування нежитлового фонду Дарницького району міста Києва" (після зміни найменування Комунальним підприємством "Дирекція з управління та обслуговування нежитлового фонду" Дарницького району міста Києва) у касаційній скарзі просить суд скасувати рішення суду першої інстанції у повному обсязі, постанову апеляційної інстанції скасувати в частині відмови у стягненні боргу за фактичне використання нежитлового приміщення, інфляційних втрат, 3% річних, витрат по сплаті земельного податку, із прийняттям у зазначеній частині нового рішення про задоволення позову. В іншій частині постанову залишити без змін. Касаційна скарга обґрунтована порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "АДІОЗ", із наведеним у ній обґрунтуванням, задоволенню не підлягає, а касаційна скарга Комунального підприємства "Дирекція по обслуговування нежитлового фонду Дарницького району міста Києва" підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 01.03.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "АДІОЗ" та Комунальним підприємством "Дирекція з управління та обслуговування нежитлового фонду" Дарницького району міста Києва (найменування якого у подальшому було змінено на Комунальне підприємство "Дирекція по обслуговування нежитлового фонду Дарницького району міста Києва") укладено договір оренди нерухомого майна (будівель споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Дарницького району міста Києва № 112, за умовами якого позивач зобов'язався, на підставі розпорядження Дарницької районної у місті Києва державної адміністрації № 333 від 02.04.2008 р., передати, а позивач - прийняти в оренду нежилі приміщення по вул. Ревуцького, 31 у місті Києві загальною площею 248, 7 кв.м. (підвал) під склад.

Термін дії договору, відповідно до п. 9.1., встановлено з 01.03.2008 до 01.03.2009.

За Актом від 01.03.2008 нежиле приміщення загальною площею 248,7 кв.м. передано орендарю.

Відповідно до п.п. 3.1., 3.2. договору за користування об'єктом відповідач сплачує позивачу плату, розрахунок якої здійснюється на підставі методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади Дарницького району міста Києва та на дату підписання договору становить 26,00 грн. за 1 кв.м. орендованої площі, що в цілому складає 6466,20 грн. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць.

Пунктами 3.5., 3.6. договору встановлено, що орендна плата сплачується відповідачем починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди позивачу. Орендна плата сплачується відповідачем незалежно від наслідків господарської діяльності відповідача щомісячно не пізніше 15 числа поточного місяця на рахунок позивача.

Відповідно до додаткової угоди від 01.04.2008 до договору, орендар зобов'язався відшкодовувати орендодавцю, крім орендної плати, плату за землю, яка припадає пропорційно на частку орендованої площі.

Згідно з п. 4.15. договору відповідач після припинення дії договору оренди зобов'язаний передати майно по акту приймання-передачі позивачу.

У відповідності до п.п. 9.3., 9.5. договору після закінчення строку дії договору його дія може бути продовжена на підставі розпорядження Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації. Договір припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Листом вих. № 31 від 05.03.2009 відповідач повідомив Комунальне підприємство "Дирекція з управління та обслуговування нежитлового фонду" Дарницького району міста Києва про намір не заключати повторно договір № 112 на оренду підвальних приміщень по вул. Ревуцького, 31 у місті Києві.

17.03.2009 позивач направив відповідачу лист № 99 від 16.03.2009, у якому повідомив, що термін дії договору № 112 від 01.03.2008 закінчився 01.03.2009 і на новий термін продовжуватись не буде та вимагав звільнити орендоване приміщення, передавши його представнику позивача по акту приймання-передачі.

Невиконання відповідачем обов'язку щодо повернення орендованого майна після припинення дії договору стало підставою для звернення позивача до суду із позовом про стягнення плати за фактичне користування вищевказаним приміщенням за період з серпня 2009 року до грудня 2011 року, 3% річних, інфляційних втрат, неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення та витрат по сплаті земельного податку з урахуванням 3 % річних та інфляційних втрат.

Як вірно визначено судами попередніх інстанцій, за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором найму (оренди).

Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

У відповідності до положень 1, 6 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" термін договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Аналогічне положення міститься у ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України.

Згідно зі ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між сторонами здійснювалось листування щодо відсутності намірів продовжувати договір № 112 від 01.03.2008 р.

Факт припинення договору оренди № 112 з 01.03.2009 встановлено у рішенні господарського суду міста Києва від 10.12.2009 р. по справі № 16/586 за позовом Комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування нежитлового фонду" Дарницького району міста Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "АДІОЗ" про стягнення 85921,30 грн., яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 27.05.2010. Даний факт має преюдиціальне значення для справи №51/334 в силу ст. 35 ГПК України та не потребує повторного доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

За змістом ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку про те, що в силу вищенаведених норм, на орендаря покладено обов'язок повернення орендованого майна після закінчення договору, що, в свою чергу, свідчить про необхідність вчинення орендарем активних дій, спрямованих на фактичну передачу орендованих приміщень орендодавцю внаслідок припинення договірних відносин.

Особа на підтвердження виконання зобов'язання за договором найму вправі і в судовому порядку вимагати прийняття від неї майна, яке було предметом договору, та отримання документа (акта) про таке прийняття як підтвердження виконання нею зобов'язання (аналогічна позиція міститься у постанові ВСУ від 20.03.2012 по справі №1/5005/5719/2011).

Наслідки продовження користування майном після припинення договору найму встановлені ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

З урахуванням того, що законом передбачена можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди, відповідно, строк нарахування такої неустойки не підлягає зменшенню на підставі ч. 6 ст. 232 ГК України до шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (аналогічна позиція міститься у постанові ВСУ від 26.12.2011 у справі №5005/2712/2011).

Відповідно до п. 5.4. постанови Пленуму Вищого господарського України № 12 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня). Таким чином, застосування до відповідних позовів спеціальної позовної давності, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, є неправильним.

Крім того, слід враховувати, що передбачені статтею 785 ЦК України наслідки пов'язані з моментом припинення договору оренди (найму). Підстави припинення даного виду договорів визначені в частині другій статті 291 ГК України, згідно з якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Водночас, у розгляді справ зі спорів, що виникають з договорів оренди будівель або інших капітальних споруд, господарські суди мають враховувати умови договору та спеціальні норми статті 795 ЦК України, в силу яких договір найму припиняється з моменту оформлення відповідних документів (актів), що підтверджують повернення наймачем предмета договору найму.

З урахуванням того, що орендоване майно позивачу до звернення з позовом до суду повернуто не було, факт припинення договору оренди № 112 з 01.03.2009 встановлений судовим рішенням у іншій справі та в силу вимог ст. 35 ГПК України має преюдиціальне значення для даної справи, суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за заявлений позивачем період прострочення (з 01.09.2009 по 01.08.2010). При цьому, апеляційний господарський суд правомірно змінив рішення суду першої інстанції в частині задоволеної суми неустойки, з урахуванням того, що згідно умов договору розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць, що не було враховано судом першої інстанції при здійсненні перерахунку заявленої до стягнення суми неустойки.

Посилання ТОВ "Науково - виробниче підприємство "АДІОЗ" на те, що сума задоволеної апеляційною інстанцією неустойки арифметично розрахована невірно, колегія суддів касаційної інстанції відхиляє, оскільки скаржник не враховує, що індексація суми орендної плати починає здійснюватись не з початку заявленого позивачем періоду прострочення, а з наступного місяця, який слідує за місяцем підписання договору. Також ТОВ "Науково - виробниче підприємство "АДІОЗ" не враховано, що законодавством, яке регулює орендні правовідносини, передбачена можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди, відповідно, строк нарахування такої неустойки не підлягає зменшенню на підставі ч. 6 ст. 232 ГК України.

Відмовляючи у задоволенні вимоги про стягнення витрат по сплаті земельного податку за період з 01.08.2009 по 01.12.2011 з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних, суди попередніх інстанцій мотивовано виходили з того, що зобов'язання відповідача щодо внесення плати за землю на користь позивача припинилось одночасно із закінчення терміну дії договору оренди №112, у зв'язку із чим підставно відмовили у задоволенні позовних вимог у зазначеній частині.

Обґрунтовуючи відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 306 446,61грн. - боргу за фактичне використання нежитлового приміщення, нарахованих на суму боргу 9531,00грн. - інфляційних втрат, 10762,97грн. -3% річних, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ні положеннями договору, ні чинним законодавством не передбачено нарахування плати за фактичне користування нежитловими приміщеннями, а вимог про стягнення орендної плати за час фактичного користування відповідачем приміщенням позивачем не заявлено.

Проте, колегія судів касаційної інстанції вважає, що така відмова належним чином не обґрунтована, носить формальний характер, без урахування того, що в обґрунтування заявленої вимоги (у тому числі, згідно заяв про уточнення позовних вимог) позивач посилався саме на існування заборгованості із орендної плати за період фактичного користування приміщенням та обґрунтовував заявлену вимогу погодженими сторонами умовами договору (п. 3.5 договору).

З урахуванням положень ч. 2 ст. 795 ЦК України та п. 3.5 договору, яким передбачено, що останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди позивачу, висновок судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог у частині стягнення боргу за фактичне використання нежитлового приміщення є передчасним та таким, що не узгоджується із умовами договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За наведених обставин, судові акти попередніх інстанцій в частині вирішення спору про стягнення 306 446,61грн. - боргу за фактичне використання нежитлового приміщення, нарахованих на суму боргу 9531,00грн. - інфляційних втрат, 10762,97грн. -3% річних, підлягають скасуванню із направленням справи у скасованій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна ж інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду (ч. 2 ст.111-5 ГПК України).

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у даній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, дати належну юридичну оцінку зібраним у справі доказам, доводам та запереченням учасників судового процесу і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір у частині, переданій на новий розгляд.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "АДІОЗ" залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Дирекція по обслуговування нежитлового фонду Дарницького району міста Києва" задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 03.07.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2013 зі справи № 51/334 скасувати в частині вирішення спору про стягнення 306 446,61грн. - боргу за фактичне використання нежитлового приміщення, нарахованих на суму боргу 9531,00грн. - інфляційних втрат, 10762,97грн. -3% річних, а справу у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2013 зі справи № 51/334 залишити без змін.

Головуючий суддя В.І. Дерепа

Судді Б.М. Грек

В.В. Палій