Рішення

від 18.02.2014 по справі 51/334

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 51/334 18.02.14

За позовомКомунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування нежитлового фонду "Дарницького району м. Києва До Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Адіоз" Простягнення 424 449,51 грн.

Суддя Борисенко І.І.

Представники:

Від позивача - Вербовецька Я.І. - за дов.;

Від відповідача - Анніна К.К. - за дов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Дирекція з управління та обслуговування нежитлового фонду" Дарницького району міста Києва звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "АДІОЗ" про стягнення з відповідача (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 14.02.2013р.) 306 446,61 грн. - боргу за фактичне використання нежитлового приміщення, 9 531 грн. - інфляційних втрат, 10 762,97 грн. -3% річних, 253 440 грн. - неустойки, 19058,59 грн. - витрат по сплаті земельного податку з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.07.2013р. у справі № 51/334 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 155 188,80 грн. неустойки, 1960,61 грн. судового збору та 61,12 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2013р. у задоволенні апеляційної скарги ТОВ "Науково - виробниче підприємство "АДІОЗ" відмовлено; апеляційну скаргу Комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування нежитлового фонду" Дарницького району міста Києва задоволено частково. Рішення господарського суду міста Києва від 03.07.2013р. у справі № 51/334 змінено та викладено у наступній редакції: "Позов Комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування нежитлового фонду" Дарницького району міста Києва задовольнити частково; стягнути з відповідача на користь позивача 253 440,00 грн. неустойки, 3201,61 грн. судового збору та 99,80 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині у задоволенні позову відмовити".

Постановою Вищого господарського суду України від 28.11.2013р. рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2013р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2013 р. у справі №51/334 скасовано в частині вирішення спору про стягнення 306 446,61 грн. - боргу за фактичне використання нежитлового приміщення, нарахованих на суму боргу 9 531 грн. - інфляційних втрат, 10762,97 грн. - 3% річних, а справу у цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі. В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2013 р. у справі № 51/334 залишено без змін.

Із врахуванням викладеного, Господарський суду міста Києва ухвалою від 06.12.2013р. призначив справу до нового розгляду.

Таким чином, предметом розгляду справи є вимога позивача про стягнення з відповідача 306 446,61 грн. - боргу за фактичне використання нежитлового приміщення, нарахованих на суму боргу 9 531 грн. - інфляційних втрат та 10 762,97 грн. - 3% річних.

За клопотанням відповідача, відповідно до ст. 69 ГПК України строк вирішення спору продовжено на п'ятнадцять днів.

Позивачем подані пояснення по справі з урахуванням постанови Вищого господарського суду України від 28.11.2013р., в яких позивач зазначив, що орендна плата нараховувалась за фактичне користування нежитловим приміщенням за період з 01.08.2009р. до 29.11.2011р., що являє собою суму боргу за договором (відповідно до п.п. 3.5, 4.15 договору), яка зумовлена фактичним використанням нежитлового приміщення відповідачем після закінчення терміну дії договору.

Крім того, позивач вказав, що розмір плати заявлений до стягнення з відповідача являє собою розмір орендної плати за кожний наступний місяць, розрахований на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади Дарницького району м. Києва, яке передається в оренду, з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць.

Відповідач подав пояснення по справі з урахуванням постанови Вищого господарського суду України від 28.11.2013р., в яких зазначив, що в чинному законодавстві України відсутнє правове закріплення «плати за фактичне користування нежитловим приміщенням» за відсутності відповідного договору оренди, а відтак відповідна вимога не підлягає задоволенню судом. Крім того, позивач вказав, що відповідачем заявлений до стягнення період з 01.08.2009р. до 01.12.2011р. не вірний, адже дата підписання акту приймання-передачі приміщення є 29.11.2011р., окрім того, позивачем не обґрунтована заявлена сума в розмірі 306 446,61 грн. За даними відповідача сума заборгованості з урахуванням інфляції, проте без врахування податку на додатну вартість, скільки позивач не має правової підстави на її нарахування, становить 255 372,20 грн.

Відповідачем 28.01.2014р. подано заяву про застосування строків позовної давності до вимог щодо стягнення орендної плати згідно п. 3.5 Договору у зв'язку із у чим просив суд відмовити у задоволенні позовної заяви у повному обсязі.

На обґрунтування поданої заяви позивач посилається на те, що з 23.01.2014р. предметом даного спору стала нова позовна вимога, а саме «стягнення орендної плати», строк даності для заявлення якої сплив.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, дослідивши обставини на необхідність дослідження яких вказав Вищий господарський суд України у постанові від 28.11.2013р. об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.03.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Адіоз" та Комунальним підприємством "Дирекція з управління та обслуговування нежитлового фонду" Дарницького району міста Києва укладено договір оренди нерухомого майна (будівель споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Дарницького району міста Києва № 112, за умовами якого позивач зобов'язався, на підставі розпорядження Дарницької районної у місті Києва державної адміністрації № 333 від 02.04.2008 р., передати, а позивач - прийняти в оренду нежилі приміщення по вул. Ревуцького, 31 у місті Києві загальною площею 248, 7 кв.м. (підвал) під склад.

За актом від 01.03.2008р. нежиле приміщення загальною площею 248,7 кв.м. передано орендарю.

Відповідно до п.п. 3.1., 3.2. Договору за користування об'єктом Відповідач сплачує Позивачу плату, розрахунок якої здійснюється на підставі методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади Дарницького району міста Києва та на дату підписання договору становить 26 грн. за 1 кв.м. орендованої площі, що в цілому складає 6 466,20 грн. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць.

Пунктами 3.5., 3.6. Договору встановлено, що орендна плата сплачується Відповідачем починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди Позивачу. Орендна плата сплачується відповідачем незалежно від наслідків господарської діяльності відповідача щомісячно не пізніше 15 числа поточного місяця на рахунок Позивача.

Відповідно до п. 3.4 Договору додатково до орендної плати нараховується податок на додатну вартість у розмірах та порядку визначених законодавством України, який сплачується Відповідачем разом з орендною платою.

Згідно з п. 4.15. Договору відповідач після припинення дії договору оренди зобов'язаний передати майно по акту приймання-передачі позивачу.

Відповідно до п.п. 9.3., 9.5. Договору після закінчення строку дії договору його дія може бути продовжено на підставі розпорядження Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації. Договір припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Термін дії договору, відповідно до п. 9.1. Договору встановлено до 01.03.2009р.

Листом вих. № 31 від 05.03.2009 р. відповідач повідомив Комунальне підприємство "Дирекція з управління та обслуговування нежитлового фонду" Дарницького району міста Києва про намір не заключати повторно договір № 112 на оренду підвальних приміщень по вул. Ревуцького, 31 у місті Києві.

17.03.2009р. позивач звернувся до відповідача з листом № 99 від 16.03.2009 р., у якому повідомив, що термін дії договору № 112 від 01.03.2008р. закінчився 01.03.2009р. і на новий термін продовжуватись не буде та вимагав звільнити орендоване приміщення, передавши його представнику Комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування нежитлового фонду" Дарницького району міста Києва по акту приймання-передачі.

29.11.2011р. за атом приймання-передачі Відповідач передав Позивачеві підвальне приміщення, в нежитловій будівлі №31 по вул. Ревуцького в місті Києві, загальною площею 248,7 кв.м. Приміщення передано в задовільному санітарно-технічному стані.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що після закінчення терміну дії договору №112 від 01.03.2008р., відповідач продовжував користуватись приміщеннями по вул. Ревуцького, 31 у місті Києві, у зв'язку з чим Комунальне підприємство "Дирекція з управління та обслуговування нежитлового фонду" Дарницького району міста Києва просить стягнути з відповідача плату за фактичне користування вищевказаним приміщенням за період з 01.08.2009р. до 01.12.2011р. у розмірі 306 446, 61 грн., 3% річних в сумі 10 762,97 грн. та інфляційні втрати в сумі 9 531 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до положень 1, 6 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором .

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Спірне приміщення є комунальним майном, тому спірні правовідносини регулює Закон України «Про оренду державного та комунального майна».

Відповідно до п. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар зобов'язаний вносить плату своєчасно та в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" термін договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Згідно зі ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Судом встановлено, що між сторонами здійснювалось листування щодо відсутності намірів продовжувати договір № 112 від 01.03.2008 р., а відтак - вищевказаний договір є припиненим у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Факт припинення договору оренди №112 з 01.03.2009р. встановлено у рішенні Господарського суду міста Києва від 10.12.2009 р. у справі № 16/586 за позовом Комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування нежитлового фонду" Дарницького району міста Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Адіоз" про стягнення 85 921, 30 грн., яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2012 р. та постановою Вищого господарського суду України від 27.05.2010 р. Відповідно до приписів ст. 35 ГПК України, даний факт не потребує повторного доказування

Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

За змістом ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Відповідно до п. 2 ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

29.11.2011р. за атом приймання-передачі Відповідач передав Позивачеві підвальне приміщення, в нежитловій будівлі №31 по вул. Ревуцького в місті Києві, загальною площею 248,7 кв.м. Приміщення передано в задовільному санітарно-технічному стані.

Відповідно до п. 3.5 Договору орендна плата сплачується Відповідачем починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди Позивачу.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на викладене, сторони домовились про обов'язок відповідача сплачувати на користь позивача орендну плату до фактичного повернення об'єкту оренди, яке буде оформлене шляхом підписання сторонами акта приймання - передачі, тобто і після припинення дії Договору.

А отже, не зважаючи на припинення договору оренди зобов'язання відповідача по сплаті орендної плати залишились до фактичного передання спірного приміщення позивачу за актом приймання-передачі, тобто до 29.11.2011р.

Враховуючи викладене, суд приймає зауваження відповідача щодо того, що позивачем у прохальній частині визначений не вірний період щодо нарахування орендної плати за фактичне користування приміщення, а саме з 01.08.2009р. до 01.12.2011р., тоді як суд визнає обґрунтованим період з 01.12.2011р. до 29.11.2011р. (відповідно до акта приймання-передачі). Разом з тим, відповідно до розрахунку поданого позивачем вбачається, що орендна плата за фактичне користування приміщенням нараховується позивачем до 15.11.2011р., тобто сума нарахування у розмірі 306 446,61 грн., визнається судом обґрунтованою.

Відповідно до п. 3.2 Договору розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць

Згідно з п. 3.4 Договору додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою.

Отже, суд не приймає заперечення відповідача в тій частині, що позивачем без правової підстави здійснюється нарахування ПДВ, адже відповідне нарахування передбачене умовами п. 3.4 Договору, і сплачується разом з орендною платою.

Отже, суд вказує, що позивачам правомірно відбувається нарахування орендної плати (в тому числі з ПДВ) з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць за період фактичного використання приміщення.

Судом враховано, що розрахунок орендної плати здійснювався позивачем на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади Дарницького району м. Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Дарницького райради від 19.12.2007 №13.

Твердження відповідача про те, що позивачем не заявлено вимоги про стягнення саме орендної плати за фактичне користування приміщенням судом визнається необґрунтованим, адже, ще у поданій 14.02.2013р. заяві про збільшення позовних вимог, позивач посилався саме на існування заборгованості із орендної плати за період з фактичного користування приміщенням та обґрунтував заявлену вимогу умовами п. 3.5 Договору (а.с. 109-114, том 2), про що також зазначено у постанові Вищого господарського суду України від 28.11.2013р.

Відповідно до 5.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» з урахуванням положень статей 653, 795 ЦК України та умов договору, якщо останніми передбачено, що після закінчення або дострокового розірвання договору оренди нарахування орендної плати за фактичне користування майном припиняється з моменту підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцеві, нарахування орендної плати за відповідний період є правомірним.

Відповідно до висновків Верховного Суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111 16 ГПК України, за II півріччя 2012 р. за змістом ст. 629, ч. 3 ст. 653, ч. 2 ст. 795 ЦК вимога про стягнення орендної плати за період фактичного користування орендованим приміщенням після розірвання договору оренди є правомірною (постанова Верховного Суду України від 20 листопада 2012 р. у справі N 3-54гс12).

З урахуванням положень ч. 2 ст. 795 ЦК України та п. 3.5 Договору, яким передбачено, що останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди позивачу, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 306446,61 грн. за період з 01.08.2009р. до 29.11.2011р.- боргу за фактичне використання приміщення обґрунтованою, а позов в цій частині таким, що підлягає задоволенню.

Відповідачем 28.01.2014р. подано заяву про застосування строків позовної давності до вимог щодо стягнення орендної плати згідно п. 3.5 Договору у зв'язку із у чим просив суд відмовити у задоволенні позовної заяви у повному обсязі.

На обґрунтування поданої заяви позивач посилається на те, що з 23.01.2014р. предметом даного спору стала нова позовна вимога, а саме «стягнення орендної плати», строк даності для заявлення якої сплив.

Суд вказує, що жодних нових вимог позивачем заявлено не було і до розгляду судом не приймалися, як було зазначено раніше позивачем на обґрунтування заявленої вимоги про стягнення боргу за фактичне використання приміщення обґрунтовано умовами договору, що є наслідком збільшення періоду заборгованості з орендної плати, а отже трирічний строк позовної давності до вказаної вимоги не сплив.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як передбачено ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд визнав його обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства України, а вимогу позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 10 762,97 грн. та інфляційних втрат в сумі 9 531 грн. такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В судовому засіданні, допустимими доказами, які знаходяться в матеріалах справи позивач довів, що його вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в сумі 306 446,61 грн. боргу за фактичне використання нежитлового приміщення за період з 01.08.2009р. до 29.11.2011р., інфляційних втрат в розмірі 9 531 грн., 3% річних в сумі 10 762,97 грн.

Згідно частини 5 статті 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита та судового збору, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Адіоз" (02068, м. Київ, вул. Ревуцького, 31, код ЄДРПОУ 16283425) на користь Комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування нежитлового фонду" Дарницького району міста Києва (02121, м. Київ, вул. Вербицького, 32, код ЄДРПОУ 35660296) 306 446 (триста шість тисяч чотириста сорок шість) грн. 61 коп. боргу за фактичне використання нежитлового приміщення за період з 01.08.2009 до 29.11.2011р., 9 531 (дев'ять тисяч п'ятсот тридцять одну) грн. інфляційних втрат, 10 762 (десять тисяч сімсот шістдесят дві) грн. 97 коп. 3% річних, 4 244 (чотири тисячі двісті сорок чотири) грн. 50 коп. державного мита + судовий збір, 170 (сто сімдесят) грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 3 267(три тисячі двісті шістдесят сім) грн. 41 коп. судового збору за подання касаційної скарги.

Видати наказ відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 06.03.2014р.

Суддя І.І. Борисенко