Постанова

від 07.04.2014 по справі 51/334

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" квітня 2014 р. Справа№ 51/334

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Коршун Н.М.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Вербовецька Я.І. (довіреність №03 від 08.01.2014 р.)

від відповідача - Анніна К.К. (довіреність б/н від 12.07.2013 р.)

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Адіоз»

на рішення господарського суду міста Києва від 18.02.2014 року

у справі №51/334 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування нежитлового фонду» Дарницького району міста Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Адіоз»

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Дирекція з управління та обслуговування нежитлового фонду» Дарницького району міста Києва звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Адіоз» про стягнення з відповідача (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 11.02.2013 р.) 306446,61 грн. боргу за фактичне використання нежитлового приміщення, 9531,00 грн. інфляційних втрат, 10762,97 грн. 3% річних, 253440,00 грн. неустойки, 19058,59 грн. витрат по сплаті земельного податку з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.07.2013 р. у справі №51/334 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 155188,80 грн. неустойки, 1960,61 грн. судового збору та 61,12 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2013 р. у задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Адіоз» відмовлено. Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування нежитлового фонду» Дарницького району міста Києва задоволено частково. Рішення господарського суду міста Києва від 03.07.2013 р. у справі №51/334 змінено та викладено у наступній редакції: «Позов Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування нежитлового фонду» Дарницького району міста Києва задовольнити частково; стягнути з відповідача на користь позивача 253440,00 грн. неустойки, 3201,61 грн. судового збору та 99,80 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині у задоволенні позову відмовити».

Постановою Вищого господарського суду України від 28.11.2013 р. рішення господарського суду міста Києва від 03.07.2013 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2013 р. у справі №51/334 скасовано в частині вирішення спору про стягнення 306446,61 грн. боргу за фактичне використання нежитлового приміщення, нарахованих на суму боргу 9531,00 грн. інфляційних втрат, 10762,97 грн. 3% річних, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі. В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2013 р. у справі №51/334 залишено без змін.

Рішенням господарського суду м. Києва від 18.02.2014 р. позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Адіоз» на користь Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування нежитлового фонду» Дарницького району міста Києва 306446,61 грн. боргу за фактичне використання нежитлового приміщення за період з 01.08.2009 р. до 29.11.2011р., 9531,00 грн. інфляційних втрат, 10762,97 грн. 3% річних, 4244,50 грн. державного мита та судового збору, 170,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 3267,41 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення про стягнення суми боргу за фактичне використання приміщення, 3% річних та інфляційних втрат повністю і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення суми боргу за фактичне використання приміщення, 3% річних та інфляційних втрат у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з грубим порушенням норм матеріального і процесуального права, оскільки судом першої інстанції не надано належної правової оцінки обставинам справи.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скаргу задовольнити, рішення скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення суми боргу за фактичне використання приміщення, 3% річних та інфляційних втрат у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

01.03.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Адіоз» (орендар) та Комунальним підприємством «Дирекція з управління та обслуговування нежитлового фонду» Дарницького району міста Києва (орендодавець) укладено договір оренди нерухомого майна (будівель споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Дарницького району міста Києва № 112, за умовами якого позивач зобов'язався, на підставі розпорядження Дарницької районної у місті Києва державної адміністрації № 333 від 02.04.2008 р., передати, а позивач - прийняти в оренду нежилі приміщення по вул. Ревуцького, 31 у місті Києві загальною площею 248,7 кв.м. (підвал) під склад.

Згідно акта від 01.03.2008 р. нежиле приміщення загальною площею 248,7 кв.м. було передано орендарю.

Відповідно до п. 3.1. вказаного договору, за користування об'єктом відповідач сплачує позивачу плату, розрахунок якої здійснюється на підставі методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади Дарницького району міста Києва та на дату підписання договору становить 26 грн. за 1 кв.м. орендованої площі, що в цілому складає 6466,20 грн.

Пунктами 3.5., 3.6. договору встановлено, що орендна плата сплачується відповідачем починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди позивачу.

Орендна плата сплачується відповідачем незалежно від наслідків господарської діяльності відповідача щомісячно не пізніше 15 числа поточного місяця на рахунок позивача.

Згідно п. 4.15. договору, відповідач після припинення дії договору оренди зобов'язаний передати майно по акту приймання-передачі позивачу.

Відповідно до п.п. 9.3., 9.5. договору, після закінчення строку дії договору його дія може бути продовжена на підставі розпорядження Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації.

Договір припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Термін дії договору, згідно п. 9.1. договору встановлено до 01.03.2009 р.

Листом вих. № 31 від 05.03.2009 р. відповідач повідомив Комунальне підприємство «Дирекція з управління та обслуговування нежитлового фонду» Дарницького району міста Києва про намір не заключати повторно договір № 112 на оренду підвальних приміщень по вул. Ревуцького, 31 у місті Києві.

17.03.2009 р. позивач звернувся до відповідача з листом № 99 від 16.03.2009 р., у якому повідомив, що термін дії договору № 112 від 01.03.2008 р. закінчився 01.03.2009 р. і на новий термін продовжуватись не буде та вимагав звільнити орендоване приміщення, передавши його представнику Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування нежитлового фонду» Дарницького району міста Києва по акту приймання-передачі.

29.11.2011 р. за актом приймання-передачі відповідач передав позивачеві підвальне приміщення, в нежитловій будівлі №31 по вул. Ревуцького в місті Києві, загальною площею 248,7 кв.м. Приміщення передано в задовільному санітарно-технічному стані.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що після закінчення терміну дії договору №112 від 01.03.2008 р., відповідач продовжував користуватись приміщеннями по вул. Ревуцького, 31 у місті Києві, у зв'язку з чим Комунальне підприємство «Дирекція з управління та обслуговування нежитлового фонду» Дарницького району міста Києва просить стягнути з відповідача плату за фактичне користування вищевказаним приміщенням за період з 01.08.2009 р. до 01.12.2011 р. у розмірі 306446,61 грн., 3% річних в сумі 10762,97 грн. та інфляційні втрати в сумі 9531,00 грн.

Згідно ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Спірне приміщення є комунальним майном, а тому спірні правовідносини регулює Закон України «Про оренду державного та комунального майна».

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендар зобов'язаний вносити плату своєчасно та в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», термін договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Згідно ч. 2 ст. 291 ГК України договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Як зазначалось вище, між сторонами здійснювалось листування щодо відсутності намірів продовжувати договір № 112 від 01.03.2008 р., а відтак, відповідно до умов договору, вищевказаний договір є припиненим у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Факт припинення договору оренди №112 з 01.03.2009 р. встановлено у рішенні господарського суду міста Києва від 10.12.2009 р. у справі № 16/586 за позовом Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування нежитлового фонду» Дарницького району міста Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Адіоз» про стягнення 85921,30 грн., яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2012 р. та постановою Вищого господарського суду України від 27.05.2010 р. Відповідно до приписів ст. 35 ГПК України, даний факт не потребує повторного доказування

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

За змістом ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Згідно ч. 2 ст. 795 ЦК України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

29.11.2011 р. за актом приймання-передачі відповідач передав позивачу підвальне приміщення, в нежитловій будівлі №31 по вул. Ревуцького в місті Києві, загальною площею 248,7 кв.м. Приміщення передано в задовільному санітарно-технічному стані.

Відповідно до п. 3.5 договору, орендна плата сплачується відповідачем починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди позивачу.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на викладене, сторони домовились про обов'язок відповідача сплачувати на користь позивача орендну плату до фактичного повернення об'єкту оренди, яке буде оформлене шляхом підписання сторонами акта приймання-передачі, тобто і після припинення дії договору.

Отже, незважаючи на припинення договору оренди, зобов'язання відповідача по сплаті орендної плати залишились до фактичного передання спірного приміщення позивачу за актом приймання-передачі, тобто до 29.11.2011 р.

Відповідно до п. 3.2 договору, розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць

Згідно п. 3.4 договору, додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо безпідставності заперечень відповідача в тій частині, що позивачем без правової підстави здійснюється нарахування ПДВ, адже відповідне нарахування передбачене умовами п. 3.4 договору, і сплачується разом з орендною платою.

Отже, позивачем правомірно нарахована орендна плата (в тому числі з ПДВ) з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць за період фактичного використання приміщення.

Судом апеляційної інстанції враховано, що розрахунок орендної плати здійснювався позивачем на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади Дарницького району м. Києва, яке передається в оренду (затверджена рішенням Дарницької райради від 19.12.2007 №13).

Твердження відповідача про те, що позивачем не заявлено вимоги про стягнення саме орендної плати за фактичне користування приміщенням визнається колегією суддів необґрунтованим, адже, ще у поданій 14.02.2013 р. заяві про збільшення позовних вимог, позивач посилався саме на існування заборгованості з орендної плати за період з фактичного користування приміщенням та обґрунтував заявлену вимогу умовами п. 3.5 договору (а.с. 109-114, том 2), про що також зазначено у постанові Вищого господарського суду України від 28.11.2013 р.

Відповідно до п. 5.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» з урахуванням положень статей 653, 795 ЦК України та умов договору, якщо останніми передбачено, що після закінчення або дострокового розірвання договору оренди нарахування орендної плати за фактичне користування майном припиняється з моменту підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцеві, нарахування орендної плати за відповідний період є правомірним.

Відповідно до висновків Верховного Суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України, за II півріччя 2012 р. за змістом ст. 629, ч. 3 ст. 653, ч. 2 ст. 795 ЦК України вимога про стягнення орендної плати за період фактичного користування орендованим приміщенням після розірвання договору оренди є правомірною (постанова Верховного Суду України від 20 листопада 2012 р. у справі N 3-54гс12).

З урахуванням положень ч. 2 ст. 795 ЦК України та п. 3.5 договору, яким передбачено, що останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди позивачу, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 306446,61 грн. за період з 01.08.2009 р. до 29.11.2011 р. боргу за фактичне використання приміщення обґрунтованою, а позов в цій частині таким, що підлягає задоволенню.

28.01.2014 р. відповідачем подано заяву про застосування строків позовної давності щодо вимог про стягнення орендної плати згідно п. 3.5 договору у зв'язку із чим просив суд відмовити у задоволенні позовної заяви у повному обсязі.

В обґрунтування поданої заяви відповідач посилається на те, що з 23.01.2014 р. предметом даного спору стала нова позовна вимога, а саме «стягнення орендної плати», строк даності для заявлення якої сплив.

З матеріалів справи вбачається, що будь-яких нових вимог позивачем заявлено не було і до розгляду судом такі не приймались. Як було зазначено вище, вимога позивача про стягнення боргу за фактичне використання приміщення обґрунтована умовами договору, що має наслідком збільшення періоду заборгованості з орендної плати, а отже трирічний строк позовної давності до вказаної вимоги не сплив.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як передбачено ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 10762,97 грн. та інфляційних втрат в сумі 9531,00 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на порушення норм матеріального та процесуального права, слід вважати такими, що не заслуговують на увагу. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 18.02.2014 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Адіоз» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 18.02.2014 р. у справі №51/334 залишити без змін.

Справу №51/334 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді С.Я. Дикунська

Н.М. Коршун