Постанова

від 20.08.2013 по справі 2а-14183/12/0170/29

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 серпня 2013 р. (10:32) Справа №2а-14183/12/0170/29

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді - Пакет Т.В.,

при секретарі судового засідання - Мельниковій А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмаркет» до Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Будмаркет» (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача №0006062301 від 13.12.2012 року та №0006052301 від 13.12.2012 року.

Позов мотивовано помилковістю висновків відповідача про заниження податку на прибуток та податку на додану вартість, по правовідносинам з сумнівними контрагентами, що мають ознаки фіктивності та безтоварність зазначених господарських операцій.

У судовому засіданні представник позивача Колеватов К.В. позов підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити з підстав, викладених у позові.

У судове засідання представник відповідача не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності та заперечення на висновок судово-економічної експертизи №801/802, в яких в обґрунтування своїх заперечень посилається на протоколи допиту по карній справі №69-0146 директорів Фірми «Капітель Плюс» та ТОВ «Кримбудіндустрія», які пояснили, що вони не мали відносин з ТОВ «Будмаркет», не виписували податкових накладних та інших документів. В межах договорів укладених з вищевказаними підприємствами операцій поставки товару, робіт (послуг) від Фірми «Капітель Плюс» та ТОВ «Кримбудіндустрія» не відбувалось.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «Будмаркет» є юридичною особою, ідентифікаційний код 24023750, зареєстрований у якості платника ПДВ та перебуває на податковому обліку ДПІ у м. Ялті АР Крим ДПС.

З 16.11.2012 року тривалістю 5 робочих днів посадовими особами ДПІ у м. Ялті АР Крим ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з Фірмою «Капітель Плюс», код за ЄДРПОУ 31095815 та ТОВ «Кримбудіндустрія», код за ЄДРПОУ 32100553 за період з 01.01.2009 року по 31.03.2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 29 листопада 2012 року №2577/22-01/24023750/241 (далі - акт) (а.с.27-52 - том№1).

За висновками акту встановлено порушення позивачем:

- п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року №334/94-ВР із змінами та доповненнями, п.138.4, п.138.6, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року із змінами і доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 20926 грн., в т.ч. за 1 квартал 2010 року в сумі 4437 грн., за півріччя 2010 року в сумі 6084 грн., в т.ч. за 2 квартал 2010 року в сумі 1647 грн., за три квартали 2010 року в сумі 15258 грн., в т.ч. за 3 квартал 2010 року в сумі 9174 грн., за 2010 рік в сумі 18175 грн., в т.ч. за 4 квартал 2010 року в сумі 2917 грн., за 1 квартал 2011 року в сумі 523 грн., за 2 квартал 2011 року в сумі 575 грн., в т.ч. за 2 квартал 2011 року в сумі 575 грн., за 2-3 квартали 2011 року в сумі 1725 грн., у тому числі за 3 квартал 2011 року в сумі 1150 грн., за 2-4 квартал 2011 року в сумі 2228 грн., у тому числі за 4 квартал 2011 року в сумі 503 грн.

- п.п. 7.4.1, п. 7.4.5, п. 7.4, п.п. 7.7.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР із змінами та доповненнями та п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 16895 грн., у тому числі: за грудень 2009 року в сумі 1883 грн., за січень 2010 року в сумі 1666 грн., за травень 2010 року в сумі 1318 грн., за червень 2010 року в сумі 5506 грн., за серпень 2010 року в сумі 1833 грн., за жовтень 2010 року в сумі 1167 грн., за грудень 2010 року в сумі 1167 грн., за березень 2011 року в сумі 418 грн., за серпень 2011 року в сумі 500 грн., за жовтень 2011 року в сумі 437 грн., за листопад 2011 року в сумі 1000 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 13 грудня 2012 року №0006062301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 21017 грн., у тому числі 16895 грн. за основним платежем та 4122 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), від 13 грудня 2012 року №0006052301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 25471 грн., у тому числі 20926 грн. за основним платежем та 4545 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (а.с.30,32 - том№1).

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

В ході проведеної перевірки позивача було встановлено порушення позивачем законодавства в частині оподаткування податком на прибуток підприємств, податком на додану вартість за період з 01.10.2009 року по 31.03.2012 року.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Розділом ІІІ цього Кодексу визначений порядок оподаткування податком на прибуток підприємств.

Проте, в п.1 Розділу ХІХ Прикінцеві положення ПК України зроблено зауваження про те, що Розділ ІІІ цього Кодексу набирає чинності з 01.04.2011 року.

До набрання чинності Розділом ІІІ ПК України порядок оподаткування податком на прибуток підприємств було врегульовано нормами Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"№334/94-ВР від 28.12.1994 року (зі змінами і доповненнями, далі -Закон №334),(в редакції, чинній на час спірних правовідносин).

Таким чином, при визначенні суми податку на прибуток та інших показників декларації за І квартал 2011 року та за весь попередній період позивач мав керуватися нормами саме цього нормативно-правового акту, а за всі наступні періоди - нормами розділу ІІІ Податкового кодексу України.

Відповідно до ст.3 Закону №334 об'єкт оподаткування визначений як прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п.5.1. ст.5 Закону№334 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В силу п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону №334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Вичерпний перелік витрат, які не відносяться до складу валових, наведений у п.5.3 ст.5 Закону №334. Відповідно до п.5.11 ст.5 Закону №334 установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому Законі, не дозволяється.

Згідно з п.6.1. ст.6 Закону №334 якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Поняття господарської діяльності наведено у п.1.32 ст.1 Закону №334, в силу якого господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Норми аналогічного змісту встановлено й розділом ІІІ Податкового кодексу України, яким врегульовано порядок оподаткування податком на прибуток підприємств з 01.01.2011 року.

Згідно з п.п.14.1.191. п.14.1. ст.14 ПК України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Згідно з п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.138.8 ст.138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

прямих матеріальних витрат;

прямих витрат на оплату праці;

амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу п.138.2 ст.138 ПК України).

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З аналізу вищенаведених норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Податкового кодексу України слідує, що підставою для включення витрат з придбання товарів (отримання робіт, послуг) до складу валових з метою обчислення об'єкта оподаткування є належним чином оформлені розрахункові, платіжні та інші первинні документи.

Необхідність підтвердження проведеної господарської операції відповідними документами було встановлено також нормами Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон №168).

Цим Законом передбачалось право платника податку на отримання податкового кредиту, яким, згідно з п.1.7. Закону №168 є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Виникнення права на податковий кредит, порядок його нарахування та визначення передбачались ст.7 Закону №168.

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168 підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно з п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону №168 податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону №168 визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168 податкова накладна повинна містити наступні реквізити: порядковий номер, дату виписування податкової накладної, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, податковий номер платника податку (продавця, покупця), місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'їм), повну назву отримувача, ціну продажу без врахування податку, ставку податку та відповідну суму у цифровому значенні, загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Форма податкової накладної та порядок її заповнення на час виникнення спірних правовідносин були затверджені Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року №165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за №233/2037.

Аналогічні положення встановлені розділу V ПК України, яким врегульовано порядок оподаткування податком на додану вартість з 01.01.2011 року.

Так, згідно зі ст.198 ПК України передбачено право платників податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, яким є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду (п.п.14.1.181 п.14.1 ст. 14 ПК України).

Згідно з п.198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Отже, зі змісту норм Закону України "Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України слідує, що необхідним первинним документом, який дає право платнику податків на формування податкового кредиту, є належним чином оформлена податкова накладна.

Однак, суд зазначає, що наявність у покупця податкової накладної, є достатньою, але не безумовною підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Згідно з ч.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.ч.1-2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність").

Вищевикладені положення свідчать, що до податкового кредиту відносяться суми податку на додану вартість, сплачені за наслідками господарської операції з придбанням товарів, що фактично мала місце, в результаті якої платник податку використовує придбані товари у власній господарській діяльності.

Судом встановлено, що заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток та податок на додану вартість обумовлено висновком податкової інспекції про завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту з ПДВ по фінансово-господарським взаємовідносинам позивача із Фірмою «Капітель Плюс» та ТОВ «Кримбудіндустрія» у зв'язку з тим, що на адресу податкової інспекції надійшли матеріали досудового слідства по кримінальній справі за фактом фіктивного підприємства вказаних підприємств, а саме: акти про неможливість проведення зустрічних перевірок вказаних підприємств якими також визначено порушення ч. 1 ст. 203, 215, 216, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочинів вимог, які спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Крім того, у наданих до суду письмових запереченнях податкова інспекція посилається на пояснення посадових осіб Фірмою «Капітель Плюс» та ТОВ «Кримбудіндустрія», що були надані в рамках кримінальної справи, відповідно до яких останні пояснили, що вони не мали відносин з ТОВ «Будмаркет», не виписували податкових накладних та інших документів.

Всі вказані обставини стали підставою до висновку податкової інспекції про безтоварний характер фінансово-господарських правовідносин між позивачем та Фірмою «Капітель Плюс» та ТОВ «Кримбудіндустрія» та невідповідність первинних документів бухгалтерського та податкового обліку даних суб'єктів господарської діяльності поняттю "первинний документ" у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", у зв'язку з чим такі документи не можуть слугувати підставою для внесення відповідних записів до бухгалтерського та податкового обліку та приймати участь у формуванні валових витрат та податкового кредиту позивача. При цьому у акті перевірки зазначено про неможливість проведення зустрічних перевірок вказаних контрагентів позивача.

Суд зазначає, що твердження податкової інспекції щодо відсутності у позивача права на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту та сум витрат з придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат виробництва за фінансово-господарськими взаємовідносинами із вищевказаними суб'єктами господарської діяльності, у зв'язку із відсутністю товарного характеру таких взаємовідносин, повинен бути доведеним. При цьому суд зазначає, що неможливість проведення зустрічних перевірок контрагентів позивача - не може бути підставою до висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства України, оскільки податкова відповідальність платників податків має індивідуальний характер і при відсутності належних та допустимих доказів відсутності реального виконання умов господарських операцій (поставки товарів, робіт, послуг) у суду немає правових підстав до висновку про завищення позивачем суми податкового кредиту та валових витрат у періоді, що перевірявся.

В матеріалах справи наявні документи бухгалтерської та податкової звітності ТОВ «Будмаркет» щодо правовідносин з Фірмою «Капітель Плюс» та ТОВ «Кримбудіндустрія» в період часу, що перевірявся, на загальну суму 101372,52 грн., у тому числі ПДВ 16895,93 грн.

Так, судом встановлено, що у період, що перевірявся, позивач мав правовідносини з Фірмою «Капітель Плюс» та ТОВ «Кримбудіндустрія», які згідно відомостей з Єдиного реєстру юридичних осіб (http://irc.gov.ua/ua/Poshuk-v-YeDR.html) станом на день розгляду справи не перебувають у процесі припинення.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.2003 №755-ІУ якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

На підставі вищевикладеного судом встановлено, що вказані контрагенти позивача є юридичними особами, що мають належний обсяг цивільної правоздатності та дієздатності.

За період з 01.10.2009 року по 31.03.2012 року позивач ТОВ «Будмаркет» за договорами укладеними з Фірмою «Капітель Плюс» та ТОВ «Кримбудіндустрія» отримав від останніх роботи (послуги) на загальну суму без ПДВ - 84476,59 грн., ПДВ - 18895,93 грн., а всього з ПДВ - 101372,52 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання виконаних підрядних робіт та довідками про вартість виконаних підрядних робіт.

Також, за вказаний період Фірма «Капітель Плюс» та ТОВ «Кримбудіндустрія» виписали на адресу позивача податкові накладні на загальну суму 101372,52 грн., у тому числі ПДВ 16895,43 грн., а саме ТОВ «Кримбудіндустрія» виписала наступні накладні: №710-Л від 07.12.2009 року на суму 11300,00 грн.. у т.ч. ПДВ 1883,33 грн., №15-Л від 29.01.2010 року на суму 9998,80 грн., у т.ч. ПДВ 1666,47 грн., №143-Л від 19.05.2010 року на суму 7905,20 грн., у т.ч. ПДВ 1317,53 грн., №192-Л від 30.06.2010 року на суму 33035,80 грн., у т.ч. ПДВ 5505,97 грн., №537 від 27.08.2010 року на суму 11000,32 грн., у т.ч. ПДВ 1833,39 грн., №638 від 05.10.2010 року на суму 7000,00 грн., у т.ч. ПДВ 1166,67 грн., №811 від 13.12.2010 року на суму 7000,00 грн., у т.ч. ПДВ 1166,67 грн., №14 від 23.03.2011 року на суму 2508,00 грн., у т.ч. ПДВ 418 грн., №16 від 25.08.2011 року на суму 3000,00 грн., у т.ч. ПДВ 500 грн., №18 від 23.11.2011 року на суму 6000,00 грн., у т.ч. ПДВ 1000,00 грн., а також Фірма «Капітель Плюс» виписала накладну №7 від 03.10.2011 року на суму 2624,40, у т.ч. ПДВ 437,40 грн.

Згідно з платіжних доручень, квитанцій та виписок з банку ТОВ «Будкомплект» за період з 01.10.2009 року по 31.03.2012 року сплачено Фірмі «Капітель Плюс» та ТОВ «Кримбудіндустрія» за отримані роботи (послуги) 101372,52 грн.

Вищенаведені обставини також наведені у проведеній по справі судово-економічній експертизі №801/802 від 25.06.2013 року (а.с.228-242,том№1), відповідно до висновків якої висновки акту Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим ДПС №2577/22-01/24023750 від 29.11.2012 року щодо заниження ТОВ «Будмаркет» податку на додану вартість на загальну суму 16895 та заниження податку на прибуток на загальну суму 20926 грн. за період з 01.10.2009 року по 31.03.2012 року документально не підтверджуються.

Суд погоджується з вказаним висновком судово-економічної експертизи №801/802 від 25.06.2013 року, оскільки він повністю узгоджується з встановленими судом обставинами та дослідженими у судовому засіданні доказами.

Отже, право позивача на формування податкового кредиту за відповідні періоди по вказаним господарським операціям з вищезазначеними контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи вищевказаними податковими накладними, складеними Фірмою «Капітель Плюс» та ТОВ «Кримбудіндустрія».

Судом встановлено, що постачальники робіт та послуг, придбання яких є для позивача підставою для формування витрат і податкового кредиту з ПДВ, на момент вчинення відповідних господарських операцій були зареєстровані платниками податку на додану вартість, за даними офіційного сайту ДПС України і мали право видавати податкові накладні.

Таким чином, судом встановлено, що позивач формував податковий кредит та валові витрати за реально здійсненими господарськими операціями з Фірмою «Капітель Плюс» та ТОВ «Кримбудіндустрія», які були окремими платниками податків, а тому за приписами статті 61 Конституції України несуть самостійну (індивідуальну) відповідальність за своєчасність нарахування та повноту сплати податкових зобов'язань за такими господарськими операціями.

Висновок податкового органу про заниження позивачем об'єкту оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість, заснований на тому, що правочини, укладені між позивачем та вищезазначеними контрагентами мають ознаки "нікчемності" та "безтоварності".

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України " Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину" зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним.

Згідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В матеріалах справи відсутні докази, з яких би вбачалось про те, що правочини між позивачем та Фірмою «Капітель Плюс» та ТОВ «Кримбудіндустрія» суперечать інтересам держави та суспільства, недійсність правочинів прямо не встановлена законом, а тому згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України такі правочини є оспорюваними, тобто підлягають визнанню судом недійсними у порядку, встановленому законом. Але, у судовому порядку не оспорено дійсність вказаних правочинів.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, вказаною нормою Кодексу чітко визначено, що правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства є не нікчемними а недійсними, що визнається в судовому порядку.

Як слідує з постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На час здійснення перевірки позивача та постановлення податковою інспекцією висновку про нікчемність правочинів між позивачем та вищевказаними суб'єктами господарської діяльності, був відсутній відповідний вирок суду, відсутнє відповідне рішення суду про визнання правочинів недійсними, а тому податкова інспекція не мала правових підстав до висновку про нікчемність правочинів та висновку про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Також суд зазначає, що посилання податкової інспекції у акті перевірки на матеріали досудового слідства, зокрема - показання директорів Фірми «Капітель Плюс» та ТОВ «Кримбудіндустрія» не може бути визнано судом правомірним, оскільки акти перевірок платників податків не можуть ґрунтуватися на матеріалах досудового слідства при відсутності відповідного вироку суду, який би встановив певні обставини щодо правових наслідків дій чи бездіяльності певних осіб в питаннях чи мало місце діяння та чи вчинене воно особою.

В матеріалах справи відсутні докази порушення кримінальної справи за фактом фінансово-господарських правовідносин між позивачем та вищевказаними суб'єктами господарської діяльності, а тому приймати до уваги показання директорів Фірми «Капітель Плюс» та ТОВ «Кримбудіндустрія», які надані у межах кримінальних справ, що були порушені за фактом фінансово-господарських операцій між Фірмою «Капітель Плюс» та ТОВ «Кримбудіндустрія» з якимось іншими суб'єктами господарювання, а ні з позивачем - у суду немає правових підстав.

Термін "господарська діяльність" суд застосовує у значенні, наведеному у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України а саме: діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами та у значенні, наведеному у пункті 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме: "будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи".

Судом враховується, що на формування показників податкового кредиту та валових витрат впливають операції з закупівлі товарів (робіт, послуг), а також подальша їх реалізація за ціною не нижче вартості.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-14 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків є обов'язковою ознакою господарської операції.

Усі господарські операції, що були проведені між позивачем та Фірмою «Капітель Плюс» та ТОВ «Кримбудіндустрія», призвели до зміни майнового стану позивача і даний факт підтверджується не тільки первинними документами бухгалтерського та податкового обліку позивача, та також підтверджено у процесі дослідження вищевказаної судово-економічної експертизи, що була призначена судом по даній справі.

Докази, які б спростовували відомості первинних документів бухгалтерського та податкового обліку та висновки експерта -суду не надано.

Під час здійснення перевірки податкова інспекція не дослідила питання реального виконання умов правочинів між позивачем та вищевказаними суб'єктами господарської діяльності та не дослідила питання щодо використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих від постачальників робіт (послуг).

Оскільки висновок відповідача про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ ґрунтується виключно на висновку про нікчемність правочинів між позивачем та Фірмою «Капітель Плюс» та ТОВ «Кримбудіндустрія», на факті порушення кримінальної справи відносно третіх осіб та неможливості проведення зустрічних перевірок контрагентів, то суд вважає такий висновок неправомірним в силу вищевказаних вимог Закону України "Про податок на додану вартість", Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Податкового кодексу України.

Суд вважає за необхідним відмітити, що чинним законодавством України не передбачено обов'язок контрагента, а також не надано йому права, перевіряти достовірність даних, які вказуються іншим контрагентом в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах.

Податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його контрагентом. Якщо контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання по виконанню вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків, а не для його контрагентів.

Вказана позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі "Булвес АД проти Болгарії"№ 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності. Аналогічна позиція була викладені Європейським судом з прав людини і під час розгляду справи "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", яку було притягнуто до податкової відповідальності у зв'язку із тим, що деякі контрагенти цієї компанії не виконали обов'язку по сплаті і декларуванню податків по операціях із компанією Бізнес Сепорт Сентре (не сплатити ПДВ). Повторно підтвердивши висновок у справі "Булвес АД проти Болгарії", ЄСПЛ додатково зазначив, що "у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції". Втім відмітив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це б не мало.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, відповідачем не надано суду допустимих та належних доказів, що підтверджують правомірність висновків відповідача викладених у акті перевірки та такі висновки спростовані дослідженими судом по справі доказами.

Таким чином, обставинами, встановленими під час розгляду справи, спростовано висновки перевірки щодо заниження позивачем податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість по взаємовідносинам з Фірмою «Капітель Плюс» та ТОВ «Кримбудіндустрія».

Застосування санкцій у спірних податкових повідомленнях-рішеннях обумовлено визначенням суми грошового зобов'язання за результатами документальної перевірки. Оскільки судом встановлено помилковість відповідних висновків податкового органу, то і для застосування штрафних санкцій не має правових підстав, тож позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Враховуючи висновок суду про задоволення позову, суд вважає можливим стягнути на користь позивача суму сплаченого ним судового збору у розмірі 573 грн., та витрати, пов'язані з проведенням судово-економічної експертизи у розмірі 8832 грн.

В судовому засіданні 20 серпня 2013 року оголошено вступну і резолютивну частини постанови, постанову у повному обсязі складено 23 серпня 2013 року.

Керуючись ст.ст. 9, 11, 69-71, 94, 158, 159, 161-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби №0006062301 від 13.12.2012 року та №0006052301 від 13.12.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмаркет» судовий збір у розмірі 573 (п'ятсот сімдесят три) грн. 00 коп. та витрати, пов'язані з проведенням судово-економічної експертизи у розмірі 8832 (вісім тисяч вісімсот тридцять дві) грн. 00 коп., а всього 9405 (дев'ять тисяч чотириста п'ять) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.В.Пакет