Постанова

від 25.11.2013 по справі 901/2225/13

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2013 року Справа № 901/2225/13

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Проценко О.І.,

суддів Градової О.Г.,

Котлярової О.Л.,

за участю представників сторін:

прокурор, не з'явився, прокурор міста Феодосії;

представник позивача, Лазебник Світлана Василівна , довіреність № 946 від 20.03.13, Кримське республіканське підприємство "Протизсувне управління";

представник позивача, Сидоренко Олександр Вікторович , довіреність № 28-50/300 від 03.09.12, Верховна Рада Автономної Республіки Крим;

представник відповідача, не з'явився, Виконавчий комітет Коктебельської селищної Ради;

представник третьої особи, не з'явився, Товариство з обмеженою відповідальністю "ВБЛ";

третя особа, не з'явився, Лєвщанова Світлана Олександрівна ;

розглянувши апеляційну скаргу Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Башилашвілі О.І.) від 23 серпня 2013 року у справі № 901/2225/13

за позовом Прокурора міста Феодосії в інтересах держави в особі Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління"

Верховної Ради Автономної Республіки Крим

до Виконавчого комітету Коктебельської селищної Ради

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "ВБЛ"

Лєвщанова Світлана Олександрівна

про визнання недійсним рішень

ВСТАНОВИВ :

Прокурор м. Феодосія в інтересах держави в особі Верховної Ради АР Крим, Кримського Республіканського підприємства "Протизсувне управління" звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до виконавчого комітету Коктебельської селищної ради з вимогами про визнання недійсними рішення виконавчого комітету Коктебельської селищної ради №255 від 23.09.2004 "Про затвердження Акту державної технічної комісії про прийняття до експлуатації 1 черги пляжного комплексу СПД Лєвщановій Світлані Олександрівні", яким затверджено акт державної технічної комісії про прийняття до експлуатації закінченого будівництвом об'єкту 1 черги пляжного комплексу в районі рятувальної станції в смт. Коктебель: кафе літ. "А", з навісами літ. "а", "а1", основною площею 16, 6 кв. м., навіс літ. "Б", госпбудівля літ. "В" СПД Лєвщановій Світлані Олександрівні та №229 від 16.06.2005р. "Про затвердження Акту державної технічної комісії про прийняття до експлуатації закінченого будівництвом кафе на 25 місць СПД Лєвщановій С.О.", яким затверджено акт державної технічної комісії про прийняття СПД Лєвщановою С.О. до експлуатації закінченого будівництвом кафе на 25 місць по вул. Морська, 1 в смт. Коктебель: кафе літ. "А" площею 239,3 кв.м., літ. "а" площею 103,7 кв.м., літ. "аі" площею 171,9 кв.м.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Башилашвілі О.І.) від 23 серпня 2013 року у справі № 901/2225/13 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Верховної ради Автономної Республіки Крим на користь державного бюджету України 1147,00 грн. судового збору.

Стягнуто з Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління" на користь державного бюджету України 1147,00 грн. судового збору.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурором та позивачами не надано доказів того, що за наявності оспорюваних рішень ради позивачі позбавлені можливості виконувати покладені на них функції відповідно до діючого законодавства та статуту підприємства по управлінню берегоукріплювальними спорудами, протизсувними і пляжними спорудами, що знаходяться у нього на балансі на праві господарського відання, а відтак відсутність порушеного права позивачів.

Крім цього, суд першої інстанції зазначив, що прокурором та позивачами пропущений строк на подачу позовної заяви без поважних причин, що є окремою підставою для відмови у позові, у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, прокуратура Автономної Республіки Крим 18 вересня 2013 року звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, якім позов задовольнити повністю.

Однак 20 вересня 2013 року прокуратура Автономної Республіки Крим надала до Севастопольського апеляційного господарського суду заяву про відкликання апеляційної скарги у справі № 901/2225/13.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 20 вересня 2013 року, повернуто прокуратурі Автономної Республіки Крим апеляційну скаргу на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 23 серпня 2013 року у справі №901/2225/13, та додані до неї матеріали.

Разом з тим, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Кримське республіканське підприємство "Протизсувне управління" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, якім позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що прийняте судом першої інстанції рішенням суперечить нормам процесуального та матеріального права.

Зокрема, заявник апеляційної скарги звертає увагу на те, що приймаючи відповідні рішення відповідач порушив не лише земельне законодавство України (що діяло на той час), але й розпорядився берегоукріплювальними спорудами, які є об'єктами інженерного захисту з майновою приналежністю Автономної Республіки Крим і перебувають на балансі КРП "Протизсувне управління" на праві господарського відання, за відсутності наданих йому на це повноважень, чим порушив майнові права та інтереси Кримського республіканського підприємства «Протизсувне управління».

Зокрема скаржник зазначає, що судом першої інстанції не врахований той факт, що гідротехнічні берегоукріплювальні споруди є майном, що належить АР Крим та знаходиться на балансі КРП "Протизсувне управління", тобто фактично КРП "Протизсувне управління" є власником споруд на праві господарського ведення і прийняті рішення порушують майнові права останнього.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19 вересня 2013 року, прийнято апеляційну скаргу Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління" до провадження Cевастопольського апеляційного господарського суду та призначити справу до розгляду на 29 жовтня 2013 року, у складі колегії суддів: Головуючий суддя: Проценко О.І., судді: Воронцова Н.В., Котлярова О.Л.

У зв'язку з відрядженням судді Воронцової Н.В. її на підставі розпорядження керівництва суду від 29 жовтня 2013 року замінено на суддю Градову О.Г.

Розгляд справи відкладався на 25 листопада 2013 року.

В судовому засіданні 25 листопада 2013 року, представник КРП "Протизсувне управління" та представник Верховної Ради Автономної Республіки Крим підтримали доводи апеляційної скарги та просили скасувати рішення суду першої інстанції, прокурор, представник відповідача та представники третіх осіб у судове засідання не з'явились.

Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України явка у судове засідання - це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Тому, з урахуванням наявних у справі доказів, судова колегія визнала можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з'явились.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.

Кримське республіканське підприємство "Протизсувне управління" є державним підприємством, що входить до складу майна, яке належить Автономній Республіці Крим, знаходиться у сфері управління Республіканського комітету з будівництва та архітектури Автономної Республіки Крим, який є його органом управління та відповідно до постанови Ради міністрів Автономної Республіки Крим від 23.11.2005 №540 є правонаступником Державного підприємства "Кримське республіканське протизсувне управління".

Відповідно до п.2 Постанови Ради міністрів АР Крим № 68 від 11.03.1997 року „Про заходи по інженерному захисту берегів Чорного та Азовського морів і територій, що підпадають під вплив дій негативних природних процесів" та Статуту підприємства, КРП „Протизсувне управління" є замовником з проектування, будівництва та капітального ремонту всіх видів споруд інженерного захисту територій, нагляду за їх технічним станом на усій території АР Крим, а також експлуатуючою організацією берегоукріплювальних, протизсувних і пляжних споруд, що знаходяться на його балансі.

Основними фондами Кримського протизсувного управління є берегоукріплювальні, протизсувні та пляжні споруди, взяті ним на баланс відповідно до п. 6 постанови Ради Міністрів Української РСР від 26.06.1986 №238 "Про підвищення ефективності роботи по захисту берегів Чорного і Азовського морів від руйнувань" та закріплені постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 15.03.2000 №982-2/2000 "Про склад майна, що належить Автономній Республіці Крим" в редакції постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим №444-3/03 від 19.02.2003.

Пунктом 6 постанови Ради Міністрів Української РСР від 26.06.1986 №238 "Про підвищення ефективності робіт по захисту берегів Чорного і Азовського морів від руйнувань" та проведеної у 1986-1987 роках інвентаризації усі наявні берегоукріплювальні і протизсувні споруди, включаючи штучно створені хвильогасящі пляжі, незалежно від їх відомчої належності, поставлені на баланс Кримського протизсувного управління і враховані у складі основних фондів з визначенням амортизаційних відрахувань по нормам, встановленим для основних гідротехнічних споруд.

Додатком №1 до постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 29.06.1992 №110-1 "Про розмежування майна державної "Республіки Крим" власності та власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної)", прийнятої у відповідності до постанови Верховної Ради Української РСР "Про введення вдію Закону Української РСР "Про власність" №885-Х1І від 26.03.1991, майновий комплекс Кримського протизсувного управління віднесено до загальнореспубліканської власності Криму.

Згідно п.21 Переліку додатку 3 до постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 15.03.2000 №982-2/2000 "Про склад майна, що належить Автономній Республіці Крим" берегоукріплювальні споруди Коктебельської бухти смт. Коктебель у складі 3-х комплексів загальною довжиною 3,0 км віднесено до майнової належності Автономної Республіки Крим та які знаходяться на балансі КРП "Протизсувне управління".

Рішенням виконавчого комітету Коктебельської селищної ради №255 від 23.09.2004 "Про затвердження Акту державної технічної комісії про прийняття до експлуатації 1 черги пляжного комплексу СПД Лєвщановою С.О." затверджено акт державної технічної комісії про прийняття СПД Лєвщановою С.О. до експлуатації закінченого будівництвом об'єкту 1 черги пляжного комплексу в районі рятувальної станції в смт. Коктебель: кафе літ. "А", з навісами літ. "а", "аі", основною площею 42,6 кв.м., загальною площею 60 кв.м., літ. "У" площею 16,6 кв.м., навіс літ. "Б", госпбудівлю літ. "В".

Рішенням виконавчого комітету Коктебельської селищної ради № 229 від 16.06.2005р. "Про затвердження Акту державної технічної комісії про прийняття до експлуатації закінченого будівництвом кафе на 25 місць СПД Лєвщановій С.О." затверджено акт державної технічної комісії про прийняття СПД Лєвщановою С.О. до експлуатації закінченого будівництвом кафе на 25 місць по вул. Морська, 1 в смт. Коктебель: кафе літ. "А" площею 239,3 кв.м., літ. "а" площею 103,7 кв.м., літ. "аі" площею 171,9 кв.м.

22.06.2005р. Лєвщановій С.О. видано свідоцтво про право власності на комплекс будівель та споруд загальною площею 531,5 кв.м., який складається з будівлі кафе літ. "А" - 239,3 кв.м., навісу з майданчиком літ. "а" - 103,7 кв.м., навісу з майданчиком літ. "аі" - 171,9 кв.м., туалета літ. "У" - 16,6 кв.м., навісу літ. "Б", госпбудівлі літ. "В", огорожи 1, брами 2, хвіртки 3, огорожи 4, мостіння 5, мостіння 6.

01.09.2005р. між Лєвщановою С.О. та Левшиц В.Б. укладений договір купівлі -продажу вищевказаного комплексу будівель та споруд.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 28.05.2006р. ТОВ "ВБЛ" є власником комплексу будівель та споруд кафе в смт. Коктебель по вул. Морська, 1, загальною площею 531,5 кв.м., який складається з будівлі кафе літ. "А" -239,3 кв.м., навісу з майданчиком літ. "а" - 103,7 кв.м., навісу з майданчиком літ. "аі" -171,9 кв.м., туалету літ. "У" - 16,6 кв.м., навісу літ. "Б", госпбудівлі літ. "В", огорожи 1, брами 2, хвіртки 3, огорожи 4, мостіння 5, мостіння 6.

Зазначений комплекс будівель та споруд перейшов у власність ТОВ "ВБЛ" шляхом включення його до статутного фонду.

Вважаючи рішення виконавчого комітету Коктебельської селищної ради № 255 від 23.09.2004р., №229 від 16.06.2005р. незаконними та такими, що порушують права та інтереси позивачів, прокурор звернувся до суду із відповідним позовом.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно умов статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів.

Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення, у зв'язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації. Якщо за результатами розгляду справи, факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову (пункт 2 Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів"02-5/35 від 26.01.2000).

Отже, предметом доказування у справі про визнання недійсними актів виконавчого комітету Коктебельської селищної ради є факти, що свідчать про відповідність вказаних актів вимогам законодавства та про порушення вказаними актами прав та охоронюваних законом інтересів позивачів у справі.

Як вбачається зі змісту частини 2 статті 21 та частини 2 статті 29 Господарського процесуального кодексу України, позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Функції держави, які складають права та законні інтереси позивача, повинні виконуватися та/або порушуватися саме у спірних правовідносинах, тобто в межах предмету та підстав позову.

Таким чином, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах Верховної ради Автономної Республіки Крим та КРП "Протизсувне управління", останні набувають статусу позивачів у справі, отже на них розповсюджуються положення частини 2 статті 21 Господарського процесуального кодексу України, які встановлюють необхідність наявності у таких осіб порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 1 Господарського процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Аналогічні висновки наведені в Рішення Конституційного суду України 1 грудня 2004 року N18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес).

Як вказувалось вище, КРП "Кримське республіканське протизсувне управління" відповідно до його Статуту, здійснює право господарського ведення майном АР Крим, що виражається у нагляді за технічним станом берегоукріплювальних, протизсувних і пляжних споруд на усій території АР Крим.

Перелік берегоукріплювальних та протизсувних споруд, що належать Автономній Республіці Крим і знаходяться на балансі Кримського Республіканського підприємства "Протизсувне управління", затверджений постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим "Про склад майна, що належить АР Крим" від 15.03.2000р. № 982-2/2000.

Відповідно до пункту 21 Додатку №3 вказаної Постанови берегоукріплювальні споруди Коктебельської бухти у пмт. Коктебель в складі трьох комплексів, загальною довжиною 3,0 км., віднесені до майна Автономної Республіки Крим та перебувають на балансі Кримського Республіканського підприємства "Протизсувне управління".

Однак, зазначена постанова не дає відомості щодо площі набережної території, яка визнана власністю Автономної Республіки Крим та відноситься до берегоукріплювальних та протизсувних споруд.

З матеріалів справи вбачається, що спірний комплекс будівель та споруд кафе, який належить ТОВ "ВБЛ", знаходиться на земельній ділянці, розташованій за адресою: Україна, АР Крим, смт. Коктебель, вул. Морська, 1.

Тоді, як доказів знаходження спірного нерухомого майна, розташованого за адресою: Україна, АР Крим, смт. Коктебель, вул. Морська, 1, в межах території Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління" або прав позивача на можливість управління та експлуатації берегоукріплювальних споруд, матеріали справи не містять.

Отже з цього вбачається, що охоронюваний законом інтерес КРП "Протизсувне управління" за яким згідно постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим "Про склад майна, яке належить Автономній Республіці Крим" №982-2/2000 від 15.03.2000 були закріплені на праві господарського відання берегоукріплювальні споруди смт. Коктебель, загальною протяжністю 3,0 кв.м., щодо володіння, користування ними, їх утримання, експлуатації та ремонт не кореспондується з прийняттям оскаржуваних рішень, а відтак, у даному випадку порушення охоронюваного законом інтересу позивача не вбачається, а як слід, у суду апеляційної інстанції не має правових підстав для скасування оскаржуваних рішень.

Стосовно відсутності порушеного права та охоронюваних законом інтересів заявника, також звернув увагу Вищий господарський суд України у постанові від 25.01.2011р., по справі №2-1/4465-2009.

До того ж, слід зазначити, що в ході розгляду справи, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції, ані прокурором ані позивачами всупереч статтям 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не було надано належних та допустимих доказів того, що за наявності оспорюваних рішень, КРП "Протизсувне управління" позбавлено можливості виконувати покладені на нього функції відповідно до статуту підприємства по управлінню берегоукріплювальними, протизсувними і пляжними спорудами, що знаходяться у нього на балансі на праві господарського відання, зокрема, здійснення їх ремонту, експлуатації, обслуговування та контролю за станом майна, як і не надано доказів порушення права власності держави на володіння, користування та розпорядження берегоукріплювальними спорудами в смт. Коктебель, у зв'язку з оформленням права власності на нерухоме майно комплексу будівель та споруд кафе в смт. Коктебель по вул. Морська, 1, загальною площею 531,5 кв.м., який складається з будівлі кафе літ. "А" -239,3 кв.м., навісу з майданчиком літ. "а" - 103,7 кв.м., навісу з майданчиком літ. "аі" -171,9 кв.м., туалету літ. "У" - 16,6 кв.м., навісу літ. "Б", госпбудівлі літ. "В", огорожи 1, брами 2, хвіртки 3, огорожи 4, мостіння 5, мостіння 6 за ТОВ "ВБЛ".

Разом з тим, судова колегія враховуючи сферу компетенції та повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим вважає відсутнім порушення і її охоронюваного законом інтересу, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень), приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення. Загальнодержавне значення мають об'єкти, які забезпечують життєдіяльність держави в цілому, зокрема, водосховища і водогосподарські канали комплексного призначення, міжгосподарські меліоративні системи, гідротехнічні захисні споруди.

Так, поняття берегоукріплювальних споруд входить до поняття гідротехнічних споруд, які згідно положення про організацію та порядок здійснення державного технічного нагляду за судноплавними гідротехнічними спорудами та гідротехнічними спорудами портів, суднобудівних та судноремонтних заводів, що перебувають в експлуатації, затвердженого наказом Міністерства транспорту України №906 від 20.11.2003, є споруда для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливанням вод.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим є власником берегоукріплювальних споруд смт. Коктебель у м.Феодосія, закріплених на праві господарського відання за КРП "Протизсувне управління".

За умовами статті 181 Цивільного кодексу України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно до статті 182 вищезазначеного Кодексу, право власності та інші речові права на нерухомі речі , обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Що стосується механізму державної реєстрації прав на нерухоме майно, то слід ураховувати таке.

Відповідно до п. 1.2. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно (діючого на час прийняття спірних рішень) затвердженого наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002 (в редакції наказу Міністерства юстиції України №1692/5 від 28.07.2010), державна реєстрація прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, а також права власності на об'єкти незавершеного будівництва шляхом внесення відповідного запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 1.4. Тимчасового положення, обов'язковій державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на нерухоме майно , розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

Відповідно до пп. 4 п. 1.5. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на таке нерухоме майно, зокрема, споруди (інженерні, гідротехнічні тощо) земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій.

За умовами п. 8.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, оформлення права власності на нерухоме майно проводиться, зокрема, органами місцевого самоврядування з видачею свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно.

Також обов'язок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, що знаходиться на території України покладається Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".

Отже, підтвердженням наявності права власності можуть бути насамперед правовстановлюючі документи. Перелік таких документів наведено у додатку №1 до п. 2.1 Тимчасового положення про реєстрацію прав власності на нерухоме майно.

В порушення норм вищезазначених норм, прокурором та позивачами не було надано суду доказів наявності правовстановлюючих документів та державної реєстрації прав на майно гідротехнічних захисних споруд зазначених у позові на захист речових прав у відношенні яких був заявлений позов.

Також, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що оскаржувані рішення стосується об'єктів нерухомого майна: комплексу будівель та споруд кафе в смт. Коктебель по вул. Морська, 1, загальною площею 531,5 кв.м., який складається з будівлі кафе літ. "А" -239,3 кв.м., навісу з майданчиком літ. "а" - 103,7 кв.м., навісу з майданчиком літ. "аі" -171,9 кв.м., туалету літ. "У" - 16,6 кв.м., навісу літ. "Б", госпбудівлі літ. "В", огорожи 1, брами 2, хвіртки 3, огорожи 4, мостіння 5, мостіння 6, які не є гідротехнічними спорудами, права по відношенню до яких у позивачів відсутні так само як і відсутня законодавча заборона щодо оформлення права власності органами самоврядування на зазначені споруди за третіми особами.

Доказів віднесення вищезазначеного нерухомого майна до власності Автономної Республіки Крим матеріали справи не містять, прокурором та позивачами надано не було, як і не надано позивачем правовстановлюючих документів як на берегоукріплювальні споруди в смт. Коктебель, так і на земельну ділянку на якій вони знаходяться, що свідчить про відсутність факту порушення прав та охоронюваного законом інтересу позивачів у справі.

Стосовно відсутності порушеного права та охоронюваних законом інтересів заявника, також звернув увагу Вищий господарський суд України у постанові від 25.01.2011р., по справі №2-1/4465-2009.

Щодо питання відповідності вимогам законодавства оскаржуваних актів органів місцевого самоврядування судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 17 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, а також вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно статті 58 Земельного кодексу України, землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм належать до земель водного фонду.

Землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності (пункт 1 статті 59 Земельного кодексу України встановлено).

Відповідно до пункту 12 Перехідних положень розділу Х Земельного кодексу України (які діяли на момент прийняття оскаржуваних рішень), до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження по розпорядженню землями в межах населених пунктів, окрім земель переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради.

Згідно з нормами Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності", повноваження власника землі щодо володіння, користування та розпорядження землями комунальної власності здійснює відповідний орган місцевого самоврядування.

Так стаття 12 Земельного Кодексу України надає чіткий перелік органів місцевого самоврядування, до повноважень яких відноситься розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності це сільські, селищні, міські ради у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст.

Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначена виключна компетенція сільських, селищних, міських рад, зокрема розпорядження землями комунальної власності.

Згідно статті 84 ЗК України (в редакції, чинної на момент прийняття рішення) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать:

а)землі атомної енергетики та космічної системи;

б)землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення;

в)землі під об'єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне значення;

г)землі під водними об'єктами загальнодержавного значення;

ґ)земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;

д)земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

е)земельні ділянки, які закріплені за державними професійно-технічними навчальними закладами.

Однак, земельна ділянка, яка надана відповідачу в оренду не відноситься до земельних ділянок, які не можуть передаватися у комунальну власність, оскільки її цільове призначення не підпадає під категорії земель, які перелічені у вищенаведеної статті.

Крім того, навіть заборона на передачу у комунальну власність не свідчить про відсутність у Коктебельської селищної ради повноважень на розпорядження земельною ділянкою, виходячи з положень пункту 12 Розділу X "Перехідні положення" ЗК України (в редакції, чинної на момент прийняття рішення та укладення договору оренди земельної ділянки), оскільки повноваження органу місцевого самоврядування стосувались всіх без виключення земельних ділянок (як державної так і комунальної форми власності), яки знаходились в межах населеного пункту.

Оскільки, земельна ділянка на якій розташовані об'єкти нерухомого майна: комплексу будівель та споруд кафе в смт. Коктебель по вул. Морська, 1, загальною площею 531,5 кв.м., який складається з будівлі кафе літ. "А" -239,3 кв.м., навісу з майданчиком літ. "а" - 103,7 кв.м., навісу з майданчиком літ. "аі" -171,9 кв.м., туалету літ. "У" - 16,6 кв.м., навісу літ. "Б", госпбудівлі літ. "В", огорожи 1, брами 2, хвіртки 3, огорожи 4, мостіння 5, мостіння 6, знаходяться в адміністративних межах смт.Коктебель, розмежування земель державної та комунальної власності в межах зазначеного міста не проводилася, тому саме Коктебельська селіщна рада є власником земельної ділянки під спірними об'єктами нерухомості, у зв'язку з чим, судова колегія приходить до висновку щодо правомірності прийняття Коктебельською селіщною радою оскаржуваних рішень, тому доводи апеляційної скарги щодо виходу за межі наданих їй повноважень є хибними та необґрунтованими.

Судова колегія також відхиляє довід апеляційної скарги про відсутність повноважень у Коктебельської селіщної ради розпоряджатись земельною ділянкою на якій побудовано споруду, а як слід відсутність повноважень щодо прийняття спірного об'єкту у комунальну власність.

Разом з тим судова колегія не приймає доводи скаржника про те, що у разі переходу права власності на нерухоме майно, переходить і право власності на частини берегоукріплювальних споруд, які є об'єктами інженерного захисту з майновою приналежністю Автономної Республіки Крим і перебуває на балансі КРП "Протизсувне управління" на праві господарського відання, оскільки матеріали справи не містять відповідних доказів.

До того ж, твердження заявника апеляційної скарги про порушення будівельних норм, при будівництві вищенаведеного майна, не відповідають дійсності, оскільки будівництво проводилось з усіма необхідними дозволами та узгодженнями, право власності на будівлі та споруди, зареєстровано у встановленому законом порядку, будівлі розташовані на земельній ділянці, яка знаходиться в смт. Коктебель.

Стосовно застосування строків позовної давності судом першої інстанції, апеляційна інстанція зазначає, що в даному випадку висновки суду є помилковими у зв'язку з наступним.

Статтею 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Пунктом 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" встановлено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

В ході розгляду спірних правовідносин, апеляційною інстанцією встановлено, що відсутнє порушене право позивачів у даній справі, а тому висновки суду першої інстанції, щодо спливу строку позовної давності не відповідають дійсності та суперечать правилам позовній давності, оскільки застосування строків позовної давності судом можливо у разі встановлення факту порушення права.

Проте, оскільки зазначена помилка не призвела до прийняття невірного рішення по справі, судова колегія усуває цей недолік надаючи йому власну юридичну оцінку.

Разом з тим, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що скаржник у своєї апеляційній скарзі помилково ототожнює поняття „права власності" та „право господарське відання", оскільки у загальному розумінні таки форми користування є різними по своєї правової природі.

Так, статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.

Стаття 316 Цивільного кодексу України розкриває поняття права власності, так правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

А за умовами статті 317 цього Кодексу власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

У статті Цивільного кодексу України встановлюються визначальні принципи здійснення права власності. Під здійсненням права власності необхідно розуміти умови й порядок реалізації власником своїх правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо належного йому майна. Такі правомочності власник може здійснювати самостійно або за допомогою інших осіб (представників, управителів тощо). Однак такі особи не набувають статусу суб'єктів права власності. Вони є суб'єктами здійснення права власності в інтересах власника.

Так власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав, власність зобов'язує, власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, держава не втручається у здійснення власником права власності, діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом, особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.

Зі змісту вищенаведеної статті вбачається, що одним з найвагоміших правил щодо здійснення права власності є положення про здійснення власником тріадних правомочностей своїм майном на власний розсуд. Тобто власник здійснює їх за власною волею і не зобов'язаний отримувати на це дозвіл інших осіб. Дія цього правила не скасовується і тоді, коли правомочності власника реалізуються його представником, адже останній вчиняє відповідні дії за волею власника, виконує його вказівки.

Тоді як, поняття права господарського відання розкривається у статті 136 Господарського кодексу України.

Так, відповідно до зазначеної статті, право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Положення Закону, які стосуються права власності, застосовуються лише у випадку порушення права господарського відання, тобто для захисту права господарського відання. Так, суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

З урахуванням вищенаведеного, судова колегія звертає увагу заявника апеляційної скарги на те, що діючим законодавством чітко розмелено поняття „права власності" та „право господарського відання"

Згідно статті 43 Господарського кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно вимог статті 32 Господарського кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

А в силу статті 33 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 34 Господарського кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Щодо викладених в апеляційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом першої інстанції і колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваному рішенні мотивами відхилення доводів скаржника.

Суд попередньої інстанції навів правове обґрунтування своїх висновків, щодо наявності правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог, позивачем у процесі розгляду справи не було доведено та надано відповідних доказів в обґрунтування своїх заперечень, а отже судова колегія вважає рішення суду відповідним нормам матеріального та процесуального права, тому зазначене рішення не підлягає скасуванню.

На підставі викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстави для скасування рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 23 серпня 2013 року у справі № 901/2225/13 відсутні.

Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління" - залишити без задоволення.

2.Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 23 серпня 2013 року у справі №901/2225/13 - залишити без змін.

Головуючий суддя О.І. Проценко

Судді О.Г. Градова

О.Л. Котлярова

Розсилка:

1. Прокурор міста Феодосії (вул. Українська, 5, Феодосія, 98100).

2. Кримське республіканське підприємство "Протизсувне управління" (вул. Горького, 30, Ялта, 98600).

3. Верховна Рада Автономної Республіки Крим (вул. К. Маркса, 18, Сімферополь, 95000).

4. Виконавчий комітет Коктебельської селищної Ради (пр. Висотний, 1, Коктебель, Феодосія, 98186). з повідомленням

5. Товариство з обмеженою відповідальністю "ВБЛ" (вул. Сєрова, 2-а, Коктебель, Феодосія, 98186). з повідомленням

6. Лєвщанова Світлана Олександрівна (пров. Танкістів, 24, кв.205, Феодосія, 98100).

7. Прокуратура міста Севастополя (вул. Л.Павліченко, 1, Севастополь, 99011)

8. Господарський суд АР Крим (вул.Р.Люксембург/Річна,29/11,м.Сімферополь,АРК,95000)