Постанова

від 20.11.2006 по справі 8/246-06

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Україна

Україна

Харківський апеляційний

господарський суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2006

р.                                                          

Справа № 8/246-06 

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , судді  , 

при секретарі Андросовій О.В.

за

участю представників сторін:

позивача - Мельниченко І.З. ( дов. № 37215/9/10-009 від 08.06.06 )

1-го відповідача -  не

з'явився

2-го відповідача - не з*явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні

Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача, ДПІ в

м. Суми, (вх. НОМЕР_1) на постанову господарського суду Сумської області

від 20.07.06 р. по справі № 8/246-06

за позовом ДПІ в м. Суми

до 1. Приватний підприємець

ОСОБА_1, м. Суми

    2. ПП

"Верніс", м. Київ

про визнання угоди недійсною, -

встановила:

У квітні 2006 року позивач, Державна податкова інспекція в м.

Суми, звернувся до господарського суду Сумської області з позовом до приватного

підприємця ОСОБА_1 та приватного підприємства «Верніс» про визнання недійсними

усних угод, укладених між відповідачами. Також позивач просив стягнути з ПП

«Верніс» на користь ОСОБА_1 усе отримане за усними угодами на загальну суму

186190,32 грн. та стягнути з ПП ОСОБА_1 в доход державного бюджету 186190,32

грн.

У якості підстави визнання недійсними усних угод укладених між

відповідачами, позивач посилається на те, що Голосіївським районним судом м.

Київа визнано недійсними Статут ПП "Верніс" з моменту його реєстрації

та Свідоцтво НОМЕР_2 про реїстрацію платника податку на додану вартість з

моменту його видачі 29.08.2003р. Також посилається на те, що в рішенні

Голосіївським районним судом  м. Київа

встановлено, що ПП "Верніс" було зареєстровано на загублений паспорт

громадянина ОСОБА_2, який ніяких документів про створення підприємства не

видавав, рахунків в банках не відкривав, намір здійснювати

фінансово-господарську діяльність не мав. Позивач вважає, що дані підстави

підтверджують, що оскаржувані угоди були укладені в супереч нормам діючого

цивільного законодавства та спрямовані на ухилення від оподаткування ( а.с. 2 -

а.с. 5 ).

Постановою господарського суду Сумської області від 20 липня 2006

року (суддя Костенко Л.А.) у задоволенні позову відмовлено. Постанова прийнята

судом з посиланням на те, що в діючому Цивільному кодексі відсутні норми, які б

можна було розглядати як аналог статті 49 Цивільного кодексу України ( в

редакції 1963р. ).

Не погодившись з постановою господарського суду, позивач, ДПІ в м.

Суми, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову та

прийняте нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Посилається на те, що

місцевий господарський суд прийняв оскаржувану постанову  з порушенням норм матеріального та

процесуального права, а саме, порушено норми статей 202, 203, 207, 208 Господарського

кодексу України.  На думку апелянта

законодавець ототожнює термін "господарське зобов*язання" та

"договір" і це є підставою для 

ДПІ  у відповідності до п. 11

статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в

Україні"  звертатися до судів з

позовами про визнання угод недійсними та стягення в доход держави коштів

одержаних за ними на підставі статті 208 Господарського кодексу України ( а.с.

75 - а.с. 76 ).

У судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу

підтримав, просить апеляційний господарський суд постанову суду першої

інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Перший відповідач в відзиві проти апеляційної скарги заперечує,

вважає її безпідставною та необгрунтованою. Посилається на те, що позивачем не

надано суду першої інстанції доказів того, де, коли і в якій формі між ним та

ПП "Верніс" відбулась домовленість на виконання угод, укладених

всупереч інтересам держави ( а.с. 94 ).

Від першого відповідача, ПП ОСОБА_1, через канцелярію суду надійшло

клопотання ( вх. НОМЕР_8), в якому він просить розглянути справу без його

участі.

Другий відповідач відзиву на апеляційну скаргу не надав, в судове

засідання не з'явився.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та наданих

сторонами в підтвердження обставин справи доказів, перевіривши надану в

постанові суду їх юридичну оцінку, розглянувши доводи апеляційної скарги,

заслухавши пояснення уповноваженого представника позивача, апеляційний суд

встановив, що  апеляційна скарга  не підлягає 

задоволенню, а  прийнята судом

постанова підлягає залишенню без змін, 

виходячи з наступного.

У січні 2005 року Державною податковою інспекцією в м. Суми

проведена документальна планова перевірка фінансово-господарської діяльності з

питань дотримання вимог податкового законодавства  приватним підприємцем  -ОСОБА_1. В ході перевірки працівниками

позивача з*ясовано, що перший відповідач, ППОСОБА_1,  придбав товар у другого відповідача, ПП

"Верніс", згідно усних угод по податковим накладним:  НОМЕР_3. на виконання робіт по переробці

металоконструкцій б/у на суму 37726,08 грн. ( 

31438,40 грн. та ПДВ 6287,68 грн. ); НОМЕР_4 на виконання робіт по

переробці металоконструкцій б/у на суму 49475,04 грн. ( 41229,22 грн. та ПДВ 8245,84

грн. );  НОМЕР_5. на виконання робіт по

переробці металоконструкцій б/у на суму 40767,54 грн. ( 33972,93 та ПДВ 6794,59

грн. ); НОМЕР_6 на виконання робіт по переробці металоконструкцій б/у на суму

49277,34 грн. ( 41064,45 грн. та ПДВ 8212,89 грн. ); НОМЕР_7. на виконання

робіт по переробці металоконструкцій б/у на суму 8944,32 грн. ( 7453,62 грн. та

ПДВ 1490,72 грн. ). Загальна сума укладених усних угод складає 186190,32 грн.,

в тому числі ПДВ 31031,72 грн. ( а.с. 10 - а.с. 11, а.с. 15 ).

Виконання  зазначених усних

угод підтверджується актами виконаних робіт від 30.03.2004р. та від

30.04.2004р. ( а.с. 12, а.с. 16 ) та квитанціями до прибуткових касових ордерів

( а.с. 13 - а.с. 14, а.с. 17 - а.с. 18 ).

Суму податку на додану вартість в розмірі 31031,72 грн. по

податковим накладним перший відповідач віднес до складу податкового кредиту, що

підтверджується деклараціями з податку на додану вартість за відповідні періоди

2004 року ( а.с. 31 - а.с. 38 ).

Для підтвердження сум податкового кредиту першого відповідача,

позивачем направлено до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва по місцю

реєстрації другого відповідача запит для проведення зустрічної перевірки.

Листом від 10.03.2005р. ДПІ у Голосіївському районі м. Києва

повідомила позивача, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва

установчі документи ПП "Верніс" 

визнано недійсними ( а.с. 8 ). До матеріалів справи долучена копія

рішення Голосіївського районного суду м. Києва. Вказану копію неможливо

прочитати   внаслідок низької якості

виготовлення даної копії документа. Будь -яких інших доказів, які б свідчили

про встановлення контролюючим органом під час перевірки порушень податкового

законодавства з боку платника податків ОСОБА_1 

до позовної заяви не додано.

ДПІ в м. Суми вважає, що між ПП ОСОБА_1 та ПП “Верніс” були

укладені усні угоди про одержання послуг з переробки  металоконструкцій і дані угоди повинні бути

визнані судом недійсними у зв'язку з тим, що вони не відповідають вимогам

статті 207 Господарського кодексу України, яка встановлює, що господарське

зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка

завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками

господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської

компетенції (спеціальної правосуб'єктності ), може бути на вимогу однієї із

сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю

або в частині та просить суд застосувати до відповідачів наслідки визнання

господарського зобов'язання недійсним встановлені статею 208 Господарського

кодексу України.

З 01.01.2004 року введено в дію Господарський кодекс України та

Цивільний кодекс України. Стаття 4 Господарського кодексу України, передбачає

розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами відносин, які не

є предметом регулювання Господарського кодексу майнові та особисті

немайнові  відносини, що регулюються

Цивільним кодексом України.

Дії осіб спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних

прав і обов'язків, у тому числі набуття у однієї сторони та припинення у іншої

сторони права власності на предмет угоди (правочину) регулюються Цивільним

кодексом України. Визначення правочину даного у статті 202 Цивільного кодексу

України та визначення господарського зобов'язання даного у статті 173

Господарського кодексу України є різними за своїм правовим змістом. Стаття 173

Господарського кодексу України, крім 

визначення господарського зобов'язання 

п.2  визначає основні види господарських

зобов'язань,  поділяючи їх на

майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Стаття 175 Господарського кодексу України встановлює, що

майново-господарськими визнаються цивільно - правові

зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні

господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну

господарську дію на користь другої сторони або утриматись від певної дії, а

управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її

обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між

учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Вимоги щодо недійсності правочинів (угод) передбачені статею 215

Цивільного кодексу України. Пункт 1 статті 215 Цивільного кодексу України,

передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення

правочину стороною (сторонами) вимог встановлених частинами першою, третьою,

п'ятою  та шостою статті 203 Цивільного

кодексу України.  Таким чином, саме

стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання

яких є необхідним для чинності правочину та передбачає що:   

По -перше зміст правочину не може суперечити вимогам ЦК, іншим

нормативним актам цивільного законодавства, а також моральним засадам

суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг

цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати

його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання наслідків, що

обумовлені ним.

Пункт 2 статті 215 Цивільного кодексу України передбачає, що

недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний

право чин).

Пункт 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо

недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша

заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених

законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний

правочин).

Таким чином з 01.01.2004 року правові підстави

визнання недійсним правочину (угоди)  регулюються

чинним Цивільним кодексом України, та саме недодержання загальних вимог,

додержання яких є необхідними для чинності правочину можуть бути підставою для

звернення особи з вимогою про визнання правочину (угоди) недійсною  та за наявності доведення позивачем такої

обставини такі правочини (угоди) можуть бути визнані  судом недійсними.

Щодо наслідків визнання правочинів (угод)

недійсними, колегія суддів важає, що з 01.01.2004 року публічно - правові

санкції визнання недійсною угоди, укладеної з метою, що суперечить інтересам

держави та суспільства, а саме: - стягнення в доход держави одержаного однією

чи обома сторонами за угодою, із сфери цивільно-правового регулювання

перенесені у сферу господарсько-правового регулювання та відповідно

врегульовані у главі 22 Господарського кодексу України, яка встановлює порядок

виконання господарських зобов'язань та їх припинення.

Стаття 202 Господарського кодексу України у якості однієї з

підстав припинення господарського зобов'язання 

встановлює визнання його недійсним за рішенням суду та зазначає, що до

відносин пов'язаних з припиненням господарських зобов'язань застосовуються

відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей,

передбачених цим Кодексом.

Стаття 208 Господарського кодексу України встановлює виключно

наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним.

Позивач не навів правових підстав визнання недійсними  усних угод 

укладених між відповідачами, разом з тим, позивач просить суд

застосувати до відповідачів правові наслідки недійсності господарського

зобов*язання, передбачені статтями 207, 208 Господарського кодексу України.

Однак, правові наслідки недійсності правочину       ( угоди ) можуть бути застосовані судом

тільки у разі визнання правочину ( угоди ) недійсною з підстав встановлених

Цивільним законодавством України.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна

скарга позивача ДПІ в м. Суми  не

підлягає задоволенню, а постанова господарського суду Сумської області   підлягає залишенню без змін.

Керуючись статею 196, п. 1 статті 198, статею 200, п. 1 статті

205, статею 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

-

ухвалила:

Апеляційну скаргу ДПІ в м. Суми залишити без задоволення.

Постанову від 20.07.2006р. господарського суду Сумської області по

справі № 8/246-06 залишити без змін.

Дана ухвала набирає чинності з дня її проголошення.

Роз*яснити сторонам, що вони мають право на дану ухвалу подати

касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України

протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду

апеляційної інстанції.

Справу № 8/246-06 направити до господарського суду Сумської

області.

         Головуючий суддя                                                                     

                                 Судді