Ухвала

від 28.11.2013 по справі 2а-5526/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2013 року м. Київ К/9991/61831/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Калашнікової О.В. Васильченко Н.В. Леонтович К.Г., розглянувши у порядку попереднього розгляду за наявними у справі матеріалами адміністративної справи касаційну скаргу Державної митної служби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року у справі за позовом Державної митної служби України до повного товариства «Гарант Транзит» за участю ТОВ «Навчально-консультаційний центр Асоціації міжнародних автомобільних перевізників України» та ПРАТ «Страхова компанія «Перша» про стягнення суми митного боргу,-

в с т а н о в и л а:

В квітні 2012 року Державна митна служба України звернулась в суд з позовом до повного товариства «Гарант Транзит» за участю ТОВ «Навчально-консультаційний центр Асоціації міжнародних автомобільних перевізників України» та ПРАТ «Страхова компанія «Перша» про стягнення суми митного боргу в розмірі 2 113 746,72 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем не виконано умови Генеральної угоди № 21 від 07 травня 2009 року та не сплачено митний борг за не доставку перевізником товару у митний орган призначення товарів.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна митна служба України звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 07 травня 2009 року між Державною митною службою України та повним товариством «Гарант-транзит» за участю ТОВ «Навчально-консультаційний центр Асоціації міжнародних автомобільних перевізників України» та ПРАТ «Страхова компанія «Перша» укладено Генеральну угоду №21 про надання фінансових гарантій митним органам щодо обов'язкової доставки товарів в митницю призначення. Предметом даної угоди є надання фінансових гарантій митним органам щодо обов'язкової доставки товарів в митницю призначення відповідно до Митного кодексу України та Положення про надання фінансових гарантій митним органам належними фінансовими посередниками щодо обов'язкової доставки товарів до митниць призначень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1216 від 04 жовтня 1996 № 1216.

З метою виконання вказаної генеральної угоди між відповідачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Кристал-Груп» було укладено договір доручення від 10 березня 2010 року № 02/03-2010, згідно з пунктом 1 якого відповідач доручив ТОВ «Кристал-Груп" здійснювати від імені відповідача представництво його інтересів в зоні діяльності митниць та пунктах пропуску через державний кордон, а ТОВ "Кристал-Груп» зобов'язалося, зокрема, видавати від імені відповідача митним органам України і третім особам (сторонам угоди) гарантійні документи відповідача в порядку, погодженому сторонами даного договору.

На підставі вказаного договору доручення ТОВ «Кристал-Груп» здійснювало представництво інтересів відповідача в міжнародному пункті пропуску Одеський морський торговельний порт Південної митниці та видавало від імені відповідача гарантійні документи щодо гарантування доставки перевізниками вантажів, які надходили в цю митну зону, для транзитного перевезення територією України в митниці призначення, які підлягали оплаті у разі настання гарантійного випадку.

В липні 2011 року до ТОВ «Кристал-Груп» звернулось ТОВ «Морські перевезення», яке виступало морським агентом-експедитором у сфері надання послуг з перевезення вантажів, щодо видачі гарантій доставки в митні органи призначення 5 вантажів, які надійшли до Одеського морського торговельного порту з Китаю для доставки на територію Росії.

Оформлення і подачу документів щодо декларування цих вантажів від імені і в інтересах ТОВ «Морські перевезення» здійснювало товариство з обмеженою відповідальністю «Південьавтотранс», яке виконувало обов'язки митного брокера на підставі договору доручення № ОП-16//02/2010 про надання послуг митного брокера від 16 лютого 2010 року, укладеного між ним та ТОВ «Морські перевезення».

Наступні дії учасників митних процедур, які встановлені судами попередніх інстанцій, свідчать про зміну намірів представників декларантів у застосуванні митного режиму та провезення товару в режимі «вільного обігу» на території України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що при ввезені товару на територію України саме працівниками митного органу було порушено митне законодавство в той час як відсутні гарантійні зобов'язання відповідача за ввезений товар. Крім того, суди дійшли висновку, що заявлені позивачем вимоги не відповідають умовам гарантії.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Положенням про надання фінансових гарантій митним органам незалежними фінансовими посередниками щодо обов'язкової доставки товарів до митниць призначення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1216 від 04 жовтня 1996 року (далі - Положення), визначаються умови та загальний порядок надання фінансових гарантій митним органам незалежними фінансовими посередниками щодо обов'язкової доставки товарів, на які встановлено акцизний збір, до митниць призначення, заявлених як транзитні (далі - товари), під час ввезення на митну територію України в частині отримання передбачених законодавством обов'язкових платежів.

Відповідно до пунктів 4, 5, 11, 13, 14 вказаного Положення фінансові гарантії митним органам надаються гарантом. Фінансове забезпечення наданих гарантій провадиться гарантом шляхом укладання договорів страхування відповідальності перевізника перед митними органами щодо обов'язкової своєчасної доставки товару до митниці призначення із страховиком або шляхом отримання від перевізника застави у розмірі митного боргу, чи отримання гарантійного листа уповноваженого банку на суму митного боргу. Відносини і порядок взаємодії Держмиткому та гаранта визначаються генеральною угодою. Оформлення фінансових гарантій здійснюється перевізником завчасно, до подання товарів до митного оформлення. У разі наміру здійснити транзитне перевезення товару його власник або уповноважена ним особа звертається до представника гаранта та у взаємодії з ним обирає один із зазначених у пункті 4 цього Положення видів фінансового забезпечення гарантії, що надається гарантом Держмиткому. У разі порушення перевізником зобов'язань щодо вивезення товару (за винятком обставин, визначених митними правилами, та випадків, зазначених у пункті 12 цього Положення) ввезені товари вважаються призначеними до вільного обігу на території України, а гарант забезпечує митним органам повне відшкодування митного боргу. Під час ввезення товарів на територію України власник вантажу чи уповноважена ним особа подає митниці відправлення на митному кордоні, крім документів, установлених митним законодавством про транзит, оригінал документа, що підтверджує надання гарантом фінансової гарантії Держмиткому, а саме - гарантійного листа банку або свідоцтва про внесення застави, чи страхового поліса. Згідно з установленими правилами декларант заповнює на митниці відправлення вантажну митну декларацію типу «Транзит», у якій зазначаються суми всіх умовно нарахованих платежів, передбачених для товарів у разі їх вільного використання згідно із законодавством (митний борг), та вид обраної фінансової гарантії.

Відповідно до статті 561 Цивільного кодексу України гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.

Таким чином, необхідною умовою дії гарантії є визначення строку її дії.

Судами встановлено, що в наданих Південній митниці гарантійних документах не були визначені строки дії гарантійних зобов'язань, а тому вони не були погоджені відповідачем.

Також судами вірно встановлено, що в морських коносаментах щодо кожного з вантажів значаться різні отримувачі (власники) товару: фізичні особи або юридичні особи в Україні та юридична особа в Росії.

Крім того, вантажі спрямовувалися не для доставки в Російську Федерацію, а для імпорту в Україну, для чого в них зазначені найменування і адреси отримувачів фізичних і юридичних осіб в Україні, їхні телефони та адреси в Україні. Супровідні документи китайських компаній - відправників на 2 та 4 вантаж прямо визначають постачання товару отримувачу в Україні.

Згідно з інвойсами товар також призначався для імпорту в Україну, однак не для фізичних осіб або резидентів, а для компанії нерезидента.

Крім того, судами встановлено, що після прибуття в Одеський морський торгівельний порт кожний з контейнерів був вивантажений у спеціально пристосовану для зберігання контейнерів зону митного контролю - контейнерний термінал портового оператора Дочірнього підприємства «ГПК Україна» у відповідності до пунктів 4.1.5, 4.1.7 Тимчасової технологічної схеми.

Після вивантаження контейнерів згідно з нарядами кожний з контейнерів був відвантажений внутрішньо портовим перевізником дочірнім підприємством "ГПК Україна" на територію складу міжнародного експедитора дочірнього підприємства "СОВМОРТРАНС ОДЕСА" (представник порту) на підставі договорів з ДП "Одеський морський торговельний порт" № КД-13094 від 09 квітня 2009 року, з ДП "ГПК Україна" № 09588/К від 01 квітня 2009 року., та довіреності ДП "СОВМОРТРАНС ОДЕСА".

Відповідно до нарядів та журналу обліку, митний орган здійснив оформлення вантажів не для російських компаній ООО "Брянская магистральная сетевая компания" або ООО "Сейф Кеп", а для української компанії ТОВ "Укрпромтранс", яка визначена отримувачем і в супровідних листах китайських компаній - відправників щодо 2 та 4 вантажів, тобто товар був ввезений у вільний обіг на територію України. В супровідних документах на товар вказано отримувача товарів: суб'єкти господарювання та фізичні особи, які є резидентами України, а не резидентами іншої країни (Росії).

Таким чином по справі встановлено, що вказаний товар був ввезений на територію України для вільного обігу, а не в порядку транзиту через територію України.

Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що посадова особа ВМО має здійснити оформлення нарядів на товари, які надійшли на митну територію України у контейнерах. Під час перевірки документів, які надані на момент оформлення нарядів, посадова особа ВМО має проводити звірку даних наведених в наряді з даними занесеними до Журналу обліку товарів, при цьому заповнює його наступні графи: експедитор; перевізник; одержувач; місцезнаходження (місце проживання) одержувача.

Відповідно до частини першої статті 72 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається після подання митному органу митної декларації, а також усіх необхідних для здійснення митного контролю та оформлення документів, відомостей щодо товарів і транспортних засобів, які підлягають митному оформленню.

Отримуючи митні декларації, морські перевізні документи, інвойси, митний орган у відповідності до своїх повноважень мав перевірити ці документи на їх відповідність, з'ясувати осіб, які мають право на отримання вказаних вантажів, їх декларування та сплату відповідних платежів, здійснити контроль за тим, щоб вантажі надійшли вказаним в коносаментах отримувачам.

Крім того, судами вірно встановлено, що працівники митного органу, які відповідали за ввезення на територію України та розмитнення вказаного товару, були притягнуті до дисциплінарної відповідальності Державною митною службою України.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Враховуючи, що митниця, звертаючись до суду з зазначеним позовом, належних та переконливих доказів про наявність саме тих правових підстав, на яких ґрунтуються її вимоги та які були предметом даного спору не надала, колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову законними та обґрунтованими.

Відповідно до ч.3 ст.220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225-229 КАС України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судові рішення постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Державної митної служби України відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді : (підписи)