Рішення

від 08.04.2008 по справі 22-130/2008

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Апеляційний суд Запорізької області

Апеляційний суд Запорізької області

Справа №

22-130/ 2008р.                                         Головуючий

у 1 інстанції: Бобровим В.1.

Суддя-доповідач  Маловічко С. В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 квітня

2008 року                                                                                        м.  Запоріжжя

Колегія суддів

судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у

складі:

Головуючого:   Бондара В.О.

Суддів:                   Маловічко С.  В.

Прокопенка О.Л.

При секретарі:   Бабенко Т.І. З участю

адвоката ОСОБА_1

розглянувши

у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами

ОСОБА_2,  ОСОБА_3 в особі представника

ОСОБА_4 на рішення Заводського районного суду м.  Запоріжжя від 25 жовтня 2007 року по справі

за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2,  ОСОБА_5,  ОСОБА_6, 

ОСОБА_7 про стягнення боргу, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_3

звернувся до суду з зазначеним позовом, 

в якому вказував,  що 7 червня

2000р. між ним та ОСОБА_8  був укладений

нотаріально посвідчений договір позики, 

згідно якого ОСОБА_8  позичив у

нього гроші в сумі 64350 грн.,  які

зобов»язався повернути до 7 жовтня 2000р. Однак в зазначений строк гроші

позичальник не повернув,  зобов»язавшись

повернути їх найближчим часом.  14 квітня

2002р. ОСОБА_8  помер. Після його смерті

відкрилась спадщина на АДРЕСА_1. Відповідно до вимог  ст. 

557 ЦК УРСР ним була подана до нотаріальної контори за місцем відкриття

спадщини заява щодо наявності у нього претензій до спадкоємців з приводу боргу

ОСОБА_8  у сумі 64350 грн.,  який вони мали погасити в межах успадкованого

майна. Проте після сповіщення нотаріусом спадкоємців про його претензію жоден з

чотирьох спадкоємців,  які прийняли

спадщину,  не виявив бажання сплатити

йому суму боргу спадкодавця.

Посилаючись

на зазначені обставини,  просив стягнути

з відповідачів на його користь борг у сумі 64350 грн. пропорційно до частки

кожного зі спадкоємців у спадщині.

Згодом,  уточнивши позовні вимоги,  просив крім суми боргу в розмірі 64350 грн.

стягнути також 3 % річних від даної суми в розмірі 9652 грн. 50 коп.,  а всього - 74002 грн.

50 коп.                                                                                                            

Рішенням

Заводського районного суду м.  Запоріжжя

від 25 жовтня 2007 року позов ОСОБА_3 задоволено частково: стягнуто з

ОСОБА_2,  ОСОБА_5,  ОСОБА_6, 

ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3 борг у сумі 64350 грн. у

межах вартості

отриманих ними спадкових часток у АДРЕСА_1 в межах дійсної вартості цієї

квартири: з ОСОБА_2 -11499 грн.,  ОСОБА_5

- 5749 грн. 50 коп.,  ОСОБА_7 - 5749 грн.

50 коп.,  ОСОБА_6- 5749 грн. 50 коп.

У задоволенні

решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто

з ОСОБА_2,  ОСОБА_5,  ОСОБА_7, 

ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 солідарно витрати на інформаційно-технічне

забезпечення розгляду справи,  судовий

збір та судові витрати в розмірі 260 грн. 85 коп.3 кожного.

Апеляційне

провадження порушено за апеляційними скаргами ОСОБА_3 в особі представника

ОСОБА_9 та ОСОБА_2

В скарзі

ОСОБА_9 посилається на неповне з»ясування судом обставин справи,  які мають значення для її вирішення,  неправильне застосування норм матеріального

права,  невідповідність висновків суду

обставинам справи,  неправильність

визначення дійсної вартості успадкованої квартири станом на 2005р.,  а не на момент вирішення справи. Тому просить

скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, 

яким задовольнити вимоги позивача в повному обсягу.

ОСОБА_2 в своїй

апеляційній скарзі вказує на порушення судом норм матеріального права,  а саме: застосування судом норм ЦК України 2003р.

до правовідносин,  які виникли до

набрання ним чинності,  що значно

погіршило становище відповідачів. Крім того, 

зазначала,  що судом

необгрунтовано визначена дійсна вартість спадкового майна станом на

2005р.,  а не на момент прийняття

спадщини спадкоємцями - в квітні 2002р. Просила скасувати ухвалене по справі

рішення та ухвалити нове,  яким

задовольнити вимоги ОСОБА_3 в межах дійсної вартості спадкового майна,  визначеної станом на квітень 2002р.

Судом

першої інстанції правильно встановлені обставини справи та визначений характер

спірних правовідносин,  але неправильно

застосовані норми матеріального права, 

що у відповідності до вимог п. 4 

ст.  309 ЦПК України є підставою

для зміни рішення та ухвалення нового рішення по справі.

Оскільки

спірні правовідносин виникли в квітні 2002р., 

то суду слід було застосовувати відповідні норми ЦК УРСР 1963р.

Відповідно

до вимог  ст.  556 ЦК

УРСР,  спадкоємець,  який прийняв спадщину,  відповідає по боргах спадкодавця в межах

дійсної вартості успадкованого ним майна, 

при наявності декількох спадкоємців вони відповідають по боргах

спадкодавця пропорційно отриманим ними спадковим часткам.

Обов»язковою

умовою отримання права на погашення боргу спадкодавця за рахунок його майна є у

відповідності до вимог  ст.  557 ЦК

УРСР звернення кредитора протягом шести місяців з дня відкриття спадщини з

претензією до спадкоємців,  які прийняли

спадщину.

Судом

встановлено,  що між ОСОБА_3 та

ОСОБА_8  07.06.2000р. був укладений

нотаріально посвідчений договір позики, 

згідно якого ОСОБА_3 надав ОСОБА_8 

в борг 64350 грн.,  що

еквівалентно 11700 доларам США,  які позичальник зобов»язався повернути в строк до

07.10.2000р. Зазначений борг в строк не був повернутий,  а 14.04.2002р. ОСОБА_8  помер.

Після

його смерті залишилось спадкове майно 1/2 частина АДРЕСА_1,  яку прийняли четверо спадкоємців: дружина

померлого - ОСОБА_2,  частка якої складає 2/10, 

діти померлого: ОСОБА_5,  ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в рівних частках по 1/10 кожний.

ОСОБА_3

як кредитор протягом 6 місяців з моменту відкриття спадщини подав письмову

претензію до спадкоємців в нотаріальну контору. Нотаріус сповістив спадкоємців

про наявність претензії,  проте жоден зі

спадкоємців в добровільному порядку не погасив своєї частки боргу відповідно до

вартості прийнятої ним спадщини.

Суд правильно з»ясувавши ці

обставини,  дійшов обґрунтованого

висновку про необхідність задоволення вимог ОСОБА_3 Однак при визначенні суми

стягнення судом помилково взята вартість квартири станом на 2005р.,  хоча рішення ухвалювалось в жовтні 2007р. На

вимоги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_9 про необхідність визначення дійсної

вартості квартири станом на момент постановления

рішення суд уваги не звернув.

Такі

висновки суду не відповідають нормам матеріального права,  рекомендаціям Пленуму Верховного Суду України

та привели до порушення прав ОСОБА_3 як кредитора на отримання всієї суми

боргу.

З

апеляційних скарг сторін вбачається,  що

саме визначення дійсної вартості є основним спірним моментом в цій справі.

Відповідно

до п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у

справах за позовами про захист права приватної власності» № 20 від

22.12.1995р.,  вирішуючи питання про

грошові стягнення у справах за позовами про захист права приватної власності на

майно,  суди мають виходити з тогою,  що вартість спірного майна визначається за

погодженням сторін,  а за його

відсутністю - за дійсною вартістю майна на час розгляду спору. Під дійсною

вартістю розуміється грошова сума,  за

яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості. Для її

визначення призначається експертиза.

Отже,  поняття дійсної вартості,  що вживається у судовій практиці,  за своїм змістом і числовим значенням

рівнозначне поняттю ринкової вартості.

Представник

ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_10

вважає,  що зазначені вимоги пленуму

не розповсюджуються на спірні правовідносини, 

встановлені в цій справі, 

оскільки стосуються захисту права приватної власності в спорах про

майно. Натомість,  ОСОБА_10 відстоює

позицію відповідачів стосовно необхідності визначення вартості спадкового майна

на момент прийняття спадщини, 

посилаючись на п. 44 Інструкції про порядок обчислення та справляння

державного мита,  згідно якого за видачу

свідоцтва про право на спадщину державне мито стягується з вартості всього

майна,  що переходить у спадок,  визначеної на день відкриття спадщини.

Проте колегія вважає такі ствердження сторони відповідача

неспроможними,  оскільки

наведені вимоги Інструкції стосується лише визначення сум

державного мита при отриманні

свідоцтва прр право на спадщину та жодним чином не

стосуються спірних правовідносин.

В даному випадку задоволення вимог кредитора здійснюється

за рахунок нерухомого майна,

а отже і вартість цього майна слід визначати на момент

ухвалення судового рішення. Така

позиція є виваженою ще й з огляду на те,  що з початку розгляду справи в 2002р.,  а також з

моменту проведення експертизи в 2005р. ціни на житлові

приміщення значно зросли. Тому

визначена на той період вартість квартири не є дійсною

(тобто ринковою) станом на жовтень

2007р.                                                                                                         

Доводи

апелянта ОСОБА_2 в особі представника - адвокатаОСОБА_1 про те,  що на сьогоднішній момент курс долара США у відношенні до

гривні є меншим,  ніж у період отримання

позики спадкодавцем та настання строку платежу, 

а тому слід перерахувати 11700 доларів США за нинішнім курсом, 

також не заслуговують на увагу.

З тексту

договору позики вбачається,  що

ОСОБА_8  отримав позику в сумі 64350 в

гривнях,  доларовий еквівалент якої

просто зазначений в договорі. Тому ОСОБА_3 в позові ставить питання про

повернення саме взятої суми у гривнях,  а

не її доларового еквіваленту.

Для

забезпечення правильного вирішення справи за клопотанням представника позивача

ОСОБА_9 ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 05.02.2008р. була

призначена будівельно-технічна експертиза для визначення вартості успадкованої

квартири станом на теперішній час.

Згідно

висновку експертизи № 780 від 13.03.2008р., 

ринкова вартість АДРЕСА_1 складає 294640 грн. З цієї суми,  на думку колегії,  слід вираховувати розмір стягнення у

відповідності до частки кожного спадкоємця, 

а саме: з 2/10 часток ОСОБА_2 - 25740 грн.,  з 1/10 частки ОСОБА_5 - 12870 грн.,  з 1/10 частки ОСОБА_6 - 12870 грн.,  з 1/10 частки ОСОБА_7 - 12870 грн.

Крім

того,  з відповідачів підлягають

стягненню на користь ОСОБА_3 всі судові витрати по справі: 1400 грн. - оплата

за проведення експертиз,  держмито у

розмірі 964, 75 грн.,  витрати на

інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 30 грн.,  а всього 2394, 75 грн.

Представник

ОСОБА_3 - ОСОБА_9 наголошує в апеляційній скарзі на необґрунтованість відмови в

позові в частині стягнення 3 % річних у відповідності до вимог  ст. 

214 ЦК УРСР,  оскільки боржник прострочив виконання зобов»язання.

Однак зі

змісту  ст.  214 ЦК

УРСР випливає,  що це є формою

відповідальності боржника у вигляді виключної неустойки,  яка пов»язана лише з особою боржника та не

може бути застосована до спадкоємців, 

які не користувались позиченими коштами. Тому суд обґрунтовано та законно

відмовив позивачеві в цій частині позовних вимог.

Беручи

до уваги зазначені обставини,  колегія

дійшла висновку про часткову обґрунтованість обох апеляційних скарг стосовно

порушення судом норм матеріального права, 

що є підставою для зміни оскаржуваного рішення у відповідності до п. 4

ч. 1  ст. 

309.

Керуючись  ст. 

ст.  307,  309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України,  колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну

скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Апеляційну

скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Рішення

Заводського районного суду м.  Запоріжжя

від 25 жовтня 2007р. по цій справі змінити.

Стягнути

з ОСОБА_2,  ОСОБА_5,  ОСОБА_7, 

ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 борг у сумі 64350 грн. та судові витрати в

розмірі 2394 грн.75 коп.

у межах вартості отриманих ними спадкових часток у АДРЕСА_1 у відповідності

до дійсної вартості цієї квартири в сумі 294 640 грн.: з ОСОБА_2 - 26338 грн.

69 коп.,  ОСОБА_5 - 13468 грн. 69

коп.,  ОСОБА_7 - 13468 грн; 69 коп.,  ОСОБА_6 - 13468 грн. 69 коп.

В іншій частині

рішення залишити без змін.

Рішення

набирає чинності негайно,  проте може

бути оскаржено до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох

місяців.