Постанова

від 04.12.2013 по справі 5011-30/2796-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2013 р. Справа№ 5011-30/2796-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Самсіна Р.І.

суддів: Власова Ю.Л.

Шаптали Є.Ю.

За розглядом апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2013р. у справі № 5011-30/2796-2012 (склад суду: головуючий суддя Блажівська О.Є., судді Гавриловська І.О., Грєхова О.А.)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит

Лізинг»

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТЦ-Центр»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Лайн»

про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу

Представники сторін:

від позивача (скаржник): Криворог І.О. (довіреність від 24.10.2012р.);

від відповідача-1: Семак І.А. (довіреність від 23.09.2013р.);

від відповідача 2: Семак І.А. (довіреність від 23.09.2013р.);

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.10.2013р. позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» задоволені частково, вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТЦ-Центр» 262 925, 63 грн. основного боргу, 54 781, 33 грн. інфляційних втрат, 15 222, 81 грн. - 3% річних та судові витрати, в іншій частині заявлених вимог відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2013р. у справі 5011-30/2796-2012 в частині відмови в задоволенні позову; прийняти постанову, якою позов задовольнити повністю.

Доводи скаржника ґрунтуються на тому, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові підлягає скасуванню, у зв'язку із порушенням норм матеріального права.

З посиланням на положення Господарського кодексу України (ч. 2 ст. 20, ст. 235, 236, 237), Закону України «Про фінансовий лізинг» (ч. 2 ст. 7) скаржник відзначає про відсутність підстав для звільнення боржника, як особи, винної в порушенні господарського зобов'язання, від виконання обов'язку в натурі, тобто від оплати наданої послуги фінансового лізингу та сплати в повному обсязі всіх лізингових платежів, термін сплати яких настав станом на дату розірвання договору і які залишаються несплаченими станом на час розгляду справи.

За твердженнями апелянта викладеними у скарзі, відмовивши у задоволенні частини позовних вимог про стягнення прострочених лізингових платежів, суд тим самим вирішив спір, заснований на доводах лізингоодержувача (відповідача-1) щодо обов'язку лізингодавця повернути кошти, сплачені відповідачем-1 як часткова оплата вартості предмета лізингу, в той час як відповідні доводи відповідача-1 за своєю правовою природою є вимогами, правомірність заявлення яких доводиться заявником та можуть заперечуватися особою, на яку зазначені вимоги направлені, тобто є спірними; такі вимоги повинні бути заявлені за правилами позовного (самостійного, зустрічного) провадження; у свою чергу, за відсутності відповідного позову відповідача-1 немає підстав для відмови у стягненні з нього всієї суми грошових коштів, термін сплати яких настав.

Окрім того, у апеляційній скарзі також зазначено, що порушення судом норм матеріального права мало наслідком неправильний висновок місцевого господарського суду про відмову в задоволенні заявленого позивачем позову в частині вимог до відповідача-2, як поручителя та солідарного боржника.

Під час розгляду апеляційної скарги, представником відповідачів відзначено про необґрунтованість доводів апеляційної скарги, оскільки питання по застосуванню положень закону щодо яких незгоден апелянт, вже були предметом розгляду у Верховному Суді України.

За розглядом матеріалів справи, при дослідженні наявних доказів, враховуючи пояснення представників сторін та доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, судом відзначається про відсутність підстав для скасування судового рішення при врахуванні наступного.

Матеріалами справи підтверджено, не заперечується сторонами та встановлено під час розгляду справи судом першої інстанції, що на умовах укладеного 15.08.2008р. між ТОВ «УніКредит лізинг» та ТОВ «ІТЦ-Центр» договору фінансового лізингу № 763-LD позивачем було придбано та передано у користування лізингоодержувача (відповідач-1) предмет лізингу - вантажний автобетонозмішувач KARRENA на базі MERCEDES-BENZ, ACTROS 3241 B (№ шасі WDB9333051L328663).

До договору складено додаток № 2 у якому погоджено графік сплати лізингових платежів у відношенні наявного у користуванні відповідача-1 предмету лізингу, що повністю відповідає умовам п. 7.1 договору за яким складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в графіку лізингових платежів у Додатку № 2 до договору.

При укладенні додаткової угоди від 26.01.2009р. № 1 до договору фінансового лізингу № 763-LD сторони домовились змінити додаток № 2 (Графік лізингових платежів) до договору, який наведено в додатку № 1 до додаткової угоди (п. 1.5 додаткової угоди від 26.01.2009р.).

Умовами договору № 763-LD від 15.08.2008р. (14.8) передбачено, що договір набуває чинності на дату його підписання належним чином сторонами та зберігає силу до повного виконання лізингоодержувачем всіх своїх зобов'язань за договором; одностороння відмова від договору повністю або частково будь-якою стороною можлива лише на умовах та в порядку, визначеному договором…

Згідно з п. 12.4 договору лізингодавець має право розірвати договір та вимагати повернення предмета лізингу лізингоодержувачем в безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж згідно з додатком № 2 до договору повністю або частково і якщо прострочення платежу становить більше 30 календарних днів.

Наведені положення договору узгоджуються з ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» якою передбачено право лізингодавця відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Згідно пункту 12.2 договору лізингу при настанні випадку невиконання, (несвоєчасної оплати лізингоодержувачем платежів за договором лізингу), лізингодавець може направивши письмове повідомлення лізингоодержувачу, вимагати усунення порушення протягом строку визначеного лізингодавцем в такому повідомленні, призупинити або припинити виконання своїх зобов'язань за фінансовими документами, заявити, що всі ще несплачені Договором Лізингові Платежі та інші платежі належать до сплати, і в такому випадку такі суми є належними до сплати та повинні бути сплачені разом з іншими платежами передбаченими договором, негайно вилучити предмет лізингу у лізингоодержувача, використовувати будь-які наявні в таких обставинах засоби захисту лізингодавцем своїх прав, передбачені законодавством, що може бути застосоване.

Відповідно п. 12.3 договору лізингу, якщо лізингодавець проголошує всі несплачені суми належними до сплати і в разі невиконання лізингоодержувачем зобов'язання по сплаті вищезазначених сум у строк зазначений у письмовому повідомленні лізингодавця, останній має право відмовитись від цього договору та вимагати повернення предмета лізингу лізингоодержувачем, а також утримати всі суми, що вже були сплачені лізингоодержувачем за цим договором, як одноразову оплату за користування предметом лізингу лізингоодержувачем.

Оскільки відповідачем-1 припинились сплачуватись лізингові платежі та заборгованість за договором становила значну суму, позивачем було надіслано ТОВ «ІТЦ-Центр» повідомлення про відмову від договору фінансового лізингу № 763-LD та про повернення предмета лізингу (за вих. № 961 від 04.06.2010р.).

У повідомленні лізингодавцем було визначено дату припинення договору фінансового лізингу - починаючи з 11 червня 2010р., та при врахуванні, що з припиненням дії договору фінансового лізингу у лізингоодержувача припиняється право користування предметом лізингу, у повідомленні містилась вимога поставити предмет лізингу (автобетонозмішувач KARRENA на базі MERCEDES-BENZ, ACTROS 3241 B) на стоянку за адресою - м. Київ, вул. Ремонтна 3.

Повернення позивачу техніки, що була предметом договору фінансового лізингу № 763-LD підтверджується актом приймання передачі від 30.06.2010р..

За погодженими умовами платежу у договорі фінансового лізингу № 763-LD (п. 9.4) всі суми, одержані лізингодавцем від лізингоодержувача або третьої сторони, будуть використовуватися, в першу чергу, для погашення неустойки, в другу чергу - для сплати прострочених платежів, в третю чергу - для погашення прострочених лізингових платежів (починаючи з суми найдавнішої несплати), в четверту чергу - для сплати поточних лізингових платежів; лізингодавець отримує право змінювати порядок погашення заборгованості, якщо останній вважає це за необхідне.

Згідно проведених позивачем нарахувань станом на дату припинення договору (11.06.2010р.), несплачені відповідачем-1 за договором фінансового лізингу 763-LD, лізингові платежі за Графіком лізингових платежів складають суму боргу в розмірі 543 463, 32 грн. та разом із сумою інфляційних втрат в розмірі 81 058, 63 грн., 3% річних в розмірі 37 113, 97 грн. заявлені до стягнення з відповідачів солідарно в судовому порядку.

Доводи відповідача-1 з приводу відсутності заборгованості перед позивачем за договором фінансового лізингу 763-LD від 15.08.2008р. при проведенні заліку зустрічних вимог за заявою про зарахування (вих. № 2/653- LD від 25.04.2012р.) правомірно не враховані судом першої інстанції при встановленні наступних обставин.

У постанові Вищого господарського суду України від 06.09.2012 року у даній справі 5011-30/2796-2012 (прийнята за наслідками перегляду постанови Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2012р. про скасування ухвали про припинення провадження), відзначено, що заявлені лізингоодержувачем вимоги про обов'язок лізингодавця повернути помилко сплачені заявником кошти та кошти, сплачені як часткова оплата вартості лізингового майна при достроковому поверненні договору лізингу (відмова лізингодавця від договору та повернення предмету лізингу), які (вимоги) оформлені як зустрічні однорідні вимоги, за своєю правовою природою є вимогами, правомірність заявлення яких доводиться заявником та можуть заперечуватися особою, на яку зазначені вимоги направлені, тобто є спірними.

Договором фінансового лізингу № 763-LD передбачено, що усі платіжні та інші зобов'язання за цим договором повинні виконуватися лізингоодержувачем без права будь-якого заліку чи зустрічної вимоги, вільно та незалежно від будь-якого права утримання (абз.2 пункту 9.6 договору).

Зарахування зустрічних вимог не допускається у разі якщо це встановлено договором (п. 5 ч. 1 ст. 602 Цивільного кодексу України).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.06.2013р. у справі № 910/8457/13, яке набрало законної сили 02.07.2013р. задоволено позов ТОВ «УніКредит Лізинг» до ТОВ «ІТЦ-Центр», третя особа: ТОВ «Авто-Лайн», визнано недійсною заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТЦ-Центр» № 2/653-LD/1 від 25 квітня 2012р. про зарахування зустрічних вимог із Товариством з обмеженою відповідальністю «Унікредит лізинг» за договорами фінансового лізингу №№ 653-LD від 2 липня 2008р., 763-LD від 15 серпня 2008р..

Рішення суду у вказаній справі є чинним, а в силу положень ч. 2 ст. 35 ГПК України, факти, встановлені під час розгляду зазначеної справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Положеннями п. 7.7 договору лізингу передбачено, що лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця лізингові платежі у гривнях на дати платежів, вказані в додатку № 2 до цього договору на рахунок, зазначений в розділі 16 цього договору, в сумі, яка визначена в повідомленні про лізинговий платіж.

Заборгованість за користування предметом лізингу по договору № 763-LD від 15.08.2008р., що виникла станом на час припинення договору у зв'язку з відмовою лізингодавця, не погашена, доказів зворотнього суду не представлено.

Згідно з положеннями частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Строки виконання зобов'язань по оплаті лізингових платежів встановлені в графіку платежів та за сумами, які складають заборгованість заявлену до стягнення станом на 11.06.2010р. є такими що настали.

За відсутності доказів належного виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань по договору № 763-LD від 15.08.2008р. в частині оплати лізингових платежів за період користування предметом лізингу, вимоги про стягнення боргу в розмірі 262 925, 63 грн. правомірно задоволені судом першої інстанції.

При врахуванні наявного прострочення у сплаті вказаного боргу, правильним є рішення суду щодо стягнення з відповідача-1 інфляційних втрат та 3% річних, нарахування яких у розмірі 54 781, 33 грн. інфляційних втрат та 15 222, 81 грн. 3% річних здійснено у відношенні такої суми боргу та періодів прострочення станом на 29.02.2012р. (дата на яку проведено нарахування позивачем), з огляду на положення ст. 625 ЦК України.

У задоволенні вимог позивача по сумі стягнення в розмірі 280 537, 69 грн. судом першої інстанції було відмовлено із посиланням на обґрунтованість в цій частині заперечень відповідача-1 викладених у відзиві на позов.

При розгляді апеляційної скарги суд бере до уваги, що обґрунтування рішення суду першої інстанції відповідає висновкам викладеним в постанові Верховного Суду України від 01.10.2013р. (справа № 11/5005/2290/2012), які в силу положень ч. 3 ст. 82 ГПК України обов'язкові до врахування при прийнятті рішення.

Посилання скаржника на постанову Вищого господарського суду України від 27.03.2013р. у справі № 7/5005/2240/2012 не підтверджують наявності порушення або неправильного застосування норм матеріального права судом першої інстанції під час розгляду даної справи, оскільки саме вказана постанова була надана в обґрунтування неоднаковості застосування касаційним судом норм матеріального права під час розгляду у Верховному Суді України справи № 11/5005/2290/2012.

Згідно п. 7.2 договору лізингу та графіку лізингових платежів перший лізинговий платіж складається із комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи пов'язані з підготовкою та укладенням цього договору та авансу ціни предмета лізингу; другий лізинговий платіж складається із комісії лізингодавця, яка розраховується з дати передачі до останнього числа Лізингового періоду, в якому відбулась передача предмета Лізингу та наступних змінних складових: ПДВ на суму нарахованої до сплати комісії згідно з пунктами a) пункту 7.2.2, що перевищує подвійну облікову ставку НБУ, встановлену на день нарахування такої комісії за відповідний проміжок часу, розраховану від Ціни Предмета Лізингу...

Згідно п. 7.2.3 договору лізингу, періодичні лізингові платежі складаються із: відшкодування, яке є гривневою сумою, визначеної в графіку, помноженої на курс Міжбанківського ринку; комісії лізингодавця, яка розраховується як різниця суми лізингового платежу та відшкодування яке не може бути меншою за 1 (одну) гривню. В будь-якому випадку розмір лізингового платежу не може бути менший ніж розмір відшкодування; ПДВ на суму нарахованої до сплати комісії, згідно з підпунктом b) пункту 7.2.3, що перевищує подвійну облікову ставку НБУ, встановлену на день нарахування такої комісії за відповідний проміжок часу, розраховану від Ціни Предмета Лізингу...

Відповідно до п. 7.4 договору лізингу комісія за організацію, аванс ціни предмета лізингу, комісія, відшкодування, передбачені цим розділом, є оплатою лізингодавцю за отримане лізингоодержувачем у лізинг майно за договором фінансового лізингу та компенсацією відсотків за кредит.

Правове регулювання спірних правовідносин на законодавчому рівні визначено ЦК України, ГК України, спеціальним законом - Законом України «Про фінансовий лізинг».

У статті 806 ЦК України міститься визначення договору фінансового лізингу, а згідно з ч. 2, 3 вказаної статті до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом; до відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом; особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

В частині застосування положень закону, судом апеляційної інстанції враховуються висновки зроблені Верховним Судом України під час розгляду справи 11/5005/2290/2012 (постанова від 01.10.2013р.), де зазначено, що на правовідносини, які склалися між сторонами (пов'язані з виконанням договору фінансового лізингу) щодо одержання позивачем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж, та оскільки позивач в односторонньому порядку розірвав договір, а відповідач повернув спірний предмет за договором лізингу, позивач не має права вимагати оплати предмету лізингу.

15 серпня 2008р. між ТОВ «УніКредит Лізинг», ТОВ «ІТЦ-Центр» та ТОВ «Авто-Лайн», як поручителем, укладено договір поруки № 763/SUR за яким: відповідно до умов договору фінансового лізингу № 763-LD від 15.08.2008р. (зі змінами і доповненнями, які можуть вноситись до них, і разом з усіма додатками до них), укладений між лізингодавцем та лізингоодержувачем, поручитель, як солідарний боржник, зобов'язувався безвідклично та безумовно сплатити лізингодавцю за його першою вимогою, всі необхідні платежі за договором фінансового лізингу загальною сумою до 150 000 євро, що на день укладання цього договору становить 1 083 142, 65 грн. та сплатити всі інші платежі, що належать до сплати лізингоодержувачем відповідно до умов договорів фінансового лізингу, в тій же самій сумі, валюті та в той же самий час (також у випадку дострокових платежів), як це визначено в договорі фінансового лізингу (п. 1.1 договору поруки).

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі, поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Згідно положень ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

У п. 1.2 договору поруки сторони визначили, що поручитель зобов'язується сплатити платежі, зазначені в п. 1.1 договору, якщо йому надіслана лізингодавцем письмова вимога з підтвердженням суми невиконаного зобов'язання - протягом 5 робочих днів з дати такої вимоги без будь-яких заперечень, перевірок або виправдань щодо вимоги, без будь-яких взаємозаліків, вирахувань або утримань; такі платежі повинні бути сплачені поручителем на рахунки лізингодавця, вказані в вимозі.

У зв'язку з невиконанням ТОВ «ІТЦ-Центр» зобов'язань по сплаті лізингових платежів за договором фінансового лізингу № 763-LD від 15.08.2008р., позивач звернувся до ТОВ «Авто-Лайн» з вимогою про виконання зобов'язань за договором поруки (вих. 274 від 31.01.2012р.) у якій повідомив останнього про необхідність погашення заборгованості на підставі укладеного договору поруки протягом 5 днів з дати отримання вимоги. Вимогу направлено ТОВ «Авто-Лайн» 01.02.2012р. (за адресою вказаною в договорі поруки у відповідності з п. 3.3 договору поруки) що підтверджується квитанцією кур'єрської служби доставки, що в копії залучена до справи.

У задоволенні вимог позивача про стягнення боргу за договором фінансового лізингу № 763-LD від 15.08.2008р. з поручителя (ТОВ «Авто-Лайн») відмовлено при встановленні обставин припинення поруки з підстав передбачених ч. 4 ст. 559 ЦК України.

При врахуванні доводів апеляційної скарги щодо відсутності підстав вважати невстановленим строк виконання зобов'язань, що випливають з договору поруки, такі відхиляються судом апеляційної інстанції через наступне.

Відповідно до ч. 4 до ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Згідно п. 3.8 договору поруки № 763/SUR, договір вступає у силу з дати його підписання уповноваженими представниками всіх трьох сторін та припиняє свою дію тільки після повного виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу або поручителем за цим договором.

Вказані положення не можна розцінювати як встановлення строку дії поруки, оскільки умова договору поруки (пункт 3.8) про його дію до повного виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу або поручителем за договором поруки, не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).

Зазначені висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 18.07.2012 року (справа № 6-78цс12), а відповідно до ч. 1 ст. 111-28 ГПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Оскільки, з вимогою до поручителя про виконання зобов'язань боржника за договором фінансового лізингу № 763-LD від 15.08.2008р. позивач звернувся 01.02.2012р. (підтвердженням направлення вимоги за вих. № 274 від 31.01.2012р. є квитанція кур'єрської служби доставки), тобто після спливу шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов'язання (11.06.2010р. як те визначено у повідомленні про відмову від договору фінансового лізингу), судом першої інстанції правомірно зроблено висновок про відсутність підстав вважати зобов'язаним ТОВ «Авто-Лайн» за договором поруки № 763/SUR та обґрунтовано прийнято рішення про відмову у задоволенні позовних вимог до поручителя.

На підставі вищевикладеного, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що судом першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини справи, рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» та скасування рішення Господарського суду м. Києва від 09.10.2013 року.

Керуючись статтями 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2013р. у справі № 5011-30/2796-2012 - без змін.

2. Матеріали справи № 5011-30/2796-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Р.І. Самсін

Судді Ю.Л. Власов

Є.Ю. Шаптала