Рішення

від 03.12.2013 по справі 910/16910/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/16910/13 03.12.13

За позовом Київської міжрайонного екологічної прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрові хвилі»

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від прокуратури: Шукайло О.І. за наказом № 403к від 27.09.2013 р.;

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Київська міжрайонна екологічна прокуратура в інтересах держави в особі Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрові хвилі» про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки площею 1 850 кв.м. на території острову р. Дніпро Венеціанський, в межах міста Києва та привести її в попередній стан.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокуратура вказує на те, що проведеною нею перевіркою було встановлено, що станом на 08.07.2013 р. на території острову Венеціанський ТОВ «Дніпрові Хвилі» використовує земельну ділянку (код 63:397:018) орієнтовною площею 2 000 кв.м. для розміщення цілісного майнового комплексу, при цьому вказана ділянка за даними Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації знаходиться у власності Київської міської ради та в оренду чи користування не передавалась. Крім того, прокуратура вказує на те, що цілісний майновий комплекс, який належить відповідачу, разом з десятиметровою смугою навколо будівлі, що необхідна для вирішення господарських потреб, становить 150 кв.м. у відповідності до Звіту про експертну оцінку вартості об'єкту приватизації, затвердженого начальником Представництва фонду державного майна України у Дарницькому районі м. Києва від 30.05.1995 р. Зважаючи на вказані обставини, прокуратура кваліфікує дії відповідача щодо користування земельною ділянкою площею 0, 185 га, розташованою на о. Венеціанському, як самовільне зайняття. При цьому, зазначається, що під час перевірки встановлено факт будівництва відповідачем капітальної цегляної споруди на самовільно зайнятій земельній ділянці - об'єкту ІІ категорії складності без документа, який дає право на виконання будівельних робіт. Зважаючи на вказані обставини, прокуратура вирішила звернутись з даним позовом до суду та вимагати звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у попередній стан.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.09.2013 р. порушено провадження у справі № 910/16910/13 та призначено розгляд справи на 09.10.2013 р.

09.10.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від прокуратури надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.10.2013 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представників позивача та відповідача, відкладено на 23.10.2013 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 23.10.2013 р., у зв'язку з перебування судді Ломаки В.С. у відрядженні, справу № 910/16910/13 передано для розгляду судді Любченко М.О.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.10.2013 р. суддею Любченко М.О. було прийнято справу № 910/16910/13 до свого провадження та призначено її до розгляду на 12.11.2013 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 28.10.2013 р. справу № 910/16910/13 передано для розгляду судді Ломаці В.С., у зв'язку з її поверненням з відрядження.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.10.2013 р. суддею Ломакою В.С. було прийнято справу № 910/16910/13 до свого провадження та призначено її до розгляду на 12.11.2013 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.11.2013 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представників позивача та відповідача, відкладено на 03.12.2013 р.

Представники позивача та відповідача в судове засідання 03.12.2013 р. не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників позивача та відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 03.12.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника прокуратури, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16.06.1995 р. відповідач придбав у власність за Договором купівлі-продажу, укладеним з Представництвом Фонду державного майна України в Дарницькому районі м. Києва, цілісний майновий комплекс, що знаходиться на земельній ділянці в 150 кв.м. в середній зоні в парку відпочинку «Гідропарк».

На виконання умов договору, 14.05.1996 р. сторонами підписано Акт передачі проданого комунального майна № 61.

05.05.1998 р. відповідач отримав Свідоцтво про власність № 75-цмк, згідно якого він є власником майна цілісного майнового комплексу ТОВ «Дніпрові хвилі», що знаходиться за адресою: м. Київ-660, парк культури та відпочинку «Гідропарк».

Згідно з дорученням Київради від 15.01.2003 р. була сформована кадастрова справа № А-1338 про надання земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Дніпрові хвилі» для обслуговування та експлуатації кафе з літнім майданчиком.

07.07.2005 р. на сесії Київської міської Ради було вирішено повернутись до розгляду питання щодо передачі позивачу земельної ділянки у користування після розробки та затвердження проекту планування території зони відпочинку «Гідропарк».

За дорученням Київської міської ради Закритим акціонерним товариством "Виробничо-комерційною фірмою «Стафед-2» було виготовлено технічну документацію зі складання договору оренди земельної ділянки на о. Гідропарк урочище «Передмістна слобідка» у Дніпровському районі м. Києва для Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрові хвилі» для експлуатації та обслуговування закладу громадського харчування. Зазначена технічна документація була перевірена та прийнята до бази даних Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що підтверджується відміткою на першому аркуші проекту відведення земельної ділянки.

16.02.2007 р. відповідач звернувся до Київради з пропозицією про укладення договору оренди земельної ділянки та надав два примірники договору, однак договір оренди зазначеної земельної ділянки, яка розташована на о. Гідропарк урочище «Передмістна слобідка» у Дніпровському районі м. Києва не був підписаний Київським міським головою, та не був повернутий на адресу позивача.

Позивач дійшовши до висновків про порушення його прав звернувся до господарського суду з позовом про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.06.2009 р. у справі № 35/333 за позовом ТОВ «Дніпрові хвилі» до Київської міської ради та Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки на о. Гідропарк урочище «Передмістна слобідка» у Дніпровському районі м. Києва було відмовлено.

Як вбачається з матеріалів справи, в серпні 2013 року Державною інспекцією сільського господарства в м. Києві було проведено перевірку дотримання відповідачем вимог земельного законодавства, за наслідками якої складено Акт № А-354/090 від 09.08.2013 р.

Відповідно до викладених у вказаному Акті висновків перевіряючого, станом на 12.08.2013 р. відповідач використовує земельну ділянку площею 150 кв.м. під розміщення цілісного майнового комплексу. Відповідно до Договору купівлі-продажу від 16.06.1995 р. № 705, укладеного між Фондом державного майна України та ТОВ «Дніпрові хвилі», визнано право власності на вищезазначений цілісний майновий комплекс, що засвідчено свідоцтвом про власність від 05.05.1998 р. № 75-цмк, яке виданого ТОВ «Дніпрові хвилі». При цьому, ТОВ «Дніпрові хвилі» самовільно займає земельну ділянку площею орієнтовно 0, 185 га. Документи, передбачені ст. 126 Земельного кодексу України у ТОВ «Дніпрові хвилі» - відсутні.

Листом від 28.08.2013 р. за № 7/26-16/2808/09 Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві повідомила Київського міжрайонного екологічного прокуратури про те, що перевіркою з виїздом на місце 28.08.2013 р. встановлено, що на території ТОВ «Дніпрові хвилі» самовільно збудована капітальна цегляна споруда кафе, чим порушено ч. 1 ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Також, 28.08.2013 р. Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві було складено Акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, відповідно до якого встановлено, що за адресою: Гідропарк у Дніпровському районі м. Києва, кафе «У лешего» (ТОВ «Дніпрові хвилі») самовільно збудована капітальна цегляна будівля (об'єкта відноситься до ІІ категорії складності, згідно ДБН В.1.2-14-2009 «Загальні принципи забезпечення надійності та конструктивної безпеки будівель, споруд, будівельних конструкцій та основ»).

Оцінюючи представлені докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Положеннями статті 84 Земельного кодексу України визначено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України юридичні громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Статтею 9 Земельного кодексу України визначено, що передача земельних ділянок у власність чи користування громадян чи юридичних осіб відноситься до повноважень Київської міської ради.

Відповідно до статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно з частиною 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до статті 187 Земельного кодексу України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», серед основних завдань державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України.

Статтею 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Пунктом 5 статті 126 Земельного кодексу України визначено, що право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Суд зазначає, що до матеріалів справи не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач проводить господарську діяльність, а також здійснює зведення капітальних споруд на спірній земельній ділянці на достатніх правових підставах.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Також, відповідно до листа-роз'яснення Держкомзему України № 14-17-4/12991 від 11.11.2008 р. «Щодо застосування терміну «Самовільне зайняття земельної ділянки», згідно із вищезазначеним терміном не вважається самовільним зайняттям земельної ділянки, якщо орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування прийняв рішення про її передачу у власність або надання у користування (оренду). Даний перелік рішень є вичерпним. У разі використання земельної ділянки за наявності будь-яких інших рішень зазначених органів (наприклад про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки, про погодження місця розташування об'єкту тощо), дані дії слід кваліфікувати як самовільне зайняття земельної ділянки.

Статтею 212 Земельного кодексу України визначено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Отже, враховуючи вищевикладені положення норм чинного законодавства України та приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги, заявлені у даній справі, є обґрунтованими.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість заявлених позовних вимог, вони підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Як зазначено в п. 2.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог.

Таким чином, враховуючи те, що в даному випадку судом розглянуто дві позовні вимоги немайнового характеру, з відповідача має бути стягнутий судовий збір в розмірі двох мінімальних заробітних плат за показником на 01.01.2013 р. - 2 294, 00 грн.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпрові хвилі» (02160, місто Київ, Дніпровський район, станція метро «Гідропарк», код ЄДРПОУ 22862222) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 1 850 кв.м. на території острову р. Дніпро Венеціанський, в межах міста Києва та привести її у попередній стан.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрові хвилі» (02160, місто Київ, Дніпровський район, станція метро «Гідропарк», код ЄДРПОУ 22862222) в доход спеціального фонду Державного бюджету України 2 294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп. судового збору.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.12.2013 р.

Суддя В.С. Ломака