Постанова

від 03.12.2013 по справі 910/8416/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2013 р. Справа№ 910/8416/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Іоннікової І.А.

Майданевича А.Г.

за участю секретаря судового засідання Шалівського В.О.

за участю представників

від позивача: Петікар А.В. - дов. від 30.05.2013 року № 30/05/13

від відповідача: Скорий О.В. - директор, Кондаурова А.П. - дов. від 31.05.2013 року б/н

від третьої особи: Силенко Т.Г. - дов. від 18.10.2013 року б/н

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Альтан-Груп" на рішення господарського суду м. Києва від 29.07.2013 року

справі № 910/8416/13 (суддя Мельник В.І.)

за позовом Малого колективного підприємства „Альфа" (с. Комарівці Сторожинецького р-ну Чернівецької області)

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Альтан-Груп" (м. Київ)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача

Закрите акціонерне товариство „Аско-Транс" (м. Київ)

про стягнення 207 237 грн. 44 коп.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду м. Києва звернулося Мале колективне підприємство „Альфа" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Альтан-Груп" про стягнення з відповідача на користь позивача

184 900 грн. перерахованих коштів, пені в розмірі 13 867 грн. 50 коп., 3% річних в розмірі 8 100 грн. 14 коп., інфляційних в розмірі 369 грн. 80 коп., а всього 207 237 грн. 44 коп.

Рішенням від 29.07.2013 року господарський суд м. Києва позов задовольнив повністю. Стягнув з ТОВ „Альтан-Груп" на користь МКП „Альфа" 184 900 грн. - основного боргу, 13 867 грн. 50 коп. - пені, 8 100 грн. - 3% річних, 369 грн. 80 коп. - інфляційних втрат та судовий збір у розмірі 4 144 грн. 75 коп.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням місцевого господарського суду ТОВ „Альтан-Груп" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить визнати поважною причину пропущення строків на апеляційне оскарження, скасувати рішення господарського суду м. Києва від 29.07.2013 року № 910/8416/13 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2013 року ТОВ „Альтан-Груп" було відновлено строк на апеляційне оскарження, його апеляційна скарга була прийнята до провадження та призначено розгляд справи № 910/8416/13 у судовому засіданні за участю представників сторін.

Ухвалою від 24.10.2013 року Київський апеляційний господарський суд залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Закрите акціонерне товариство „Аско-Транс".

Розпорядженням в.о. голови Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2013 року склад судової колегії змінювався.

28.11.2013 року відповідачем було подано уточнення до апеляційної скарги в якому він просив скасувати рішення господарського суду м. Києва від 29.07.2013 року № 910/8416/13 частково та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в частині стягнення 26 158 грн. 56 коп. основного боргу, 1 154 грн. 56 коп. - 3% річних, 52 грн. 32 коп. - інфляційних втрат.

В судовому засіданні 03.12.2013 року представники відповідача та третьої особи підтримали вимоги уточненої апеляційної скарги. Представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечував з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, судова колегія виходить із наступних обставин.

10.08.2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю „Альтан-Груп" (продавець) та Мале колективне підприємство „Альфа" (покупець) уклали договір поставки нафтопродуктів № 31/01, відповідно до умов якого продавець зобов'язався поставляти (передавати) у власність покупця, а покупець приймати і своєчасно оплачувати нафтопродукти згідно умов договору і додатків до нього (рахунків-фактур), які є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 1.2 договору від 10.08.2011 року № 31/01 передбачалося, що додаток (рахунок-фактура) до договору мав оформлятися на кожну окрему партію товару. У додатку (рахунку фактурі) мали вказуватися найменування товару (номенклатура); кількість товару, що поставляється; одиниця вимірювання, ціна товару, строк оплати; строк поставки; умови поставки (згідно міжнародних правил тлумачення торгових термінів „Інкотермс" в редакції 2000 року).

Згідно з п. 4.1 договору від 10.08.2011 року № 31/01 оплата за товар, що поставляється за даним договором, здійснюється у національній валюті України, у безготівковій формі через установи банків шляхом перерахування грошових коштів з банківського рахунку покупця на банківський рахунок продавця. Покупець сплачує попередню оплату в сумі 100% вартості товару (в т.ч. ПДВ), згідно виставленого рахунку-фактури (п. 4.2 договору).

Як вбачається з матеріалів справи позивач платіжними дорученнями від 09.09.2011 року № 1 на 8 000 грн., від 12.09.2011 року № 2 на 12 000 грн., від 13.09.2011 року № 3 на 3 000 грн., від 14.09.2011 року № 4 на 4 000 грн., від 16.09.2011 року № 7 на 3 000 грн., від 19.09.2011 року № 8 на 3 000 грн., від 21.09.2011 року № 9 на 8 800 грн., від 22.09.2011 року № 10 на 6 200 грн., від 26.09.2011 року № 11 на 10 000 грн., від 28.09.2011 року № 16 на 10 000 грн., від 30.09.2011 року № 17 на 4 000 грн., від 05.10.2011 року № 17 на 10 000 грн., від 06.10.2011 року № 18 на 4 000 грн., від 10.10.2011 року № 19 на 3 000 грн., від 12.10.2011 року № 20 на 3 000 грн., від 14.10.2011 року № 22 на 3 000 грн. здійснив розрахунок за паливо згідно рахунку-фактури NСФ-0000029 від 23.08.2011 року на загальну суму 95 000 грн.

Також позивач платіжними дорученнями від 17.10.2011 року № 23 на 25 000 грн., від 19.10.2011 року № 27 на 12 000 грн., від 20.10.2011 року № 28 на 10 000,00 грн., від 24.10.2011 року № 31 на 5 000 грн., від 26.10.2011 року № 32 на 10 000 грн., від 27.10.2011 року № 36 на 5 500 грн., від 28.10.2011 року № 37 на 5 500 грн., від 31.10.2011 року № 38 на 5 000 грн., від 02.11.2011 року № 39 на 6 900 грн., від 04.11.2011 року № 40 на 5 000 грн. здійснив розрахунок за паливо згідно рахунку-фактури NСФ-0000032 від 06.10.2011 року на загальну суму 89 900 грн.

За твердженням позивача відповідач не здійснив йому поставки нафтопродуктів.

На підтвердження факту здійснення поставок нафтопродуктів відповідач надав господарському суду податкові декларації з податку на додану вартість за серпень та жовтень 2011 року, заявку до ЗАТ „Аско-Транс" на перевезення вантажів від 23.08.2013 року № 1, акт прийняття-здачі виконаних робіт від 23.08.2011 року між відповідачем та перевізником ЗАТ „Аско-Транс", та податкову накладну від 23.08.2011 року № 578 на оплату послуг перевезення нафтопродуктів.

В зв'язку з тим, що ЗАТ „Аско-Транс" є перевізником нафтопродуктів, його було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

На підтвердження факту поставки нафтопродуктів ЗАТ „Аско-Транс" надало апеляційному господарському суду договір перевезення вантажів автомобільним транспортом від 23.03.2010 року, укладений між ним та відповідачем, подорожній лист автомобіля від 23.08.2011 року, роздруківку маршруту транспортного засобу, який перевозив нафтопродукти у період з 23.08.2011 року по 25.08.2011 року.

Дослідивши докази, що є у справі, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Відповідачем було виставлено позивачу рахунок фактуру від 23.08.2011 року № СФ-0000029, з якої вбачається, що позивачу мало б бути поставлено 13 447 л дизельного палива вартістю 97 221 грн. 81 коп. без ПДВ та 4 647 л бензину А-92 вартістю 35 038 грн. без ПДВ, а всього на загальну суму 132 284 грн. 53 коп. без ПДВ та 158 741 грн. 44 коп. з ПДВ. Всупереч умовам договору (п. 4.2) позивач не здійснив 100% попередньої оплати.

Втім 23.08.2011 року відповідачем було подано заявку № 1 третій особі на перевезення 13 447 л дизельного палива та 12 768 л бензину А-92 до м. Кіцмань Чернівецької області на вул. Незалежності, 96.

Третя особа виставила відповідачу на оплату рахунок фактуру від 23.08.2011 року № СФ-0000441 на загальну вартість 7 602 грн. 35 коп. з ПДВ.

Цього ж дня 23.08.2011 року відповідач на третя особа підписали акт прийняття-здачі виконаних робіт, в якому вони зазначили, що транспортні послуги виконані в повному обсязі, оформлені в належному порядку, претензії у сторін відсутні.

Третя особа факт прийняття до перевезення зазначеного вантажу та в зазначеній кількості не заперечувала.

Зі слів представників відповідача вищезазначені нафтопродукти були поставлені позивачу 24.08.2011 року. В зв'язку з тим, що цей день є святковим позивач не оформив одразу документів на отримання зазначених нафтопродуктів, проте обіцяв це зробити після свята, втім цього не зробив.

Як вбачається з роздруківки руху транспортного засобу з нафтопродуктами він заїздив до м. Кіцмань Чернівецької області, втім колегія суддів не може встановити по географічним координатам чи заїздив цей транспорт на автозаправку позивача і коли.

Також в подорожньому листі від 23.08.2011 року на транспортний засіб у графі „ТТН у кількості:" не зазначено жодної товарно-транспортної накладної, а сам подорожній лист не містить жодної відмітки про відвантаження та прийняття цього вантажу в пункті доставки. Інших документів перевізник - третя особа у справі - не оформляла.

Відповідач вказує на те, що про факт поставки нафтопродуктів свідчить включення ним їх до податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2011 року.

За клопотанням відповідача апеляційний господарський суд витребував у ДПІ у Сторожинецькому районі Чернівецької області податкову декларацію з податку на додану вартість позивача за серпень 2011 року.

Згідно податкову декларацію позивача з податку на додану вартість за серпень 2011 року, яка була подана до ДПІ у Сторожинецькому районі Чернівецької області 19.09.2011 року, операцій, що підлягають оподаткуванню позивачем не здійснювалось.

Камеральна перевірка проведена ДПІ у Сторожинецькому районі Чернівецької області 03.10.2011 року порушень (помилок) не виявила.

Посилання відповідача на роздруківку з комп'ютерної програми ведення бухгалтерського обліку „Бест Звіт" не є належним доказом, оскільки це є односторонній документ, дані до якого вносяться лише самим користувачем комп'ютерної програми.

Крім того в п. 5.1 договору від 10.08.2011 року № 31/01 сторони узгодили, що прийому товару за якістю і кількістю здійснюється в момент поставки товару відповідно до супроводжувальних документів.

Також в п. 5.3 договору від 10.08.2011 року № 31/01 сторони узгодили, що прийом товару за якістю і кількістю здійснюється в порядку, встановленому Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України, затвердженої наказом Держнафтогазпрому, Міністерства економіки, Міністерства транспорту, Держстандарту, Держкомстату України від 02.04.1998 року № 81/38/101/235/122 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 07.10.1999 року за № 685/3978.

На момент підписання договору від 10.08.2011 року № 31/01 ця інструкція втратила чинність згідно з Наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики, Державного комітету статистики України від 17.07.2008 року № 382/291/891/235/244.

Проте враховуючи положення п. 3 ч. 1 ст. 3 та ст. 627 ЦК України, які визначають свободу договору у цивільних правовідносинах, а також те, що нової інструкції затверджено не було, колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку, що сторони врахували порядок оформлення документації, визначений не чинною інструкцією.

В п. 4.1.7.8 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України зазначалося, що за відсутності розходження між фактично прийнятою кількістю нафтопродукту і кількістю, вказаною у товарно-транспортній накладній, оператор розписується про приймання в накладній, один примірник якої залишає на АЗС, а три - повертає водієві, який доставив нафтопродукт.

Таким чином належним доказом отримання нафтопродуктів мали б бути товарно-транспортні накладні, а за їх відсутності доказами отримання нафтопродуктів могли б стати довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей чи акт про приймання-передачу товару.

Таким чином згідно наявних у матеріалах справи доказів відповідач передав третій особі у справі для перевезення 447 л дизельного палива та 12 768 л бензину А-92 до м. Кіцмань Чернівецької області на вул. Незалежності, 96. Факт доставки нафтопродуктів за вказаною адресою відповідач та третя особа довести суду не змогли. В матеріалах справи відсутня будь-яка документація, яка б підтверджувала 24.08.2011 року факт передачі нафтопродуктів позивачу.

Крім того оплату по рахунку фактурі від 23.08.2011 року № СФ-0000029 позивач почав здійснювати частинами в період з 09.09.2011 року по 14.10.2011 року.

Така оплата була здійснена не на всю суму вказану в рахунку фактурі (158 741 грн. 44 коп.), а лише на 95 000 грн.

З огляду на вищевикладене колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку, що відповідачем не доведено факту поставки нафтопродуктів, а тому сплачені кошти у розмірі 95 000 грн. підлягають поверненню позивачу.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача 89 900 грн., сплачених ним згідно рахунку-фактури від 06.10.2011 року NСФ-0000032.

Вказаний рахунок-фактуру сторони надати суду не змогли через її відсутність у обох.

Таким чином позивач здійснив оплату на рахунок відповідача згідно рахунку-фактури факт існування якої неможливо підтвердити.

Відповідач, отримавши вказані кошти з помилковим призначенням платежу, не здійснив їх повернення платнику.

Відповідач стверджує, що ним здійснювалася поставка нафтопродуктів позивачу у жовтні 2011 року на загальну суму 325 499 грн. 70 коп.

На підтвердження цього факту відповідачем було подано податкову декларацію з податку на додану вартість та роздруківку з комп'ютерної програми „Бест звіт".

Колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що декларацію з податку на додану вартість є неналежним доказом, оскільки факт поставки має підтверджуватися товарно-транспортними накладними, а за їх відсутності - довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей чи акт про приймання-передачу товару.

Посилання відповідача на роздруківку з комп'ютерної програми ведення бухгалтерського обліку „Бест Звіт" не є належним доказом, оскільки це є односторонній документ, дані до якого вносяться лише самим користувачем комп'ютерної програми.

Як вбачається з уточнення до апеляційної скарги від 26.11.2013 року відповідач погодився з тим, що докази поставки по рахунку-фактури NСФ-0000032 від 06.10.2011 року на загальну суму 89 900 грн. та взагалі у жовтні 2011 року відсутні, і визнав позов в тій частині, яка не стосується стягнення по рахунку-фактурі NСФ-0000029 від 23.08.2011 року на 158 741 грн. 44 коп.

Колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку, що відповідачем не доведено факту поставки нафтопродуктів, а тому сплачені кошти у розмірі 89 900 грн. підлягають поверненню позивачу.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 4 статті 231 ГК України встановлюється, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Ч. 6 ст. 231 ГК України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

В п. 6.3 договору від 10.08.2011 року № 31/01 сторони узгодили, що за прострочення поставки партії товару понад два робочих дня продавець сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня від вартості непоставленого товару від вартості непоставленого товару за день прострочення поставки.

Позивач керуючись п. 6.3 договору від 10.08.2011 року № 31/01, нарахував та просить стягнути з відповідача 13 867 грн. 50 коп. пені.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зробила перерахунок розміру пені та дійшла висновку, що місцевий господарський суд правомірно задовольнив стягнення пені у заявленому розмірі.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.

Позивач просив суд стягнути на свою користь інфляційні в розмірі 369 грн. 80 коп. та 3 % річних в розмірі 8 100 грн. 14 коп.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зробила перерахунок розміру інфляційних та 3 % річних та дійшла висновку, що місцевий господарський суд правомірно задовольнив стягнення інфляційних та 3 % річних у заявленому розмірі.

З огляду на вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для скасування рішення господарського суду.

Колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Альтан-Груп" на рішення господарського суду міста Києва від 29.07.2013 року по справі № 910/8416/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 29.07.2013 року по справі № 910/8416/13 залишити без змін.

3. Справу № 910/8416/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст постанови підписано___6.12.2013 р.__

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді І.А. Іоннікова

А.Г. Майданевич