Рішення

від 15.04.2009 по справі 34/134

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

34/134

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  34/134

15.04.09

За позовомЗакритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Страхові традиції –Життя»

доТовариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»

простягнення 320 712,32 грн.

СуддяСташків Р.Б.

Представники:

від позивача –Керекеш О.І. (довіреність № 8 від 02.04.2009);

від відповідача –Поляков О.Е. (довіреність № 47-ГО/09 від 26.01.2009).

СУТЬ СПОРУ:

У лютому 2009 року Закрите акціонерне товариство «Страхова компанія «Страхові традиції –Життя»(далі –Компанія або позивач) звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»(далі –Банк або відповідач) про зобов'язання Банк повернути Компанії суму вкладу в розмірі 300 000 грн. та сплатити пеню за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у сумі 20 712,32 грн.

08.04.2009 позивач керуючись статтею 22 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України) уточнив і збільшив позовні вимоги, та просив суд стягнути з відповідача банківський вклад у сумі 300 000 грн., пеню за несвоєчасне виконання зобов'язання з повернення вкладу в сумі 9 863,01 грн., інфляційні втрати за час прострочення виконання Банком своїх зобов'язань у сумі 25 348,91 грн. та нараховані на вклад відсотки у сумі 7 323,6 грн.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором банківського вкладу в національній валюті № 216/Ю-08, укладеного 26.09.2008 між Банком та Компанією, (далі –Депозитний договір) щодо дострокового повернення позивачу суми вкладу на вимогу останнього.

Розмір уточненої ціни позову складається з суми неповернутого депозиту –300 000 грн., заборгованості з нарахованих на суму депозиту відсотків станом на 28.02.2008 у сумі 7 323,6 грн., нарахованої на підставі пункту 4.1 Депозитного договору пені за прострочення перерахування суми депозиту за період з 14.10.2008 до 21.01.2009 у сумі 9 863,01 грн., а також нарахованих за цей же період на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) інфляційних втрат у сумі 25 348,91 грн.

Відповідач позов не визнав. Свої заперечення мотивував тим, що:

- постановою Національного банку України з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану Банку введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на шість місяців з 21.01.2009 до 21.07.2009, який поширює свою дію і на вимоги Компанії;

- Банк не виконав свої зобов'язання щодо повернення позивачу суми депозиту в зв'язку із настанням форс-мажорних обставин, які сторони передбачили у пункті 5.1 Депозитного договору, а саме прийняття Національним банком України постанови № 19/БТ від 20.01.2009, якою обмежуються дії Банку в тому числі і на дострокове повернення суми вкладу за Депозитним договором;

- за змістом статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність»пеня та штраф за невиконання зобов'язань, що виникли до введення мораторію не нараховується.

У судових засіданнях призначених на 25.03.2009, 08.04.2009 оголошувались перерви до 08.04.2009 та 15.04.2009, відповідно.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

26.09.2008 між Компанією (Вкладник) та Банком укладено Депозитний договір, відповідно якого Банк відкриває Вкладнику вкладний (депозитний) рахунок 2652001303023 (далі – Рахунок) в ТОВ «Укрпромбанк», код банку 321228 (пункт 1.1).

Пунктом 1.2 Депозитного договору передбачено, що Вкладник перераховує грошові кошти у безготівковій формі на Рахунок, а Банк приймає грошові кошти Вкладника в сумі 800 100 грн. (далі –Вклад).

На виконання умов Депозитного договору позивач згідно з платіжним дорученням № 600 від 26 вересня 2008 року перерахував на рахунок відповідача кошти у сумі 800 100 грн.

Відповідно до пункту 1.3 Депозитного договору Банк зобов'язується повернути суму Вкладу 26 жовтня 2009 року.

Згідно з пунктом 2.5 Депозитного договору Банк використовує кошти Вкладника на власний розсуд протягом строку дії цього Договору.

Разом з тим, пунктом 2.8 Депозитного договору передбачено право Вкладника частково зменшувати Вклад за умови збереження на Рахунку суми незнижуваного залишку, зазначеного в пункті З.2.З, шляхом надання Банку письмового повідомлення, підписаного керівником та скріпленого печаткою не пізніше, як за 3 (три) робочих (банківських) дні до дати повернення Вкладу (пункт 2.8 Депозитного договору).

Пунктом 3.2.3 Депозитного договору встановлено, що Вкладник зобов'язаний виконувати умови зберігання на Рахунку, вказаному в пункті 1.1, незнижуваного залишку коштів у сумі 100 грн. на весь строк дії Договору.

Відповідно до пункту 3.2.6 Депозитного договору у разі виникнення необхідності дострокового повернення Вкладу письмово звернутися до Банку з пропозицією повного або часткового повернення Вкладу не пізніше, як за 3 (три) робочих (банківських) дні до дати повернення Вкладу або його частини.

Згідно з пунктом 3.1.2 Депозитного договору Банк зобов'язаний повернути Вкладнику Вклад та виплатити проценти згідно з умовами Договору. Вклад та нараховані проценти перераховуються Банком в безготівковій формі на поточний рахунок Вкладника за реквізитами, вказаними в розділі 7 Договору. Якщо днем повернення Вкладу є вихідний, святковий (неробочий) день, то грошові кошти та нараховані проценти за Вкладом перераховуються на поточний рахунок Вкладника, вказаний у розділі 7 Договору, на наступний робочий день.

29.09.2008 Банк на вимогу Компанії повернув частину вкладу шляхом перерахування позивачу коштів у розмірі 500 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 93016_9тОЗ та випискою з особового рахунку за 29.09.2008.

Таким чином, на Рахунку позивача станом з 29.09.2008 обліковується сума Вкладу у розмірі 300 100 грн.

Керуючись положеннями пунктів 2.8, 3.2.3, 3.2.6 Депозитного договору позивач 10.10.2008 звернувся до відповідача з листом № 199 у якому просив Банк 14.10.2008 повернути частково суму депозиту в розмірі 300 000 грн. згідно з умовами Депозитного договору.

У відповідь на зазначений лист Банк направив Компанії лист № 17466 від 14.10.2008, у якому повідомив, що не може виконати прохання позивача щодо дострокового повернення частини вкладу, оскільки відповідно до пункту 2.5 постанови Правління Національного банку України № 319 від 11.10.2008 банки повинні виконувати свої зобов'язання за всіма типами договорів із залучення коштів лише у разі настання строку завершення зобов'язань, незалежно від категорії контрагентів. Тому, зважаючи на ситуацію, що склалася на фінансовому ринку, Банк зазначив, що дострокове часткове або повне повернення вкладів не допускається, всі вклади, розміщені в Банку будуть повернені своєчасно в терміни, вказані в Договорах.

05.11.2008 позивач повторно звернувся до відповідача з листом № 227 з проханням виконати попередню свою вимогу з повернення суми депозиту.

На зазначений лист Компанії Банк листом № 19718 від 18.11.2008 запропонував позивачу підвищити процентну ставку за Депозитним договором, при цьому не виконавши вимоги останнього щодо повернення депозиту.

15.12.2008 Компанія направила Банку лист-претензію № 316, у якому зазначила, що останнім до цього часу не виконана вимога позивача про повернення депозиту.

Банк листом № 23693 від 30.12.2008 повідомив Компанію про те, що оскільки Національним банком України заборонено дострокове повернення депозитів, то поверне позивачу його вклад після спливу строку на який цей вклад було розміщено.

За таких обставин позов (з урахуванням уточнюючих вимог) підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Таким чином Депозитний договір за своєю правовою природою належить до договорів банківського вкладу.

За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором (частина 2 статті 1060 ЦК України).

Як убачається з Депозитного договору, його було укладено на умовах строкового вкладу, а пунктами 2.8, 3.2.6 цього Договору передбачено дострокове повернення Вкладу та умови повернення останнього.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (далі – України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2).

Аналогічні положення закріплені й у статті 526 ЦК України, згідно з якою зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, згідно з умовами пунктів 3.1.2, 3.2.6 Депозитного договору, зважаючи на письмову вимогу позивача викладену у листі № 199 від 10.10.2008, враховуючи положення статей 253-255 ЦК України, Банк повинен був повернути Компанії вклад у термін не пізніше 16.10.2008.

Проте, Відповідач всупереч вище вказаним нормам ЦК України та умовам Депозитного договору свого зобов'язання не виконав.

Відповідно до виписки з особового рахунку позивача № 2652001303023 на ньому обліковується сума вкладу в розмірі 300 100 грн.

Відтак, факт наявності у Банку заборгованості за депозитом у сумі 300 000 грн. Компанією належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований.

З матеріалів справи також вбачається, що згідно з умовами Депозитного договору Банком були нараховані відсотки на Вклад:

- за період з 27.09.2008 до 30.09.2008 - 811,63 грн.;

- за період з 01.10.2008 до 31.10.2008 - 3431,47 грн.;

- за період з 01.11.2008 до 30.11.2008 - 3320,78 грн.;

- за період з 01.12.2008 до 31.12.2008 - 3431,47 грн.;

- за період з 01.01.2009 до 31.01.2009 - 3440,87 грн.;

- за період з 01.02.2009 до 28.02.2009 - 3107,88 грн., а всього 17 544,1 грн., про що свідчить Довідка відповідача № 18424 від 24.03.2009.

При цьому відповідач перерахував позивачу за період з 27.09.2008 до 24.12.2008 відсотки за Вкладом у сумі 10 220,5 грн.

Отже, сума несплачених відсотків за вкладом станом на 28.02.2008 складає 7 323,6 грн.

Відповідно до пункту 2.10 Депозитного договору процентна ставка не змінюється при поповненні вкладу протягом дії Договору та при частковому поверненні Вкладу за умови збереження на Рахунку суми незнижуваного залишку (пункт 3.2.3. Договору).

3а користування коштами Банк сплачує Вкладнику проценти з розрахунку 13,5 процентів річних, якщо інше не передбачено умовами цього Договору (пункт 1.4 Депозитного договору).

При нарахуванні процентів Банк використовує фактичну кількість днів у місяці й у році (пункт 2.1 Депозитного договору).

Нарахування процентів здійснюється Банком щомісячно з 25 числа попереднього місяця по 24 число (включно) поточного місяця та в день повернення Вкладу, в т.ч. у випадку дострокового припинення дії цього Договору (пункт 2.2 Депозитного договору).

Проценти нараховуються від дня, наступного за днем надходження суми Вкладу (в т.ч. на додаткові внески) у Банк, до дня, який передує його поверненню Вкладникові або списанню з Рахунку Вкладника з інших підстав за фактичний строк знаходження Вкладу на Рахунку (пункт 2.3 Депозитного договору).

Сплата процентів здійснюється з 01 по 05 число кожного місяця, наступного за звітним, та в день повернення Вкладу, в т.ч. у випадку дострокового припинення дії цього Договору. Якщо днем сплати процентів є вихідний, святковий (неробочий) день, то нараховані проценти за Вкладом перераховуються на поточний рахунок Вкладника, вказаний у розділі 7 Договору, на наступний робочий день (пункт 2.4 Депозитного договору).

Враховуючи зазначене, позовні вимоги в частинах стягнення з відповідача заборгованості за депозитом та нарахованих на нього відсотків є законними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статей 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до пункту 4.1 Депозитного договору в разі порушення Банком умов та строків платежів, передбачених пунктами 1.3, 2.4, 3.1.2 Договору, Банк сплачує Вкладнику пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України від суми не перерахованих своєчасно процентів та/або Вкладу за кожний день прострочення платежу.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивач просить стягнути з відповідача нараховану на підставі пункту 4.1 Депозитного договору за період з 14.10.2008 до 21.01.2009 пеню за несвоєчасне повернення депозиту в сумі 9 863,01 грн.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Правління Національного банку України № 19/БТ від 20.01.2009 «Про призначення в ТОВ «Укрпромбанк»тимчасової адміністрації»у відповідача призначено тимчасову адміністрацію строком на один рік з 21.01.2009 до 21.01.2010 та з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на шість місяців з 21.01.2009 до 21.07.2009.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність»потягом дії мораторію не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Враховуючи, що позивачем неправильно визначено початок прострочення відповідача у поверненні суми депозиту, а також беручи до уваги час введення у Банку мораторію на задоволення вимог кредиторів, суд керуючись статтею 55 ГПК України здійснює перерахунок пені, яка складає:

Сума боргу(грн.)Період прострочення кількість днів прострочення облікова ставка НБУпеня (грн.)

300 000з 17.10.2008 до 20.01.20099612 %9 468,49

Отже, підлягає стягненню пеня у сумі 9 468,49 грн.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості за депозитом з урахуванням індексу інфляції період з 14.10.2008 до 21.01.2009.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як убачається із зазначеної норми (зокрема назви статті), вона містить положення про відповідальність за порушення грошового зобов'язання.

Частиною 2 статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність»передбачено, що банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади.

Тому, суд керуючись вищезазначеним на підставі статті 55 ГПК України здійснює перерахунок інфляційних втрат, при цьому цей перерахунок здійснюється судом з урахуванням рекомендацій викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції у розгляді судових справ».

Отже, інфляційні втрати позивача складають:

300 000 грн. х 106,6% (індекс інфляції у листопаді 2008 року –січні 2009 року) –300 000 грн. = 19 800 грн.

Суд не бере до уваги заперечення відповідача виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 5.1 Депозитного договору Сторони не несуть відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим Договором у випадку виникнення обставин непереборної сили, до яких належать: стихійні лиха, аварії, пожежі, масові безладдя, страйки, військові дії, протиправні дії третіх осіб, вступ у дію законодавчих актів, урядових постанов і розпоряджень державних органів, нормативно-правові акти Національного банку України, що прямо або побічно забороняють чи обмежують можливість належного виконання Сторонами своїх зобов'язань за Договором.

Посилання відповідача на те, що постанова про призначення у Банку тимчасової адміністрації та введення мораторію на задоволення кредиторів є форс-мажорною обставиною згідно з пунктом 5.1 Депозитного договору, суд визнає помилковим, оскільки вказана постанова НБУ є актом індивідуальної дії, а не нормативно-правовим актом, як це передбачено у даному пункті Депозитного договору.

Крім того, суд зазначає, що посилання відповідача у листах № 17466 від 14.10.2008 та № 23693 від 30.12.2008 на постанову Правління Національного банку України № 319 від 11.10.2008, як на підставу неможливості дострокового повернення депозиту, суд також визнає неправомірним виходячи з наступного.

Відносини, які виникли між сторонами у справі є цивільно-правовими, а відтак, регулюються нормативними актами цивільного законодавства, зокрема ЦК України.

Частинами 2, 5 статті 4 ЦК України передбачено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.

Таким чином, враховуючи вимоги частини 5 статті 4 ЦК України, акти Національного банку України стають актами цивільного законодавства лише за умов, якщо вони прийняті у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Частиною 1 статті 56 Закону України «Про Національний банк України»передбачено, що Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Нормативно-правові акти не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.

Як вже зазначалось, частиною 2 статті 1060 ЦК України передбачений обов'язок банку незалежно від виду вкладу видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Депозитним договором передбачено право позивача на дострокове повернення вкладу.

Згідно з пунктом 2 Указу Президента України «Про Єдиний державний реєстр нормативних актів»до Державного реєстру включаються чинні, опубліковані та неопубліковані, у тому числі з обмежувальними грифами, закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, зареєстровані в Міністерства юстиції України, нормативні акти Національного банку України, міжнародні договори України.

Відповідно до пункту 5.4 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації (затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 №34/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 12.04.2005 №381/10661), нормативно-правові акти, які занесені до Державного реєстру, набирають чинності через 10 днів після їх державної реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку набрання ними чинності.

Постанова Правління Національного банку України № 319 від 11.10.2008 не була зареєстрована у Міністерстві юстиції України, а отже і не набула чинності як нормативно-правовий акт НБУ.

Посилання відповідача на введений у нього мораторій на задоволення вимог кредиторів суд не буре до уваги виходячи з нижчевикладеного.

Відповідно до частини 2 статті 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність» мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації.

Стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»містить визначення поняття мораторій, в якому відображена його суть, і під яким розуміється зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Частиною 2 статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність»передбачено, що банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади.

Враховуючи дані норми, при введені у банку мораторію на задоволення вимог кредиторів, останній звільняється від відповідальності за невиконання тих зобов'язань на які поширюється дія мораторію, позаяк вина банку у невиконанні або несвоєчасному виконанні цих зобов'язань відсутня.

При розгляді справи судом було встановлено, що Банк повинен був виконати свої зобов'язання з повернення депозиту до введення мораторію. Ці зобов'язання відповідач не виконав без поважних на те причин, тим самим порушивши права та законні інтереси позивача, як власника вкладу.

Частинами 1 та 4 статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Конституцією України закріплений обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), та передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55).

Зазначені положення Конституції України реалізовані у статті 15 ЦК України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також у статті 20 ГК України, згідно з якою держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.

Таким чином, у разі порушення законних прав та інтересів осіб, суд зобов'язаний їх захистити у спосіб передбачений, зокрема, статтею 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 ГК України.

Так, пунктом 5 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.

Аналогічне положення міститься і у частині 2 статті 20 ГК України, якою встановлено, що права та законні інтереси суб'єктів господарювання та споживачів захищається, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі.

Судом також враховано, що частиною 3, пунктом 1 частини 4 статті 80 Закону України «Про банки і банківську діяльність»передбачено, що з дня свого призначення тимчасовий адміністратор має повне та виняткове право управляти банком та контролювати його, вживати будь-яких заходів щодо відновлення належного фінансового стану банку, зокрема, тимчасовий адміністратор має право продовжувати або припиняти будь-які операції банку.

Відтак, виходячи з аналізу зазначених положень норм чинного законодавства, порушені права та інтереси позивача підлягають захисту, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку відповідача за Депозитним договором щодо повернення позивачу суми депозиту та нарахованих на нього відсотків.

При цьому, суд зазначає, що положення законодавства щодо звільнення від відповідальності банків за невиконання або несвоєчасне виконання своїх зобов'язань у разі оголошення мораторію, не звільняють ці банки від обов'язку виконувати зазначені зобов'язання.

Системний аналіз змісту положень частини 2 статті 58, пункту 2 частини 3 та частини 5 статті 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність»дає підстави для висновку про те, що відповідно до положень частини 2 статті 58 та пункту 2 частини 3 статті 85 вказаного Закону банк звільняється від відповідальності, яка виникає у зв'язку із невиконанням зобов'язань на які поширюється дія мораторію, саме під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Відносно відповідальності за невиконання або несвоєчасне виконання цих зобов'язань, яка настала до моменту введення мораторію, чи настане після його зняття або закінчення строку його дії, то до банку така відповідальність може бути застосована.

Положення про мораторій лише надають банкам можливість відстрочити виконання своїх прострочених зобов'язань на час дії мораторію без застосування до банків відповідних санкцій, і забороняють на цей час лише застосування державного примусу щодо реалізації захисту прав та інтересів господарюючих суб'єктів (клієнтів чи інших контрагентів банку) шляхом звернення стягнення на підставі виконавчих документів (інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства України).

Таким чином, зважаючи на положення пункту 1 частини 3 статті 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність»примусове виконання рішення суду про звернення стягнення на підставі виконавчих документів можливе лише після закінчення строку дії або зняття введеного у відповідача мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Інші доводи відповідача є необґрунтованими, оскільки доказами не підтверджені, та суперечать іншим зібраним у справі доказам та встановленим судом обставинам.

Суми, які підлягають сплаті за витрати, пов'язані з розглядом справи, при частковому задоволенні позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог (частина 5 статті 49 ГПК України).

Разом з тим, оскільки спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій обох сторін, то відповідно до статті 49 ГПК України державне мито покладається на сторін порівну.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»(01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, ідентифікаційний код 19357325, з депозитного рахунку № 2652001303023 в ТОВ «Укрпромбанк», код банку 321228) на користь Закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Страхові традиції –Життя»(04080, м. Київ, вул. В.Хвойко, 15/15, ідентифікаційний код 32960968, п/р № 26502010041770 в ВАТ «Укрексімбанк», МФО 322313) 300 000 (триста тисяч) грн. боргу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»(01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, ідентифікаційний код 19357325) на користь Закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Страхові традиції –Життя»(04080, м. Київ, вул. В.Хвойко, 15/15, ідентифікаційний код 32960968, п/р № 26502010041770 в ВАТ «Укрексімбанк», МФО 322313) 7 323 (сім тисяч триста двадцять три) грн. 60 коп. відсотків, 9 468 (дев'ять тисяч чотириста шістдесят вісім) грн. 49 коп. пені, 19 800 (дев'ятнадцять тисяч вісімсот) грн. інфляційних втрат, а також 1 712 (одну тисячу сімсот дванадцять) грн. 67 коп. витрат по сплаті державного мита та 115 (сто п'ятнадцять) грн. 94 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати накази.

У решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Суддя                                                                                Сташків Р.Б.

Повний текст рішення підписано 24.04.2009