Рішення

від 13.04.2009 по справі 37/65

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

37/65

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  37/65

13.04.09

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Сервісний металоцентр «Леман-Україна»

ДоТовариства з обмеженою відповідальністю «Київміськбудмоноліт»

Простягнення 310 890,89 грн.

Суддя Кондратова І.Д.

В судових засіданнях приймали участь представники сторін:

Від позивача  Бєлозьоров С.С.- представник за довіреністю № 10 від 19.05.08р.;

Від відповідача          не з'явився;

Обставини справи :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісний металоцентр «Леман-Україна»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київміськбудмоноліт» про стягнення 310 890,89 грн. (168654,76 грн. сума заборгованості, 111696,60 грн. сума пені, 13865,48 грн. сума штрафу, 1836,11 грн. –проценти за користування чужими грошовими коштами, 1836,11 грн. –3 % річних, 5895,70 грн. –інфляційні збитки) згідно договору поставки № КИП - 31/08/08 від 13.08.2008 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2009 р. порушено провадження у справі № 37/65, розгляд справи було призначено на 16.03.2009 року о 11-50.

Представник відповідача 16.03.2009 р. в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали Господарського суду міста Києва № 37/65 від 02.03.2009 р. не виконав, проте через канцелярію Господарського суду міста Києва подав клопотання про відкладення розгляду справи. Подане клопотання судом було задоволено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2009 року розгляд справи було відкладено у відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в зв'язку з неявкою в судове засідання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Київміськбудмоноліт» та неподання ним витребуваних доказів.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Київміськбудмоноліт»в судове засідання 13.04.2009 року не з'явився, проте через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи. Судом зазначені клопотання розглянуто та відхилено з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Неможливість представників відповідача прийняти участь в засіданні суду не є підставою для відкладення розгляду справи в розумінні ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оскільки в даному випадку відповідач мав можливість скористатись правилами ст. 28 Господарського процесуального кодексу України та направити в судове засідання будь-яких інших представників. Крім того, судом враховано, що відповідачем не надані належні докази, які б підтверджували неможливість направити в судове засідання уповноважених представників, в свою чергу ухвалою суду розгляд справи вже відкладався, в зв'язку з неявкою в судове засідання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Київміськбудмоноліт». У відповідності до ст.ст. 42, 43 Господарського процесуального кодексу України сторони мали достатньо часу та рівні права щодо подання всіх необхідних доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог та заперечень. За таких обставин, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає, що спір може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Київміськбудмоноліт»через канцелярію суду подав клопотання про фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу. Частиною 1 статті 81 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що на вимогу хоча б одного учасника судового процесу у суді першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи по суті або за ініціативою суду здійснюється фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Враховуючи вищезазначені приписи ст. 81 1 Господарського процесуального кодексу України, а також й те, що  повне фіксування технічними засобами є однією з конституційних засад судочинства, перелічених у ст. 129 Конституції України, а організація фіксування судового процесу технічними засобами є прерогативою суду, суд задовольнив заявлене клопотання відповідача.

Крім того, представником відповідача заявлене клопотання про оголошення повного тексту рішення. Подане клопотання судом також задоволено.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 13.04.2009 року оголошено повний текст рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13 серпня 2008 року  між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервісний металоцентр «Леман-Україна»(постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київміськбудмоноліт»(покупець) було укладено договір поставки № КИП-31/08/08 (надалі – договір), відповідно до умов якого (п. 1.1 договору) постачальник зобов'язувався передати у встановлений у даному договорі термін у власність покупця металоконструкцію, надалі –товар, а покупець зобов'язувався оплатити вартість товару та прийняти його відповідно до умов цього договору.

Умови договору свідчать про те, що за своєю правовою природою вищевказаний договір є договором поставки.

У відповідності до статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання умов договору Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервісний металоцентр «Леман-Україна» було поставлено, а  відповідачем отримано товару на загальну суму 168654,76 грн., що підтверджується видатковими накладними № КІ000002676 від 28.08.2008 року, № КІ000003073 від 05.09.2008 року, а також довіреностями на отримання товарно матеріальних цінностей  серія ЯПЖ № 855139 від 05.09.2008 року, серія ЯПЖ № 855110 від 27.08.2008 року, копії яких долучені до матеріалів справи.

Відповідно до п. 3.5 договору сторони погодили, що оплата товару здійснюється покупцем шляхом передплати 100 % вартості товару в терміни, які вказані в рахунках-фактурах постачальника. Постачальник має право поставити товар покупцю без попередньої оплати. В цьому випадку покупець оплачує поставлений товар у розмірі 100 % від вартості поставленого товару протягом 3- х днів з моменту поставки.

За твердженням позивача, відповідач покладені на нього зобов'язання щодо оплати поставленого товару по договору не виконав, в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем, яка за розрахунком позивача становить 168654,76 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до  статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З наданих Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервісний металоцентр «Леман-Україна»»доказів вбачається, що позивач виконав свої зобов'язання в повному обсязі, покладені на нього договором.

Відповідачем не подано будь-яких доказів на спростування обставин, які повідомлені позивачем.

Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що сторони погодили строк виконання зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару (п. 3.5 договору), проте відповідач в порушення вимог чинного законодавства та умов договору  за отриманий товар розрахувався частково. При цьому перевіривши розрахунок позивача суд встановив, що позивачем було поставлено товару на загальну суму 168654,76 грн., за поставлений товар відповідач перерахував грошові кошти в розмірі 30000,00 грн., що визнається та не оспорюється позивачем.

Згідно статті 534 Цивільного кодексу України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:  у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;  у другу чергу сплачуються проценти і неустойка,  у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Пунктом 3.8 договору сторони домовились, що грошові кошти, які надходять від покупця в будь-який момент зараховуються постачальником у черговості, встановленій ст. 534 Цивільного кодексу України.

Судом встановлено, що сплачені кошти в розмірі 30000,00 грн. були зараховані позивачем в рахунок погашення  пені, 3 % річних, інфляційні збитки, штрафу та процентів за користування чужими грошовими коштами.

Суд відзначає, що позивач неправомірно здійснював зарахування 3 % річних та  інфляційних збитків  на погашення боргу за рахунок сплачених відповідачем коштів у розмірі 7000,00 грн., оскільки ст. 534 Цивільного кодексу України не встановлено, що 3 % річних та  інфляційні збитки відшкодовуються за рахунок проведеного платежу.

Неправомірно позивач здійснив зарахування штрафу за рахунок сплачених відповідачем коштів, оскільки у відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Оскільки відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України пеня і штраф є різновидами неустойки, то стягнення з відповідача одночасно пені та штрафу за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання протирічить Конституції України та загальним засадам цивільного законодавства, а тому підстави для нарахування одночасно пені та штрафу відсутні (дана правова позиція підтверджується також постановою ВГСУ N 13/710-06  від 12.07.2007 року). З урахуванням вищевикладеного, суд відмовляє в стягненні 12080,76 грн. штрафу.

Відсутні підстави для нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами, оскільки розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (частина 2 стаття 536 Цивільного кодексу України). Судом встановлено, що в договорі сторони не передбачили та не визначили розмір процентів за користування чужими коштами. В свою чергу, позивач при визначенні розміру процентів безпідставно виходив з правила частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, яке регулює розмір штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, оскільки проценти за користування грошима, передбачені статтею 536 Цивільного кодексу України за своєю правовою природою не є штрафними санкціями за порушення грошового зобов'язання, а тому даний розмір не може застосовуватись. Оскільки розмір процентів за користування чужими грошовими коштами не визначений договором, законом або іншим актом цивільного законодавства, підстави для на рахування процентів відсутні. Крім того, суд зазначає, що до даних правовідносин не можливо застосовувати статтю 1048 Цивільного кодексу України, оскільки дана стаття регулює правовідносини позики, а між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки.

Оскільки, підстави для стягнення з відповідача суми штрафу та процентів за користування чужими грошовими коштами відсутні, відповідно суд визнає невірним і здійснене позивачем зарахування вказаних сум на погашення боргу за рахунок сплачених відповідачем коштів.

Зарахування пені в розмірі 42927,04 грн. (нарахована позивачем за період прострочення з 28.08.2008 року по 29.10.2009 року) також не може визнатись судом правомірним, оскільки при визначенні суми пені позивач застосовував розмір, який передбачено у договорі, тобто 0,5 % заборгованості за кожний день прострочення, який більший ніж той, що встановлений статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», що в свою чергу не відповідає частини 1 статті 231 Господарського кодексу України. Крім того, позивачем невірно період нарахування  пені, зокрема : позивач неправомірно нараховує пеню з дня поставки товару, без урахування положень п. 3.5 договору щодо оплати вартості отриманого товару протягом 3-х днів з моменту поставки.

З урахуванням вищевикладеного, судом встановлено, що на виконання договору позивачем було поставлено товару на загальну суму 168654,76 грн., за поставлений товар відповідач перерахував грошові кошти в розмірі 30000,00 грн., тобто станом на день прийняття рішення по даній справі сума боргу в розмірі 138654,76 грн. визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. В стягненні 30000,00 грн. боргу суд відмовляє.

Позивач посилаючись на статтю 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути на свою користь  інфляційні витрати в розмірі 5895,70 грн. та 3 % річних в розмірі 1836,11 грн.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Оскільки, матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов'язання, з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу  України, підлягають стягненню три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати.

В свою чергу, відповідно до обґрунтовано розрахунку суду, розмір 3 % річних, який підлягає стягненню з відповідача становить 1948,98 грн. та інфляційних витрат –15310,66 грн.

Розрахунок 3 %

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір річнихЗагальна сума 3 %

153310.8501.09.2008 - 05.09.200853 %63.00

143310.8505.09.2008 - 29.10.2008553 %647.84

123310.8530.10.2008 - 09.02.20091033 %1043.92

15343.9109.09.2008 - 09.02.20091543 %194.22

всього1948,98 грн.

Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Середній індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі

01.09.2008 - 05.09.2008153310.851.0111686.42154997.27

05.09.2008 - 29.10.2008143310.851.0284012.70147323.55

30.10.2008 - 09.02.2009123310.851.0668138.52131449.37

09.09.2008 - 09.02.200915343.911.0961473.0216816.93

всього15310,66 грн.

Проте, частиною 1 п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право: виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Тобто, виходячи зі змісту зазначеної вище норми права, суд може реалізувати своє право лише при наявності двох умов одночасно, а саме, коли це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів та, коли про це є відповідне клопотання.

Враховуючи те, що суд не може виходити за межі позовних без відповідного клопотання позивача, а дії відповідача є порушенням вимог чинного законодавства, що є підставою для стягнення суму боргу з урахуванням 3 % річних від простроченої суми та з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних  та інфляційних витрат підлягають задоволенню у  заявленому позивачем розмірі, а  саме у сумі  1836,11 грн. та 5895,70 грн. відповідно.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі     111696,60 грн., яка нарахована позивачем відповідачу за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 28.08.2008 року по 09.02.2009 року. Суд відзначає, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Відповідно до статті  611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 5.2 договору сторони погодили, що за прострочення строків оплати товару, встановлених в цьому договорі та додатках до нього, покупець на вимогу постачальника сплачує постачальникові пеню в розмірі 0,5 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочки за весь період прострочення.

Суд відзначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

В свою чергу, у відповідності до частини 1 статті 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Зокрема, статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»передбачено, що розмір пені, який обчислюється від суми прострочення платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, оскільки розмір пені обмежується законом, а в договорі сторони встановили пеню, як вид неустойки, у розмірі 0,5 % заборгованості за кожний день прострочення, яка більша ніж та, що передбачена Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», суд відзначає, що в даному випадку правомірно нараховувати відповідачу пеню, розмір якої визначається у відповідності до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

З урахуванням вищевикладеного, слід відзначити, що дії відповідача є порушенням умов договору, а тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», проте перевіривши правильність розрахунку пені, суд встановив, що позивач неправомірно нараховує пеню з дня поставки товару, без урахування положень п. 3.5 договору щодо оплати вартості отриманого товару протягом 3-х днів з моменту поставки

Враховуючи вищевикладене, суд відзначає, що згідно розрахунку суду з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 15549,27 грн. В задоволенні заявленої вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 96147,33 грн.  суд відмовляє.

Розрахунок суми пені

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУСума пені за період прострочення

153310.8501.09.2008 - 05.09.2008512.0 %502.66

143310.8505.09.2008 - 29.10.20085512.0 %5168.59

123310.8530.10.2008 - 09.02.200910312.0 %8328.54

15343.9109.09.2008 - 09.02.200915412.0 %1549.48

всього15549,27 грн.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України,  покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 192, 193, 232, 265 Господарського кодексу України, ст. ст. 525, 526, 530, 546, 549, 551, 626, 629 Цивільного кодексу України, ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,  -

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київміськбудмоноліт»(юридична адреса : 04116, м. Київ, вул. Маршала Рибалка, 7/18, оф. 55, фактична адреса 03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, 62/64, 8 поверх, (ліве крило), поштова адреса 03037, м. Київ, а/с 146 код 34925511) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісний металоцентр «Леман-Україна»(01601, м. Київ, вул. Мечникова, буд. 2, код 32665054)  138654,76 грн. (сто тридцять вісім тисяч шістсот п'ятдесят чотири грн. 76 коп.) основного боргу, 15549,27 грн. (п'ятнадцять тисяч п'ятсот сорок дев'ять  грн. 27 коп.) пені,  1836,11 грн. (одна тисяча вісімсот тридцять шість грн. 11 коп.) - 3 % річних,   5895,70 грн. (п'ять тисяч вісімсот дев'яносто п'ять грн. 70 коп.) грн. - інфляційні витрати, 1619,36 грн. (одна тисяча шістсот дев'ятнадцять грн. 36 коп.)  витрат по сплаті державного мита, 61,46 грн. (шістдесят одна грн. 46 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині в позові відмовити.

4.          Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5.          Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

СуддяІ.Д. Кондратова