Постанова

від 06.12.2013 по справі 2а-6082/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 грудня 2013 року 12:22 № 2а-6082/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі: судді Добрянської Я.І., секретаря судового засідання Корніюк А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мостобудівельна компанія МСУ» до відповідача Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби (правонаступником якої є Державна податкова інспекції у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.04.2012 р. № 0001062220 за участю представників сторін:

від позивача: Гавриленко Я.С. (довіреність № б/н від 12.08.2013 р.)

від відповідача: Старощук С.В. (довіреність № 32/26-57-10-18 від 16.08.2013 р.)

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, в судовому засіданні 06.12.2013 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Мостобудівельна компанія МСУ» звернувся в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до відповідача Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.04.2012 р. № 0001062220.

Постановою судді Окружного адміністративного суду міста Києва Костенко Д.А. від 25.07.2012 р. по справі № 2а-6082/12/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012 р., позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мостобудівельна компанія МСУ» було задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби від 11.04.2012 р. № 0001062220.

Однак, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.09.2013 р. було частково задоволено касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби; скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.07.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012 р., а справу № 2а-6082/12/2670 направлено до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

Зважаючи на викладене, згідно з протоколом розподілу справ між суддями від 23.09.2013 р., справу № 2а-6082/12/2670 було розподілено на новий судовий розгляд на суддю Добрянську Я.І.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.09.2013 р. суддею Добрянською Я.І. було прийнято до свого провадження для нового розгляду адміністративну справу № 2а-6082/12/26 та призначено судове засідання.

В судовому засіданні 06.12.2013 р. представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та в судових дебатах просив суд:

- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби (правонаступником якої є Державна податкова інспекції у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) від 11.04.2012 р. № 0001062220;

- стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив про помилковість висновків відповідача за наслідками проведеної перевірки позивача, щодо порушення останнім вимог ст.ст. 198, 201 Податкового кодексу України, а саме: безпідставного включення, сплаченого у зв'язку з придба нням товарів у ПП «Проектрембудкомплекс», ПДВ до податкового кредиту відповідного звітного періоду.

Так, позивач стверджує про відсутність зазначених в Акті перевірки порушень та вважає безпідставним вис новок відповідача про заниження ПДВ на 262 500 грн.

Позивач стверджує про правомірність віднесення до складу податкового кредиту з ПДВ спірних сум податку, сплаченого постачальнику товарів ПП 2Проектрембудкомплекс» на підставі належно оформлених податкових накладних.

Відповідачем в свою чергу були подані письмові заперечення проти позову, та в судовому засіданні 06.12.2013 р. представник відповідача проти задоволення позовних вимог позивача також заперечив повністю, зазначивши про те, що наявними матеріалами справи підтверджується фіктивна діяльність контрагента позивача ПП «Проектрембудкомплекс» (про що також наголосив Вищий адміністративний суд України в своїй ухвалі по даній справі від 16.09.2013 р.), а саме те, що такий контрагент позивача здійснював фінансово-господарську діяльність поза межами правового поля, зазначене товариство не набуло цивільної право-дієздатності, взаємовідносини ПП «Проектрембудкомплекс» з іншими контрагентами були вчинені без наміру створення реальних правових наслідків, а тому є фіктивними, внаслідок чого в даному випадку не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і право на формування податкового кредиту.

На підтвердження зазначеного, представником відповідача було зокрема наголошено, що за наслідками проведення перевірки такого контрагента позивача ПП «Проектрембудкомплекс» (складено Акт про неможливість проведення перевірки), контролюючим органом було встановлено відсутність даного підприємства, а також його посадових осіб за місцем реєстрації, та крім того встановлено відсутність у ПП «Проектрембудкомплекс» будь-яких матеріально-технічних (офісних приміщень, складських приміщень, транспорту, устаткування, інше) та трудових можливостей (на підприємстві працюють виключно посадові особи - директор та головний бухгалтер) для здійснення такого виду господарської діяльності, як надання послуг з поставки товару: труб (у великих обсягах та на значні суми).

Крім того, як зауважив представник відповідача, позивачем ні до перевірки, ні до матеріалів справи, не було надано передбачених чинним законодавством документів (доказів) на підтвердження фактичності (реальності) господарських операцій з контрагентом ПП «Проектрембудкомплекс» щодо надання останнім на користь ТОВ «Мостобудівельна компанія МСУ» послуг з поставки товару (труб у великій кількості та на значні суми), а саме: належним чином оформлених товарно-транспортних накладних (із зазначенням вантажовідправника), дорожніх листів, та довіреностей на отримання ТМЦ, що відповідно також ставить під сумнів товарність таких операцій.

Представник відповідача також наголосив на тому, що свідоцтво платника ПДВ контрагента позивача ПП «Проектрембудкомплекс» було анульовано 27.09.2011 року, тобто через декілька місяців після здійснення мільйонної господарської операції з позивачем, та стан підприємства ПП «Проектрембудкомплекс» на момент вчинення податковим органом відповідних дій щодо його перевірки, - триває процедура припинення, що в свою чергу також дає достатні та обґрунтовані підстави стверджувати про реєстрацію такого підприємства без мети довготривалої господарської діяльності, спрямованої виключно на укладення безтоварних договорів без мети отримання прибутку, що суперечить вимогам Господарського, Цивільного, податкового та іншого законодавства.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, а також врахувавши позицію Вищого адміністративного суду України з приводу даного спору, викладену в ухвалі ВАСУ від 16.09.2013 р., Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з наявних матеріалів справи, та вже було встановлено судами першої та апеляційної інстанції, а також зазначено в ухвалі ВАСУ від 16.09.2013 р. по справі № 2а-6082/12/2670, за результатами документальної планової виїзної перевірки позивача ТОВ «Мостобудівельна компанія МСУ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 р. по 30.09.2011 р., відповідачем було складено Акт № 79/22-20/03449901 від 19.03.2012 р., в якому зафіксовані порушення позивачем ст. ст. 203, 215, 216, 228, 236 ЦК України, в результаті чого правочини між позивачем та ПП «Проектрембудкомплекс» є нікчемними, та у зв'язку з цим встановлено порушено позивачем вимог п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. 198.2, п.п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість за червень 2011 року на суму 262 500 грн.

На підставі результатів вказаної перевірки, відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001062220 від 11.04.2012 р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 262 501 грн., у т.ч.: 262 500 грн. основного платежу та 1 грн. штрафних санкцій.

Також, як зазначено в ухвалі ВАСУ від 16.09.2013 р. по справі № 2а-6082/12/2670, судами попередніх інстанцій встановлено, що в червні 2011 року позивач мав фінансово-господарські відносини з ПП «Проектрембудкомплекс» на підставі договору від 01.06.2011 року № 27/04-11, відповідно до якого Постачальник (ПП «Проектрембудкомплекс») зобов'язується поставляти Покупцю (ТОВ «Мостобудівельна компанія МСУ») товар визначений договором, а Покупець зобов'язаний на умовах та в порядку, визначених договором, прийняти названий товар і оплатити його. Предметом поставки є: труби електрозварні, прямошовні, одношарові, торцовані, очищені від ізоляції, труби б/у, діаметром 720х10 мм, довжиною 10,6-11,7 м. Обсяг поставки - 1081 м.

В Акті перевірки відповідач зазначив про визнання правочинів, здійснених між позивачем і ПП «Проектрембудкомплекс» в червні 2011 року на загальну суму 1 575 000 грн. (у т.ч. ПДВ - 262 500 грн.), нікчемними та недійсними з моменту їх вчинення, а тому за висновком відповідача позивачем безпідставно включено ПДВ до складу податкового кредиту за червень 2011 року, оскільки до ДПІ надійшли наступні документи: довідка від ГВ ПМ ДПІ від 19.09.2011 р. про невстановлення місцезнаходження ПП «Проектрембудкомплекс» за податковою адресою; Акт ДПІ від 08.11.2011 р. № 280/23-50/34259092 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Проектрембудкомплекс» щодо підтвердження взаємовідносин з ТОВ «Мостобудівельна компанія МСУ», згідно з яким постачальником ПП «Проектрембудкомплекс» було ПП «Ферзь-Транс»; Акт ДПІ у Голосіївському районі м. Києва про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Ферзь-Транс» за період з 05.02.2009 р. по 01.11.2011 р., у зв'язку з відсутністю підприємства за своїм місцезнаходженням та відсутністю в управлінні податкового контролю юридичних осіб первинних документів.

Таким чином, відповідач прийшов до висновку, що правочини між ПП «Ферзь-Транс» та ПП «Проектрембудкомплекс» здійснені без настання реальних наслідків, а отже відповідно до п. п. 1, 2 ст. 215, п. 5 ст. 203 ЦК України є нікчемними, та як наслідок недійсними по всьому ланцюгу постачання.

Так, ВАС України в ухвалі від 16.09.2013 р. по справі № 2а-6082/12/2670 зазначає, що задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що формування податкового кредиту з податку на додану вартість платником податків обумовлено фактичним здійсненням операцій з придбання товарів, робіт (послуг), для подальшого використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника податку, і реалізується за наявності в платника належно оформлених, підтверджуючих проведення господарських операцій, первинних документів та в обов'язковому порядку податкових накладних.

Однак, як також наголошує ВАСУ в своїй ухвалі від 16.09.2013 р. по справі № 2а-6082/12/2670, висновки судів попередніх інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту в сумі 262 500 грн. за наслідками правовідносин із контрагентом ПП «Проектрембудкомплекс» - є передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин у справі.

Статтею 69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З даного приводу, ВАС України в своїй ухвалі від 16.09.2013 р. по справі № 2а-6082/12/2670 зазначає про те, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Зокрема, як наголошує Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 16.09.2013 року по справі № 2а-6082/12/2670, в даному випадку (щодо правовідносин позивача із контрагентом ПП «Проектрембудкомплекс») про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження своїх доводів щодо неправомірності формування податкового кредиту позивача, податковий орган вказував, що операції з постачання товару були нікчемними.

В даному випадку, як зазначив ВАС України в ухвалі від 16.09.2013 р. по справі № 2а-6082/12/2670, судами попередніх інстанцій не було досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та ПП «Проектрембудкомплекс», а саме: можливостей контрагента позивача щодо виконання договорів купівлі-продажу товару (труб), зокрема, наявності технічних та технологічних можливостей; транспортування товару; питання щодо фактичної оплати позивачем податку на додану вартість в ціні придбаного товару, з відповідним документальним підтвердженням.

З приводу зазначеного, Окружним адміністративним судом м. Києва при новому судовому розгляді зазначеної справи № 2а-6082/12/2670, на виконання вимог положень КАС України, а також зауважень Вищого адміністративного суду України, викладених в ухвалі від 16.09.2013 року по справі № 2а-6082/12/2670, було повторно досліджено обставини справи, зокрема ті, що підтверджують або спростовують саме реальність здійснення таких господарських операцій між позивачем та ПП «Проектрембудкомплекс».

Так, дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, а також врахувавши позицію Вищого адміністративного суду України з приводу даного спору, викладену в ухвалі ВАСУ від 16.09.2013 р., Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача, зважаючи зокрема на наступне.

Згідно з п. 3 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу» від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ (із змінами та доповненнями), державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують такі функції: контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів.

Відповідно до п. 63.11 ст. 63 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби забезпечують достовірність даних про платників податків в Єдиному банку даних про платників податків - юридичних осіб та Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, реєстрі платників податку на додану вартість, реєстрі неприбуткових організацій та інших реєстрах, що формуються та ведуться органами державної податкової служби згідно з цим Кодексом, їх захист від несанкціонованого доступу, оновлення, архівування та відновлення даних.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Як підтверджується наявними матеріалами справи, та не було жодними допустимими доказами по справі спростовано позивачем, за наслідками проведення перевірки контрагента позивача ПП «Проектрембудкомплекс» (складено Акт про неможливість проведення перевірки), контролюючим органом було встановлено відсутність даного підприємства, а також його посадових осіб за місцем реєстрації, та крім того встановлено відсутність у ПП «Проектрембудкомплекс» будь-яких матеріально-технічних (офісних приміщень, складських приміщень, транспорту, устаткування, інше) та трудових можливостей (на підприємстві працюють виключно посадові особи - директор та головний бухгалтер) для здійснення такого виду господарської діяльності, як надання послуг з поставки товару: труб (у великих обсягах та на значні суми).

Так, ДПІ у Святошинському районі м. Києва було складено Акт від 08.11.2011 р. № 280/23-50/34259092 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП «Проектрембудкомплекс» (код за ЄДРПОУ 34259092) щодо підтвердження взаємовідносин з платником податків ТОВ «Мостобудівельна компанія МСУ» за липень 2011 року», відповідно до якого встановлено:

- від ГВ ПМ ДПІ у Святошинському районі м. Києва отримано довідку про невстановлення місцезнаходження ПП «Проектрембудкомплекс»;

- в липні 2011 року ПП «Проектрембудкомплекс» сформовано податковий кредит за рахунок тільки одного постачальника, а саме ТОВ «Автом Сервіс Плюс» (код за ЄДРПОУ 35178051). Перевіркою ТОВ «Автом Сервіс Плюс» (акт ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області від 23.08.2011 р. № 1270 /23/3517805) встановлено відсутність поставок товарів або надання послуг на користь ПП «Проектрембудкомплекс», а правочини між ТОВ «Автом Сервіс Плюс» та ПП «Проектрембудкомплекс» у липні 2011 року здійснені без настання реальних наслідків, а отже відповідно до п.п. 1, 2 ст. 215, п. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, та як наслідок недійсними по всьому ланцюгу постачання.

Так, договори поставки між позивачем та ПП «Проектрембудкомплекс» передбачали приймання-передачу товару за наявності товаросупровідних документів, а також документів, що посвідчують якість товарів, в тому числі й документів технічної відповідності товару.

Проте позивачем не було надано до перевірки будь-яких документів на підтвердження перевезення ТМЦ та оприбуткування даних товарів на складах підприємства.

Також, позивачем до перевірки не було надано первинних документів на підставі яких оприбутковувалось товари на склад чи в місця зберіганням які придбані у постачальників, а саме накладні форми №1-ТТН, паспорти якості і сертифікати або свідоцтва, акти приймання-передачі товару, специфікації до договорів та не доведено оприбуткування товару, а також первинних документів, які б підтверджували рух активів - перевезення ТМЦ.

З приводу зазначеного, позивачем не було надано також і до матеріалів справи передбачених чинним законодавством документів (доказів) на підтвердження фактичності (реальності) господарських операцій з контрагентом ПП «Проектрембудкомплекс» щодо надання останнім на користь ТОВ «Мостобудівельна компанія МСУ» послуг з поставки товару (труб у великій кількості та на значні суми), а саме: належним чином оформлених товарно-транспортних накладних (із зазначенням вантажовідправника), дорожніх листів, та довіреностей на отримання ТМЦ, що відповідно також ставить під сумнів товарність таких операцій.

В даному випадку, суд не може прийняти в якості допустимими доказів по справі надані позивачем товарно-транспортні накладні, в яких не зазначено вантажовідправника та перевізника товару, а на всій площі товарно-транспортних накладних в місці необхідності зазначення: автопідприємства; замовника; вантажовідправника; вантажоодержувача - стоїть штамп: «ТОВ «МСУ» Начальник дільниці підготовки та комплектації виробництва А-0231».

Також, в неналежним чином оформлених товарно-транспортних накладних, які по суті фактично не підтверджують перевезення товару контрагентом позивача ПП «Проектрембудкомплекс», є посилання на номери подорожніх листів, проте як самих подорожніх листів позивачем ні до перевірки ні до матеріалів справи надано не було.

Крім того, як підтверджується наявними матеріалами справи, та не було жодними допустимими доказами по справі спростовано позивачем, свідоцтво платника ПДВ контрагента позивача ПП «Проектрембудкомплекс» було анульовано 27.09.2011 року, тобто через декілька місяців після здійснення мільйонної господарської операції з позивачем, та стан підприємства ПП «Проектрембудкомплекс» на момент вчинення податковим органом відповідних дій щодо його перевірки (складено Акт про неможливість проведення зустрічної звірки у зв'язку з незнаходженням підприємства та його посадових осіб за місцем реєстрації), - триває процедура припинення, що в свою чергу також дає достатні та обґрунтовані підстави стверджувати про реєстрацію такого підприємства без мети довготривалої господарської діяльності, спрямованої виключно на укладення безтоварних договорів без мети отримання прибутку, що суперечить вимогам Господарського, Цивільного, Податкового та іншого законодавства.

Враховуючи вищезазначене в сукупності, контролюючим органом було зроблено висновок про те, що операції по контрагенту позивача ПП «Проектрембудкомплекс» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, автомобільного транспорту, виробничо-складських приміщень, устаткування та іншого майна, що економічно необхідне для виконання таких видів господарської діяльності, як поставка товару (труб) у великих обсягах та на значні суми, без залучення субпідрядних організацій.

У зв'язку з цим, контрагент позивача ПП «Проектрембудкомплекс» фактично не міг самостійно здійснювати господарських операцій з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

З вищезазначених фактів, вбачається, що фінансово-господарська діяльність ПП «Проектрембудкомплекс» здійснювалася поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної право-дієздатності таким контрагентом позивача.

На переконання контролюючого орану, фінансово-господарські взаємовідносини між ПП «Проектрембудкомплекс» та його контрагентами - є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами (паперовий, безтоварний варіант правочинів), оскільки без наявності достатніх матеріальних та трудових можливостей, господарська діяльність з поставки товару у великих об'ємах здійснюватися не може.

З приводу зазначеного, позивачем не було допустимими доказами по справі доведено суду, яким саме чином його контрагент ПП «Проектрембудкомплекс» без доведення наявності в останнього відповідної матеріально-технічної бази (адміністративних та інших будівель, складів, технічних приміщень, вантажного транспорту, устаткування та іншого), а також достатніх трудових ресурсів, мав змогу виконувати послуги з поставки товару (труб) у великих обсягах та на значні суми.

Надані позивачем в якості доказів по справі копії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, свідчать про те, що такі транспортні засоби належать відділенням позивача, проте не контрагенту ПП «Проектрембудкомплекс», саме на якого відповідно до укладених із позивачем договорів поставки, було покладено обов'язок щодо постачання (перевезення) товару, проте як жодних транспортних засобів за ПП «Проектрембудкомплекс» не зареєстровано взагалі.

Представник позивача в судовому засіданні наголосив на тому, що зазначеними договірними відносинами із наведеним контрагентом ПП «Проектрембудкомплекс не було заборонено залучення останніми субпідрядних організацій з метою виконання договірних зобов'язань перед позивачем.

Проте, як підтверджується наявними матеріалами справи, доказів щодо укладення таким контрагентом позивача ПП «Проектрембудкомплекс субпідрядних договорів із перевізниками з метою виконання договірних відносин із позивачем, які відповідно передбачали необхідність наявності достатніх трудових ресурсів (кваліфікованих водіїв) та матеріальної бази (зокрема складських приміщень, транспорту, устаткування, інше) для здійснення такого виду діяльності, як погрузла та перевезення великогабаритного товару (труб) - позивачем до суду надано також не було, та в судовому засіданні представник позивача зазначив, що йому не відомо яким саме чином (власними силами або із залученням інших контрагентів), виконувалися такі договірні зобов'язання контрагентом ПП «Проектрембудкомплекс.

Отже, доказами по справі підтверджується, що зазначений контрагент позивача здійснював фінансово-господарську діяльність поза межами правового поля, взаємовідносини ПП «Проектрембудкомплекс з іншими контрагентами вчинялися без наміру створення реальних правових наслідків, а тому є фіктивними, внаслідок чого в даному випадку не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і право на формування податкового кредиту.

Відповідно ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Відповідно до Національного класифікатора України, прийнятого наказом Держспоживстандарту України від 26.12.2005 р. № 375 із змінами та доповненнями, економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів, послуг), який здійснюється з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів, тощо.

Згідно з частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

Відповідно до частини другої ст. 215 ЦКУ, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до п. 1, п. 2 ст. 49 Господарського кодексу України, підприємці зобов'язані не порушувати права та законні інтереси держави, за завдані шкоду і збитки підприємництво несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

Так, як було зазначено вище, та жодними доказами не було спростовано позивачем, зазначений контрагент ПП «Проектрембудкомплекс» - за місцем його реєстрації не знаходиться (складено Акт про неможливість проведення зустрічної звірки), а отже є неможливим встановити, яким саме чином таке товариство (без його фактичного розміщення за тією чи іншою адресою) мало змогу виконувати роботи (надавати послуги) з поставки великогабаритного товару (труб) у великих обсягах та на значні суми без наявності жодних матеріально-технічних та достатніх кваліфікованих трудових ресурсів.

Крім того, частиною 1 статті 55 ГК України передбачено, що суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (стаття 3 ГК України).

Згідно зі статтею 56 ГК України, суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства.

Проте, як підтверджується наявними матеріалами справи, за місцем реєстрації контрагент позивача ПП «Проектрембудкомплекс», а також його посадові особи не знаходяться, а відповідно первинних документів на підтвердження фактичності господарської діяльності (зокрема в розрізі правовідносин із позивачем) від такого підприємства отримати не можливо.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, та наявні у справі докази, суд погоджується із висновком відповідача, що фінансово-господарські взаємовідносини позивача з ПП «Проектрембудкомплекс» носять характер недійсного правочину, оскільки дані правочини не відповідають обов'язковим умовам чинності правочину, а саме частинам 1, 3 та 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, так як суперечить моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦКУ), не виявляється за можливе встановити вільне волевиявлення учасників правочину - не можливо розшукати саме товариство та посадових осіб товариства (ч. 3 ст. 203 ЦКУ), та правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦКУ) - відсутність у товариства будь-яких матеріально-технічних та відповідних трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності з перевезення великогабаритного товару у значних обсягах, а також встановлення перевіркою контролюючими органами відсутності придбання ПП «Проектрембудкомплекс» такого товару (труб), що мав постачатися позивачу.

Отже, на порушення вимог п. 3 ст. 5 та п. 1 ст. 7 Господарського Кодексу України, якими визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства, та відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами», ні позивачем ні його контрагентом ПП «Проектрембудкомплекс» - не було надано належних підтверджуючих документів щодо виникнення податкових зобов'язань.

Крім того, як було зазначено вище та підтверджується наявними у справі доказами, позивачем, ні до перевірки, ні до матеріалів справи не було надано передбачених чинним законодавством належних документів (доказів) на підтвердження фактичності (реальності здійснення) господарських операцій з контрагентом ПП «Проектрембудкомплекс» щодо надання останнім на користь позивача послуг з поставки товару, зокрема: належним чином оформлених товарно-транспортних накладних встановленого законодавством зразку, дорожніх листів щодо переміщення транспорту, та довіреностей на отримання ТМЦ, а також не було надано доказів укладення таким контрагентом ПП «Проектрембудкомплекс», або самим позивачем субпідрядних договорів із перевізниками з метою виконання договірних зобов'язань ПП «Проектрембудкомплекс» перед позивачем щодо поставки товару (великогабаритних труб), оскільки власними силами такий контрагент позивача ПП «Проектрембудкомплекс», за відсутності в останнього будь-яких матеріально-технічних (складських приміщень, вантажного транспорту, устаткування) та відповідних кваліфікованих трудових ресурсів, не міг виконувати взяті на себе зобов'язання.

Так, під поставкою розуміються будь-які операції, які передбачають передачу прав власності на такі товари (тобто коли має місце операція з відчуження майна з переходом права володіння користування та розпорядження).

Тобто поставка - це матеріально-технічне постачання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання та їх подальша реалізація з метою отримання економічно-вигідного зиску та отримання прибутку.

Вищий адміністративний суд України в своєму інформаційному листі № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначив: «Судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Також, Верховним Судом України у справі № 21-737во09 (постанова від 08.09.2009 року) зазначено: «здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік, а відтак суду слід звернути увагу і дати належну оцінку доводам ДПІ щодо відсутності таких документів у платника податку під час його перевірки, оскільки таке може свідчити і про нездійснення самих господарських операцій».

З даного приводу слід також наголосити на положеннях Наказу Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» (зареєстрований у Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за № 128/2568) (далі - Наказ № 363).

Так, пунктами 1 та 11.3 Наказу № 363 встановлено, що дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається, а також Дорожній лист - це документ установленого законодавством зразка для визначення та обліку роботи автомобільного транспортного засобу.

Згідно п. 8.23 Наказу № 363, Замовник зобов'язаний забезпечити контроль за дотриманням законодавства про охорону праці та норм по техніці безпеки при виконанні вантажно-розвантажувальних робіт і несе повну відповідальність за всі наслідки невиконання ним цих законодавчих актів.

Відповідно до п. 8.25 Наказу № 363, час прибуття автомобіля для завантаження встановлюється з моменту, коли водій подав подорожній лист в пункті вантаження, а час прибуття автомобіля для розвантаження - з моменту пред'явлення водієм товарно-транспортної накладної в пункті розвантаження.

Пунктом 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р., встановлено, що первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціальних форм, затверджених міністерствами та відомствами України.

Типові форми єдиної первинної транспортної документації, зокрема товарно-транспортної накладної та подорожнього листа, затверджені спільним наказом Мінтрансу України, Мінстату України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» від 29.12.1995 р. № 488/346 і введені в дію з 01.01.1996 р.

Вказаний Наказ є чинним на час розгляду даної справи та був чинним під час здійснення зазначених господарських операцій.

Відповідно до Наказу № 488/346 встановлено, що застосування затверджених даним наказом форм первинних документів є обов'язковим для всіх суб'єктів господарської діяльності, незалежно від форм власності, а саме:

- подорожній лист вантажного автомобіля, ф. № 2;

- подорожній лист вантажного автомобіля у міжнародному сполученні", ф. № 1 (міжнародна);

- товарно-транспортна накладна, ф. № 1-ТН;

- талон замовника, ф. № 1-ТЗ.

Вантаж, не оформлений ТТН, не приймається до перевезення (п. 47 Статуту автотранспорту). Про факт надання автотранспортних послуг свідчать товарно-транспортні документи, дорожні листи вантажного автомобіля, що підтверджують рух вантажу від пункту відправлення до пункту призначення (передання вантажу одержувачу).

Відповідно п. 11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 р. а № 128/2568, основними документами на перевезення вантажів є товарно - транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом) (пункт 11.5 Правил). Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику (пункт 11.7). В ТТН вказується дата, марка та номер автомобіля, номер подорожнього листа, назва автопідприємства, ПІП водія, вид перевезень, назва «Замовника», «Вантажовідправника», «Вантажоодержувача», адресу пункту навантаження та пункту розвантаження.

В графі «Відомості про вантаж» обов'язково вказується назва продукції, товару (вантажу), одиниця виміру, кількість, ціна, сума, кількість їздок, заїздів, підписи водія-експедитора та вантажоодержувача.

Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що використання товарно-транспортної накладної при здійсненні автомобільних перевезень є обов'язковим. Відсутність чи неправильне оформлення ТТН має наслідком, відповідно, відсутність документального підтвердження господарської операції та наявність помилок у відображені результатів господарської операції в обліку (як бухгалтерському, так і податковому).

В той же час, позивачем ні під час перевірки, ні в судовому засіданні не були надані належним чином оформлені за встановленим законодавством зразком (типовою формою) товарно-транспортні накладні на підтвердження реальності надання контрагентом ПП «Проектрембудкомплекс» послуг з поставки товару (великогабаритних труб), а відповідно позивачем не було допустимими доказами по справі доведено товарності (фактичності здійснення) таких господарських операцій із вказаним контрагентом.

Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 р. № 207 «Про затвердження переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні», передбачено, що для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення обов'язковим для водія юридичної особи необхідним є дорожній лист з відмітками про проведення медичного огляду водія та огляду технічного стану транспортного засобу.

Також, згідно спільного Наказу Міністерства транспорту та Міністерства статистики України від 29 грудня 1995 року № 488/346 (далі - Наказ від 29 грудня 1995 року № 488/346) «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля», п. 1 передбачено, що типовою формою первинного обліку роботи вантажного автомобіля, є зокрема «Подорожній лист вантажного автомобіля», ф. № 2.

Проте, як підтверджується наявними матеріалами справи, та не було допустимими доказами заперечено позивачем, під час проведення перевірки, позивачем не було надано перевіряючим вищезазначених документів (подорожніх листів, товарно-транспортних накладних, а також довіреностей на отримання ТМЦ) на підтвердження фактичності здійснення господарських операцій з постачання товару із контрагентом ПП «Проектрембудкомплекс», а також зазначених документів (оформлених належним чином) не було надано позивачем і під час судового розгляду даної адміністративної справи.

Як було зазначено вище, суд не може прийняти в якості допустимими доказів по справі надані позивачем товарно-транспортні накладні, в яких не зазначено вантажовідправника та перевізника товару, а на всій площі товарно-транспортних накладних в місці необхідності зазначення: автопідприємства; замовника; вантажовідправника; вантажоодержувача - стоїть штамп: «ТОВ «МСУ» Начальник дільниці підготовки та комплектації виробництва А-0231».

Також, в неналежним чином оформлених товарно-транспортних накладних, які по суті фактично не підтверджують перевезення товару контрагентом позивача ПП «Проектрембудкомплекс», є посилання на номери подорожніх листів, проте як самих подорожніх листів позивачем ні до перевірки ні до матеріалів справи надано не було.

Відповідно до п.п. «а» п. 198.1 ст. 198 «Податкового кодексу України», право віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених у відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями».

Враховуючи наведені вище факти, вбачається проведення контрагентом позивача ПП «Проектрембудкомплекс» транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру, а тому наведені обставини свідчать про відсутність факту реального здійснення господарських операцій з контрагентами-покупцями та постачальниками. Вказані факти свідчать про укладення договорів без мети настання реальних наслідків.

З огляду на зазначене та наявні у справі докази вбачається, що господарські операції між позивачем та ПП «Проектрембудкомплекс» об'єктивно призвели до порушення інтересів Держави і суспільства у цілому. У даному випадку йдеться про порушення фінансово-економічних інтересів держави, її бюджетної системи, оскільки відповідно до п.п. 19 п. 1 ст. 2 «Бюджетного кодексу України» від 21.06.2001 р. доходи бюджету складаються з усіх податкових, неподаткових та інших надходжень на безповоротній основі справляння яких передбачено законодавством України. Податковими надходженнями згідно з п. 2 ст. 9 вищезазначеного Кодексу визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі, згідно з ст.2 Закону України «Про систему оподаткування» № 1251-12 від 25.06.1991 р., під податком слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня, здійснений платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Сукупність податків і зборів до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування та Конституції України, оскільки протиправні дії позивача руйнують бюджетну систему держави та систему оподаткування, яка створена в інтересах Держави.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року, правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного правочину не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість та право на формування валових витрат.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Згідно Постанови Верховного суду України від 08.09.2009 р. у справі № 21-737во09, про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також письмові заперечення посадових осіб контрагентів, що будь-яких документів, угод, платіжних доручень, банківських та господарських документів.

Згідно Листа ВАСУ від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість с факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Таким чином, проаналізувавши наявні матеріали справи та норми зазначеного законодавства, а також врахувавши позицію Вищого адміністративного суду України з приводу даного спору, викладену в ухвалі ВАСУ від 16.09.2013 р., Окружний адміністративний суд м. Києва вважає правомірними висновки відповідача, викладені в Акті перевірки, а саме те, що зазначені правовідносини позивача із контрагентом ПП «Проектрембудкомплекс» мали виключно паперовий характер, а отже не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що відповідачем було правомірно винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, на підставі висновків, викладених в Акті перевірки.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів суду правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення від 11.04.2012 р. № 0001062220.

Натомість позивач не надав суду допустимих доказів на обґрунтування заявлених ним позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, спираючись на наявні у справі докази, норми чинного законодавства, беручи до уваги позицію Вищого адміністративного суду України з приводу даного спору, викладену в ухвалі ВАСУ від 16.09.2013 р., та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. В адміністративному позові відмовити.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя: Я.І. Добрянська

Дата складання та підписання в повному обсязі постанови 12.12.2013 р.