Ухвала

від 09.12.2013 по справі 20/51-09-1506

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

"09" грудня 2013 р.Справа № 20/51-09-1506

За заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільне підприємство С.Т.Р Україна" про визнання наказів від 12.12.2012р. у справі № 20/51-09-1506 такими, що не підлягають виконанню

За позовом: 1) Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1

2) Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільне підприємство С.Т.Р Україна"

про стягнення 1 382 965,67 грн.

Головуючий суддя Щавинська Ю.М.

Суддя Малярчук І.А.

Суддя Оборотова О.Ю.

Представники:

від позивача 1: не з'явився.

від позивача 2: не з'явився.

від відповідача (заявника): не з'явився.

СУТЬ СПОРУ: розглядається в порядку ст. 117 ГПК України.

Рішенням господарського суду Одеської області від 17.01.2011р. (головуючий суддя Щавинська Ю.М., судді Малярчук І.А., Оборотова О.Ю.) позов Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 та Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 задоволено частково та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільне підприємство С.Т.Р Україна" на користь Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 вартість пошкодженого автомобіля в сумі 166 859 грн., державне мито в сумі 1 668,59 грн., витрати на ІТЗ судового процесу в розмірі 11,10 грн., витрати на проведення автотоварознавчої експертизи в сумі 1 149 грн. та витрати на проведення пожежно-технічної експертизи в сумі 1 149 грн.; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільне підприємство С.Т.Р Україна" на користь Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 вартість пошкодженого напівпричепу в сумі 84 700 грн. та державне мито в сумі 847 грн.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.12.2012р. рішення господарського суду Одеської області було залишено без змін.

Додатковою постановою Одеського апеляційного господарського суду від 10.12.2012р. було доповнено резолютивну частину постанови ОАГС від 04.12.2012р. наступними пунктами:

"Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна" (07416, Київська область. Броварський район, с. Погреби, ідентифікаційний код 22909478) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) половину вартості проведених під час апеляційного провадження у справі № 20/51-09-1506 судових експертиз у сумі 3835 грн. 80 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна" (07416. Київська область. Броварський район, с. Погреби, ідентифікаційний код 22909478) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) половину вартості проведених піл час апеляційного провадження у справі № 20/51-09-1506 судових експертиз у сумі 3835 грн. 80 коп".

Крім того, зазначеною постановою було доручено господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням всіх необхідних реквізитів.

12.12.2012р. на виконання рішення господарського суду Одеської області від 17.01.2011р. та постанов Одеського апеляційного господарського суду від 04.12.2012р. та від 10.12.2012р. господарський суд видав відповідні накази.

25.11.2013р. до господарського суду Одеської області надійшла заява ТОВ "Автомобільне підприємство С.Т.Р Україна" про визнання наказів від 12.12.2012р. у справі №20/51-09-1506 про стягнення з ТОВ "Автомобільне підприємство С.Т.Р Україна" на користь СПД ФО ОСОБА_2 заборгованості у сумі 3 835,80 грн. та заборгованості у сумі 85 547 грн. такими, що не підлягають виконанню

В обґрунтування зазначеної заяви заявник вказує на те, що стягувач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 12.10.2012р. за власним рішенням припинив свою діяльність, про що вчинено відповідний запис в ЄДР за №25540060007000752.

За таких обставин, враховуючи, що стягувач є ліквідованим, виконання наказів від 12.12.2012р. у справі № 20/51-09-1506, за думкою заявника, здійснити неможливо.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 28.11.2013р. заяву ТОВ "Автомобільне підприємство С.Т.Р Україна" прийнято до розгляду із призначенням судового засідання на 09.12.2013р.

Заявник, ТОВ "Автомобільне підприємство С.Т.Р Україна", про час та місце судового засідання повідомлений належним чином шляхом надсилання судової ухвали на адресу зазначену у заяві, у судове засідання не з'явився. Разом з тим, 09.12.2013р. до канцелярії суду надійшло клопотання представника заявника про відкладення розгляду заяви у зв'язку з неможливістю прибуття представника ТОВ "Автомобільне підприємство С.Т.Р Україна" у судове засідання з огляду на політичну обстановку у Києві.

Розглянувши у судовому засіданні 09.12.2013р. зазначене клопотання, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно до чинного господарського процесуального законодавства інститут представництва юридичної особи не є безпосередньо пов'язаним з особистістю будь-якого окремого представника. Таким чином, заявник, який є юридичною особою, не позбавлений права направити до суду іншого представника для забезпечення захисту своїх інтересів, надавши при цьому відповідну довіреність. Зворотне підлягає доведенню в порядку ст.33 ГПК України. Крім того, права та інтереси підприємства у суді має право представляти також його керівник.

Враховуючи, що справа № 20/51-09-1506 розглядалась за місцем знаходження Одеської філії ТОВ "Автомобільне підприємство С.Т.Р Україна", на думку суду, ТОВ "Автомобільне підприємство С.Т.Р Україна", в порядку ст.33 ГПК України, не довело неможливість направити до суду іншого представника чи керівника Одеської філії.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 117 ГПК України господарський суд розглядає заяву про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і виносить ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви.

При цьому п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" встановлено, що дата судового засідання, в якому вирішуватиметься питання про виправлення помилки, допущеної при оформленні або видачі наказу, визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, має встановлюватись з урахуванням того, що передбачений частиною третьою статті 117 ГПК України десятиденний строк визначається з наступного дня після винесення ухвали про призначення відповідного судового засідання.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що встановлений ст. 117 ГПК України десятиденний строк, з урахуванням ч. 3 ст. 51 ГПК України, закінчується 09.12.2013р., у суду відсутні підстави для відкладення розгляду заяви.

Стягувач у судове засідання у 09.12.2013р. не з'явився, незважаючи на належне завчасне повідомлення про час та місце судового засідання, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення судових ухвал (т.8 а.с.13). Разом з тим, 09.12.2013р. до канцелярії суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_2, відповідно до яких він просить суд відмовити у задоволенні заяви ТОВ "Автомобільне підприємство С.Т.Р Україна" про визнання наказів такими, що не підлягають виконанню, з огляду на наступне.

По-перше, ОСОБА_2 зазначає, що ст. 117 ГПК України не передбачено такої підстави для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, як припинення підприємницької діяльності.

По-друге, ОСОБА_2 вказує, що чинне законодавство не виділяє такого суб'єкта права власності, як фізична особа-підприємець та не містить норм щодо права власності фізичної особи-підприємця. Законодавством встановлено, що суб'єктом права власності визнається саме фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, крім майна, що не може перебувати у власності фізичної особи, та має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності. При цьому, правовий статус фізичної особи-підприємця не впливає на правовий режим майна, що перебуває у його власності.

Враховуючи те, що на підставі оскаржуваних наказів стягується вартість пошкодженого напівпричепу, власником якого є фізична особа ОСОБА_2, який використовувався їм для здійснення підприємницької діяльності, а також державне мито та вартість проведених під час апеляційного провадження у справі судових експертиз, які вже сплачені ОСОБА_2, припинення підприємницької діяльності жодним чином не перешкоджає виконанню наказів боржником. Більш того, громадянин, який бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, або припинити її, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого він набув з моменту народження.

Дослідивши матеріали справи, заяву ТОВ "Автомобільне підприємство С.Т.Р Україна", колегія суддів дійшла висновку про відмову у її задоволенні, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 117 ГПК України господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника, зокрема, визнати наказ таким, що не підлягає виконанню.

Частина четверта статті 117 ГПК України містить підстави визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за заявами стягувачів або боржників, поданими в порядку зазначеної статті: якщо його видано помилково; якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (наприклад, у разі скасування чи зміни в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами рішення, на підставі якого наказ було видано, якщо на момент таких скасування чи зміни наказ ще не було виконано повністю або частково).

Як вбачається з заяви ТОВ "Автомобільне підприємство С.Т.Р Україна", в її обґрунтування заявник посилається на те, що стягувач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 12.10.2012р. за власним рішенням припинив свою діяльність, про що вчинено відповідний запис в ЄДР за №25540060007000752, у зв'язку з чим виконання наказів від 12.12.2012р. у справі № 20/51-09-1506, за його думкою, здійснити неможливо.

Разом з тим, суд зазначає, що підпунктом 3.8.1 пункту 3.8 розділу III Класифікації організаційно-правових форм господарювання ДК 002:2004, затвердженої наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 р. N 97, визначено, що підприємцем є фізична особа , яка є громадянином України, іноземним громадянином, особою без громадянства, що здійснює підприємницьку діяльність. Тобто, підприємцем є фізична особа - громадянин.

Статтею 42 Конституції України закріплено, що кожний громадянин має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це право закріплено і в статті 50 Цивільного кодексу України. При цьому зазначається, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Статус фізичної особи - підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Водночас, згідно з частиною першою статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Статтею 51 Цивільного кодексу України передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно - правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Згідно зі статтею 325 Цивільного кодексу України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

При цьому, власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 320 Цивільного кодексу України).

Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року N 1388, встановлено, що цей Порядок є обов'язковим для всіх юридичних та фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, виробляють чи експлуатують їх. Згідно із зазначеним порядком транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами (тобто, за суб'єктами права власності).

Відповідно до ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Вказана норма цілком кореспондується ст. 115 Господарського процесуального кодексу, згідно з якою рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Враховуючи те, що рішенням господарського суду Одеської області від 17.01.2011р., яке постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.12.2012р. залишено без змін, та на виконання яких видано відповідні накази, стягнуто з ТОВ "Автомобільне підприємство С.Т.Р Україна" на користь СПД ФО ОСОБА_2 вартість пошкодженого напівпричепу, власником якого є саме фізична особа ОСОБА_2, у зв'язку з чим у вказаної особи, згідно до ст. 11 ЦК України виникло цивільне право щодо отримання у власність коштів, стягнутих як відшкодування завданих збитків та судових витрат, визнання наказів таким, що не підлягають виконанню, суперечило б вищезазначеним нормам чинного законодавства щодо невідворотності відшкодування збитків та обов'язковості виконання судових рішень, а також принципам справедливості, добросовісності та розумності як основним засадам цивільного законодавства.

Керуючись ст.ст. 86, 117 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільне підприємство С.Т.Р Україна" про визнання наказів від 12.12.2012р. у справі № 20/51-09-1506 такими, що не підлягають виконанню відмовити.

Головуючий суддя Щавинська Ю.М.

Суддя Малярчук І.А.

Суддя Оборотова О.Ю.