Рішення

від 04.12.2013 по справі 910/14319/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/14319/13 04.12.13

за позовом: Першого заступника прокурора Деснянського району м.Києва, м.Київ

до відповідача 1: Київської міської ради, м.Київ, ЄДРПОУ 22883141

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубі Роз Інтернейшенл Ко., ЛТД», м.Київ, ЄДРПОУ 23539285

про визнання недійсним, скасування рішення та договору, визнання відсутнім права користування

Головуючий суддя Любченко М.О.

Суддя Спичак О.М.

Суддя Стасюк С.В.

Представники:

прокурор: Одуденко А.І. - за посв.

від відповідача 1: Дорошенко О.С. - по дов.

від відповідача 2: Зонтов Ю.В. - по дов.

СУТЬ СПРАВИ:

Перший заступник прокурора Деснянського району м.Києва звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача 1, Київської міської ради, м.Київ та відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубі Роз Інтернейшенл Ко., ЛТД», м.Київ про:

- визнання недійсним та скасування рішення №395/3833 від 26.02.2010р. Київської міської ради «Про внесення змін до пункту 5 рішення Київської міської ради від 01.03.2001р. №205/1182 «Про надання і вилучення земельних ділянок»;

- визнання недійсним договору про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, що укладений 31.08.2010р. між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рубі Роз Інтернейшенл Ко., ЛТД», що зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 17.09.2010р. за №62-6-00557 у Книзі записів державної реєстрації договорів;

- визнання відсутнім у Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубі Роз Інтернейшенл Ко., ЛТД» права користування земельною ділянкою по вул.Попудренка, 88/3 у Деснянському районі м.Києва, площею 1,8124 га, кадастровий номер 8000000000:62:066:0003, вартість якої згідно з нормативною грошовою оцінкою становить 11 890 788,62 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на неправомірну зміну цільового призначення земельної ділянки та безпідставне продовження строку договору оренди.

Відповідач 1 у відзиві вих.№08/230-2076 від 01.10.2013р. заперечив проти позовних вимог з огляду на прийняття спірного рішення Київською міською радою в межах своїх повноважень.

01.10.2013р. відповідачем 1 було подано до суду заяву про застосування строку позовної давності до розглядуваного позову прокурора.

Відповідач 2 у відзиві б/н від 02.09.2013р. проти задоволення позову заперечив, посилаючись на дотримання вимог закону при прийнятті рішення №395/3833 від 26.02.2010р. Київської міської радої та прийнятті спірного договору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, господарський суд встановив:

01.03.2001р. Київською міською радою було прийнято рішення №205/1182 «Про надання і вилучення земельних ділянок», пунктом 5 якого було затверджено проект відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Рубі Роз Інтернейшенл Ко., ЛТД» для реконструкції модульних приміщень та будівництва виробничого корпусу з випуску губної помади з адміністративно-побутовим корпусом та подальшою їх експлуатацією і обслуговуванням на вул.Попудренка, 88/3 у Ватутінському районі; вилучено з користування Закритого акціонерного товариства «Дарна» частину земельної ділянки площею 1,84 га на вул.Попудренка, 88/3 у Ватутінському районі; надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Рубі Роз Інтернейшенл Ко., ЛТД», за умови виконання п.5.1 цього рішення, в оренду строком на 10 років земельну ділянку площею 1,81 га для реконструкції модульних приміщень та будівництва виробничого корпусу з випуску губної помади з адміністративно-побутовим корпусом та подальшою їх експлуатацією і обслуговуванням на вул.Попудренка, 88/3 у Ватутінському районі за рахунок земель, що вилучені з користування Закритого акціонерного товариства «Дарна» цим рішенням; земельну ділянку площею 0,03 га, що знаходиться між капітальною огорожею Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубі Роз Інтернейшенл Ко., ЛТД» та червоною лінією на вул.Попудренка віднесено до земель міської забудови.

На виконання зазначеного рішення органу місцевого самоврядування 22.04.2002р. між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рубі Роз Інтернейшенл Ко., ЛТД» (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, за змістом п.1 якого орендодавець передав, а орендар прийняв у оренду на 10 років земельну ділянку, місце розташування якої: вул.Попудренка, 88/3 у Деснянському районі м.Києва, розміром 1,8124 га для реконструкції модульних приміщень та будівництва виробничого корпусу з випуску губної помади з адміністративно-побутовим корпусом та подальшою їх експлуатацією і обслуговуванням.

Даний договір оренди земельної ділянки було посвідчено 22.04.2002р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим №709, а також зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, про що зроблено запис від 26.07.2002р. за №62-6-00034 у Книзі записів державної реєстрації договорів.

Згодом, 26.02.2010р. відповідачем було прийнято рішення №395/3833 «Про внесення змін до пункту 5 рішення Київської міської ради від 01.03.2001р. №205/1182 «Про надання і вилучення земельних ділянок», зокрема, з приводу дійсності якого виник спір у даній справі.

За змістом п.п.1, 2 вказаного рішення, відповідачем 1 було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо внесення змін до пункту 5 рішення №205/1182 від 01.03.2001р. «Про надання і вилучення земельних ділянок»; внесено зміни до пункту 5 рішення №205/1182 від 01.03.2001р. Київської міської ради «Про надання і вилучення земельних ділянок», а саме: слова «для реконструкції модульних приміщень та будівництва виробничого корпусу з випуску губної помади з адміністративно-побутовим корпусом та подальшою їх експлуатацією і обслуговуванням» замінено словами «для будівництва та експлуатації багатофункціонального торговельно-розважального та готельно-офісного комплексу з підземним паркінгом», слово «Ватутінському» замінено словом «Деснянському», слова та цифри «в оренду на 10 років» замінено словами та цифрами «в довгострокову оренду на 25 років».

31.08.2010р. між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рубі Роз Інтернейшенл Ко., ЛТД» укладено договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, яким викладено договір оренди від 22.04.2002р. в новій редакції, у тому числі, зазначено інше цільове призначення земельної ділянки.

Вказану додаткову угоду було посвідчено 31.08.2010р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим №1000, а також зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 17.09.2010р. за №62-6-00557 у Книзі записів державної реєстрації договорів.

За приписами ст.2, 29 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

Згідно зі ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з п.4.3 Постанови №6 від 17.05.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» для правильного вирішення земельних спорів особливе значення має дослідження судом правового статусу і приналежності спірної земельної ділянки, підстави надання такої ділянки та її цільового призначення, наявності на земельній ділянці об'єктів природно-заповідного фонду, з урахуванням чого судом визначається відповідність вимогам закону умов договору щодо розпорядження земельною ділянкою, а також наявність порушення порядку зміни цільового призначення землі, що тягне за собою наслідки, передбачені ст.21 Земельного кодексу України.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, прокурором при зверненні до суду з вимогами про визнання недійсним та скасування рішення №395/3833 від 26.02.2010р. Київської міської ради, визнання недійсним договору від 31.08.2010р. про внесення змін до договору оренди земельної ділянки та визнання відсутнім права землекористування повинно бути доведено факт порушення вимог законодавства, що діяло на момент прийняття вказаного рішення органу місцевого самоврядування та укладення відповідного договору.

Виходячи зі змісту позовної заяви, прокурор, який звернувся до суду в якості позивача, в обґрунтування заявлених позовних вимог посилається, зокрема, на порушення порядку зміни цільового призначення земельної ділянки при прийнятті спірного рішення Київської міської ради та при внесенні змін до договору оренди землі з земель промисловості на землі житлової та громадської забудови.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно із ст.ст.13, 41 Конституції України передбачено, що від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ст.ст.142, 143 Основного Закону України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

За змістом ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Частинами 1, 2 ст.116 Земельного кодексу України в редакції, що діяла на момент прийняття спірного рішення, визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування на момент прийняття рішення №395/3833 від 26.02.2010р. Київської міської ради був передбачений статтею 123 Земельного кодексу України у відповідній редакції.

За приписами ч.1 вказаної статті Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону ; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч.1 ст.19 Земельного кодексу України у відповідній редакції землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Статтею 20 Земельного кодексу України передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Як зазначалось, пунктами 1, 2 спірного рішення відповідачем 1 було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо внесення змін до пункту 5 рішення №205/1182 від 01.03.2001р. «Про надання і вилучення земельних ділянок», а також змінено цільове призначення земельної ділянки з «для реконструкції модульних приміщень та будівництва виробничого корпусу з випуску губної помади з адміністративно-побутовим корпусом та подальшою їх експлуатацією і обслуговуванням» на «для будівництва та експлуатації багатофункціонального торговельно-розважального та готельно-офісного комплексу з підземним паркінгом».

У пояснювальній записці до технічної документації із землеустрою щодо внесення змін до пункту 5 рішення №205/1182 від 01.03.2001р. Київської міської ради «Про надання і вилучення земельних ділянок», яка складена Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕПОХА-ГЕО» (ліцензія Держкомзему України від 02.02.2005р. серії АБ №117593) на замовлення відповідача 2, зазначено, що зміни, які вносяться даною технічною документацією до назви об'єкту на вул.Попудренка, 88/3 у Деснянському районі, відповідно до ст.19 Земельного кодексу України, відбуваються в межах однієї категорії земель.

Наразі, як вбачається з матеріалів кадастрової справи №А-16879, спірна земельна ділянка на теперішній час обліковується за кодом 1.11.6 Українського класифікатора цільового використання землі «Землі іншої комерційної діяльності» категорії «Землі населених пунктів» (відповідає категорії земель житлової та громадської забудови за чинним Земельним кодексом України).

В свою чергу, відповідно до проекту відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Рубі Роз Інтернейшенл Ко., ЛТД», який затверджено рішенням №205/1182 від 01.03.2001р. Київської міської ради, відповідачу 2 було відведено у 2001р. земельну ділянку, яка відповідно до Українського класифікатора цільового використання землі відносилась до земель підприємств іншої промисловості (код 1.10.5) тієї ж категорії земель.

Отже, матеріалами справи не підтверджуються доводи прокурора щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки поза межами категорії земель, оскільки судом встановлено, що фактично відповідачем 1 було змінено вид використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель, а саме земель житлової та громадської забудови. Прокурором не було представлено суду жодного доказу на підтвердження приналежності спірної земельної ділянки до категорії земель землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, яка визначена п.п.3.1-3.4 Українського класифікатора цільового використання землі.

Разом з цим, за змістом ч.5 ст.20 Земельного кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою .

Тобто, кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму. Земельні ділянки, що віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.

Статтею 1 Закону України «Про землеустрій» визначено, що цільовим призначенням земельної ділянки є використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст.39 Земельного кодексу України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.

За приписами ст.1 Закону України «Про планування і забудову територій», що діяв на момент прийняття спірного рішення, містобудівною документацією є затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюються планування, забудова та інше використання територій, з урахуванням яких визначається цільове призначення земель.

За змістом листа вих.№18-2427 від 17.02.2010р. Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відповідачем 2 було ініційовано питання будівництва об'єкту на території, що не відповідає затвердженій містобудівній документації, у зв'язку з чим погодження надання земельної ділянки можливе лише за умови прийняття Київською міською радою рішення щодо внесення змін до генерального плану розвитку міста.

Однак, матеріали розглядуваної справи не містять доказів прийняття Київською міською радою рішення щодо внесення змін до генерального плану розвитку міста з метою приведення містобудівної документації у відповідність до мети використання спірної земельної ділянки, а саме для будівництва та експлуатації багатофункціонального торговельно-розважального та готельно-офісного комплексу з підземним паркінгом.

Наразі, судом враховано, що виходячи зі змісту викладених вище положень законодавства, поняття «цільове призначення земельної ділянки» не обмежується виключно категорією земель, але й певним видом використання земельної ділянки в межах цієї категорії.

При цьому, зміна виду використання земельної ділянки в межах її цільового призначення можлива, але порядок вирішення цього питання законодавством не встановлений.

За таких обставин, виходячи з принципу щодо раціонального використання та охорони земель, господарський суд дійшов висновку, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна бути здійснена у порядку, що встановлений для зміни цільового призначення землі.

Такі висновки господарського суду підтверджуються позицією Верховного Суду України, що викладена в постанові №21-417а12 від 05.03.2013р.

На момент прийняття спірного рішення Київської міської ради був чинним Порядок зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, що затверджений Постановою №502 від 11.04.2002р. Кабінету Міністрів України.

За змістом вказаного Порядку зміна цільового призначення земельної ділянки проводиться за поданням заяви (клопотання) її власника до сільської, селищної, міської ради, якщо земельна ділянка розташована в межах населеного пункту, або районної держадміністрації, якщо земельна ділянка розташована за межами населеного пункту. Сільська, селищна, міська рада або районна держадміністрація розглядає заяву (клопотання) і в разі згоди на зміну цільового призначення земельної ділянки дає дозвіл на підготовку проекту її відведення: складання проекту відведення земельної ділянки, якщо зміні цільового призначення підлягає її частина; перепогодження проекту відведення земельної ділянки з відповідними органами виконавчої влади, якщо зміні цільового призначення підлягає вся земельна ділянка. Проект відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється, складається державною або іншою землевпорядною організацією на замовлення власника земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується або перепогоджується з органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, а також підлягає державній землевпорядній експертизі, після якої замовник подає проектні матеріали відповідно до сільської, селищної, міської ради або до районної держадміністрації для прийняття рішення.

Викладених вище вимог Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, відповідачами дотримано не було, зокрема, проект відведення земельної ділянки не розроблявся та не погоджувався уповноваженими органами.

Тобто, за висновками суду, Київською міською радою було неправомірно затверджено технічну документацію, що не відповідає генеральному плану міста, без дотримання порядку зміни цільового призначення земельної ділянки, хоча і в межах однієї категорії земель.

Згідно зі ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

За змістом ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України. При цьому, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст.21 Цивільного кодексу України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до п.«г» ч.3 ст.152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

За приписами ст.21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою, зокрема, для визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

За таких обставин, виходячи з того, що матеріалами справи не підтверджується дотримання при прийнятті спірного рішення порядку зміни цільового призначення земельної ділянки, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним та скасування рішення №395/3833 від 26.02.2010р. Київської міської ради «Про внесення змін до пункту 5 рішення Київської міської ради від 01.03.2001р. №205/1182 «Про надання і вилучення земельних ділянок».

Одночасно, відповідно до ст.21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель також є підставою для визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Згідно зі ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Пунктом 2.24 постанови №6 від 17.05.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору оренди суттєве значення має з'ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду згідно з вимогами статей 84, 118, 123, 124 Земельного кодексу України з урахуванням необхідності у певних випадках дотримання порядку її вилучення. З огляду на це судам потрібно встановлювати наявність у відповідної ради повноважень для вирішення питання щодо затвердження проекту відведення і передачі спірної земельної ділянки в оренду, а отже й дійсність укладеного договору, що оспорюється.

З огляду на це судам необхідно враховувати, що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду.

Тобто, однією з підстав для визнання договору оренди земельної ділянки недійсним є відсутність (недійсність) рішення уповноваженого органу про надання земельної ділянки в оренду.

Таким чином, враховуючи висновки суду про наявність підстав для визнання недійсним рішення №395/3833 від 26.02.2010р. Київської міської ради, господарський суд вважає також за необхідне визнати недійсним договір, що укладений на виконання такого рішення, а саме договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, що укладений 31.08.2010р. між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рубі Роз Інтернейшенл Ко., ЛТД», що зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 17.09.2010р. за №62-6-00557 у Книзі записів державної реєстрації договорів.

Крім того, з приводу позовних вимог прокурора про визнання відсутнім у Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубі Роз Інтернейшенл Ко., ЛТД» права користування земельною ділянкою, господарський суд зазначає наступне.

Як зазначалось, частиною 2 ст.16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України визначено основні способи захисту цивільних прав та інтересів.

З огляду на положення зазначених норм та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Наразі, одним із способів захисту прав суб'єктів господарювання відповідно до вимог ст.20 Господарського кодексу України є визнання наявності або відсутності прав.

З огляду на висновки суду про недійсність рішення №395/3833 від 26.02.2010р. Київської міської ради та договору від 31.08.2010р. про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, позовні вимоги про визнання відсутнім у Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубі Роз Інтернейшенл Ко., ЛТД» права користування земельною ділянкою по вул.Попудренка, 88/3 у Деснянському районі м.Києва, площею 1,8124 га, кадастровий номер 8000000000:62:066:0003, вартість якої згідно з нормативною грошовою оцінкою становить 11 890 788,62 грн., також є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При цьому, доводи відповідача 2 про наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубі Роз Інтернейшенл Ко., ЛТД» права користування земельною ділянкою на підставі ст.120 Земельного кодексу України є необґрунтованими, приймаючи до уваги, що матеріалами справи не підтверджується наявність на спірній земельній ділянці нерухомого майна, право власності на яке оформлено у встановленому порядку за відповідачем 2.

Крім того, судом враховано, що на момент розгляду даної справи закінчився строк договору оренди земельної ділянки від 22.04.2002р., який зареєстрований 26.07.2002р. за №62-6-00034, в первісній редакції, на підставі якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Рубі Роз Інтернейшенл Ко., ЛТД» набуло право користування на спірну земельну ділянку.

Також господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви б/н від 01.10.2013р. відповідача 1 про застосування строку позовної давності, виходячи з наступних підстав.

Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За приписами ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

За приписами п.2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.2007р. Верховного Суду України у справі №П-9/161-16/165.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Враховуючи зроблені судом висновки про наявність порушених прав держави, господарським судом були оцінені доводи відповідача 1 щодо пропуску прокурором строку позовної давності та встановлено наступне.

Пунктом 4 ч.1 ст.268 Цивільного кодексу України, яку було виключено Законом України №4176-VI від 20.12.2011р. «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства», встановлено, що позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Закон України №4176-VI від 20.12.2011р. «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» набув чинності 15.01.2012р.

При цьому, відповідно до п.п.3 п.5 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного Закону протягом трьох років з дня набрання ним чинності особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Виходячи з того, що до набрання чинності вказаним Законом України позовна давність на вимогу прокурора про визнання недійсним рішення не поширювалась, суд дійшов висновку про наявність у прокурора права на звернення до суду з позовом про визнання недійсним та скасування рішення №395/3833 від 26.02.2010р. Київської міської ради протягом трьох років з дня набрання Законом України №4176-VI від 20.12.2011р. «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» чинності, а саме до 15.01.2015р.

За таких обставин, судом встановлено, що строк позовної давності за вимогами про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування пропущено не було.

При цьому, доводи відповідача 1 щодо відсутності підстав для застосування п.4 ч.1 ст.268 Цивільного кодексу, оскільки відповідачами не порушено право власності або інше речове право прокурора, є безпідставними, враховуючи, що прокурор звернувся до суду на захист прав та інтересів держави, факт порушення яких було встановлено судом.

Одночасно, строк звернення до суду з вимогами про визнання недійсним договору від 31.08.2010р. про внесення змін до договору оренди земельної ділянки та про визнання відсутнім права пропущено не було, враховуючи дату укладення спірного договору та момент, коли прокурор дізнався про порушення прав та інтересів держави.

За таких обставин, господарський суд вважає за необхідне відмовити відповідачу 1 в застосуванні строку позовної давності та задовольнити позовні вимоги прокурора у повному обсязі.

Клопотання прокурора, що викладене в позовній заяві, про забезпечення позову шляхом встановлення заборони Товариству з обмеженою відповідальністю «Рубі Роз Інтернейшенл Ко., ЛТД» та будь-яким іншим особам вчиняти дії по підготовці до будівництва, будівництву будівель та споруд на спірній земельній ділянці, також залишено судом без задоволення з урахуванням наступного:

Згідно із ст.66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 Господарського процесуального кодексу України заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За приписами ст.67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, в тому числі, забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

Відповідно до змісту п.1 Постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Тобто, при зверненні до суду з заявою про вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді заборони відповідачеві та іншим особам вчиняти певні дії заявником мають бути визначені підстави такого звернення, обставини, за наявності яких виконання ймовірного позитивного рішення по справі може стати неможливим, докази того, що запропонований захід до забезпечення позову дійсно може виключити можливість невиконання або утруднення виконання судового рішення.

Проте, всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, прокурором у заявленому клопотанні не було зазначено обставин, з якими Господарський процесуальний кодекс України пов'язує можливість вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді заборони відповідачеві та іншим особам вчиняти певні дії.

Зокрема, прокурором не представлено до матеріалів справи доказів, з фактом існування яких останній пов'язує необхідність застосування заявленого заходу до забезпечення позову.

З огляду на викладене вище, враховуючи приписи ст.ст.4-3, 33, 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, зміст постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», заяву прокурора залишено без задоволення.

Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Судовий збір згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідачів на користь Державного бюджету України у рівних частинах.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити у повному обсязі позов прокурора Деснянського району м.Києва до відповідача 1, Київської міської ради, м.Київ та відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубі Роз Інтернейшенл Ко., ЛТД», м.Київ про визнання недійсним та скасування рішення №395/3833 від 26.02.2010р. Київської міської ради «Про внесення змін до пункту 5 рішення Київської міської ради від 01.03.2001р. №205/1182 «Про надання і вилучення земельних ділянок»; визнання недійсним договору про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, що укладений 31.08.2010р. між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рубі Роз Інтернейшенл Ко., ЛТД», що зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 17.09.2010р. за №62-6-00557 у Книзі записів державної реєстрації договорів; визнання відсутнім у Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубі Роз Інтернейшенл Ко., ЛТД» права користування земельною ділянкою по вул.Попудренка, 88/3 у Деснянському районі м.Києва, площею 1,8124 га, кадастровий номер 8000000000:62:066:0003, вартість якої згідно з нормативною грошовою оцінкою становить 11 890 788,62 грн.

Визнати недійсним та скасувати рішення №395/3833 від 26.02.2010р. Київської міської ради «Про внесення змін до пункту 5 рішення Київської міської ради від 01.03.2001р. №205/1182 «Про надання і вилучення земельних ділянок».

Визнати недійсним договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, що укладений 31.08.2010р. між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рубі Роз Інтернейшенл Ко., ЛТД», що зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 17.09.2010р. за №62-6-00557 у Книзі записів державної реєстрації договорів.

Визнати відсутнім у Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубі Роз Інтернейшенл Ко., ЛТД» права користування земельною ділянкою по вул.Попудренка, 88/3 у Деснянському районі м.Києва, площею 1,8124 га, кадастровий номер 8000000000:62:066:0003, вартість якої згідно з нормативною грошовою оцінкою становить 11 890 788,62 грн.

Стягнути з Київської міської ради (01044, м.Київ, Шевченківський район, вул.Хрещатик, буд.36, ЄДРПОУ 22883141) на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 1720,50 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубі Роз Інтернейшенл Ко., ЛТД» (02094, м.Київ, Деснянський район, вул.Попудренка, 88/3, ЄДРПОУ 23539285) на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 1720,50 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 04.12.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 09.12.2013р.

Головуючий суддя М.О. Любченко

Суддя О.М. Спичак

Суддя С.В. Стасюк