Постанова

від 23.04.2009 по справі 13/69-09

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

13/69-09

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" квітня 2009 р.                                                           Справа № 13/69-09  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Такмаков Ю.В., судді Барбашова С.В. ,  Плужник О.В.

при секретарі Черкашиній І.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача -  Сіденко Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Сумський овочевий комбінат", м. Суми (вх. № 707 С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 26.02.09р. по справі № 13/69-09

за позовом Закритого акціонерного товариства "Сумський овочевий комбінат", м. Суми

до  Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз", м. Суми

про визнання договору неукладеним, -

встановила:

У лютому 2009 року Закрите акціонерне товариство "Сумський овочевий комбінат" (м. Суми) звернулось до господарського суду Сумської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" (м. Суми) про  визнання договору № 6165/П-2008 від 01.04.2008р. на постачання природного газу неукладеним, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що сторони в належній формі не досягли згоди з усіх істотних умов договору, зокрема щодо кількості газу, що поставляється, а тому з даного договору не вбачається який обсяг газу відповідач повинен поставляти і  яким чином здійснювати оформлення показників контрольно-вимірювальних приладів та порядок ведення необхідних коефіцієнтів, тощо.

Рішенням господарського суду Сумської області від 26.02.2009р. по справі № 13/69-09 (суддя Лиховид Б.І.) в позові відмовлено, в зв'язку з тим, що вимога позивача не може бути предметом спору і самостійно розглядатись в окремій справі .

Позивач з рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи та неправильне застосування і порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Сумської області від 26.02.2009р. по справі № 13/69-09 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Крім того, позивач просить витребувати у відповідача докази, які підтверджують повноваження Тихненко П.П. діяти від імені Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" (м. Суми).

Відповідач у своєму відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення господарського суду Сумської області від 26.02.2009р. по справі № 13/69-09 законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача –без задоволення, як безпідставну.

Представник позивача у судове засідання 21.04.2009р. не з'явився, хоча  належним чином був повідомлений про день, час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення за № 5216366 (в матеріалах справи). Причини неявки  представника позивача ні відповідачу ні  суду апеляційної інстанції не відомі.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 24.03.2009р. сторони були попереджені, що у разі нез'явлення їх представників у судове засідання, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами та за відсутністю представників сторін.

Стаття 75 Господарського процесуального кодексу України надає право суду   розглянути справу за відсутністю сторони, належним чином повідомленої про час і місце розгляду справи,  за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів перевірила матеріали справи та вважає, що оскільки явку  представників сторін у судове засідання не визнано обов'язковою, позицію Закрите акціонерне товариство "Сумський овочевий комбінат" викладено в апеляційній скарзі,  позивач не був позбавлений права надати суду апеляційної інстанції додаткові письмові докази в обґрунтування вимог апеляційної скарги та мав на це достатньо часу, а також те, що заявник апеляційної скарги, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи 21.04.2009р., свого представника для участі в даному судовому засіданні не направив, а тому приходить до висновку, що у матеріалах справи достатньо документів для розгляду апеляційної скарги по суті без участі представника позивача.

Заслухавши уповноваженого представника відповідача, який підтримав свою позицію у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи із наступного.

Як встановлено господарським судом та вбачається із матеріалів справи предметом спору у даній справі є визнання неукладеним договору № 6165/П-2008 від 01.04.2008р. на постачання природного газу, підписаного ЗАТ "Сумський овочевий комбінат" та ВАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз".

В обґрунтування своїх вимог позивач послався на те, що сторонами не досягнуто згоди стосовно істотної умови Договору як кількість газу, що повинна поставлятись.

Господарський суд виходячи із системного аналізу положень частини 2 пункту 1 статті 11, статей 16, 638 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання договору № 6165/П-2008 від 01.04.2008р. неукладеним і таким, що не створює юридичних наслідків, є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають, оскільки вони не відповідають способам захисту цивільних прав та не можуть бути самостійним предметом розгляду і доказування в окремій справі.

Розглядаючи повторно справу колегія суддів апеляційного господарського суду  вважає, що з урахуванням положень, запроваджених статтею 43 Господарського процесуального кодексу України щодо оцінки доказів, вищевикладені висновки суду попередньої інстанції відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення –немає.

Погоджуючись із такими висновками господарського суду колегія суддів також   виходить з того, що статтею 626 Цивільного кодексу України визначено поняття та види договору, зокрема, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.  А за приписами статті 628 цього кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З цією нормою Цивільного кодексу України кореспондуються положення статті 20 Господарського кодексу України.

Стаття 180 Господарського кодексу України визначає істотні умови господарського договору. Відповідно до положень цієї статті зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Згідно з частиною 8 статті 181 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Отже, фактичні дії сторін можуть підтверджувати, що договір укладений, але на інших умовах. Правові наслідки визнання договору неукладеним (таким, що не відбувся) регулюються нормами глави 83 Цивільного кодексу України про зобов'язання, які виникають у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Крім того, колегія суддів бере до уваги, що статтею 20 Господарського кодексу України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Частини перша та друга статті 16 Цивільного кодексу України встановлюють, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Цей перелік не є вичерпним і суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, передбаченим в договорі або в законі.

Такий спосіб захисту цивільного права, як визнання договору неукладеним, в визначеному статтею 16 Цивільного Кодексу України переліку не міститься.

Із матеріалів справи вбачається, що цей спосіб захисту сторони, при укладанні договору, також не передбачили.

Більш того, позивач, при заявлені даного позову, також не довів, що обраний ним спосіб  захисту цивільного права передбачений нормами чинного законодавства, яке б в даному випадку мало відрегулювати спірні правовідносини.

Враховуючи зміст вказаних норм законодавства України, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджуючись із висновками господарського суду також визначає, що вимога про визнання договору неукладеним не є способом захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання (не є способом захисту особою свого особистого немайнового або майнового права та інтересу), передбаченим нормами Господарського кодексу України або Цивільного кодексу України.

Не визначена відповідна вимога як такий спосіб і іншими законами України.

Оскільки відповідно до частини 2 пункту 1 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори, то неукладення договору, тобто його відсутність, не породжує цивільних прав та обов'язків, отже сам лише факт неукладення договору не порушує та не оспорює права і охоронювані законом інтереси сторін між якими не укладено договір.

Вимога про визнання договору неукладеним є вимогою про встановлення факту, який має юридичне значення. Такий факт може встановлюватись господарським судом лише при існуванні і розгляді спору, який виник між особами про право цивільне. Встановлення цього факту є елементом фактичних обставин справи та обґрунтованості позовних вимог. Така вимога не призводить до поновлення порушених прав, а тому вона не може бути предметом спору та самостійно розглядатись в окремій справі.

Вказане відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод та статті 124 Конституції України.

Колегія суддів також вважає, що обраний позивачем такий спосіб захисту як визнання договору неукладеним, ніяким чином не може поновити чи в будь-який інший спосіб вплинути на його права та охоронювані законом інтереси.

Виходячи з наведеного та враховуючи, що предмет позову у даній справі не співвідноситься із встановленим законом способом захисту права, колегія суддів дійшла висновку, що господарським судом цілком правомірно та обґрунтовано відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не можуть бути прийнятими колегією суддів до уваги посилання заявника апеляційної скарги на те, що визнання договору неукладеним може бути самостійним предметом розгляду і доказування в окремій справі, оскільки такі доводи скаржника ґрунтуються на довільному тлумаченні статті 12 Господарського процесуального кодексу України, якою зокрема врегульовано можливість оспорення дійсності угоди, яка порушує права та законні інтереси осіб, що його уклали, але  аж  ніяк  не визнання договору неукладеним, на чому безпідставно наполягає скаржник. Його позиція не спростовує висновків господарського суду про невідповідність обраного ним способу захисту цивільних прав у встановленому законом порядку.

Згідно з приписами частин 2, 3 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що приймаючи оскаржуване рішення господарський суд обмежився лише доводами про те, що такого способу захисту цивільного права або інтересу, як визнання договору неукладеним, чинним законодавством не передбачено, однак не зробив висновків по суті позовних вимог, зокрема, не дав правову оцінку умовам спірного договору щодо факту його укладеності з відповідним обґрунтуванням. Однак вказане, на думку колегії суддів, не впливає на суть прийнятого у справі  рішення, яким цілком правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог.  

Згідно з частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Як було вже вказано вище, відповідно до частини 2 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Отже, для вирішення питання чи є той чи інший правочин укладеним, потрібно встановити його правову природу, та визначити коло умов, які є істотними для даного виду договору, і тільки потім з'ясувати, чи досягнуто сторонами згоди по всі цим умовам.

Так, із матеріалів справи вбачається, що між сторонами у справі 01.04.2008р.  підписано договір № 6165/П-2008 на постачання природного газу, який належним чином    оформлено та скріплено печатками підприємства позивача та відповідача.

Даний договір за своєю правовою природою є договором поставки з елементами купівлі-продажу, до кола істотних умов якого входять предмет, ціна, строк договору, а також кількість продукції, що повинна постачатись.  

Пунктом 3.1. даного Договору сторонами обумовлено кількість газу, яка повинна постачатись відповідачем (Газозбутовою організацією) та прийматись позивачем (Покупцем), та визначається за обсягами, що передбачені пунктом 1.1. цього Договору, зокрема: квітень –370 тис.м.куб., травень 250 тис.м.куб., червень 25 тис.м.куб., липень 10 тис.м.куб., серпень 20 тис.м.куб., вересень 70 тис.м.куб., жовтень 150 тис.м.куб., листопад 150 тис.м.куб., грудень 200 тис.м.куб.

Будь-яких застережень щодо наявності розбіжностей по кількості продукції, що поставляється, даний Договір не містить.

Надаючи правову оцінку цим обставинам у справі, колегія суддів вважає, що договір № 6165/П-2008 від 01.04.2008р. відповідає вимогам статей 180, 181 Господарського кодексу України щодо наявності домовленості сторін стосовно такої  істотної умови договору, як кількість газу, а тому в силу приписів пункту 1 статті 638 Цивільного кодексу України та пунктів 2, 3 статті 180 Господарського кодексу України цей договір є укладеним.

Доводи позивача про те, що між сторонами у справі не укладено жодного Договору на транспортування природного газу, який би визначав його кількість за Договором  № 6165/П-2008 від 01.04.2008р., спростовуються наявними у справі матеріалами, зокрема наданою відповідачем копією Договору № 6165/Т-2008 від 01.02.2008р. про надання послуг з транспортування природного газу, відповідно до якого відповідач зобов'язується протранспортувати, а позивач (Замовник) прийняти поставлені обсяги природного газу та своєчасно оплатити послуги з його транспортування у встановленому цим Договором порядку. Строк надання послуг з транспортування газу визначено сторонами з 01.02.2008р. по 31.12.2008р.  

Згідно з положеннями статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування законодавчо покладений на сторони, однак позивач не довів належними та допустимими доказами ті обставини, які є підставою його позовних вимог.

Більш того, в процесі повторного перегляду справи і прийнятого у ній судом першої інстанції рішення, колегією суддів з'ясовано, що позивач виконував та належним чином оформлював послуги по поставці та транспортуванню природного газу, передбачені  договорами № 6165/П-2008 від 01.04.2008р. та № 6165/Т-2008 від 01.02.2008р., а відповідач (Замовник) їх прийняв, але оплату вартості спожитого природного газу та послуг з його транспортування не провів. Вказані дані позивачем не спростовані.

Крім того, судом першої інстанції обґрунтовано відхилено клопотання позивача про витребування у відповідача доказів на підтвердження повноважень Тихненко П.П. діяти від імені Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз", оскільки дане клопотання є необґрунтованим та побудовано на припущеннях позивача, а доводи скаржника з цього приводу не впливають на предмет доказування у даній справі.  

Також, позивач в своїй апеляційній скарзі стверджує, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права розглянув справу і прийняв рішення за відсутністю представника позивача, чим позбавив останнього права захисту своїх законних прав та інтересів, передбачених статтею 22 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, позивач звертає увагу колегії суддів на те, що ним було подано суду першої інстанції клопотання про відкладення розгляду справи, в зв'язку з необхідністю прийняття рішення стосовно зміни предмету позову, однак жодного повідомлення про день, час та місце розгляду справи по суті його підприємство не отримувало, а тому було позбавлено можливості пояснити свою правову позицію та заявити клопотання про призначення технічної експертизи.

Однак, колегія суддів визнає необґрунтованість та безпідставність наведених тверджень, оскільки матеріали справи свідчать, що господарським судом Харківської області провадження у даній справі було порушено 06.02.2009р. та призначено справу до розгляду на 26.02.2009р. Дану ухвалу було своєчасно направлено сторонам по справі, що підтверджується штампом канцелярії суду на зворотній стороні зазначеної ухвали.

Закрите акціонерне товариство "Сумський овочевий комбінат" було належним чином повідомлено про час та місце судового засідання 26.02.2009р., про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, отримане уповноваженою особою позивача 19.02.2009р. (а.с. 10), а тому у останнього було достатньо часу надати суду першої інстанції необхідні документальні докази в обґрунтування своєї позиції по справі.  Однак, позивач таким правом не скористувався та в призначене судове засідання свого представника не направив.  

Відповідно до пунктів 2, 4 частини 3 статті 129 Конституції України одними з  основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін та свобода в  наданні  ними  суду  своїх  доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Зазначені конституційні принципи закріплені в ст. 4-2 (Рівність  перед  законом і судом) та 4-3 (Змагальність) Господарського процесуального кодексу України, згідно  з якими правосуддя у господарських судах здійснюється  на  засадах рівності  всіх  учасників  судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи,  які беруть участь у справі, обґрунтовують свої  вимоги і заперечення поданими  суду  доказами, для чого господарський суд створює їм необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Згідно з частиною 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи.

Отже, позивач процесуальним правом захисту своїх інтересів при розгляді справи в місцевому господарському суді не скористався, не надав документальне та матеріальне обґрунтування своєї позиції по справі та будь-яких доказів, що спростовують доводи відповідача не представив, а також не надав доказів на підтвердження поважності причин його відсутності у судовому засіданні при розгляді справи в суді першої інстанції, а тому колегія суддів вважає, що господарський суд цілком правомірно розглянув справу за наявними в ній матеріалами.

Крім того, колегія суддів враховує і той факт, що позивач без поважних причин не направив свого представника і в судове засідання апеляційного господарського суду   21.04.2009р., хоча про час та місце розгляду його апеляційної скарги був повідомлений належним чином, про що свідчать відмітки канцелярії суду на зворотній стороні ухвали та повідомлення про вручення поштового відправлення за № 5216366, в якому зазначено про отримання ухвали суду уповноваженою особою позивача 31.03.2009р., що є, на погляд колегії суддів, проявом неповаги до суду та одним з елементів зловживання позивачем своїм правом.

Отже, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що при розгляді справи по суті судом першої інстанції були дотримані вимоги процесуального законодавства, якими забезпечується законність судового рішення та судовий захист учасників процесу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача у зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю і відсутністю фактів, які б підтверджували наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення. Твердження позивача, викладені ним в апеляційній скарзі, зроблені при довільному трактуванні норм чинного  законодавства і дійсних обставин справи, на їх підтвердження не надано відповідно до ст. 33, 36 Господарського процесуального кодексу України доказів з посиланням на конкретні норми матеріального та процесуального права, які б могли бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга Закритого акціонерного товариства "Сумський овочевий комбінат" (м. Суми) позбавлена фактичного та правового обґрунтування на її підтвердження, рішення господарського суду Сумської області від 26.02.2009р. по справі № 13/69-09 прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, а доводи позивача, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.

Керуючись пунктами 2, 4 частини 3 статті 129, статтею 124 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, статтями 15, 20, частиною 7 статті 179, 180, 181 Господарського кодексу України, частиною 2 пункту 1 статті 11, статтями 16, 626, 628, 638 Цивільного кодексу України, статтями 4-2,  4-3,  4-7, 12, 33, 36, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -

постановила:

Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Сумський овочевий комбінат" (м. Суми) залишити без задоволення.  

Рішення господарського суду Сумської області від 26 лютого 2009 року по справі № 13/69-09 залишити без змін.  

         Головуючий суддя                                                                    Такмаков Ю.В.  

                                 Судді                                                                    Барбашова С.В.  

                                                                                                               Плужник О.В.