Постанова

від 30.04.2009 по справі 16/15-09

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

16/15-09

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" квітня 2009 р.                                                           Справа № 16/15-09  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Такмаков Ю.В., судді Барбашова С.В. ,  Плужник О.В.

при секретарі Пироженко І.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача -  не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Стара аптека", м. Суми (вх. № 782 С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 10.03.09р. по справі № 16/15-09

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Галафарм", м. Київ

до  Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Стара аптека", м. Суми

про стягнення 33394,03 грн., -

встановила:

У січні 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Галафарм" (м. Київ) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до  Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Стара аптека" (м. Суми) про стягнення 33394,03 грн. боргу, у тому числі 26713,30 грн. заборгованості за товар, поставлений за договором поставки № 31-85 від 10.04.2008р., 382,46 грн. пені, 4006,99 грн. - збитків, 2291,28 грн. - процентів за користування чужими грошовими коштами, а також суми судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Рішенням господарського суду Сумської області від 10.03.09р. по справі № 16/15-09 (суддя Моїсеєнко В.М.) позовні вимоги задоволені повністю.

Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, просить дане рішення змінити в частині стягнення з відповідача на користь позивача збитків на суму 4006,99 грн. та процентів за користування грошовими коштами в сумі 2291,28 грн. та відмовити за їх необґрунтованістю.

Позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу просить оскаржене рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Позивач та відповідач у судове засідання 28.04.2009р. не з`явились, хоча апеляційним господарським судом дотримано порядок належного повідомлення сторін  про місце, день та час розгляду справи.

17.04.2009р. на адресу Харківського апеляційного господарського суду повернулась копія ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження з відміткою поштового органу «За закінченням терміну зберігання., яка була направлена відповідачеві  30.03.2009р. Дана ухвала разом із повідомленням залучена до матеріалів даної справи.

Причини неявки представників сторін у судове засідання 28.04.2009р. суду апеляційної інстанції невідомі.

Враховуючи ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, якою встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, а також беручи до уваги те, що: сторони належним чином були повідомлені про розгляд справи, а тому мали можливість скористатись своїми правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України; явку представників сторін у судове засідання не визнано обов'язковою; їх позицію викладено в апеляційній скарзі та відзиві на неї, а сторони не були позбавлені права надати суду апеляційної інстанції додаткові письмові докази в обґрунтування своїх вимог і заперечень та мали на це достатньо часу, в зв'язку з чим колегія суддів вважає, що у матеріалах справи достатньо документів, щоб розглянути апеляційну скаргу по суті без участі представників позивача та відповідача за наявними у справі матеріалами.

Обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів встановила наступне.

Приймаючи оскаржене рішення господарський суд Сумської області  виходив з результатів встановлення та дослідження документально підтверджених матеріалами справи обставин спору за якими з'ясував, що 10.04.2008 року між сторонами у справі укладено договір № 31-85 на поставку товару, відповідно до умов якого позивач за видатковими накладними від 29.09.2008р., від 30.09.2008р., від 01.10.2008р., від 02.10.2008р., від 07.10.2008р., від 10.10.2008р., від 13.10.2008р., від 16.10.2008р., від 17.10.2008р., від 21.10.2008р., від 20.10.2008р., від 22.10.2008р, від 23.10.2008р., від 21.11.2008р., від 22.11.2008р. (а.с. 25-49) передав відповідачеві товар на загальну суму 33537,07 грн.

Відповідно до пункту 4.1. даного Договору відповідач («Покупець») зобов'язаний у повному обсязі оплатити кожну партію поставленого товару в строк, що визначається у відповідній видатковій накладній позивача («Постачальника»). У  разі, якщо у видатковій накладній позивача термін оплати поставленої партії Товару не вказаний, відповідач зобов'язаний повністю оплатити товар в строк 30 (тридцять) календарних днів з моменту його прийняття.

Господарським судом також встановлено, що відповідач товар прийняв, про що свідчать підписи уповноважених осіб його підприємства на вказаних накладних, однак розрахунки з позивачем провів лише частково на суму 6823,77 грн. Заборгованість за поставлений товар складає 26713,30 грн.

В силу приписів частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні, встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк, а відповідно до статті 525 цього ж Кодексу одностороння відмова від  виконання  зобов'язання не допускається.

Оскільки станом на момент розгляду справи відповідач суму боргу у розмірі 26713,30 грн. позивачеві не сплатив та жодних доказів, які б спростували суму заявленого боргу чи підтверджували б сплату заборгованості, не представив, тому господарський суд визначився, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, законними, в зв'язку з чим підлягають задоволенню на підставі статей 193 Господарського кодексу України, статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтями 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Пунктом 5.1. спірного Договору сторони передбачили, що за несвоєчасну або неповну оплату отриманого товару відповідач зобов'язаний сплатити позивачу штрафні санкції у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який стягується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення оплати поставленого товару, до моменту остаточного розрахунку; в разі порушення Покупцем (відповідачем) терміну повної оплати Товару більше ніж на 10 календарних днів, Покупець (відповідач) зобов'язаний виплатити Постачальнику (позивачу) , окрім пені, збитки в розмірі 15% від загальної вартості Товару з простроченою оплатою більш як на 10 календарних днів, а також, окремо від неустойки, відшкодувати інші збитки та витрати Постачальника ( позивача) , пов'язані з отриманням виконання Покупцем ( відповідачем) грошових зобов'язань за даним договором;

А згідно з пунктом 9.6. Договору позивач та відповідач обумовили, що у разі прострочення Покупцем (відповідачем) повної оплати Товару, отриманого від Постачальника (позивача) більше ніж на 15 календарних днів, Постачальник (позивач) має право стягнути з Покупця (відповідача) 0,5 % від загальної вартості партії товару, з простроченою повною, за кожен день користування Покупцем (відповідачем) грошовими коштами Постачальника (позивача).

Скориставшись своїм правом, а також загальними засадами  відповідальності учасників господарських відносин, позивач на підставі вказаних пунктів Договору, в зв'язку з порушенням відповідачем грошових зобов'язань, заявив вимоги про стягнення з відповідача 382,46 грн. пені, 4006,99 грн. збитків та 2291,28 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Враховуючи те, що зазначені вимоги не суперечать нормам чинного законодавства, обраховані відповідно до умов Договору, тому господарський  дійшов  висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.

З урахуванням положень, запроваджених статтею 43 Господарського процесуального кодексу України щодо оцінки доказів, колегія суддів вважає, що вищевикладені висновки суду попередньої інстанції повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення –немає.

В силу  статей 4-2,  4-3,  4-7 Господарського процесуального кодексу України  правосуддя  у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом;  сторони та інші особи,  які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами;  судове рішення  ухвалюється  суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Колегія суддів вважає, що господарським судом у повному  обсязі  використано свої  повноваження,  передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного  з'ясування  обставин  справи,  пов'язаних  з предметом доказування у даній справі.

Звертаючись до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою її заявник  вважає, що господарський суд приймаючи оскаржене рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача збитків на суму 4006,99 грн. та процентів за користування грошовими коштами в сумі 2291,28 грн., не врахував, що позивачем розмір збитків не доведений, а проценти за неправомірне користування чужими грошовими коштами справляються у відповідності зі статтею 536 Цивільного кодексу України лише по борговим зобов'язанням, а не по господарським.

Однак вказані посилання позивача не заслуговують на увагу, оскільки не узгоджуються з нормами закону та зводяться до довільного тлумачення відповідачем норм чинного законодавства, з огляду на наступне.

За загальним  принципом цивільного права особа,  якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права,  має право  на їх  відшкодування  (частина перша статті 22,  стаття 611,  частина перша статті 623 Цивільного кодексу України).  Для  застосування  такої  міри відповідальності,  як  відшкодування  збитків,  потрібна наявність повного  складу  цивільного  правопорушення,  як-то:   протиправна поведінка,  дія чи бездіяльність особи;  шкідливий результат такої поведінки (збитки);  причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками;   вина   правопорушника.  Згідно  з  частиною  другою статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків,  завданих  порушенням  зобов'язання, доказується кредитором.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки, відшкодування збитків.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України та пункту 1 статті  623 Цивільного кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено, під якими розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

У даному випадку сторони у пункту 5.1. спірного Договору встановили  правові наслідки порушення зобов'язання у вигляді обов'язку відповідача сплатити на користь позивача в разі порушення терміну повної оплати товару окрім пені  також і збитки в розмірі 15% від загальної вартості товару з простроченою оплатою більш як на 10 календарних днів, що відповідає статті 611 Цивільного кодексу  України.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідач в порушення свого обов'язку сплатити вартість отриманого товару у встановлений спірним Договором строк, це зобов'язання не виконав, в зв'язку з чим на підставі пункту 5.1. спірного Договору йому було нараховано суму збитків в розмірі 4006,99 грн., яка правомірно стягнута судом на користь позивача.

Окрім цього, в силу приписів статті 612 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки, а згідно зі статтею 614 цього ж Кодексу особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Однак обставини щодо відсутності вини у простроченні грошового зобов'язання за спірним Договором не доведені відповідачем жодними доказами.

За таких обставин, тому колегія суддів визначає безпідставність тверджень відповідача щодо не доведення позивачем збитків, їх розміру, а відтак, і складу цивільного правопорушення, оскільки наявними у справі матеріалами підтверджується зворотне.

Що стосується посилань відповідача на неправомірне застосування господарським судом відповідальності у вигляді сплати процентів за користування  чужими грошовими коштами, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що відповідно до статті  175 Господарського кодексу України майново-господарськими  визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності,  в силу яких  зобов'язана сторона  повинна  вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії,  а  управнена  сторона  має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 20  цього  ж  Кодексу  визначає,  що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх  прав і законних інтересів.

Господарський суд правомірно встановив існування між сторонами у справі Договору, який породжує зобов'язання відповідача оплатити отриману від  позивача  продукцію, яке відповідач не виконав у повному обсязі.

Як встановлено статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є укладення господарського договору та інших угод. Із змістом зазначеної норми кореспондуються і приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного  кодексу  України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 526, 629 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом, кожна сторона  повинна  вжити  усіх  заходів,  необхідних для належного виконання нею зобов'язання,  враховуючи інтереси  другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно зі статтями 32-34, 36 Господарського процесуального кодексу  України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі  яких господарський   суд   у  визначеному  законом  порядку  встановлює наявність  чи  відсутність  обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які  відповідно  до  законодавства  повинні бути  підтверджені  певними  засобами  доказування,   не    можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач надав докази, які свідчать  про   існування з відповідачем господарських відносин та заборгованість останнього.

Проте відповідач існування заборгованості в суді першої інстанції не спростував, і в апеляційній скарзі її розмір не оспорює, але вважає неправомірним застосування до нього відповідальності у вигляді сплати процентів за користування  чужими грошовими коштами.

Між тим, відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний  сплачувати  проценти,  якщо  інше   не   встановлено договором між фізичними особами.  Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами  встановлюється  договором,  законом  або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 692  Цивільного кодексу України правочин щодо купівлі-продажу  товару  передбачає,  що   покупець   зобов'язаний оплатити    товар    після    його    прийняття    або   прийняття товаророзпорядчих документів на нього,  якщо договором або  актами цивільного   законодавства  не  встановлений  інший  строк  оплати товару.  Покупець  зобов'язаний  сплатити  продавцеві  повну  ціну переданого товару.

Правові наслідки  порушення покупцем зобов'язання прийняти та  оплатити товар визначені частиною 3 цієї статті, зокрема у разі  прострочення  оплати  товару  продавець  має право вимагати оплати товару  та  сплати  процентів  за  користування  чужими  грошовими коштами.

Згідно із частиною 4 статті 232 Господарського кодексу України відсотки за неправомірне користування чужими грошовими коштами справляються по день сплати сум цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк, які не є неустойкою, а є компенсацією кредитора за неправомірне за неправомірне користування понад встановлений строк коштами, які він має отримати від боржника. Зазначені відсотки  не  є  штрафними  санкціями   (неустойка, штраф, пеня)  в  розумінні  частини 1 статті 230 цього ж Кодексу, оскільки мають іншу правову природу.  Зобов'язання  боржника  щодо сплати таких відсотків річних врегульовано статтею 536 Цивільного кодексу України. Таким чином, колегія суддів вважає, що проценти за користування чужими грошовими коштами є окремим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язань.     

Оскільки відповідач  не  спростував   доводи   позивача   про наявність  заборгованості,  прострочення  оплати  товару  всупереч умовам укладеного між ними договору підтверджується матеріалами справи,  вимоги позивача не суперечать принципам цивільного права, тому доводи заявника апеляційної скарги не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не  відповідають обставинам справи та нормам чинного законодавства.

Більш того, пунктом 4 статті 179 Господарського кодексу України визначено основний принцип, який визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Аналогічні положення містять і норми Цивільного України, які визначають, що: сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов (ст. 627 Цивільного кодексу України); зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ст. 628 Цивільного кодексу України), сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 9.6. спірного Договору позивач та відповідач у справі передбачили, що у разі прострочення відповідачем повної оплати товару, отриманого від   позивача більше ніж на 15 календарних днів, останній має право стягнути з відповідача 0,5 % від загальної вартості партії товару, з простроченою повною, за кожен день користування відповідачем грошовими коштами позивача.

Враховуючи, що сторонами за взаємною згодою визначена саме така відповідальність за порушення зобов'язань у вигляді застосування до боржника  суми процентів за користування чужими грошовими коштами, що прямо не заборонено чинним законодавством, і є реалізацією вільного волевиявлення сторін під час визначення умов договору, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов до правильного висновку стосовно обґрунтованості заявлених вимог в частині застосування до відповідача відповідальності у вигляді сплати суми процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 2291,28 грн., обрахованих позивачем відповідно до пункту 9.6. спірного Договору.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача у зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю і відсутністю фактів, які б підтверджували наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення. Твердження відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі, зроблені при довільному трактуванні норм чинного  законодавства і дійсних обставин справи,  на їх підтвердження не надано відповідно до ст. 33, 36 Господарського процесуального кодексу України доказів з посиланням на конкретні норми матеріального та процесуального права, які б могли бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29.12.1976р. "Про судове рішення" рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

На думку колегії суддів, рішення місцевого господарського суду відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Стара аптека" (м. Суми) позбавлена фактичного та правового обґрунтування на її підтвердження, рішення господарського суду Сумської області від 10.03.2009р. по справі № 16/15-09 прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, а доводи відповідача, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.

Керуючись статтею 20, частиною 1 статті 174, статтею 175, пунктом 4 статті 179, частиною 1 статті 193, статтею 224, частиною 1 статті 230,  частиною 4 статті 232, Господарського кодексу України, статтею 6, частиною 1 статті 22, статтями 525-527, частиною 1 статті 530, статтями 610, 611, 612, статтею 614, частиною 1 статті 623, частиною 2 статті 625, статтями 627, 628, статтею 629, статтею 692,  Цивільного кодексу України, статтями 4-2,  4-3,  4-7, 33, 34, 36, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -

постановила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Стара аптека" (м. Суми) залишити без задоволення.  

Рішення господарського суду Сумської області від 10 березня 2009 року по справі № 16/15-09 залишити без змін.  

         Головуючий суддя                                                                    Такмаков Ю.В.  

                                 Судді                                                                    Барбашова С.В.  

                                                                                                               Плужник О.В.