Ухвала

від 28.11.2013 по справі 2а-3615/10/1670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/9051/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Волошин В.М.

за участю представників згідно журналу судового засідання від 28.11.2013 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.11.2010 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011

у справі № 2а-3615/10/1670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Майстер Мілк"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції

у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -

рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Майстер Мілк" звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 18.12.2009 № 0005612301/0/4010, від 02.03.2010 № 0005612301/1/699, від 26.05.2010 № 0005612301/2/1619, від 19.07.2010 № 0005612301/3/2355 в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем 439500, 75 грн., за штрафними санкціями 166333, 08 грн., усього 605833,83 грн.; від 18.12.2009 № 0005622301/0/4011, від 02.03.2010 № 0005622301/1/700, від 26.05.2010, № 0005622301/2/1618, від 19.07.2010, № 0005622301/3/2356 в частині визначення суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем 164997 грн., за штрафними санкціями 82499 грн., усього 247496 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.11.2010 позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення: від 02.03.2010 № 0005612301/1/699, від 26.05.2010 № 0005612301/2/1619, від 19.07.2010 № 0005612301/3/2355 в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем 439500, 75 грн., за штрафними санкціями 166333, 08 грн., усього 605833,83 грн.; податкові повідомлення рішення від 02.03.2010 № 0005622301/1/700, від 26.05.2010, № 0005622301/2/1618, від 19.07.2010 № 0005622301/3/2356 в частині визначення суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем 164997 грн., за штрафними санкціями 82499 грн., усього на 247496 грн., в задоволенні інших позивних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011 постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.11.2010 скасовано в частині скасувати в частині, якою податкові повідомлення рішення від 02.03.2010 № 0005612301/1/699, від 26.05.2010, № 0005612301/2/1619 від 19.07.2010, № 0005612301/3/2355 визнано протиправними і скасовано в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем 439500, 75 грн., за штрафними санкціями 166333, 08 грн., усього 605833, 83 грн. та визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення рішення від 02.03.2010 № 0005622301/1/700, від 26.05.2010 № 0005622301/2/1618 від 19.07.2010, № 0005622301/3/2356 в частині визначення суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем 164997 грн., за штрафними санкціями 82499 грн., усього 247496 грн., прийнято в цій частині нове рішення про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 02.03.2010 № 0005612301/1/699, № 0005622301/1/700, від 26.05.2010 № 0005612301/2/1619, № 0005622301/2/1618 від 19.07.2010 № 0005612301/3/2355 та № 0005622301/3/2356 в повному обсязі, в іншій частині постанову суду залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2008 по 30.06.2009, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 по 30.06.2009 та складено акт № 6261/23-209/31847512 від 08.12.2009.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення рішення № 0005612301/0/4010 від 18.12.2009, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 607382 грн.: основний платіж 440530 грн., штрафні санкції 166852 грн.; податкове повідомлення - рішення № 0005622301/0/4011 від 18.12.2009, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 248732 грн.: основний платіж 165821 грн., штрафні (фінансові) санкції 82911 грн.

В порядку адміністративного оскарження скарги позивача залишено без задоволення, а рішення без змін та прийнято податкові повідомлення - рішення: від 02.03.2010 № 0005612301/1/699, № 0005622301/1/700, від 26.05.2010 № 0005612301/2/1619, № 0005622301/2/1618 від 19.07.2010, № 0005612301/3/2355, № 0005622301/3/2356 з ідентичним розміром податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", занижено податок на прибуток на суму 440530 грн., пп. 7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", занижено податок на додану вартість на загальну суму 165821 грн.

Стосовно віднесення позивачем до складу валових витрат коштів, витрачених на придбання комплектуючих та запасних частин у розмірі 1758003 грн.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом пп. 5.2.1 п. 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 названого Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, Законом заборонено відносити до складу валових витрат, що зменшують базу та об'єкт оподаткування податку на прибуток, витрати, які не підтверджені будь-якими розрахунковими, платіжними та іншими документами взагалі. При цьому Законом не визначено конкретного переліку підтвердних документів, що є підставою для формування валових витрат платника.

Наведені законодавчі положення також дозволяють зробити висновок, що окрім формальних вимог щодо належного документального оформлення господарської операції, установлених пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", умовою визнання податкової вигоди платника є реальність господарської операції, здійсненої у рамках провадження фактичної економічної діяльності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договорів контрагентами було складено та направлено позивачу рахунки-фактури із зазначенням найменування, одиниці виміру товару, кількості та ціни, копії яких наявні у матеріалах справи.

Приймання продукції здійснювалось на складі позивача за видатковими накладними.

Приватним підприємством „Фірма „Ковіта", Приватним підприємством „Італ-плюс" та Приватним підприємством „Стиларт" складено податкові накладні, які включені до реєстру податкових накладних за відповідний період.

Станом на момент укладення та виконання зазначених договорів поставки ПП „Стиларт", ПП „Італ Плюс", ПП „Фірма Ковіта" були зареєстровані як юридичні особи із місцезнаходженням у м. Кременчуці Полтавської області, що підтверджується довідками з Єдиного держаного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Товар який був отриманий позивачем за договорами поставки у день отримання відображався позивачем по бухгалтерському обліку позивача та прийнято на склад, не встановлено недоліків щодо оформлення видаткових та податкових накладних.

На виконання умов договорів поставки позивачем перераховано на розрахункові рахунки контрагентів кошти, що підтверджується платіжними дорученнями.

Зазначені витрати були включені позивачем як суми валових витрат до податкової звітності з податку на прибуток за відповідний період.

Судами встановлено, що у подальшому товар, отриманий за договорами поставки, використовувався позивачем при виконанні робіт по виготовленню, поставці та установці обладнання за укладеними із замовниками робіт договорами, що також підтверджується договорами, видатковими накладними, довіреностями на отримання, актами приймання-передачі виконаних робіт, копії яких наявні у матеріалах справи.

Стосовно включенням до складу валових витрат позивача коштів в розмірі 4117 грн., витрачених на придбання послуг роумінгу .

У бухгалтерському обліку позивача дані операції відображені по рахунку Д 92 "Адміністративні витрати" з К 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками".

Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств", умовою визнання податкової вигоди платника є реальність господарської операції, здійсненої у рамках провадження фактичної економічної діяльності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що до розміру податкового кредиту позивача включено суму податку на додану вартість, сплачену в ціні на придбання послуг роумінгу, не у зв'язку із здійсненням господарської діяльності позивача.

До складу податкового кредиту позивача за відповідний період було включено суму податку на додану вартість в розмірі 823, 17 грн. сплачену в ціні на придбання послуг роумінгу.

Таким чином, включення позивачем суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту за відповідний період не ґрунтується на вимогах Закону України „Про податок на додану вартість".

Стосовно включенням до складу податкового кредиту позивача сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни за товари на підставі договорів поставки, укладених із Приватним підприємством „Фірма „Ковіта", Приватним підприємством „Італ-плюс" та Приватним підприємством „Укрспецшпала".

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 зазначеного Закону вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на виконання договорів контрагентами позивача Приватним підприємством „Фірма „Ковіта", Приватним підприємством „Італ-плюс" та Приватним підприємством „Укрспецшпала" складено податкові накладні, які включені до реєстру податкових накладних позивача за відповідний період.

Згідно зазначених податкових накладних позивачем включено відповідні суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту відповідного періоду та відображено у податкових деклараціях з податку на додану вартість, копії яких досліджено судами попередніх інстанцій.

Також кошти, сплачені за отримані товари згідно зазначених договорів, включені до складу валових витрат позивача, про що зазначено вище.

Приватне підприємство „Фірма „Ковіта", Приватне підприємство „Італ-плюс" та Приватне підприємство „Укрспецшпала" на момент укладення договорів та складення податкових накладних було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується довідками з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та мали свідоцтва платника податку на додану вартість, які на момент виникнення спірних відносин не були анульовані.

Фактичне отримання позивачем продукції підтверджується видатковими накладними, іншими документами бухгалтерського обліку позивача.

Розрахунок за отриманий товар проводився позивачем у безготівковій формі та його проведення підтверджується платіжними дорученнями, копії яких наявні у матеріалах справи.

Зважаючи на наведені законодавчі приписи, а також на те, що позивачем правомірно було віднесено до складу валових витрат вартість придбаних у контрагентів товарів, формування ним податкового кредиту на підставі отриманих від постачальників податкових накладних також обґрунтовано визнано судом правомірним та таким, що відповідає вимогам положень ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість".

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.11.2010 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011 у справі № 2а-3615/10/1670 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.11.2010 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011 у справі № 2а-3615/10/1670 у справі № 2а-3615/10/1670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С.Е. Острович О.І. Степашко