Ухвала

від 03.12.2013 по справі 2а-14310/10/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/17147/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Вербицької О.В., Муравйова О.В.,

при секретарі: Сватко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2012 року

по справі №2а-14310/10/2670

за позовом Приватного підприємства «Авантис» (надалі - ПП «Авантис»)

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва (надалі - ДПІ у Печерському районі м.Києва)

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

У жовтні 2010р. позивач звернувся до суду з позовом (з урахуванням клопотання про уточнення позовних вимог) до ДПІ у Печерському районі м.Києва про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 16.09.2010р. №0006882309/0.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 27.04.2011р. в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012р. рішення суду першої інстанції скасовано та постановлено нове, яким позов задоволено. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 16.09.2010р. №0006882309/0.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012р. та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 27.04.2011р., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судом надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції - без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанції, співробітниками ДПІ у Печерському районі м. Києва проведено документальну невиїзну перевірку ПП «Авантис» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з TOB «Онікс союз» за березень, квітень 2010р. та з ПП «Нафтогазбуд-центр» за квітень 2010р., за результатами якої складено акт від 02.09.2010р. №648/23-9/32308954.

В даному акті зазначено, що за результатами даних системи автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України було встановлено відхилення між задекларованими податковими зобов'язаннями ПП «Авантист» між TOB «Онікс союз» та ПП «Нафтогазбуд-центр», що призвело до завищення суми податкового кредиту на спірну суму.

Таким чином, в згаданому акті, на думку податкового органу, встановлено порушення позивачем п.п.7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість за березень та квітень 2010р.

На підставі вказаного вище акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.09.2010р. №0006882309/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних (фінансових) санкції.

Також встановлено, що спірну суму ПДВ, обчислено з вартості товару або послуг придбаних TOB «Авантис» у ТОВ «Онікс союз» та ПП «Нафтогазбуд-центр», не було включено постачальниками до складу податкових зобов'язань та відповідно не задекларовано та не сплачено до Державного бюджету за березень та квітень 2010р.

ДПІ в Печерському районі м. Києва було направлено запит до Кіровоградської ОДПІ стосовно контрагента, згідно відповіді на лист податкова декларації з податку на додану вартість за квітень 2010р. ПП «Нафтогазбуд-центр» надіслана поштою 26.05.2010р., однак, їй було присвоєно статус «не визнання, як податкова звітність». Нової звітної декларації з податку на додану вартість за квітень 2010р. та уточнюючих розрахунків поданих зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленими самостійно виявлених помилок за квітень 2010р. ПП «Нафтогазбуд-центр» до Кіровоградської ОДНІ не подавалось.

Також не визнана податковим органом, як податкова звітність, подана TOB «Онікс союз» до ДПІ у Печерському районі м. Києва декларація з податку на додану вартість за квітень 2010р.

Надаючи оцінку обставинам у справі колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з наступного.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції процитував положення Закону України «Про податок на додану вартість» та обмежився лише посиланням на інформаційний лист Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010р. №1112/11/11/13-10.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції зазначив, що виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Крім того, наявні в матеріалах справи податкові накладні за договорними відносинами з контрагентами оформлені у відповідності до Закону України «Про податок на додану вартість», правильність оформлення яких відповідачем ані під час перевірки, ані під час розгляду справи не заперечувалась.

Проте, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такі висновки судів попередніх інстанції передчасними у зв'язку з неповним з'ясуванням усіх обставин справи з огляду на таке.

Так, згідно ч.ч.1, 2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому ч.4 та 5 ст.11 цього Кодексу передбачено, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Поняття доказів визначено у ст.69 КАС України.

Отже, суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного та всебічного з'ясування обставин справи, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, та вичерпано всі можливості збирання й оцінки доказів.

Перевіркою правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість встановлено, що ПП «Авантис» було включено до складу податкового кредиту за березень 2010р. суму ПДВ в розмірі 555527,75грн. по взаємовідносинах з ТОВ «Онікс Союз» та за квітень 2010р. суму ПДВ в розмірі 673598,60грн. по взаємовідносинах з ТОВ «Онікс Союз» та суму ПДВ в розмірі 1019774,91грн. по взаємовідносинах з ПП «Нафтогазбуд-центр».

Разом з тим, відповідачем або судом першої та апеляційної інстанції не перевірялись реальне настання правових наслідків за договорами з вказаними вище контрагентами позивача.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної вартості товарів, але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою протягом такого звітного періоду у зв'язку з наступним: або придбанням/виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів для оподатковуваних операцій в межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 цього Закону дата виникнення права платника податку на податковий кредит - це дата здійснення першої з наступних подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 наведеного вище Закону визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках, є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом та виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту (п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Наведені вище положення Закону України «Про податок на додану вартість» свідчать про те, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє роботи (послуги), на вимогу їх отримувача є підставою для нарахування податкового кредиту.

Крім того, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів з метою їх використання у власній господарській діяльності та підтверджені оформленими належним чином первинними бухгалтерськими документами.

При цьому на думку колегії суддів Вищого адміністративних суду України, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Таким чином, поставка та зберігання товару чи надання послуг належним чином відповідачем або судом першої та апеляційної інстанції не перевірялись, тобто не досліджувались первинні бухгалтерські документи, а саме: договори, угоди оренди чи відповідального зберігання товару, акти виконаних робіт, платіжні доручення, видаткові накладні, квитанції про приймання вантажу, товарно-транспортні накладні договори транспортно-експедиційного обслуговування, договори про організацію перевезень вантажів, договори на охорону вантажів, довіреності на отримання товарів, та інші документи, що підтверджують наявність операції по придбанню, перевезенню, зберіганню товару чи надання послуг, тобто вказують на реальне настання правових наслідків за відповідними договорами.

За таких обставин, суди попередніх інстанції не звернули достатньої уваги на зазначене та не врахували, що для повного та всебічного вирішення спору по суті необхідно з'ясувати та встановити, чи мали операції між підприємствами реальний характер, чи не мали підприємства (сторони угоди) ознаки фіктивності, чи була спрямована їх діяльність на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, а не за рахунок неправомірного отримання коштів з Державного бюджету.

Згідно частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

У ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, в матеріалах справи відсутній комплекс доказів, необхідний для доведення реальності та правомірності укладення й виконання угод, з якими пов'язане донарахування податкових зобов'язань.

Дана правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 27.03.2012р. №204/12.

Крім того, під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати, що чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання, а також права здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів при укладенні договорів, а також не передбачено обов'язку здійснювати перевірку місцезнаходження контрагентів або сплати податків контрагентами тощо. При невиконання контрагентом своїх обов'язків перед бюджетом не може бути підставою для неможливості формування податкового кредиту на підставі господарських операцій інших суб'єктів господарювання, оскільки відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому до відповідальності може бути притягнутий лише порушник.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що вказані вище обставини справи досліджені в неповному обсязі, тому для повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин справи судам попередніх інстанції необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу, який міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Таким чином, судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими у відповідності до ст.159 КАС України, оскільки вони постановлені на підставі неповно з'ясованих обставин у справі.

Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ст.227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв'язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення цього спору.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва Державної податкової служби - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 27 квітня 2011 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2012 року - скасувати та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий:

---

Н.Є. Маринчак

Судді:

---

О.В. Вербицька

---

О.В. Муравйов