Ухвала

від 31.10.2013 по справі 2а-2271/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-2271/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

31 жовтня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,

при секретарі: Бойку А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги представника Товариства з обмеженою відповідальністю «П-Мобайл» - Буракова Ігоря Олександровича та представника Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби - Перепелюка Олега Вікторовича на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 травня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «П-Мобайл» до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «П-Мобайл» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень. Свої вимоги обгрунтовує тим, що вважає спірні податкові повідомлення-рішення такими, що прийняті відповідачем всупереч нормам чинного законодавства України.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2012 року в адміністративній справі №2а-2271/12/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2012 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 березня 2013 року №К/800/1364/13 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2012 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 травня 2013 року задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби від 01 лютого 2012 року № 0000042330 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на 2155252,00 грн., у тому числі за основним платежем на 1881194,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 274058,00 грн. В іншій частині адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Товариства з обмеженою відповідальністю «П-Мобайл» - Бураков Ігор Олександрович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити в цій частині нову постанову про задоволення даного позову.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби - Перепелюк Олег Вікторович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволення позову як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити в цій частині нову постанову про відмову у задоволенні даного позову.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційні скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено наступне.

Відповідачем проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "П-Мобайл" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 04.08.2010 року по 30.09.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 04.08.2010 року по 30.09.2011 року.

За результатами вказаної перевірки складено акт від 13 січня 2012 року № 9/23-304/37176810, за змістом якого перевіркою встановлено порушення позивачем абзацу другого пункту 5.9 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139, пункту 145.1 статті 145 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1914626,00 грн., у тому числі за І квартал 2011 року та ІІ-ІІІ квартали 2011 року; абзацу другого пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на за серпень 2011 року на суму 13947,00 грн.

Висновки Акта перевірки про порушення позивачем абзацу другого пункту 5.9 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" мотивовані наступним: за результатами перевірок підприємств-контрагентів позивача, таких як ТОВ "Лоу Консалт", ПП "УПТК-Агро", ПП "Планета послуг", ТОВ "Ново-Світ" та ТОВ "Омега-СМ", виявлено порушення вимог податкового законодавства та встановлено регіональними органами державної податкової служби фіктивність зазначених підприємств та нікчемність правочинів, укладених вказаними підприємствами та їхніми контрагентами; відповідно, правочини між ТОВ "П-Мобайл" та ТОВ "Лоу Консалт", ПП "УПТК-Агро", ПП "Планета послуг", ТОВ "Ново-Світ" та ТОВ "Омега-СМ" є нікчемними та не створюють жодних юридичних наслідків.

Наведені обставини, на думку відповідача, свідчать, що ТОВ "П-Мобайл" безпідставно віднесло до убутку запасів відповідні суми по взаємовідносинам ТОВ "Лоу Консалт", ПП "УПТК-Агро", ПП "Планета послуг", ТОВ "Ново-Світ" та ТОВ "Омега-СМ", оскільки видаткові накладні ТОВ "П-Мобайл" не підтверджують передачі продукції від ТОВ "П-Мобайл" до вказаних контрагентів та не можуть бути використані у податковому обліку позивача.

Порушення підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139, пункту 145.1 статті 145 Податкового кодексу України та абзацу другого пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України відповідач обґрунтовує тим, що ТОВ "П-Мобайл" неправомірно віднесено до складу витрат вартість консультаційних послуг ТОВ "Торгова Гільдія" щодо будівництва торгового центру за адресою: м. Конотоп, вул. Братів Радченків, 41, та складання інвестиційних пропозицій для торгового центру, як такі, що не пов'язані з господарською діяльністю підприємства.

На підставі висновків вказаного вище акта відповідачем 01 лютого 2012 року прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000042330, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 пункту 123 Податкового кодексу України, за порушення абзацу другого пункту 5.9 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139, пункту 145.1 статті 145 Податкового кодексу України ТОВ "П-Мобайл" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 2197042,00 грн., у тому числі за основним платежем - 1914626,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 282416,00 грн та № 0000052330, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 пункту 123 Податкового кодексу України, за порушення абзацу другого пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України ТОВ "П-Мобайл" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 17434,00 грн., у тому числі за основним платежем - 13947,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3487,00 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи даний позов частково суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем частково доведена правомірність та обгрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обгрунтованим з огляду на наступне.

Судом першої інстанції було встановлено, що ТОВ "П-Мобайл" за перевірений період включало до убутку запасів вартість скретч-карток, які поставляло для ТОВ "Лоу Консалт", ПП "УПТК-Агро", ПП "Планета послуг", ТОВ "Ново-Світ" та ТОВ "Омега-СМ", згідно видаткових накладних, копії яких містяться в матеріалах справи.

Відповідно до абзацу першого пункту 5.9 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Згідно з абзацом третім пункту 5.9 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку) платником податку продавцем, до убутку запасів не включається.

Підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" установлює, що датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

З наведених норм прав слідує, що до складу убутку запасів вартості відчужених товарів включається вартість оплачених та відвантажених товарів; у свою чергу не дозволяється включати до складу убутку запасів вартість запасів оплачених, але не відвантажених платником податку - продавцем на користь покупця.

Також судом першої інстанціх встановлено, що згідно виписок банку ТОВ "П-Мобайл" отримало від ТОВ "Лоу Консалт", ПП "УПТК-Агро", ПП "Планета послуг", ТОВ "Ново-Світ" та ТОВ "Омега-СМ" грошові кошти в якості оплати за поставлений товар та відображено відповідні суми у складі валового доходу підприємства.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що порушень з приводу формування позивачем валового доходу, зокрема щодо його завищення внаслідок віднесення до складу валового доходу сум, отриманих від ТОВ "Лоу Консалт", ПП "УПТК-Агро", ПП "Планета послуг", ТОВ "Ново-Світ" та ТОВ "Омега-СМ", в акті перевірки не встановлено.

Наведене свідчить, що товар (скретч-картки) є таким, що оплачений підприємствами-покупцями.

Стосовно питання відвантаження (фактичної передачі) позивачем проданого товару колегія суддів зазначає, що ДПІ у Подільському районі м. Києва не доведено невідвантаження позивачем, як продавцем на користь покупців - ТОВ "Лоу Консалт", ПП "УПТК-Агро", ПП "Планета послуг", ТОВ "Ново-Світ" та ТОВ "Омега-СМ", придбаного ними товару (скретч-карток) та не доведено наявність такого товару на складі позивача на момент проведення перевірки.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що в акті перевірки не встановлено порушень щодо інвентаризації основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, та зазначено, що за результатами інвентаризації складено інвентаризаційні описи та акти: залишків та нестач не встановлено.

Таким чином, наявність на складі ТОВ "П-Мобайл" на момент перевірки залишку товару, проданого ТОВ "Лоу Консалт", ПП "УПТК-Агро", ПП "Планета послуг", ТОВ "Ново-Світ" та ТОВ "Омега-СМ", документально не підтверджується, а тому колегія суддів вважає правильним винсовок суду першої інстанції про те, що позивач правомірно включав до складу убутку запасів вартість проданого товару.

Доводи відповідача щодо порушення податкового законодавства підприємствами-покупцями та про фіктивність цих підприємств не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки зазначені обставини не є підставою для висновку про неможливість продажу таким підприємствам будь-якого товару, а позивач за результатами взаємовідносин з ТОВ "Лоу Консалт", ПП "УПТК-Агро", ПП "Планета послуг", ТОВ "Ново-Світ" та ТОВ "Омега-СМ" не отримав податкової вигоди.

Стосовно висновків Акта перевірки про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та підприємствами-покупцями, колегія суддів зазначає про наступне.

Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частина третя цієї статті визначає ,що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом першої інстанції та колегією суддів не встановлено підстав для визнання нікчемними правочинів, укладених в межах спірних правовідносин між позивачем та його контрагентами, а відповідачем не надано доказів, які б свідчили, що зазначені правочини є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

За таких підстав колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що висновки акта перевірки про порушення позивачем пункту 5.9 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не підтверджуються наявним у справі доказами та є неправомірними, відповідно, позовні вимоги щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 01 лютого 2012 року № 0000042330 в частині визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток за даним епізодом порушення є такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що висновки акта перевірки про порушення підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139, пункту 145.1 статті 145 Податкового кодексу України та абзацу другого пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України є обґрунтованими, з огляду на підстави, вказані нижче.

Судом першої інстанції було встанволено, що 20 квітня 2011 року між ТОВ "П-Мобайл" (замовник) та ТОВ "Торгова Гільдія" (виконавець) укладено договір про надання послуг № 20/04/11-К, за умовами якого виконавець надає замовнику консультаційні послуги, які полягають в розробці та наданні в письмовому вигляді систематизованої інформації щодо дослідження, формулювання типу об'єкта - спортивно-торговий комплекс, опису способу створення торгового центру, його окупність. Торговий центр планується будувати за адресою: м. Конотоп, вул. Братів Радченків, 41. Вказана інформація, викладена в письмовому вигляді, є концепцією торгового центру. Концепція торгового центру передається замовнику у вигляді підсумкового документа, яким є друкований документ російською мовою в двох екземплярах, а також у вигляді файлу на електронному носії.

Також згідно договору виконавець надає замовнику консультаційні послуги, які полягають у підготовці інвестиційної пропозиції для торгового центру. Інвестиційна пропозиція передається замовнику у вигляді підсумкового документа, яким є друкований документ російською мовою в двох екземплярах, а також у вигляді файлу на електронному носії.

Згідно актів прийому-передачі наданих послуг від 28 липня 2011 року та від 17 серпня 2011 року та акта приймання-передачі інвестиційної пропозиції від 15 серпня 2011 року ТОВ "Торгова Гільдія" надало консультаційні послуги та інвестиційну пропозицію, обумовлені договором.

Суми вартості вказаних вище консультаційний послуг та інвестиційної пропозиції у розмірі 145358,00 грн. включені позивачем до складу витрат у ІІІ кварталі 2011 року.

В Акті перевірки відповідач зазначив, що вартість консультаційних послуг ТОВ "Торгова Гільдія" щодо будівництва торгового центру за адресою: м. Конотоп, вул. Братів Радченків, 41, та складання інвестиційних пропозицій для торгового центру, не пов'язані з господарською діяльністю підприємства та не можуть бути включені до складу витрат.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пункту 138.5 статті 138 Податкового кодексу України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу встановлює, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження розрахунковими, платіжними та первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

При цьому формальна наявність у покупця первинних документів, необхідних для віднесення певних сум до складу витрат відповідного періоду не є безумовною підставою формування витрат, у разі недоведеності мети використання придбаних товарів/послуг у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Водночас, колегією суддів не встановлено, а позивачем не доведено, що ТОВ "П-Мобайл" здійснює діяльність у сфері будівництва чи іншу діяльність, пов'язану із спорудженням торгового центру.

Матеріали справи також не містять доказів, які б підтверджували мету використання придбаних консультаційних послуг та інвестиційної пропозиції у межах господарської діяльності позивача, зокрема: доказів належності позивачу земельної ділянки, на якій планувалось будівництво торгового центру; доказів інвестиційних відносин із третіми особами.

Позивач не надав додаткових доказів щодо підтвердження факту використання придбаних послуг в господарській діяльності, які витребовувались судом першої інстанції на виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 березня 2013 року № К/800/1364/13.

Оскільки первинні документи в суд першої інстанції надані не були, тому суд не мав реальної можливості їх дослідити та надати їм правову оцінку.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що зміст комерційної пропозиції, копія якої міститься в матеріалах справи (т. ІІ а.с. 105), підтверджує, що вона складена від імені ТОВ "СТК "Айсберг", а не ТОВ "П-Мобайл", тобто замовлялись фактично для третьої особи.

Надана позивачем копія договору оренди землі від 04 листопада 2008 року, укладеного між ТОВ "СТК "Айсберг" та Конотопською міською радою, за умови відсутності доказів договірних відносин позивача із ТОВ "СТК "Айсберг", на думку колегії суддів, вірно не прийнята судом в якості доказу, оскільки не стосується предмету доказування.

Враховуючи викладене, судом першої інстанції та колегією суддів не встановлено, а позивачем не наведено, що здійснені придбані у ТОВ "Торгова Гільдія" консультаційні послуги та інвестиційна пропозиція використані в межах господарської діяльності позивача, чи придбані з такою метою.

На підставі розрахунку штрафних санкцій до Акта перевірки суд першої інстанції встановив, що за порушення норм 139.1.1 пункту 139.1 статті 139, пункту 145.1 статті 145 Податкового кодексу України збільшений розмір грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем становить 33432,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 8358,00 грн., всього - 41790,00 грн.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що сума грошового зобов'язання з податку на прибуток за даним епізодом порушення у розмірі - 41790,00 грн. визначена позивачу правомірно; тому, враховуючи викладене, позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі м. Києва від 01 лютого 2012 року № 0000042330 підлягають частковому задоволенню, а саме в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на 2155252,00 грн. (2197042,00 грн. - 41790,00 грн.) , у тому числі за основним платежем на 1881194,00 грн. (1914626,00 грн. - 33432,00 грн.), за штрафними (фінансовими) санкціями - 274058,00 грн. (282416,00 грн. - 8358,00 грн.).

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є наявність належним чином оформленої податкової накладної та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведеності факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як встановлено судом першої інстанії з акта перевірки, позивач в податковій декларації з податку на додану вартість за липень та серпень 2011 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість у розмірі 13947,00 грн. на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "Торгова Гільдія", у зв'язку з придбанням консультаційних послуг.

Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні податкові накладні, виписані ТОВ "Торгова Гільдія" та підставі яких позивач сформував податковий кредит; а при вирішенні питання правомірності формування витрат, судом не встановлено факту використання в межах господарської діяльності позивача консультаційних послуг, наданих ТОВ "Торгова Гільдія", що виключає можливість формування податкового кредиту з податку на додану вартість по вказаним операціям.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про обгрунтованість висновків акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України та заниження податку на додану вартість є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи, а тому збільшення ТОВ "П-Мобайл" суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість є правомірним.

Таким чином, позовні вимоги про скасування повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі м. Києва від 01 лютого 2012 року № 0000062330 документально не підтверджуються та не підлягають задоволенню.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню частково.

Доводи апеляційних скарг спростовуються вищевикладеним, а тому вони задоволенню не підлягають.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги представника Товариства з обмеженою відповідальністю «П-Мобайл» - Буракова Ігоря Олександровича та представника Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби - Перепелюка Олега Вікторовича - залишити без задоволення , а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 травня 2013 року - без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Т.М. Грищенко

В.Е. Мацедонська

.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Грищенко Т.М.

Мацедонська В.Е.