Ухвала

від 19.12.2013 по справі 28/150

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 28/150 Головуючий у 1-й інстанції: Митрохіна А.В. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

19 грудня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Беспалова О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Господарського суду м. Києва від 18 вересня 2013 року у справі за позовом приватного підприємства «Дінакор» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2004 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача - Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.02.2004 року №0001902302/3.

У зв'язку з набранням чинності з 01.09.2005 Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідно до перехідних положень (п. 6) адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України вирішуються відповідним господарським судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 18.09.2013 замінено відповідача Державну податкову інспекцію у Солом'янському районі м. Києва на Державну податкову інспекцію у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Постановою Господарського суду м. Києва від 18 вересня 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В засідання учасники процесу не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів визнала можливим розглядати справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами відповідача в період з 03.12.2002р. по 31.01.2003р. була проведена планова документальна перевірка дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.04.1999 по 01.02.2003.

Результати перевірки відображено в акті №86/23-0211/23735595 від 27.06.2003, в якому контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: в порушення пп. 7.4.4 п. 7.4. ст. 7 вказаного Закону ТОВ «Дінакор» віднесло до складу податкового кредиту за період з липня 2000р. по грудень 2002р. суми ПДВ з вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей, що не використовуються в господарській діяльності підприємства та не відносяться до складу валових витрат виробництва (обігу), а також суми ПДВ, пов'язані з оплатою послуг мобільного та пейджингового зв'язку, що призвело до заниження суми податкового зобов'язання в розмірі 21386, 9грн. (стор.27 Акту) та в порушення пп. 7.2.1 п. 7.2 та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 означеного Закону в період з квітня 2000 р. по жовтень 2002р. включено до податкового кредиту суми ПДВ, що зазначені в податкових накладних, які оформлені з порушенням вимог закону, на загальну суму 37692,88 грн. у зв'язку з встановленням відсутності в податкових накладних, виписаних постачальниками позивача, обов'язкових реквізитів.

За наслідками перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 0001902302/0 від 02.07.2003 року про нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

За результатами адміністративного оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення до ДПІ в Солом'янському районі м. Києва рішенням відповідача від 08.09.2003 року податкове повідомлення-рішення № 0001902302/0 від 02.07.2003 року скасоване в частині про нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість в частині 30385,1 грн. (основний платіж) та 35006,96 грн. (фінансові санкції)

У зв'язку з прийняттям зазначеного рішення 15.09.2011 року заступником керівника ДПІ у Солом'янському районі м. Києва винесено податкове повідомлення-рішення № 0001902302/1, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 105020,95 грн.

У зв'язку з оскарженням в адміністративному порядку вказаного податкового повідомлення-рішення до ДПА в м. Києві 17.11.2003 року, спірне податкове повідомлення-рішення від 15.09.2011 року було скасоване в частині донарахування податку на додану вартість в сумі 980 грн. та 9954,3 грн. і у відповідній частині штрафних санкцій та 25.11.2003 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001902302/2, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 88619 грн., в тому числі основний платіж - 59079,69грн. та фінансові санкції - 29539,81грн.

За результатами адміністративного оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення до ДПА України податкове повідомлення-рішення від 25.11.2003 року було скасоване та винесено податкове повідомлення-рішення від 27.02.2004 року №0001902302/3, яким позивачу нараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 88619,50 грн., з яких 59079,69 - основне зобов'язання та 29539,81 грн. - фінансові санкції.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення від 27.02.2004 року №0001902302/3 протиправним, позивач звернувся до суду з позовом про його скасування.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення прийняте відповідачем з порушенням вимог законодавства.

Колегія суддів не погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, за порушення пп. 7.2.1 п. 7.2 та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачем в період з квітня 2000 р. по жовтень 2002р. включено до податкового кредиту суми ПДВ, що зазначені в податкових накладних, які оформлені з порушенням вимог закону, на загальну суму 37692,88 грн. у зв'язку з встановленням відсутності в податкових накладних, виписаних постачальниками позивача, обов'язкових реквізитів.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпункт 7.4.5 пунктом 7.4 ст.7 вказаного Закону передбачає, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

При цьому п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону «Про податок на додану вартість» передбачає, крім визначених судом обов'язкових підстав виникнення у платника податку права на податковий кредит, а в подальшому відшкодування, ще наявність такої підстави, як наявність факту поставки товару.

Так, згідно з п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Тобто, поставка товару є необхідною передумовою правомірності формування податкового кредиту, а в подальшому отримання відшкодування податку на додану вартість.

Системний аналіз пунктів 7.2, 7.4, 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» дає підстави стверджувати, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Крім того, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (послуг, основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

Також слід враховувати, що Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Згідно ст.3 названого Закону, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Статтею 9 вказаного Закону регламентовано, що підставою бухгалтерського обліку господарський операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення таких операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю її виміру, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

З огляду на вищевикладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Положеннями абз. 1 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції на час існування спірних правовідносин) не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно з вимогами пп. 7.2.1. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну назву отримувача;

ж) ціну продажу без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Як зазначає відповідач (а.с. 74-99, том 2), ПП «Дінакор» включено до складу податкового кредиту суми по податкових накладних, які не відповідають вимогам в порушення вимог пп. 7.2.1. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: в податкових накладних вказана неправильна назва отримувача, відсутній податковий номер покупця, у податковій накладній, зазначено неповну назву отримувача.

Проаналізувавши матеріали справи на підставі наведених норм законодавства, колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не оспорюється фактичне здійснення господарських операцій з поставки товарів, за наслідками яких були виписані вказані вище податкові накладні та зазначає, що формальна невідповідність первинних документів встановленим вимогам не може бути підставою для позбавлення платника податків права на формування податкового кредиту на наслідками проведення господарських операцій, що мали реальний характер.

Виходячи з цього, висновок податкового органу про порушення позивачем вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не відповідає вимогам закону.

Перевіряючи висновок відповідача про порушення позивачем вимог пп. 7.4.4 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у зв'язку з віднесенням ТОВ «Дінакор» до складу податкового кредиту за період з липня 2000р. по грудень 2002р. суми ПДВ з вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей, що не використовуються в господарській діяльності підприємства та не відносяться до складу валових витрат виробництва (обігу), що призвело до заниження суми податкового зобов'язання в розмірі 21386, 9 грн., колегія суддів виходить з наступного.

Положеннями пп. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що у разі коли платник придбає товари (роботи, послуги), вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються.

З аналізу наведених норм законодавства, вбачається, що необхідною умовою включення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у разі придбання товарів, вартість яких відноситься до валових витрат виробництва.

Правомірність включення позивачем витрат на придбання ТМЦ в періоді, за який проводилась перевірка, результати якої відображені в акті перевірки №86/23-0211/23735595 від 27.06.2003, була предметом судового розгляду у справі 2а-2983/1/2670 за позовом ПП «Дінар» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення від 27.02.2004 року № 0001912302/2, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток у зв'язку з неправильним формуванням валових витрат підприємства в період липня 2000 року по грудень 2002 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 вересня 2011 року по вказаній справі, позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення від 27.02.2004 року № 0001912302/2 з підстав невідповідності висновків податкового органу щодо формування валових витрат вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів даної справи, обґрунтовуючи правомірність винесення оскаржуваного в даній справі податкового повідомлення-рішення щодо застосування до позивача санкцій в розмірі 21386, 9 грн, відповідач посилається на неправомірне формування ПП «Дінар» валових витрат за період з липня 2000 року по грудень 2002 року.

Зважаючи на те, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 вересня 2011 року по справі № 2а-2983/1/2670, що набрала законної сили, спростовано зазначене посилання відповідача, та встановлено правомірність формування валових витрат за період з липня 2000 року по грудень 2002 року, а також, зважаючи, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення по даній справі та по справі № 2а-2983/1/2670 винесені податковою інспекції на підставі одного і того ж акта перевірки та за наслідками виявлення одних і тих же порушень, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що постанова по справі № 2а-2983/1/2670 має для даної справи преюдиційне значення та приходить до висновку про правомірність включення позивачем витрат на придбання ТМЦ в періоді, за який проводилась перевірка.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Надання належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Доказами в адміністративному судочинстві, відповідно ч.1 ст.69 КАС України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Колегія суддів зазначає, що доводи органу державної податкової служби не свідчать про наявність обставин, які унеможливлюють підтвердження права на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість позивачу та формування валових витрат, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення - рішенні прийняте податковим органом без достатніх підстав.

Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду м. Києва від 18 вересня 2013 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо його було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі (стаття 212 КАС України).

Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді І.О. Грибан О.О. Беспалов

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Беспалов О.О.