Постанова

від 18.12.2013 по справі 908/2968/13

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

18.12.2013 р. справа №908/2968/13

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Зубченко І.В., Попков Д.О., Татенко В.М. за участю представників: від позивача:Пащенко А.С., довіреність № б/н від 22.08.13; від відповідача :Косаревська О.М., довіреність № 28/10 від 28.10.13; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «САБО-Н», м. Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 04.11.2013р.(повний текст підписано 08.11.2013 р.) у справі№908/2968/13 (суддя Боєва О.С.) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «САБО-Н», м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІнТерм-Сервіс»», м. Запоріжжя простягнення 68730,21 грн.

Згідно із ст.77 ГПК України в засіданні суду оголошувалась перерва з 11.12.13 до 18.12.2013р.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «САБО-Н», м. Запоріжжя, позивач, звернувся до господарського суду Запорізької області з позовною заявою, до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Індустріал Сервіс», м. Запоріжжя, про стягнення 64 425,20 грн. основної суми заборгованості за договором та 3 % річних у сумі 4 305,01 грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 04.11.2013р. у справі №908/2968/13 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що у зв'язку з відсутністю доказів надання відповідачу рахунку, строк виконання обов'язку по сплаті виконаних робіт у відповідача не виник та звернення позивача з позовом є передчасним. Крім того, суд першої інстанції зауважив, що позивачем, при здійсненні розрахунку суми основного боргу, не врахована проплата на суму 67300 грн. за будівельні роботи за договорами №129/10-1 від 10.09.2010 р. та №115/10-1-СП від 10.09.2010 р..

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 04.11.2013р. у справі №908/2968/13 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Так, апелянт вважає, що вказане рішення є необґрунтованим, незаконним, винесеним в результаті неправильного застосування норм матеріального права з порушенням норм процесуального права України. На думку скаржника, в матеріалах справи міститься доказ пред'явлення вимоги для оплати будівельних робіт за договором (претензія б/н від 08.01.2013 року), що в свою чергу, з урахуванням вимог ч.2 ст.530 ЦК України дає підстави вважати таким, що настав для відповідача строк оплати виконаних робіт. До того ж, згідно відповіді на претензію №02/013 від 28.01.2013 року, відповідач визнав заборгованість на користь позивача у сумі 44425,20 грн. Крім того, скаржник зазначив, що суд фактично прийняв рішення щодо взаємовідносин сторін за договором який не є предметом спору данної справи, а саме на свій розсуд, поділив на дві частини спірний платіж № 514 від 26.10.2010 р. на суму 67 300 грн., де 64 425,20 грн. на виконання договору №129/1-СП від 10.09.2010 р., та 2 874,80 грн. на виконання договору №115/10-1-СП від 10.09.2013 р., що суперечить обставинам справи. Поряд з цим, в податковій накладній №53 від 26.10.2010 р., було зазначено що сума 67 300 грн. сплачена за договором №129/10-1-СП.

Розпорядженням В.о. голови Донецького апеляційного господарського суду від 27.11.2013р. сформовано колегію суддів у наступному складі: Зубченко І.В. (головуючий), Марченко О.А., Татенко В.М.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 27.11.2013р. прийнято апеляційну скаргу до провадження у справі №908/2968/13, призначено розгляд скарги на 11.12.2013р.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що оспорюване рішення винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а вимоги заявлені в апеляційній скарзі є необґрунтованими та таким, що не підлягають задоволенню.

Представник скаржника у судовому засіданні пояснив, що рішення господарського суду вважає таким, що прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права, тому просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду залишити без змін.

Відповідно до ст.81-1 ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до ст.101 ГПК України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

Як вбачається із матеріалів справи, 10.09.2010р. між ТОВ "САБО-Н" (підрядник, позивач у справі) та ТОВ "ІнТерм-Сервіс" (замовник, відповідач у справі) був укладений договір субпідряду по вводу в експлуатацію автономного теплопостачання № 115/10-1-СП (далі - договір), відповідно до умов якого замовник доручає, а підрядник приймає на себе зобов'язання по виконанню робіт на об'єкті "Автономне теплопостачання виробничих об'єктів на проммайданчику Канцеровка. Теплогенераторні" (п.1.1.).

Відповідно до п. 1.4. договору замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи відповідно актів здачі-приймання виконаних робіт та іншої виконавчої документації. Здача-приймання виконаних робіт і їх оплата здійснюється поетапно, по мірі виконання робіт.

Згідно з п.п. 2.2., 2.3. договору договірна ціна робіт, доручених для виконання підряднику, складає 129000 грн., в т.ч ПДВ - 21500 грн. Договірна ціна визначається на підставі ДБН Д. 1.1-1-2000, є динамічною та корегується в процесі виконання робіт по факту.

Вартість робіт визначається погодженими сторонами кошторисними розрахунками і специфікацією обладнання (п.3.1.).

У пункті 3.4.1. договору визначено, авансування на придбання матеріалів, використання механізмів для виконання будівельно-монтажних робіт вбудованої теплогенераторної складає 64500 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 10750 грн.

Пунктом 3.5. договору сторони визначили, що оплата за фактично виконані роботи здійснюється шляхом перерахування замовником грошових коштів на розрахунковий рахунок підрядника на протязі десяти банківських днів, з моменту надання підрядником рахунку.

Згідно з п. 3.6., п. 3.7. договору рахунки підрядника оплачуються замовником у встановленому нормативними документами порядку, на протязі десяти банківських днів, при наявності підписаних актів форми КБ-2в, на підставі довідки форми КБ-3. У випадку порушення фінансування замовником робіт строк їх виконання відповідно збільшується.

Відповідно до п. 3.8. розрахунок за виконані роботи відповідно до п. 2.2. здійснюється у безготівковій формі на розрахунковий рахунок підрядника, вказаного в даному договорі, на підставі рахунку.

Відповідно до п. 7.2.4 договору, замовник зобов'язується прийняти закінчену роботу та при відсутності зауважень підписати акти здачі - приймання протягом семи робочих днів від дня пред'явлення їх приймання.

Згідно з пунктом 2.1. строк дії даного договору - до 31.12.2010р.

Частиною 2 ст.11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Статтею 509 ЦК України визначено, що у силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана здійснити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, наприклад: передати майно, виконати роботи, оплатити кошти та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Оцінивши договір, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, судова колегія дійшла висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є договором підряду (субпідряду), який підпадає під правове регулювання норм глави 61 Цивільного кодексу України та є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно зі статтями 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статтями 202, 509 ЦК України, та відповідно до ст.629 ЦК України є обов'язковими для виконання сторонами.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Приписами ст.837 ЦК України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплати виконану роботу.

Тобто, з урахуванням вище викладеного апеляційна інстанція зазначає, що між сторонами склалися господарські відносини, що породили взаємні обов'язки. Обов'язки позивача виразились у виконанні робіт, а обов'язки відповідача заключаються у оплаті виконаних робіт.

Відповідно до ч.4 ст.882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами.

В підтвердження належного виконання позивачем умов договору щодо виконання робіт, між позивачем та відповідачем складені Акт приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2011р. форми КБ-2в та Довідка про вартість виконаних підрядних робіт за квітень 2011р. форми КБ-3 на суму 104425,20 грн.

Вищевказані акти підписані відповідачем та посвідчені його печаткою без зауважень. Таким чином підписавши та скріпивши своєю печаткою вказані документи відповідач прийняв виконані роботи та погодився з їх вартістю. Відповідачем не було зроблено будь-яких заяв про виявлення допущених підрядником у роботі відступів від умов договору або інших недоліків.

Частиною 1 статті 854 ЦК України встановлено, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Так, на виконання договору №115/10-1-СП відповідач сплатив аванс за договором: у сумі 30 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням №430 від 10.09.2010 р. у сумі 10 000 грн., платіжним дорученням №438 від 14.09.2010 р. у сумі 10 000 грн., платіжним дорученням №458 від 23.09.2010 р. у сумі 10 000 грн., та після завершення виконання робіт позивачем було перераховано платіжним дорученням №168 від 12.05.2011 р. ще 10 000 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджується оплата виконаних робіт за договором №115/10-1-СП у сумі 40 000,00 грн.

Твердження відповідача, про зарахування платіжного доручення № 514 від 26.10.2010 р., на суму 67300 грн., в якості доказу оплати заборгованості за договором №115/10-1-СП, колегією суддів відхиляються з огляду на наступне.

Дійсно, в матеріалах справи, міститься вказане платіжне доручення № 514 від 26.10.2010 р., на суму 67300 грн., із за значенням призначення платежу за виконання робіт за договорами №129/10-1-СП від 10.09.2010 року та № 115/10-1-СП від 10.09.2010 року. (а.с.105) Проте, у вказаному платіжному дорученні не має зазначення, яка частини суми з 67300 грн. має бути зарахована з 2-х вказаних договорів, крім того, такий порядок оплати не був передбачений договором, та додаткових угод до договору про зміну порядку оплати між сторонами не укладалося.

Між тим, у податковій накладній №53 від 26.10.2010 року, яка міститься в матеріалах справи (а.с. 75) вказано, що ТОВ «ІнТерм-Сервіс» сплатило 67 300 грн. за виконання робіт з реконструкції котельної відповідно до договору №129/10-1-СП від 10.09.2010 року. В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували те що відповідач звертався до відповідача з листами-претензіями щодо неправильного зазначення позивачем номеру договору у податковій накладній №53 від 26.10.2010 року.

11.12.2013 р. в судовому засіданні представник відповідача (Косаревська О.М., довіреність № 28/10 від 28.10.13) підтвердив, що ця податкова накладна була проведена відповідачем по бухгалтерському і податковому обліку.

Відповідачем не надано доказів, які б ставили під сумнів віднесення суми 67 300 грн. за виконання робіт відповідно до договору №129/10-1-СП від 10.09.2010 року, натомість подана позивачем податкова накладна №53 від 26.10.2010 року є у справі доказом відповідно до ст. 32 ГПК України, на підставі якого можно зробити висновок що вказані кошти були перераховані саме за виконання робіт за договором №129/10-1-СП від 10.09.2010 року.

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Варто зазначити, що господарським судом першої інстанції всупереч приписам вказаних норм, не надано правову оцінку податковій накладній №53 від 26.10.2010 року, що призвело до невірного висновку щодо зарахування платіжного доручення № 514 від 26.10.2010 р. в рахунок погашення заборгованості за договором № 115/10-1-СП від 10.09.2010 року.

Отже, виходячи з правового аналізу вищенаведених норм, та обставин справи, апеляційний суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується належне виконання умов договору щодо оплати виконаних робіт за договором №115/10-1-СП тільки у сумі 40 000,00 грн., в результаті чого у відповідача перед позивачем виник борг у сумі 64 425,20 грн.

Відповідно до ст.193 ГК України, ст.ст.525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

08.01.2013р. позивач направив відповідачу претензію з вимогою виконати зобов'язання та перерахувати на рахунок ТОВ "САБО-Н" суму 64425,20 грн.

Листом за вих. № 02/013 від 28.01.2013р. відповідачем була надана відповідь на претензію, де зазначено, що позивачем не був врахований платіж здійснений відповідачем 22.07.2010р. в сумі 20000 грн. (платіжне доручення № 321). Також в даному листі відповідач звернувся до позивача з проханням вирахувати суму 44425,20 грн. заборгованості за договором № 115/10-1-СП від 10.09.2010р. з переплати за договором № 129/1-СП від 10.09.2010р.

Листом від 10.04.2013р. позивач відмовив у проханні відповідача зарахувати суму 44425,20 грн., сплачену відповідачем за договором № 129/1-СП від 10.09.2010р., в рахунок погашення заборгованості за договором № 115/10-1-СП від 10.09.2010р. Також зазначив, що платіжне доручення № 321 від 22.07.2010р. підтверджує платіж на виконання договору № 117-2/10-СП від 06.07.2010р. та ніяким чином не впливає на виконання зобов'язань за договором № 115/10-1-СП.

Отже, як свідчать матеріали справи, відповідач не виконав своїх зобов'язань за договором, після підписання актів приймання виконаних робіт здійснив часткову оплату виконаних робіт, та після звернення позивачем з вимогою про оплату заборгованості відповідач залишив її без задоволення, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у сумі 64425,20 грн.

Як вже зазначалось вище, пунктом 3.5. договору сторони визначили, що оплата за фактично виконані роботи здійснюється шляхом перерахування замовником грошових коштів на розрахунковий рахунок підрядника на протязі десяти банківських днів, з моменту надання підрядником рахунку. Згідно ж п. 3.8. договору розрахунок за виконані роботи відповідно до п. 2.2. здійснюється у безготівковій формі на розрахунковий рахунок підрядника, вказаного в даному договорі, на підставі рахунку.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок, що обов`язок сплачувати виконання робіт виникає у відповідача лише після отримання рахунку, а оскільки позивач не надав відповідачу такий рахунок, то зобов`язання щодо оплати виконаних робіт у відповідача не настало.

Зазначений висновок суду першої інстанції суперечить матеріалам справи, вимогам закону та умовам договору між сторонами.

Дійсно, доказів вручення відповідачу рахунків на оплату виконаних робіт, позивачем до матеріалів справи не надано. Поряд з цим, згідно відповіді на претензію вих. № 02/013 від 28.01.2013р., відповідач визнав наявність заборгованості за Договором № 115/10-1-СП від 10.09.2010р. - у сумі 44 425,20 грн., та не зазначив що ним не було отримано рахунку. Більш того, після підписання акту виконаних робіт відповідачем було здійснено часткову проплату за виконання робіт, що свідчить про визнання позивачем настання зобов`язання щодо оплати виконаних робіт.

Більш того, суд першої інстанції не досліджував зазначених обставин справи не надав оцінки правовій природі рахунку(рахунку - фактури) та безпідставно вважав надання зазначеного рахунку обов'язковим для здійснення оплати.

У листі Міністерства фінансів України від 09.07.2007 р. №31-34000-20/23-4579/480023-4618 зазначено, що відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складено документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст, обсяг та одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Порядок створення, прийняття і відображення підприємствами у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів встановлено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88.

Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України. Якщо законодавством не встановлені типові форми первинних документів, оформлення господарських операцій може здійснюватись з використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні обов'язково містити реквізити, визначені зазначеними Законом України та Положенням. Рахунок (рахунок-фактура) за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа, оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а носить лише інформаційний характер. Форма рахунку (рахунку-фактури) не відносяться до типових форм, які затверджуються Державним комітетом статистики України, застосування її нормативно-правовими актами не передбачено, тому при його складанні слід керуватися нормами зазначеного Закону України.

Отже, форма рахунку не затверджена в установленому законом порядку, рахунок(рахунок - фактура) не є первинним документом, а носить лише інформаційний характер та не може бути підставою для оплати.

В зв'язку з чим сторони в договорі повинні були передбачити форму та склад рахунку - фактури, строки та порядок їх направлення, яка інформація провинна міститись у рахунках( рахунках - фактурах.), що ними не виконано.

Між тим, згідно наказу Державного комітету статистики України, Державного комітету України з будівництва та архітектури від 21.06.2002 р. N 237/5 «Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві» складання типової форми N КБ-2В «Акт приймання виконаних підрядних робіт» поширюється на будівельні підприємства та будівельні структурні підрозділи підприємств усіх видів економічної діяльності незалежно від форм власності, що виконують будівельні та монтажні роботи, роботи з капітального та поточного ремонту будівель і споруд та інші підрядні роботи із залученням бюджетних коштів або коштів підприємств, установ та організацій державної форми власності. Складання типової форми № КБ-3 поширюється на усі будівельні підприємства та будівельні структурні підрозділи підприємств усіх видів економічної діяльності незалежно від форм власності, що виконують будівельні та монтажні роботи, роботи з капітального та поточного ремонту будівель і споруд та інші підрядні роботи за рахунок усіх джерел фінансування. Первинні облікові документи за формою КБ-2В та КБ-3 складаються для визначення вартості виконаних обсягів підрядних робіт і проведення розрахунків за виконані підрядні роботи.

З аналізу вищенаведеного, суд першої інстанції не врахував те, що первинним документом є акт приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2В, в якому зазначена інформація щодо найменування товару, кількість, ціни, суми, тобто всі дані необхідні для проведення оплати.

Отже, обов'язок відповідача оплатити виконі роботи виник після підписання акту приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2В, а не після отримання рахунку, який носить інформаційний характер та не є первинним документом, як помилково вважав суд першої інстанції.

Крім того, відповідно до п. 1.4. договору, сторони домовились, що замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи відповідно актів здачі-приймання виконаних робіт та іншої виконавчої документації.

Також, приписами ст.837 ЦК України визначено, що замовник зобов'язується прийняти та оплати виконану роботу.

Колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що роботи за договорами виконані в повному обсязі та належним чином, акти виконаних робіт підписані сторонами без зауважень, отже відповідач безпідставно ухиляється від виконання зобов'язання щодо оплати вартості виконаних робіт.

Отже, на підставі діючого законодавства, умов договору та обставин справи, суд першої інстанції безпідставно прийшов до висновку про те що у позивача не виникло зобов'язання по сплаті виконаних робіт, в зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позовні вимоги в частині стягнення заборгованості у сумі 64425,20 грн. підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача стосовно стягнення 3% річних, колегія судів зазначає.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Інший розмір процентів не встановлений умовами спірного договору для даних правовідносин сторін.

Право кредитора вимагати сплати трьох процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки, позивачем не надано доказів вручення відповідачу рахунку, то за висновком судової колегії право вимагати виконання зобов'язання з оплати виконаних робіт виникло у позивача в порядку ч.2 ст.530 ЦК України ..

Згідно ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи, що вимога (претензія №02/013 від 08.01.2013 року) отримана відповідачем не пізніше 28.01.2013 року (відповідь на претензію №02/013 від 28.01.2013), семиденний строк оплати для відповідача наступив у період до 28.01.2013 р. За підрахунком суду за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавтво", розмір 3% за період з 29.01.2013 р. по 27.08.2013 р. складає 1117,29 грн.

Апеляційним господарським судом встановлено, що позивачем наданий невірний розрахунок 3% річних, оскільки позивач невірно визначив момент виникнення права вимоги з оплати робіт, таким чином, 3% річних підлягають задоволенню в сумі 1117,29 грн., а в частині позовних вимог про стягнення 3187,72 грн. 3% річних слід відмовити за необґрунтованістю.

З урахуванням зазначеного, судова колегія вважає, що рішення господарського суду Донецької області від 04.11.2013р. у справі №908/2968/13 не відповідає фактичним обставинам справи та чинному законодавству, тому рішенні господарського суду слід скасувати, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення заборгованості у сумі 64 425,20 грн., та 3% річних у сумі 1117,29 грн., задовольнити, у задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст.49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.49, 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «САБО-Н», м. Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 04.11.2013р.(повний текст підписано 08.11.2013 р.) у справі №908/2968/13 - задовольнити частково.

Рішення господарського суду Запорізької області від 04.11.2013р.(повний текст підписано 08.11.2013 р.) у справі №908/2968/13 - скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «САБО-Н», м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІнТерм-Сервіс»», м. Запоріжжя про стягнення 64 425,20 грн. основної суми заборгованості за договором та 3 % річних у сумі 4 305,01 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІнТерм-Сервіс»», м. Запоріжжя (69006, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 12, код ЄДРПОУ 19271718) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «САБО-Н», м. Запоріжжя (69104, м. Запоріжжя, вул. Комарова, б.27-а, кв.88, код ЄДРПОУ 33471903) основної суми заборгованості у розмірі 64 425 грн. (шістдесят чотири тисячі чотириста двадцять п'ять ) грн. 20 коп., 3 % річних у розмірі 1117 (одна тисяча сімнадцять) грн. 29 коп., витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у сумі 1640 (одна тисяча шістсот сорок) грн. 66 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІнТерм-Сервіс»», м. Запоріжжя (69006, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 12, код ЄДРПОУ 19271718) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «САБО-Н», м. Запоріжжя (69104, м. Запоріжжя, вул. Комарова, б.27-а, кв.88, код ЄДРПОУ 33471903) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 820,36 (вісімсот двадцять) грн. 36 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Доручити господарському суду Запорізької області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя І.В. Зубченко

Судді: Д.О. Попков

В.М. Татенко

Надруковано 5 прим.: 1 - позивачу; 1 - відповідачу; 1 - до справи; 1 - ДАГС; 1 - ГС