Постанова

від 12.12.2013 по справі 825/3295/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 825/3295/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Лобан Д.В. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 грудня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,

при секретарі: Бойку А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги представника Приватного підприємства «ПДП Три» - Сергієнко Наталії Артурівни та представника Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби - Репеха Олександра Олександровича на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «ПДП Три» до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби, Головного управління Міністерства доходів у Чернігівській області про визнання недійсними та скасування рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2013 року Приватне підприємство «ПДП Три» звернулося до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби, Головного управління Міністерства доходів у Чернігівській області про визнання недійсними та скасування рішень. Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідачем, на думку позивача, були порушені вимоги Податкового кодексу України, у зв'язку з чим податковий орган під час перевірки дійшов необґрунтованих висновків, які покладені в основу податкового повідомлення-рішення. Зокрема, висновки про порушення позивачем цивільного та податкового законодавства не обґрунтовані посиланням на конкретні обставини фінансово - господарської діяльності, на первинні документи, зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку. У перевіряємому періоді ПП «ПДП ТРИ» співпрацювало із ТОВ «ТРЕЙДТЕХ», ТОВ «Транспорт-Експерс», ТОВ «ДМС ГОЛД», ТОВ «Магреб-Україна», ТОВ «ІНТЕР-АРКОЛ», ТОВ «АЙПІ-СЕРВІС», ТОВ «Ю ЕЙ ДЕВЕЛОПМЕНТ» згідно укладених з ними договорів. Виконання договорів підтверджується податковими накладними, актами, розрахунками, довідками, накладними, товарно-транспортними накладними, виписками з банку, видатковими накладними, квитанціями. На підставі виписаних податкових накладних в перевіряємий період, сплачена позивачем в ціні вартості товару сума податку на додану вартість була включена до податкового кредиту. При цьому, висновки податкового органу про відсутність факту реального виконання договорів із контрагентами, на думку позивача, здійснені без належного аналізу характеру договорів, його товарності та реальності. За основу для прийняття висновків про відсутність факту реального виконання договорів позивача з його контрагентами відповідач бере лише наявність інформації отриманої від інших ДПІ. Таким чином, позивач вважає, що правомірно сформував податковий кредит по взаємовідносинах з ТОВ «ТРЕЙДТЕХ», ТОВ «Транспорт-Експерс», ТОВ «ДМС ГОЛД», ТОВ «МАГРЕБ-УКРАЇНА», ТОВ «ІНТЕР-АРКОЛ», ТОВ «АЙПІ-СЕРВІС», а тому вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2013 року задоволено вказаний позов частково. Визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби від 21.06.2013 року № 0000312200 в частині грошового зобов'язання у сумі 360474,00 грн., з яких 288379,00 грн. за основним платежем та 72095,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами). Визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби від 21.06.2013 року № 0000322200 в частині грошового зобов'язання у сумі 378499,00 грн., з яких 302799,00 грн. за основним платежем та 75700,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами). В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Приватного підприємства «ПДП Три» - Сергієнко Наталія Артурівна подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовуяк таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про задоволення даного позову повністю.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби - Репех Олександр Олександрович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволення позову як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні даного позову.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а постанова суду - частковому скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 198, пункту 4 частини 1 статті 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що ПП «ПДП ТРИ» (ідентифікаційний код 34593982) зареєстровано Носівською райдержадміністрацією 27.03.2007 року та взято на податковий облік в органах державної податкової служби 29.03.2007 року за № 163, зареєстроване як платник ПДВ з 22.08.2007 року.

Судом встановлено, що на підставі направлень від 27.03.2013 року № 210, № 211, № 212, № 213 співробітниками Ніжинської ОДПІ проведена планова виїзна перевірка ПП «ПДП ТРИ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.12.2012 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт від 06.06.2013 року № 694/22-34593982 (т. 1 а. с. 50-134), в якому зафіксовано порушення позивачем пп. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України ПП «ПДП ТРИ» занижено суму податку на прибуток за період з 01.04.2010 року по 31.12.2012 року всього в сумі 479595,00 грн., в т.ч. за півріччя 2010 року в сумі - 4375,00 грн., за 3 квартали 2010 року в сумі - 60375,00 грн., за II-IV квартали 2010 року в сумі - 70000,00 грн., за півріччя 2012 року в сумі - 71558,00 грн., за 3 квартали 2012 року в сумі - 366104,00 грн., за II-ІV квартали 2012 року в сумі - 409595,00 грн.;

- пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», вимог п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.7, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, встановлено заниження податку на додану вартість за період з 01.04.2010 року по 31.12.2012 року на загальну суму 443492,00 грн., в т.ч. за червень 2010 року в сумі 3500,00 грн., за липень 2010 року в сумі 9800,00 грн., за серпень 2010 року в сумі 16800,00 грн., за вересень 2010 року в сумі 18200,00 грн., за жовтень 2010 року в сумі 5103,00 грн., за червень 2012 року в сумі 68150,00 грн., за липень 2012 року в сумі 95410,00 грн., за серпень 2012 року в сумі 108211,00 грн., за вересень 2012 року в сумі 76898,00 грн., за жовтень 2012 року в сумі 41420,00 грн.

Не погоджуючись із вищезазначеним актом ПП «ПДП ТРИ» подало заперечення на акт до Ніжинської ОДПІ (т. 1 а. с. 135-156), за результатом розгляду якого Ніжинська ОДПІ надала відповідь (т. 1 а. с. 157-179), в якій зазначила, що відсутні підстави для зміни висновків, зазначених в акті перевірки.

На підставі зазначеного акту та викладених у ньому порушень Ніжинською ОДПІ Чернігівської області ДПС прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.06.2013 року № 0000322200, № 0000312200, № 0000302200, № 0000332200 (т 1 а. с. 43-46).

Не погоджуючись із вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями ПП «ПДП ТРИ» було оскаржено їх в адміністративному порядку до ГУ Міністерства доходів і зборів України у Чернігівській області (т. 1 а. с. 180-203), однак рішенням ГУ Міністерства доходів і зборів України у Чернігівській області скарга була залишена без задоволення, а рішення без змін (т. 1 а. с. 204-217).

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи даний позов частково суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача в частині визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000312200 в частині грошового зобов'язання у сумі 360474,00 грн., № 0000322200 в частині грошового зобов'язання у сумі 378499,00 грн., є правомірними та обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції в повній мірі з огляду на наступне.

Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Судом першої інстанції було встановлено, що у перевіряємому періоді ПП «ПДП ТРИ» здійснювало господарську діяльність із контрагентами ТОВ «ДМС ГОЛД», ТОВ «Магреб-Україна», ТОВ «ІНТЕР-АРКОЛ», ТОВ «АЙПІ-СЕРВІС».

Так, між ПП «ПДП ТРИ» та ТОВ «ДМС ГОЛД» було укладено договір про експедирування вантажу на залізничному транспорті № 5Г-07 від 01.07.2012 року (т. 1 а. с. 218-219), договір про транспортне експедирування № 17Д-08 від 01.08.2012 року (т. 1 а. с. 220-221).

Договори підписано директорами та скріплено печатками.

Реальність виконання вказаного договору підтверджують первинні документи, а саме: відповідні платіжні доручення, акти надання послуг, звіти про перебування вагонів на під'їзній колії, податкові накладні, витяг з Єдиного реєстру податкових накладних.

Також, між ПП «ПДП ТРИ» та ТОВ «ІНТЕР-АРКОЛ» було укладено договір транспортного експедирування № ЕК-79/2012 від 01.10.2012 року (т. 2 а. с. 84-85), договір № Лок-26/2012 від 01.08.2012 року (т. 2 а. с. 86).

Договори підписано директорами та скріплено печатками.

Реальність виконання вказаних договорів підтверджено первинними документами, а саме: платіжні доручення, акти надання послуг, звіти про перебування вагонів на під'їзній колії.

Крім того, між ПП «ПДП ТРИ» та ТОВ «Магреб-Україна» було укладено договір експедирування № ДС-3003 від 30.03.2012 року (т. 2 а. с. 141-142).

Договір підписано директорами та скріплено печатками.

Реальність виконання вказаного договору підтверджують наступні первинні документи: платіжні доручення, акти надання послуг, податкові накладні, витяг з Єдиного реєстру податкових накладних (т. 2 а. с. 148).

Також, між ПП «ПДП ТРИ» та ТОВ «АЙПІ-СЕРВІС» було укладено договір № 63-08 від 03.08.2012 про надання інформаційно-консультаційних послуг (т. 2 а. с. 151-152).

Договір підписано директорами та скріплено печатками.

Реальність виконання вказаного договору підтверджують наступні первинні документи: платіжні доручення, акти здачі-прийому наданих консультаційних послуг, податкові накладні.

А також, суду надано наступні первинні документи: реєстр виданих та отриманих податкових накладних, квитанція, податкова декларація з податку на додану вартість, розшифровки податкових зобов'язань.

Відповідач ні в акті перевірки, ні в судовому засіданні не заперечував, що у ПП «ПДП ТРИ» наявні всі накладні у повному обсязі та належність їх оформлення по взаємовідносинам із ТОВ «ДМС ГОЛД», ТОВ «Магреб-Україна», ТОВ «ІНТЕР-АРКОЛ», ТОВ «АЙПІ-СЕРВІС», що згідно ст. 72 КАС України не потребує доказуванню.

Отже, правовідносини за спірними правочинами по вищезазначеним договорам в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Тобто, позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договори мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки товар (роботи/послуги) був переданий, оплата проведена, договори виконано сторонами в повному обсязі.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Колегія суддів звертає увагу на те, що на момент вчинення правочинів підприємства-контрагенти позивача були зареєстровані в якості юридичної особи та платника податків, ці факти сторонами не заперечується та відповідно до ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не потребують доказуванню.

Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на момент укладення договору з контрагентами позивач проявив належну обачність, перевіривши необхідні документи контрагентів та чи здійснюють вони господарську діяльність.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є постачання товарів (послуг), місце постачання яких розташоване на митній території України.

Відповідно до п. 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно із п. 188.1 ст.188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Згідно із п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із п. 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Судом першої інстанції було встановлено, що податкові накладні, видані ПП «ПДП ТРИ», містять всі реквізити передбачені п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, а тому згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України вони є підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому, з урахуванням норм статей 44 та 61 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх поставок товарів, робіт, послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Як на підставу нікчемності правочину позивача з контрагентами ПП «ПДП ТРИ» відповідач посилався на акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 06.12.2012 року № 2071/22-90/34981576 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ДМС ГОЛД» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків їх реальності та повноти відображення її обліку за період з 01.08.2012 року по 31.08.2012 року», акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 02.08.2012 року № 973/2240/36282249 «Про результати проведення зустрічної звірки з питань дотримання вимог податкового законодавства ТОВ «Магреб-Україна» за травень-червень 2012 року», акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 04.01.2013 року № 16/22-40/38259473 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Інтер-аркол» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за серпень-вересень 2012 року», акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 08.05.2013 року № 1351/2240/38204492 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «АЙПІ-СЕРВІС» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період липень-серпень 2012 року».

Однак, колегія суддів погоджується з критичним сприйняттям суду першої інстанції таких посилань, зважаючи на наступне.

Відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з ч. 2 згаданої статті, є нікчемним.

Частино 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб - сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Колегія суддів погоджується з зауваженням суду першої інстанції про те, що сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Стосовно відповідальності позивача за можливі протиправні дії його контрагентів колегія суддів зазначає, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства у діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Поряд з цим, будь-яких доказів щодо обізнаності позивача про фіктивне підприємництво юридичних осіб, що є контрагентами ТОВ «Магреб-Україна», ТОВ «АЙПІ-СЕРВІС», ТОВ «ДМС ГОЛД», ТОВ «Інтер-аркол» та здійснення ним незаконної фінансово - господарської діяльності представником відповідача суду не надано.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що відповідач неправомірно поклав на позивача відповідальність за можливі протиправні дії цих контрагентів.

Крім того, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння зазначеними контрагентами позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

В свою чергу, судом першої інстанції встановлено, що вищезазначені договори були виконані сторонами в повному обсязі, товар (роботи/послуги) отриманий, сторони претензій один до одного не мають.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

У судовому засіданні представниками відповідача було зазначено, що відносно вищезазначених контрагентів та їх посадових осіб немає рішень по кримінальним справам.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних правочинів з отримання позивачем товарів (робіт/послуг), невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

Всі суми податку на додану вартість сплаченого і віднесеного позивачем до податкового кредиту, підтверджуються податковими накладними, які відповідають вимогам Податкового кодексу України та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені.

Частиною 2 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Верховний суд України у справах з аналогічним предметом спору дотримується позиції, що судом обов'язково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам.

Вказаний факт не був спростований в судовому засіданні представником відповідача.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що твердження податкового органу про заниження позивачем податку на додану вартість є безпідставним, а тому і нарахування штрафних (фінансових) санкцій, з огляду на ст. 123 Податкового кодексу України, також є протиправним.

При цьому колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні іншої частини позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, колегія суддів вважає, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва у справі V 2а-7503/12/2670 від 25.09.2012 року не мала преюдиційного значення для вирішення даної справи з огляду на те, що преюдиційність судового рішення має місце тільки у випадку, коли судом розглядається інша справа, в якій беруть участь сторони або сторона, щодо яких ухвалено преюдиційне рішення.

Отже, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 2а-7503/12/2670 від 25.09.2012 року має преюдиційне значення тільки для судових справ, в яких беруть участь сторони справи № 2а-7503/12/2670, тобто TOB «СІТРІ», TOB «Ю ЕЙ ДЕВЕЛОПМЕНТ».

При розгляді даної справи ні TOB «СІТРІ», ні TOB «Ю ЕЙ ДЕВЕЛОПМЕНТ» участі не брали.

Отже, колегія суддів вважає, що Чернігівський окружний адміністративний суд порушив норму процесуального права, зокрема, застосував ст. 72 КАС України, яка не підлягала застосуванню, що призвело до неправильного вирішення судом питання щодо правомірності включення коштів, сплачених Позивачем за послуги, отримані від TOB «Ю ЕЙ ДЕВЕЛОПМЕНТ» до валових витрат та податкового кредиту.

Крім цього, колегія суддів зауважує, що матеріалами справи підтверджується реальність господарських операцій Позивача з TOB «Ю ЕЙ ДЕВЕЛОПМЕНТ», їх зв'язок з господарською діяльністю позивача.

До того ж, належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України, ст. 70 КАС України доказами вчинення платником податків нікчемного правочину можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки, діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 та ст. 212 Кримінального кодексу України, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки, наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207. 208 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки, відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Але в матеріалах справи немає жодного обвинувального вироку суду по кримінальній справі, яка б стосувалася посадових осіб TOB «Ю ЕЙ ДЕВЕЛОПМЕНТ»; жодного рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, укладеним TOB «Ю ЕЙ ДЕВЕЛОПМЕНТ»; жодного рішення суду про визнання правочину, укладеного TOB «Ю EЙ ДЕВЕЛОПМЕНТ» недійсним.

Також колегією суддів встановлено обставини укладення договору позивачем з TOB «ТРЕЙДТЕХ» та його виконання, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, податковими накладними.

При цьому в матеріалах справи містяться докази здійснення господарської діяльності Позивача з TOB «ТРЕЙДТЕХ» (зокрема, первинні документи, податкові накладні), які свідчать про реальність такої діяльності. її зв'язок з господарської діяльністю Позивача, посилаючись на пояснення ВПМ Олександрійської ОДПІ Кіровоградської області, згідно яких, начебто, директор TOB «ТРЕЙДТЕХ» не має відношення до господарської діяльності TOB «ТРЕЙДТЕХ», веденням його бухгалтерського та податкового обліку не займалась.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає неправильним висновок суду першої інстанції про обгрунтованість доводів відповідача про те, що суми коштів, сплачені позивачем за послуги, отримані від TOB ТРЕЙДТЕХ» не могли бути включені позивачем до валових витрат та податкового кредиту, оскільки такі доводи суперечать доказам, що підтверджують здійснення господарської діяльності позивача з ТОВ ТРЕЙДТЕХ», які свідчать про реальність такої діяльності, її зв'язок з господарською діяльністю позивача.

Відповідно до презумпції невинуватості, встановленої ст. 62 Конституції України, єдиним допустимим доказом вчинення керівником TOB «ТРЕЙДТЕХ» фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків є обвинувальний вирок суду, що набрав законної сили.

Проте, жодного вироку щодо засудження керівника TOB «ТРЕЙДТЕХ» в матеріалах справи немає.

Таким чином, колегія суддів вважає, що допустимими доказами не доведено неправомірність дій контрагента позивача - TOB «ТРЕЙДТЕХ».

Отже, судом першої інстанції взято до уваги доводи, які не підтверджено належними доказами.

Крім цього, колегією суддів встановлено, що правочин між позивачем та TOB «ТРАНСПОРТ-ЕКСПРЕС» та його виконання підтверджується належним чином оформленими первинними документами, податковими накладними, які свідчать про реальність такої діяльності, її зв'язок з господарської діяльністю позивача.

Відповідно до п. п. 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України (надаті - ПК України), витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. п. 201.10. ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимог покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Доказами, долученими до матеріалів справи (зокрема, первинними документами, податковими накладними) підтверджується реальність господарських операцій Позивача з всіма його контрагентами, їх зв'язок з господарською діяльністю Позивача, зокрема і понесення Позивачем витрат, що враховуються для визначення об'єкта оподаткування, правомірність формування податкового кредиту Позивачем.

Таким чином, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про безпідставність формування валових витрат та податкового кредиту за рахунок коштів, сплачених позивачем за послуги, отримані від TOB «Ю ЕЙ ДЕВЕЛОПМЕНТ», ТОВ ТРЕЙДТЕХ», TOB «ТРАНСПОРТ-ЕКСПРЕС» за відповідними договорами такими, що не відповідають обставинам справи

Отже, колегія суддів приходить до висновку про те, що податкові повідомлення-рішення від 21.06.2013 року № 0000312200 та № 0000322200 підлягають визнанню недійсними та скасуванню повністю.

Положеннями п. п. 44.3. ст. 44 ПК України на платника податків покладено обов'язок забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи. За порушення вказаного обов'язку положеннями п. п. 121.1. ст. 121 ПК України передбачена відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн.

Незберігання як об'єктивна сторона складу правопорушення, передбаченого п. п. 121.1. ст. 121 ПК України передбачає здійснення суб'єктом діянь, що призвели до відсутності первинних документів.

В той же час, ПК України передбачено, що в силу різних життєвих обставин, первинні документи можуть бути втрачені, але на випадок настання такої події ПК зобов'язує платника податків відновити їх (п. п. 44.5. ст. 44 ПК України), щоб було забезпечене їх зберігання, відповідно до положень ст. 44 ПК України.

Таким чином, не може вважатися протиправною поведінка платника податків, який з об'єктивних причин втратив первинні документи, але вчинив всі дії, передбачені ПК України на випадок настання такої події, і відновив їх у строки, визначені абз. 2 п. п. 44.5. ст. 44 ПК України.

Отже, такий суб'єкт не може вважатися таким, що не забезпечив зберігання первинних документів, якщо вони були відновлені у строки визначені абз. 2 п. п. 44.5. ст. 44 ПК України, і зберігаються, відповідно до вимог ст. 44 ПК України.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем були відновлені первинні документи, відповідно до порядку і строків передбачених ПК України, вони були надані податковому органу під час проведення перевірки.

Таким чином, колегія суддів вважає, що була відсутня подія вчинення правопорушення, передбаченого п. п. 121.1. ст. 121 ПК України, а тому висновки суду першої інстанції про правомірність застосування до позивача штрафу в 510,00 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 21.06.2013 року № 0000332200 не відповідають обставинам справи.

Також колегія суддів вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про правомірність зменшення податковим органом розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість Позивача у розмірі 2597,00 грн. з огляду на наступне.

Відповідно до п. п. 54.3. ст. 54 ПК України визначено вичерпний перелік підстав самостійного визначення контролюючим органом суми зменшення (збільшення) від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків: платник податків не подає в установлені строки податкову декларацію; дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових деклараціях, уточнюючих розрахунках; згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган; рішенням суду, що набрало законної сили, особу визнано винною в ухиленні від сплати податків; дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом; результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов'язань, визначених платником податків у митних деклараціях.

Колегією суддів встановлено, що жодної з наведених підстав не мало місця, матеріалами справи підтверджуються реальність господарських операцій позивача з всіма його контрагентами, їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, зокрема, і понесення позивачем витрат, які враховуються для формування податкового кредиту позивача.

Отже, колегія суддів вважає таким, що підлягає визнанню недійсним повністю та повному скасуванню податкове повідомлення-рішення від 21.06.2013 року № 0000302200.

Отже, колегією суддів достовірно встановлено, що посилання відповідача на наявність у діях позивача зазначених порушень не відповідає нормам чинного законодавства України, такі висновки перевірки зроблені відповідачем без належних і достатніх матеріалів, які підтверджували б відповідні юридичні факти і могли бути підставою для застосування до позивача відповідних фінансових санкцій.

При цьому колегія суддів зауважує, що відповідачем не надано конкретних доказів порушення позивачем публічного порядку, а саме: спрямованості правочинів на заволодіння коштами (майном) держави. Суб'єктивні судження посадових осіб ДПІ не є підставою покладення на позивача відповідальності, оскільки законом таких підстав не встановлено.

Отже, враховуючи встановлені обставини колегія суддів приходить до висновку про відсутність у діях позивача зазначених в акті порушень і правомірність декларування позивачем спірних сум податків, оскільки такі доводи позивача відповідають приписам цивільного і податкового законодавства України та в достатній мірі підтверджені наданими до суду доказами. Недостатність доказів і недоведеність відповідачем, на якого КАС покладає тягар доказування правомірності прийнятих рішень, тих обставин, які стали підставою для їх прийняття, та невірне застосування відповідачем норм податкового і цивільного законодавства, вказують на неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що є підставою для їх скасування і задоволення позову.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає неправильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

За вказаних обставин колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги позивача обґрунтованими, а тому вона є такою, що підлягає задоволенню.

Зі змісту ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції невірно надана правова оцінка обставинам справи в частині відмови у задоволенні позову, оскаржуване судове рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню в цій частині.

Керуючись ст. ст. 2, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника Приватного підприємства «ПДП Три» - Сергієнко Наталії Артурівни - задовольнити.

Апеляційну скаргу представника Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби - Репеха Олександра Олександровича - залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2013 року в частині відмови у задоволенні позову - скасувати та ухвалити в цій частині нову, якою адміністративний позов Приватного підприємства «ПДП Три» до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби, Головного управління Міністерства доходів у Чернігівській області про визнання недійсними та скасування рішень задовольнити .

Визнати протиправними та скасувати повідомлення-рішення Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби № 0000312200 форми «Р» та № 0000322200 форми «Р» від 21.06.2013 року повністю, та № 0000332200 форми «С», №0000302200 форми «В4» від 21.06.2013 року.

В іншій частині постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2013 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Т.М. Грищенко

В.Е. Мацедонська

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Грищенко Т.М.

Мацедонська В.Е.