Постанова

від 24.12.2013 по справі 906/747/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2013 року Справа № 906/747/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е., суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л., за участю представників: позивача -Дроздовський М.Г., відповідача -ОСОБА_5, ОСОБА_6, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТОВ "Полар Бір" на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 24.09.2013 у справі№906/747/13 за позовомТОВ "Полар Бір" дофізичної особи-підприємця ОСОБА_7 про стягнення 147780 грн. заборгованості з орендної плати ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 09.07.2013 (суддя Шніт А.В.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.09.2013 (судді: Тимошенко О.М., Мамченко Ю.А., Коломис В.В.), в позові відмовлено у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог та недоведеністю порушення прав позивача як орендодавця.

ТОВ "Полар Бір" в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме ст.ст.526,762 ЦК України та ст.ст.193,286 ГК України. Зокрема, скаржник вважає, що згідно наявних у справі актів прийому-передачі від 01.10.2012 та від 01.04.2013 відповідач в період з 01.10.2012р. по 01.04.2013р. користувався належним позивачу приміщенням площею 127кв.м., однак, в порушення п.3.1 договору оренди від 23.12.2011 №23/12-11А жодного платежу по орендній платі не здійснив.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Житомирської області з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про відмову в позові, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

23.12.2011р. між ТОВ "Біла ведмедиця (правонаступником якого є ТОВ "Полар Бір" - позивач), як орендодавцем, та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 (орендар) укладений договір оренди нежитлового приміщення №23/12-11А (далі - договір).

Відповідно до п.1.1 договору позивач передає, а відповідач приймає в строкове платне користування терміном з 23.12.2011р. по 20.12.2012р. вбудовані приміщення загальною площею 165кв.м., а саме нежитлове приміщення, розташоване на цокольному поверсі в будинку АДРЕСА_1. Вказані приміщення будуть використовуватись виключно для розміщення кафе-пабу.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що позивач зобов`язується передати в користування відповідачу приміщення згідно з п.1.1. цього договору по акту приймання-передачі майна, в строк до 09.01.2012р.

З акту прийому-передачі від 01.10.2012 (а.с.15) вбачається, що позивач передав відповідачу в оренду нежитлове приміщення загальною площею 127кв.м. по АДРЕСА_1, лише 01.10.2012р., що суперечить п.п.1.1,6.1 договору.

Пунктами 3.1 та 3.2 договору сторони встановили, що орендна плата становить 32000 грн. за один місяць оренди і перераховуються відповідачем позивачу не пізніше 5 числа поточного місяця. Сплата за другий та третій місяці оренди складають по 8000 грн. відповідно. Починаючи з четвертого місяця оренди орендна плата сплачується згідно п.3.1 договору.

Позивач, вважаючи, що відповідачем порушені умови договору оренди нежитлового приміщення №23/12-11А від 23.12.2011 щодо сплати орендної плати, що спричинило виникнення заборгованості перед позивачем в сумі 147780 грн. за період з жовтня 2012р. по березень 2013р., звернувся до суду з позовом про стягнення 147780 грн. заборгованості .

Предметом даного спору є наявність у відповідача обов'язку сплатити орендну плату у розмірі 147780 грн. за договором оренди №23/12-11А від 23.12.2011.

Отже, до предмету доказування у даній справі входить встановлення факту передачі приміщення саме по договору оренди №23/12-11А від 23.12.201 та невиконання відповідачем зобов'язань в частині сплати позивачу орендних платежів у встановлені договором строки та розмірах.

Проаналізувавши матеріали справи та доводи сторін, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що сторонами було порушено умови договору оренди нежитлового приміщення від 23.12.2011 №23/12-11А в частині: передачі майна у встановлений договором строк, оскільки в п.6.1 договору зазначено передача приміщення до 09.01.2012р., а фактична передача здійснена 01.10.2012р., що підтверджується актом приймання-передачі; строку найму, так як в договорі визначено з 23.12.2011р. по 20.12.2012р., а позивач вказує на наявність заборгованості з жовтня 2012р. по березень 2013р.; площі приміщення, яке передається в оренду, оскільки в договорі зазначено 165кв.м., а в акті приймання-передачі - 127кв.м. (а.с.15).

Апеляційна інстанція погодилася з висновком суду першої інстанції щодо неприйнятності твердження апелянта про те, що відповідачем порушені умови договору щодо сплати за оренду нежитлового приміщення і як наслідок виникнення заборгованості у відповідача в розмірі 147780 грн., оскільки позивачем не надано належних доказів в підтвердження факту невиконання відповідачем договору оренди від 23.12.2011 №23/12-11А.

Твердження позивача про те, що рахунки-фактури (а.с.47-48,56-58), виставлені відповідачу на підставі укладеного між сторонами договору оренди від 23.12.2011 №23/12-11А, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки в них відсутнє посилання на зазначений договір та відсутні докази виставлення вищезазначених рахунків відповідачу як на підставу оплати за оренду нежитлового приміщення.

Також апеляційним судом не прийняті до уваги акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), як докази невиконання відповідачем умов договору оренди нежитлового приміщення від 23.12.2011 №23/12-11А (а.с.49-54), оскільки вони не містять посилань на договір. Вартість послуг в актах здачі-прийняття робіт визначена у розмірі 24630 грн., в той час як в договорі зазначена зовсім інша орендна плата та не зазначені строки виконання зобов'язань за вказаними актами.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що не можуть братися до уваги твердження позивача про те, що відповідачем порушені умови договору щодо сплати за оренду нежитлового приміщення і як наслідок виникнення заборгованості у відповідача в розмірі 147780 грн., оскільки позивачем не надано належних доказів в підтвердження факту невиконання відповідачем умов договору оренди від 23.12.2011 №23/12-11А.

Поряд з цим, на вимогу суду апеляційної інстанції відповідачем надано договір оренди нежитлового приміщення №01/06-12А від 25.05.2012, укладений між ТОВ "Полар Бір" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 Умови зазначеного договору в частині площі орендованого приміщення (127кв.м.) та встановленої орендної плати (24630 грн.) відповідають обставинам справи. Разом з цим, позивач вказує, що йому не відомо про укладення зазначеного договору, відтак, в позовній заяві останній посилається лише на договір №23/12-11А від 23.12.2011.

Викладене свідчить, що сторони намагались привести у відповідність до фактичних обставин свої орендні відносини шляхом укладеного нового договору. Відтак, зазначена обставина підтверджує висновки суду першої інстанції про те, що подані позивачем докази не свідчать про невиконання відповідачем умов договору №23/12-11А від 23.12.2011.

Оскільки договір оренди нежитлового приміщення №01/06-12А від 25.05.2012 не є підставою позовних вимог і не надавався до суду першої інстанції, правомірним є висновок суду першої інстанції про те, що зобов'язання відповідача щодо оплати наданих послуг випливають з актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) за період з жовтня 2012р. по березень 2013р., в яких не визначено строк його виконання, а тому в позивача є право вимоги виконання боржником зобов'язання перед кредитором відповідно до приписів ст.530 ЦК України.

Судом першої інстанції встановлено, що з вимогою про сплату послуг по зазначеним актам позивач до відповідача не звертався, у зв'язку з чим, дійшов цілком обґрунтованого висновку про відсутність у позивача на момент його звернення до господарського суду порушеного або оспорюваного права, за захистом якого він міг би звернулися до суду, оскільки строк виконання зобов'язання з оплати наданих послуг у відповідача не настав з огляду на ст.530 ЦК України.

Касаційна інстанція погоджується з відхиленням судами попередніх інстанцій актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) та виставлених позивачем рахунків-фактур в якості неналежних доказів (а.с.47-54,56-58), які не стосуються обставин невиконання відповідачем умов договору оренди нежитлового приміщення від 23.12.2011 №23/12-11А, оскільки не містять посилань на цей договір.

Однак, касаційна інстанція не може погодитися з передчасними та суперечливими висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.629 та ч.1 ст.762 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з ч.1 ст.286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Предметом даного спору є стягнення заборгованості з орендної плати за договором оренди від 23.12.2011 №23/12-11А, яка виникла в період з 01.10.2012р. по 01.04.2013р., а підставою позову - невиконання відповідачем зобов'язань по внесенню орендної плати у розмірах та строки, встановлені цим договором.

При цьому, позовна заява ТОВ "Полар Бір" не містить посилань на акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та рахунки-фактури, несплату яких суд першої інстанції помилково визначив в якості підстави позову.

З цього приводу апеляційний суд спочатку правильно зазначив, що до предмету доказування у даній справі входить встановлення факту передачі приміщення саме по договору оренди №23/12-11А від 23.12.2011 та невиконання відповідачем зобов'язань в частині сплати позивачу орендних платежів у встановлені договором строки та розмірах.

Проте, згодом, витребувавши у відповідача договір оренди №01/06-12А від 29.05.2012, укладений між сторонами стосовно нежилого приміщення площею 127кв.м. по АДРЕСА_1, апеляційна інстанція дійшла передчасного висновку про приведення сторонами орендних відносин у відповідність до фактичних обставин шляхом укладення нового договору оренди, не врахувавши, по-перше, того, що договір оренди №01/06-12А від 29.05.2012 не містить жодних вказівок щодо припинення дії договору оренди №23/12-11А від 23.12.2011 в порядку новації (ст.604 ЦК України). Адже, у випадку новації сторони шляхом заміни предмета чи способу виконання зобов'язання припиняють його і створюють нове.

По-друге, судами безпідставно залишено поза увагою положення ст.795 ЦК України, згідно якої передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Таким чином, виходячи зі змісту ст.795 ЦК України фактичне користування орендаря майном на умовах договору оренди презюмується в період з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі майна та до моменту підписання ними акта повернення майна з оренди, за винятком випадків настання обставин, передбачених ч.6 ст.762 ЦК України.

Зокрема, не застосувавши до спірних правовідносин приписи ст.795 ЦК України, суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки наявним у справі актам приймання-передачі майна від 01.10.2012 та від 01.04.2013 (а.с.15,88), які фіксують спірний період користування відповідача частиною приміщення (127кв.м.) на відміну від загальної площі приміщення (165кв.м.), передбачуваного до передачі в оренду за договором від 23.12.2011 №23/12-11А, та містять чіткі посилання саме на цей договір оренди, а не на договір оренди №01/06-12А від 29.05.2012.

За таких обставин, колегія відхиляє як такі, що не мають істотного значення для справи, посилання апеляційного суду на порушення орендодавцем умови п.1.1 договору оренди щодо площі приміщення, яке передається в оренду (за актом приймання-передачі від 01.10.2012 передано 127кв.м. замість передбачуваних 165кв.м.). Крім того, відповідач (орендар), вважаючи порушеними права на передачу в користування приміщення всієї площі, не був позбавлений можливості захистити свої права способами, передбаченими ст.766 ЦК України. Проте, доказів застосування відповідних способів захисту цивільних прав матеріали справи не містять та відповідачем не надано.

Судами не встановлювалися обставини щодо того, чи виконувалися відповідачем зобов'язання по внесенню орендної плати за спірний період (з 01.10.2012р. по 01.04.2013р.) за фактичне користування приміщенням площею 127кв.м. у 5-денний строк, передбачений п.3.1 договору оренди від 23.12.2011 №23/12-11А.

Крім того, судами помилково залишено поза увагою те, що чинне законодавство про оренду не вимагає щомісячного підтвердження факту користування майном актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), які притаманні здебільшого договорам підряду та договорам про надання послуг (ст.ст.882,901 ЦК України), а договір оренди від 23.12.2011 №23/12-11А не містить положень щодо проведення розрахунків по орендній платі шляхом щомісячного виставлення орендодавцем рахунків-фактур.

Отже, в основу рішення суду першої інстанції про відмову в позові передчасно покладено виключно висновок про ненастання строку виконання зобов'язання по сплаті орендної плати за актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) в розумінні ч.2 ст.530 ЦК України. При цьому, висновки судів про ненастання строку виконання відповідачем зобов'язання по внесенню орендної плати за договором від 23.12.2011 №23/12-11А суперечать змісту п.3.1 цього договору.

Касаційна інстанція також визнає необґрунтованим висновок апеляційного суду про порушення сторонами умов договору оренди в частині строку найму, який (строк) в договорі визначено з 23.12.2011р. по 20.12.2012р., з одночасним посиланням позивача на існування заборгованості за більший період (з жовтня 2012р. по березень 2013р.), з огляду на таке.

Згідно зі ст.764 ЦК України передбачено, що у разі, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Матеріали справи не містять доказів направлення позивачем відповідачу будь-яких повідомлень чи заяв про припинення дії договору оренди від 23.12.2011 №23/12-11А як у встановлений законом місячний термін, так і в термін, визначений п.12.6 цього договору, у зв'язку з чим, не виключається наявність підстав вважати, що договір оренди спочатку був пролонгований після 20.12.2012р. за умов відсутності відмови орендодавця від продовження договору, а потім в силу вимог ч.2 ст.795 ЦК України припинився за згодою сторін 01.04.2013 року, тобто з моменту повернення майна орендарем за актом приймання-передачі.

До того ж, як роз'яснено в абзаці 4 п.5.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про найм (оренду) майна", з урахуванням положень статей 653, 795 ЦК України та умов договору, якщо останніми передбачено, що після закінчення або дострокового розірвання договору оренди нарахування орендної плати за фактичне користування майном припиняється з моменту підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцеві, нарахування орендної плати за відповідний період є правомірним.

Колегія також враховує, що викладеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах зі спорів, що виникають з подібних правовідносин припинення договору оренди та стягнення орендної плати (постанови ВСУ від 20.11.2012 у справі №12/75-2167-33/75-4/180 та від 04.12.2012 у справі №36/12), суть якої полягає у наявності в орендодавця правових підстав вимагати від орендаря виконання зобов'язання зі сплати орендних платежів, нарахованих за період після закінчення або дострокового розірвання договору оренди аж до моменту підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцю.

Таким чином, в даній правовій ситуації обов'язок відповідача по внесенню орендної плати не залежить від строку дії договору оренди, оскільки припиняється з моменту підписання сторонами акта повернення майна з оренди, що також випливає зі змісту п.4.8 оренди від 23.12.2011 №23/12-11А.

Як встановлено судами та вбачається зі змісту п.п.3.1,3.2 договору оренди від 23.12.2011 №23/12-11А, орендна плата за перший, четвертий та наступні місяці оренди сторонами визначена у розмірі 32000 грн., а за другий та третій місяці оренди - 8000 грн. відповідно.

Наведене не виключає наявність підстав вважати, що, з огляду на фактичне користування відповідачем приміщенням меншої площі (127кв.м.), ніж передбачено п.1.1 договору (165кв.м.), суду першої інстанції при новому розгляді справи розрахунок розміру підлягаючої до стягнення заборгованості з орендної плати можливо здійснювати виходячи з критерію її пропорційного співвідношення до фактично переданої площі з врахуванням фіксованого платежу за конкретні місяці оренди.

При цьому, з огляду на визначену п.3.1 договору оренди умову щодо збільшення розміру орендної плати в разі зменшення курсу гривні до долара США за офіційним курсом НБУ на день оплати, касаційна інстанція вважає за необхідне на підставі ст.111 12 ГПК України доручити суду першої інстанції при новому розгляді справи вирішити питання щодо наявності чи відсутності підстав для призначення судово-бухгалтерської експертизи з метою достовірного встановлення розміру заборгованості з орендної плати.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Однак, в порушення приписів ч.4 ст.22 та ст.ст.33,43 ГПК України місцевий господарський суд не розглянув спір в рамках заявлених предмета та підстав позову в повному обсязі, а обмежився посиланням на відсутність порушення прав орендодавця з причин недоведеності позовних вимог наявними у справі актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) та рахунками-фактурами, які не стосуються зобов'язань відповідача за договором оренди від 23.12.2011 №23/12-11А.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Всупереч приписам ст.101 ГПК України апеляційний суд помилково не звернув уваги на допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права.

За таких обставин, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли передчасного висновку про необґрунтованість позовних вимог та недоведеність порушення прав позивача як орендодавця на момент пред'явлення позову.

Наведене вище вимагає від суду касаційної інстанції встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, щодо наявності заборгованості за договором оренди в спірний період, її розміру, оцінки наявних у справі доказів в розрізі застосування до спірних відносин положень ст.795 ЦК України, що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст.111 7 ГПК України) та є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень і передачі справи на новий розгляд до місцевого господарського суду у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням ним обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Зважаючи на те, що вищезгадані істотні порушення норм матеріального права (ст.ст.530,795 ЦК України) та процесуального права (ст.ст.22,43,84,101 ГПК України), які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, колегія, з урахуванням вимог п.3 ст.111 9 ГПК України, вбачає достатні правові підстави для часткового задоволення скарги шляхом скасування рішення та постанови і передачі справи на новий розгляд до господарського суду Житомирської області.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.111 5 ,111 7 -111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ "Полар Бір" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Житомирської області від 09.07.2013 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.09.2013 у справі №906/747/13 скасувати з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Житомирської області.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун