Постанова

від 24.12.2013 по справі 911/2889/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" грудня 2013 р. Справа№ 911/2889/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рєпіної Л.О.

суддів: Суліма В.В.

Тарасенко К.В.

розглянув апеляційну скаргу ТОВ "Базіс-Центр" на рішення господарського суду Київської області від 10.10.2013року № 911/2889/13 (суддя Лилак Т.Д.)

за позовом Прокурора Києво-Святошинського району Київської області

до 1. Київської обласної державної адміністрації

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс-Центр"

про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання

недійсним договору та повернення земельної ділянки

дослідивши та вивчивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши доповідь судді - доповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області № 911/2889/13 від 10.10.2013р. задоволений позов позов Прокурора Києво-Святошинського району Київської області: визнано незаконним та скасувано розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 07.04.2004 року № 186 "Про надання в оренду земельних ділянок"; визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 02.03.2005 року між Київською обласною державною адміністрацією та ТОВ "Базіс-Центр"; зобов'язано ТОВ "Базіс-Центр" повернути земельну ділянку кадастровий номер 3222486200:04:001:0032 площею 10,0 га, що знаходиться на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради, Києво-Святошинського району, Київської області за межами населеного пункту до земель державної власності; з відповідачів стягнуто судовий збір.

Не погоджуючись з рішенням відповідач 2, звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справипросить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В судове засідання сторони не з'явились з невідомих причин.

Президія Вищого господарського суду України від 19.07.2010 р. N 04-06/113 "Про внесення змін і доповнень до деяких роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України і президії Вищого господарського суду України" зазначила наступне: Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - четвертою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах.

Враховуючи приписи ст. 102 ГПК України, наявність у матеріалах справи поштових повідомлень про отримання ухвал апеляційної інстанції про розгляд справи з зазначенням дати та часу слухання, розписки про обізнаність призначення судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутність представників що не з'явились.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку .

Як встановлено матеріалами справи, розпорядженням Київської обласної державної адміністрації від 07.04.2004 року № 186 "Про надання в оренду земельних ділянок" затверджено розроблений державним підприємством "Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" проект відведення земельної ділянки загальною площею 9,96 га ріллі за рахунок земель державного підприємства "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат "Пуща Водиця" на території Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району та надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Базіс-Центр" в оренду на 50 років земельну ділянку, зазначену у п. 1.2 цього розпорядження для будівництва торговельно-складського комплексу, вилучивши цю ділянку із постійного користування державного підприємства "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця".

На підставі зазначеного розпорядження 02.03.2005 року між Київською обласною державною адміністрацією (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Базіс-Центр" (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне володіння і користування земельну ділянку, що перебуває в державній власності, загальною площею 10,0 га (ріллі - 9,70 га, сіножатей - 0,30 га), розташовану на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради, Києво-Святошинського району Київської області. за межами населеного пункту.

Відповідно до п. 1.2 договору термін дії цього договору - 49 років з дня підписання його сторонами, нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Прокурор звернувся до господарського суду з позовом, мотивуючи вимоги тим, що проект землеустрою розроблявся на підставі листа Київської обласної державної адміністрації, тому відповідач 1 здійснивши оформлення свого рішення про надання ТОВ "Базіс-Центр" дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки листом № 11-32-10871 діяв не на підставі, поза межами повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що лист, як форма викладу інформації, не може бути скасований, оскільки сам по собі не є правовим актом, а є документом інформаційного характеру. Таким листом могло бути проінформовано ТОВ "Базіс-Центр" щодо прийняття в розпорядження про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою стосовно відведення земельної ділянки. Розпорядження Київською обласною державною адміністрацією про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не приймалось.

Так як, позовна вимога про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 02.03.2005 року, укладеного між Київською обласною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Базіс-Центр" є похідною від первісної позовної вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження Київської обласної державної адміністрації та задоволення судом вказаної первісної позовної вимоги, суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, оскільки визнання незаконним та скасування розпорядження Київської обласної державної адміністрації на підставі якого було укладено договір, не породжує жодних прав та обов'язків, окрім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Щодо заявленого відповідачами клопотання про застосування строку позовної давності, суд вказав, що оскільки позивач звернувся з позовом до суду 25.07.2013 р., що підтверджується відміткою на 1 аркуші позовної заяви, Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" № 4176-VI від 20.12.2011 року. набрав чинності 15.01.2012р., відтак, позивач звернувся до суду в межах 3-річного строку позовної давності.

Заперечуючи проти рішення, відповідач 2 вказує на те, що суд дійшов помилкового висновку щодо строку позовної давності, оскільки з постанови ВАСУ № К-34721/06 вбачається, що з 2005р. прокуратурі Києво-Святошинського району було відомо про обставини прийняття оскаржуваного по даній справі розпорядження Киїською ОДА № 186, про що свідчить постанова про відмову в порушенні кримінальної справи, тому відмова у застосуванні строку позовної давності суперечить постанові ВГСУ № 10 від 29.05.2013р.

Висновки суду про порушення вимог законодавства при наданні в оренду земельної ділянки не відповідають дійсності та зроблені на підставі проведеної перевірки, але без складання відповідного протоколу про порушення та надання вказівки про їх усунення; висновок експерта про те, що земельна ділянка є особливо цінною землею, тому вилучатися можуть лише виключно за постановою КМУ, оскільки не підтверджується жодним доказом. "Пуща-Водиця" є державним підприємством , а не державною установою або закладом, тому емельна ділянка, яка надана ТОВ "Базіс-Центр" за рахунок земель ДП "НДВА "Пуща-Водиця" не може відноситись до земель науково-дослідних установ або навчальних закладів, даний висновок підтверджений висновком експерта ДП "Київський науково-дослідний проектний інститут землеустрою". Відповідно до ст.35 ГПК України, безпідставно не прийнято до уваги судові рішення № К-34721/06, залишені постановою ВАСУ без змін та прийняти на користь ТОВ "Базіс-Центр".

Безпідставні є посилання прокурора на відсутність дозволу на складання проекту землеустрою, оскільки ст. 123 ЗК України, яка діяла протягом 2004-2005р.р., надання дозволу не передбачала. За таких обставин, заявлений позов є необгрунтованим.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою, шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За правилами частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як вже зазначалось господарським судом, в силу вимог статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

З листа Верховного суду України від 01.04.2012р. "Про Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України за 2010 - 2011 рр." випливає, що за змістом ст. 377 ЦК України, статей 120, 123, 124 ЗК України, ст. 16 Закону України "Про оренду землі" з виникненням права власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку у користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення у строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган державної влади або місцевого самоврядування (постанова Верховного Суду України від 06.12.2010 р. у справі N 3-51гс10).

Виникнення права власності на об'єкти нерухомого майна, не є безумовною підставою для укладення договору щодо земельної ділянки відповідно до положень ст. 120 ЗК, ст. 377 ЦК України. Згідно з вимогами ст. 116 ЗК України та п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" обов'язковою умовою передачі у власність земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, є наявність позитивного рішення сесії відповідної ради про передачу земельної ділянки у власність (постанова Верховного Суду України від 14.11.2011 р. у справі N 3-119гс11).

Вищий господарський суд України в листі від 01.01.2010р. щодо Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними правовідносинами та у постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 8 від 29.05.2013 р. зазначив, що для правильного вирішення даної категорії спорів суттєве значення має з'ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду відповідно до вимог статей 84, 118, 123, 124 ЗК України з урахуванням необхідності, у певних випадках, дотримання порядку її вилучення. Виходячи з наведеного треба встановлювати наявність повноважень у відповідної ради у вирішенні питання щодо затвердження проекту відведення і передачі спірної земельної ділянки в оренду, а отже, й підставність укладення спірного договору. Окремо слід звернути увагу на те, що згідно зі статтею 21 ЗК порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою, зокрема, для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, а також визнання недійсними угод щодо земельних ділянок, а тому при вирішенні даної категорії спорів є важливим з'ясування правового статусу і належності спірної земельної ділянки. Отже, судам необхідно перевіряти повноваження відповідних органів, на виконання рішень яких було укладено спірний договір, щодо вирішення питань регулювання земельних відносин і вилучення земельних ділянок..

За змістом ч. 1 ст. 124 ЗК (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Рішення органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або у користування втілює волевиявлення власника землі і реалізується у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог ЗК, спрямованих на раціональне використання земельних ділянок як об'єктів нерухомості (власності).

Відповідно до постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 року «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» проект відведення земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом, спрямованим на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків сторін, а є лише невід'ємною частиною договору оренди земельної ділянки (частина четверта статті 15 Закону України "Про оренду землі"). Державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

Правовим актом, в якому закріплюється рішення місцевої районної державної адміністрації про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є розпорядження.

Таким чином, висновки місцевого суду про те, що Київська обласна державна адміністрація здійснивши оформлення свого рішення про надання ТОВ "Базіс-Центр" дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки листом № 11-32-10871 діяла не на підставі, поза межами повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України є правомірними.

Відповідно до статті 122 Земельного кодексу України (далі - Кодекс) та статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування" до повноважень органів місцевого самоврядування належать питання щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування для всіх потреб із земель відповідних територіальних громад. До повноважень органів виконавчої влади належать питання щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування для всіх потреб із земель державної власності у межах населених пунктів та за їх межами, крім випадків, визначених частинами третьою та сьомою статті 122 Кодексу.

Розпорядження Київською обласною державною адміністрацією про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не приймалось, таким чином розпорядження Київської обласної державної адміністрації № 186 від 07.04.2004 є незаконним, оскільки видання цього розпорядження випливає з проекту землеустрою, розробка якого проведена не на підставі і не у спосіб, визначений законодавством.

Разом з тим господарським судам слід враховувати, що право, посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи в користування, а тому з огляду на приписи частини першої статті 16 ЦК України та статті 152 ЗК України захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватися лише шляхом визнання відповідного державного акта недійсним, якщо рішення, на підставі якого видано цей державний акт, не визнано недійсним у встановленому порядку.

Для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору оренди суттєве значення має з'ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду згідно з вимогами статей 84, 118, 123, 124 ЗК України з урахуванням необхідності у певних випадках дотримання порядку її вилучення. З огляду на це, судам потрібно встановлювати наявність у відповідної ради повноважень для вирішення питання щодо затвердження проекту відведення і передачі спірної земельної ділянки в оренду, а отже й дійсність укладеного договору, що оспорюється.

З огляду на це, судам необхідно враховувати, що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав, відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду (Пленум Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин").

Враховуючи що позовна вимога про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 02.03.2005 року, укладеного між Київською обласною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Базіс-Центр" є похідною від первісної позовної вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 07.04.2004 року № 18 "Про надання в оренду земельних ділянок" та задоволення судом вказаної первісної позовної вимоги, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 02.03.2005 року, укладеного між Київською обласною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Базіс-Центр", оскільки визнання незаконним та скасування розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 07.04.2004 року № 18 "Про надання в оренду земельних ділянок", на підставі якого було укладено договір, не породжує жодних прав та обов'язків, окрім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Посилання відповідачів щодо спливу строків позовної давності, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України).

В обґрунтування застосування строку позовної давності, відповідач наводить таки доводи: прокуратурою Київської області 25.08.2005 року виносився протест на розпорядження Київської ОДА № 186 від 17.04.2004 року, отже на його думку прокурору ще в 2005 році було відомо про укладення договору оренди земельної ділянки від 02.03.2005 року між Київської обласною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Базіс-Центр".

Між тим, наявність фактів порушення діючого законодавства можливо встановити шляхом комплексного аналізу документів та дій відповідачів, встановлення причинно-наслідкового зв'язку між прийняттям вказаних рішень та подальшими обставинами набуття та переходу прав оренди та власності на відповідні земельні ділянки.

Таким чином, виходячи з того, що прокуратура міста Києва не була учасником спірних правовідносин, а доказів обізнаності з наявністю порушень інтересів держави, матеріали справи не містять, наведені обставини визнаються судом поважною причиною пропуску строку позовної давності, що зумовлює висновок про наявність підстав для його відновлення та захисту порушеного права держави.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 6 від 23.03.2012р. "Про судове рішення" рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.

Керуючись ст.99, ст.101-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ТОВ "Базіс-Центр" залишити без задоволення, рішення господарського суду Київської області від 10.10.2013 року № 911/2889/13 -без змін.

2. Матеріали справи повернути господарському суду Київської області.

Головуючий суддя Л.О. Рєпіна

Судді В.В. Сулім

К.В. Тарасенко